Сторона захисту 8 страница. 1. Частина 1 коментованої статті-засади закріплює положення, згідно з яким кримінальне провадження за КПК здійснюється державною мовою

1. Частина 1 коментованої статті-засади закріплює положення, згідно з яким кримінальне провадження за КПК здійснюється державною мовою, і, від­повідно, органи, які ведуть провадження, складають процесуальні документи саме цією мовою. Це положення грунтується наст. 10 Конституції України, яка проголошує державною мовою в Україні українську. Державною (офіційною) мовою є мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Такою сферою і є кримі­нальне провадження.

Як роз'яснив Конституційний Суд України у своєму рішенні, ухваленому 14 грудня 1999 р. (справа про застосування української мови), положення ч. 1 ст. 10 Конституції України, за яким «державною мовою в Україні є українська мова», слід розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим за-

собом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень ор­ганами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (ч. 5 ст. 10 Конституції).

2. В чинному законодавстві на сьогодні немає єдності щодо врегулюван­ня питання мови провадження, зокрема кримінального. Так, першим чинним законом щодо використання мови в Україні є Закон ще Української РСР від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР». Згідно із його ст. 18 судочин­ство в Українській РСР (тепер Україні) здійснюється українською мовою, але у випадках розташування державних та інших органів, установ і організацій в місцях проживання більшості громадян іншої національності поряд з україн­ською може використовуватись і їхня національна мова. Тож за цим Законом судочинство, зокрема кримінальне провадження, може здійснюватись не тільки державною мовою, а й мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості. Відповідно і ст. 19 КПК 1960 р. закріплювала правило-засаду, згідно з яким судочинство в кримінальних справах проводиться українською мовою або мо­вою більшості населення із забезпеченням особам, які не володіють мовою, якою проводиться судочинство, права робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача. Цей закон (КПК 1960 р.) втра­тив чинність зі вступом в силу Кодексу 2012 р. Однак новоприйнятий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. у ч. 1 ст. 12 закрі­пив положення, згідно з яким судочинство й діловодство в судах України прово­диться державною мовою. Водночас, ч. 4 цієї статті зазначає, що у судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови (мова більшості на­селення відповідного регіону) або мови меншин відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 р. в порядку, встановленому процесуальним законом.

Таким чином, на сьогодні в питанні мови кримінального провадження іс­нує колізія між Законом УРСР від 28 жовтня 1989 р. «Про мови в Українській РСР» і Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 p., з одного боку, і ч. 1 ст. 29 КПК 2012 р. - з іншого, бо ця норма в імперативній формі зазначає, що кримінальне провадження здійснюється державною мовою, і сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні доку­менти державною мовою. Оскільки всі зазначені закони регулюють однакові відносини, вони мають однакову юридичну силу, то за загальновизнаним пра­вилом, сформованим у правовій науці і практиці, у випадку виникнення між ними колізії застосуванню підлягає той закон, який прийнятий пізніше, тобто ст. 29 КПК. Тож мовою кримінального судочинства є лише державна (україн­ська) мова. Таке ж правило закріплене і в інших процесуальних законах Украї­ни (ч. 1 ст. 7 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 КАС України).

3. Здійснення кримінального провадження в Україні лише державною мо­вою жодною мірою не обмежує право особи, яка не володіє нею, користуватися

у провадженні рідною або іншою мовою, якою вона володіє. І Іонад те, згідно з вимогою ч. З коментованої статті орган, який веде провадження, зобов'язаний забезпечити його учасникам, які не володіють чи недостатньо володіють дер­жавною мовою, право давати показання, заявляти клопотання, подавати скарги, виступати в суді рідною мовою або інцию, якою вони володіють. Цей же орган зобов'язаний у разі необхідності забезпечити перекладача.

