Методи державного управління та їх види

Зазвичай під методом будь-якої діяльності розуміють спосіб теоретичного дослідження або ж засіб практичного здійснення чи досягнення поставленої мети. На думку професора Рябченко О.П, методи містять сукупність прийомів, операцій, процедур здійснення управлінської діяльності, певний порядок взаємодії суб’єкта та об’єкта управління1.

Варто наголосити, що методи державного управління взаємопов’язані з формами державного управління, оскільки вони законодавчо закріплюють та визначають позитивну поведінку органів управління. Завдяки методам здійснюється практичне втілення ідей та досягнення мети управлінського органу, а на рівні держави — її завдань та функцій.

Виходячи з цього, методи державного управління — це сукупність прийомів і способів цілеспрямованого та конкретно визначеного і законодавчо врегульованого впливу суб’єктів управління (органи виконавчої влади або їх посадові особи) на підпорядковані їм колективи, групи людей або окремих громадян.

Беручи до уваги численність суб’єктів державного управління та методів, що використовуються ними в повсякденній практичній діяльності, для методів державного управління характерні такі особливості, які:

– реалізуються в процесі діяльності державного характеру;

– мають законодавче закріплення;

– формуються з волі держави та мають організаційний характер;

– використовуються основними суб’єктами управління — органами виконавчої влади (посадовими особами), а в окремих випадках органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами;

– виражають властиві виконавчим органам (посадовим особам) державно-владні повноваження.

Суб’єкти державного управління, реалізуючи свої повноваження, самостійно вибирають для застосування той чи інший метод управління залежно від ієрархічного рівня органу державного управління чи посадової особи, завдань і функцій, що поставлені перед ними, і, звичайно, від особливостей об’єкта, на який спрямовано цей вплив.

Визначення відповідних критеріїв, а саме змісту, мети, форми, дає можливість класифікувати методи державного управління на певні види. На сьогодні в науці адміністративного права існує декілька видових класифікацій методів, розроблених як вітчизняними, так й зарубіжними дослідниками. Їх співставлення дає змогу виділити такі види методів державного управління:

– морально-політичні — через переконання, виховання тощо;

– економічні — здійснювані шляхом матеріального заохочення громадян і колективів, стимулювання їх виробничої або творчої діяльності;

– організаційні, а саме: прогнозування, координація, контроль, нагляд та ін.;

– загальні — що використовуються на всіх найважливіших стадіях управлінського процесу (метод переконання, спостереження, контролю і розробки, методи непрямого і прямого впливу на керований об’єкт, що здійснюють регулювання, загальне керівництво і безпосереднє управління);

– спеціальні — що застосовуються при здійсненні окремих функцій на окремих стадіях управлінського процесу (методи виконання окремих функцій, розробки і прийняття рішень, програмно-цільовий метод, гласні і негласні методи, зокрема у сфері оперативно-розшукової діяльності);

– адміністративні — що включають в себе способи впливу на діяльність підприємств, установ, організацій, на поведінку трудових колективів, посадових осіб і громадян з боку органів державного управління шляхом конкретного визначення їхніх обов’язків, шляхом видання наказу;

– примус — застосовується до тих, хто ухиляється від дотримання законності і державної дисципліни, порушує встановлені адміністративно-правовими нормами правила поведінки. Примус виражається в застосуванні дисциплінарного й адміністративного впливу;

– переконання як процес послідовного здійснення таких дій, як оволодіння увагою, вселяння надії, віри, розпалення інтересу, стимулювання до певних позитивних дій та утримання від негативних та ін.

Беручи до уваги важливість та результативність застосування переконання та примусу як методів державного управління, варто дати їм дещо детальнішу характеристику.

Переконання слід сприймати як метод впливу держави на свідомість людей, що являє собою систему заходів (як правового, так і неправового характеру), які здійснює держава з метою виконання своїх завдань і функцій. Метод переконання застосовується за умов, коли правопорушення:

– не являє великої суспільної небезпеки;

– вчинене вперше, причому особою, що не є злісним порушником громадського порядку;

– вчинене особою, яка піддається виховному впливу.

Варто зауважити, що недооцінка методу переконання органами державного управління, зокрема правоохоронцями, як методу виховного впливу не сприяє зростанню авторитету та формуванню їх іміджу у свідомості пересічних громадян.

Державний примус слід розглядати як зовнішній вплив на поведінку людей, що базується на організованій силі держави і гарантує безумовне утвердження волі держави.

Загальновизнаними є такі види державного примусу, в основі яких знаходиться відповідна форма державного управління:

– адміністративний;

– дисциплінарний;

– кримінальний;

– цивільно-правовий.

