Тема 8. Основи цивільного права України

Таблиця 47. Цивільне право: поняття, предмет, метод.

Цивільне право	галузь права, норми якої регулюють майнові та особисті немайнові відносини
Предмет цивільного права	цивільні відносини, серед яких розрізняють	майнові відносини, тобто відносини з приводу володіння, користування і розпорядження матеріальними цінностями (майном)
особисті немайнові відносини, які поділяються на: а) особисті немайнові відносини, пов’язані з майновими (наприклад, права авторів на результати своєї інтелектуальної праці); б) особисті права, не пов’язані з майновими (наприклад, права особи на честь, гідність)
Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками
	учасники (сторони) відокремлені, незалежні та рівноправні
	цивільні правовідносини, як правило, виникають лише з волі обох сторін
	ці відносини виникають та здійснюються не тільки на підставі правових норм, а й особливих юридичних фактів (подій та дій)
	ці відносини мають диспозитивний характер, тобто їхні учасники самі повністю або частково визначають характер відносин між собою (наприклад, ціну, строки тощо)
	суперечки між учасниками цих відносин, як правило, вирішуються судом у позовному порядку
	цивільно-правова відповідальність є адекватною характеру цих відносин, а тому вона є майновою відповідальністю
Загальна частина Цивільного права	її складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб’єкти цивільного права, правочини, представництво й довіреність, терміни, позовна давність
Особлива частина Цивільного права	її складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин, а саме: положення про особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; право інтелектуальної власності; спадкове право

Таблиця 48. Відносини, що регулюються цивільним законодавством.

Учасниками цивільних відносин є	· фізичні особи; · юридичні особи; · держава України; · Автономна Республіка Крим; · територіальні громади; · іноземні держави; · інші суб’єкти публічного права
Цивільним законодавством регулюються	особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників
Загальними засадами цивільного законодавства є	· неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; · неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; · свобода договору; · свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; · судовий захист цивільного права та інтересу; · справедливість, добро совість та розумність

Таблиця 49. Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.

Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків	Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією мають цивільні права та обов’язки
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є	· договори та інші правочини; · створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; · завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; · інші юридичні факти

Таблиця 50. Цивільна правоздатність та цивільна дієздатність фізичної особи.

Цивільна правоздатність	· Здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки. · Виникає у момент народження фізичної особи. · Припиняється у момент смерті фізичної особи
Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи полягає у тому, що	· вона має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та Цивільним кодексом України; · вона здатна мати усі майнові права, що встановлені Цивільним кодексом України, іншими законами; · вона здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, ЦК України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства; · вона здатна мати обов’язки як учасник цивільних відносин
Цивільна дієздатність	· Здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. · Цивільно дієздатними визначаються лише цивільно правоздатні фізичні особи. · Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними

Таблиця 51. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи.

Види обсягів цивільної дієздатності фізичної особи		Права фізичної особи
Часткова цивільна дієздатність	Її набуває фізична особа, яка не досягла 14 років (малолітня особа), вона має право	Самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (угоди) (правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість)
Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом
Неповна цивільна дієздатність	Її набуває фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа), вона має право	Самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (угоди)
Здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом
Самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами
Самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом
Бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи
Самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім’я (грошовими коштами на рахунку)
Повна цивільна дієздатність	Її має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття)	Поширюється на усі цивільні права та обов’язки
У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу
Може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини
Може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю (у цьому разі набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації)

Таблиця 53. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

Цивільна дієздатність фізичної особи обмежується в суді, якщо

Фізична особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою

З моменту набрання законної сили рішенням суду про це

Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності

· Над фізичною особою встановлюється піклування; · вона може вчиняти лише дрібні побутові правочини; · вона вчиняє правочини щодо розпорядженням майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, за згодою піклувальника; · одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів та розпорядження ними здійснюються піклувальником, але він може письмово дозволити їй самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними; · вона самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі

Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється

на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності

Суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи у разі

· Видужання фізичної особи або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; · припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами

Таблиця 54. Визнання фізичної особи недієздатною, безвісно відсутньою та оголошення її померлою.