4. Міжнародно-право^ чкти у сф(:рі захисту прав і свобод людини, зокрема, Міжнародний пакт про громадянські/1 політичні права (п. «а» і «f» ч. З ст. 14) і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 2 ст. 5 і п. «є» ч. З ст. 6) закріплюють гарантії прав людини і правосуддя, згідно з якими кожній особі має бути невідкладно і детально повідомлено зрозумілою для неї мовою про характер і підстави пред'явленого їй обвинувачення, а також право користуватися послугами перекладача. Частина 2 коментованої статті детальніше конкретизує ще положення, закріплюючи обов'язок органів, які ведуть кримінальне прова­дження, повідомляти кожній особі про підозру її у вчиненні кримінального право­порушення державною мовою, а у випадку неволодіння нею або недостатнього володіння - будь-якою іншою мовою, якою вона достатньо володіє, роз'яснити суть підозри та її процесуальні права і обов'язки. Це положення стосується і пись­мового повідомлення про підозру (див. коментар до ст.ст. 277, 278 КПК). Цьому обов'язку органів, які ведуть провадження, кореспондує право підозрюваного та обвинуваченого користуватися під час провадження (давати показання, заявляти клопотання, скарги тощо) рідною мовою, отримувати копії процесуальних доку­ментів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності корис­туватися послугами перекладача за рахунок держави (п. 18 ч. З, ч. 5 ст. 42 КПК). Таким само правом наділені й інші учасники провадження, зокрема: потерпілий (п. 9 ч. 1 ст. 56 КПК), цивільний позивач і цивільний відповідач (ч. З ст. 61 та ч. З ст. 62 КПК), свідок (п. 4 ч. 1 ст. 66 КПК). Забезпечити реальну участь у проваджен­ні перекладача - це процесуальний обов'язок органу, який веде провадження.

5. Однією з процесуальних гарантій дотримання прав і законних інтересів підозрюваного чи обвинуваченого та їх належний захист під час кримінально­го провадження є обов'язкова участь захисника у провадженні, якщо вони не володіють мовою, якою воно ведеться. Така участь є обов'язковою з моменту встановлення цього факту (п. 4 ч. 2 ст. 52 КПК). Не менш важливою проце­суальною гарантією дотримання прав і законних інтересів названих учасни­ків кримінального провадження щодо мовного питання є залучення до прова­дження такого його учасника, як перекладач. Його призначення - забезпечити розуміння процесуального статусу (прав, обов'язків, відповідальності) та його реалізації з мовного боку, розуміння всіх процесуальних дій та ухвалених за їх результатами процесуальних документів тими учасниками провадження, які не володіють або недостатньо для повного розуміння володіють мовою, якою ведеться судочинство. Він же здійснює й переклад та засвідчує своїм підписом рішення, якими суд завершує судовий розгляд по суті, інші процесуальні до­кументи, копії яких вручаються таким учасникам провадження.

6. Ні суд (судді), ні учасники провадження з обох сторін не вправі викону­вати функцію перекладача у випадках, коли виникає необхідність забезпечити переклад показань, клопотань, скарг, виступів тощо учасників провадження, які не володіють мовою судочинства і здійснюють їх на своїй рідній мові або мові, якою вони володіють, а також здійснити переклад процесуальних рішень для вручення їх копій таким учасникам кримінального провадження.

7. Коментований Кодекс серед істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, наявність яких тягне безумовне скасування рішення суду, порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, права користуватися допомогою перекладача в кримінально­му провадженні, на відміну від свого попередника (КПК 1960 p.), спеціально не передбачає. Очевидно, що це є упущенням законодавця. Проте не має сумніву в тому, що названі порушення належать до істотних порушень КПК і є підста­вою для скасування судових рішень судом вищої інстанції в апеляційному чи касаційному порядку.

Глава 3. Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження

§ 1. Суд і підсудність

Стаття ЗО. Здійснення право* уддя судом

1. У кримінальному провадженні правосуддя здійснюється лише су­дом згідно з правилами, передбаченими цим Кодексом.

2. Відмова у здійсненні правосуддя не допускається.

1. Положення ч. 1 цієї статті має своєю основою загальне принципове по­ложення Конституції України про те, що правосуддя в Україні здійснюється ви­ключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судові рішення, ухвалені судами іменем України, є обов'язковими для виконання на всій тери­торії України (ч. 1 і 2 ст. 124 Конституції України).

