Законодавства. 9 страница

1. Коментована стаття передбачає один із правових наслідків екстрадиції особи в Україну - обов'язок відповідного центрального органу України інфор­мувати центральний орган запитуваної держави. Повідомлення уповноваже­ному органу запитуваної держави про результати кримінального провадження щодо виданої особи прокурор надсилає центральному органу України, де про­тягом 5 днів з моменту надходження відповідної інформації готується відповід­не повідомлення уповноваженому органу запитуваної держави.

2. За наявності застережень іноземного компетентного органу щодо межі кримінального переслідування виданої особи центральним органом України також повідомляється про забезпечення виконання цих вимог іноземної дер­жави.

Стаття 579. Тимчасова видача

1. У разі необхідності запобігання закінченню строків давності при­тягнення до кримінальної відповідальності або втраті доказів у кримі­нальному провадженні може бути направлено запит про тимчасову видачу, який готується в порядку, передбаченому статтею 575 цього Кодексу.

2. У разі задоволення запиту про тимчасову видачу така особа має бути повернута до відповідної іноземної держави у погоджений строк.

3. У разі необхідності компетентний орган України, який здійснює кримінальне провадження, готує документи про продовження строку тим­часової видачі, іно надсилаються відповідному центральному органу не пізніш як за двадцять днів до закінчення строку тимчасової видачі.

1. Згідно з вимогами ст. 19 Європейської конвенції про видачу правопо­рушників (1957 р.) запитувана сторона може, прийнявши рішення про задово­лення запиту щодо видачі правопорушника, відстрочити передачу відповідної особи з метою розгляду її справи цієї стороною або тимчасово передати її за-

питуючій стороні на умовах, які визначаються сторонами за спільною угодою. Тимчасова видача особи є одним із видів екстрадиції, яка передбачає видачу на певний строк особи, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для проведення процесуальних дій з її участі та притягнення до кримі­нальної відповідальності з метою запобігання закінченню строків давності або втрати доказів у кримінальній справі.

2. Клопотання про тимчасову видачу особи в Україну готує слідчий, про­курор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення до-судового розслідування. Клопотання складається у письмовій формі і містить вимоги, передбачені у ст. 575 КПК. При цьому в такому клопотанні додатково обґрунтовуються зазначені в ч. 1 коментованої статті підстави: запобігання за­кінченню строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або втраті доказів у кримінальному провадженні.

3. Особа, яка тимчасова видана, має бути повернута до відповідної іно­земної держави у погоджений строк, а у разі неможливості виконати всі проце­суальні дії, які передбачалися під час тимчасової видачі, слідчим, прокурором або судом не пізніш як за двадцять днів до закінчення строку тимчасової видачі, готується клопотання про продовження строку тимчасової видачі, яке надсила­ється до відповідного центрального органу.

Стаття 580. Особливості тримання під вартою

1. Рішення компетентного органу іноземної держави про взяття особи під варту або призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підста­вою для тримання осіб під вартою на території України, які:

1) транзитно перевозяться територією України;

2) тимчасово видані в Україну.

2. Період тримання особи під вартою на території України на підставі рішення компетентного органу іноземної держави під час тимчасової ви­дачі не зараховується такій особі у строк відбування покарання, призна­ченого за вироком суду України.

1. Тримання на території України під вартою осіб, які транзитно перево­зяться територією України (див. коментар до ст. 573 КПК) або тимчасово ви­дані в Україну (див. коментар до ст. 579 КПК), проводиться на підставі рішення компетентного органу іноземної держави про взяття такої особи під варту або призначення їй покарання у вигляді позбавлення волі. Коментована стаття до­повнює перелік підстав для тримання особи під вартою та переліку осіб, до яких може бути застосований цей запобіжний захід (див. коментар до ст. 177 і 183 КПК).

2. Частиною 2 коментованої статті визначено, що період тримання особи під вартою на території України на підставі рішення компетентного органу іно-

емної держави під час тимчасової видачі не зараховується такій особі у строк відбування покарання, призначеного за вироком суду України.

