Законодавства. 12 страница

1. Зміст та форма клопотання про передання кримінального прова­дження повинні відповідати вимогам цього Кодексу та відповідних між­народних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Клопотання про передання кримінального провадження повинно містити:

1) назву органу, який здійснює кримінальне провадження;

2) посилання на відповідний міжнародний договір про надання право­вої допомоги;

3) найменування кримінального провадження, передання якого за­питується;

4) опис кримінального правопорушення, що є предметом криміналь­ного провадження, та його правову кваліфікацію;

5) прізвище, ім'я, по батькові особи, щодо якої здійснюється кримі­нальне провадження, дату і місце народження, місце проживання або пере­бування та інші відомості про неї.

3. До клопотання додаються такі документи:

1) матеріали кримінального провадження;

2) текст статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення, щодо якого здійсню­ється провадження;

3) відомості про громадянство особи.

4. Разом з клопотанням та документами, передбаченими частиною третьою цієї статті, компетентному органу іншої держави передаються на­явні речові докази.

5. Копії матеріалів залишаються в органі, який здійснював кримі­нальне провадження в Україні.

1. Клопотання про передання кримінального провадження іншій державі складається у письмовій формі, підписується посадовою особою, яка його на­правляє, посвідчується гербовою печаткою відповідного органу та повинно від­повідати вимогам коментованої статті. Водночас, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші прави­ла, що стосуються оформлення клопотання, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (див. ч. 2 ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України»).

Отже, міжнародним договорам, що ратифіковані Верховною Радою України, надано пріоритет перед національним законодавством. При цьому така перевага надається нормам міжнародного договору тільки за умови, що останній набрав чинності на території України як національний акт, тобто набув чинності закон про його ратифікацію. Важливо підкреслити, що положенням міжнародного договору надається пріоритет і у випадку конкуренції з нормами внутрішньодержавних за­конів і підзаконних нормативно-правових актів, конституційні ж норми згідно з ст. 8 Конституції України зберігають щодо міжнародного договору вищу юридичну силу.

2. Клопотання про передання кримінального провадження іншій держа­ві готується слідчим, прокурором або суддею на місцях. Окрім вказаних у цій статті відомостей, у клопотанні доцільно вказати про характер проведеного розслідування чи судового розгляду, компетенцію органу, який здійснював кри­мінальне провадження; відомості про громадянство підозрюваного (обвинува­ченого), опис його зовнішності, а за відсутності договірних відносин - об­грунтування необхідності надання допомоги на засадах принципів доброї волі або взаємності.

3. До клопотання додаються матеріали кримінального провадження, кож­ний документ яких повинен бути засвідчений гербовою печаткою органу роз­слідування, прокуратури, суду - ініціатора клопотання, а їх копії залишаються в органі, який проводив розслідування або судовий розгляд; належним чином завірений текст кримінального закону (статті КК України, за яким кваліфіку-

еться злочин), перекладений на державну мову запитуваної сторони або мову звернення, передбачену договором. Для учасників Конвенції про правову допо­могу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. допускається складання всіх документів російською мовою.

4. Поряд з матеріалами передаються також наявні у справі речові докази. їх передача здійснюється у порядку, передбаченому ст. 100 КПК, в упакованому і опе­чатаному вигляді з описом вмісту на упаковці і вказівкою номера матеріалів кримі­нального провадження, завіреним печаткою установи.

5. Клопотання про передання кримінального провадження за винятком ви­падків, коли міжнародними договорами України або міжвідомчими угодами пе­редбачено можливість їх направлення безпосередньо територіальними проку­рорами, надсилаються до Генеральної прокуратури України через прокуратуру області (прирівняну до неї прокуратуру) з листом, у якому вказується обгрун­тованість запиту підпорядкованої прокуратури про передання кримінального провадження.

