Адміністративна відповідальність. Адміністративна відповідальність - інститут адміністративного права

Адміністративна відповідальність - інститут адміністративного права. Крім того, адміністративна відповідальність розглядається як обов'язок особи, яка вчинила адміністративний проступок, нести відповідальність за свої протиправні дії у межах встановленого законом стягнення.

Адміністративний проступок - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Загальний об'єкт адміністративного проступку - це всі відносини, що захищаються за допомогою норм Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ці відносини врегульовані, насамперед, адміністративним правом, нормами інших галузей права, а також нормами моралі та звичаїв. Родовий об'єкт адміністративного проступку - це група відносин, урегульованих соціальними нормами, які мають загальні родові ознаки. Безпосередній об'єкт адміністративного проступку -це конкретні відносини, що захищаються відповідною адміністративно-правовою нормою. Об'єктивна сторона адміністративного проступку -дія або бездіяльність, негативні наслідки, які завдані проступком, та причинний зв'язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони адміністративного правопорушення - це спосіб, час, засоби та обставини скоєного проступку.

Суб'єктом адміністративного правопорушення є осудні фізичні особи, яким на момент вчинення адміністративного правопорушення виповнилось 16 років. Суб'єктивна сторона адміністративного проступку -це внутрішня сторона проступку, психічне відношення суб'єкта правопорушення до скоєного проступку, що характеризує його волю, яка проявляється у протиправній дії, відношенні його до дії, яку він вчинив. Ознаками суб'єктивної сторони правопорушення є: вина; мотив; мета правопорушення. Вина проявляється в умислі й необережності. Умисел буває прямий і побічний. Необережність проявляється у двох формах: самовпевненості та недбалості.

Поняття адміністративного стягнення. Адміністративне стягнення проявляється в негативних правових наслідках неправомірної поведінки суб'єкта адміністративного проступку, який повинен відповісти за свої протиправні дії і понести за це визначене в законі покарання у вигляді певних несприятливих заходів морального, матеріального або фізичного впливу.

Мета адміністративного стягнення. Метою адміністративного стягнення, як це зазначено в статті 23 Кодексу України про адміністративні проступки, є виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Перелік адміністративних стягнень. Стаття 24 КпАП України дає перелік стягнень, які передбачаються в чинному законодавстві: 1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета; 4) конфіскація; 5) позбавлення спеціального права; 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт. До іноземців та осіб без громадянства, у відповідності до частини 3 ст. 24 КпАП України та ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців", може застосовуватись такий захід стягнення, як адміністративне видворення за межі України.

Характеристика адміністративних стягнень. Адміністративні стягнення характеризуються тим, що несуть в собі елементи репресивного (карального), виховного та запобіжного характеру, як це випливає зі статті 23 КпАП України. Крім того, вони мають також на меті захист громадської безпеки, власності, встановленого порядку управління та інших відносин. Кожне стягнення - це несприятливі юридичні наслідки, це покарання за шкоду, що завдана проступком суспільним відносинам. Класифікація адміністративних стягнень.

Передбачені в КпАП України адміністративні стягнення слід класифікувати за наступними критеріями: а) за характером впливу на особу; б) за порядком застосування; в) за дією в часі; г) за суб'єктами застосування.

Класифікація за характером впливу на особу. В юридичній літературі прийнято всі стягнення, які накладаються в адміністративно-правовому порядку, в залежності від характеру впливу поділяти на особисті, майнові та змішані особисто майнові, а також на ті, що мають тільки виправно-виховний впливі, і ті, що поряд з виховним впливом виключають можливість вчинення подібних правопорушень в майбутньому даною особою. Особисті. Ті стягнення, які спрямовано безпосередньо на особу правопорушника, прийнято називати особистими, це - попередження та адміністративний арешт. Майнові Майновими вважаються такі стягнення: штраф, виправні роботи, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, а також конфіскація предмета, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення.