Воно відповідає і положенням міжнародно-правових актів з прав людини, ра­тифікованих Україною, зокрема ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основопо­ложних свобод від 4 листопада 1950 p., яка закріплює право кожної особи на спра­ведливий суд: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим за­коном (ч. 1). Згідно з ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі Закону.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 3 квітня 2008 р. у справі «Пономарьов проти України» наголосив, що одним із фундаментальних аспек­тів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає пова­гу до принципу resjudicata- принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна із сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення (п. 40 мотивувальної частини рішення). Відповідно до цього здійснення правосуддя в Україні виключно судами передбачено ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Не робиться тут виняток і для випадків введення в Україні воєнного чи надзвичайного стану. Згідно з ст. 26 Закону України від 6 квітня 2000 р. «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, де введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відпо­відно до Конституції України. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства заборо­няється. На неприпустимості припинення повноважень органів державної вла­ди, у тому числі судів, в умовах надзвичайного стану наголошується і в ст. 11 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану».

Стаття 64 Конституції України передбачає, що в умовах воєнного або над­звичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень. Але при цьому не можуть об­межуватися права і свободи, які стосуються коментованого положення ст. 30 КПК, зокрема, право кожного на життя, на повагу до його гідності, на свободу та особисту недоторканність, на судовий захист, на правову допомогу, на за­хист, на презумпцію невинуватості.

2. Важливою процесуальною функцією суду, пов'язаною зі здійсненням правосуддя у кримінальному провадженні, є здійснення слідчим суддею судо­вого контролю на стадії досудового розслідування, де формується основний обсяг доказів, оцінивши які, суд ухвалює вирок чи інше судове рішення, і де мають бути забезпечені процесуальні права учасників кримінального прова­дження.

Згідно з п. 18 ч. 1 ст. З КПК слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судо­вого контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку, передбаченому ст. 247 КПК, - голова чи за його ви­значенням інший суддя Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апе­ляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Слідчий суддя (слідчі судді) у суді першої інстанції визначається зборами суддів зі складу суддів цього суду.

3. Слідчий суддя і суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК (ч. З ст. 26). Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та вико­нання процесуальних обов'язків (ч. 6 ст. 22 КПК).

4. Положення ч. 2 ст. 30 КПК про те, що відмова у здійсненні правосуддя не допускається, з одного боку, є логічним висновком із наведених і чинних для кримінального провадження України відповідних положень Конституції Укра­їни, міжнародно-правових актів з прав людини, кодексів і законів України, а з іншого, передбачаючи загальну заборону відмовляти у здійсненні правосуддя, зумовлює й відповідні негативні правові наслідки у разі порушення заборони відмовляти у здійсненні правосуддя. Зокрема, за постановления суддею (суддя­ми) завідомо неправосудного вироку чи іншого судового рішення передбачено кримінальну відповідальність (ст. 375 КК України).

5. Заборона відмовляти у здійсненні правосуддя конкретизує зміст такої засади кримінального судочинства, як забезпечення доступу кожної особи до правосуддя (див. коментар до ст. 21 КПК). Визначаючи підстави дисциплінар­ної відповідальності суддів, ст. 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає і таку підставу, як істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язані, зокрема, з відмовою у доступі осо­би до правосуддя.

6. Згідно з Рекомендацією № R (94) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі суддів від 13 жовтня

1994 p. судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомочного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправо­мочного прямого чи непрямого втручання, незалежно з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось. У законі мають бути передбачені санкції проти осіб, які намагаються у такий спосіб вшрвати на суддів. Судді мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого! іішення \ справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне тлумачення фактів та чинне законодавство. Судді не зобов r.zz»\ да/.ати звіт щодо справ, які знаходяться в їх провадженні, ніякій особі, яка не належить до системи судової влади (п. 2 «d»).

Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і Зако­нами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється (ст. 126 Кон­ституції України).

Втручання в здійснення правосуддя, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на безсторонність суду забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За втручання в діяль­ність судових органів, незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду, погрозу або насильство щодо судді, присяжного, умисне знищення або пошкодження майна судді, народного засідателя чи присяжного, посягання на життя судді, присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною зі здійсненням правосуддя, передбачена кримінальна відповідальність (ст. 376-379 КК України).

7. Конституційний Суд України у рішенні від 19 травня 1999 р. у справі про запити народних депутатів України зазначив, що народний депутат України не має права звертатися з вимогами чи пропозиціями до судів, до голів судів та до суддів стосовно конкретних судових справ (п. 1.1).