Стаття 581. Права особи, видача якої запитується

1. Особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу, має право:

1) знати, у зв'язку з яким кримінальним правопорушенням надійшов запит про її видачу;

2) мати захисника і побачення з ним за умов, що забезпечують конфі­денційність спілкування, на присутність захисника під час допитів;

3) у разі затримання - на повідомлення близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб про затримання і місце свого перебування;

4) брати участь у розгляді судом питань, пов'язаних з її триманням під вартою і запитом про її видачу;

5) ознайомлюватися із запитом про видачу або одержати його копію;

6) оскаржувати рішення про тримання під вартою, про задоволення запиту про видачу;

7) висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо запиту про видачу;

8) звертатися з проханням про застосування спрощеної процедури ви­дачі.

2. Особі, стосовно якої розглядається питання про видачу, і яка не володіє державною мовою, забезпечується право робити заяви, заявляти клопотання, виступати в суді мовою, якою вона володіє, користуватися послугами перекладача, а також отримати переклад судового рішення та рішення центрального органу України мовою, якою вона користувалася під час розгляду.

3. Якщо особа, стосовно якої розглядається питання про видачу, є іно­земцем і тримається під вартою, то вона має право на зустрічі з представ­ником дипломатичної чи консульської установи своєї держави.

1. Екстрадиційне провадження є частиною кримінального судочинства, і щодо розшукуваної іноземною державою особи можуть бути застосовані заходи процесуального примусу, тому її правове становище є аналогічним правовому ста­новищу підозрюваного, обвинуваченого (див. коментар до ст. 42 КПК). Коментова­на стаття визначає права особи, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу і які в обов'язковому порядку роз'яснюються: знати, у зв'язку з яким кримінальним правопорушенням надійшов запит про її видачу; ознайомлю­ватися із запитом про видачу або одержати його копію; мати захисника і побачення з ним за умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, на присутність за­хисника під час допитів; у разі затримання - на повідомлення близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб про затримання і місце свого перебування; брати участь у розгляді судом питань, пов'язаних з її триманням під вартою і запитом про її ви­дачу; оскаржувати рішення про тримання під вартою, про задоволення запиту про видачу; висловлювати в судовому засіданні свою думку щодо запиту про видачу; звертатися з проханням про застосування спрощеної процедури видачі.

1130—

2 Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на право-допомогу. Однією з форм надання правової допомоги є здійснення за-исту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Стаття 45 КПК, зокрема, визначає, що захисником є адвокат, який здійснює захист, в тому числі особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Залучення захисника проводиться як слідчим, прокурором, судом, так і особою, сто­совно якої передбачається розгляд питання про видачу (див. коментар до ст.ст. 45-48 КПК).

3. Ця особа також має право користуватися послугами перекладача, якщо вона не володіє державною мовою, та отримати переклад судового рішення, а також рішення центрального органу України мовою, якою вона користувалася під час судового розгляду. їй забезпечується право робити заяви, давати пока­зання, заявляти клопотання, виступати в суді рідною мовою.

3. Іноземці, видача яких запитується і які при цьому тримаються під вар­тою, мають право на зустрічі з представником дипломатичної чи консульської установи своєї держави.

Стаття 582. Особливості затримання особи, яка вчинила криміналь­не правопорушення за межами України

1. Затримання на території України особи, яка розшукується інозем­ною державою у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, здійснюється уповноваженою службовою особою.

2. Про затримання негайно інформується прокурор, у межах терито­ріальної юрисдикції якого здійснено затримання. Повідомлення прокуро­ру, до якого додається копія протоколу затримання, повинно містити до­кладну інформацію щодо підстав та мотивів затримання.

3. Прокурор, отримавши повідомлення, перевіряє законність затри­мання особи, яка розшукується компетентними органами іноземних дер­жав, та негайно інформує прокуратуру Автономної Республіки Крим, об­ласті, міст Києва чи Севастополя.

4. Про затримання таких осіб прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя протягом шістдесяти годин піс­ля затримання повідомляє відповідний центральний орган України, який протягом трьох днів інформує компетентний орган іноземної держави.

5. Про кожен випадок затримання громадянина іноземної держави, який вчинив злочин за межами України, прокуратура Автономної Респу­бліки Крим, області, міст Києва і Севастополя також повідомляє Міністер­ство закордонних справ України.

6. Затримана особа негайно звільняється у разі, якщо:

1) протягом шістдесяти годин з моменту затримання вона не доставна до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання стосовно неї апобіжного заходу тимчасового або екстрадиційного арешту;

-1131

2) встановлено обставини, за наявності яких видача (екстрадиція) не

здійснюється.

