Законодавства. 13 страница. 7. У разі встановлення судом дотримання умов визнання та виконання ви­року суду іноземної держави, передбачених міжнародним договором

7. У разі встановлення судом дотримання умов визнання та виконання ви­року суду іноземної держави, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або КПК, він приймає рішення про виконання вироку суду іноземної держави повністю або частково. Частковість виконання покарання обумовлюється положеннями КК, що перед­бачають кримінальну відповідальність за злочин, у зв'язку з яким ухвалено ви­рок.

8. Визначаючи покарання, що може бути виконане в Україні, суд має вра­ховувати також положення ст. 44 Європейської конвенції про міжнародну дій­сність кримінальних вироків від щодо виконання санкцій, пов'язаних з позбав­ленням волі, та ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.

10. У разі встановлення судом недотримання умов визнання та виконання вироку суду іноземної держави, передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або КПК, чи інших передбачених міжнародним договором або КПК підстав, суд відмовляє у ви­конанні вироку суду іноземної держави (див. коментар до ч. 6, 7 ст. 602 КПК).

10. Рішення суду приймаються у формі ухвали (див. ст. 372 КПК).

11. Проведення додаткової перевірки може бути обумовлене необхідністю отримання додаткових матеріалів, які стосуються з'ясування судом дотриман­ня умов визнання та виконання вироку суду іноземної держави. Суд може іні­ціювати витребування матеріалів, що стосуються, наприклад, відшкодування

матеріальної шкоди, завданої злочином; стану здоров'я засудженого тощо. На період проведення додаткової перевірки та отримання додаткових матеріалів суд може постановити ухвалу про відкладення розгляду. Відкладати розгляд у зв'язку з необхідністю отримання додаткових матеріалів слід лише тоді, коли всі наявні матеріали вже досліджені, а нові можуть бути отримані через певний

час.

12. До строку відбування покарання, що визначений ухвалою суду про ви­конання вироку суду іноземної держави повністю або частково, зараховується увесь період, протягом якого особа перебувала під вартою в Україні у зв'язку з розглядом запиту про виконання вироку суду іноземної держави. При цьому слід ураховувати особливості обчислення строків тримання під вартою (див. коментар до ст. 115 КПК).

13. Особа, яка тримається під вартою, в будь-якому разі звільняється піс­ля закінчення періоду, рівного строку позбавлення волі, накладеного вироком (п. «а» ч. 2 ст. 33 Європейської конвенції про міжнародну дійсність криміналь­них вироків).

14. В ухвалі про виконання вироку суду іноземної держави суд може ви­рішити питання про застосування запобіжного заходу до набрання ухвалою за­конної сили. Вирішуючи це питання, суд має виходити з конкретних обставин, встановлених у судовому засіданні, характеру покарання, що підлягає виконан­ню, та даних про особу засудженого з дотриманням загальних положень щодо обрання, зміни та скасування запобіжних заходів (див. главу 18 КПК). Що сто­сується тримання особи під вартою, то відповідно до Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків, коли запитуюча держава за­питує про виконання, запитувана держава може заарештувати засуджену особу: а) якщо за законодавством запитуваної Держави злочин є таким, що виправдо­вує утримання під вартою, та Ь) якщо існує загроза укриття від правосуддя чи у випадку винесення вироку за відсутності обвинуваченого загроза приховуван­ня доказів (ч. 1 ст. 32).

15. Копію ухвали як про виконання вироку суду іноземної держави по­вністю або частково, так і про відмову у виконанні вироку суду іноземної держави суд повинен надіслати Міністерству юстиції України як органу, що ініціював розгляд питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави. Копія ухвали суду також має бути вручена особі, засудженій ви­роком суду іноземної держави, якщо ця особа перебуває на території Украї­ни. Про вручення особі копії ухвали суду слід зробити відмітку в матеріалах провадження.

