Вибір об'єктів

Автори дотримуються тієї точки зору, що недоцільно ототожнювати поняття об’єкта соціального проекту з об’єктом соціальної роботи, аби уникнути плутанини визначень.

Теорія соціальної роботи визначає об’єктом соціальної роботи людей, які потребують допомоги. Їх називають клієнтами соціальної роботи. Відповідно, люди, які здійснюють допомогу (соціальні працівники, волонтери, вузькі спеціалісти тощо), розглядаються як суб’єкт соціальної роботи [5]. На відміну від цього, об’єктом соціального проекту можуть бути не лише клієнти, які становлять об’єкт соціальної роботи, а й люди, які становлять її суб’єкт, а також інші люди, які можуть впливати на соціальну проблему, заради якої створений проект (наприклад, керівники й політики, що приймають рішення). Це означає, що в межах одного соціального проекту можуть існувати кілька рівнозначних або не рівнозначних об’єктів: одна або кілька цільових груп клієнтів, які отримують допомогу; цільові групи соціальних працівників, волонтерів, фахівців, яких потрібно навчити методиці надання допомоги; цільові групи людей, котрих потрібно переконати сприяти наданню допомоги доступними їм засобами (відповідними рішеннями, якщо це керівники й політики, формуванням громадської думки, якщо це представники засобів масової інформації тощо).

Таким чином, сутність вибору об’єкта соціального проекту полягає в тому, щоб обрати саме ту цільову групу (або кілька груп) серед усіх інших груп, існуючих у даному соціальному середовищі, яка найбільше страждає від тієї соціальної проблеми, на розв’язання якої переважно спрямований проект, та/або може найбільше вплинути на характеристики цієї проблеми (зміст, структуру, масштабність, характер, соціальну значимість тощо).

Сутність процесу вибору об’єкта соціального проекту ілюструють кілька прикладів із практики роботи науковців Державного інституту проблем сім’ї та молоді.

Перший приклад – об’єктом проекту обрана одна цільова група. При виборі об'єкта соціального проекту, спрямованого на профілактику поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні, організатори мали визначити, хто саме в суспільстві є основним джерелом інфікування і за якою головною ознакою цих людей можна поєднати в цільову групу. Адже, теоретично, це могли б бути люди різного віку і статі, із різним способом життя, різним соціальним статусом і родом занять тощо. Наприклад, усі, хто практикує небезпечний секс, жінки секс-бізнесу, кримінальні елементи, працівники транспорту або сфери послуг, ті, хто зловживає алкоголем або вживає наркотики у різні способи. Науковці вивчили структуру ВІЛ-інфікованих, проаналізували її за різними ознаками і встановили, що близько 80% цих людей вживають наркотики ін'єкційним шляхом [4]. Так був обраний головний об'єкт проекту – ін'єкційні наркомани*.

Другий приклад – об’єктами проекту обрані кілька цільових груп. При виборі об’єктів соціального проекту створення в Україні інституту прийомної сім’ї, організатори мали визначити одразу кілька незрозумілих на той час питань: звідки найбільша кількість дітей може потрапити у прийомні сім’ї (наприклад, з інтернатної системи, з “вулиці”, з притулків для неповнолітніх, з колоній тощо); як легалізувати цей процес відповідно до чинного правового поля країни (які документи, нормативи, рішення для цього потрібні, на якому рівні, в яких відомствах і ким вони мають бути прийняті); хто може стати прийомними батьками (за якими критеріями і відповідно до яких вимог обирати цих людей); хто і як буде готувати дітей і батьків до життя в прийомній сім’ї, навчати методам подолання можливих конфліктів, забезпечувати соціальний супровід сімей і реалізацію законних прав дітей тощо.

Дослідивши зазначені питання науковці встановили, що найбільша кількість дітей може потрапити до прийомних сімей з інституціональної системи (будинки дитини, школи-інтернати тощо) і саме ці діти як клієнти соціальної роботи становитимуть цільову групу – перший з об’єктів проекту. Дослідивши рівень підготовки потенційних прийомних батьків, науковці встановили, що вони потребують допомоги та спеціального навчання до початку створення прийомних сімей і в процесі їх функціонування, тобто визначилася ще одна цільова група клієнтів соціальної роботи – прийомні батьки, які стали другим об’єктом цього проекту. Було також установлено, що питаннями підбору прийомних батьків, їх підготовки і соціального супроводу мають опікуватися соціальні працівники, соціальні педагоги, психологи тощо, яких, у свою чергу треба готувати до цієї роботи. Таким чином виокремилася ще одна цільова група, яка вже складалася із суб’єктів соціальної роботи, і вона стала третім об’єктом проекту. В ході досліджень також з’ясувалося, що, хоча вихованці інтернатів не адаптовані до життя в прийомній сім’ї, взагалі до майбутнього самостійного життя поза інституціональною системою, державні службовці, до сфери компетенції яких належать питання сирітства, недостатньо готові до сприйняття інноваційних форм вирішення проблеми. Вони були не обізнані стосовно переваг інституту прийомної сім’ї, не мали стимулу до розробки механізму легалізації цієї форми соціальної роботи, навпаки відстоювали традиційну інтернатну форму як таку, що без додаткового клопоту вирішує проблему сирітства на період до досягнення дітьми повноліття. Те, що після виходу з інтернатів, молоді люди не мали перспективи влаштуватися в дорослому житті, не маючи сімейної підтримки, не було предметом турботи, адже після досягнення повноліття відповідальність зазначених посадовців за долю колишніх вихованців інституціональної системи припинялася. Таким чином виокремилася наступна цільова група, яка складалася із тих, хто мав переконатися в необхідності створення прийомних сімей, прийняти відповідні рішення, сприяти розробці і легалізації механізму створення і функціонування інституту прийомних сімей в Україні. Зазначена цільова група державних службовців, політиків, діячів громадських організацій склала четвертий об’єкт цього проекту [6;7;8;9;10;11].

