Законодавства. 7 страница

Стаття 562. Процесуальні дії, які потребують спеціального дозволу

1. Якщо для виконання запиту компетентного органу іноземної дер­жави необхідно провести процесуальну дію, виконання якої в Україні можливе лише з дозволу прокурора або суду, така дія здійснюється лише за умови отримання відповідного дозволу в порядку, передбаченому цим Кодексом, навіть якщо законодавство запитуючої сторони цього не перед­бачає. Підставою для вирішення питання щодо надання такого дозволу є матеріали звернення компетентного органу іноземної держави.

2. У разі якщо при зверненні за допомогою в іноземній державі необ­хідно виконати процесуальну дію, для проведення якої в Україні потрібен дозвіл прокурора або суду, така процесуальна дія може запитуватися лише після надання відповідного дозволу прокурором або судом у порядку, вста­новленому цим Кодексом. При цьому належно засвідчена копія такого до­зволу долучається до матеріалів запиту.

1. Закон не робить виключення для процесуальних дій, проведення яких

требує спеціального дозволу, у випадку, якщо такі дії проводяться в поряд-

надання міжнародної правової допомоги. Загальний порядок одержання

p

спеціального дозволу повинен бути дотриманий, незважаючи на відсутність вимоги щодо одержання спеціального дозволу для процесуальної дії за законо­давством запитуючої сторони.

2. Прокурор або суд, який уповноважений надавати спеціальний дозвіл для проведення процесуальної дії, вирішує питання про її проведення, керую­чись матеріалами, наданими в межах звернення компетентним органом інозем­ної держави згідно із правилами, закріпленими в КПК.

3. Статтею врегульовано і порядок проведення процесуальних дій, які по­требують спеціального дозволу при зверненні за правовою допомогою до іно­земної держави. Законодавство незалежно від того, як вирішується питання спеціального дозволу запитуваною стороною, вимагає наявності такого дозво­лу, наданого прокурором або судом у порядку, встановленому КПК, у випадку звернення компетентним органом України для проведення процесуальної дії на території іноземної держави. Отже, одним із необхідних документів, який долучається до матеріалів запиту, є копія дозволу, наданого уповноваженим ор­ганом України для проведення процесуальної дії.

Стаття 563. Присутність представників компетентних органів за­питуючої держави

1. Представник компетентного органу іноземної держави, дозвіл на присутність якого надано відповідно до вимог цього Кодексу, не має пра­ва самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. У разі присутності під час проведення процесуальних дій такі представники повинні дотримуватися вимог законів України.

2. Особи, передбачені частиною першою цієї статті, мають право спостерігати за проведенням процесуальних дій та вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, з дозволу слідчого, прокурора або суду ставити запитання, а також робити записи, у тому числі із застосуванням технічних засобів.

Положення КПК не наділяють представників компетентних органів іно­земної держави правом самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. Роль представника зводиться до спостереження за проведен­ням процесуальних дій, внесення зауважень та пропозицій щодо їх проведення. За наявності дозволу слідчого, прокурора або суду представник компетентного органу іноземної держави може ставити запитання та робити записи, зокрема із застосуванням технічних засобів.

Стаття 564. Вручення документів

1. За запитом компетентного органу іноземної держави про міжна­родну правову допомогу документи та рішення, долучені до такого запи­ту, вручаються особі, визначеній у запиті, в порядку, встановленому цією статтею.

2. Слідчий, і іноземної де

, прокурор або суд для виконання запиту компетентного ор-інозевної держави про міжнародну правову допомогу викликає особу для вручення документів. Якщо особа не з'явилася без поважних причин, до неї може бути застосовано привід у порядку, передбаченому цим Кодек­сом.

3. Орган досудового розслідування, слідчий, прокурор або суд складає протокол про вручення особі документів із зазначенням місця та дати їх вручення. Протокол підписується особою, якій вручено документи, з ви­кладом її заяв або зауважень при отриманні документів. У випадках, пе­редбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, складається також окреме підтвердження, що підписується особою, яка отримала документи, та особою, яка здійснила їх вручення.