16. Вручення зазначеним особам копії судового рішення забезпечує право цих осіб на оскарження винесеного судом рішення. Загальне право оскарження дій, рішень чи бездіяльності державних органів і посадових осіб гарантоване Конституцією України (ст. 55), а у сфері виконання рішень судів іноземних держав закріплене у міжнародних договорах (наприклад, У ст. 41 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних

—1171

щ

вироків від 28 травня 1970 p.). Судове рішення, прийняте за результатами розгляду клопотання Міністерства юстиції України про виконання вироку суду іноземної держави, може бути оскаржене органом, що подав клопо­тання, особою, щодо якої вирішено відповідне питання, та прокурором в апеляційному порядку.

Стаття 604. Виконання вироку суду іноземної держави

1. Ухвала про виконання вироку суду іноземної держави звертається до виконання згідно з цим Кодексом.

2. Міністерство юстиції України повідомляє запитуючій стороні про результати виконання вироку суду іноземної держави.

1. Набрання ухвалою суду про виконання вироку суду іноземної держа­ви законної сили, звернення до виконання та порядок її виконання тощо від­бувається у загальному порядку, встановленому КПК (див. коментар до розді­лу VIII КПК).

2. Обов'язок Міністерства юстиції України повідомляти запитуючій сто­роні про результати виконання вироку суду іноземної держави обумовлюється вимогами міжнародних договорів щодо взаємної поінформованості з питань виконання вироків судів іноземних держав. Запитуюча держава зобов'язана без затримки повідомляти запитувану державу про будь-яке рішення чи процесу­альний захід, прийняті на її території, який призводить до припинення права на виконання (ч. 2 ст. 12 Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримі­нальних вироків від 28 травня 1970 p.).

Треба зазначити, що взяття під варту засудженої особи владою держави виконання вироку має силу зупинення виконання вироку в державі винесення вироку. Держава винесення вироку може більше не виконувати вирок, якщо держава виконання вироку вважає виконання вироку закінченим (ст. 8 Конвен­ції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p.). Держава виконання вироку надає державі винесення вироку інформацію стосовно виконання ви­року: а) коли вона вважає, що вирок виконано; б) якщо засуджена особа втекла з-під варти до закінчення виконання вироку; в) якщо держава винесення вироку звертається із проханням надіслати спеціальне повідомлення (ст. 15 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p.).

Стаття 605. Підстави розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання

1. Підставою для розгляду питання про передачу засудженої особи для відбування покарання є запит уповноваженого (центрального) органу іно­земної держави, звернення засудженого, його законного представника або близьких родичів чи членів сім'ї, а також інші обставини, передбачені за­коном України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

2. Положення статей 605-612 цього Кодексу можуть бути застосовані при вирішенні питання про передачу особи, до якої судом застосовано при­мусові заходи медичного характеру.

1. Підстави для розгляду питання про передачу засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання передбачені нормами КПК, закона­ми України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Питання про передачу засудженої особи для відбування покарання може бути розглянуте на підставі запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави (держави винесення вироку), запиту держави виконання вироку, звернення засудженого, його законного представни­ка або близьких родичів чи членів сім'ї. Про осіб, які належать до кола близьких родичів чи членів сім'ї, див. п. 1 ч. 1 ст. З КПК. Водночас, у міжнародних договорах України поняття близьких родичів має більш вузь­кий зміст у порівнянні з положенням п. 1 ч. 1 ст. З КПК. Наприклад, п. 6 ч. 1 ст. 1 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу засуджених осіб від 2 грудняя 2009 р. визначає, що поняття «близькі родичі» для України означає: особи, які перебувають у спорідне­ності з засудженим, тобто мати, батько, чоловік, дружина, діти, рідні брати і сестри, онуки, дід і бабка, усиновлювачі, усиновлені. У такому випадку застосуванню підлягають норми міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p.).

3. Конвенцією про передачу осіб, які страждають психічними розла­дами, для проведення примусового лікування від 28 травня 1997 р. (рати­фікована Україною із застереженням Законом від 11 січня 2000 р.) визнано, що проведення примусового лікування осіб в державі їхнього постійного проживання сприяло б більш ефективному поверненню зазначених осіб до нормального життя відповідно до принципів і стандартів ООН.