Підстави визнання фізичної особи недієздатною	· Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. · Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду про це
Правові наслідки недієздатності	· Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; · правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун; · недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; · відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун
Поновлення дієздатності	· За позовом опікуна або органу піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою	Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування
Оголошення фізичної особи померлою	Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу пропускати її загибель від певного нещасного випадку, — протягом шести місяців

Таблиця 55. Право власності: поняття, зміст та здійснення.

Поняття права власності	· Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу володіння, користування та розпорядження майном. · Право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб
Зміст права власності	Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном
Здійснення права власності	· Власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд; · власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; · власник зобов’язаний при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків додержуватися моральних засад суспільства

Право власності
Право володіння	Право користування	Право розпорядження
це заснована на законі можливість фактичного утримання конкретного особою конкретної речі (майна) у своєму господарстві та здійснення безпосереднього впливу на неї	це заснована на законі можливість власника використовувати корисні властивості від конкретних речей (майна), які дають можливість задовольняти його потреби та інтереси	це заснована на законі можливість визначати фактичну або юридичну долю речі (майна) шляхом її безпосередньої реалізації (споживання), відчуження (продажу, дарування, міни тощо) або здійснення інших правочинів чи договорів із приводу речей (майна)

Захист права власності
	Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності
	Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню
	Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди
	Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов)
	Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: · було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; · було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; · вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не за їхньої волі іншим шляхом
	Власник майна має право вимагати від особи, яка могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним
	Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов)
	Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оскаржується або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності
	Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади АРК, органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта, а у разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди
	Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв’язку із знищенням цінності цих об’єктів

Таблиця 57. Набуття та припинення права власності.

№	Набуття права власності
	Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом
	Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом
	Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо майно не може бути витребуване у нього
	Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлене договором або законом
	Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі
	Право власності на новостворене нерухоме майно (житло, будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна)
	Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом
	Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку
	Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки
	Після спливу 1 року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність
	Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився, набуває право власності на цю річ із моменту заволодіння нею
Право власності припиняється у разі
	Відчуження власником свого майна
	Відмови власника від права власності
	Припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі
	Знищення майна
	Викупу пам’яток історії та культури
	Викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю
	Викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом із метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене
	Звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника
	Реквізиція
	Конфіскація
	Припинення юридичної особи чи смерті власника

Правочин (угода)	це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків
Загальні положення
Види правочинів	Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила)
Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін
Презумпція правомірності правочину	Полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо правочин не визнаний судом недійсним
Вимоги до правочину	Зміст правочину не може суперечити цивільному законодавству, а також моральним засадам суспільства
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (усній або письмовій)
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін
Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом і є вчиненим із моменту його державної реєстрації
Усна форма правочину	Усно можуть вчинятися всі правочини, за винятком трьох категорій, а саме: 1) такі, що підлягають нотаріальному посвідченню; 2) такі, що підлягають державній реєстрації; 3) для яких недодержання письмової форми означає їх недійсність
Письмова форма правочину	У письмовій формі належить вчиняти правочини: 1) між юридичними особами (застава, порука, поставка тощо); 2) між фізичною та юридичною особою (страхування, банківський вклад тощо), крім тих, які повністю виконуються у момент їх вчинення (купівлі — продажу, дарування, міні тощо); 3) фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, за винятком тих, які повністю виконуються у момент їх вчинення; 4) інші правочин, які закон визнає лише у письмовій формі
Місце вчинення правочину	1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце вираження волі сторони; 2) місцем вчинення дво- або багатостороннього правочину є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи

Зобов’язання	правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку
Види забезпечення виконання зобов’язань
Неустойка	Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання
Порука	За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб
Гарантія	За домовленістю банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником
Завдаток	Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних із нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.Якщо не буде встановлено, що сума сплачена в рахунок належних із боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом
Застава	Кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлене законом (право застави)
Притримання	Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних із нею витрат та інших збитків має право притримати у себе цю річ до виконання боржником зобов’язання

Таблиця 60. Договір: поняття, види, типи, загальні положення.