У сфері державного управління найбільшого застосування набув адміністративний примус як метод психічного або фізичного впливу на свідомість, поведінку людей, що застосовується у сфері державного управління, з метою залучення винних осіб до адміністративної відповідальності, припинення і попередження адміністративних правопорушень. Під змістом примусу варто розуміти систему заходів, в яких виявляється керуючий вплив держави з метою забезпечення бажаної і необхідної для неї поведінки об’єктів управління.

Адміністративний примус містить у собі такі загальні ознаки, як наказовий і виховний характер, разом з тим адміністративний примус характеризується переліком специфічних ознак, а саме:

– примусовий захід застосовується щодо більшості громадян, що вчиняють адміністративні правопорушення;

– адміністративний примус застосовується переважно органами державного управління;

– адміністративний примус здійснюється на основі позаслужбового підпорядкування;

– адміністративний примус не має на меті заподіяти людині фізичні страждання або принизити її;

– підставою адміністративного примусу є адміністративна провина, однак не в усіх випадках.

Існує ряд принципових відмінностей адміністративного примусу від переконання, зокрема:

– адміністративний примус застосовується тільки уповноваженими органами;

– окремі адміністративні правопорушення можуть розглядатися судами;

– підставою примусу може бути як вчинення адміністративної провини, так і її відсутність;

– адміністративний примус містить у собі фізичний примус.

Як бачимо, роль адміністративного примусу дуже важлива у зміцненні громадського порядку, охорони права власності, прав і законних інтересів громадян та організацій. Заходами адміністративного примусу охороняється широке коло суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного, земельного, фінансового, трудового, цивільного й інших галузей права.

Адміністративний примус значною мірою має профілактичне значення, що обумовлено кількістю суб’єктів, які застосовують адміністративний примус (митні органи, дорожні інспекції, що систематично здійснюють контроль за виконанням адміністративних норм). Усе це сприяє профілактиці злочинності, оскільки в багатьох випадках адміністративні заходи застосовуються до осіб, у свідомості яких ще не зміцнилися антигромадські звички (люди вперше і випадково стали на шлях правопорушення). Більше того, як свідчить практика, несвоєчасне застосування заходів адміністративного примусу розкріпачує свідомість правопорушника і сприяє здійсненню нових правопорушень.

32. ЗМІСТ І ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

КУпАП – глава3, ст.ст. 23-32

Вітчизняний законодавець у ст. 23 КУпАП вказує, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так й іншими особами.

Як бачимо, адміністративне стягнення покликане виконувати виховну, запобіжну (превентивну) та каральну функції. А основна сутність адміністративного стягнення, на думку вітчизняних вчених, полягає в тому, що особа, яка скоїла адміністративний проступок, повинна бути позбавлена або обмежена у певних правах чи благах, зазнати передбачених законом “позбавлень”. При цьому адміністративне покарання не повинно принижувати людську гідність особи, що вчинила адміністративне правопорушення, або заподіювати їй фізичних страждань, а також завдавати шкоду діловій репутації юридичної особи.

Адміністративні стягнення, на відміну від кримінальних стягнень, накладаються широким колом державних органів і посадових осіб (статті 218–2448 КУпАП). При цьому вони можуть накладатися як колегіально (адміністративними комісіями, виконавчими комітетами сільських, селищних рад тощо), так і одноособово (суддею, командиром військової частини, головним державним інспектором з пожежного нагляду та ін.).

Адміністративні стягнення як один із видів адміністративного примусу необхідно відрізняти від заходів адміністративного припинення. Останні, не зважаючи на певну схожість, не є заходами адміністративної відповідальності. Окрім того, заходи адміністративного припинення передують заходам адміністративного стягнення. Водночас, за наявності передбачених законом обставин вони можуть передувати застосуванню кримінально-процесуальних заходів1.

За одне адміністративне правопорушення уповноваженим на те органом або посадовою особою може бути накладене основне стягнення, або ж основне і додаткове стягнення разом.

Вичерпний перелік адміністративних стягнень за вчинення адміністративних правопорушень закріплений в ст. 24 КУпАП і включає в себе:

– попередження;

– штраф;

– оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

– конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

– позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

– виправні роботи;

– адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Попередження (ст. 26 КУпАП) є найменш суворим заходом стягнення і застосовується у разі вчинення незначних адміністративних проступків стосовно осіб, які скоїли їх вперше, а також добре характеризуються за місцем роботи чи проживання. Змістом попередження є офіційне, від імені держави осудження протиправного діяння уповноваженим на те органом й попередження таких діянь у майбутньому. Відповідно, дане покарання є основним стягненням морального характеру. Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від попередження як запобіжного заходу, змістом якого є роз’яснення правопорушнику протиправного характеру його дій з вимогою їх припинення та усунення допущених порушень. Усе це оформлюється письмово компетентним державним органом у вигляді спеціальної постанови.

