Законодавства. 8 страница

Водночас закон обмежує названі гарантії для особи строком у п'ятнадцять діб від моменту отримання письмового повідомлення органу досудового роз­слідування, прокуратури або суду про відсутність необхідності у проведенні слідчих чи інших процесуальних дій за її участю. Якщо особа залишається на території України після закінчення зазначеного строку, вона втрачає гарантії, закріплені у ч. 2 ст. 566 КПК.

Стаття 567. Допит за запитом компетентного органу іноземної дер­жави шляхом проведення відео- або телефонної конференції

1. Допит за запитом компетентного органу іноземної держави прово­
диться у присутності слідчого судді за місцезнаходженням особи за допо­
могою відео- або телефонної конференції у таких випадках:

1) неможливості прибуття певних осіб до компетентного органу іно­
земної держави;

2) для забезпечення безпеки осіб;

3) з інших підстав, визначених слідчим суддею (судом).

2. Допит шляхом відео- або телефонної конференції виконується у по­
рядку, передбаченому процесуальним законом запитуючої сторони у тій
мірі, в якій такий порядок не суперечить засадам кримінального проце-

1112_______________________________________________________________

суального законодавства України та загальновизнаним стандартам забез­печення прів людини і основоположних свобод.

3. Компетентний орган запитуючої сторони повинен забезпечити
участь перекладача під час проведення відео- або телефонної конференції.

4. Якшо під час допиту слідчий суддя виявив порушення порядку,
передбаченого частиною другою цієї статті, особою, яка здійснює допит,
він повідомляє про це учасників процесуальної дії та зупиняє допит ї ме­
тою вжиття заходів для його усунення. Допит продовжується тільки після
узгодження з компетентним органом запитуючої сторони необхідних змін
у процедурі.

5. Протокол допиту та носії відео- або аудіоінформації надсилаються
до компетентного органу запитуючої сторони.

6. За правилами, передбаченими цією статтею, проводяться допити за
допомогою відео- або телефонної конференції за запитами компетентного
органу України.

1. Закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких у порядку
надання міжнародної правової допомоги може бути проведено допит особи за
допомогою відео- або телефонної конференції. Ключовими підставами для іс­
нування цього різновиду міжнародної правової допомоги є неможливість при­
буття певних осіб до компетентного органу іноземної держави або необхідність
належного забезпечення безпеки допитуваних осіб.

2. Участь перекладача при проведенні допиту є обов'язковою.

3. Допит здійснюється у присутності слідчого судді у порядку, передбаче­
ному процесуальним законом запитуючої сторони з урахуванням вимог процесу­
ального законодавства України. При проведенні допиту не може бути допущено
порушення вимог КПК, який регулює порядок проведення такої слідчої дії. Пору­
шення такого порядку призводить до зупинення допиту та подальшого узгоджен­
ня процедури для недопущення порушень процесуального закону та загальновиз­
наних стандартів забезпечення прав людини й основоположних свобод.

4. Допит повинен бути зафіксованим у протоколі та на носії відео- або
аудіоінформації, які в подальшому надсилаються до компетентного органу за­
питуючої сторони.

5. Ці ж правила допиту в режимі відео- або телефонної конференції засто­
совуються, якщо він проводиться в іноземній державі за запитом компетентно­
го органу України.

Стаття 568. Розшук, арешт і конфіскація майна

1. На підставі запиту про міжнародну правову допомогу відповідні ор­гани України проводять передбачені цим Кодексом процесуальні дії з ме­тою виявлення та арешту майна, грошей і цінностей, отриманих злочин­ним шляхом, а також майна, яке належить підозрюваним, обвинуваченим або засудженим особам.

_________________________________________ 1113

.кла- ДУ ^в

підстав, передбачених законом. Крім того, передання майн^ _м "" дено, якщо lieнеобхідно для досудового розслідування та _Іуд токе б_ут, б Ь ору про права інших осіб здо

2. При накладенні арешту на майно, зазначене в частині першій ціп
статті, забезпечуються необхідні заходи з метою його збереження до при­
йняття судом рішення щодо такого майна, про що повідомляють монту­
ючій стороні.

3. За запитом запитуючої сторони виявлене майно:

1) може бути передане компетентному органу запитуючої сторони як
доказ у кримінальному провадженні з дотриманням вимог статті 562 цього
Кодексу або для повернення власнику;

2) може бути конфісковане, якщо це передбачено вироком чи іншим
рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили.

