Тема 12. Неохристиянські навколо християнські неоорієнтальні утворення. діяльність марнітральних сект сатанинські культи

Релігієзнавство умовно називає сектами неорелігії, процес формування яких може бути тривалим і непрогнозовано еволюціонувати. Часто секти і культи іменують себе Церквами, хоча з огляду на віровчення, котрих вони дотримуються, їх, справді, важко назвати Церквами (в класичному розумінні цього слова); самі вони переважно вважають себе церковними організаціями протестантського напрямку або просто християнськими організаціями (як Свідки Єгови).

Усі культи і секти можна умовно поділити на західні, східні і “нового часу”. Західні активно використовують біблійні тексти, вириваючи їх зміст із основного контексту, тобто підтасовуючи те чи те твердження зі Святого Письма для доведення своїх постулатів; східні культи сприймають Ісуса Христа - другу іпостась Єдиного Бога – Творця світу лише як одного із пророків, як “супергероя”, а саме християнство як додаток до східної філософії. Культи нового часу виявляють спробу об’єднати східну ментальність (віру у багатьох “богів”) із єдиновладним способом абсолютистського керівництва (орієнтовно, як це є у римо-католиків щодо особи папи), виявляючи своїм провідникам цілковитий послух і часто маючи їх за “післанців з Неба”.

У релігієзнавстві немає також єдиного методологічного підходу до поняття “культи і секти” з огляду на новизну (“новацію”) духовних понять. Тут їх поділяють на неохристиянські чи навколохристиянські, застосовуючи універсальний принцип класифікації; а з огляду на дотримання християнських догм вичленовують культи і секти.

Незалежно від часу виникнення, від особливостей своєї діяльності неохристиянські і навколохристиянські утворення мають спільні ознаки. У своєму “вченні” вони або принципово заперечують Єдиного Бога у трьох іпостасях (тобто не визнають Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа як Трійцю), або мають Ісуса Христа за звичайного пророка. Відкидають фактично основні засади Христової науки, вони часто за Месію визнають не Христа, а свого керівника, і такому “месії” безоглядно підпорядковуються, вважаючи його своїм істинним пророком. Підкреслюють свою винятковість, вищість у відношенні до всіх інших духовних організації. Досить часто вони свавільно тлумачать Біблію, особливо Новий Завіт, відкидаючи традицію як історичне явище. Свої духовні книги теж вважають священними і такими що засновані на “божественних принципах”.

Церква Останніх Семи Днів Ісуса Христа іменує Месію одним із “богів”, органічно не пов’язаних зі Святою Трійцею. Елементи сектантства має і Церква Муна, де за Святим Духом не визнають ні Божої, ні людської природи, а три найважливіші ознаки Христа -божественність, відкупленність (людських гріхів), воскресіння (із мертвих) - радикально ревізуються, по суті - заперечуються.

Організація Свідків Єгови є типовим прикладом секти. За час діяльності кілька разів змінювала назву (з 1884-го р. – „Товариство Сіонської Башти”, з 1909-го р. – „Товариство Трибуни Народів”, з 1913-го р. – „Міжнародне Товариство Дослідників Святого Письма” і з 1931-го р. – “Свідки Єгови”). Назви ці – красномовні: вони свідчать, як історично, вийшовши з проюдейської ідеології (перша назва), члени цієї секти почали претендувати на світове духовне панування (друга назва) і водночас під приводом об’єктивності прагнули довести право на єдино вірне прочитування біблійних текстів (третя назва). Засновником секти вважається Чарльз Тейз Рассел із США (1852–1916), батьки якого походили із Ірландії і належали до однієї з протестантських Церков. Уже в молодості відзначався пророцтвами (наприклад, про другий прихід Христа 1874 р., який, звичайно, не відбувся). 1878-го року стає пастором адвентистів, а наступного року створює нову релігію, назвавшись Божим посланцем і перейнявши від адвентистів вчення про смертність людської душі. Упродовж своєї діяльності часто вдавався до довільних тлумачень Біблії. Був противником Святого Передання – усної науки Христової Церкви. Протягом багатьох років ніхто з богословів не дозволяв собі викреслювати з Біблії цілі рядки на догоду своїм власним твердженням, але саме до такого вдався Рассел; він, зокрема, викреслив дуже суттєву фразу із Євангелії від Івана про канонічну підставу для Святого Передання: „Багато є й іншого, що сподіяв Ісус, – та якби оте все поодинці записати, то, гадаю, і самий світ не вмістив би написаних книг” (Ів. 21, 25). Отже, з логіки цієї ситуації випливає, що чимало з Христових діянь (про що не було записано) перейшло до усної науки Церкви – Святого Передання. Ще за життя Рассел вчив, що не помре як звичайні люди, а своїх прихильників переведе живими до “обіцяної землі” (нового світу). Але дива не сталось – він помер як і всі люди до нього. Відразу після упокоєння була спроба створити культ його життя і діянь: його називали наступником апостола Павла. Але з часом, коли стали явними аморальні вчинки Рассела, ореол культу швидко розсіявся, і тепер ідеологи Свідків Єгови воліють за краще замовчувати навіть його ім’я.

Наступником Рассела 1917 року став Ратерфорд, юрист за освітою, назвавшись президентом Свідків Єгови. Під час Першої світової війни американська влада засудила його на 20 років ув’язнення за шпигунство на користь Німеччини. Через рік він був звільнений за амністією. Як і Рассел, вдається до “мудрувань” та пророцтв, пророкуючи, наприклад, прихід Ісуса і настання кінця світу 1925-го року (коли мали воскреснути старозавітні Патріярхи і Пророки). А щоб воскреслим було де жити, організовує збір коштів для спорудження розкішного будинку (і оскільки воскресіння тоді ще не настало, то вирішує жити там сам, роз’їжджаючи при тому двома автомобілями, що теж призначалися для воскреслих). Тоді ж, 1925 р. під час кінця світу за наукою Ратерфорда, мав померти останній зі Свідків Єгови – із числа 144 000 обраних. Але й цього разу пророцтво не збулося. Після його смерті 1942 р. пророкоманом став і новий президент Кнорр, віщуючи прихід Христа 1975-го року. Свідки Єгови часто заперечують свої ж слова (наприклад, існує їх брошура “Пробудіться!” з повідомленням настання Армагедону якраз 1975-го, року, але пізніше вони заявили, що кінця світу на 1975 рік не пророкували). Після упокоєння Кнорра (1977 року) керівництво Свідків Єгови перейшло до Франза, а від 1992-го – до Геншеля.

Характерним для поглядів Свідків Єгови є, зокрема, заперечення основних засад християнського віровчення, таких, як: 1) Заперечення Пресвятої Трійці (зокрема – божества Ісуса Христа і Святого Духа); Свідки Єгови навчають, що Христос не є Богом, що перед своїм втіленням він був архангелом Михаїлом, а пізніше, народившись, став людиною. 2) Заперечення прийнятих християнством назв Бога. Свідки Єгови твердять, що эдиним ым”ям Бога є ім’я „Ягве”, що воно було і в Новому Заповіті, але при перекладі, мовляв, його упустили, замінивши усюди на „Господь”. 3) Невіра у тілесне воскресіння Христа. Свідки Єгови твердять, що Ісус не воскрес у тілі, а лише у вигляді духу. 4) Заперечення християнського погляду на Марію – Матір Божу (Богородицю). Її духовне призначення відкидають, твердячи: якщо Бог не мав батька, то не може мати матері і Богородиця. 5) Негативне ставлення до ікон (образів). Свідки Єгови твердять, що, пошановуючи ікони, люди впадають в ідолопоклонство, осуджене Богом.

Сатанинські культи поширення набули у Західній Європі ще в епоху Середньовіччя. Сучасний варіант сатанізму вважають за напіврелігійний рух, який започаткував Е. Кроумі наприкінці XIXст. Новий етап діяльності припадає на 60-ті рр. ХХст. Найвідомішою є так звана “Церква Сатани” Е.Ла Вея (США). У Нью-Йорку діє Міжнародна асоціація відьом і чаклунства. Прихильники цих культів вважають, що Сатана зміцнюється, а можливості Бога слабшають. Диявольське начало, твердять вони, властиве кожній людині (і вони його прагнуть розвивати). Проповідування повного цинізму є характерним для їхньої діяльності. Не дивно, отже, що своїм антиподом вони вважають християнство. Моральні принципи сатанистів виявляються також у крайньому індивідуалізмі, зокрема, - в егоїзмі, у зверхньому ставленні до інших людей. Прагнуть досягнути переваги над усіма, а постійне утвердження культу сили стало їхнім ідеалом. Сатанисти пропагують жорсткий прагматизм. Періодично відправляють так звані “чорні меси” (служби Сатані), використовуючи під час них чорні свічки і приносячи в жертву понівечені Христові розп’яття.

Організація сатанистів в Україні офіційно не зареєстрована, проте періодично виявляє себе. Збираються вони поодинці або групами, плюндруючи надмогильні пам’ятники (передусім - хрести); їх вони знищують частково чи повністю, інколи чинять над ними наругу, позначаючи їх своїми символічними знаками. Остерігаючись відповідальності за скоєні злочини, акти вандалізму чинять переважно у нічну пору. Сповідують різні демонічні культи.

Дата добавления: 2015-05-26