Адміністративно-правовий статус громадян України, іноземців та осіб без громадянства

Позбавлення спеціального права як вид адміністративного стягнення

Позбавлення спеціального права (ст. 30 КУпАП), наданого даному громадянинові, застосовується як обмеження правосуб’єктності громадян в адміністративному порядку за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Даний адміністративний захід застосовується до осіб, які мають спеціальний адміністративний статус.

Законодавець серед таких стягнень називає лише позбавлення права керування транспортними засобами і права полювання. При цьому позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв’язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог установлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Відносини громадян з державою найчастіше виявляються у сфері виконавчої влади, яка забезпечує практичну реалізацію їх конституційних прав і свобод. Обсяг прав і обов’язків громадян України значно більший, ніж в осіб, які не пов’язані громадянством з державою.

Увесь комплекс прав і обов’язків громадян, закріплених нормами адміністративного права, а також гарантії реалізації прав і обов’язків складають адміністративно-правовий статус громадянина, який визначається обсягом та характером адміністративної правосуб’єктності громадян, яку становлять адміністративна правоздатність і дієздатність. Статус є складовою частиною загального статусу громадянина, визначеного КУ, ЗУ “Про громадянство України” від 18 січня 2001 р., “Про правовий статус закордонних українців”

Так, правовий статус громадянина включає в себе:

– невід’ємні права та свободи людини і громадянина, зокрема, право на життя, здоров’я, честь, гідність, свободу та особисту недоторканість та ін.;

– права та обов’язки, гарантовані Конституцією України та закріплені правовими актами вітчизняного та міжнародного законодавства, зокрема, право на свободу думки і слова, світогляду і віросповідань, міграції, зборів, власності, праці, недоторканості житла. Одночасно кожен громадянин зобов’язаний захищати Вітчизну, не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки, сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, установлених законом, неухильно додержуватися Конституції України і законів України тощо;

– гарантії реалізації цих прав і обов’язків та їх охорона законом і механізм захисту органами держави та місцевого самоврядування.

Адміністративно-правовий статус громадянина реалізується у відносинах, що виникають у зв’язку з:

– використанням громадянином його прав у сфері державного управління;

– виконанням громадянином покладених на нього адміністративних обов’язків;

– порушенням прав і законних інтересів громадянина і відновленням порушених прав;

– не виконання громадянином його адміністративних обов’язків;

– поданням громадянином скарги, заяви з приводу організації роботи органів держави та місцевого самоврядування, а також суб’єктів господарювання державної форми власності.

Залежно від сфери реалізації виділяють такі групи прав громадян:

– соціально-економічні — становлять основу правового становища та життєдіяльності громадян;

– політичні права і свободи — становлять основу політичного життя громадян;

– особисті права і свободи — права, реалізація яких забезпечує задоволення особистих потреб громадян.

Залежно від змісту права громадян поділяють на такі групи:

– право участі у державному управлінні та соціально-політичному житті;

– право на одержання допомоги від компетентних державних інституцій та їх участь і сприяння;

– право на захист, зокрема в адміністративному і судовому порядку та безпосередньо громадянином.

Залежно від механізму реалізації права громадян поділяють на:

– абсолютні — права, реалізація яких відбувається на власний розсуд особи, за умови створення з боку органів держави та місцевого самоврядування належних умов та їх захисту;

– відносні — права, реалізація яких відбувається за умови прийняття органом держави чи місцевого самоврядування відповідного правового акта.

Залежно від кола осіб, яким надаються права, і підстав їх здійснення виділяють:

– права загального характеру, що знаходять свою реалізацію у всіх сферах управління;

– права спеціального характеру, що знаходять свою реалізацію в окремій сфері управління.

Реалізація прав і свобод громадян передбачає виконання ними адміністративно-правових обов’язків, які за ступенем можливості їх реалізації поділяють на:

– абсолютні — виконання яких покладається на всіх громадян, незалежно від конкретних обставин;

– відносні — виникнення яких пов’язане з правомірними діями, що спрямовані на набуття таких прав та їх реалізацію.

До переліку суб’єктів адміністративного права України входять також іноземці та особи без громадянства.

Відмінності в адміністративно-правовому статусі цих суб’єктів полягають у:

– моменті виникнення — оскільки громадяни України набувають адміністративно-правового статусу на території України з моменту свого народження, тоді як іноземці та особи без громадянства набувають його з моменту в’їзду на територію України;

– моменті припинення — іноземці та особи без громадянства втрачають адміністративно-правовий статус з моменту виїзду їх з

України, тоді як наші співвітчизники мають його (статус) аж до своєї смерті або прийняття громадянства іншої держави;

– обсязі прав та обов’язків — оскільки іноземці та особи без громадянства не можуть:

- обирати та бути обраним до представницьких органів держави та місцевого самоврядування;

- брати участь у референдумі;

-призначатися на деякі посади або займатися відповідною трудовою діяльністю (складати екіпаж повітряних та морських суден тощо);

- проходити службу в Збройних силах України та інших військових формуваннях країни;

-отримувати доступ до державної таємниці;

-для цих осіб є допустимим обмеження їх у пересуванні або ж перебуванні на певних територіях чи місцях України, а тому для них встановлена особлива деліктоздатність.

Іноземці та особи без громадянства зобов’язані дотримуватися чинного законодавства України незалежно від того, проживають вони на території України тимчасово чи постійно. При цьому до адміністративної відповідальності вони притягуються на рівних з громадянами України, за винятком дипломатів та інших осіб, які володіють адміністративним імунітетом відповідно до міжнародного законодавства. До іноземців та осіб без громадянства можуть бути застосовані заходи адмін впливу, що не є можливим стосовно громадян.

Іммігрант — це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Юридичним фактом щодо права іноземця іммігрувати до України є одержання дозволу як рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. При цьому варто звернути увагу на те, що імміграційний процес в Україні є кількісно обмеженим, тобто існує квота імміграції як гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року, яка встановлюється КМУ у визначеному ним порядку за категоріями іммігрантів, зокрема:

– діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

– висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

– особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

– особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

– особи, які раніше перебували в громадянстві України;

– батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

– особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років із дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними.

Однак за певних умов дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:

– одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;

– особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;

– особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;

– особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;

закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в’їзду та перебування на території України.

З метою забезпечення гармонійного розвитку прав та свобод громадян України, недопущення дестабілізації в суспільстві Законом передбачені відповідні обмеження щодо отримання дозволу на імміграцію певними особами, зокрема:

– особами, засудженими до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

– особами, які вчинили злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв’язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено;

– особами, хворими на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я;

– особами, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

– особами, яким на підставі Закону заборонено в’їзд на територію України, або в інших випадках, передбачених законами України.

За певних обставин, визначених Законом, отриманий іноземцями дозвіл на імміграцію може бути скасований. Якщо ж прибуття іноземця відповідає вимогам вітчизняного законодавства, то ці особи отримують посвідчення на постійне проживання як документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Закон України “Про біженців” вiд 21 червня 2001 р. біженцем визнає особу, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань.

Закон чітко визначає умови, за яких статус біженця не надається особі, яка:

– вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

– вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

– винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об’єднаних Націй;

– має понад одне громадянство;

– до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

– до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цієї норми не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Дата добавления: 2015-05-31