Позадоговірні зобов’язання

Підставою для виникнення позадоговірніх зобов’язань були односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій.

Разом з тим зобов’язально – правові відносини, що виникають з такого роду односторонніх дій певних осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникали з договору. Саме тому такі відносини почали називати ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якоїсь іншої угоди між сторонами зобов’язання не було.

До зобов’язань ніби з договору римське право відносило дві категорії зобов’язань:

А) ведення чужих справ без доручення,

Б) зобов’язання, що виникали з безпідставного збагачення.

Ведення чужих справ без доручення – право відношення, в якому одна сторона – гестор, проявляє турботу про майновий інтерес другої особи – господаря – без якого-небудь доручення з його боку. Турбота може бути виявлена в різноманітних формах: надання якої-небудь юридичної чи фізичної послуги, управління майном, годування тварин тощо.

У римському праві діяв загальний принцип: той, що збагатився без достатньої на це правової підстави, зобов’язаний був повернути збагачення. Проте достовірно відомо, що зобов’язання, які виникали із безпідставного збагачення, в римському праві були. Вони одержали захист засобами кондикційних позовів чи просто кондикцій.

До позадоговірних зобов’язань належить група деліктних зобов’язань, що виникали з цивільних правопорушень.

Деліктні зобов’язання в давні часи несли за собою відповідальність у вигляді кровної помсти “зуб за зуб”, “око за око”. З часом ця санкція трансформувалась в систему штрафів.

В усі часи римське право розглядало делікт як позадоговірне правопорушення.

Деліктом визнавалися і несли відповідальність тільки ті правопорушення, що в законі визначалися як:

а) особиста образа,

б) крадіжка,

в) неправомірне знищення або пошкодження чужого майна.

Для настання деліктної відповідальності вимагалася наявність певного юридичного складу:

а) фактична шкода, що заподіяна протиправними діями однієї особи іншій,

б) винна протиправність дій особи, що вчинила шкоду,

в) визначена протиправна дія визнана законом як проти правовий делікт.

Терміном “особиста” образа позначалася будь-яка неправомірна дія, що вчинювалося не по праву. Вже в Законах 12 Таблиць згадуються основні види образи (кривди): каліцтво членів (ушкодження кінцівок людського тіла), а також особисті образи дією (нанесення побоїв без поранення, образливих ударів).

На відміну від особистої образи об'єктом посягання крадіжки були чужі речі, майно, власність, майновий інтерес. Крадіжка - це будь-яке протиправне і корисливе посягання на чужий майновий інтерес.

В законах 12 Таблиць встановлювалася відповідальність за випадки пошкодження або знищення чужого майна, зумовлені головним чином землеробним характером господарства.

Позадоговірні цивільні правопорушення, що вчиняли шкоду будь-якому і не підпадали під ознаки делікту, дістали назву ніби делікти /квазіделікти/, наприклад, відповідальність судді за постанову несправедливого вироку; відповідальність господарів житлових будинків за викинуте або вилите; небезпечне для пішоходів виставлене, підвішене або вивішене що-небудь, що може впасти на людей, неправомірні дії працівників готелів, заїжджих дворі і кораблів, які завдали шкоди майну жильців і пасажирів; шкода, заподіяна рабом або твариною чужому майну або особі.

Висновок по питанню:

Таким чином, позадоговірні зобов’язання складалися з зобов'язань, що виникали із безпідставного збагачення, ведення чужих справ без доручення, деліктних зобов’язань.

Для настання деліктної відповідальності вимагалася наявність певного юридичного складу:

а) фактична шкода, що заподіяна протиправними діями однієї особи іншій,

б) винна протиправність дій особи, що вчинила шкоду,

в)визначена протиправна дія визнана законом як проти правовий делікт.

Висновок по темі:

Таким чином, зобов’язальне право є основним розділом римського / і будь-якого іншого/ приватного права. Воно регулює майнові відносини у сфері виробництва і цивільного обороту.

У джерелах римського права зобов'язання визначається так: зобов'язання - це правові ланцюги, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави.

Римські юристи дуже ретельно розробили інститут зобов'язального права, вони виділили договірні і позадоговірні зобов'язання, прокласифікували контракти і договори, деякі аспекти цієї класифікації зустрічаються і у сучасному цивільному праві, наприклад односторонні і двосторонні договори, реальні і консенсуальні договори.

Римська договірна система, як досить розгалужена і багатогалузева, охоплювала всі господарські відносини. Вона розрізняла два види договорів - контракти і пакти.

Контракти як формальні угоди визнавалися приватним пра­вом і забезпечувалися позовним захистом. Система контрактів була замкнутою, не допускалися будь-які інші угоди, не визнані приватним правом. Інші угоди / за межами кола контрактів/ спочатку взагалі не мали юридичного значення.

Для настання деліктної відповідальності вимагалася наявність певного юридичного складу: а)фактична шкода, що заподіяна протиправними діями однієї особи іншій, б) винна протиправність дій особи, що вчинила шкоду, в)визначена протиправна дія визнана законом як проти правовий делікт.

Дата добавления: 2015-05-31