Законодавства. 10 страница

3) вік та стан здоров'я особи, видача якої запитується;

4) міцність соціальних зв'язків особи, у тому числі наявність у неї ро­дини та утриманців.

3. У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її ви­дачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопотанням про­курора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.

1. Коментована стаття передбачає можливість застосування інших засобів процесуального примусу із забезпечення екстрадиції особи, якщо вона звільне­на з-під варти. Зокрема, під час розгляду клопотання прокурора про застосуван­ня екстрадиційного арешту слідчий суддя, за наявності обставин, які можуть гарантувати запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі,

може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом). Це може бути особиста порука (див. ко­ментар до ст. 180 КПК); домашній арешт (ст. 181 КПК), застава (ст. 182 КПК)

тощо.

2. До обставин, які можуть гарантувати запобігання втечі особи та забез­печення у подальшому її видачі, слідчий суддя додає: відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних про­ваджень; тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики; вік та стан здоров'я особи, видача якої запитується; міцність соціаль­них зв'язків особи, зокрема, наявність у неї родини та утриманців.

3. Якщо після обрання слідчим суддею запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, особа, щодо якої він обраний, порушила умови об­раного запобіжного заходу, слідчий суддя за клопотанням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечен­ня видачі особи.

Стаття 586. Припинення тимчасового арешту або запобіжного за­ходу

1. Тимчасовий арешт або запобіжний захід припиняється в разі, якщо:

1) центральний орган України в передбачені міжнародним договором України строки не отримав запит про видачу особи (екстрадицію);

2) під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наяв­ності яких видача особи (екстрадиція) не здійснюється;

3) компетентний орган іноземної держави відмовився вимагати ви­дачу особи;

4) центральним органом України прийнято рішення про відмову у ви­дачі особи (екстрадиції).

2. Скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу здійсню­ється прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Се­вастополя або його заступником за дорученням (зверненням) центрально­го органу України, а у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої цієї статті, за погодженням з відповідним центральним органом України. Копія постанови про скасування тимчасового арешту або запобіжного за­ходу надсилається уповноваженій службовій особі місця ув'язнення, слід­чому судді, який приймав рішення про застосування тимчасового арешту або запобіжного заходу, а також особі, щодо якої застосовувався запобіж­ний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.

1. Коментована стаття розглядає питання припинення тимчасового аре­шту або інших запобіжних заходів. Визначено, що тимчасовий арешт або

запобіжний захід припиняється в разі, якщо: (1) в установлені строки не отри­мано запит про видачу особи; (2) встановлено обставини, за наявності яких видача особи не здійснюється (наприклад, особа є громадянином України, або вона є біженцем чи отримала політичний притулок в Україні та ін.); (3) компе­тентний орган іноземної держави відмовився вимагати видачу особи; (4) цен­тральним органом України прийнято рішення про відмову у видачі особи.

2. Скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу здійснюється прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя або його заступником за дорученням центрального органу України, а у випад­ку, коли під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наявності яких видача особи не здійснюється, за погодженням з відповідним централь­ним органом України.

3. Копія постанови про скасування тимчасового арешту або запобіжного заходу надсилається заінтересованим особам (до місця ув'язнення, слідчому судді, особі, щодо якої застосовувався запобіжний захід, не пов'язаний із три­манням під вартою).

Стаття 587. Проведення екстрадиційної перевірки

1. Бкстрадиційна перевірка обставин, що можуть перешкоджати ви­дачі особи, проводиться центральним органом України або за його дору­ченням чи зверненням прокуратурою Автономної Республіки Крим, об­ласті, міст Києва і Севастополя.

2. Екстрадиційна перевірка здійснюється протягом шістдесяти днів. Цей строк може бути продовжено відповідним центральним органом Укра­їни.

3. Матеріали екстрадиційної перевірки разом із висновком щодо такої перевірки надсилаються відповідному центральному органу України.

1. Екстрадиційна перевірка - діяльність центрального органу України або за його дорученням чи зверненням відповідної прокуратури щодо встановлен­ня та дослідження визначених міжнародним договором України, іншими акта­ми законодавства України обставин, що можуть перешкоджати видачі особи (екстрадиції), яка вчинила злочин. У ч. 2 коментованої статті визначено, що ця перевірка проводиться протягом 60-ти днів і може бути продовжена відповід­ним центральним органом України.

2. Отримані в результаті перевірки матеріали разом із відповідним висно­вком надсилаються центральному органу України, за дорученням або звернен­ням якого зазначена перевірка проводилася. За результатами вивчення матеріа­лів перевірки готується вмотивований висновок стосовно рішення Генеральної прокуратури України за клопотанням іноземної установи про видачу особи.

