Показання 2 страница

С т а т т я 99. Документи

1. Документам є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових зна­ків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

2. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії ін­формації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи про­цесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за до­помогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриман­ням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть вико­ристовуватися в кримінальному провадженні як докази.

3. Сторона кримінального провадження, потерпілий зобов'язані на­дати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надаєть­ся таке ж значення, як документу.

4. Дублікат документа (документ, виготовлений таким же способом, як і його оригінал) може бути визнаний судом як оригінал документа.

5. Для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допусти­мими й інші відомості, якщо:

1) оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає;

2) оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступ­них правових процедур;

3) оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримі­нального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

6. Сторона кримінального провадження, потерпілий мають право на­дати витяги, компіляції, узагальнення документів, які незручно повністю досліджувати в суді, а на вимогу суду - зобов'язані надати документи у по­вному обсязі.

7. Сторона зобов'язана надати іншій стороні можливість оглянути або скопіювати оригінали документів, зміст яких доводився у передбаченому цією статтею порядку.

1. У ч. 1 ст. 99 даються визначення поняття документа-доказу у криміналь­ному провадженні. Документ-доказ повинен відповідати вимогам належності і допустимості (ст. 84 КПК). У документі повинно бути вказано конкретне джере­ло відомостей про обставини та факти, що підлягають доказуванню з тим, щоб у випадку необхідності його можна було перевірити процесуальним шляхом.

2. Посадові та службові особи, які викладають дані в документах, повинні відповідати вимогам, що до них пред'являються, і їх компетенції. Компетенція суб'єкта, що підписує документ, похідна від компетенції того органу, який він представляє, і складається з таких елементів: сфери і галузі застосування по­вноважень цього органу; повноважень особи у цьому органі. Особа, яка складає офіційний документ, є посадовою чи службовою особою, що діє в межах нада­них їй повноважень.

Джерелом доказу документа є автор документа. Правове положення дже­рела доказів у цьому випадку визначається компетенцією автора документа, яка обмежується межами його функцій. Документи можуть мати офіційний

-267

характер, коли вони виходять від державних органів організацій (акти ревізій, документальних перевірок тощо). Авторами документів можуть бути і громадя­ни, коли представляються угоди, розписки та інші акти, пов'язані з реалізацією прав та обов'язків. У діяльності слідчих органів мають місце факти отримання від громадян відео-, звукозаписів про факти злочинної діяльності. При вирі­шенні питання про залучення їх до провадження як доказів необхідно керу­ватися рішенням Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 р. за по­данням СБУ «Про офіційне тлумачення ч. З ст. 62 Конституції України», згідно з яким ініціативне використання громадянином технічних засобів для фіксації злочинного діяння розцінюється як порушення конституційних прав особи і є підставою для визнання таких доказів недопустимими. Документи, що вихо­дять від некомпетентного органу, посадової і службової особи, від неналежного громадянина не можуть бути доказами.

4. Документ-доказ має зміст і форму. Зміст документа - це дані, які ві­дображені в ньому у відповідній формі. Форма документа - це його зовнішні ознаки, матеріал, на якому він виготовлений - на папері, тканині, фотоплівці, кінострічці, магнітній стрічці, з допомогою букв, телеграфних і типографських знаків, креслень, цифр, малюнків, зображень і іншими способами, що забез­печують однозначне розуміння змісту документа колом осіб, для яких він при­значений.

5. Як вбачається зі змісту ст. 99 КПК, документи можуть виникати у зв'язку з кримінальним провадженням і поза його межами.

6. Вимоги, що пред'являються до документів-доказів у кримінальному провадженні: а) дані, що зафіксовані в документах, повинні мати значення для кримінального провадження (ст. 91 КПК); б) документи повинні мати дані, носії яких відомі і можуть бути перевіреними, необхідні реквізити, дату, міс­це складення і реєстрації (прізвище, ім'я та по батькові посадовця, який його склав, необхідні підписи, штампи, печатки, супроводжувальні листи тощо), ан­кетні дані громадянина, який його представив і джерело інформації; в) повинен бути дотриманий встановлений КПК порядок збирання доказів.

Стаття 100. Зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про них

1. Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального прова­дження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий во­лодільцю, крім випадків, передбачених статтями 160—166, 170-174 цього Кодексу.

2. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підста­ві судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий ре­човий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та до-

ладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів сторо- і он) обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міні-рів України.

3. Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, cjp можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

4. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення сторо­ною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням до­кумента та виготовленням його дубліката.

5. Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за ви­нятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речо­вих доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеці­альних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання.

6. Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушен­ня, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через гро­міздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартіс­тю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутнос­ті - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутнос­ті - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рі­шенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.

У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального прова­дження.

7. У випадках, передбачених пунктами 2-4 частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається з відповід­ним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної

юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі статтями 171-173 цьогр Кодексу.

8. Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України.

9. Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчуєть­ся кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи зна­ряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння осо­би до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагоро­ди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, зни­щується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невсі ановлсння їх - передаються в дохід держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кри­мінального правопорушення, доходи від них передаються в дохід держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

10. Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішу­ється у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігаєть­ся до набрання рішенням суду законної сили.

1. Порядок зберігання речових доказів, поданий у коментованій статті, конкретизується у відомчих нормативних актах, основним з яких є Інструкція, затверджена наказом Генеральної прокуратури України, МВС України, ДПА України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, ДСА України від 27 серпня 2010 р. № 51/401/649/471/23/125 «Про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду». Положення цієї Інструкції, які не узгоджуються зі ст. 100 КПК України, не застосовуються.

Речові докази у разі їх виявлення, насамперед, повинні бути уважно огля-

i, сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду. Після цього вони г зиєднуються до кримінального провадження постановою слідчого, проку-іра, ухвалою суду. Надалі речові докази зберігаються з матеріалами прова­дження в органах досудового розслідування або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. Відповідальними за їх збе­реження є особа, яка проводить досудове розслідування, суддя.

2. Для зберігання речових доказів в органах прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, слідчих підрозділах податкової міліції, а також у судах обладнуються спеціальні приміщення. Зазначена Інструкція передбачає, що ці приміщення повинні бути з дверима, оббитими металом, заґратованими вікна­ми та обладнані пожежною та охоронною сигналізацією. Якщо такого примі­щення немає (наприклад, у невеликому підрозділі), то для збереження речових доказів використовують сейфи та металеві шафи. У разі створення спеціального приміщення для зберігання речових доказів спеціальним наказом відповідного прокурора, начальника органу внутрішніх справ, податкової міліції, органу СБ України, голови суду призначається відповідальний за збереження речових до­казів, які здаються до цих приміщень. Підставою для зберігання речових дока­зів у таких приміщеннях є постанова слідчого, прокурора, ухвали суду.

Особа, призначена відповідальною за спеціальне приміщення, де зберіга­ються речові докази, веде книгу обліку речових доказів. У книзі, яка ведеться за правилами документів строгої звітності, зазначається назва речового дока­зу, дата його надходження, від кого надійшов, у якому провадженні. Предмету надається порядковий номер. Надалі там же робиться відмітка про подальшу долю конкретного речового доказу (про знищення або про передачу іншому слідчому, до суду, повернення володільцю тощо).

3. Вилучені під час досудового розслідування або судового розгляду вог­непальна чи холодна зброя, а також боєприпаси після необхідних досліджень під час проведення судових експертиз або інших слідчих дій (наприклад, впіз­нання), перевірки нарізної зброї за відповідними обліками передаються до ор­ганів внутрішніх справ. Якщо йдеться про зброю та боєприпаси, які належать військовим частинам, то вони, як правило, підлягають передачі за належністю, якщо це не ускладнить проведення досудового слідства або судового розгляду справи.

4. Речові докази у вигляді вибухових речовин, вибухових пристроїв пе­редаються на склади військових частин (наприклад, штатні вибухові пристрої-протитанкові або протипіхотні міни) або до відповідних державних установ, де є для цього спеціальні сховища (для зберігання, наприклад, промислової вибу­хівки). До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підго­товлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити

вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну мате­ріальну шкоду - шляхом вивільнення, розповсюдження або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів токсинів, радіації, радіоактивного мате­ріалу, інших подібних речовин (див. п.п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше неза­конне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» № 3 від 26 квітня 2002 p.).

5. Вироби з дорогоцінних металів, з дорогоцінним камінням, а також лом металів або окремо дорогоцінне каміння, а також монети з дорогоцінних ме­талів після огляду і проведення експертних досліджень (встановлення металу, його проби, виробника продукції тощо) реєструються у книзі обліку речових доказів і передаються на зберігання до установи банку.

6. Грошові суми, вилучені під час досудового слідства, вносяться, як правило, на депозитний рахунок органу, який їх вилучив. Вони також можуть бути передані для зберігання до установи банку. Цінні папери, вилучені під час слідства, після з'ясування їх значення для конкретної справи (облігації, чеки, сертифікати, акредитиви тощо) передаються на зберігання до банку на підставі відповідної постанови і з дотриманням вимог відомчих норматив­них актів, які визначають порядок передачі цінних паперів до установ банків (форма листа, опис, висновок експерта або спеціаліста щодо цінних паперів тощо).