С т а т т я 3 1. Склад суду

1. Кримінальне провадження в суді першої інстанції здійснюється професійним суддею одноособово, крім випадків, передбачених частинами другою, третьою та дев'ятою цієї статті.

2. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох про­фесійних суддів.

3. Кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється ко­легіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обви­нуваченого - судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один і них заявив клопотання про такий розгляд.

4. Кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів, крім ви­падків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, при цьому кількість суддів має бути непарною.

5. Кримінальне провадження в касаційному порядку здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів, крім ви­падків, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, при цьому кількість суддів має бути непарною.

6. Кримінальне провадження у Верховному Суді України здійснюєть­ся колегіально судом у складі, передбаченому частинами першою та дру­гою статті 453 цього Кодексу.

7. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами здійснює суд у такому самому кількісному складі, в якому вони були ухвалені (одно­особово або колегіально).

8. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретного криміналь­ного провадження визначається у порядку, передбаченому частиною тре­тьою статті 35 цього Кодексу.

9. Кримінальне провадження стосовно службових осіб, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», та осіб, посади яких віднесено до першої категорії посад державних службовців, здійснюється:

1) в суді першої інстанції- колегіально судом у складі трьох професій­них суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, а у разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваче­ного - судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, та трьох присяжних;

2) в апеляційному порядку - колегіально судом у складі п'яти профе­сійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше семи років;

3) в касаційному порядку - колегіально судом у складі семи професій­них суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше десяти років.

У разі якщо в суді, який згідно з правилами підсудності має здійсню­вати кримінальне провадження, неможливо утворити склад суду, перед­бачений цією частиною, кримінальне провадження здійснює найбільш те­риторіально наближений суд, в якому можливо утворити такий склад суду.

10. Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховно­го характеру, їх продовження, зміну чи припинення, а також криміналь­не провадження в апеляційному чи касаційному порядку щодо перегля­ду прийнятих із зазначених питань судових рішень здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

У разі якщо таке кримінальне провадження Mat здійснюватися судом колегіально, головуючим під час судового розгляду може бути лише суддя, уповноважений згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

1. Склад суду у кожному кримінальному провадженні на всіх його стаді­ях має бути законним, тобто відповіді ги вимогам Конституції України та ін­ших законів України. Законніс;:. гкла/у суду передбачає: 1) наявність у ньому визначеної законом кількості професійних суддів, присяжних; 2) відсутність обставин, які виключають їх участь у кримінальному провадженні (ст.ст. 75, 76 КПК); 3) професійного суддю у цьому суді призначено на посаду Президен­том України, і ще не закінчився п'ятирічний строк повноважень або його обра­но на цю посаду безстроково Верховною Радою України або ж його у встанов­леному законом порядку за рішенням Президента України чи Верховної Ради України, переведено до цього суду з іншого (ст.ст. 72, 73, 79, 80 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); 4) присяжні у встановленому законом поряд­ку залучені до виконання обов'язків у цьому суді (глава 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», § 2 глави 30 КПК); 5) серед професійних суддів і присяжних, які підписали судове рішення, немає осіб, які не брали участь у су­довому розгляді чи ухваленні цього рішення (див. ст. 319 КПК про незмінність складу суду).

Ухвалення рішення незаконним складом суду є безумовною підставою для скасування судового рішення (п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК).

2. Першоосновою для вирішення питання про склад суду у конкретному кримінальному провадженні є положення Конституції України проте, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ч. 4 ст. 124), правосуддя здійснюють професійні судді та, у визна­чених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ч. 1 ст. 127), судочин­ство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129).

3. Кримінальне провадження у суді першої інстанції здійснюється, як пра­вило, професійним суддею одноособово, який діє як суд. Провадження здійсню­ється судом колегіально: а) щодо злочинів, за вчинення яких передбачено пока­рання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, - у складі трьох професійних суддів, б) щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі, - у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого (чи одного з обвинувачених у цьому провадженні) - колегіально у складі двох професійних суддів і трьох присяжних.