У матеріалах перевірки обов'язково повинна бути інформація, яка відо­бражається у висновку, зокрема, стосовно: а) наявності договірних відносин; б) громадянства особи, видача якої запитується; в) екстрадиційності злочину

за чинним законодавством України; г) наявності строків давності притягнен­ня особи до кримінальної відповідальності; ґ) стану здоров'я особи, яка ви­дається; д) результатів перевірки притягнення особи до відповідальності та наявності остаточного процесуального рішення в Україні, у тому числі за той само злочин, у зв'язку з яким запитується видача; є) можливості видачі за пра­вопорушення, які не є екстрадиційними, якщо видача за них запитується ра­зом із злочинами, що тягнуть екстрадицію; є) розгляду та вирішенню кількох одночасних запитів різних держав стосовно видачі однієї особи; ж) гарантій незастосування смертної кари, якщо законодавством запитуючої держави таке покарання передбачене за злочин, у зв'язку з яким запитується видача, тощо.

Стаття 588. Спрощений порядок видачі осіб з України

1. Особі, щодо якої надійшов запит про її видачу, повідомляється про право звертатися з проханням згідно з цією статтею про застосування спрощеного порядку видачі і роз'яснюється порядок надання відповідної заяви.

2. Спрощений порядок видачі з України особи може бути застосова­ний лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу, оформленої у присутності захисника та затвердженої слідчим суддею. У разі одержання відповідної заяви видача можлива без проведення в повно­му обсязі перевірки наявності можливих перешкод для видачі.

3. Прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про затвер­дження згоди особи на видачу. Слідчий суддя розглядає клопотання за участю особи, що підлягає видачі, її захисника та прокурора. Слідчий суд­дя зобов'язаний переконатися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу і усвідомлює всі наслідки цієї видачі, після чого постановляє ухвалу про затвердження згоди особи на її спрощену ви­дачу або про відмову в цьому.

4. У разі отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій сто­роні та її затвердження ухвалою слідчого судді прокурор передає заяву на розгляд центральному органу України, який протягом трьох днів розгля­дає її та приймає рішення про можливість застосування спрощеного по­рядку видачі.

5. Якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, не погоджується на свою видачу, застосовується звичайний порядок розгляду запиту про видачу.

6. Після затвердження слідчим суддею згоди особи на застосування спрощеного порядку видачі така згода не може бути відкликана.

1. Серед інших прав, які роз'яснюються особі, видача якої запитуєть­ся згідно з вимогами ч. 1 ст. 581 КПК, повідомляється, зокрема, і про її право звертатися з проханням про застосування спрощеного порядку ви­дачі. Такий порядок видачі з України (коли видача можлива без проведен-

. 1141

ч

ня в повному обсязі перевірки наявності можливих перешкод для видачі) може бути застосований лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу, оформленої у присутності захисника та затвердже­ної слідчим суддею.

2. Після отримання згоди від особи на видачу прокурор звертається до слідчого судді з клопотанням про затвердження цієї згоди. Слідчий суддя роз­глядає клопотання за участю особи, що підлягає видачі, її захисника та про­курора. Під час розгляду заяви на згоду слідчий суддя зобов'язаний перекона­тися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу і усвідомлює всі наслідки цієї видачі. Після цього він постановляє ухвалу про затвердження згоди особи на її спрощену видачу або про відмову в цьому.

3. У разі отримання заяви про згоду особи на видачу запитуючій стороні та її затвердження ухвалою слідчого судді прокурор передає заяву на розгляд цен­тральному органу України, який протягом трьох днів розглядає її та приймає рішення про можливість застосування спрощеного порядку видачі.

4. Якщо особа, щодо якої надійшов запит про видачу, не погоджується на свою видачу, застосовується звичайний порядок розгляду запиту про видачу, але після затвердження слідчим суддею згоди особи на застосування спроще­ного порядку видачі така згода не може бути відкликана.

Стаття 589. Відмова у видачі особи (екстрадиції)

1. У видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо:

1) особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до за­конів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є гро­мадянином України;

2) злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України;

3) закінчилися передбачені законом України строки давності притяг­нення особи до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу;

4) компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу цен­трального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких не­можливе прийняття рішення за запитом про видачу (екстрадицію);

5) видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України;

6) наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

2. Особа, якій надано статус біженця, статус особи, яка потребує до­даткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні, не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, ві­росповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), прина­лежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім ви­падків, передбачених міжнародним договором України.

3. У р»і' відмови у видачі з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або і інших підстав, що не виключають здійснення кримінально­го провадження, за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокуратура України доручає здійснення досудового розсліду­вання стосовно цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

1. Коментована стаття встановлює перелік обставин, що можуть перешко­джати видачі особи та бути підставою для відмови у видачі.