4. Майно, передбачене пунктом 1 частини третьої цієї статті, не пе­
редається запитуваній стороні або його передання може бути відстрочене
чи тимчасовим, якщо це майно потребується для цілей розгляду цивільної
або кримінальної справи в Україні чи не може бути вивезено за кордон з
інших підстав, передбачених законом.

5. Майно, конфісковане згідно з пунктом 2 частини третьої цієї статті,
передається в дохід Державного бюджету України, крім випадків, перед­
бачених частиною шостою цієї статті.

6. За клопотанням центрального органу України суд може прийняти
рішення про передачу майна, конфіскованого згідно з пунктом 2 частини
третьої цієї статті, а так само його грошового еквівалента:

1) запитуючій стороні, яка прийняла рішення про конфіскацію для
відшкодування потерпілим шкоди, завданої злочином;

2) згідно з міжнародними договорами України, що регулюють питан­
ня розподілу конфіскованого майна або його грошового еквівалента.

7. Передання майна, на яке накладено арешт, а також конфіскованого
майна може бути відкладено, якщо це необхідно для досудового розслідуван­
ня та судового розгляду в Україні або розгляду спору про права інших осіб.

1. Стаття регулює порядок виявлення, арешту, конфіскації майна, яке:
а) отримане злочинним шляхом та/або б) належить підозрюваним, обвинуваче­
ним або засудженим особам.

2. До ключових положень коментованої статті слід віднести наступне. На­
кладення арешту на майно повинно супроводжуватися заходами з метою його
збереження до прийняття судом рішення щодо такого майна. Виявлене майно
або передається як доказ у кримінальній справі, необхідний для її розслідуван­
ня, або передається власнику майна на території іноземної держави. В інших
випадках виявлене майно конфіскується за наявності правової підстави - ви­
року чи іншого рішенням суду запитуючої сторони, які набрали законної сили.

3. Стаття встановлює пріоритетність проведення кримінального прова­
дження в Україні, а тому регламентує, що майно не може бути передано за­
питуючій стороні, якщо це майно потрібне для цілей розгляду цивільної або
кримінальної справи в Україні чи не може бути вивезено за кордон з інших

1114 _______________________________________________________._______

PO Jill

Україні або рЬзгляду спору про права інших осіб.

4. Майнб, конфісковане за вироком чи рішенням суду ■
передається вЛохід Державного бюджету України. Однак ■ц _к^зем,_юї
трального органу України перед судом України конфіско^ Vno_TaHJ
передачі, якщо це потрібно для відшкодування шкоди поте^. мац_Но
на території іноземної держави. \му _віл

tj
Стаття 569. Контрольована поставка о'

1VUI T uuilllflf лщ _*ы ^ui»i«»^fc'»u: ^" IP bit і її адресовано, безпереіщ^У) з ісомЛ^т' з метою виявлення, викр(,,_т\ пр_Опус' ч

1. Слідчий органу досудового розслідування Украі^
ня ним контрабандної поставки при проведенні процесу^ "^ pa,j _B1)
числі за запитом про міжнародну правову допомогу, ма<,, ГЧих _Дш \
її з місця закладки або транспортування, а за домовле^ по н_е ^
ними органами держави, куди її бУ

через митний кордон України:

1 кави

>їор-₍ оаїни /ггних І

вання злочинної діяльності міжнародних злочинних орк 2. Про виявлення контрабандної поставки згідно, Кодексу складається протокол, який направляється і,^ _а^ гану держави, на територію якої пропущено ^K0HTP^0J\_Bi( №ец_тно ' в разі одержання таких матеріалів від відповідних °P^r^: 'іу Поста ^' вони долучаються до матеріалів досудового розслідував Іншої де ' ⁽

1. Введення коментованої статті обумовлене розвить kt

плених у Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти ^тР<_Чсі^лож_еНь
ганізованоїзлочинності від 15 листопада 2000 р. (набрала v ^иі°Налья' /і'./ежах
4 лютого 2004 p.). Фактично стаття уможливлює бездіялц^ t_Tj д_;ія у Vp |!₍<_еНня,
органів при виявленні ними злочину. Підставою для такц. Л комп_ете уПліж ор-
пит про міжнародну правову допомогу, а також інша до, мо*_Р r, ''н/,/' ', я ка-
міжнародного співробітництва. Метою контрольованої по_(| ^чість _v ' Щ.\ ення
викриття та документування злочинної діяльності міжнарі, \ є Вц_Яп, 'і¹⁸/Л''лють
ганізацій. Завданням контрольованої поставки може бути: і 'лочк_ННЙ \W ^)
налів надходження заборонених до обігу речовин і предмь л*аноц_лен. і'я/'і'»нзит
"•"—-- '■ ~—..... —■- ^............ ™"-------- "^:к "-^: "- ' 'вст,_н ',И' Uєн-

_8чи

їбо

відправників і одержувачів; 3) встановлення осіб, які злочин; 4) забезпечення доказів злочинної діяльності.

.дій, ііпле-

уор-

2. Контрольована поставка може включати ввезення,,..
територією держави під негласним контролем заборонених^⁴^ 7_{а тр} ь
ня яких є предметом діяльності міжнародних злочинних op,,."і^ пер_ем- і

3. Водночас, незважаючи на відсутність обов'язку ц_(|, \ій. ^!/
які проводяться в разі виявлення злочинів, ч. 2 коментов,^. ^вед_ення ''•
но обов'язок компетентного органу України скласти проі^ '«тті іакрі \
контрабандної поставки із подальшим його направлення^ '(|>₀ вц_явл ■
^гану іноземної держави. '^нічому*'¹'

V

Стаття 570. Прикордонне переслідування

1. У разі проведення компетентними органами України прикордонно­
го переслідування особи, яка вчинила незаконне переміщення через дер­
жавний кордон України, проводиться розслідування її незаконної діяль­
ності на території України згідно з вимогами цього Кодексу.

2. Матеріали кримінального провадження щодо документування не­
законної діяльності зазначеної особи на території України згідно з між­
народними договорами про прикордонне переслідування передаються
відповідним органам держави, де цю особу притягнуто до кримінальної
відповідальності, а в разі одержання таких матеріалів від відповідних ор­
ганів іншої держави, вони долучаються до матеріалів досудового розсліду­
вання.

Стаття регулює процесуальні особливості міжнародної правової допо­моги при прикордонному переслідуванні особи, яка вчинила незаконне пере­міщення через державний кордон України. Коментована стаття має особливе значення для забезпечення повноти розслідування незаконної діяльності особи, яка вчинила злочин на території різних держав. Сутність такого різновиду між­народної правової допомоги, як прикордонне переслідування полягає у тому, що кожна держава розслідує незаконну діяльність особи на своїй території, а згодом матеріали кримінального провадження об'єднуються в одне проваджен­ня або на території України, або на території іноземної держави.

Стаття 571. Створення і діяльність спільних слідчих груп

1. Для проведення досудового розслідування обставин кримінальних
правопорушень, вчинених на територіях декількох держав, або якщо пору­
шуються інтереси цих держав, можуть створюватися спільні слідчі групи.

2. Генеральна прокуратура України розглядає і вирішує питання про
створення спільних слідчих груп за запитом слідчого органу досудового
розслідування України, прокурора України та компетентних органів іно­
земних держав.

3. Члени спільної слідчої групи безпосередньо взаємодіють між собою,
узгоджують основні напрями досудового розслідування, проведення про­
цесуальних дій, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх ді­
яльності здійснює ініціатор створення спільної слідчої групи або один з її
членів.

4. Слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами
спільної слідчої групи тієї держави, на території якої вони проводяться.

1. Коментована стаття дозволяє створювати міждержавні слідчі групи за умов, якщо: а) є необхідність проведення досудового розслідування обставин кримінальних правопорушень, вчинених на територіях кількох держав; б) кри­мінальним правопорушенням порушуються інтереси кількох держав.

1116_______________________________________________________________

2 Ініціатива щодо створення спільних слідчих груп може надходити від: а) слідчого Органу досудового розслідування України; б) прокурора України; в) компетентного органу іноземної держави. Єдиним органом, уповноваженим розглядати і вирішувати питання щодо доцільності створення спільних слідчих груп, є Генеральна прокуратура України.

3. Водночас, після створення таких груп взаємодія їх членів є безпосеред­
ньою. Обов'язок щодо координації діяльності може покладатися на ініціатора
створення спільної слідчої групи або одного з її членів.

4. Статтею встановлено, що слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії
виконуються членами спільної слідчої групи тієї держави, на території якої
вони проводяться, тому роль представників іноземної держави у слідчій групі
має дорадчий характер та виявлення ініціативи. Закон не наділяє представників
іноземної держави у слідчій групі повноваженнями на вчинення слідчих (роз-
шукових) та інших процесуальних дій.

Стаття 572. Оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів дер­жавної влади, їх посадових чи службових осіб, відшкодування завданої шкоди та витрати, пов'язані з наданням міжнародної правової допомоги на території України

1. Особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю ор­
ганів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених
у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано
шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рі­
шення, дії та бездіяльність до суду.

