Законодавства. 6 страница

І. Порядок передачі запитуючій стороні при виконанні запиту про між­народну правову допомогу відомостей, що становлять державну таємницю, ви­значений коментованою статтею, випливає з вимог ст. 32 Закону України «Про державну таємницю», з огляду на які секретна інформація до скасування рішен­ня про віднесення її до державної таємниці та матеріальні носії такої інформації

до їх розсекречування можуть бути передані іноземній державі чи міжнародній організації лише на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Механізм зазначеної передачі визначе­ний Указом Президента України від 14 грудня 2004 р. № 1483/2004 «Про деякі питання передачі державної таємниці іноземній державі чи міжнародній орга­нізації».

2. Одним із найважливіших питань, які підлягають регулюванню в меж­
ах міжнародного співробітництва, є взаємний захист інформації, яка становить
державну таємницю. Україною підписано з іншими державами та ратифіковано
багато угод про взаємний захист секретної інформації. Однак при цьому слід
ураховувати, що захист секретної інформації, про яку йдеться у таких угодах,
стосується лише незначної кількості таємниць, що створюються в результаті
спільної діяльності двох держав і поширюється на увесь обсяг державних таєм­
ниць кожної зі сторін. Тому в кожному конкретному випадку при вирішенні пи­
тання про передачу відомостей, що становлять державну таємницю, необхідно
виходити зі змісту угоди про взаємний захист секретної інформації.

3. Україною укладено низку договорів про взаємний захист секретної ін­
формації. Зокрема, в Угоді між Кабінетом Міністрів України та Урядом Фе­
деративної Республіки Німеччини про взаємний захист таємної інформації
від 14 вересня 1998 р. таємною інформацією у розумінні цієї Угоди є факти,
об'єкти або відомості незалежно від форми їх представлення, які в державних
інтересах підлягають збереженню в таємниці. Зокрема, це інформація у будь-
якій формі, а також будь-які документи, вироби, речовини або фізичні поля,
на/в яких інформація міститься або може бути записана, і які в інтересах на­
ціональної безпеки сторін, згідно з їх чинним законодавством, підлягають за­
хисту від несанкціонованого доступу і засекречені відповідним чином. Таємній
інформації державним органом або за його розпорядженням надається ступінь
секретності, що відповідає необхідному рівню захисту. Сюди також включаєть­
ся таємна інформація, створена організаціями сторін у рамках співробітництва
та засекречена на основі чинного законодавства сторін та відповідно до крите­
ріїв цієї Угоди. Тотожні положення закріплені в угодах уряду України із уряда­
ми Французької Республіки, Словацької Республіки, Республіки Узбекистан та
іншими державами.

Загальне правило, визначене у таких угодах, полягає у тому, що сторо­ни забезпечують стосовно такої таємної інформації щонайменше такий самий захист, який передбачається при поводженні з власною таємною інформацією ³ відповідним ступенем секретності. Це правило стосується й інформації, яка стала відомою в межах кримінального процесу.

Стаття 547. Виконання процесуальних дій дипломатичними пред­ставництвами або консульськими установами

1. Консульські установи або дипломатичні представництва ін­ших держав в Україні мають право одержувати на добровільній основі

пояснення, речі, документи від громадян держави, яку вони представля­ють, а також вручати документи таким особам.

1. Коментованою статтею на законодавчому рівні закріплюється право
представництв та консульських установ сприяти компетентним органам своєї
держави у виконанні певних процесуальних дій, тобто без залучення відповіл
них компетентних органів держави, в якій таке представництво або консуль­
ська установа діє. Підставою для виконання відповідних дій консульством або
представництвом є відповідне доручення компетентного органу іноземної дер­
жави. Доручення можуть стосуватися вручення судових та інших процесуаль­
них документів громадянам своєї держави, одержання від громадян речей та
документів, опитування їх для одержання пояснень.

2. Основною вимогою, та, відповідно, ознакою проведення зазначених
дій є їх добровільність (дії не можуть містити заходів примусового характеру)
та відповідність національному законодавству держави, в якій діє представни­
цтво. Більш детально порядок вчинення дій консульствами та представництва­
ми може бути врегульовано міжнародними договорами.

Стаття 548. Запит про міжнародне співробітництво

1. Запит (доручення, клопотання) про міжнародне співробітництво
складається органом, який здійснює кримінальне провадження, або уповно­
важеним ним органом згідно з вимогами цього Кодексу та відповідного між­
народного договору України, а за його відсутності - згідно з цим Кодексом.

2. Запит і долучені до нього документи складаються у письмовій фор­
мі, засвідчуються підписом уповноваженої особи та печаткою відповідного
органу.

3. Запит і долучені до нього документи супроводжуються засвідченим
у встановленому порядку перекладом мовою, визначеною відповідним
міжнародним договором України, а їа відсутності такого договору - офі­
ційною мовою запитуваної сторони або іншою прийнятною для цієї сторо­
ни мовою.

4. Запит надсилається за кордон поштою, а в невідкладних випадках
електронним, факсимільним або іншим засобом зв'язку. У такому разі
оригінал запиту надсилається поштою не пізніше трьох днів з моменту
його передання електронною поштою, факсимільним або іншим засобом
зв'язку.

5. Уповноважений (центральний) орган України може прийняти до
розгляду запит, який надійшов від запитуючої сторони електронним, фак­
симільним або іншим засобом зв'язку. Виконання такого запиту здійсню­
ється виключно за умови підтвердження надіслання або передачі його ори­
гіналу. Направлення компетентному органу іноземної держави матеріалів
виконання запиту можливе тільки після отримання українською сторо­
ною оригіналу запиту.

1094_______________________________________________________________

Аналізованою статтею встановлено загальні вимоги щодо запиту про між­народне співробітництво: форма - письмова, обов'язкове засвідчення підписом та відбитком печатки, мова документа, спосіб надсилання. Запит повинен міс­тити обгрунтування необхідності надання правової допомоги та перелік дій, виконання яких є необхідним для розслідування чи судового розгляду справи. Передача матеріалів виконаного запиту може відбутись лише на підставі отри­маного оригіналу запиту.

Стаття 549. Зберігання та передання речових доказів і документів

1. Речові докази і документи, передані запитуваною стороною на ви­
конання запиту (доручення, клопотання) компетентного органу України
у порядку міжнародного співробітництва, зберігаються в порядку, вста­
новленому цим Кодексом для зберігання речових доказів та документів, і
після закінчення кримінального провадження повертаються запитуваній
стороні, якщо не було досягнуто домовленості про інше.

2. Під час передання компетентному органу запитуючої сторони ре­
чових доказів і документів на виконання запиту (доручення, клопотання)
у порядку міжнародного співробітництва компетентний орган України
може відмовитися від вимоги їх повернення в Україну після закінчення
кримінального провадження у запитуючій стороні у разі, якщо на терито­
рії України відсутня потреба їх використання для досудового розслідуван­
ня та судового розгляду в іншому кримінальному провадженні або відсут­
ні правомірні вимоги третіх осіб щодо права на відповідне майно чи спір
щодо нього розглядається у суді.

1. У коментованій статті закріплено важливу гарантію міжнародного спів­
робітництва, яка забезпечує збереження речових доказів і документів, переда­
них однією державою іншій у процесі надання міжнародної правової допомоги.
Відповідальними за збереження речових доказів та документів є ті органи, які
володіють цими речами в процесі здійснення міжнародної правової допомоги.

За загальним правилом речові докази та інші документи підлягають по­верненню після закінчення кримінального провадження. Водночас, окремими домовленостями може бути врегульовано інший порядок та строки повернення речових доказів та документів, використаних у межах кримінального прова­дження.

2. Частиною другою цієї статті встановлено, що компетентний орган під
час передання речових доказів і документів може відмовитися від вимоги їх по­
вернення в Україну за умови, якщо на території України: а) відсутня потреба в
їх використанні для досудового розслідування та судового розгляду в іншому
кримінальному провадженні; б) відсутні правомірні вимоги третіх осіб на відпо­
відне майно чи спір щодо нього розглядається в суді. Водночас, наявність зазна­
чених обставин або однієї з них унеможливлює відмову компетентного органу

країни від вимоги про повернення речових доказів та документів в Україну.