4. У разі відмови особи отримати документи, що підлягають вручен­ню, про це зазначається у протоколі. При цьому документи, що підлягають врученню, вважаються врученими, про що зазначається у протоколі.

5. Якщо документи, що підлягають врученню, не містять перекладу українською мовою і складені мовою, яка є незрозумілою особі, зазначеній у запиті, така особа має право відмовитися отримати документи. У такому разі документи вважаються такими, вручення яких не відбулося.

6. Протокол про вручення документів передається разом з іншими до­кументами, доданими до запиту, компетентному органу іноземної держави у порядку, передбаченому статтею 558 цього Кодексу.

1. Коментованою статтею визначено порядок надання міжнародної право­вої допомоги шляхом вручення документів особі, яка перебуває на території України.

2. Особами, уповноваженими здійснювати вручення документів, є слід­чий, прокурор або суддя, які мають право викликати особу для вручення їй до­кументів та рішень, долучених до запиту про міжнародну правову допомогу. Закон дозволяє застосувати привід до особи, яка добровільно не з'явилася на виклик уповноваженої особи для вручення документів.

3. Вручення документів оформляється протоколом, в якому повинно бути зазначено місце і дата вручення документів. Особа, котрій вручаються доку­менти, може робити заяви і зауваження, які мають бути зафіксовані у протоко­лі. Окрім протоколу, вручення документів може бути зафіксовано в окремому документі - підтвердженні, яке містить інформацію про результат виконання вручення.

4. Відмова особи від одержання документів повинна бути зафіксована у протоколі. Відмова особи від одержання означає, що процесуально особі вру­чені документи та рішення.

->. Частина 5 коментованої статті встановлює вимоги до мови доку-'в, які підлягають врученню. Документ повинен містити переклад

українською мовою або має бути викладений мовою, яка зрозуміла одержу­вачу. Недотримання вимог и щодо мови документів унеможливлюй виконання процесуальної дії, якщо особа відмовилася від отримання таких/документів, а не процесуально означає, що документи вважаються такими, вручення яких не відбулося.

Стаття 565. Тимчасова передача

1. Якщо для давання показань або участі в інших процесуальних діях під час кримінального провадження необхідна присутність особи, яка тримається під вартою або відбуває покарання у виді позбавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відпо­відальності в цьому кримінальному провадженні, орган досудового роз­слідування, прокурор, суддя або суд України, які здійснюють кримінальне провадження, складають прохання про тимчасову передачу такої особи в Україну.

2. Прохання про тимчасову передачу оформляється та направляється відповідно до порядку, передбаченого статтями 548, 551 та 552 цього Ко­дексу.

3. У разі задоволення компетентним органом іноземної держави про­хання про тимчасову передачу особи така особа має бути повернута після проведення процесуальних дій, для яких вона була передана, у погоджений з іноземною державою строк.

4. Орган досудового розслідування, прокурор, суддя або суд України, які здійснюють кримінальне провадження, складають документи про про­довження в разі необхідності строку тимчасової передачі та направляють їх центральному органу щодо міжнародної правової допомоги не пізніш як за двадцять днів до закінчення такого строку.

5. Рішення компетентного органу іноземної держави про тримання особи під вартою або про призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підставою для тримання під вартою в Україні особи, яка тимчасово передана в Україну.

6. Тимчасова передача до іноземної держави особи, яка відбуває пока­рання на території України, можлива на прохання компетентного органу іноземної держави з дотриманням умов, передбачених частинами першою і третьою цієї статті.

7. Тимчасова передача особи здійснюється лише за наявності письмо­вої згоди такої особи.

1. Важливою гарантією належного розслідування кримінальних справ є процесуальна можливість залучення до участі при проведенні процесу­альних дій особи, яка утримується під вартою або відбуває покарання у вигляді позбавлення волі на території іноземної держави і не притягується до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні. За

необхідності такої участі орган досудового розслідування, прокурор, суддя або суд України складають прохання про тимчасову передачу такої особи в Україну.

