Проведення розрахунку при звільненні працівника 6 страница

Матеріально-відповідальний працівник не несе відповідаль­ності за п. 1 ст. 134 КЗпП, якщо шкода завдана не з його вини.

Якщо працівником, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, завдано шкоду роботодавцю діяннями, які виходять за межі договору, він нестиме мате­ріальну відповідальність (обмежену чи повну) на загальних підставах.

У разі, якщо виконання обов’язків з обслуговування мате­ріальних цінностей становить основну трудову функцію пра­цівника (про таку істотну умову працівник попереджається при укладенні трудового договору), та відповідно до законодавства з ним повинен укладатись договір про повну матеріальну від­повідальність, відмова від укладення такого договору має наслід­ком припинення трудового договору за п. 1 ст. 40 КЗпП, якщо працівник відмовився від переведення на інше робоче місце або ж якщо такого місця на підприємстві немає.

104. Повна матеріальна відповідальність працівників за майно та інші цінності, одержані працівником під звіт за разовими документами

Для виникнення зобов’язання працівника відшкодувати завдану шкоду в повному обсязі за цією підставою необхідне дотримання кількох умов. Перш за все, ця підстава передбачає, іцо працівник виконував лише одноразове завдання одержати цінності. Робота щодо обслуговування цінностей не є щоденною основною трудовою функцією працівника (в такому випадку иідповідальність мала б настати за п. 1 ст. 134 КЗпП). Разова довіреність чи разовий документ (наприклад, накладна) можуть бути видані працівнику лише за наявності його згоди. Робото­давець попередньо повинен ознайомити працівника з правилами отримання, транспортування або збереження цінностей, а також забезпечити всі умови, необхідні для прийняття та зберігання працівником матеріальних цінностей. Працівник, який заподіяв шкоду з цієї підстави, нестиме повну матеріальну відповідаль­ність незалежно від форми його вини.

Виконання зазначених операцій не повинно доручатись особам, позбавленим за вироком суду права займати матеріально відповідальні посади протягом певного строку, а також особам, раніше засудженим за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, якщо судимість не знята і не погашена.

Порядок отримання вантажів від транспортних організацій регулюється відповідними статутами та іншими спеціальними актами.

105. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, завдану діями, які мають ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку

Відповідальність працівника за п. З ст. 134 КЗпП виникає за умови, що злочинний характер його діянь (наприклад, кваліфі­кація за відповідними статтями Кримінального кодексу України як недбалість, зловживання владою, крадіжка тощо) підтверд­жений у встановленому порядку вироком суду. Особливість формулювання цього пункту полягає у тому, що підставою є не факт притягнення працівника до кримінальної відповідальнос­ті (як у п. 8 ст. 40 КЗпП), а лише факт наявності складу злочину в його діях.

Працівник, щодо якого було винесено виправдувальний вирок або припинено провадження по справі за відсутністю складу чи події злочину, не може бути суб’єктом повної матеріальної відповідальності за цією підставою.

Працівник не звільняється від повної матеріальної відпові­дальності за трудовим правом, якщо він був звільнений від кримінальної відповідальності внаслідок спливу строку давності, наявності акта амністії; притягнення його до адміністративної відповідальності; передачею матеріалів у товариський суд, комі­сію у справах неповнолітніх; передачею його на поруки.

106. Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, завдану роботодавцю у нетверезому стані

Власне факт появи на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням працівником трудових обов’язків.

Працівник, який перебував у нетверезому стані, несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну пряму дійсну шкоду (в тому числі за зіпсування з необережності сировини та мате­ріалів при виготовленні продукції, а також будь-якого іншого майна чи продукції). В цьому випадку не має значення ані кваліфікація, спеціальність чи посада працівника, ані форма вини. Необхідною умовою притягнення до відповідальності за п. 4 ст. 134 КЗпП є підтвердження нетверезого стану праців­ника. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 р. № 14 (п. 10) звернено увагу на те, що нетвере­зий стан працівника може бути підтверджений як медичним висновком, так і іншими видами доказів (актами та іншими документами, поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків).

Якщо з вини працівника, який перебував у нетверезому стані, роботодавець своєчасно не виконав господарські зо­бов’язання і у зв’язку з цим зазнав збитків, працівник зо­бов’язаний відшкодувати заподіяну шкоду у повному обсязі за правилами Цивільного кодексу України.

Стаття 134 КЗпП на відміну від п. 7 ст. 40 КЗпП не передбачає повної матеріальної відповідальності працівника у разі заподіян­ня шкоди в стані наркотичного чи токсичного сп’яніння. Обсяг відповідальності за такою підставою мав би обмежуватись середньомісячним заробітком працівника.