2. Якщо неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної
влади України, їх посадових чи службових осіб, а також присутніх при ви­
конанні запиту представників запитуючої сторони завдана шкода фізич­
ним або юридичним особам, то ці особи мають право вимагати її відшко­
дування за рахунок держави.

3. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади
України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди
здійснюється у порядку, передбаченому законами України.

4. Витрати, пов'язані з наданням міжнародної правової допомоги на
території України, здійснюються за рахунок коштів, передбачених у дер­
жавному бюджеті на утримання органів досудового розслідування, про­
куратури, суду та інших установ України, на які покладається виконання
запитів про надання міжнародної правової допомоги на території України.

5. Якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, за рахунок компе­
тентного органу іноземної держави відшкодовуються витрати, пов'язані з
виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, на:

1) виклик на територію іноземної держави учасників кримінального про­вадження, свідків та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб;

__________________________________________ 1117

кення.

3) забезпечення безпеки учасників кримінального пров

1. Стаття прямо встановлює право особи на оскарження рішень, дій та
бездіяльності до суду, якщо органами державної влади України, їх посадовими
чи службовими особами у зв'язку з виконанням запиту про міжнародну право­
ву допомогу завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам. Коментова­
на стаття гарантує відшкодування шкоди за рахунок держави, яка заподіяна як
неправомірними діями чи бездіяльністю органів державної влади України, їх
посадових чи службових осіб, так і неправомірними діями представників запи­
туючої сторони. Таке положення має важливе значення, оскільки унеможлив­
лює двоякість позиції щодо відповідальності представників іноземної держави.

2. Фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування, якщо шкода
правам, свободам чи інтересам заподіяна: а) у зв'язку з виконанням запиту про
міжнародну правову допомогу; б) неправомірними діями; в) діями, які вчинені
органами державної влади України, їх посадовими чи службовими особами або
представниками запитуючої сторони.

3. Незалежно від розміру витрати, понесені у зв'язку з виконанням запиту
про міжнародну правову допомогу, фінансуються за рахунок коштів Держав­
ного бюджету України, а тому за загальним правилом запитуюча сторона не
несе фінансових витрат на виконання запиту про міжнародну правову допомо­
гу, яка нею ініційована. Винятки становлять виключно витрати на: а) виклик на
територію іноземної держави учасників кримінального провадження, свідків
та експертів, у тому числі в разі тимчасової передачі осіб; б) проведення екс­
пертиз; в) забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, якщо
конкретним міжнародним договором між Україною та запитуючою стороною
не встановлено інше.

\ Глава 44.

Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

С т а т т я 573. Направлення запиту про видачу особи (екстрадицію)

1. Запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови,
якшо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв'язку з якими за­
питується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на мак­
симальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання
у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох
місяців.

2. Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи
може розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною
першою цієї статті.

Л. Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення особи на­правляються та розглядаються у такому самому порядку, як і запити про видачу особи (екстрадицію). При розгляді запитів компетентних органів іноземних держав про транзитне перевезення екстрадиційній перевірці підлягають лише обставини, передбачені частинами першою і другою статті 589 цього Кодексу.

4. Центральний орган України має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якшо існують передбачені цим Кодексом або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі. Він також має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального пра­вопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції.

1. Екстрадиція (від лат. ех - із, traditio - передача) є однією з процесу­альних форм міжнародного співробітництва у- кримінальному судочинстві. Екстрадиція - видача однією державою (запитуваною стороною) іншій державі (запитуючій стороні) особи, яка переслідується компетентними органами за­питуючої сторони за вчинення правопорушення або розшукується зазначени­ми органами для притягнення до кримінальної відповідальності або виконан­ня вироку. Екстрадиція включає (1) офіційний запит про видачу особи, (2) її встановлення на території однієї держави, (3) перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі (екстрадиційна перевірка), а також (4) прийняття рішення за запитом та (5) фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.

Метою екстрадиції є забезпечення перебування особи, яка притягається До кримінальної відповідальності або яка є засудженою, на території держави, Що здійснює кримінальне переслідування. Залежно від мети видачі виокрем­люється видача з метою притягнення до кримінальної відповідальністю та ви­дача з метою забезпечення виконання покарання.

__________________________________________ 1119

2. Згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може
бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Це ж стосується і
осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах і таким
чином користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі
самі обов'язки, як і громадяни України (ч. 1 ст. 26 Конституції України).