2. При погодженні передання особи слід оговорити строк, необхідний для проведення вціх необхідних дій, після чого особа підлягає поверненню на те­риторію іноземної держави. Недотримання погоджених строків є недопусти­мим. У разі неможливості вчинення дій в обумовлені строки вони можуть бути продовжені виключно шляхом погодження із компетентним органом іноземної держави не пізніш як за двадцять днів до закінчення такого строку.

3. Рішення компетентного органу іноземної держави про тримання осо­би під вартою або про призначення їй покарання у вигляді позбавлення волі є підставою для тримання під вартою в Україні особи, яка тимчасово передана в Україну, а тому тримання під вартою такої особи не потребує жодних додатко­вих правових рішень органів, уповноважених вирішувати питання про триман­ня під вартою за законодавством.

4. Закон допускає як тимчасову передачу особи з іноземної держави в Україну, так і передачу особи із України на територію іноземної держави з до­триманням аналізованого порядку.

5. Основною умовою для передачі особи в межах надання міжнародної правової допомоги є наявність її письмової згоди, без якої передача відбутися не може.

Стаття 566. Виклик особи, яка перебуває за межами України

1. Особу, яка перебуває за межами України, для провадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України викликають повісткою на підставі запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу. Викли­каній особі, крім підозрюваного та обвинуваченого, повідомляється про розмір і порядок відшкодування витрат, пов'язаних з викликом. Запит (доручення) у рамках міжнародної правової допомоги про виклик особи, яка перебуває за межами України, направляється компетентному органу іноземної держави не пізніше шістдесяти діб до дати явки особи або в ін­ший строк, передбачений міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Викликана особа не може бути притягнута до кримінальної відпо­відальності, затримана, стосовно неї не може бути обраний запобіжний за­хід у вигляді тримання під вартою, до неї не можуть бути застосовані інші заходи забезпечення кримінального провадження чи обмеження її особис­тої свободи як з приводу кримінального правопорушення, яке є предметом цього кримінального провадження, так і за будь-яке інше кримінальне правопорушення, вчинене до перетинання державного кордону України (при в'їзді в Україну). Стосовно такої особи не може бути приведений до виконання вирок, ухвалений до перетину державного кордону України у зв язку з викликом. Підозрюваний, обвинувачений або засуджений може

бути затриманий, стосовно нього може бути застосований запобігший захід або приведений до виконання вирок лише за злочин, іа значений у повістці. 3. Викликана особа втрачає гарантії, передбачені цією статтею, якщо не залишить територію України, маючи таку можливість, протягом п'ятнадцяти діб або іншого строку, передбаченого міжнародним догово­ром, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, від моменту отримання письмового повідомлення органу досудового розслі­дування, прокуратури або суду про відсутність необхідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю.

1. Стаття визначає порядок та гарантії проведення виклику особи для про­вадження слідчих чи інших процесуальних дій на території України. Ключовим є питання про розмір і порядок відшкодування витрат, пов'язаних з викликом, які повинні бути повідомлені викликаній особі, якщо вона не є підозрюваним чи обвинуваченим. Закон встановлює граничні строки направлення запиту та явки особи, різниця між датами направлення запиту та явкою особи повинна бути не менше шістдесяти днів.

2. Важливими є гарантії, закріплені у ч. 2 коментованої статті, існування яких унеможливить зловживання згаданим різновидом міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, - особа гарантована від будь-яких з пере­лічених примусових акцій проти неї і за будь-яке правопорушення, вчинене до перетину кордону з Україною, а стосовно підозрюваного, обвинуваченого або засудженого такого роду акції можуть бути застосовані лише за злочин, зазна­чений у повістці.

