Законодавства. 2 страница

2. На зазначених осіб покладається обов'язок надання затриманій особі доступу до отримання правової допомоги. Право на правову допомогу - це га­рантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обся­зі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права. Відповідно до рішення Конституційного Суду Укра­їни від 30 вересня 2009 р. у справі № 23-рп/2009 правова допомога є багато-аспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консульта­ції, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обви­нувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

За обставин затримання особи керівником дипломатичного представни­цтва чи консульської установи України за межами нашої держави забезпечення доступу до правової допомоги може полягати у роз'ясненні ними такій особі прав підозрюваного, передбачених ст. 42 та положень ст. 20 і ч. 4 ст. 208 КПК, наданні можливості щодо визначення особи захисника, його повідомленні про факт затримання, забезпеченні зв'язку, зокрема телефонного, між затриманим і обраним захисником, за можливості їх зустрічі, наданні роз'яснень щодо по­ложень чинного кримінального процесуального законодавства та порядку здій­снення кримінального провадження в Україні та на підставі КПК України за її межами. У разі наявності об'єктивної можливості особи, визначені в абзаці 1 ч. 1 ст. 522 КПК, зобов'язані забезпечити участь обраного або призначеного захисника у кримінальному провадженні шляхом його повідомлення про факт затримання конкретної особи, місце її знаходження, час та місце проведення процесуальних та слідчих дій з цією особою, забезпеченні їх зустрічі.

3. Відповідно до положень ст. 211 КПК затримання особи без ухвали слідчого судді не може перевищувати семидесяти двох годин з моменту затри­мання. Водночас, знаходження судна за межами території України може бути об єктивною перешкодою щодо дотримання цього строку. Тому в абзаці 2 ч. 1 ст. 522 КПК передбачений ще один виняток з цього правила, який полягає у

"- 1053

праві командира повітряного судна, капітана річкового або морського судна України, що знаходяться за межами нашої держави, затримати особу на строк, необхідний для її доставления на територію України. В такому випадку строки затримання особи без ухвали суду не повинні перевищувати семидесяти двох годин з моменту доставления такої особи на територію України.

4. До закінчення визначених у цій статті строків затримання керівник ди­пломатичного представництва чи консульської установи України, капітан (ко­мандир) судна зобов'язаний вжити заходів щодо доставления затриманої особи до підрозділу органу державної влади на території України, уповноваженого на тримання затриманих осіб (відповідного ізолятору тимчасового тримання), повідомити орган досудового розслідування - Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, органів державного бюро розслідувань, до підслід­ності якого належить вчинений злочин та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження Міністерства закордонних справ України або порт реєстрації судна на території України, про факт законного затримання особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, місце її знаходження та передати відповідні матеріали кримінального провадження для подальшого вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу або звіль­нення такої особи.

Стаття 523. Місце проведення досудового розслідування кримі­нальних правопорушень, вчинених на території дипломатичних представ­ництв, консульських установ, суден України

1. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчинено­го на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розсліду­вання, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження центрального органу виконавчої влади у сфері закордонних справ Укра­їни.

2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчи­неного на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження порту приписки.

1. Стаття 523 КПК встановлює правила визначення місця проведення до­судового розслідування злочинів, вчинених на території дипломатичних пред­ставництв, консульських установ та суден України поза межами нашої держави.

2. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на території дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном, здійснюється слідчим органу досудового розслідування до підслід­ності якого відповідно до ст. 216 КПК віднесено кримінальне правопорушення

та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження Міністер­ства закордонних справ України.

3. Досудове розслідування кримінального правопорушення, вчиненого на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні, здійснюється слідчим органу досудового розслідування до підслідності якого відповідно до ст. 216 КПК віднесено вчи­нений злочин та юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходжен­ня порту приписки судна, на якому вчинено злочин.

Розділ VII.

ВІДНОВЛЕННЯ ВТРАЧЕНИХ МАТЕРІАЛІВ КРИМІ­НАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 524. Умови відновлення втрачених матеріалів кримінально­го провадження

1. Відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінально­му провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду.