Договір	це домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків
Види договорів
Односторонній	Якщо одна сторона бере на себе обов’язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов’язку щодо першої сторони
Двосторонній	Якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору
Багатосторонній	Якщо договір укладається більше, ніж двома сторонами
Відплатний	Якщо інше не встановлене договором, законом або не випливає із суті договору
Типи договорів
Публічний договір	Це договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо)
Договір приєднання	Це договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому
Попередній договір	Це договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором
Загальні положення	· Свобода договору означає, що сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. · Договір є обов’язковим для виконання сторонами. · Договір набирає чинності з моменту його укладення. · Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. · Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. · Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін

Умови договору
Істотні	Типові	Випадкові
умови, визначені такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, відносно яких досягнуто згоди (напр., у договорі купівлі-продажу ними є предмет, ціна, строк)	умови, вироблені практикою для договорів певного виду та оприлюднених в установленому порядку (напр., місце виконання договору)	умови, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаються, але можуть бути передбачені угодою сторін (напр., винагорода повіреному в договорі доручення)

Таблиця 61. Загальні положення про спадкування.

Спадкування	Перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців)
Види спадкування	За заповітом
За законом
Склад спадщини	До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті

Час відкриття спадщини	Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (від дня набуття законної сили рішенням суду про це)
Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них
Місце відкриття спадщини	Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна
Коло спадкоємців	Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин
Право на спадкування	Виникає у день відкриття спадщини, його мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визначення його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені цивільним кодексом України

Спадкування за законом	Це перехід прав і обов’язків померлого (спадкодавця) до спадкоємців за законом у порядку черговості
Підстави спадкування за законом	· Коли спадкодавець не склав заповіту (тобто його немає). · Коли спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або не прийняв її. · Коли спадкоємець за заповітом усувається від спадкування як негідний згідно із законом. · Коли заповідана лише частина майна. · Коли заповіт повністю або частково визнано недійсним. · Коли спадкоємець за заповітом помер раніше від спадкодавця
Спадкоємці, які за законом одержують право на спадкування почергово	· Діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. · Рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батьків, так і з боку матері. · Рідні дядько та тітка спадкодавця. · Особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше, ніж 5 років до часу відкриття спадщини. · Родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (ступень споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця), а також одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї
Кожна наступна черга спадкодавців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених ЦК України (напр., якщо зацікавлені спадкоємці уклали після відкриття спадщини нотаріально посвідчений договір про черговість одержання права на спадкування)

Заповіт	це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю і здійснюється особисто тобто без будь-якого представника)
Права та обов’язки заповідача	· Може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також і інших учасників цивільних відносин. · Може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом (у цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування). · Не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщини. · Має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. · Має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. · Має право зробити у заповіті заповідальну відмову. · Має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування. · Має право у будь-який час скасувати заповіт. · Має право у будь-який час скласти новий заповіт (заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить). · Може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. · Може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети. · Може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо)
Загальні вимоги до форми заповіту	· Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. · Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. · Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними цивільним кодексом України (всі вони не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, складання або зміни заповіту)

Обов’язкова частка у спадщині

це частина спадкового майна, яка переходить до спадкоємців, визнаних законом, незалежно від заповіту

Право на обов’язкову частку у спадщині мають
Неповнолітні діти спадкодавця	Повнолітні непрацездатні діти спадкодавця	Непрацездатна вдова (вдівець)	Непрацездатні батьки
Успадковують половину частки спадкового майна, яка належала б кожному з них за відсутності заповіту
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, а чинність заповіту щодо осіб, які мають право на неї, встановлюється на час відкриття спадщини
До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановлено на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як спадкоємця
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку

Таблиця 64. Цивільно-правова відповідальність: ознаки та підстави.