6. Територіальні прокурори в межах своєї компетенції забезпечують контроль за кваліфікованою і своєчасною підготовкою клопотань про передан­ня кримінального провадження, а також здійснюють нагляд за додержанням чинного законодавства під час досудового розслідування та судового розгляду.

С т а т т я 601. Наслідки передання кримінального провадження ком­петентному органу іншої держави

1. З моменту перейняття компетентним органом іншої держави кри­мінального провадження відповідні органи України не мають права здій­снювати будь-які процесуальні дії щодо особи у зв'язку з кримінальним правопорушенням, щодо якого передано кримінальне провадження, інак­ше, ніж на підставі запиту про надання міжнародної правової допомоги з боку держави, яка перейняла кримінальне провадження.

2. Закриття компетентним органом іноземної держави переданого кримінального провадження на стадії досудового розслідування не пере­шкоджає відновленню провадження в Україні та подальшому розслідуван­ню в порядку, передбаченому цим Кодексом, якщо міжнародним догово­ром, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, не встановлено інше.

1. Коментована стаття встановлює заборону на проведення будь-яких дій, передбачених КПК щодо кримінального провадження, яке передано компе­тентним органам іншої держави з моменту його офіційного перейняття. Окім випадків, пов'язаних з виконанням запитів (доручень) про міжнародно-право-^ВУ допомогу на території України, що стосуються перейнятого кримінального провадження: про встановлення місцезнаходження осіб, надання інформації, Юкументів, допит особи як свідка, потерпілого, експерта, проведення обшуку, ^вилучення, арешт чи конфіскацію майна тощо.

". 1161

2. У разі закриття перейнятого від України кримінального провадження на етапі досудового розслідування компетентним органом іншої держави таке провадження може бути відновлене в Україні в межах строків давності притяг­нення особи до кримінальної відповідальності. Утім, якщо міжнародним до­говором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, що стосуються строків, підстав та порядку відновлення кримі­нального провадження, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодав­ства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Глава 46.

Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб

Стаття 602. Підстави і порядок виконання вироків судів іноземних держав

1. Вирок суду іноземної держави може бути визнаний і виконаний на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним дого­вором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. У разі відсутності міжнародного договору положення цієї глави мо­жуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу засудженої осо­би для подальшого відбування покарання.

3. Запит про виконання вироку суду іноземної держави, крім запиту про передачу засудженої особи, Міністерство юстиції України розглядає протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Якщо запит і до­даткові матеріали надійшли іноземною мовою, цей строк продовжується до трьох місяців.

4. При розгляді запиту про виконання вироку суду іноземної держа­ви згідно з частиною третьою цієї статті Міністерство юстиції України з'ясовує наявність підстав, передбачених міжнародним договором Укра­їни, для його задоволення. З цією метою Міністерство юстиції України може запитувати необхідні матеріали та інформацію в Україні або у компе­тентного органу іноземної держави.

5. Встановивши відповідність запиту про визнання і виконання виро­ку суду іноземної держави умовам, передбаченим міжнародним договором України, Міністерство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання і виконання вироку суду іноземної держави і передає наявні ма­теріали.

6. При відмові у задоволенні запиту Міністерство юстиції України по­відомляє про це іноземний орган, від якого надійшов запит, з роз'ясненням підстав відмови.

7. Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних дер­жав, ухвалені заочно (in absentia), тобто без участі особи під час криміналь­ного провадження - крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку і надано можливість його оскаржити. У задоволенні запиту про виконання вироку суду іноземної держави може бути відмовлено, якщо таке виконання суперечить зобов'язанням України за міжнародними до­говорами України.

8. Вирішення питання про визнання і виконання вироку суду інозем­ної держави у частині цивільного позову вирішується у порядку, передба­ченому Цивільним процесуальним кодексом України.

"• У випадках, передбачених міжнародним договором, згода на в язковіс В

°в

язковість якого надана Верховною Радою України, якщо вирок суду

іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, Мініс­терство юстиції України надсилає засвідчену копію запиту, передбаченого цією статтею, прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконан­ня вироку суду іноземної держави.