Частина 1 ст. 10 КК України забороняє видавати громадян України та осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, іноземним державам для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду за вчинені ними злочини поза межами України.

3. Основними міжнародними договорами, на основі яких здійснюється
екстрадиція, є: Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та
додаткові протоколи до неї 1975, 1978 pp.; Конвенція про правову допомогу і
правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ухвалена
державами - членами Співдружності Незалежних держав у м. Мінську 1993 р.
та Додатковий протокол до неї 1997 р. Крім того, Україна є учасником двосто­
ронніх договорів, що містять положення про екстрадицію. Закон України «Про
міжнародні договори України» від 29 червня 2004 р. встановлює принцип прі­
оритету і прямої дії норм міжнародного права. Відповідно до ч. 2 ст. 17 цього
Закону, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у
формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодав­
ством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Питання організації екстрадиції на території України врегульовані під-законними нормативно-правовими актами, зокрема, Інструкцією про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про видачу правопоруш­ників, затверджену наказом Генерального прокурора України від 23 травня 2007 р. № 8гн-1, вказівкою Генерального прокурора України № 61 від 17 черв­ня 2010 р. щодо формування єдиної практики застосування екстрадиційно-го законодавства, а також Інструкцією про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затвердженою наказом Мі­ністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, СБ України, МВС України, Верховного Суду України, Державної податкової адміністра­ції України, Державної пенітенціарної служби України 29 червня 1999 р. №34/5/22/103/512/326/73.

4. Відповідно до вимог ст. 573 КПК запит про видачу особи (екстради­
цію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із зло­
чинів, у зв'язку з якими запитується видача, передбачено покарання у вигляді
позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу за­
суджено до покарання у вигляді позбавлення волі, і не відбутий строк стано­
вить не менше чотирьох місяців. Аналогічні вимоги ставляться і до запиту
компетентного органу іноземної держави про видачу особи, яка перебуває на
території України.

Крім того, екстрадиція не здійснюється, якщо діяння, у зв'язку з яким ви­дача особи запитується, не вважається правопорушенням за законодавством

запитуваної сторони або розглядається запитуваною стороною як політичне правопорушення. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального порушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної належності чи по­літичних переконань. Див. коментар до ст. 589 КПК.

5. Крім видачі (екстрадиції) особи, закон передбачає також тимчасову
видачу (ст. 64 Конвенції СНД 1993 р.) і транзитне перевезення особи, за
якими запит направляють та розглядають у тому самому порядку, як і запити
про видачу особи. Тимчасова видача особи - видача на певний строк осо­
би, яка відбуває покарання на території однієї держави, іншій державі для
проведення процесуальних дій з її участю та притягнення до кримінальної
відповідальності з метою запобігання закінчення строків давності або втра­
ти доказів у кримінальній справі (див. коментар до ст. 579 КПК). Транзитне
перевезення особи згідно зі ст. 21 Європейської конвенції про видачу право­
порушників (1957 р.) - це перевезення через територію однієї з договірних
сторін, яке здійснюється на запит, що надсилається відповідними каналами,
якщо відповідне правопорушення не розглядається стороною, в якої запиту­
ється дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або
суто військового характеру, що має відношення до ст.ст. З і 4 цієї Конвен­
ції. Міжнародними договорами можуть застосовуватися особливі правила
транзитного перевезення особи залежно від виду транспорту (зокрема, по­
вітряного).

Запит складається у письмовій формі і надсилається дипломатичними ка­налами. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою зго­дою між двома або кількома сторонами (ст. 12 Європейської конвенції).

6. Центральним органом України щодо видачі особи (екстрадиції) є Гене­
ральна прокуратура України (щодо екстрадиції підозрюваних, обвинувачених
у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування) та Міністер­
ство юстиції України (щодо екстрадиції підсудних, засуджених у криміналь­
них провадженнях під час судового провадження або виконання вироку) має
право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якщо існують
передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством або міжна­
родним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі: осо­
ба є громадянином України, закінчився строк давності тощо (див. коментар до
ст. 589 КПК).

Відмова компетентному органу України у зверненні до іноземної держа­ви можлива і за умови економічної доцільності - якщо така видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кри­мінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції (наприклад, особа вчинила правопорушення, за яке може отримати невеличкий строк покарання, а витрати на її екстрадицію відчутно перевищують шкоду, за­подіяну вчиненим нею правовопорушенням).

Дата добавления: 2015-06-25