1. Статті розділу VII КПК текстуально майже дослівно відтворюють роз­діл IX (ст.ст. 402^08) ЦПК України. У цьому проявляється загалом позитивна тенденція до уніфікації судових процедур: за загальновизнаною у європейській доктрині концепцією конвергенція (зближення аж до уподібнення) процедур­них правил різних видів судочинства певною мірою свідчить про зрілість судо­вої системи та її процесуально-правових регуляторів. Отже, при застосуванні статтей цього розділу доцільно враховувати, mutatis mutandis, відповідну прак­тику, що склалася у цивільному судочинстві.

2. Коментована стаття визначає ключову умову розгляду заяви щодо від­новлення втраченого судового провадження: відновлюватися можуть лише втрачені (повністю або частково) матеріали кримінального провадження, що завершилося ухваленням вироку суду. Іншими словами, у цьому порядку не може відновлюватися частина матеріалів провадження, яке ще триває. Так само не підлягають відновленню матеріали провадження, яке закінчилось постанов­лениям ухвали (ч. 2 ст. 512, ч. 2 ст. 500 КПК).

Стаття 525. Особи, які мають право звертатися до суду із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження

1. Втрачені матеріали кримінального провадження можуть бути від­новлені за заявою учасника судового провадження. Близькі родичі обви­нуваченого, який помер, мають право подати відповідну заяву, якщо це необхідно для його реабілітації.

1. Коментована стаття містить вичерпний перелік суб'єктів звернення із заявою про відновлення втрачених матеріалів провадження: це учасни­ки судового провадження та близькі родичі померлого обвинуваченого, але останні - тільки у випадках, якщо відновлення матеріалів є необхідним для реабілітації.

2. Коло учасників судового провадження визначається п. 26 ч. 1 ст. З КПК. При цьому слід відрізняти склад учасників судового провадження від складу учасників кримінального провадження, який визначено у п. 25 ч. 1 ст. З КПК. Ініціаторами процедури відновлення втрачених матеріалів можуть бути лише учасники судового провадження, а не кримінального провадження взагалі.

3. Визначення терміна «близькі родичі та члени сім'ї» міститься у п. 1 ч. 1 ст. З КПК. Щоправда, ця норма не відмежовує близьких родичів від членів сім'ї, тому всі перелічені особи можуть вважатися «близькими родичами» у сенсі ко­ментованої статті і, таким чином, виступати суб'єктами заяви щодо відновлен­ня матеріалів провадження.

4. Окрім кола суб'єктів заяви про відновлення матеріалів, коментована стаття визначає і форму процесуальної ініціативи: процедура відновлення матеріалів провадження порушується лише за ініціативою зазначених осіб, що виражена у формі письмової заяви встановленого змісту. На відміну від цивільного судочинства (ст. 403 ЦПК), право самого суду за власною ініці­ативою відновлювати втрачені матеріали коментованою статтею не перед­бачається.

Стаття 526. Підсудність заяви про відновлення втрачених матеріа­лів кримінального провадження

1. Заява про відновлення втрачених матеріалів кримінального про­вадження подається до суду, який ухвалив вирок.

1. Коментована стаття встановлює безальтернативне правило щодо ви­ключної територіальної підсудності заяви про відновлення втрачених мате­ріалів кримінального провадження: заява про відновлення матеріалів може подаватися лише до суду, який ухвалив вирок у справі, матеріали якої від­новлюються.

2. Правило щодо підсудності, встановлене у цій статті, поширюється і на ті випадки, коли вирок суду першої інстанції переглядався в апеляційному та касаційному порядку, незалежно від того, що при перегляді вирок суду першої інстанції було змінено чи скасовано або навіть ухвалено новий вирок, оскільки ст.ст. 423 та 443 КПК передбачають повернення матеріалів кримінального про­вадження до суду першої інстанції, який ухвалював вирок.

Стаття 527. Зміст заяви про відновлення втрачених матеріалів кри­мінального провадження

1. У заяві повинно бути зазначено, про відновлення яких саме мате­ріалів просить заявник, чи був ухвалений вирок, в якому процесуальному статусі перебував заявник, хто конкретно і в якості кого брав участь у судо­вому розгляді, місце проживання чи місцезнаходження цих осіб, що відомо заявнику про обставини втрати матеріалів кримінального провадження, про місцезнаходження копій документів кримінального провадження або відомостей щодо них, поновлення яких саме документів заявник вважає необхідним, для якої мети необхідне їх поновлення.