4. Передача осіб для проведення примусового лікування здійснюєть­ся за зверненням як договірної сторони, судом якої винесене рішення, так і договірної сторони, громадянином якої особа є або на території якої постійно проживає. Повноважною особою, що виступає зі зверненням від імені договірних сторін, є керівник компетентного органу або його за­ступник. Особа, яка підлягає примусовому лікуванню, її законний пред­ставник, а також близькі родичі мають право направити до компетентних органів будь-якої з договірних сторін заяву про свою заінтересованість У передачі (ст. З Конвенції про передачу осіб, які страждають психічни­ми розладами, для проведення примусового лікування). Умови передачі осіб, до яких судом застосовані примусові заходи медичного характеру, порядок і строки вирішення питання про передачу таких осіб тощо регу­люються ст.ст. 605-612 КПК і відповідними положеннями міжнародних Договорів.

Стаття 606. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для від­бування покарання

1. Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу, а засудженого іноземним судом громадянина України прийнято для відбування покарання в Україні тільки за умов:

1) якщо ця особа є громадянином держави виконання вироку;

2) якщо вирок набрав законної сили;

3) якщо на час отримання запиту про передачу засуджений має відбу­вати покарання упродовж якнайменш шести місяців або якщо йому ухва­лено вирок до ув'язнення на невизначений строк;

4) якщо на передачу згоден засуджений або з урахуванням його віку або фізичного чи психічного стану на це згоден законний представник за­судженого;

5) якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого було ухвалено вирок, є злочином згідно із законодавством держави вико­нання вироку або було б злочином у разі вчинення на її території, за вчи­нення якого може бути призначено покарання у виді позбавлення волі;

6) якщо відшкодовано майнову шкоду, завдану кримінальним право­порушенням, а в разі наявності - також процесуальні витрати;

7) якщо держава ухвалення вироку і держава виконання вироку згод­ні на передачу засудженого.

2. Перед вирішенням питання про передачу засудженої особи для від­бування покарання з України до іноземної держави остання має надати гарантії того, що засуджений не буде підданий катуванню або іншому жор­стокому, нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Згода засудженого чи його законного представника повинна бути висловлена у письмовій формі і усвідомленням усіх правових наслідків такої згоди. Засуджений чи його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо на­слідків своєї згоди. Згода засудженої особи не вимагається, якщо на момен і вирішення питання згідно з положеннями цієї глави вона перебуває на те­риторії держави свого громадянства.

4. У разі недотримання хоча б однієї з умов, передбачених частинами першою - третьою цієї статті, Міністерство юстиції України може відмо­вити у передачі або прийнятті засудженого, якщо інше не передбачено цим Кодексом або міжнародним договором України.

5. У разі якщо при вирішені питання про передачу засудженого в Україні громадянина іноземної держави встановлено, що законодавство держави виконання вироку відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті, але максимальний передбачений строк покарання у виді по­збавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, при­значений вироком, передача засудженої особи можлива лише після фак-

тичного відбуття засудженим частини покарання, визначеної відповідно до частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України. Таке саме правило може бути застосовано, якщо законодавство держави виконання вироку не відповідає умовам пункту 5 частини першої цієї статті стосовно виду покарання.

6. У разі прийняття рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбування покарання наводяться обгрунтовані підстави при­йняття такого рішення.

7. Засуджена особа, яка надала згоду на передачу в іноземну державу для подальшого відбування покарання, може відмовитися від такої пере­дачі у будь-який час до перетину державного кордону України відповідно до статті 607 цього Кодексу. У разі отримання інформації про таку відмову Міністерство юстиції України негайно припиняє розгляд питання про пе­редачу або, у відповідних випадках, вживає заходів для припинення пере­дачі.

8. У випадках, передбачених пунктами 4 та 7 цієї статті, новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після відмови у передачі або відмови засудженої особи від передачі.

1. Умови передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покаран­ня, що сформульовані у ч. 1 цієї статті, грунтуються на положеннях Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. та міжнародних договорів України.