1. Співробітництво між державами у кримінальному провадженні здій­снюється як на стадії досудового розслідування кримінальних правопорушень і розгляду матеріалів кримінального провадження в суді, так і після набрання законної сили рішенням (вироком) суду. Вирішуючи питання передачі засудже­них осіб, держави намагаються сприяти забезпеченню найбільшої ефективнос­ті при виконанні вироку суду, оскільки саме ця форма співпраці спрямована на краще досягнення цілей покарання, зокрема, виправлення особи, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

2. Особа, засуджена до покарання у вигляді позбавлення волі в інозем­ній державі (у державі винесення вироку), може бути передана з цієї держави до держави, громадянином якої вона є, і яка забезпечить подальше виконання покарання (у державу виконання вироку). Дія судового рішення обмежується територією тієї держави, судом якої воно постановлено. Сам по собі вирок суду іноземної держави не має правової сили на території іншої країни. Він отримує її тільки у разі, якщо процесуальне законодавство цієї держави допускає ви­знання та виконання вироків судів іноземних держав. Для того щоб вирок суду іноземної держави мав правові наслідки на території України, він повинен бути визнаний судом України відповідно до закону та/чи міжнародного договору.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

4. Вироки судів іноземних держав можуть визнаватися і виконуватися на території нашої держави, якщо взаємність передбачена відповідним міжнарод­ним договором. У міжнародних договорах містяться норми, що встановлюють порядок, який є обов'язковим для країн-учасниць, щодо визнання та виконання вироків судів іноземних держав на території інших країн. Чинні міжнародні до­говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, відпо­відно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p., є частиною національного законо­давства України. Підстави та обсяг визнання та виконання на території Укра­їни вироку суду іноземної держави встановлюються міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору.

Серед таких договорів: Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. (ратифікована Україною із заявами

і застереженнями Законом від 26 вересня 2002 p.; набув чинності 12 червня 2003 p.); Конвенція про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для від­бування покарання у державі, громадянами якої вони є, від 19 травня 1978 p.; Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. (відповідний За­кон про приєднання від 22 вересня 1995 p., ратифікований Законом від 3 квітня 2003 p.); Конвенція про передачу засуджених до позбавлення волі для подаль­шого відбування покарання від 6 березня 1998 p.; Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. (ратифікована Україною із застереженням Законом від 11 січня 2000 р.) та двосторонні договори, що регулюють інститут передачі за­суджених. Крім багатосторонніх міжнародних договорів, питання визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передачі засуджених осіб визна­чаються положеннями двосторонніх міжнародних договорів між Україною та іноземною державою (Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб від 2 грудня 2009 p.; Договір між Укра­їною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 12 червня 2009 p.; Договір між Україною і Туркменістаном про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 23 березня 2005 р. тощо).

5. Стаття 2 Європейської конвенції про міжнародну дійсність криміналь­них вироків від 28 травня 1970 р. встановлює, що виконання європейських су­дових рішень здійснюється щодо: санкцій, що включають позбавлення волі; штрафів та конфіскацій; позбавлення прав. Стаття 2 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. закріплює обов'язок сторін якнайширше співробітничати одна з одною у тому, що стосується передачі засуджених осіб. Тому у разі відсутності міжнародного договору, що визначає конкретні напря­ми та порядок міжнародного співробітництва держав у сфері кримінального судочинства, визнання та виконання вироків судів іноземних держав і передача засуджених осіб можуть бути застосовані лише при вирішенні питання про пе­редачу засудженої особи для подальшого відбування покарання.