4. Кримінальне провадження в апеляційному і касаційному порядку здій­снюється колегіально у складі не менше трьох професійних суддів, у Верхо­вному Суді України - колегіально у складі не менше двох третин суддів від складу Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України (п. 1 ч. 1 ст. 445 КПК) або ж на спільному засіданні всіх судових палат Верховного

Суду України за умови присутності на засіданні не менше двох третин суддів від складу Верховного Суду України (п. 2 ч. 1 ст. 445 КПК), а за нововиявле-ними обставинами - одноособово або ж колегіально, тобто у тому кількісному складі, в якому ухвалено судове рішення, що переглядається.

5. Особливості складів суду в кримінальному провадженні щодо службо­вих осіб, які займають особливо відповідальне становище, полягають у тому, що такі склади у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій є завжди ко­легіальними, більшими за кількістю суддів та стажем їх роботи на посаді судді.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу» до таких осіб на­лежать: Президент України, голова Верховної Ради України та його заступники, голови постійних комісій Верховної Ради України та їх заступники, народні депутати України, прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів Украї­ни, голова та члени Конституційного Суду України, голова та судді Верховного Суду України, голова та судді Вищого спеціалізованого суду України, генераль­ний прокурор України та його заступники.

Згідно з ч. 2 ст. 25 Закону України «Про державну службу» до державних службовців першої категорії належать перші заступники міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами уряду України, їх пер­ші заступники, голови та члени державних колегіальних органів, постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим, голови об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, ке­рівники Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, заступники керівників Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України, інші особи, які перебувають на прирівняних до них посадах.

6. Персональний склад суду для кожного кримінального провадження у всіх випадках визначається автоматизованою системою документообігу суду (див. ст. 35 КПК).

7. У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх здійснювати роз­гляд справи одноособово, а в колегіальному складі суду бути головуючим може лише суддя, уповноважений згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх.

С т а т т я 32. Територіальна підсудність

1. Кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. У разі якщо було вчинено кілька кримінальних правопорушень, кримінальне прова­дження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено більш тяжке правопорушення, а якщо вони були однаковими за тяжкістю - суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено останнє за часом кримінальне правопорушення. Якщо місце вчинення кримінального пра­вопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійсню­ється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

2. Кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у яко­му обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з части­ною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді мас здій­снюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження ідіїі'снюс суд, найбільш територіально на­ближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду суд­ді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

1. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка закрі­плює право кожної особи на повноважний суд, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена про­цесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком роз­поділу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

2. Підсудність - це сукупність юридично значимих ознак кримінального провадження (кримінальної справи), на підставі яких кримінальний процесу­альний закон визначає суд і склад цього суду, які правомочні здійснювати су­довий розгляд. її призначення полягає у правильному розподілі кримінальних проваджень як між судами різних ланок (першої, апеляційної, касаційної ін­станцій) судової системи, так і між судами однієї ланки.

3. Територіальна підсудність передбачає розподіл кримінальних прова­джень між місцевими судами як судами першої інстанції. Основною ознакою такого розподілу є місце вчинення кримінального правопорушення або місце вчинення більш тяжкого правопорушення, якщо їх кілька, або місце вчинення останнього за часом правопорушення, якщо вони однакові за тяжкістю. У разі невстановлення місця вчинення правопорушення, судовий розгляд щодо цього правопорушення має здійснювати суд, у межах територіальної юрисдикції яко­го було закінчено досудове розслідування.

4. Для забезпечення об'єктивності судового розгляду щодо судді, який вчинив кримінальне правопорушення, законом передбачено заборону розглядати справу в тому суді, в якому той обіймав чи обіймає посаду судді. Таке провадження буде під­судне суду, що найбільш територіально наближений до цього суду. Конкретний суд, який буде здійснювати судовий розгляд щодо судді, має визначатися за тими самими правилами, що і направлення справи з одного суду до іншого (ч. 2 або 3 ст. 34 КПК).

Стаття 33. Інстанційна підсудність

1. Кримінальне провадження у першій інстанції здійснюють місцеві (районні, міські, районні у містах, міськрайонні) суди.

2. Кримінальне провадження в апеляційній інстанції здійснюють Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя.

3. Кримінальне провадження у касаційній інстанції здійснює Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.

4. Судові рішення переглядаються Верховним Судом України з питань неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального законх щодо подібних суспільно небезпечних діянь, шо потягло ухвалення різних і;і змістом судових рішень, та встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, по­рушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Дата добавления: 2015-06-25