Поняття та ознаки правової держави

Одним з головних засновників теорії правової держави вважають І. Канта, який проголосив: «Держава—це об'єднання багатьох людей, підлеглих правовим законам». Сам термін «правова держава» утвердився в німецькій юридичній літе­ратурі у першій половині XIX ст. у працях К. Т. Велькера, Р. Моля та ін.

Виходячи із сучасних поглядів, правова держава характеризується такими суттєви­ми рисами (ознаками) (їх іще називають принципами правової держа­ви):

1. Джерелом державної влади має бути народ. Через представницьку чи пряму демократію він формує органи влади. Виключно народові належить право визначати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя, створювати й ліквідовувати інститути державної влади.

Одне з основних прав людини —ставити над собою ту владу, яка забезпечує реалізацію її інтересів. Наявність га­рантій, які дають можливість у будь-який час змінити анти­народну владу,—свідчення існування правової держави.

2. Панування права в управлінні державними справами. Це означає, що влада здійснюється не шляхом суто наказних методів чи інших командно-адміністративних засобів, а шляхом права, у визначених правом формах і методах.

3. Верховенство законів у регулюванні суспільних відносин. По-перше, у сферах суспільного життя, що підлягають правовому регулюванню, мають панувати закони, а не підзаконні акти (накази, інструкції та ін.), тому що закон найповніше відображає інтереси суспільства, чого не скажеш про підзаконні акти, які нерідко відображають відомчі інтереси, перекручуючи при цьому закони. По-друге, у разі суперечності між законом і підзаконним нормативним актом безсумнівно має діяти закон. По-третє, закон не може бути відмінений, замінений чи зупинений підзаконним актом. І, нарешті, підзаконні акти повинні відповідати законам.

4. Наявність законодавчих органів і процедур, за допомо­гою яких створюються ефективні закони. Для того, щоб правильно відобразити інтереси суспільства в законах, необ­хідне існування демократичної системи виборів законодав­чих органів. Ця система має бути такою, щоб обирались інтелектуально розвинені, юридичне підготовлені, масштаб­но мислячі представники всіх соціальних верств суспільства. Процедура підготовки закону має бути гласною, з участю максимальної кількості спеціалістів. Процес прийняття закону має виключати можливість внесення некомпетен­тних змін у нього й водночас бути вільним, демократичним.

5. Пріоритет прав і свобод особи. Кожна людина має невід'ємні, дані їй від народження, права і свободи: право на життя, на особисту недоторканність тощо. Ці права і свободи не даються жодною державою, жодним законом, і отже, не можуть бути взяті ними. Держава лише за допомо­гою права, у певних невеликих межах може регулювати процес їх реалізації. Важливо наголосити, що у правовій державі категорично недопустиме нехтування правами і свободами особи не лише заради егоїстичних групових чи партійних інтересів, а навіть і з посиланням на «високі» державні або національні інтереси. Тобто цим правам і свободам надається перевага (пріоритет) порівняно з будь-якими іншими інтересами.

6. Зв'язаність правом діяльності держави і її органів. Для законодавчих органів це означає, що формулювати законо­давчі норми вони повинні, виходячи із загальносоціального права, тобто існуючих у даному суспільстві категорій добра, справедливості, свободи, гуманізму. Після видання норм законодавець має дотримуватися класичного юридичного принципу: «Закони зв'язують тих, хто їх пропонує». Ця риса означає, що виконавчі органи керуються передусім закона­ми, а не відомчими нормами. Судові органи (за римською юридичною аксіомою: «Що пропущено законом, не пропус­тить добросовісність судді») мають реалізовувати правові закони, враховуючи загальносоціальні права. Це означає також закріплення за допомогою закону правового статусу і процедури роботи всіх державних органів.

7. Наявність ефективної правоохоронної системи. Під цим мається на увазі відповідна структурі суспільних потреб організація, правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, міліції та інших органів, які охороняють права громадян. Особливо важливим серед них є суд, компетенція якого поширюється на всі правові спори, у тому числі й на питання відповідності рішень вищих орга­нів влади Конституції України.