6. Запити про виконання вироку суду іноземної держави, що надходять до Міністерства юстиції України, за загальним правилом, що встановлене ч. З ко­ментованої статті, розглядаються протягом тридцяти днів з моменту надходження запиту. Моментом надходження запиту слід вважати дату його реєстрації в Мініс­терстві юстиції України (про правила обчислення процесуальних строків, зокрема днями, див. коментар до ст. 115 КПК). Цей строк може бути продовжений до трьох місяців у разі, якщо запит і додаткові матеріали до нього надійшли іноземною мовою, з метою організації їх перекладу (про правила обчислення процесуальних строків, зокрема місяцями, див. коментар до ст. 115 КПК). Виняток з правила про строки розгляду запитів іноземних держав становить розгляд запиту про передачу засудженої особи, який розглядається в строки, передбачені ст. 609 КПК.

7. Протягом строків, встановлених ч. З цієї статті, Міністерство юстиції раши має з'ясувати наявність підстав, а також дотримання умов, передбачених

'.1165

міжнародним договором України, для задоволення запиту про виконання ви­року суду. Так, наприклад, згідно зі ст.ст. З, 4 Договору між Україною та Рес­публікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для по­дальшого відбування покарання від 12 червня 2009 р. підставою для порушення процедури передачі засудженого договірній стороні, громадянином якої він є, г заява цієї особи, її близьких родичів, законного представника або адвоката, на­правлена центральному органу однієї з договірних сторін (ст. 3).

Засуджена особа може бути передана відповідно до цього договору, якщо: 1) ця особа є громадянином держави виконання вироку; 2) вирок суду стосов­но цієї особи набрав законної сили; 3) на момент отримання запиту про пере­дачу засуджений повинен ще відбувати покарання протягом не менш як шість місяців; 4) є письмова згода засудженої особи, або, у зв'язку з її віком, фі­зичним або психічним станом, що перешкоджають вільному волевиявленню, про це клопоче законний представник засудженої особи; 5) діяння, у зв'язку з яким було винесено вирок, є злочином відповідно до законодавства держа­ви виконання вироку і тягне за собою покарання у вигляді позбавлення волі; 6) відшкодовано матеріальну шкоду, завдану злочином; 7) держава винесення вироку і держава виконання вироку дали згоду на передачу засудженої особи (ч. 1 ст. 4).

8. З метою встановлення зазначених у міжнародному договорі підстав і умов Міністерство юстиції України може звертатись із запитами про одержан­ня необхідних матеріалів і інформації як в Україні, так і в компетентного органу іноземної держави.

9. Визнання та виконання вироку суду іноземної держави можливе лише за відповідним судовим рішенням. Для його одержання Міністерство юстиції України направляє до суду клопотання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави та передає наявні матеріали. Форма та зміст такого клопо­тання ні КПК, ні міжнародними договорами не встановлені. Для забезпечення найбільш повного та об'єктивного його розгляду воно все ж повинно містити найменування компетентних органів обох держав; відомості про надходження заяв засудженого, його близьких родичів чи законного представника; викладен­ня умов і підстав, що вказують на можливість передачі засудженого; посилан­ня на чинний між державами міжнародний договір. Окрім того, до клопотання також додаються окремі документи, перелік яких міститься у міжнародному договорі.

Так, згідно з Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків від 28 травня 1970 р. цими додатками виступають: а) довід­ка про належність особи до громадянства держави виконання вироку; б) копія тексту відповідного закону держави виконання вироку, з якого вбачається, що дія або бездіяльність, у зв'язку з яким особу було засуджено, розглядається як кримінальний злочин згідно із законодавством держави виконання вироку; в) заяву, що містить інформацію про процедуру, що буде застосовуватись цією державою при зверненні вироку до виконання.

у двосторонньому міжнародному договорі перелік таких документів є більш детальним. Так, згідно з ч. 2 ст. 7 Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 12 червня 2009 р. ними є: 1) відомості про особу засу­дженого (прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження); 2) документ, що підтверджує громадянство засудженої особи; 3) текст статтей кримінального закону, на підставі якого особу засуджено; 4) письмова заява засудженої особи або у випадках, передбачених договором, її законного представника про згоду на передачу; 5) копії вироку і всіх наявних у справі рішень судових органів, до­кумента про набрання вироком законної сили; 6) документ про відбуту частину покарання і ту частину покарання, яка підлягає подальшому відбуванню; 7) до­кумент про виконання додаткового покарання, якщо воно було призначено; 8) медичний висновок про стан здоров'я і відомості про особливості поведінки засудженої особи; 9) відомості про наявність матеріальної шкоди, її розміру та порядку її відшкодування; 10) копії інших документів, які додаються за взаєм­ною згодою центральних органів договірних сторін.