Штраф (ст. 27 КУпАП) є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених КУпАП та іншими законами України. Дане стягнення має виключно грошовий та найбільш поширений характер. Найчастіше розмір штрафу встановлюється виходячи із кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ж кратності вартості проїзду.

У випадку накладання штрафу порушник має сплатити його не пізніше 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задоволення. Якщо дане стягнення накладено на неповнолітніх, які не мають самостійних доходів, даний обов’язок покладається на батьків або осіб, які їх заміняють. Якщо адміністративне правопорушення носить незначний характер, то накладення і стягнення штрафу, розмір якого не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, допускається на місці їх вчинення, при цьому правопорушнику видається квитанція встановленого зразка.

Оплатне вилучення (ст. 28 КУпАП) предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат за реалізацію вилученого предмета. Дане стягнення може носити як основний, так і додатковий характер покарання.

Законодавець за мету даного покарання бачить виключення можливості володіння предметом, що заборонений для використання або ж використовується з порушенням встановлених правил. Через складність цього механізму дане стягнення застосовується вкрай рідко.

Конфіскація предмета (ст. 29 КУпАП), який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета

у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. На відміну від оплатного вилучення, дане стягнення — це примусове безоплатне й безповоротне вилучення у його власника, метою якого є примушення порушника до виконання покладених на нього обов’язків. При цьому конфіскується не все майно, а лише ті речі, що безпосередньо пов’язані з правопорушенням і прямо названі в законі.

Дане покарання застосовується і як основне, і як додаткове адміністративне стягнення. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Позбавлення спеціального права (ст. 30 КУпАП), наданого даному громадянинові, застосовується як обмеження правосуб’єктності громадян в адміністративному порядку за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Даний адміністративний захід застосовується до осіб, які мають спеціальний адміністративний статус.

Законодавець серед таких стягнень називає лише позбавлення права керування транспортними засобами і права полювання. При цьому позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог установлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку до доходу держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Дане стягнення застосовується лише до порушників, які працюють за основним місцем роботи, а отже, не може накладатися на непрацездатних осіб, а також військових, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та ін. Виправні роботи призначаються як основне покарання і відбуваються за місцем постійної роботи правопорушника, протягом яких йому забороняється надання чергової відпустки, звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих випадків.

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП) установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п’ятнадцяти діб. Адміністративний арешт призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею). Дане покарання є найбільш суворою мірою покарання, тому застосовується тільки у виняткових випадках за правопорушення, що за ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинів.

Вітчизняний законодавець адміністративний арешт особи передбачає за вчинення таких адміністративних проступків:

– дрібне хуліганство (ст. 173);

– незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

– розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному вигляді (ч. 3 ст. 178);

– злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

– порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1);

– прояв неповаги до суду (ст. 185-3) та ін.

Адміністративний арешт не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до дванадцяти років, до осіб, які не досягли вісімнадцяти років, до інвалідів першої і другої груп, а також військових, призваних на збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ тощо.

Серед адміністративних стягнень все частіше сьогодні застосовується виселення за межі України, зважаючи на міграційні процеси в державі. Дане покарання застосовується винятково до іноземців та осіб без громадянства у разі вчинення ними адміністративних правопорушень, передбачених законодавством.

З моральних міркувань в ст. 24-1 КУпАП визначено особливі заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчинення ними адміністративних правопорушень, а саме:

– зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

– застереження;

– догана або сувора догана;

– передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам на їхнє прохання.

Накладення на правопорушника адміністративного стягнення не передбачає йому судимості, однак ця особа вважається такою, що має дане стягнення протягом року з дня закінчення його виконання. Однак після закінчення року особа вважається такою, що не була піддана відповідному адміністративному стягненню.

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

Зокрема обставинами, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення (ст. 34), визнаються:

– щире розкаяння винного;

– відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

– вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

– вчинення правопорушення неповнолітнім;

– вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Варто наголосити, що Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом’якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом’якшуючими й інші обставини, що не зазначені в КУпАП.

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

– продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

– повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

– втягнення неповнолітнього в правопорушення;

– вчинення правопорушення групою осіб;

– вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

– вчинення правопорушення в стані сп’яніння.

Водночас орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

Дата добавления: 2015-05-31