Водночас закон обмежує названі гарантії для особи строком у п'ятнадцять діб від моменту отримання письмового повідомлення органу досудового роз­слідування, прокуратури або суду про відсутність необхідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю. Якщо особа залишається на території України після закінчення зазначеного строку, вона втрачає гарантії, закріплені у ч. 2 ст. 566 КПК.

Стаття 567. Допит за запитом компетентного органу іноземної дер­жави шляхом проведення відео- або телефонної конференції

1. Допит за запитом компетентного органу іноземної держави прово­диться у присутності слідчого судді за місцезнаходженням особи за допо­могою відео- або телефонної конференції у таких випадках:

1) неможливості прибуття певних осіб до компетентного органу іно­земної держави;

2) для забезпечення безпеки осіб;

3) з інших підстав, визначених слідчим суддею (судом).

2. Допит шляхом відео- або телефонної конференції виконується у по­рядку, передбаченому процесуальним законом запитуючої сторони у тій мірі, в якій такий порядок не суперечить засадам кримінального проце-

суального законодавства України та загальновизнаним стандартам забез­печення прів людини і основоположних свобод.

3. Компетентний орган запитуючої сторони повинен забезпечити участь перекладача під час проведення відео- або телефонної конференції.

4. Якшо під час допиту слідчий суддя виявив порушення порядку, передбаченого частиною другою цієї статті, особою, яка здійснює допит, він повідомляє про це учасників процесуальної дії та зупиняє допит ї ме­тою вжиття заходів для його усунення. Допит продовжується тільки після узгодження з компетентним органом запитуючої сторони необхідних змін у процедурі.

5. Протокол допиту та носії відео- або аудіоінформації надсилаються до компетентного органу запитуючої сторони.

6. За правилами, передбаченими цією статтею, проводяться допити за допомогою відео- або телефонної конференції за запитами компетентного органу України.

1. Закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких у порядку надання міжнародної правової допомоги може бути проведено допит особи за допомогою відео- або телефонної конференції. Ключовими підставами для іс­нування цього різновиду міжнародної правової допомоги є неможливість при­буття певних осіб до компетентного органу іноземної держави або необхідність належного забезпечення безпеки допитуваних осіб.

2. Участь перекладача при проведенні допиту є обов'язковою.

3. Допит здійснюється у присутності слідчого судді у порядку, передбаче­ному процесуальним законом запитуючої сторони з урахуванням вимог процесу­ального законодавства України. При проведенні допиту не може бути допущено порушення вимог КПК, який регулює порядок проведення такої слідчої дії. Пору­шення такого порядку призводить до зупинення допиту та подальшого узгоджен­ня процедури для недопущення порушень процесуального закону та загальновиз­наних стандартів забезпечення прав людини й основоположних свобод.

4. Допит повинен бути зафіксованим у протоколі та на носії відео- або аудіоінформації, які в подальшому надсилаються до компетентного органу за­питуючої сторони.

5. Ці ж правила допиту в режимі відео- або телефонної конференції засто­совуються, якщо він проводиться в іноземній державі за запитом компетентно­го органу України.

Стаття 568. Розшук, арешт і конфіскація майна

1. На підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідні ор­гани України проводять передбачені цим Кодексом процесуальні дії з ме­тою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, отриманих злочин­ним шляхом, а також майна, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам.

2. При накладенні арешту на майно, зазначене в частині першій ціп статті, забезпечуються необхідні заходи з метою його збереження до при­йняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють монту­ючій стороні.

3. За запитом запитуючої сторони виявлене майно:

1) може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог статті 562 цього Кодексу або для повернення власнику;

2) може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили.

4. Майно, передбачене пунктом 1 частини третьої цієї статті, не пе­редається запитуваній стороні або його передання може бути відстрочене чи тимчасовим, якщо це майно потребується для цілей розгляду цивільної або кримінальної справи в Україні чи не може бути вивезено за кордон з інших підстав, передбачених законом.

5. Майно, конфісковане згідно з пунктом 2 частини третьої цієї статті, передається в дохід Державного бюджету України, крім випадків, перед­бачених частиною шостою цієї статті.

