Кримське ханство

Татарські напади спустошували Поділля, Київщину, Волинь, Холмщину й Галичину і мали для українського народу страшні наслідки. Завойовники плюндрували й нищили все на своєму шляху, залишаючи за собою пустку. Грабували, а потім підпалювали міста й села. Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив опір, убивали. Гіркою була подальша доля бранців. Вони втрачали все: дім, сім'ю, навіть власне ім'я. Натомість їх таврували, як худобу, давали принизливі прізвиська, примушували приймати мусульманство. Ясир (так називали турки полонених) потрапляв на невільницькі ринки в містах Османської імперії.

Опинившись у рабстві, невільники були приречені. Найчастіше їх чекала виснажлива праця на земляних та будівельних роботах. Козаки зазвичай ставали веслярами на турецьких галерах-каторгах. Жінки та дівчата потрапляли до гаремів. Хлопчиків-підлітків здавали до султанської гвардії, де з них виховували відданих захисників султанського престолу — так званих яничарів, що відзначалися особливою жорстокістю. Поневіряння невільників із глибоким співчуттям оспівано в українських історичних піснях та думах.

Сучасні дослідники обчислюють людські втрати від турецько-татарських нападів у другій половині XV—XVI ст. в 2—2,5 млн осіб, фізично знищених або вивезених у полон. За кілька десятиліть українські землі перетворилися на головне джерело постачання рабів на невільницькі ринки Криму й Туреччини, де їх продавали у найвіддаленіші закутки Азії та Сходу. Наслідком погромів, яких Русь не пам'ятала з часів Батия, стали величезні господарські спустошення.

Литовський уряд намагався організувати оборону своїх південних володінь. Захист кордонів взяли на себе прикордонні старости, великі магнати й прикордонні пани. Хроніки XVI ст. з-поміж організаторів відсічі ординцям називають князя Костянтина Івановича Острозького, який понад шістдесят разів мав бої з кримчаками, зокрема під Вишневцем на Волині 1512 р. та Вільшаницею на Київщині 1527 р. Острозький визволив з неволі тисячі бранців, і король навіть влаштував йому учту у Кракові. Одначе невеликі загони боярської варти не могли протидіяти татарським ордам. Термінового укріплення потребували замки, розташовані в Каневі, Черкасах, Звенигороді, Вінниці, Брацлаві. Місцева шляхта не мала ні коштів, ні людських сил на здійснення масштабних робіт. Не було й надії, що держава, виснажена майже столітніми війнами з Москвою, зарадить небезпеці. Спустошливі набіги татарсько-ногайських орд засвідчили цілковиту неспроможність давньої захисної системи південного порубіжжя.

Дата добавления: 2015-06-25