----------------------.______________________________________________ 1095

Стаття 550. Доказова сила офіційних документів

1. Документи, які направляються у зв'язку із запитом про міжнарод­
не співробітництво, якщо їх складено, засвідчено у відповідній формі офі­
ційною особою компетентного органу запитуючої сторони або запитуваної
сторони і скріплено гербовою печаткою компетентного органу, прийма­
ються на території України без додаткового засвідчення (легалізації) у разі,
якщо це передбачено міжнародним договором України.

2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті ви­
конання дій, передбачених у запиті про міжнародне співробітництво, орга­
нами іноземної держави та за процедурою, передбаченою законодавством
запитуваної держави, не потребують легалізації і визнаються судом допус­
тимими, якщо під час їх отримання не було порушено засади справедливо­
го судочинства, права людини і основоположні свободи.

3. Правовий статус учасників кримінального провадження в інозем­
ній державі не потребує додаткового встановлення за правилами цього
Кодексу.

1. Консульська легалізація офіційних документів - це процедура підтвер­
дження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжнос­
ті підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на докумен­
тах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ.
При цьому консул не несе відповідальності за зміст документа (Інструкція
«Про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за
кордоном», затверджена наказом Міністерства закордонних справ від 4 червня
2002 р. № 113). Легалізація в установленому порядку документа надає йому
право на існування в міжнародному обігу. Кінцевою метою процедури легаліза­
ції документа, виданого на території однієї держави, є можливість його подання
до офіційних органів іншої держави. Таким чином, за загальним правилом офі­
ційний документ або документ, який підписано посадовою особою, для його
належного сприйняття в іноземних державах як такого підлягає легалізації у
відповідних консульствах. Такий порядок грунтується на положеннях Віден­
ської конвенції «Про консульські зносини» 1963 р. Інший порядок може визна­
чатись міжнародними договорами.

2. 22 грудня 2003 р. для України набула чинності Гаазька конвенція, що
скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (1961 p.). Відпо­
відно до цієї Конвенції офіційні документи, на яких проставлено апостиль, не
потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації). Відповідно до
ч. 2 ст. З Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних до­
кументів, дотримання процедури проставлення апостиля не може вимагатися
державами-учасницями Конвенції, якщо існують угоди між двома або кількома
державами, які відміняють або спрощують цю процедуру, або звільняють сам
документ від легалізації. Так, низкою держав Україна має підписані угоди про
правову допомогу, згідно з якими документи, видані або засвідчені на території

1096 ____________________________________________________________ ---

цих держав компетентною посадовою особою або установою за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території Украї­ни без жодного додаткового засвідчення. Відповідно, і українські документи, оформлені таким чином, також повинні прийматися на території цих держав. До них, наприклад, належать Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Польща, Руму­нія, Російська Федерація, Грузія та інші країни.

3. Таким чином, слід виокремити три різновиди підтвердження дійсності
документів: а) легалізація, яка здійснюється консульськими установами в дер­
жаві, в якій видано документ. Легалізація необхідна у відносинах з органами
тих держав, які не є членами Гаазької конвенції та з якими не укладено дво­
сторонніх угод про правову допомогу, які спрощують процедуру підтверджен­
ня дійсності документів; б) апостиль (апостиляція) - це спрощена процедура
легалізації документів, прийнята між країнами-учасницями Гаазької конвенції;
в) документ не потребує підтвердження у відносинах із органами держав, з яки­
ми укладено угоди про правову допомогу - документи, видані або засвідчені
на території цих держав компетентною посадовою особою або установою за
встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються без жод­
ного додаткового засвідчення. Тобто не потрібна ані легалізація, ані апостиль.

Залежно від зазначених різновидів необхідно оцінювати документи, які направляються у зв'язку із запитом про міжнародне співробітництво.