2. До заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не по­свідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника.

- 1057

1. Згідно з ч. 1 коментованої статті заява про відновлення втрачених мате­ріалів кримінального провадження повинна містити наступні дані:

а) про відновлення яких саме матеріалів провадження просить заявник, адже виходячи з засади диспозитивності у її широкому розумінні, суд має приймати рішення лише стосовно тих фактів, обставин чи вимог, про які безпосередньо йдеться у заяві, не виходячи за власною ініціативою за ці межі;

б) чи був ухвалений вирок. Якщо кримінальне провадження не заверши­лося ухваленням вироку суду, поновити його матеріали у порядку відповідних статей розділу VII КПК неможливо;

в) процесуальний статус, у якому перебував заявник при розгляді спра­ви. Тут слід також звернути увагу, що згідно з другим реченням ст. 525 КПК близькі родичі обвинуваченого, який помер, наділені правом подавати заяви про відновлення матеріалів, якщо це необхідно для його посмертної реабілі­тації. Тому в подібних випадках у цій частині заяви слід зазначати як статус померлого учасника провадження (обвинувачений), так і безпосереднього за­явника (близький родич), ураховуючи при цьому визначення терміна «близькі родичі», що міститься у п. 1 ч. 1 ст. З КПК;

г) перелік осіб, які брали участь у судовому розгляді справи, із зазначен­ням їхнього процесуального статусу; місце проживання чи місцезнаходження цих осіб;

ґ) відома заявнику інформація про обставини втрати матеріалів прова­дження, про місцезнаходження копій документів провадження, що втрачені, або відомостей про них;

д) повний перелік матеріалів, поновлення яких заявник вважає за необхід­не, із зазначенням мети їх поновлення. Це положення перегукується із зазначе­ним у п. а) коментаря до цієї статті, але у цій частині заяви варто більш докладно, ніж у вступній частині заяви, визначити обсяг матеріалів, які просить поновити заявник; при цьому щодо кожного з перелічених документів слід обов'язково зазначити конкретну мету їх поновлення, оскільки якщо не зробити цього, то відповідно до ч. 1 ст. 528 КПК суд своєю ухвалою залишить заяву без руху;

є) крім того, заява має містити загальні реквізити, тобто найменування суду, до якого подається заява, ім'я заявника (найменування, якщо учасником провадження була юридична особа), його місце проживання (або місцезнахо­дження юридичної особи), докладні контактні дані (телефон, електронна адре­са, інші засоби зв'язку).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті до заяви про відновлення мате­ріалів необхідно додати всі доступні заявникові документи або їх копії, що сто­суються провадження, матеріали якого відновлюються. Ці документи можуть подаватися у вигляді простих фотокопій, без будь-якого посвідчення, оскільки вони не мають доказового значення, а лише слугують інформаційним інстру­ментом, за допомогою якого суд намагатиметься відтворити втрачені матеріали. Частина 2 не встановлює якихось обмежень щодо змісту чи характеру цих до-

кументів, тому залежно від конкретних обставин до заяви можуть додаватися і ті документи (їх копії), що як такі не були власне матеріалами провадження, але мають до нього відношення і непрямо можуть допомогти суду відновити втрачені матеріали.

Стаття 528. Наслідки недодержання вимог до змісту заяви, відмова у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду

1. Якщо у заяві не зазначено мету відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без руху, якою встановлює заявникові строк, необхідний для усунення цих недоліків.

2. Якщо мета звернення до суду, зазначена заявником, не пов'язана із захистом його прав та інтересів, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження про відновлення втрачених матеріалів кримінального прова­дження або залишає заяву без розгляду, якщо провадження було відкрито.

1. Коментована стаття регулює прийняття судом рішень щодо відкриття та руху провадження за заявою про відновлення втрачених матеріалів залежно від змісту поданої заяви.