107. Матеріальна відповідальність працівника за шкоду, завдану роботодавцю не при виконанні трудових обов'язків

Вказана підстава зумовлює суперечність спеціальної та загаль­ної норм. Так, ст. 130 КЗпП визначає, що підставою при­тягнення працівника до матеріальної відповідальності є шкода, завдана невиконанням чи неналежним виконанням ним трудових обов’язків.

Пункт 7 ст. 134 КЗпП передбачає притягнення працівника до матеріальної відповідальності за нормами трудового права і тоді, коли шкода завдана не при виконанні трудових обов’язків.

Положення КЗпП “не при виконанні трудових обов’язків” слід розуміти як самовільне виконання роботи працівником в особистих цілях та всупереч інтересам роботодавця. Потрібно зазначити, що час заподіяння шкоди з вказаної підстави зна­чення немає. Вона може бути завдана як під час робочого часу, так і у вільний від роботи час (наприклад, під час перерви для відпочинку і харчування або ж по закінченні робочого часу). Типовим прикладом заподіяння означеної шкоди у робочий час є використання майна роботодавця (устаткування, прила­дів, автомашин та іншого майна) у власних цілях.

Пленум Верховного Суду України роз’яснив, що при визна­ченні розміру шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів тощо), належних роботодавцю, з якими працівники перебувають у трудових відносинах, слід виходити з того, що шкода, яка заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов’язків, підлягає відшкодуванню із застосуван­ням норм цивільного законодавства. В цих випадках шкода відшкодовується у повному обсязі, в тому числі і неодержані роботодавцем прибутки від використання зазначених технічних засобів.

Таке роз’яснення Пленуму Верховного Суду України супере­чить законодавству та погіршує правове становище працівників. Закон чітко визначив застосування трудового законодавства, зокрема ст. 130 КЗпП. А тому посилання на норми цивільного законодавства є невиправданим.

108. Матеріальна відповідальність службових осіб, винних у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу

За цією підставою суб’єктами повної матеріальної відпові­дальності є службові особи (як правило це — керівник або заступник керівника юридичної особи), за наказом чи розпо­рядженням яких працівник незаконно звільнений чи переведе­ний на іншу роботу. Постановою Пленуму Верховного Суду “Про практику розгляду судами трудових спорів” роз’яснено, що відповідальність за цією підставою настає також у випадку, коли шкода завдана роботодавцем затримкою виконання судо­вого рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

В даному випадку завданою прямою дійсною шкодою вважа­ються грошові суми, належні незаконно звільненому чи переве­деному працівникові за період вимушеного прогулу чи виконан­ня нижчеоплачуваної роботи. Відповідальність службової особи за цією підставою настає незалежно від форми вини. Керівник може умисно протизаконно звільнити працівника. Він також може звільнити його, помиляючись у застосуванні закону, тобто допускаючи лише необережне правопорушення. Однак в обох випадках він має нести повну матеріальну відповідальність за шкоду у розмірі сум середньомісячного заробітку за час ви­мушеного прогулу через незаконне звільнення працівника чи переведення його на іншу роботу.

109. Матеріальна відповідальність керівника підприємства, установи, організації всіх форм власності за несвоєчасну виплату заробітної плати понад 1 місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, за умови, що державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством

Пряма дійсна шкода, яка підлягає відшкодуванню за цією підставою, обмежується розміром компенсації, яку виплачують працівникам в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу. Згідно зі ст. 115 КЗпП і ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону України “Про оплату праці” заробітна плата випла­чується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше 2 разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати за відповідний місяць (після утримання податків і обов’язкових платежів) та приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Умови та порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати передбачається Законом України “Про компенсацію громадя­нам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати” та Порядком проведення компенсації громадянам втра­ти частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати.

Умовою для звільнення від матеріальної відповідальності за цією підставою є факт наявності заборгованості перед цим під­приємством державного чи місцевих бюджетів, юридичних осіб державної форми власності (така умова є недійсною, якщо перед цим підприємством заборгованість мають підприємства (юри­дичні особи) недержавної форми власності чи фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності).

110. Правила обчислення розміру шкоди при притягненні працівника до матеріальної відповідальності

Розмір заподіяної роботодавцю шкоди залежить від виду правопорушення, ступеня вини працівника, характеру вироб­ничої діяльності юридичної особи.