4. Водночас, в ч. 2 вирішено питання допустимості відомостей. Такі відо­
мості визнаються допустимими, якщо: а) вони отримані за процедурою, перед­
баченою законодавством запитуваної держави; б) під час їх отримання не було
порушено засади справедливого судочинства, права людини і основоположні
свободи.

Таким чином, відомості, що одержанні з порушенням процедури, можуть бути визнані судом недопустимими. Це правило підтверджує, що допустимість є принципом, який існує не лише в національному законодавстві, а й поши­рюється на міжнародне співробітництво при здійсненні кримінального прова­дження.

Глава 43. Міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій

Стаття 551. Запит про міжнародну правову допомогу

1. Суд, прокурор або слідчий ta погодженням з прокурором надсилає
до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну
правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює.

2. Уповноважений (центральний) орган України розглядає запит на
предмет обгрунтованості і відповідності вимогам законів та міжнародних
договорів України.

3. У разі прийняття рішення про направлення запиту уповноважений
(центральний) орган України протягом десяти днів надсилає запит упо­
вноваженому (центральному) органу запитуваної сторони безпосередньо
або дипломатичним шляхом.

4. У разі відмови у направленні запиту всі матеріали протягом десяти
днів повертаються відповідному органу України з викладом недоліків, які
потрібно усунути, або з поясненням причин неможливості направлення за­
питу.

1. Кримінальний процесуальний кодекс у сфері регулювання міжнародно­
го співробітництва використовує два поняття: «запит про міжнародне співро­
бітництво» та «запит про міжнародну правову допомогу».

2. Суб'єктами, які можуть звернутись до уповноваженого (централь­
ного органу) України, є суд, прокурор або слідчий за погодженням із про­
курором. Статтею встановлено дві загальні вимоги до запиту: а) обгрун­
тованість; б) відповідність вимогам закону та міжнародним договорам
України. При підготовці запиту необхідно з'ясовувати, чи існують правові
підстави для міжнародного співробітництва (конвенції, дво- та багатосто­
ронні договори) між Україною та державою, до якої спрямовується відпо­
відний запит.

3. Обгрунтованість запиту та його відповідність законам та і міжнарод­
ним договорам України перевіряються уповноваженим (центральним) органом
України. Коментована стаття визначає, що уповноважений (центральний) ор­
ган України (при досудовому розслідуванні - Генеральна прокуратура України,
а при судовому розгляді - Міністерство юстиції України) може направити запит
безпосередньо або дипломатичним шляхом - через Міністерство закордонних
справ України. Спосіб направлення запиту залежить від особливостей регулю­
вання порядку надання правової допомоги у кримінальних справах із визна­
ченою державою.

4. Встановлення у законі десятиденного строку для розгляду уповнова­
женим органом відповідного запиту сприяє оперативному вирішенню питання
про міжнародну правову допомогу та, за необхідності, усуненню недоліків, які
містяться у відповідному запиті.

1098_______________________________________________________________

Стаття 552. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу

1. Зміст та форма запиту про міжнародну правову допомогу повинні
відповідати вимогам цього Кодексу або міжнародного договору України,
що застосовується у конкретному випадку. Запит може бути складений у
формі доручення.

2. Запит повинен містити:

1) назву органу, який звертається за допомогою, та компетентного ор­
гану запитуваної сторони;

2) посилання на відповідний міжнародний договір або на дотримання
засади взаємності;

3) найменування кримінального провадження, щодо якого запитуєть­
ся міжнародна правова допомога;

4) стислий опис кримінального правопорушення, що є предметом
кримінального провадження, та його правову кваліфікацію;

5) відомості про повідомлену підозру, обвинувачення з викладенням
повного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України;

6) відомості про відповідну особу, зокрема її ім'я та прізвище, проце­
суальний статус, місце проживання або перебування, громадянство, інші
відомості, які можуть сприяти виконанню запиту, а також зв'язок цієї осо­
би із предметом кримінального провадження;

7) чіткий перелік запитуваних процесуальних дій та обгрунтування
їхнього зв'язку із предметом кримінального провадження;

8) відомості про осіб, присутність яких вважається необхідною під час
виконання процесуальних дій, і обгрунтування цієї необхідності;

9) інші відомості, які можуть сприяти виконанню запиту або перед­
бачені міжнародним договором чи вимогою компетентного органу запиту­
ваної сторони.