2. Частина 2 ст. 527 КПК встановлює, що однією із обов'язкових вимог до змісту заяви є зазначення мети відновлення втрачених матеріалів провадження. Отже, якщо у заяві не зазначено мету відновлення провадження або відомості, необхідні для їх відновлення, це створює підставу для постановления ухвали про залишення заяви без руху і встановлення строків для усунення цих недо­ліків. Виходячи із загальних правил судочинства, якщо заявник у встановлений ухвалою строк усуне недоліки, заява вважатиметься поданою в день її першого подання до суду; в іншому разі вона вважатиметься такою, що не подана, і має бути повернута заявникові.

3. У разі, якщо заяву подають близькі родичі померлого обвинуваченого на підставі ст. 525 КПК, мета звернення може бути лише одна - реабілітація об­винуваченого, який помер. В усіх інших випадках мета відновлення втрачених матеріалів повинна бути викладена у цілком конкретній формі. Більше того, як випливає з ч. 2 коментованої статті, мета звернення має бути пов'язана із захис­том власних прав та інтересів заявника; звернення із завою про відновлення ма­теріалів як actio popularis чи з іншою метою, що не пов'язана із захистом прав заявника, матиме наслідком відмову у відкритті провадження або залишення заяви без розгляду, якщо провадження було відкрито.

Стаття 529. Підготовка заяви до розгляду

1. Одержавши заяву про відновлення втрачених матеріалів кримі­нального провадження, суддя вживає заходів для одержання від прокурора відомостей та копій відповідних процесуальних документів, які стосують­ся відновлюваних матеріалів.

—1059

1. Коментована стаття визначає дії судді, які передують розгляду заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

2. Вираз «суддя вживає заходів» означає, що суддя у будь-якому разі має здійснити ті дії, про які йдеться у статті, незалежно від свого бачення перспек­тив та результативності цих дій. Такий підхід видається цілком розумним, адже суддя не завжди може заздалегідь передбачати, які відомості чи документи є > розпорядженні прокурора і як такі дані можуть сприяти відновленню втраче­них матеріалів.

3. Ця стаття не конкретизує, які саме заходи має вжити суддя для одержан­ня від прокурора зазначених у статті відомостей. Не визначається й форма цих заходів. Така гнучкість формулювання дозволяє судді на власний розсуд оби­рати найбільш прийнятні й ефективні засоби отримання необхідної інформа­ції, виходячи з конкретних обставин, характеру та обсягу матеріалів, що мають бути відновлені, тощо.

4. Стаття 529 уповноважує суддю одержувати від прокурора значно шир­ший обсяг інформації, ніж власне копії документів відновлюваного проваджен­ня, адже у статті йдеться про відомості та копії документів, які стосуються відновлюваних матеріалів, а не про копії матеріалів самого відновлюваного провадження. Таким чином, суддя має вжити заходів для отримання від проку­рора будь-яких даних, що, на думку судді, сприятимуть ефективному розгляду заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження.

Стаття 530. Судовий розгляд

1. Під час судового розгляду суд використовує ту частину матеріалів кримінального провадження, що збереглася, документи, видані фізичним чи юридичним особам до втрати матеріалів кримінального провадження, копії цих документів, інші довідки, папери, відомості, які стосуються цього провадження.

2. Суд має право допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, осіб (їх представників), які брали участь у су­довому розгляді, а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд, а також осіб, які виконували судове рішення.

1. Ця стаття встановлює процедурні правила розгляду судом заяви про від­новлення втрачених матеріалів провадження та визначає джерела інформації, яку необхідно дослідити для відновлення втрачених матеріалів провадження.

2. Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження здій­снюються в судовому засіданні. Під час розгляду суд досліджує (за наявності) ту частину провадження, що збереглася; документи (або їх копії) з матеріалів провадження, видані громадянам та юридичним особам до того, як матеріали провадження були втрачені; інші відомості і документи, що так чи інакше сто­суються відновлюваного провадження і можуть сприяти заповненню інформа­ційних прогалин при його відновленні.