10. Направлення такого клопотання можливе лише за умови встановлення відповідності запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної дер­жави умовам, передбаченим міжнародним договором України та відсутності підстав для відмови у передачі засудженої особи. Клопотання направляється до суду першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебування майна такої особи, а в разі їх відсутності - місце знаходжен­ня Міністерства юстиції України.

11. У задоволенні запиту про визнання та виконання вироку суду інозем­ної держави може бути відмовлено як за підставами, встановленими міжнарод­ними договорами, так і з підстав, визначених національним законодавством України. Так, Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 р. у ст.ст. 6, 7 закріплює випадки, коли у виконанні вироку може бути відмовлено (якщо виконання суперечить основним принци­пам правової системи запитуваної держави; якщо запитувана держава вважає, що злочин, за який винесено вирок, має політичний характер чи є суто військо­вим; коли запитувана держава вважає, що існують істотні підстави для висно­вку про те, що винесення вироку чи його суворість обумовлені расовими, релі­гійними, національними міркуваннями чи політичними переконаннями тощо). Згідно зі ст. 5 Договору між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання від 12 червня 2009 р. передача засудженої особи не здійснюється, якщо: 1) не додержано умов, перелічених у п. 1 ст. 4 цього договору; 2) покарання не може оути виконано в державі виконання вироку внаслідок закінчення строку дав­ності або через іншу підставу згідно з законодавством цієї держави.

У будь-якому разі така відмова має бути належним чином обгрунтована, тобто з роз'ясненням підстав відмови.

12. Сприяючи охороні прав особи, зокрема, права на судовий захист шля­хом оскарження постановленого щодо неї рішення, а також виконанню Укра­їною взятих на себе міжнародних зобов'язань, зокрема, у галузі охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина, цією нормою встановлюються відповідні підстави для відмови у задоволенні запиту про визнання та виконан­ня вироків судів іноземних держав.

13. При вирішенні питання щодо визнання та виконання вироку суду іно­земної держави у частині цивільного позову слід керуватись відповідними по­ложеннями ЦПК щодо його забезпечення та вирішення.

14. З метою забезпечення виконання вироку суду іноземної держави у час­тині покарання у вигляді позбавлення волі Міністерство юстиції України має надіслати засвідчену ним копію запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу. Копія запиту направляється прокурору, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, а в разі їх відсутності -місце знаходження Міністерства юстиції України.

15. Вирішення слідчим суддею клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іно­земної держави відбувається за загальними правилами (див. коментар до гла­ви 18КПК).

Стаття 603. Розгляд судом питання про виконання вироку суду іно­земної держави

1. Клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави розглядається протягом одного місяця з дня його отримання судом першої інстанції, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебування майна такої особи, а в разі їх від­сутності - місце знаходження Міністерства юстиції України.

2. Про дату судового засідання повідомляють особі, щодо якої ухвале­но вирок, якщо вона перебуває на території України. Така особа має право користуватися правовою допомогою захисника. Судовий розгляд здійсню­ється за участю прокурора.

3. При розгляді клопотання Міністерства юстиції України про вико­нання вироку суду іноземної держави суд встановлює, чи дотримані умови, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або цією главою. При цьому суд не перевіряє фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, та не вирішує питання щодо винуватості особи.