2. Статус громадянина певної держави визначається згідно з національним законодавством цієї держави. Держава виконання вироку на прохання держави винесення вироку надсилає їй, зокрема, документ або заяву, що свідчить про те, що засуджена особа є громадянином цієї держави (п. «а» ч. 1 ст. 6 Конвенції про передачу засуджених осіб). В Україні інститут громадянства врегульова­ний Конституцією України та Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

3. Набрання вироком законної сили означає правову можливість і висту­пає обов'язковою умовою його виконання. Тільки той вирок суду, який набрав законної сили, є підставою для відбування покарання та виконання всіх інших сформульованих у ньому судових рішень. Набрання вироком законної сили від­бувається відповідно до норм законодавства держави його винесення. Про на­брання вироком законної сили в Україні дивись главу 33 КПК.

4. Слід звернути увагу на те, що окремими міжнародними договорами встановлено інший строк покарання, який має відбувати засуджений на час отримання запиту про передачу. Наприклад, відповідно до п. З ч. 1 ст. 5 До­говору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про передачу за­суджених осіб від 2 грудня 2009 р. засудженого може бути передано згідно з цим договором, зокрема, за умови, якщо в момент отримання запиту про пере­дачу засудженому залишилося відбувати покарання протягом не менш як один

-1175

рік. У таких випадках застосуванню підлягає норма міжнародного договору (ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 p.).

5. Однією з обов'язкових умов передачі засудженої особи та її прийняття для відбування покарання є згода засудженого. З цією метою держава винесен­ня вироку повинна інформувати будь-яку засуджену особу, до якої може засто­совуватися Конвенція про передачу засуджених осіб про зміст цієї Конвенції. Якщо засуджена особа висловила державі винесення вироку побажання бути переданою за цією Конвенцією, така держава інформує про це державу вико­нання вироку у можливо найкоротші строки після того, як рішення стане оста­точним (ч. 1,2 ст. 4 Конвенції).

6. З урахуванням неповнолітнього віку засудженого, наявності у нього фі­зичних або психічних вад згоду на його передачу дає законний представник (див. коментар до ст. 44 КПК).

7. Слід також зазначити, що з 1 листопада 2003 р. для України набув чинності Додатковий протокол до Конвенції про передачу засуджених осіб від 18 грудня 1997 p., яким встановлені правила, що можуть застосовувати­ся при передачі виконання вироку у випадках, не врегульованих Конвенцією про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Якщо відповідно до цієї Конвенції отримання згоди засудженого на передачу в країну його громадян­ства є обов'язковим, то коли особа свідомо намагається уникнути покарання шляхом втечі від нього, Додатковий протокол до Конвенції скасовує потребу обов'язковості згоди такої особи на передачу. Згода засудженої особи також не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого гро­мадянства (ч. З ст. 606 КПК).

8. Передача засудженої особи для відбування покарання можлива лише за умови, що дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок, є злочи­ном згідно із законодавством держави виконання вироку або була б криміналь­ним злочином у разі вчинення на її території. До того ж, санкцією відповідної норми має бути передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. На підтвер­дження цього держава виконання вироку на прохання держави винесення ви­року надсилає їй копію тексту відповідного закону держави виконання вироку. Слід звернути увагу і на те, що у разі, якщо строк позбавлення волі, призна­чений у державі винесення вироку, є більшим, ніж максимальний строк пока­рання, встановлений за відповідне діяння законодавством держави виконання вироку, передача засудженого не здійснюється.

9. Оскільки держава виконання вироку зобов'язується виконувати вирок лише у частині призначеного покарання, при вирішенні питання про передачу засудженої особи в країну її громадянства значна увага приділяється відшкоду­ванню засудженим шкоди, яка була завдана злочином, а також судових витрат. призначених вироком суду (оплата послуг перекладача, проведення експертних досліджень тощо). Крім того, відповідно до певних двосторонніх міжнародних

договорів про передачу засуджених осіб невідшкодована шкода, завдана зло­чином, є перешкодою для передачі засудженого в державу його громадянства.