3. Суд може визнати за доцільне і наділений правом допитати як свідків осіб, які в силу своєї причетності до відновлюваного провадження можуть володіти інформацією, корисною для його відновлення. Такими особами є: всі особи, що були присутніми при вчиненні процесуальних дій (тобто не тільки учасники процесуальних дій у вузькому сенсі); фізичні особи та пред­ставники юридичних осіб, що брали участь у судовому розгляді; особи, які входили до складу суду, що здійснював судовий розгляд у провадженні, мате­ріали якого втрачено; особи, які виконували ухвалене у межах провадження, що відновлюється, судове рішення. Останні дві категорії свідків законода­вець виокремлює, зазначаючи, що вони можуть бути допитані у необхідних випадках. Щоправда, при цьому стаття не конкретизує, які саме випадки є необхідними, надаючи суду можливість приймати відповідне рішення на власний розсуд.

С т а т т я 53 1. Судове рішення

1. На підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухва­лу про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.

2. У рішенні суду про відновлення матеріалів втраченого криміналь­ного провадження зазначається, на підставі яких конкретно доказів, по­даних суду і досліджених у судовому засіданні з участю всіх учасників су­дового провадження, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази дослі­джувалися судом і які процесуальні дії вчинялися.

3. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення ма­теріалів втраченого кримінального провадження суд ухвалою закриває розгляд заяви про відновлення матеріалів втраченого кримінального про­вадження і роз'яснює учасникам судового провадження право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів.

4. Строк зберігання матеріалів кримінального провадження не має значення для вирішення заяви про їх відновлення.

1. За підсумками судового дослідження і перевірки зібраних документаль­них матеріалів, пояснень заявника, допиту як свідків осіб, зазначених у ст. 530, за умови достатності цих даних у сукупності суд постановляє ухвалу про від­новлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на думку суду, необхідно відновити.

2. За недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраче­ного кримінального провадження суд своєю ухвалою закриває розгляд заяви. Постановления судом такої ухвали не є перешкодою для того, щоб у разі ви­явлення додаткових документів, необхідних для відновлення, заявник міг би звернутися до суду з повторною заявою про відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження.

3. Важливими гарантіями права учасників судового провадження на від­новлення втрачених матеріалів є обов'язок судді роз'яснити їм право на по­вторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів у разі, якщо за недостатності зібраних матеріалів суд закрив розгляд заяви, а також передбачене ч. 4 правило без винятків, згідно з яким вирішення заяви про відновлення матеріалів кримінального провадження не обмежується вста­новленими строками зберігання цих матеріалів.

РОЗДІЛ VIII. ВИКОНАННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Стаття 532. Набрання судовим рішенням законної сили

1. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчен­ня строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

2. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеля­ційної інстанції.

3. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок чи ухвала суду, ухвала слідчого судді не набрала законної сили.

4. Судові рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій, Верховно­го Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення.

5. Ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, набира­ють законної сили з моменту їх оголошення.

1. Виконання вироку суду, ухвали слідчого судді, суду - завершальна стадія судового провадження. Виконати вирок суду або ухвалу слідчого судді, суду означає точно реалізувати приписи, які вирок (ухвала) містить. Звернення та приведення в життя судового рішення про покарання слугує справі захисту прав громадян, суспільства, держави від кримінальних правопорушень, забез­печує потерпілим відшкодування завданої правопорушеннями шкоди. Тяганина ж зі зверненням та приведенням судових рішень до виконання, відступ від за­кону в процесі їх реалізації можуть звести нанівець, зробити марною велику і важку роботу слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, захисника та інших учасників кримінального провадження, зроблену ними на досудовому розслі­дуванні і судовому розгляді кримінального провадження.

2. Зміст кримінальної процесуальної стадії виконання судових рішень складають звернення слідчим суддею, судом до виконання ухвали, вироку суду, що набрали законної сили, вирішення судом низки питань під час виконання вироків, зокрема, про відстрочку виконання вироку, про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, про звільнення від покарання через хворобу, про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення, про будь-якого роду сумніви і суперечності, що виникають при виконанні вироку, тощо. В зміст ста­дії виконання судових рішень входить також розгляд судом питання про зняття судимості, яке постає перед ним після виконання вироку.