Основою для визначення шкоди, завданої роботодавцю, є дані бухгалтерського обліку. Розмір завданих збитків вирахо­вується, виходячи з балансової вартості майна з урахуванням зносу згідно з встановленими нормами. Це — найбільш поши­рений спосіб обчислення розміру шкоди. При навмисному запо­діянні шкоди (при недостачі, розкраданні, умисному знищенні або умисному зіпсуванні матеріальних цінностей) розмір суми збитків для відшкодування визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди.

Пленум Верховного Суду України звертає увагу на ту обста­вину, що при визначенні розміру шкоди слід враховувати чинне законодавство про ціни і ціноутворення. Вартість майна об­числюється на день виявлення шкоди, а у випадку зміни цін застосовуються ціни, що діють на день прийняття рішення про відшкодування.

111. Порядок покриття шкоди, заподіяної роботодавцю працівником

Загальний порядок відшкодування шкоди залежить від виду матеріальної відповідальності працівника

Покриття заподіяної шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячного заробітку, провадиться за роз­порядженням роботодавця шляхом відрахування із заробітної плати працівника. Таке розпорядження має бути зроблене не пізніше 2 тижнів з дня виявлення шкоди та звернено до вико­нання не раніше 7 днів з дня повідомлення про це працівника. Якщо працівник не погоджується з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою може розглядатися в КТС або у суді, якщо він вважає за потрібне одразу звернутися ДО суду.

У решті випадків покриття заподіяної шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого суду. Такий позов може бути поданий протягом 1 року з дня виявлення завданої шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли роботодавцю стало відомо про завдану шкоду. У тих випадках, коли шкоду встановлено за результатами інвентаризації мате­ріальних цінностей, при ревізіях або перевірках фінансово- господарської діяльності підприємства, днем її виявлення буде вважатися день підписання відповідного акта або висновку комісії, або уповноваженої особи, яка здійснювала перевірку.

Стаття 137 КЗпП передбачає обов’язкове зменшення розміру відшкодування шкоди у випадках, коли шкода заподіяна не лише з вини працівника, а й через неналежні умови для збе­рігання матеріальних цінностей. Пленум Верховного Суду України у постанови від 29 грудня 1992 р. № 14 із посилання Про судову практику в справах відшкодування шкоди, запо­діяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками” звертає увагу на те, що зменшення розміру шкоди допустиме лише у виняткових випадках, коли підтверджено наявність кон­кретних обставин, що перешкоджали працівникові виконувати належним чином покладені на нього обов’язки. Зокрема, у ви­падку, коли шкода заподіяна за відсутності нормальних умов зберігання матеріальних цінностей чи при неналежній організації праці.

Зниження розміру шкоди, що підлягає покриттю, не допус­кається, якщо шкоду заподіяно злочинними діями працівників, вчиненими з корисливою метою.

Розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визна­чається для кожного з них із урахуванням ступеня вини, ви­ду та меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріаль­на відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкода роботодавцю заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

112. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність

Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність є різ­новидом повної матеріальної відповідальності працівників, що базується на договорі між роботодавцем та працівником.

Вона може застосовуватись за умов, передбачених ст. 135-2 КЗпП України:

1) виконувана бригадою робота повинна бути пов’язана із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосу­ванням у процесі виробництва переданих бригаді цінностей;

2) вказана робота здійснюється спільно членами бригади;

3) відсутність розмежування обсягу матеріальної відпо­відальності кожного члена бригади та укладення з кожним працівником договору про індивідуальну повну матеріальну відповідальність.

Така відповідальність, як це визначено законодавством, вста­новлюється роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом.

Умови застосування колективної (бригадної) матеріальної від­повідальності визначаються чинним законодавством та письмо­вим договором, укладеним між роботодавцем та всіма членами бригади на підставі Типового договору про колективну (бри­гадну) матеріальну відповідальність, затв. наказом Міністерства праці України від 12 травня 1996 р. № 43.

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватись колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, затверд­жений тим же наказом Міністерства праці України (наприклад: виконання касових операцій, прийом від населення платежів тощо). Укладення договору про колективну (бригадну) мате­ріальну відповідальність з працівниками на посадах і роботах, не передбачених Переліком, позбавляє його юридичної сили.

У разі відмови працівника від укладення договору про ко­лективну (бригадну) відповідальність роботодавець за згодою працівника може перевести його на іншу роботу, а при відмові працівника від іншої роботи або її відсутності — звільнити його.

Підставою для притягнення членів колективу (бригади) до матеріальної відповідальності є матеріальна шкода, завдана роботодавцю розкраданням, нестачею, умисним знищенням або псуванням матеріальних цінностей, а також їх знищенням або псуванням через недбалість, що підтверджується інвентариза­ційними документами. Шкода, яка підлягає відшкодуванню, розподіляється між членами певного колективу пропорційно місячній тарифній ставці (посадовому окладу) і фактично від­працьованому часу за період від останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. При цьому звільнення працівника з роботи не припиняє його обов’язку відшкодувати розмір не­достачі у своїй частині.