Обставини, що виключають видачу, за своїм правовим характером залеж­но від їх формулювання у міжнародному договорі про видачу можуть бути або імперативними (обов'язковими для застосування), або дискреційними (засто­сування яких залежить від розсуду центрального органу запитуваної держави). Обставини, вказані в ч. 1 коментованої статті, про відмову у видачі особи іно­земній державі є імперативними. Зокрема, Україна відмовляє у видачі особи у разі, якщо: особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, на час прийняття рішення про видачу є громадянином України; злочин, за який запитано вида­чу, не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за законом України; закінчилися передбачені законом України строки давності притягнення осо­би до кримінальної відповідальності або виконання вироку за злочин, за який запитано видачу; компетентний орган іноземної держави не надав на вимогу центрального органу України додаткових матеріалів або даних, без яких не­можливе прийняття рішення за запитом про видачу; видача особи (екстрадиція) суперечить зобов'язанням України за міжнародними договорами України.

2. Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.) видача не здійснюється: а) якщо правопорушення, у зв'язку з яким запитується видача, розглядається запитуваною державою як політичне право­порушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням; б) якщо є достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути погіршене з будь-якої з цих причин (при цьому вбивство або замах на вбивство глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним правопорушен­ням, як не вважаються такими, наприклад, злочини проти людства, зазначені в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, яка була ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 9 грудня 1948 p., тощо); в) видача правопорушників за вчинення загальнокримінальних правопорушень, що також є військовими правопорушеннями, може бути здій­снено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, не буде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом;

) якщо щодо правопорушників була проголошена амністія в запитуваній дер-^аві Щ°до діянь, за які ця держава мала компетенцію переслідувати згідно з її кримінальним законодавством (ст. 4 Додаткового протоколу 1978 p.).

—. 1143

Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників (1957 р.) у видачі може бути відмовлено: 1) якщо правопорушення за законодавством запитуваної держави вважається вчиненим повністю або частково на її тери­торії або в місці, яке розглядається як її територія (ст. 7); 2) якщо компетентні органи запитуваної держави переслідують особу у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача (ст. 8); 3) через дотримання правила non bis in idem (не можна двічі за те саме) - видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку із правопорушенням, за яке вимагається ви­дача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи запитуваної сторони ухвалили рішення або не порушувати, або припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням (ст. 9); 4) через зобов'язання не здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю (Закон України «Про ратифікацію Єв­ропейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового про­токолу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» від 16 січня 1998 р.).

У видачі також може бути відмовлено, якщо є загроза застосування смерт­ної кари; є загроза катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарань.

3. Не може також бути видана іншій державі особа, якій надано статус бі­женця або статус особи, яка потребує додаткового захисту, або їй надано тимча­совий захист в Україні, а також особа не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, або іноземній державі, де здоров'ю, життю або свободі особи загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політич­них переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України.

Статті 1 (п. 5 ч. 1) та 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребу­ють додаткового або тимчасового захисту» забороняють вислання або приму­сове повернення - недопущення видворення (добровільного чи примусового), видачі (екстрадиції), передачі, іншого примусового переміщення зазначених осіб за межі України.

4. Коментована стаття містить також положення виконання принципу між­народного співробітництва у кримінальному судочинстві, за яким, якщо відмо­ва у видачі здійснена з мотивів громадянства та наявності статусу біженця або з інших підстав, що не виключають здійснення кримінального провадження, то за клопотанням компетентного органу іноземної держави Генеральна прокура­тура України доручає здійснення досудового розслідування стосовно цієї особи в порядку, передбаченому КПК України.

Стаття 590. Рішення за запитом про видачу особи (екстрадицію) 1. Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або від-

мову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керів­ником центрального органу України або уповноваженою ним особою.

2. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компе­тентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято.

3. У разі прийняття рішення про видачу (екстрадицію) такій особі вручається його копія. Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетент­ним органам іноземної держави.

4. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка по­требує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України. Інфор­мація про подання особою зазначених заяв або оскарження відповідних рі­шень не надається іноземній державі, що надіслала запит.

1. Після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки відповідний висно­вок із наявним листуванням щодо екстрадиції особи доповідається керівнику центрального органу України (його заступнику), який приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або про відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі.

2. Про своє рішення центральний орган України повідомляє компетентний орган іноземної держави, а також особу, щодо якої воно прийнято (їй вручаєть­ся копія). Якщо впродовж десяти днів зазначене рішення не оскаржено до суду, організовується фактична видача цієї особи компетентним органам іноземної держави.

3. Відповідно до ст. 17 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 p., якщо видача правопорушника запитується одночасно кількома державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення (так звані «колізійні запити»), запитувана сторона ухвалює своє рішення з урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та місця вчи­нення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій державі.

4. Рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (подача заяви-анкети встановленого зразка), чи скориста­лася відповідно до законодавства (ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») правом на оскарження Рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви у порядку, встановленому законодавством України. Інформація про подання особою зазна­чених заяв або оскарження відповідних рішень не надається іноземній державі, ЩО надіслала запит.

-— 1145

С т а т т я 591. Порядок оскарження рішення про видачу особи (екстра­дицію)

1. Рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено осо­бою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представни­ком до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається піл вартою. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах терито­ріальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

2. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває піл вартою, уповноважена службова особа місця ув'язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це прокуратуру Автономної Рес­публіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

3. Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п'яти днів І дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю про­курора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийня­то рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні.

4. При розгляді скарги слідчий суддя не досліджує питання про ви­нуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу (екстрадицію).

5. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою:

1) залишає скаргу без задоволення;

2) задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію).

6. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи закон­ним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

7. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касацій­ному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування су­дом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу (екстрадицію) перешкоджає подальшому провадженню щодо осо­би, видача якої запитувалася іноземною державою.

1. Після отримання рішення про видачу особа, стосовно якої прийнято це рішення, її захисник чи законний представник може його оскаржити до слідчо­го судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою. Якщо ж до особи застосовано запобіжний захід, не пов'язаний із три­манням під вартою, то скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України.

1146-

2 Скаргу на рішення про видачу особи, яка перебуває під вартою, відпо-дна службова особа місця ув'язнення (наприклад, СІЗО ДПС України) негай­но надсилає до слідчого судді, одночасно повідомляючи про це прокуратуру.

3 Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п'яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участі прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні. Під час розгляду скарги слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих ком­петентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу. Предметом оскарження і судової перевірки є за­конність і обгрунтованість рішення про видачу особи.

4. За результатами розгляду слідчий суддя виносить ухвалу, якою або за­лишає скаргу без задоволення, або задовольняє скаргу і скасовує рішення про видачу (екстрадицію). Зазначена ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку прокурором, особою, щодо якої прийнято рішення, її захисником чи законним представником. Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

5. Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку лише прокурором з мотивів неправильного застосування судом норм міжнародних договорів України, якщо скасування рішення про видачу пере­шкоджає подальшому провадженню щодо особи, видача якої запитувалася іно­земною державою.

Стаття 592. Відстрочка передачі

1. Після прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) цен­тральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до іноземної держави у разі, якщо:

1) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), при­тягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у виді позбавлення чи обмеження волі за інший злочин на території України - до закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття покарання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав;

2) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за ста­ном здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання.

2. Після прийняття рішення про відстрочку передачі прокуратура Ав­тономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя за доручен­ням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за проце­сом відбування особою покарання або контролює хід її лікування.

3. У разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі осо-°и, передбачених частиною першою цієї статті, прокуратура Автономної "еспубліки Крим, області, міст Києва і Севастополя забезпечує застосуван­ня екстрадиційного арешту в порядку, встановленому цим Кодексом.

4. Якщо в період відстрочення настали обставини, які можуть пере­шкоджати видачі особи, центральний орган України має право перегляну­ти своє рішення про видачу (екстрадицію).

1. Після прийняття рішення про задоволення запиту про видачу особи центральний орган України може відстрочити фактичну передачу особи до іно­земної держави у разі, якщо: а) особа, щодо якої прийнято рішення про видачу, притягається до кримінальної відповідальності або відбуває покарання у ви­гляді позбавлення чи обмеження волі за інший злочин на території України - до закінчення досудового розслідування або судового провадження, відбуття пока­рання чи звільнення від покарання з будь-яких законних підстав; б) особа, щодо якої надійшов запит про видачу, тяжко хворіє і за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю - до її видужання. Відповідно до застережень при ратифікації Європейської конвенції про видачу правопорушників (1957 р.) Україна не вправі здійснювати видачу, якщо особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. запитувана сторона може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну особу запитуючій стороні на умовах, які визначаються сто­ронами за спільною угодою.

2. Якщо було прийнято рішення про відстрочку передачі, прокуратура за дорученням (зверненням) центрального органу України здійснює нагляд за процесом відбування особою покарання або контролює хід її лікування, і у разі відсутності підстав для відстрочення фактичної передачі особи забезпечує за­стосування екстрадиційного арешту в порядку, встановленому КПК.

Настання в період відстрочення обставин, які можуть перешкоджати вида­чі особи, надає центральному органу України право переглянути своє рішення про видачу (екстрадицію).

Стаття 593. Фактична передача особи

1. З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), центральний орган України після набрання чинності цим рішенням надає відповідні доручення (направляє звернення) компетентним органам України.

2. Передача особи мас бути здійснена протягом п'ятнадцяти днів з дати, встановленої для її передачі. Цей строк може бути продовжено цен­тральним органом України до тридцяти днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти.

Дата добавления: 2015-06-25