4. За результатами судового розгляду суд постановляє ухвалу:

1) про виконання вироку суду іноземної держави повністю або част­ково. При цьому суд визначає, яка частина покарання може бути виконана

Україні, керуючись положеннями Кримінального кодексу України, що педбачають кримінальну відповідальність за злочин, у зв'язку з яким хвалено вирок, та вирішує питання про застосування запобіжного заходу до набрання ухвалою законної сили;

2) про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

5. У разі необхідності проведення додаткової перевірки суд може по­становити ухвалу про відкладення розгляду та отримання додаткових ма­теріалів.

6. Період, протягом якого особа перебувала під вартою в Україні у зв'язку з розглядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави, зараховується до загального строку відбування покарання, визначеного відповідно до пункту 1 частини четвертої цієї статті.

7. У разі ухвалення рішення про виконання вироку суду іноземної держави суд може одночасно ухвалити рішення про обрання запобіжного заходу стосовно особи.

8. Копії ухвали суд надсилає Міністерству юстиції України та вручає особі, засудженій вироком суду іноземної держави, якщо така особа пере­буває на території України.

9. Судове рішення стосовно виконання вироку суду іноземної держави може бути оскаржено в апеляційному порядку органом, що подав клопо­тання, особою, щодо якої вирішено відповідне питання, та прокурором.

1. Розгляд клопотання Міністерства юстиції України про виконання виро­ку суду іноземної держави розглядається судом першої інстанції, в межах тери­торіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи, або місце перебування майна такої особи, а в разі їх відсутності - місце знаходження Міністерства юстиції України. Під місцем проживання особи слід розуміти будь-яке жиле приміщення (квартира, будинок тощо), в якому особа постійно чи тимчасово проживає, як на підставі реєстрації, так і з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Під місцем перебування майна особи слід розуміти місце державної реєстрації не­рухомого та рухомого майна, що підлягає обліку та державній реєстрації.

2. Строк розгляду клопотання про виконання вироку суду іноземної держа­ви становить один місяць з дня його отримання судом (про правила обчислення процесуальних строків, зокрема місяцями, див. коментар до ст. 115 КПК).

3. Судовий розгляд клопотання про виконання вироку суду іноземної дер­жави здійснюється суддею одноособово за участі прокурора, участь якого у та­кому судовому засіданні слід визнати обов'язковою. Участь особи, щодо якої ухвалено вирок, не є обов'язковою і вирішується на розсуд цієї особи. Водно­час, про дату судового засідання така особа має бути повідомлена обов'язково, якщо вона перебуває на території України. Невиконання цієї вимоги означає порушення прав цієї особи, відтак, може призвести до скасування постановле­них у подальшому судових рішень. Участь у судовому засіданні особи, щодо

якої ухвалено вирок, забезпечує виконання положень ст. 39 Європейської кон­венції про міжнародну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 p., відповідно до якої до того, як суд прийме рішення за запитом про виконання, засудженій особі надається можливість викласти свою думку.

4. Особа, щодо якої ухвалено вирок, має право користуватися правовою допомогою захисника. Це право має бути їй роз'яснене та забезпечене.

5. Предметом судового розгляду клопотання Міністерства юстиції Украї­ни є дотримання умов визнання та виконання вироку суду іноземної держави, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або встановлених у КПК. Фактичні обставини, встановлені вироком суду іноземної держави, питання винуватості особи, щодо якої постановлено вирок, суд не перевіряє, оскільки вони мають для нього пре­юдиціальне значення. Запитувана держава обмежена фактами, встановленими у ході судового розгляду в тій мірі, в якій вони викладені у рішенні, або в тій мірі, наскільки воно грунтується на них (ст. 42 Європейської конвенції про між­народну дійсність кримінальних вироків від 28 травня 1970 p.). Докази та доку­менти, передані на виконання цієї Конвенції, не потребують легалізації (ст. 20).

6. За результатами розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд залежно від встановлених обставин приймає одне з таких рішень: 1) про вико­нання вироку суду іноземної держави повністю або частково; 2) про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави.

Дата добавления: 2015-06-25