7. Порядок затримання таких осіб та розгляду скарг про їх затриман­ня здійснюється відповідно до статей 206 та 208 цього Кодексу з урахуван­ням особливостей, встановлених цим розділом.

1. Затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення, здійснюєть­ся уповноваженою службовою особою: оперативними працівниками органів внутрішніх справ, служби безпеки тощо. Затримання особи, яка вчинила право­порушення за межами України, може здійснюватися лише за однією підставою - наявністю достатніх даних, що вказують на вчинення цією особою правопо­рушення за межами України та оголошення її у розшук іноземною державою у зв'язку із вчиненням такого правопорушення.

Затриманню передує оголошення особи у міждержавний або міжна­родний розшук. Оголошення підозрюваного (обвинуваченого) у розшук пов'язано з тим, що відповідні заходи розшуку, вжиті державою - ініціатором розшуку, не призвели до встановлення або затримання розшукуваної особи. Зокрема, міждержавний розшук - це комплекс розшукових, інформаційно-довідкових та інших заходів, що здійснюються Національним центральнім бюро Інтерполу на території держав - учасниць МОКП-Інтерполу відповідно до норм міжнародного права з метою отримання інформації про місцезнахо­дження безвісно зниклих осіб, невпізнаних трупів, виявлення, арешту і видачі (екстрадиції) осіб, які переховуються від слідства, суду та виконання вироку. Міждержавний (міжнародний) розшук обвинувачених оголошуються лише за умови, коли стосовно розшукуваної особи запобіжним заходом обрано взяття під варту або отримано дозвіл на її затримання та доставку до суду під вартою і лише після підтвердження слідчим органом чи судом наміру запитувати про

видачу.

2. У разі затримання особи, яка знаходиться у міжнародному розшуку (від­повідно до вимог ст.ст. 206, 208 КПК), уповноважені службові особи повинні негайно поінформувати про це прокурора, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання. У повідомленні прокурору повинна міститися до­кладна інформацію щодо підстав та мотивів затримання, до нього додається копія протоколу затримання (див. коментар до ст. 104 і ч. 5 ст. 208 КПК).

Прокурор після отримання повідомлення перевіряє законність затриман­ня особи, яка розшукується компетентними органами іноземних держав, по­відомляє про цей випадок Міністерство закордонних справ України та негайно інформує прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя. З прокуратури протягом шістдесяти годин після затримання по­відомляють відповідний центральний орган України.

3. Після отримання повідомлення не пізніше ніж через три дні відпові­дальна особа Генеральної прокуратури або Міністерства юстиції України по-

домляє компетентні установи іноземної держави про затримання. При цьому також вимагається підтвердження наміру надсилати запит про видачу особи.

4. Згідно з п. 3.1 Інструкції про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про видачу правопорушників (затверджена наказом Генераль­ного прокурора України від 23 травня 2007 р.) в 15-денний термін прокурор надає копії процесуальних документів про затримання особи, її пояснення, ін­формацію, що надіслана до дипломатичного представництва держави, громадя­нином якої є затримана особа, подання про застосування до особи тимчасового арешту та відповідна постанова суду. У місячний термін надаються висновки щодо громадянства та відсутності/наявності обставин, які унеможливлюють видачу, з висвітленням позиції прокуратури області щодо екстрадиції затрима­ної особи.

5. Якщо під час перевірки будуть встановлені обставини, за наявнос­ті яких видача (екстрадиція) не здійснюється (наприклад, затримана особа є громадянином України), затримана особа негайно звільняється. Негайному звільненню така особа підлягає і у разі, якщо протягом 60-ти годин з моменту затримання вона не доставлена до слідчого судді для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу у вигляді тимчасового або екстра-диційного арешту.

6. Про порядок затримання особи, яка вчинила злочин за межами України, та розгляду скарг про її затримання див. коментар до ст.ст. 206 та 208 КПК.

Стаття 583. Тимчасовий арешт

1. До затриманої особи, яка вчинила злочин за межами України, за­стосовується тимчасовий арешт до сорока діб або інший встановлений від­повідним міжнародним договором України строк до надходження запиту про її видачу.