6. За клопотанням центрального органу України суд може прийняти рішення про передачу майна, конфіскованого згідно з пунктом 2 частини третьої цієї статті, а так само його грошового еквівалента:

1) запитуючій стороні, яка прийняла рішення про конфіскацію для відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином;

2) згідно з міжнародними договорами України, що регулюють питан­ня розподілу конфіскованого майна або його грошового еквівалента.

7. Передання майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого майна може бути відкладено, якщо це необхідно для досудового розслідуван­ня та судового розгляду в Україні або розгляду спору про права інших осіб.

1. Стаття регулює порядок виявлення, арешту, конфіскації майна, яке: а) отримане злочинним шляхом та/або б) належить підозрюваним, обвинуваче­ним або засудженим особам.

2. До ключових положень коментованої статті слід віднести наступне. На­кладення арешту на майно повинно супроводжуватися заходами з метою його збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна. Виявлене майно або передається як доказ у кримінальній справі, необхідний для її розслідуван­ня, або передається власнику майна на території іноземної держави. В інших випадках виявлене майно конфіскується за наявності правової підстави - ви­року чи іншого рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили.

3. Стаття встановлює пріоритетність проведення кримінального прова­дження в Україні, а тому регламентує, що майно не може бути передано за­питуючій стороні, якщо це майно потрібне для цілей розгляду цивільної або кримінальної справи в Україні чи не може бути вивезено за кордон з інших

1114.

підстав, передбачених законом. Крім того, передання майн^ _м "" дено, якщо lie необхідно для досудового розслідування та _Іуд токе б_ут, б Ь ору про права інших осіб здо

.кла- ДУ ^в

PO Jill

Україні або рЬзгляду спору про права інших осіб.

4. Майнб, конфісковане за вироком чи рішенням суду передається вЛохід Державного бюджету України. Однак ц _к^зем,_юї трального органу України перед судом України конфіско^ Vno_TaHJ передачі, якщо це потрібно для відшкодування шкоди поте^. мац_Но на території іноземної держави. \му _віл

tj Стаття 569. Контрольована поставка о'

1. Слідчий органу досудового розслідування Украі^ ня ним контрабандної поставки при проведенні процесу^ "^ pa,j _B1) числі за запитом про міжнародну правову допомогу, ма<,, ГЧих _Дш \ її з місця закладки або транспортування, а за домовле^ по н_е ^ ними органами держави, куди її бУ

1VUI T uuilllflf лщ *ы ^ui»i«»^fc'»u: ^" IP bit

і її адресовано, безпереіщ^У) з ісомЛ^т' з метою виявлення, викр(,,_т\ пр_Опус' ч

через митний кордон України:

вання злочинної діяльності міжнародних злочинних орк 2. Про виявлення контрабандної поставки згідно, Кодексу складається протокол, який направляється і,^ _а^ гану держави, на територію якої пропущено ^K0HTP^0J\_Bi( №ец_тно ' в разі одержання таких матеріалів від відповідних °P^r^: 'іу Поста ^' вони долучаються до матеріалів досудового розслідував Іншої де ' ⁽

1 кави

>їор-₍ оаїни

/ггних І

1. Введення коментованої статті обумовлене розвить kt

плених у Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти ^тР<_Чсі^лож_еНь ганізованоїзлочинності від 15 листопада 2000 р. (набрала v ^иі°Налья' /і'./ежах 4 лютого 2004 p.). Фактично стаття уможливлює бездіялц^ t_Tj д_;ія у Vp |!₍<_еНня, органів при виявленні ними злочину. Підставою для такц. Л комп_ете уПліж ор-пит про міжнародну правову допомогу, а також інша до, мо*_Р r, ''н/,/' ', я ка-міжнародного співробітництва. Метою контрольованої по_(| ^чість _v ' Щ.\ ення викриття та документування злочинної діяльності міжнарі, \ є Вц_Яп, 'і¹⁸/Л''лють ганізацій. Завданням контрольованої поставки може бути: і 'лочк_ННЙ \W ^) налів надходження заборонених до обігу речовин і предмь л*аноц_лен. і'я/'і'»нзит "•"— ' ~—..... —- ^......™"-"^:к "-^: "- ' 'вст,_н ',И' Uєн-

їбо

_8чи

відправників і одержувачів; 3) встановлення осіб, які злочин; 4) забезпечення доказів злочинної діяльності.