Особисто-майнові. В якості особисто-майнового стягнення можна вважати позбавлення спеціального права, адже через позбавлення права (наприклад, права керування транспортними засобами) держава впливає на особу, позбавляючи її як об'єктивного права наданого раніше, так і матеріальних благ, які вона могла б отримати (влаштуватися на роботу, пов'язану із керуванням транспортним засобом, або керувати транспортним засобом, що належить особі на праві приватної власності, тощо).

Стягнення виправно-виховного характеру. До адміністративних стягнень, що мають виправно-виховний вплив, відносяться: попередження, штраф, виправні роботи, адміністративний арешт.

Стягнення, що виключають вчинення проступку. Оплатне вилучення предмета, конфіскація та позбавлення спеціального права відносяться до адміністративних стягнень, які створюють умови виключення можливостей вчинення даною особою відповідного виду правопорушень. Наприклад, після конфіскації зброї і бойових припасів особа не в змозі вчинити адміністративне правопорушення, передбачене статтею 174 КпАП України, а саме стрільбу з вогнепальної, холодної, метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку. Стаття 25 КпАП України виділяє основні і додаткові адміністративні стягнення. Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і як додаткові адміністративні стягнення. Всі інші адміністративні стягнення можуть застосовуватися тільки як основні.

За дією в часі відносно впливу на правопорушника стягнення можуть бути: 1) одноразовими. До них відносяться: попередження, штраф, конфіскація, оплатне вилучення предмета; 2) тривалими - арешт (до 15 діб), позбавлення прав (до 3 років), виправні роботи (до 2 місяців). За суб'єктом застосування, адміністративні стягнення поділяються на: 1) ті, що застосовуються лише судом (суддею): конфіскація, адміністративний арешт, виправні роботи; 2) ті, що можуть застосовуватись іншими органами адміністративної юрисдикції: попередження, штраф, оплатне вилучення предмета, позбавлення спеціального права.

Попередження. Стаття 26 КпАП України передбачає, що попередження є заходом адміністративного стягнення, який виноситься у письмовій формі або у передбачених законодавством випадках фіксується іншим установленим способом. Як правило, попередження встановлюється за адміністративне правопорушення в санкції норми, що передбачає відповідальність за нього, як альтернатива більш серйозному стягненню і застосовується як самостійний вид стягнення за вчинення незначних правопорушень, а також до осіб, які вперше вчинили проступок, за наявності обставин, які пом'якшують відповідальність, та позитивних характеристик суб'єкта проступку.

Це переконливий, виховний вплив держави в особі органу адміністративної юрисдикції на поведінку правопорушника.

Застосування попередження як виду адміністративного стягнення оформляється постановою уповноваженого органу адміністративної юрисдикції за правилами, визначеними в статті 283 КпАП України.

Попередження може також фіксуватись іншим способом, встановленим законодавством. Стаття 306 КпАП України, що регулює порядок виконання постанови про винесення попередження, водночас передбачає порядок винесення адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушень, передбачених статтями 116 (порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах), 116-2 (порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах), 117 (порушення правил користування річковими і маломірними суднами), 125 (інші порушення правил дорожнього руху), частиною першою статті 127 (непокора пішоходів сигналам регулювання дорожнього руху, перехід ними проїзної частини у невстановлених місцях або безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, невиконання інших правил дорожнього руху), уповноважуючи Міністерство внутрішніх справ України або Міністерство транспорту та зв'язку України встановлювати способи оформлення такого попередження. Такою формою є фіксування в талоні попереджень порушень водіями транспортних засобів правил дорожнього руху. Попередження як захід адміністративного стягнення слід відрізняти від попередження як заходу адміністративно-запобіжного. Незважаючи на однакову назву цих заходів та загальне призначення бути заходами адміністративного примусу, все ж вони відрізняються як за правовою природою, так і за правовими наслідками їх застосування. Адміністративне стягнення - це адекватна шкоді, яка завдана правопорушенням, оцінка, що проявляється в реагуванні не будь-якого правоохоронного органу, а уповноваженого органу адміністративної юрисдикції на проступок. Попередження - запобіжний захід - не має процесуального оформлення і пов'язаний з проявами, які не є завершеними адміністративними проступками. Попередження як адміністративне стягнення тягне за собою відповідні правові наслідки. По-перше, особа, якій винесено попередження, вважається протягом року такою, що притягувалась до адміністративної відповідальності, і це має значення особливо при її притягненні до кримінальної відповідальності за злочини, при кваліфікації яких враховується адміністративна юридиція.