2. У разі якщо максимальний строк тимчасового арешту, передбаче­ний частиною першою цієї статті, закінчився, а запит про видачу цієї особи не надійшов, особа підлягає негайному звільненню з-під арешту.

3. Прокурор звертається до слідчого судді, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання, із клопотанням про застосування тимчасового арешту.

4. До клопотання додаються:

2) документи, що містять дані про вчинення особою злочину на те­риторії іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компе­тентним органом іноземної держави;

3) документи, що підтверджують особу затриманого.

5. Клопотання має бути розглянуто слідчим суддею у найкоротший трок, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту затримання особи.

"• При розгляді клопотання слідчий суддя встановлює особу затри-ного, пропонує йому зробити заяву, перевіряє наявність документів,

передбачених пунктом 2 частини четвертої цієї статті, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:

2) відмову в застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.

7. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захисником чи законним представником, прокурором.

8. Звільнення особи з-під тимчасового арешту у зв'язку з несвоєчас­ним надходженням до центрального органу України запиту про видачу не перешкоджає застосуванню до неї екстрадиційного арешту в разі отриман­ня в подальшому такого запиту.

9. У разі надходження запиту про видачу особи (екстрадицію) до закін­чення строку тимчасового арешту ухвала слідчого судді про застосування тимчасового арешту втрачає юридичну силу з моменту винесення слідчим суддею ухвали про застосування екстрадиційного арешту щодо цієї особи.

1. Відповідно до підп. «f» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. нікого не може бути позбавлено свободи, крім, зокрема, такого випадку і відповідно до процедури, встановленої законом, як законний арешт або затримання особи, щодо якої провадиться процедура екс­традиції.

Тимчасовий арешт - взяття особи, затриманої за підозрою у вчиненні зло­чину за межами України, під варту на строк, визначений КПК, - до сорока діб або міжнародним договором України (наприклад, ч. 1 ст. 62 Конвенції СНД 1993 р. встановлений інший строк - один місяць), до отримання запиту про ви­дачу (екстрадицію). Закінчення максимального строку тимчасового арешту та відсутність запиту про видачу цієї особи є підставою для негайного звільнення особи з-під арешту.

2. Тимчасовий арешт обирається слідчим суддею, у межах територіаль­ної юрисдикції якого здійснено затримання, на підставі клопотання прокурора про застосування тимчасового арешту. До клопотання прокурором додаються: протокол затримання особи; документи, що містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного за­ходу компетентним органом іноземної держави; документи, що підтверджують особу затриманого. Зазначене клопотання розглядається слідчим суддею не піз­ніше 72-х годин з моменту затримання особи.

3. Після розгляду клопотання слідчий суддя, встановивши особу затри­маного, пропонує йому зробити заяву (така заява може бути викладена в фор­мі пояснень особи щодо підстав її затримання - вчинення злочину за межами України та розшуку іноземної держави, а також про наявність обставин, які можуть перешкоджати її видачі), перевіряє наявність документів, передбачених КПК, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу або про

застосування тимчасового арешту, або про відмову в застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.

При цьому звільнення особи з-під тимчасового арешту у зв'язку з несвоє­часним надходженням запиту про видачу не перешкоджає застосуванню до неї екстрадиційного арешту в разі отримання в подальшому такого запиту.

4. Ця ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному поряд­ку особою, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захисником чи законним представником, а також прокурором.

5. У разі надходження запиту про видачу особи до закінчення строку тим­часового арешту ухвала слідчого судді про застосування тимчасового арешту втрачає юридичну силу з моменту винесення (на підставі клопотання проку­рора) слідчим суддею ухвали про застосування екстрадиційного арешту щодо цієї особи.

С т а т т я 584. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі особи (екстрадиційний арешт)

1. Після надходження запиту компетентного органу іноземної держа­ви про видачу особи за дорученням або зверненням центрального орга­ну України прокурор звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою.

2. Разом із клопотанням на розгляд слідчого судді подаються:

1) копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екстрадицію), засвідчена центральним органом України;

3) наявні матеріали екс і радиційної перевірки.