2. Контрольована поставка може включати ввезення,,.. територією держави під негласним контролем заборонених^⁴^ 7_{а тр} ь ня яких є предметом діяльності міжнародних злочинних op,,."і^ пер_ем- і

3. Водночас, незважаючи на відсутність обов'язку ц_(|, \ій. ^!/ які проводяться в разі виявлення злочинів, ч. 2 коментов,^. ^вед_ення ''• но обов'язок компетентного органу України скласти проі^ '«тті іакрі \ контрабандної поставки із подальшим його направлення^ '(|>₀ вц_явл ^гану іноземної держави. '^нічому*'¹'

V

.дій, ііпле-

уор-

Стаття 570. Прикордонне переслідування

1. У разі проведення компетентними органами України прикордонно­го переслідування особи, яка вчинила незаконне переміщення через дер­жавний кордон України, проводиться розслідування її незаконної діяль­ності на території України згідно з вимогами цього Кодексу.

2. Матеріали кримінального провадження щодо документування не­законної діяльності зазначеної особи на території України згідно з між­народними договорами про прикордонне переслідування передаються відповідним органам держави, де цю особу притягнуто до кримінальної відповідальності, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних ор­ганів іншої держави, вони долучаються до матеріалів досудового розсліду­вання.

Стаття регулює процесуальні особливості міжнародної правової допо­моги при прикордонному переслідуванні особи, яка вчинила незаконне пере­міщення через державний кордон України. Коментована стаття має особливе значення для забезпечення повноти розслідування незаконної діяльності особи, яка вчинила злочин на території різних держав. Сутність такого різновиду між­народної правової допомоги, як прикордонне переслідування полягає у тому, що кожна держава розслідує незаконну діяльність особи на своїй території, а згодом матеріали кримінального провадження об'єднуються в одне проваджен­ня або на території України, або на території іноземної держави.

Стаття 571. Створення і діяльність спільних слідчих груп

1. Для проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо пору­шуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи.

2. Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового розслідування України, прокурора України та компетентних органів іно­земних держав.

3. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення про­цесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх ді­яльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її членів.

4. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться.

1. Коментована стаття дозволяє створювати міждержавні слідчі групи за умов, якщо: а) є необхідність проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях кількох держав; б) кри­мінальним правопорушенням порушуються інтереси кількох держав.

2 Ініціатива щодо створення спільних слідчих груп може надходити від: а) слідчого Органу досудового розслідування України; б) прокурора України; в) компетентного органу іноземної держави. Єдиним органом, уповноваженим розглядати і вирішувати питання щодо доцільності створення спільних слідчих груп, є Генеральна прокуратура України.

3. Водночас, після створення таких груп взаємодія їх членів є безпосеред­ньою. Обов'язок щодо координації діяльності може покладатися на ініціатора створення спільної слідчої групи або одного з її членів.

4. Статтею встановлено, що слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться, тому роль представників іноземної держави у слідчій групі має дорадчий характер та виявлення ініціативи. Закон не наділяє представників іноземної держави у слідчій групі повноваженнями на вчинення слідчих (роз-шукових) та інших процесуальних дій.

Стаття 572. Оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, їх посадових чи службових осіб, відшкодування завданої шкоди та витрати, пов'язані з наданням міжнародної правової допомоги на території України

1. Особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю ор­ганів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рі­шення, дії та бездіяльність до суду.

2. Якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при ви­конанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізич­ним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшко­дування за рахунок держави.

3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України.

Дата добавления: 2015-06-25