Штраф. У відповідності до статті 27 КпАП України, штраф - це грошове стягнення, що накладається на громадян та посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених Кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Така редакція статті 27 КпАП була дана 7 лютого 1997 року Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у вигляді штрафу".

До цього часу уже в цій статті визначилися граничні суми штрафів та громадян до 50 рублів, а на посадових осіб -до 100 рублів. Однак, декриміналізація деяких злочинів з переведенням їх законодавцем в розряд адміністративних проступків та поява нового законодавства, яке особливо регулювало економічні відносини, потреба їх оперативного і ефективного захисту спричинили збільшення штрафів, що накладаються в адміністративному порядку. Тому зараз у визначенні поняття штрафу законодавець не встановив граничні його розміри. Однак, вказавши суб'єктів, на яких ці штрафи накладаються, він невиправдано звузив сферу їх застосування і породив колізії в законодавстві, оскільки в нормах законодавчих актів з окремих питань (незважаючи на визначення, яке дане в новій редакції статті 27 КпАП України) передбачив можливість застосування штрафів у відношенні юридичних осіб.

Оплатив вилучення предмета (ст. 28 КпАП України). Законодавець, передбачаючи цей вид стягнення, ставив за мету виключити володіння предметом, який перебуває у власності громадянина або іншої фізичної особи, однак володіє суб'єкт правовідносин цим предметом з порушенням встановлених правил. Це стягнення може бути як основним, так і додатковим і полягає у примусовому вилученні предмету, який став знаряддям вчинення або безпосереднім предметом адміністративного правопорушення. Щоправда, законодавець передбачає оплатне вилучення тих предметів, що є безпосередніми об'єктами правопорушення. Оскільки об'єктом правопорушення предмет не може бути, ним можуть бути суспільні відносини, що складаються відносно такого предмету, тому сам предмет може тут виглядати як предмет адміністративного проступку.

Законодавець також передбачив наступну після вилучення реалізацію предмета з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації цього предмету. Порядок застосування вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюється законодавством України. Цей вид стягнення передбачений в санкціях статей 121, 130, 133, 191, 193. Так, наприклад, ч. 2 статті 130 КпАП України передбачено, що повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень: керування транспортними засобами в стані сп'яніння, ухилення осіб, які керують транспортними засобами, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння, - тягне за собою ряд стягнень, серед яких додатковим є оплатне вилучення транспортного засобу.

Частина 1 статті 191 передбачила, що порушення правил зберігання носіння або перевезення вогнепальної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів громадянами, які мають дозвіл органів на зберігання зазначеної зброї, тягне за собою накладання штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням зброї і бойових приладів до неї або без такого. Оплатне вилучення предмета відрізняється від передбачених в КпАП України „ конфіскації -" та в Кодексі торгівельного мореплавства України і Законі України "Про надзвичайний стан" „ реквізиції -". Конфіскація є безоплатним вилученням предмету і спрямуванням його в доход держави. Реквізиція є особливим видом оплатного вилучення, який не пов'язаний із правопорушенням, це вимушений захід, який застосовується у випадках необхідності захисту життя і здоров'я громадян, ліквідації наслідків стихійного лиха тощо. Після того, як ця загроза життю і здоров'ю ліквідована, відшкодовується вартість реалізованого продовольства, вантажу, транспорту, інших засобів боротьби зі стихійним лихом або загрозою для життя громадян. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом (предметом) адміністративного правопорушення, полягає у примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави. Конфісковано може бути лише предмет, який є в особистій власності правопорушника. Однак ст. 29 КпАП України застерігає, що це загальний підхід до конфіскації.