7. Документи, листи та інші записи, приєднані до справи як речові дока­зи, мають зберігатися у конвертах, вкладених між чистими аркушами паперу. Конверти опечатують і підшивають у справу. При цьому конверт нумерують як аркуш справи. Якщо приєднується велика кількість аркушів і документів, то їх вкладають до конверта, який додають до справи.

Історичні цінності, антикваріат (які переважно потребують спеціальних умов зберігання) можуть бути передані для зберігання в музеї, картинні галереї.

8. Продовольчі товари, які швидко псуються або вимагають спеціальних умов зберігання, негайно після огляду і перевірки їх якості передаються влас­нику або за рішенням суду спеціально виділеним торговельним підприємствам для реалізації, про що складається відповідний акт у трьох примірниках. Одер­жані від продажу грошові суми зараховуються на депозитний рахунок органу, що проводить досудове слідство або суду. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення.

9. Об'єкти біологічного походження, що швидко псуються, мають бути упаковані спеціалістами (наприклад, працівниками судово-медичних експер­тиз) у герметично закупорювані ємності. Якщо для їх зберігання потрібні спе­ціальні умови, їх передають до судово-медичних установ (за узгодженням з їх керівництвом).

10. При постановленні вироків або в разі закриття провадження на судово-I слідстві обов'язково має визначитися доля речових доказів — наркотичних

засобів, психотропних речовин, їх аналогів, обладнання для їх виготовлення, а іакож прекурсорів. При цьому треба керуватися Інструкцією про порядок зни­щення вилучених із незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вий і прекурсорів, використання яких у законному обігу визнано недоцільним, а також обладнання для їх виготовлення, затвердженою спільним наказом МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, МОЗ, Міністерства юстиції та Верховного Суду України № 437 від 27 червня 1995 р. і зареєстрованої в Міністерстві юстиції Укра­їни за№ 210/746 10 липня 1995 р. (див. п.п. 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибухо­вими пристроями чи радіоактивними матеріалами» № 3 від 26 квітня 2002 p.).

11. До того, як прийняти рішення щодо таких речовин, проводиться від­повідна судова експертиза. Підставою для здавання державі вилученої у справі наркотичної речовини або для її знищення є постанова слідчого, прокурора (у разі закриття провадження), ухвала суду.

12. Отруйні речовини та сильнодіючі препарати передаються на склади аптекоуправлінь або інших організацій, де є належні умови для їх зберігання. Речові докази - радіоактивні матеріали (тобто будь-які матеріали, які містять радіонукліди і для яких питома активність та сумарна активність вантажу пе­ревищують межі установлені нормами, правилами й стандартами з ядерної та радіаційної безпеки) зберігаються згідно з вимогами Правил забезпечення збе­реження ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючо­го випромінювання, затверджені наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 241 від 14 грудня 2000 р.

13. За загальним правилом речові докази зберігаються до набрання ви­роком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття кримінального провадження. Документи, визнані речовими до­казами, зберігаються з матеріалами провадження весь час. Однак коментована стаття передбачає можливість для заінтересованих осіб, підприємств, установ і організацій за їх клопотанням отримати необхідні копії цих документів. Якщо ці документи підроблені або сфальсифіковані, то з них не можна знімати копії з метою видачі таким особам.

14. Коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються, поки набере законної сили рішення суду, вине­сене по цьому спору в порядку цивільного судочинства (наприклад, про виклю­чення зі списку майна, яке підлягає конфіскації).

15. Якщо речові докази під час досудового розслідування були реалізова­ні у зв'язку з неможливістю їх зберігання або повернення володільцеві, а потім виникла необхідність в їх поверненні, то організації, які їх одержали для реалі­зації, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість за державними цінами, що існують в момент повернення.

16. Питання про речові докази вирішується одночасно з вирішенням справи і це рішення повинно міститися у вироку суду, в постанові слідчого, прокурора або в ухвалі суду про закриття кримінального провадження.

17. Коментована стаття визначає подальшу долю окремих речових дока­зів. Зокрема, знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, підлягає конфіс­кації; речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищують­ся; речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються або можуть бути передані заінтересованим особам.

Гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом, передаються в дохід держави. Цінності, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним во­лодільцям, а якщо таких не встановлено, то вони переходять у власність держави.

Дата добавления: 2015-06-25