Цивільно-правова відповідальність	це примусовий захід майнового характеру, що забезпечує відновлення порушених цивільних прав та інтересів і зумовлює негативні наслідки для правопорушника з метою його виховання і стимулювання до належної поведінки
Ознаки цивільно-правової відповідальності	1. ЦПВ — це відповідальність однієї сторони — боржника перед іншою — кредитором і лише в окремих випадках — перед державою. 2. ЦПВ настає за невиконання або за неналежне виконання цивільно-правових обов’язків, а також у випадках заподіяння шкоди іншій особі. 3. ЦПВ має на меті відновлення порушених майнових прав кредитора, а тому вона є майновою відповідальністю. 4. ЦПВ має компенсаційний характер, тобто розмір відшкодування визначається розміром спричинених збитків. 5. ЦПВ настає лише за таке порушення, яке спричинило шкоду. 6. ЦПВ є повною, тобто компенсується як реальні збитки (витрати, понесені кредитором, втрата чи зменшення майна), так і упущена вигода (доходи, які він не одержав, але міг би одержати у випадку, якби його право не було порушене). 7. ЦПВ заснована на презумпції винуватості особи, тобто доводити, що шкода настала не з його вини, повинен сам правопорушник. 8. ЦПВ у випадках, встановлених законом, може наставати без вини відповідача: у разі заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, джерелом підвищеної екологічної небезпеки, у разі заподіяння шкоди громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду
Підстави цивільно-правової відповідальності	1. Це наявність протиправного діяння, тобто невиконання чи неналежного виконання цивільно-правових обов’язків або заподіяння шкоди іншій особі. 2. Це наявність шкоди або збитків. 3. Це наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника і шкодою, що настала. 4. Це наявність вини правопорушника у формі умислу або необережності. 5. Це рішення уповноваженого органу про притягнення конкретної особи до цієї відповідальності

Таблиця 65. Види цивільно-правової відповідальності.

Види класифікації ЦПВ	Види ЦПВ та їхня характеристика
Залежно від обсягу відшкодування спричинених збитків розрізняють	повну ЦПВ, яка означає, що обсяг відповідальності повинен відповідати обсягу завданих збитків чи шкоди, тобто боржник повинен повністю відшкодувати завдані кредиторові збитки (втрати, зроблені кредитором, втрату та пошкодження його майна, а також не отримані ним доходи)
обмежену ЦПВ, що означає відступ від принципу повного відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язань, але лише у випадках, прямо передбачених законом
Залежно від того, чим ЦПВ передбачена, розрізняють	договірну ЦПВ, яка означає, що вона передбачена умовами договору і настає за невиконання або неналежне виконання його умов
позадоговірну ЦПВ, яка означає, що вона випливає із закону як наслідок заподіяння шкоди однією особою іншій
Залежно від кількості зобов’язаних осіб у цивільному правовідношенню розрізняють	дольову (часткову) ЦПВ, яка означає, що кожний із боржників відповідає перед кредитором у межах тієї долі (частки), яка визначена законом або договором
солідарну ЦПВ, яка характеризується тим, що в разі її застосування, кредитор вправі притягнути до відповідальності як усіх боржників, так і кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу
субсидіарну ЦПВ, яка передбачає наявність боржника і третьої особи, яка покриває його борги і виникає, як правило, тоді, коли боржник (він основний) не в змозі самостійно покрити заподіяні збитки, а тому у відсутній частині ці збитки покриває додатковий (субсидіарний) боржник
Залежно від пропорційності ступеня вини виділяють	змішану ЦПВ, яка виникає при завдаванні шкоди з вини обох сторін (боржника і кредитора) і визначається пропорційно ступенем вини кожної зі сторін
Відповідальність у порядку регресу	має місце тоді, коли особа понесла відповідальність перед потерпілим з вини третьої особи і внаслідок цього вона вправі вимагати від цієї третьої особи відшкодування завданих їй збитків повністю або у певній частині

Таблиця 66. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.

Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою
	Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла 14 років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою
	Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини
	Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад буде зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкода була завдана не з його вини
	Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади або особа, зобов’язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду
	Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших фізичних осіб відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти
	Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами і частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду
	Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду

Таблиця 67. Відшкодування шкоди, завданою неповнолітньою особою.

Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою
	Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах
	У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їх вини. Якщо неповнолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини
	Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди
	Шкода, завдана спеціальними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частині, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду
	Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частині, яка визначається за рішенням суду
	Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах
	У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частині, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини. Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття