Законодавства. 11 страница

3. Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього обставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встанов­лює нову дату передачі у строки, передбачені частиною другою цієї статті.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держави інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

5 Доставления до установ системи виконання покарань особи, щодо кої компетентним органом іноземної держави прийнято рішення про ви-ачу в Україну, забезпечують компетентні органи України за дорученням (зверненням) центрального органу України.

1. З метою фактичної передачі особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, центральний орган України (Генеральна прокуратура або Міністерство юстиції України) після набрання чинності цим рішенням надає відповідні дору­чення про організацію приймання особи компетентним органам України. Вони, зокрема, направляються для організації виконання Міністерству внутрішніх справ України та Державній пенітенціарній службі України.

Порядок здійснення фактичної передачі осіб врегульовано Інструкці­єю про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні України та за її межами, затвердженою спільним наказом Мініс­терства внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони державного кордону від 17 листопада 1998 р. № 474/845, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 січня 1999 р. за № 16/3309; Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочин­ства, затвердженою спільним наказом Міністерства юстиції України, Генераль­ної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністра­ції України, Державної пенітенціарної служби України від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/130/512/326/73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 7 липня 1999 р. за № 446/3739; наказом МВС України від 15 травня 2007 р. № 158 «Про організацію міжнародної діяльності органів внутрішніх справ України»; наказом МВС України від 14 травня 2009 р. № 217 «Про затверджен­ня Інструкції про порядок виїзду конвойних груп МВС у службові відрядження за кордон для приймання за межами України осіб, які перебувають під вартою (зі змінами, внесеними наказом МВС від 4 квітня 2011 р. № 122).

2. Передача особи має бути здійснена протягом 15 днів з дати, встанов­леної для її передачі. Цей строк може бути продовжено центральним органом України до 30 днів, після чого особа підлягає звільненню з-під варти. Якщо компетентний орган іноземної держави з незалежних від нього обставин не може прийняти таку особу, центральний орган України встановлює нову дату передачі у строки, передбачені ч. 2 цієї статті.

3. Згідно з положеннями Ашгабатської угоди 1994 р. про порядок пере­дачі й транзитного перевезення осіб, узятих під варту, сторони зобов'язуються забезпечувати охорону, конвоювання і етапування взятих під варту осіб до пе­редачі їх представникам сторони, яка запитує, у прикордонних, а за взаємною згодою - в інших пунктах.

При передачі особи представникам приймаючої сторони надається при­пис сторони, яка запитує особу. Передача взятої під варту особи здійснюєть-^я за актом. Акт складається в трьох примірниках російською мовою, з них

два примірники (зокрема, оригінал) - для представника запитуючої сторони та один - для представника сторони, у якої запитують особу (ст. З Угоди). Після доставки особи до місця провадження складається протокол про затримання цієї особи.

4. Під час фактичної передачі особи компетентний орган іноземної держа­ви інформується про строк перебування її під вартою в Україні.

Стаття 594. Витрати, пов'язані з вирішенням питання про видачу особи іноземній державі

1. Витрати, що виникли на території України у зв'язку з вирішенням питання про видачу особи, а також витрати, що виникли у зв'язку із тран­зитним перевезенням через територію іншої держави особи, яка видається Україні, вважаються процесуальними витратами згідно з цим Кодексом.

1. Згідно з положеннями Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників 1957 р. (ст. 24) витрати, що виникли на території запитуваної сторони у зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією стороною, а витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію сторони, в якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою стороною.

2. Див. також коментар до ст. 118 КПК щодо видів процесуальних витрат.

Глава 45. Кримінальне провадження у порядку перейняття

Стаття 595. Порядок і умови перейняття кримінального проваджен­ня від іноземних держав

1. Клопотання компетентних органів інших держав про перейняття Україною кримінального провадження розглядається центральним орга­ном України щодо міжнародної правової допомоги або органом, уповнова­женим здійснювати зносини відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, протягом двадцяти днів з дня його надходження.

2. Кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної дер­жави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:

1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є грома­дянином України і перебуває на її території;

2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іно­земцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із цим Кодексом або міжнародним договором України немож­лива або у видачі відмовлено;

3) запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не під­даватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення;

4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність.

3. У разі перейняття кримінального провадження Генеральна проку­ратура України в порядку, передбаченому цим Кодексом, доручає здійснен­ня досудового розслідування відповідному прокурору, про що повідомляє державу, яка надіслала запит.

4. При відмові перейняти кримінальне провадження Генеральна про­куратура України повертає матеріали відповідним органам іноземної дер­жави з обгрунтуванням підстав відмови.

1. Коментована глава регулює порядок передачі кримінального переслі­дування особи за правопорушення, вчинене на території України, компетентним органам іншої держави, а також діяльність національних правоохоронних органів, спрямовану на задоволення клопотання відповідної іноземної установи з пере­йняття матеріалів кримінального провадження для їх подальшого розслідування або судового розгляду згідно з вітчизняним законодавством у зв'язку із вчиненням Діяння, яке відповідно до чинного законодавства України є кримінальним правопо­рушенням (див. Європейська конвенція про передачу провадження у криміналь­них справах від 15 травня 1972 p.).

2. Відповідно до ст.ст. 7, 8 КК України громадяни України та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні і які вчинили злочин за її

межами, підлягають кримінальній відповідальності за українським кримі­нальним законодавством, якщо інше не передбачено міжнародними договора­ми України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні кримінальній відпові­дальності у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі та особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

3. Центральними компетентними органами від України, уповноваженими здійснювати міжнародно-правову допомогу у вигляді перейняття кримінально­го провадження, є Генеральна прокуратура України щодо кримінальних прова­джень під час досудового розслідування та Міністерство юстиції України щодо кримінальних проваджень під час судового провадження.

4. Клопотання компетентних правоохоронних органів інших держав про перейняття Україною кримінального переслідування слід розглядати як при­від до початку досудового або судового провадження. Органи досудового роз­слідування, прокурор або суд не зв'язані межами клопотання про перейняття кримінального переслідування особи і можуть розширити його обсяг, надати йому іншу юридичну оцінку або закрити кримінальне провадження.

5. Зазначене клопотання розглядається протягом двадцяти днів з дня його надходження. Порядок обрахування строків розгляду та вирішення дано­го клопотання здійснюється відповідно до вимог ст. 115 КПК. В ході розгляду клопотання вивчається його зміст і додані до нього матеріали, а також можуть за­стосовуватись окремі процесуальні засоби перевірки законності й обґрунтованості перейняття кримінального переслідування. Зокрема, ст. 17 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. перед­бачає, що особі, кримінальне переслідування щодо якої передається, повинна бути надана можливість подати свої аргументи до прийняття українськими органами рішення стосовно отриманого клопотання.

6. Коментована стаття містить перелік умов, за наявності яких (однієї або кількох з них) може відбутися перейняття Україною кримінального проваджен­ня від компетентних органів іншої держави.

Особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, є громадяни­ном України і перебуває на її території. До громадян України належать: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності Укра­їни (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України; 2) особи, не­залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживан­ня, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом Украї­ни «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на по­стійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено

1152 -

апис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками _в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазна­чені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України (див. Закон України від 18 січня 2001 р. «Про громадянство України»).

Особа, яка притягується до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно із КПК або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовле­но. Під іноземцем слід розуміти особу, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Особа без громадян­ства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином (див. Закон України від 22 вересня 2011 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).

Територією України є суша, води, надра, повітряний простір, що обмежені лінією і вертикальною поверхнею, яка проходить по цій лінії, і є державним кордоном України (див. Закон України від 4 листопада 1991 р. «Про державний кордон України»). До території України також відносяться: військові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, не­залежно від того, де вони перебувають - у відкритому морі, в територіальних водах чи портах інших держав; невійськові судна, що приписані до портів на території України і плавають під прапором України, - у відкритому морі; вій­ськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, під розпізнавальним знаком України, де б вони не знаходились - у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України, - у відкритому повітряному просторі; територія дипломатичних пред­ставництв України за кордоном; територія розташування військових частин Збройних Сил України за кордоном.

7. Частина 1 ст. 589 КПК передбачає випадки, за наявності яких іноземній державі відмовляється у видачі особи, щодо якої надійшов запит. Окрім того, у видачі особи може бути відмовлено, якщо правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством держави, що звертається із запитом; правопорушення, у зв'язку з яким запитується особа, розглядаєть­ся державою, яка звертається із запитом, як політичне або пов'язане з ним; є підстави вважати, що запит про видачу особи за вчинення звичайного кримі­нального правопорушення спрямований на переслідування, засудження або покарання особи за ознаками її раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо.

8. Кримінальне провадження може бути перейняте Україною й у разі на­дання іноземною державою письмових гарантій про те, що особа, щодо якої Ухвалено вирок в Україні, у майбутньому не піддаватиметься у державі, яка

звернулась із запитом, державному обвинуваченню за те ж саме кримінальне правопорушення.

Запит про перейняття кримінального провадження від іноземної держави повинен стосуватися діяння, яке відповідно до закону України про кримінальну відповідальність є злочином чи кримінальним проступком.

9. Рішення про перейняття кримінального провадження від іноземної дер­жави або відмову в цьому оформлюється постановою, яка повинна відповідати вимогам ст. 110 КПК.

Приймаючи рішення про перейняття кримінального провадження від іно­земної держави, Генеральна прокуратура України дає доручення відповідному територіальному прокурору (області, міста, району) провести досудове розслі­дування, яке здійснюється відповідно до положень розділу III КПК. Рішення про відмову у перейнятті кримінального провадження приймається за наявнос­ті обставин, передбачених ст. 596 КПК.

Стаття 596. Неможливість перейняття кримінального провадження Кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо:

1) не дотримані вимоги частини другої статті 595 цього Кодексу або міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

2) щодо цієї ж особи у зв'язку ї тим же кримінальним правопорушен­ням в Україні судом ухвалено виправдувальний вирок;

3) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушен­ням в Україні судом ухвалено обвинувальний вирок, за яким покарання вже відбуте або виконується;

4) щодо цієї ж особи у зв'язку з тим же кримінальним правопорушен­ням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від від­бування покарання у зв'язку з помилуванням або амністією;

5) провадження щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв'язку із закінченням строку давності.

1. Коментована стаття містить перелік обставин, які в обов'язковому по­рядку виключають можливість перейняття чи подальший рух процедури пере­йняття кримінального провадження від іноземних держав компетентними пра­воохоронними органами України.

2. У розумінні цієї статті в Україні не може бути перейняте кримінальне провадження від іншої держави, в якому не ухвалений вирок та не дотримані вимоги ч. 2 ст. 595 КПК або міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (див. ч. 2 ст. 595 КПК та коментар до неї").

Якщо ж громадяни України та особи без громадянства за вчинені злочи­ни зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини (ч. 2 ст. 7

КК України), а відповідно матеріали такого кримінального провадження також не можуть бути перейняті.

3. Відповідно до ст. 533 КПК вирок або ухвала суду, що набрали законної сили обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для всіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та місце­вого самоврядування, їх службових осіб і підлягають виконанню на всій тери­торії України. Тому процедура перейняття кримінального провадження щодо особи в Україні не може бути розпочата, а розпочата підлягає закриттю у разі набуття вироком суду в Україні законної сили за теж саме кримінальне право­порушення, яке інкримінувалось цій особі в іншій державі.

4. Перейняття кримінального провадження з іншої держави не може від­бутися, якщо щодо особи у зв'язку з тим само кримінальним правопорушенням в Україні закрите кримінальне провадження або її звільнено від відбування по­карання у зв'язку з помилуванням або амністією. Про підстави та порядок за­криття кримінального провадження див. коментар до ст. 284 КПК.

5. Кримінальне провадження не може бути перейняте, якщо проваджен­ня щодо заявленого кримінального правопорушення не може здійснюватися у зв'язку із закінченням строку давності. Під давністю притягнення до кримі­нальної відповідальності за вчинений злочин розуміється закінчення вказаних у кримінальному законі строків (див. ст. 49 КК України), після чого особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності. Питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності вирішується судом. Про порядок звільнення особи від кримі­нальної відповідальності див. коментар до ст.ст. 285-289 КПК.

Стаття 597. Тримання під вартою особи до отримання запиту про перейняття кримінального провадження

1. За клопотанням компетентного органу іншої держави особа, щодо якої буде направлений запит про перейняття кримінального провадження, може триматися під вартою на території України не більше ніж сорок діб.

2. Тримання під вартою особи здійснюється в порядку та згідно з пра­вилами, передбаченими статтею 583 цього Кодексу.

3. Якщо після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку запит про перейняття кримінального провадження не надійде, за­значена особа звільняється з-під варти.

1. За клопотанням компетентного органу іншої держави до особи, яка перебуває на території України і щодо якої буде направлений запит про пере­йняття кримінального провадження, може бути застосовано тимчасовий арешт (тримання під вартою) у порядку, передбаченому ст. 583 КПК.

2. Обставини, за яких компетентні державні органи можуть вдатися до за­стосування цього заходу, визначені лише у ст. 27 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 p., зокрема:

законодавство держави, якій направляється клопотання, дозволяє утриму­вати особу під вартою за злочин, з приводу якого здійснюється криміналь­не провадження; наявність достатніх підстав вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню доказів у справі (матеріалах кримінального провадження).

3. У клопотанні про тимчасовий арешт вказується наявність дозвільних документів на застосування арешту, які були отримані відповідно до процеду­ри, передбаченої законодавством запитуючої держави; дата і місце вчинення кримінального порушення, за яке вимагається кримінальне переслідування. його опис і правова кваліфікація; інформація про підозрювану особу; стислий виклад обставин справи.

4. Строк тимчасового тримання під вартою не повинен перевищувати 40 днів. У цей час компетентні органи України повинні отримати запит про перейняття кри­мінального переслідування або ж звільнити особу з під варти.

Стаття 598. Порядок кримінального провадження, що перейняте від іншої держави

1. Кримінальне провадження, що перейняте від компетентного орга­ну іншої держави, починається зі стадії досудового розслідування та здій­снюється згідно ї цим Кодексом.

2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження відповідним органом іншої держави на її те­риторії та згідно з її законодавством, можуть бути визнані допустимими під час судового розгляду в Україні, якщо це не порушує засад судочинства, передбачених Конституцією України та цим Кодексом, і вони не отримані з порушенням прав людини і основоположних свобод. Не потребують лега­лізації відомості, визнані судом допустимими.

3. Слідчий, прокурор України після перейняття кримінального про­вадження мають право здійснювати будь-які передбачені цим Кодексом процесуальні дії.

4. За наявності достатніх підстав для повідомлення про підозру воно повинно бути здійснене згідно з законом України про кримінальну відпо­відальність і в порядку, передбаченому цим Кодексом.

5. Покарання, що призначається судом, не повинно бути суворішим від покарання, передбаченого законом запитуючої держави за таке ж кри­мінальне правопорушення.

6. Компетентному органу запитуючої держави надсилається копія остаточного процесуального рішення, що набуло законної сили.

1. Досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка почина­ється з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдино­го реєстру досудових розслідувань і закінчується прийняттям рішення про закриття кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, кло-

отання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (див. комен-тар доп. 5 ч. іст.ЗКПК).

2. Коментована стаття передбачає, що кримінальне провадження, яке пере­йняте від компетентних органів іншої держави, починається з досудового роз­слідування, яке здійснюється згідно з вимогами КПК. А це означає, що досудове розслідування за кримінальним провадженням, яке перейняте від іншої держави, повинно розпочинатися з моменту внесення про це відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Під час проведення розслідування дозволяється проводи­ти будь-які процесуальні дії, передбачені КПК: викликати осіб, проводити слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії, повідомляти особі про підозру, засто­совувати заходи забезпечення кримінального провадження, фіксувати кримінальне провадження за допомогою технічних засобів, приймати процесуальні рішення та звертати їх до виконання тощо.

3. Оцінка відомостей, які містяться в матеріалах, отриманих до перейняття кримінального провадження, повинна здійснюватись відповідно до вимог КПК України (див. коментар до ст.ст. 86-89 КПК) з урахуванням особливостей порядку їх збирання.

4. У коментованій статті встановлена презумпція допустимості доказів, одер­жаних на території іншої країни, якщо вони посвідчені і передані у встановлено­му порядку, це не порушує засад кримінального судочинства, передбачених Конституцією України та КПК, і вони не отримані з порушенням прав люди­ни і основоположних свобод. Отже, якщо під час кримінального провадження з'ясується, що ці докази були одержані з порушенням умов справедливого прова­дження, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 р. (особа не була своєчасно і на зрозумілій мові поінформована про характер і причини пред'явленого їй обвинувачення або не мала достатньо часу і можливостей для підготовки до свого захисту, а також можливості захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, допитувати свідків обвинувачення тощо), то такий доказ має бути визнаний недопустимим.