Члени бригади звільняються від відшкодування шкоди, якщо шкоду завдано не з їх вини або якщо встановлені конкретні винуватці заподіяння шкоди серед членів колективу.

113. Кратна матеріальна відповідальність за трудовим правом

Стаття 135 та ч. 4 ст. 135-3 КЗпП України є правовою базою застосування кратного обчислення розміру шкоди, запо­діяної роботодавцю розкраданням, умисним зіпсуванням, не­достачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Спеціальний порядок обчислення розміру заподіяної шкоди встановлений Законом України від 6 червня 1995 р. “Про визна­чення розміру збитків, завданих підприємству, установі, ор­ганізації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей”. Положеннями цього Закону визначено характер порушень — недбалість у роботі, порушення спе­ціальних правил, інструкцій, розкрадання, знищення, недостача, наднормативні втрати (за винятком тих, що стались в процесі технологічного процесу) та вид робіт (операції, пов’язані з за­купівлею, продажем, обліком, перевезенням, доставкою або ви­користанням в процесі виробництва дорогоцінних металів, ювелірних побутових та промислових виробів, валютні операції), які дають підстави для притягнення працівників до відпові­дальності за цим Законом. Закон також встановлює спеціальні коефіцієнти для кратного обчислення розміру заподіяної шкоди (наприклад, коефіцієнт 2 стосовно вартості металу в чистому вигляді або коефіцієнт 3 — стосовно вартості валютних цін­ностей та інші).

Кратний розмір обчислення шкоди застосовується також на підставі Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116. Відповідно до вказаного Порядку обчислюється шкода від розкрадання, знищення, недостачі основних фондів, про­дукції, яка виробляється для внутрішньовиробничих потреб, спиртової продукції, плодово-ягідних консервантів, бланків цінних паперів.

Розділ VIII. ОХОРОНА ПРАЦІ

114. Особливості правового регулювання праці жінок

Особливості правового регулювання праці жінок спрямовані на врахування повноцінного відтворення трудового потенціалу, здійснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок та врахування фізіологічних особливостей жіночого організму, у тому числі у зв’язку з материнством. Норми, що регулюють охорону праці жінок, можна розподілити на 2 групи:

• ті, що регулюють працю всіх працюючих жінок;

• ті, що регулюють праці жінок у зв’язку з їх материнством.

Особливістю правого регулювання праці усіх працюючих

жінок є:

1) заборона застосування праці жінок на певних роботах. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня

1993 р. № 256 затверджено Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороня­ється застосування праці жінок. Не дозволяється застосовувати працю жінок на підземних роботах, крім деяких з них, що пов’язані з виконанням нефізичних робіт, робіт із санітарного та побутового обслуговування;

2) обмеження використання праці жінок на нічних роботах. Стаття 175 КЗпП України забороняє залучення жінок до роботи у нічний час. Водночас встановлені винятки, що допускають застосування праці жінок у тих галузях економіки, де це викли­кано особливою необхідністю, і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей, видів робіт із зазначенням максималь­них термінів застосування праці жінок у нічний час затверд­жується Кабінетом Міністром України. Положення законодав­ства щодо обмеження застосування праці жінок у нічний час не поширюються на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім’ї;

3) встановлення граничної ваги перенесення жінками вантажів. Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10 грудня 1993 р. № 241 затверджені Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками. Наприклад, сумарна вага вантажу, який переміщується з робочої поверхні протягом кож­ної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг.

Трудовим законодавством встановленні особливості праці жінок у зв’язку з материнством. Вони встановлені для вагітних жінок і жінок, що мають малолітніх дітей, жінок, що всиновили дітей. Зокрема, встановлені:

1) гарантії при прийманні на роботу і заборона звільнення вагітних жінок та жінок, які мають дітей;

2) право вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до З років, на переведення на легшу роботу;

3) пільги і компенсації у сфері робочого часу і часу відпо­чинку, а саме:

• заборона залучати вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 3 років, до нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні дні і направляти 'їх у відрядження;

• заборона залучати жінок, що мають дітей, віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, до надурочних робіт

• направлення таких жінок у відрядження можливе лише з їх згоди;

• право жінок працювати на умовах неповного робочого часу;

• першочергове право жінок на надомну роботу;

• право жінок, що мають дітей віком до 1,5 року, на перерви для годування дитини, що включаються до робочого часу і оплачуються за середнім розміром заробітної плати;

• право на соціальні відпустки у зв’язку з материнством (відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після (у разі ненормальних пологів або народження 2 чи більше дітей) — 70 календарних днів; відпустку для догляду за дитиною до досяг­нення нею 3-річного віку; додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, тривалістю 5 календарних днів);

• право жінок на відпустки без збереження заробітної плати (матері, що мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; для здійснення домашнього догляду за дитиною — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше як до до­сягнення дитиною 6-річного віку; для догляду за хворою дити­ною — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів);

• пільговий порядок одержання щорічних відпусток — право на одержання відпустки повної тривалості у перший рік роботи до настання 6-місячного терміну безперервної роботи, право на одержання щорічних відпусток за другий і наступні роки роботи в зручний для них час, право на перенесення щорічної відпустки у випадку настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами.

Роботодавці за власний кошт можуть запроваджувати для жінок роботу на умовах скороченого робочого часу, встанов­лювати інші пільги та гарантії.

115. Особливості правового регулювання праці неповнолітніх

Трудове законодавство України встановлює особливості правового регулювання праці неповнолітніх, що обумовлено фізіологічними, психологічними й віковими особливостями не­повнолітніх.

Права неповнолітніх у трудових відносинах базуються на принципі їх рівності з повнолітніми особами, а в галузі охорони праці неповнолітні користуються додатковими пільгами, вста­новленими законодавством України.

Особливості правового регулювання праці неповнолітніх полягають в наступному:

1) встановлюється мінімальний вік прийняття на роботу. Не допускається приймання на роботу осіб віком до 16 років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть як виняток прийматись на роботу особи, які досягли 15 років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно- технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює;

2) встановлюється бронь прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб віком до 18 років;

3) працездатній молоді (громадянам України віком від 15 до 28 років) після закінчення або припинення навчання у загально­освітніх, професійних навчально-виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтерна­тивної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше 2 років;

4) забороняється залучення неповнолітніх до робіт зі шкід­ливими і небезпечними умовами праці. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня

1994 р. № 46. До цього переліку включені як підземні роботи, так й інші роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці;

5) забороняється залучення неповнолітніх до піднімання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 22 березня 1996 р. № 59;

6) забороняється призначення неповнолітніх на роботи, які пов’язані винятково з підніманням, утриманням або переміщен­ням важких речей;

7) забороняється залучення осіб, віком до 15 років, до три­валої роботи з піднімання та переміщення важких речей;

8) проводяться обов’язкові (перед прийняттям на роботу та періодично) медичні огляди неповнолітніх до досягнення ними 21 року;

9) зменшуються норми виробітку. З метою встановлення полегшених умов праці для працівників віком до 18 років норми виробітку встановлюються, виходячи з норми виробітку для дорослих працівників пропорційно скороченому робочому часу. Для неповнолітніх працівників у встановлених законодавством випадках (ст. 193 КЗпП України) можуть затверджуватися зни­жені норми виробітку;

10) встановлюється скорочена тривалість робочого часу. Для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень. Трива­лість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати поло­вини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку;

11) надається щорічна основна відпустка подовженої трива­лості (31 календарний день) у зручний для неповнолітнього час та надаються додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;

12) забороняється залучення неповнолітніх до нічних, над­урочних робіт і робіт у вихідні дні;встановлюється особливий порядок звільнення непов­нолітніх. Звільнення неповнолітніх працівників з ініціативи роботодавця допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування. Крім цього, батьки, усиновителі і піклувальник неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Для неповнолітніх працівників законодавством можуть бути передбачені й інші особливості правового регулювання їх праці.

116. Організація охорони праці на підприємстві

Створення безпечних і здорових умов праці забезпечується шляхом впровадження системи організації охорони праці на виробничому рівні. Закон України “Про охорону праці” містить окремий розділ, присвячений організації охорони праці та її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

• створення роботодавцем відповідних служб, які забезпе­чують вирішення конкретних питань охорони праці;

• досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підпри­ємств, об’єктів і засобів виробництва;

• проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх про­ведення;

• проведення обов’язкових медичних оглядів певних кате­горій працівників, навчання з питань охорони праці з метою запобігання виробничому травматизму;

• усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, здійснення розслідування й обліку таких фактів тощо.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з організації охорони праці. До кола питань з управління охоро­ною праці включають: навчання працівників безпеці праці, забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працівників засобами індивідуаль­ного захисту, встановлення оптимальних режимів праці та від­починку, санітарно-побутове обслуговування працівників та їх професійний Добір за окремими спеціальностями.

Дата добавления: 2015-05-31