10. Передача засудженого для відбування покарання може відбутись лише за взаємною згодою держави винесення вироку та держави виконання вироку. Серед умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання в ч. 2 цієї статті сформульовано обов'язок іноземної держави, до якої плану­ється передача засудженої особи для відбування покарання з України, надання гарантій недопустимості застосування до засудженого катування або іншого жорсткого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи пока­рання. Україна є однією з держав, яка ратифікувала Конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів по­водження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ураховуючи положення ст. 5 Загаль­ної декларації прав людини та ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, які передбачають, що нікого не може бути піддано катуванню та жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, враховуючи також Декларацію про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, прийняту Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1975 p., Україна погодилась дотримуватись положення про неможливість висилати, по­вертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань (ч. 1 ст. З Конвен­ції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

11. КПК і міжнародні договори передбачають письмову форму згоди засу­дженого чи його законного представника на передачу до держави свого грома­дянства для відбування покарання. Держава винесення вироку повинна забез­печити, щоб особа, яка дає згоду на передачу, робила це добровільно і з повним усвідомленням правових наслідків такої згоди. З цією метою засуджений і його законний представник мають право на отримання правової допомоги у вигляді юридичної консультації щодо наслідків своєї згоди.

У випадках, встановлених міжнародними договорами, держава винесення вироку надає державі виконання вироку можливість перевірити за допомогою консула або іншої офіційної особи, кандидатура якої погоджується Сторонами, чи була згода на передачу засудженого добровільною та з повним усвідомлен­ням правових наслідків такої згоди.

12. За загальним правилом недотримання хоча б однієї з умов передачі засуджених осіб і їх прийняття для відбування покарання є підставою для від­мови у передачі чи прийнятті засудженого. Водночас, у випадках, передбачених КПК або міжнародним договором України, передача засудженої особи може відбутись і поза межами повного виконання умов, передбачених ч. 1-3 цієї статті. Так, відповідно до ч. З цієї статті згода засудженої особи не вимагається, якщо на момент вирішення питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави вона перебуває на території держави свого громадянства.

- 1177

Частина 2 ст. 5 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бра­зилія про передачу засуджених осіб містить положення, відповідно до якого у виняткових випадках сторони можуть погодитися на передачу засудженого, навіть якщо йому залишається відбувати покарання менш як один рік або якщо матеріальні збитки, заподіяні злочином, відшкодовані не в повному обсязі.

13. У разі, якщо кримінальне правопорушення, внаслідок вчинення якого в Україні було ухвалено вирок щодо громадянина іноземної держави, є злочи­ном згідно із законодавством держави виконання вироку, однак а) максималь­ний передбачений строк покарання у вигляді позбавлення волі за відповідне діяння є меншим, ніж строк покарання, призначений вироком або б) законодав­ство держави виконання вироку не передбачає за вчинення цього діяння такого виду покарання, який призначений вироком, передача засудженої особи можли­ва лише після фактичного відбуття засудженим тієї частини покарання, що буде визначена відповідно до ч. З ст. 81 КК, зокрема: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покаран­ня, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у ви­гляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом не-відбутої частини покарання.

14. Частина 2 ст. 10 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 берез­ня 1983 р. встановлює, що у разі, якщо покарання призначене державою вине­сення вироку за своєю природою або тривалістю є несумісним із законодав­ством держави виконання вироку або якщо її законодавство цього вимагає, ця держава може на основі судової або адміністративної постанови співвіднести призначену міру покарання з покаранням чи заходом, передбаченим її власним законодавством за вчинення аналогічного злочину. За своїм характером таке по­карання або такий захід повинні за можливістю відповідати покаранню або за­ходу, призначеному у вироку для виконання. Покарання чи захід за своїм харак­тером або своєю тривалістю не може бути більш суворим, ніж міра покарання, призначена в державі винесення вироку, і не може перевищувати максимальні строки позбавлення волі, передбачені законодавством держави виконання ви­року.

15. Рішення про відмову в передачі засудженого для подальшого відбу­вання покарання має бути обгрунтованим, з посиланням на конкретні підстави. Вимога обгрунтованості стосовно судових рішень розкривається в КПК (див. коментар до ст. 370 КПК).

16. Згода засудженої особи на передачу в іноземну державу для подаль­шого відбування покарання не є безумовною. У будь-який час до перетину дер-

жавного кордону України засуджена особа може відмовитися від такої передачі. Відмовитись від передачі засудженої особи має право і її законний представ­ник, який до цього дав таку згоду.