3. Матеріали, що подаються слідчому судді, мають бути перекладені державною мовою або іншою мовою, передбаченою міжнародним догово­ром, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

4. При вирішенні питання про застосування екстрадиційного арешту слідчий суддя керується положеннями цього Кодексу та міжнародного до­говору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

5. У разі якщо особа, щодо якої вирішується питання про тримання під вартою, не володіє державною мовою, їй забезпечується участь пере­кладача.

6. Строки тримання особи під вартою та порядок їх продовження ви­значаються цим Кодексом.

7. Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, про-юнує їй зробити заяву, перевіряє запит про видачу та наявні матеріали

^традиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:

1) застосування екстрадиційного арешту;

) відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його об-Рання немає підстав.

8. При розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.

9. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисником чи м-конним представником, прокурором.

10. Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців.

11. У межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подаль­шого тримання особи під вартою або її звільнення.

12. За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах тери­торіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одно­го разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти.

13. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

14. Центральний орган України невідкладно письмово інформує Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців про кожний випадок застосування тимчасового або екстрадицій­ного арешту до осіб, зазначених у частині другій статті 589 цього Кодексу.

1. Екстрадиційний арешт є заходом процесуального примусу у вигляді взят­тя особи під варту з метою забезпечення її видачі (екстрадиції). Після затриман­ня особи, яка знаходиться у міжнародному розшуку, застосування слідчим суддею до неї тимчасового арешту та наступного надходження запиту компетентного ор­гану іноземної держави про видачу особи прокурор звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою.

2. Разом із клопотанням на розгляд слідчого судді подаються: засвідчена копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екс­традицію); документи про громадянство особи; наявні матеріали екстрадицій-ної перевірки. Ці матеріали мають бути перекладені державною мовою або ін­шою мовою, передбаченою міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, пропо­нує їй зробити заяву щодо запиту про видачу (у вигляді пояснень особи щодо підстав її видачі, зокрема, про наявність обставин, що можуть перешкоджати

видачі), а якщо вона не володіє державною мовою, їй забезпечується участь перекладача. Суд повинен перевірити запит про видачу та наявні матеріали екстрадиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і ви­носить ухвалу або про застосування екстрадиційного арешту або про відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його обрання немає підстав. Зокрема, суд перевіряє, чи немає обставин, за наявності яких видача затрима­ної особи не здійснюється, наприклад, за вчинення військових або політичних правопорушень; у зв'язку із закінченням строків давності; коли порушується питання про видачу громадянина України або осіб, які постійно проживають в Україні, біженців тощо.

Коментована стаття встановлює межі судового дослідження, зокрема, за­значаючи, що при розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу. Обставинами, що можуть впливати на рішення слідчого судді про застосування екстрадиційного арешту та вказувати на те, що особа, видача якої запитується, перебуваючи на волі, може ухилитися від слід­ства та суду, є відсутність зареєстрованого місця проживання, відсутність місця роботи, сім'ї, тривалість розшуку запитуючою державою.

4. Ця ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисником чи закон­ним представником, а також прокурором.

5. Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не пе­решкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

6. Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про ви­дачу особи та її фактичної передачі, але не може тривати більш ніж 12 місяців. Коментована стаття встановлює порядок періодичності перевірки наявності підстав для подальшого тримання особи під вартою чи наявності підстав для її звільнення. Зокрема, слідчий суддя за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення, а за скаргою особи, до якої застосовано екстра­диційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти.

7. Центральний орган України невідкладно письмово інформує Управ­ління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біжен­ців про кожний випадок застосування тимчасового або екстрадиційного арешту до осіб, яким надано статус біженця, статус особи, яка потребує до-

аткового захисту, або їй надано тимчасовий захист в Україні і вона не може Ути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній держа-> Де н здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси,

'1137

віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціаль­ної групи або політичних переконань.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обгрунтова­них побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадян­ської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи грома­дянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього по­стійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазна­чених побоювань (ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Стаття 585. Застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із три­манням під вартою, для забезпечення видачі особи на запит іноземної дер­жави

1. За наявності обставин, які гарантують запобігання втечі особи та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо та­кої особи запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою (екс-традиційним арештом).

2. При вирішенні питання про можливість застосування запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов'язково враховує:

1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючій стороні та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;

2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходя­чи з обставин, встановлених під час заявленого кримінального правопо­рушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;

Дата добавления: 2015-06-25