8. Висока правова культура суспільства та особи —одна з важливих рис правової держави. «Для того, щоб жити в праві,—писав дореволюційний юрист О. С. Алексєєв,— необхідно насамперед, щоб це право жило в нас». Висока правова культура суспільства — це розвинутість усіх його правових інститутів: законодавства, правотворчої та право-реалізуючої діяльності, правового захисту особи. Правова культура особи містить знання права, повагу до нього, умін­ня правильно реалізувати правові знання на практиці, безу­мовне виконання громадянами правових заборон та обов'язків.

9. Відповідальність держави перед суспільством. Це озна­чає, що держава в особі винних осіб мусить нести моральну і юридичну відповідальність за рішення і дії, які призвели до шкоди суспільству. Цей принцип часто формулюється і як взаємна відповідальність держави та особи. Мається на увазі, що особа практично у будь-якій державі буде нести відповідальність за суспільне шкідливі дії, але зворотний процес, коли й могутня держава відповідає перед окремою людиною за заподіяну їй шкоду, притаманний саме право­вій державі.

10. Наявність поділу державної влади. Більшість сучасних дослідників вважають, що поділ влади на різних рівнях з метою запобігання її узурпації або надмірної концентрації в одних руках є важливою рисою правової держави, яка не допускає наявності якої-небудь абсолютної влади, у тому числі й державної. Це необхідно для того, щоб влада не перетворювалась у ніким не обмежену силу, яка придушує суспільство.

Розподіл єдиної за своєю суттю державної влади можна розглядати у трьох аспектах: а) розподіл законодавчої, судо­вої, виконавчої діяльності шляхом створення трьох відпо­відних видів органів держави, які функціонують не втру­чаючись у компетенцію один одного; б) розподіл влади (повноважень) між соціальними верствами, групами шля­хом їх пропорційного представництва в законодавчих орга­нах; в) розмежування влади (повноважень) між вищими і нижчими структурами однієї й тієї само гілки влади. За допомогою цього забезпечується правова автономність державних органів, підкорених закону, а не наказу вищого керівництва.

Для сучасної цивілізованої держави, а тим паче такої, що претендує на означення правової, має бути притаманним і чітке розмежування повноважень між органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Отже, правова держава — це така держава, яка характе­ризується всіма вищезазначеними рисами. Якщо ж вибрати лише найголовніші ознаки, то можна запропонувати таке визначення.

Правова держава — це держава, яка складається із грома­дян, які мають високу правову культуру і формують держав­ну владу, яка є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, що за допомогою ефектив­них законів забезпечує реалізацію суверенних прав і свобод громадян.

Основні напрямки формування правової держави в Україні:

а) перебудова структури державних органів відповідно до принципу поділу влади;

б) забезпечення політичного плюра­лізму;

в) активна правотворча діяльність;

г) зміцнення закон­ності та посилення охорони правопорядку;

д) широка правова освіта та правове виховання.

Розбудова правової держави в Україні означає набуття нею таких рис: належність всієї влади народові, верховенство закону, повага гідності особи, непорушність її прав, свобод, інтересів, забезпечення постійного контролю за діяльністю виконавчо-розпорядчих органів органами народного пред­ставництва.

Ознаки правової держави	Положення Конституції України, юсі визнача­ють Україну як правову державу
1.	Джерелом дер­жавної влади повинен бути народ	Ст. 5, п. 2: “Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування”
2.	Верховенство права в управ­лінні державними справами	Ст. 8, п.1: "В Україні визнається і діє прин­цип верховенства права".
3.	Верховенство законів у регу­люванні сус­пільних відно­син	Ст. 6, п.2: "Органи законодавчої, виконав­чої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України".
4.	Наявність зако­нодавчих орга­нів і процедур, які сприяють створенню ефективних за­конів	Ст. 70, п. 1: "Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягни на день їх проведення вісімнадцяти років". Ст. 71: "Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення". Ст. 75: "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України".
5.	Пріоритет прав і свобод людини	Ст. З, п.1: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю".
6.	Зв'язаність пра­вом держави	Ст. б, п.2: "Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України".
7.	Відповідаль­ність держави перед суспільс­твом	Ст. З, п.2: "Права і свободи людини та й гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
8.	Поділ держав­ної влади на законодавчу, виконавчу та судову	Ст. б, п.1: "Державна влада в Україні здійс­нюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову".

Самостійна робота:

Дата добавления: 2015-05-31