17. У разі надходження інформації про відмову від передачі Міністерство юстиції України припиняє розгляд питання про передачу, якщо воно ще не було вирішене; вживає заходів для припинення передачі, якщо процедура передачі вже була розпочата.

18. У випадках прийняття рішення про відмову у передачі за наявності до того підстав, а також у разі відмови засудженої особи чи її законного пред­ставника від передачі новий розгляд питання про передачу засудженої особи можливий не раніше, ніж через три роки після прийняття відповідних рішень.

Стаття 607. Порядок і строки вирішення питання про передачу осіб, засуджених судами України, для відбування покарання в іноземних державах

1. Питання про передачу осіб, засуджених судами України до позбав­лення волі, для відбування покарання в державах, громадянами яких вони є, вирішується Міністерством юстиції України.

2. Якщо засуджений г громадянином іноземної держави - учасниці між­народного договору про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі, громадянином якої він є, орган, на який по­кладено обов'язок приведення вироку до виконання, роз'яснює засудженому його право звернутися до Міністерства юстиції України або до уповноважено­го (центрального) органу держави, громадянином якої він є, з клопотанням про передачу його для відбування покарання в цій державі на підставі та в по­рядку, передбачених цим Кодексом. Положення цієї частини не перешкоджа­ють засудженим громадянам інших держав звертатися з проханням про пере­дачу в державу свого громадянства для подальшого відбування покарання.

3. Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матері­алів у разі їх належного оформлення та за наявності підстав, передбачених цим Кодексом або міжнародним договором, приймає рішення щодо пере­дачі особи, засудженої судом України до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання у державі, громадянином якої вона є, про що над­силає інформацію відповідному органу іноземної держави та особі, за ініці­ативою якої розглядалося питання передачі засудженої особи.

4. Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іно­земної держави інформації про згоду на прийняття засудженого для від­бування покарання Міністерство юстиції України надсилає Міністерству внутрішніх справ України доручення про узгодження місця, часу і порядку передачі та організацію передачі цієї особи з установи системи виконання покарань України в іноземну державу.

5. Передача засудженого громадянина іноземної держави для подаль­шого відбування покарання відповідно до цієї статті не позбавляє його

—— 1179

права порушувати питання про його умовно-дострокове звільнення, за­міну невідбутої частини покарання більш м'яким у строки, передбачені Кримінальним кодексом України, а також про помилування у порядку, передбаченому законодавством України. Будь-які документи чи інформа­ція, необхідні для розгляду цього питання в Україні, можуть бути запитані від компетентних органів держави виконання вироку через Міністерство юстиції України.

6. Міністерство юстиції України повідомляє суд, що ухвалив вирок, про рішення про передачу засудженої особи, а також забезпечує інформу­вання суду про результати виконання вироку в іноземній державі.

7. У разі оголошення в Україні амністії суд, який отримав інформа­цію про рішення про передачу засудженої особи відповідно до цієї статті, розглядає питання про застосування амністії до такої засудженої особи. У разі потреби суд може звернутися до Міністерства юстиції України з метою отримання від компетентних органів держави виконання вироку інформа­ції, необхідної для розгляду питання про застосування амністії.

8. Орган, що прийняв рішення відповідно до частин п'ятої та сьомої цієї статті за результатами розгляду питань про умовно-дострокове звіль­нення, заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, помилування чи амністію, надсилає копію відповідного рішення Міністерству юстиції України для відповідного інформування держави виконання вироку.

1. Запити про передачу і відповіді на них надсилаються міністерством юстиції держави, яка звертається із запитом, міністерству юстиції держави, до якої' звернено запит. Відповіді повідомляються по тих само каналах (ч. 2 ст. 5 Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 p.). Центральним органом України, компетентним вирішувати та розглядати питання щодо ви­конання положень цієї Конвенції та двосторонніх договорів, є Міністерство юстиції України, у складі якого діє Департамент міжнародного права та спів­робітництва.

Дата добавления: 2015-06-25