Третій приклад – об’єкт із складною структурою, яка розгалужується на кілька груп “усередині” об’єкта. При виборі об’єкта соціального проекту, спрямованого на допомогу “дітям вулиці”, організатори зіштовхнулися із проблемою неоднорідності єдиного об’єкту. Дослідження виявили, що хоча сам об’єкт – “діти вулиці” – має узагальнену ознаку (перебування дітей на вулиці, а не в сім’ї, інституціональному закладі тощо), проте усередині цей об’єкт не настільки однорідний, щоб у всіх випадках становити єдину цільову групу клієнтів соціальної роботи, з якими можна працювати за визначеними формами і методами. Вивчення структури цього об'єкта показало, що вирішальними ознаками для його розподілу на умовно однорідні групи, є два основні фактори: розподіл часу перебування дітей між домівкою (в тих, у кого вона є) і вулицею; соціальна характеристика сім’ї (в тих, у кого вона є). Так, за першим фактором об'єкт “діти вулиці” диференціюється на тих, хто живе на вулиці, тих, хто живе і вдома і на вулиці, тих хто живе вдома. За другим фактором цей об'єкт диференціюється на тих, хто не має сім’ї (принаймні, реально не має, хоча формально хтось із членів сім’ї, можливо, існує), має асоціальну сім’ю, має нормальну сім’ю. На підставі аналізу зазначеної структури дослідники виокремили 9 умовних груп*, кожній з яких притаманні свої особливості соціалізації. Таким чином з’ясувалося, що планувати соціальну роботу в межах зазначеного проекту потрібно з урахуванням складності структури об’єкта “діти вулиці”, усередині якого існують такі групи:

1) діти, які не мають сім’ї і постійно живуть на вулиці;

2) діти, які мають асоціальні сім’ї і постійно живуть на вулиці;

3) діти, які мають нормальні сім’ї і постійно живуть на вулиці;

4) діти, які не мають сім’ї, живуть вдома і на вулиці;

5) діти, які мають асоціальні сім’ї, живуть вдома і на вулиці;

6) діти, які мають нормальні сім’ї, живуть вдома і на вулиці;

7) діти, які не мають сім’ї, живуть вдома, але багато часу перебувають у середовищі “дітей вулиці”;

8) діти, які мають асоціальні сім’ї, живуть вдома, але багато часу перебувають у середовищі “дітей вулиці”;

9) діти, які мають нормальні сім’ї, живуть вдома, але багато часу перебувають у середовищі “дітей вулиці”.

Природно, технологія соціальної роботи, форми і методи втручання при роботі з цими групами, можуть бути різними [12;13;14].

До основних критеріїв вибору об’єкта соціального проекту слід віднести такі:

· відповідність об’єкта ідеології проекту. Якщо проект спрямований на попередження епідемії ВІЛ/СНІДу, недоцільно обирати об’єктом “дітей вулиці” або тих, хто зловживає алкоголем, хоча й серед цих цільових груп клієнтів соціальної роботи можуть бути ВІЛ-інфіковані, які слугують джерелом поширення інфекції. Доцільніше дослідницьким шляхом визначити ту цільову групу чи кілька груп, “внесок” яких у поширення інфекції найбільший. Якщо дослідження вказують, що найбільша питома вага в загальній структурі ВІЛ-інфікованих належить ін’єкційним наркоманам, то, очевидно, саме ця цільова група має бути обрана об’єктом проекту попередження епідемії;

· відповідність об’єкта цілям проекту. Якщо ціллю проекту визначено запобігання інфікуванню ін'єкційних наркоманів в межах певної території, недоцільно включати до об’єкта ін'єкційних наркоманів іншої території;

· відповідність об’єкта тим чинникам, які найбільше детермінують кризові ситуації клієнтів соціальної роботи. Якщо дослідження вказують на існування суміжних об’єктів, які суттєво впливають на соціальну проблему об’єкта, який є головним стосовно ідеології і цілей проекту, ці об’єкти також мають бути включені в проект. Наприклад, неготовність державних службовців впроваджувати в Україні інститут прийомної сім’ї, зумовила необхідність визначити їх як об’єкт відповідного проекту, поруч із самими дітьми-сиротами;

· відповідність об’єкта особливостям його внутрішньої структури. Якщо дослідження об’єкта “діти вулиці” вказують на існування кількох цільових груп усередині цього об’єкта, які істотно відрізняються одна від одної, доцільно передбачити відповідну диференціацію, визначаючи об’єкт (об’єкти) цього проекту.

Опрацювання критеріїв вибору об’єкта на етапі розробки соціального проекту може викликати потребу в розширенні переліку об’єктів в межах проекту або виокремленні певних об’єктів для інших, суміжних проектів зі схожою ідеологією і цілями. Суміжні проекти, в залежності від ситуації, можуть бути потрібними одночасно або послідовно, коли один проект обов’язково має передувати іншому.

Дата добавления: 2015-06-25