Адміністративна конфіскація має специфічний характер. На відміну від подібного стягнення (конфіскації, що передбачена у Кримінальному кодексі України (статті 23 та 25), за адміністративним правом можуть бути конфісковані не будь-які предмети, а лише ті з них, які безпосередньо пов'язані із вчиненням правопорушення. Конфісковано може бути лише предмет, який був знаряддям вчинення проступку або об'єктом (предметом), по відношенню до якого вчинено проступок. Часто такі предмети прямо називаються в законі. Наприклад, за повторне протягом року вчинене порушення правил зберігання, носіння, перевезення гладкоствольної зброї (ч. 2 ст. 191 КпАП України) особою, яка притягувалась за таке правопорушення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 191 цього Кодексу, зброя може бути конфіскована. Однак слід зазначити, що положення КпАП України в частині застосування такого виду стягнення, як конфіскація не відповідали вимогам Конституції України. Вже з моменту прийняття Конституції України вони перестали бути чинними. Застосовуються положення Конституції, стаття 41 якої передбачає "ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом". Таким чином, як це випливає зі ст. 41 Конституції України, конфіскація, що застосовується за нормами КпАП України, нині віднесена до компетенції суду, у зв'язку з цим стаття 221 цього нормативного акта була відповідно доповнена. Позбавлення спеціальних прав як вид адміністративного стягнення, передбачений статтею ЗО КпАП України". В даній статті прямо вказується, яких спеціальних прав може бути позбавлена особа за вчинення адміністративного правопорушення, це - право керування транспортним засобом та право полювання. Ці об'єктивні права надаються уповноваженими державними органами громадянам України та іншим фізичним особам на основі спеціально передбачених у нормативних актах процедур за наявністю відповідних підстав (складання іспитів для перевірки знань правил дорожнього руху, уміння керувати транспортним засобом, наявності відповідних документів тощо). В разі неправомірного користування наданими правами відповідний орган (наприклад, державна автомобільна інспекція) тимчасово позбавляє цього права громадянина чи іншу фізичну особу.

Даний вид адміністративного стягнення застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення

порядку користування цим правом. Органами, уповноваженими застосовувати даний вид адміністративного

стягнення, є органи внутрішніх справ, які позбавляють права на керування автомобільним транспортом, трамваями та тролейбусами, іншими самохідними машинами, органи річкового транспорту і державної інспекції по маломірних суднах (щодо права керування річковими і маломірними суднами). Права полювання позбавляють компетентні органи, що здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання. Даний захід адміністративного стягнення може застосовуватися за правопорушення, що передбачені статтями

85, 108, 116, 122, 123, 130 КпАП України. Позбавлення спеціального права за дані правопорушення може бути застосоване не до всіх правопорушників. Позбавлення права керування транспортними засобами не може застосовуватись до осіб, які керують цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Встановлена в статті ЗО КпАП України заборона застосовувати даний вид стягнення до окремих категорій осіб не означає, що ці суб'єкти адміністративних проступків взагалі не підлягають адміністративній відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, за які законодавець передбачає позбавлення права. Норми адміністративно-деліктного права, які встановлюють відповідальність за проступки у вигляді позбавлення спеціального права, мають альтернативні санкції, що дозволяє застосовувати інший вид адміністративного стягнення. Виправні роботи. Стаття 31 КпАП України передбачає виправні роботи, які застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Особливостями такого виду стягнення, як виправні роботи є наступне:

- це стягнення майнового характеру, що триває;

- відбувається тільки за місцем постійної роботи і таким чином може застосовуватися до осіб, які працюють на постійній роботі;

- застосовується як основне;

- під час відбування виправних робіт забороняється звільнення з роботи за власним бажанням;

- адміністрації підприємства, де відбуває правопорушник стягнення у вигляді виправних робіт, забороняється надання цій особі чергової відпустки;

- час відбування виправних робіт не зараховується до трудового стажу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності із застосуванням цього виду стягнення;

- виправні роботи - це адміністративне стягнення, яке застосовується не до усіх без винятку правопорушників, якщо вони вчинили проступок, що передбачений тією чи іншою статтею КпАП України із зазначенням відповідного стягнення.

Це стягнення не дозволяється застосовувати:

- до непрацездатних осіб (пенсіонерів за віком, інвалідів, до вагітних жінок);

- до військовослужбовців та призваних на збори військовозобов'язаних;

- до осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Виправні роботи як адміністративне стягнення відрізняються від виправних робіт без позбавлення волі - кримінального покарання.

Вони відрізняються строками - в адміністративному праві виправні роботи призначаються на строк до двох місяців, тоді як за статтею 57 Кримінального кодексу України вони призначаються до двох років. Даний вид адміністративного стягнення застосовується за вчинення адміністративних проступків, які за ступенем шкідливості для суспільних відносин наближаються до злочинів. Це - дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КпАП України), незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КпАП України), дрібне хуліганство (ст. 73 КпАП України) тощо. Адміністративний арешт (стаття 32 КпАП України). Адміністративний арешт передбачає короткострокове строком до 15 діб позбавлення волі особи, яка вчинила адміністративний проступок, котрий завдав значної шкоди суспільним відносинам, з використанням їх на фізичних роботах без оплати праці. Законодавець передбачив застосування адміністративного арешту лише у випадках за окремі види правопорушень. В діючому КпАП України передбачено шість складів таких проступків: незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (стаття 44); дрібне хуліганство (стаття 73); розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п'яному вигляді, вчинене особою, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за такі правопорушення (ч. З статті 178); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (стаття 185); порушення порядку організації і проведення зборів і демонстрацій (стаття 185-1); прояв неповаги до суду (ч. 1 статті 185-3). Адміністративний арешт застосовується з урахуванням особливості правопорушника. В частині другій статті 32 КпАП України законодавець конкретно називає тих осіб, до яких взагалі не дозволяється застосовувати цей вид стягнення. Це - вагітні жінки; жінки, що мають дітей віком до дванадцяти років; до осіб, які не досягли вісімнадцяти років; до інвалідів першої та другої груп. Застосування адміністративного арешту не тягне за собою судимості, зважаючи на те, що особа позбавлялась волі, не є підставою для звільнення особи з роботи. Його застосування не перериває трудового стажу. Однак заробітна плата за час відбування адміністративного арешту не виплачується.

Постанова районного або міського суду про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення. Арештовані піддаються особистому оглядові і тримаються під вартою, як вказано в статті 327

КпАП України, в місцях, що їх визначають органи внутрішніх справ. У відповідності до відомчих інструкцій МВС України такими місцями названі спеціальні приймальники для відбування адміністративного стягнення та ізолятори тимчасового утримання.

Трудове використання осіб, підданих адміністративному арешту, організують виконавчі органи місцевого самоврядування (виконкоми міських, районних та селищних рад). Накладення адміністративного стягнення. Глава 4 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає основні правила накладення адміністративного стягнення. Стягнення накладається в межах установлених санкціями статей особливої частини другого розділу КпАП України або іншими чинними законодавчими актами. При накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують й обтяжують відповідальність. Обставини, що пом'якшують відповідальність. Стаття 34 КпАП України називає обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративні правопорушення. Серед них наступні:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Орган, який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими й обставини, не зазначені в законі.

Обставини, що обтяжують відповідальність. Передбачені в статті 35 обставини, що обтяжують відповідальність за адміністративні правопорушення, також дають змогу органу адміністративної юрисдикції або суду визначитись в питанні щодо міри адміністративної

відповідальності. Обставинами, що обтяжують відповідальність, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Стосовно такої обставини, як вчинення правопорушення в стані сп'яніння, то тут треба зазначити, що законодавець надав право органу адміністративної юрисдикції не визнавати цю обставину в якості обтяжуючої в залежності від характеру адміністративного правопорушення. Накладання стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. Законодавець передбачає порядок накладання стягнень при вчиненні кількох адміністративних правопорушень. В статті 36 КпАП України він передбачив, що в разі вчинення однією особою двох і більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. З цього правила зроблено виключення. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом або посадовою особою, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути

приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Строки накладення адміністративного стягнення. Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці після його вчинення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття. Строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Стаття 39 КпАП України також передбачає строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк дорівнює одному року, якщо особа протягом цього року не вчинила нового адміністративного правопорушення.

Адміністративна відповідальність юридичних осіб полягає в обов'язку юридичної особи - правопорушника понести негативні наслідки у вигляді стягнень, які від імені держави накладають посадові особи уповноважених органів.

Ознаки адміністративної відповідальності юридичних осіб. Адміністративній відповідальності як юридичних, так і фізичних осіб притаманні такі спільні ознаки, як публічний державно-обов'язковий характер, зосередження права накладення стягнень в органах виконавчої влади (наявність органів адміністративної юрисдикції), репрезентуючий характер, особливий порядок притягнення до відповідальності, встановлення виключного переліку діянь, за які накладаються стягнення, та відповідальності за них перед законом.

Нормативні акти, що встановили адміністративну відповідальність юридичної особи. Норми, що встановили адміністративну відповідальність юридичних осіб, містяться в Законах України "Про зайнятість населення" від 01.03.91 p.,

"Про об'єднання громадян" від 16.06.92 p., "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування" від 14.10-94 p., "Про виключну (морську) економічну зону" від 16.05.95 p., "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23.03.96 p., "Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства пр0 ветеринарну медицину" від 05.12.96 p., "Про електроенергетику" від 16.10.97 p., "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними" від 18.11.97 р. та ін.

Досліджуючи приписи наведених вище законів, які встановлюють відповідальність юридичних осіб, можна дійти висновку > Щ° частина їх включає норми-поняття цієї відповідальності, не передбачаючи розміру штатних санкцій, порядку провадження в справі тощо. Наприклад, ст. ЗО Закону України "Про об'єднання громадян" визначає, що "в разі грубого або систематичного вчинення правопорушень за поданням легалізуючого органу або прокурора на об'єднання громадян може бути накладено штраф у судовому порядку". Але переважна більшість законів встановлює відповідальність у повному обсязі, тобто їх норми "прямої дії"", при цьому порядок провадження в цих справах, оскарження рішень органів, уповноважених накладати стягнення, є різним. Так, Законом України "Про виключну (морську) економічну зону України " визначено норми матеріального права: склади правопорушень, що посягають на охорону суверенних прав України в її виключній (морський) економічній зоні, визначено види стягнень (основним з яких є штраф) і їх розміри, та процесуальні норми: органи, які уповноважені розглядати справи про правопорушення, перелік посадових осіб, яким

надано право накладати штраф, порядок виконання і оскарження рішень про притягнення до відповідальності. Потрібно зазначити, що законодавець, встановлюючи адміністративну відповідальність юридичних осіб, вживає терміни "штраф", "відповідальність у вигляді штрафу". Але незважаючи на те, що стосовно юридичних осіб термін "адміністративна відповідальність" безпосередньо не вживається, є підстави стверджувати, що у всіх випадках йдеться саме про адміністративну відповідальність. Це твердження ґрунтується на положеннях теорії права про наявність таких основних, загальновизнаних видів юридичної відповідальності, як дисциплінарна, адміністративна, кримінальна та цивільно-правова. Особлива частина розділу 2 КпАП України передбачає конкретні склади адміністративних правопорушень, розділ З установлює компетенцію відповідних органів щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, розділи 4 та 5 КпАП України передбачають порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Дата добавления: 2015-05-31