3. Звернення судового рішення слідчим суддею, судом до виконання ще не означає його фактичної реалізації, а є лише початковим моментом його ви­конання (наприклад, при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі,

виправних робіт). Стадія виконання судового рішення може бути тривалою в часі. Вирок, наприклад, буде вважатися виконаним у повному обсязі, коли за­суджений відбуде призначене покарання.

Звернення судового рішення до виконання здійснюється шляхом виключ­но процесуальних дій слідчого судді, суду. У приведенні вироку до виконання, крім слідчого судді, суду, беруть участь й інші органи та установи (наприклад, уповноважені службові особи органів внутрішніх справ, органи кримінально-виконавчої служби), значна частина діяльності яких лежить поза межами кри­мінального провадження.

4. Набрання судовим рішенням законної сили є обов'язковою умовою його виконання та підставою реалізації всіх сформульованих у ньому рішень.

До набрання вироком суду законної сили він в усіх випадках виконуєть­ся негайно в частині звільнення підсудного з-під варти у разі: а) виправдан­ня; б) звільнення від відбування покарання; в) засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; г) ухвалення обвинувального вироку без при­значення покарання (ч. 1 ст. 377 КПК).

Момент набрання судовим рішенням законної сили залежить від того, під­лягає чи не підлягає це рішення згідно із законом апеляційному або касаційно­му оскарженню, а якщо підлягає, - від реалізації учасниками кримінального провадження права на подання апеляційної або касаційної скарги.

5. Ухвали слідчого судді, суду першої інстанції набирають законної сили в момент їх оголошення у разі, якщо закон не передбачає їх оскарження в апеля­ційному порядку або коли в законі прямо зазначено, що ця ухвала оскарженню не підлягає. Наприклад, стосовно ухвали слідчого судді, суду про здійснення приводу особи в законі немає ані вказівки про її негайне виконання, ані вказів­ки про те, що вона не підлягає оскарженню (ст.ст. 142, 143 КПК), а стосовно ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання з метою приводу прямо вказано, що така ухвала оскарженню не підлягає (ч. 5 ст. 190 КПК). Обидві на­звані ухвали набирають законної сили в момент їх оголошення.

6. Для наведених та аналогічних випадків закон і формулює загальне правило - ухвали слідчого судді та суду, які не можуть бути оскаржені, на­бирають законної сили з моменту їх оголошення (ч. 5 ст. 532 КПК). З моменту їх проголошення згідно із законом набирають законної сили судові рішен­ня суду апеляційної та касаційної інстанції, Верховного Суду України (ч. 4 ст. 532 КПК).

7. Вирок або ухвала суду першої інстанції, ухвала слідчого судді, що може бути оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчен­ня встановленого законом строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано (ч. 1 ст. 532 КПК). Наприклад, вирок або ухвала суду першої ін­станції про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медич­ного або виховного характеру набирає законної сили через тридцять днів з дня їх проголошення, якщо протягом цього часу на них не було подано апеляційної скарги (п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК).

Оскільки строк подання апеляційної скарги у всіх цих випадках обчис­люється днями, у разі, якщо апеляційну скаргу у встановлений законом строк не було подано, вказані судові рішення набирають законної сили о двадцять четвертій годині останнього дня строку її подання (ч. З ст. 115 КПК).

8. Якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, до закінчення апеляційного розгляду відмовилась від неї (ч. 1,2 ст. 403 КПК), судове рішення набирає за­конної сили з моменту постановления апеляційним судом ухвали про закриття на цій підставі апеляційного провадження.

9. Якщо судове рішення набрало законної сили у зв'язку з закінченням строку на подання апеляції, але цей строк згодом буде поновлено (ст. 117 КПК), вважається, що судове рішення не набрало законної сили (ч. З ст. 532 КПК) і на нього в установленому законом порядку може бути подана апеляційна скарга.

10. Судове рішення набирає законної сили повністю, а не частинами. Тому у випадках, якщо вирок або ухвала суду у груповій справі, якими суд вирішив обвинувачення по суті, оскаржені тільки стосовно деяких підсудних, вони на­бирають законної сили після проголошення апеляційним (касаційним) судом постановленої ним ухвали одночасно щодо всіх підсудних у цій справі.

Дата добавления: 2015-06-25