5. Для того щоб докази, одержані в порядку, передбаченому цією статтею, могли використовуватися у вітчизняному кримінальному судочинстві, можуть знадобитися певні дії, спрямовані на їх процесуальну адаптацію, а саме: пере­клад протоколів слідчих дій та інших документів на українську або іншу мову, якою здійснюється судочинство; огляд предметів і документів, що мають озна­ки речових доказів.

6. При засуджені на території України осіб, кримінальне провадження Щодо яких передано з іншої країни, призначене їм покарання не може переви­щувати верхньої межі санкції, передбаченої кримінальним законом іноземної Держави, на території якої було вчинене кримінальне правопорушення.

7. Копія постанови про закриття кримінальної справи чи вироку, що на­орав законної сили, направляється Міністерству юстиції України, Генеральній прокуратурі України чи іншому уповноваженому органу для інформування

зацікавленої іноземної установи про результати кримінального переслідування у справі, що була передана в Україну для подальшого провадження.

Стаття 599. Порядок і умови передання кримінального проваджен­ня компетентному органу іншої держави

1. Клопотання слідчого, погоджене з прокурором, прокурора або суду про передання кримінального провадження компетентному органу іншої держави розглядаються уповноваженим (центральним) органом України протягом двадцяти днів з моменту надходження.

2. Незакінчене кримінальне провадження може бути передане іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримі­нальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні від­мовлено.

3. Слідчий, прокурор або суд на вимогу уповноваженого (централь­ного) органу України поновлює кримінальне провадження, продовжує -якщо це дозволяється цим Кодексом - строки розслідування або тримання під вартою з урахуванням часу, необхідного для перейняття його компе­тентним органом іноземної держави.

1. Відповідно до ст. 10 КК України громадяни України та особи без грома­дянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримі­нальної відповідальності. Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебува­ють на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

2. Ініціатива щодо передачі кримінального переслідування органам інозем­ної держави завжди виходить від слідчого, прокурора, суду (судді), у провадженні яких знаходяться матеріали кримінального провадження. Відповідне рішення при­ймається ними лише за наявності достатніх підстав, що засвідчують необхідність застосування цього міжнародного механізму кримінальної юстиції, та визначених законом умов.

3. Клопотання слідчого або суду повинно відповідати вимогам ст. 600 КПК і розглядається Генеральною прокуратурою України або Міністерством юстиції України у строк не більш ніж двадцять днів з моменту його надходження.

4. Матеріали кримінального провадження можуть бути направлені для по­дальшого розслідування іноземному правоохоронному органу за умови проведення в повному обсязі всіх можливих процесуальних дій на території України (див. на­каз генерального прокурора України від 5 травня 2011 р. № 8 гн «Про організацію роботи органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги у кримінальних справах»). Це звільняє іноземні компетентні органи від необхідності у подальшому звертатись з клопотаннями про виконання

справі процесуальних дій, що, своєю чергою, суттєво зменшує час розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень.

5 Підготовлені матеріали направляються залежно від міжнародного до­говору до Міністерства юстиції чи Генеральної прокуратури України. У коло

бов'язків цих органів входить перевірка законності і обгрунтованості прийнят­тя слідчим, прокурором, судом (суддею) рішення про передання кримінального

провадження.

6 При підготовці звернення про передання кримінального провадження до іноземного компетентного органу має бути забезпечена ретельна перевір­ка наявності договірних відносин із запитуваною державою з питань передачі провадження; законність та обгрунтованість початку досудового розслідуван­ня- всебічність, повнота та об'єктивність розслідування чи судового розгляду кримінального правопорушення на території України; наявність перекладу ма­теріалів кримінального провадження; наявність строків давності притягнення до відповідальності за розслідуваний злочин згідно з чинним законодавством України; належне оформлення процесуальних документів та матеріалів кримі­нального провадження.

7. Якщо особа в момент направлення клопотання про передання кримі­нального провадження тримається під вартою на території України, вона до­ставляється на територію запитуваної сторони. Передача такої особи відбува­ється у порядку, передбаченому для здійснення екстрадиційної процедури.

8. При передачі матеріалів кримінального провадження (кримінальної спра­ви) до іншої країни їх належним чином засвідчені копії зберігаються в органі, який проводив розслідування.

Стаття 600. Зміст та форма клопотання про передання криміналь­ного провадження іншій державі

Дата добавления: 2015-06-25