3. До запиту про допит особи як свідка, потерпілого, експерта, під­
озрюваного або обвинуваченого додасться належним чином засвідче­
ний витяг відповідних статей цього Кодексу з метою роз'яснення особі
її процесуальних прав і обов'язків. До запиту також додається перелік
питань, які слід поставити особі, або відомості, які необхідно отримати
від особи.

4. До запиту про проведення обшуку, огляду місця події, вилучення,
арешту чи конфіскації майна або інших процесуальних дій, дозвіл на про­
ведення яких надається судом згідно з цим Кодексом, додасться інформація
про докази, які обґрунтовують потребу у відповідних заходах.

5. Не вимагається надання інформації згідно з пунктами 4, 5, 8 части­
ни другої цієї статті до запиту про вручення особі документів або викликів
до суду.

6- На стадії досудового розслідування запит про міжнародну право-

У Допомогу погоджується у письмовій формі прокурором, який здійснює

ляд за дотриманням законів при проведенні досудового розслідування.

Запит повинен відповідати загальним вимогам, викладеним у цій статті, а за наявності міжнародного договору між сторонами - запит необхідно скла­дати згідно з вимогами, викладеними у відповідному міжнародному договорі. Коментована стаття визначає конкретні вимоги до запиту. Чітке регулювання форми запиту та особливостей тих процесуальних дій, з метою проведення яких такий запит готується, сприяє належному забезпеченню прав та свобод громадян. Надання міжнародної правової допомоги у будь-якому випадку по­винно відбуватись відповідно до гарантій, закріплених у національному зако­нодавстві запитуючої сторони, а саме: прав свідка, потерпілого, експерта, під­озрюваного або обвинуваченого.

Стаття 553. Наслідки виконання запиту в іноземній державі

1. Докази та відомості, одержані від запитуваної сторони в результаті
виконання запиту про міжнародну правову допомогу, можуть бути вико­
ристані лише у кримінальному провадженні, якого стосувався запит, крім
випадків, коли досягнуто домовленості про інше із запитуваною стороною.

2. Відомості, які містяться в матеріалах, отриманих у результаті ви­
конання запиту про міжнародну правову допомогу, не можуть визнаватися
судом допустимими, якщо запит компетентного органу України був пере­
даний запитуваній стороні з порушенням передбаченого порядку, встанов­
леного цим Кодексом або міжнародним договором України.

1. Коментованою статтею встановлено правило належності документів та
відомостей, отриманих у результаті запиту про правову допомогу. Так, якщо
інше не погоджено із запитуваною стороною, документи та відомості можуть
бути використані виключно у тому кримінальному провадженні, в процесі яко­
го надіслано відповідний запит. Найменування провадження є однією із законо­
давчо визначених складових змісту та форми запиту про міжнародну правову
допомогу. Таким чином, відповідно до найменування провадження, яке міс­
титься у запиті, вирішуватиметься питання щодо належності доказів та відо­
мостей до того чи іншого кримінального провадження.

2. Одним із критеріїв допустимості відомостей та документів, отриманих
у результаті міжнародного співробітництва, є відповідність порядку передання
запиту передбаченому законом порядку. Відомості та документи, одержані в ін­
ший спосіб, аніж той, який встановлено законом або міжнародним договором,
не можуть бути визнані судом допустимими.

Стаття 554. Розгляд запиту іноземного компетентного органу про міжнародну правову допомогу

1. Отримавши запит про міжнародну правову допомогу від запитую­чої сторони, уповноважений (центральний) орган України розглядає його на предмет обгрунтованості і відповідності вимогам законів або міжнарод­них договорів України.

1100_______________________________________________________________

2. У разі прийняття рішення про задоволення запиту уповноважений
(центральний) орган України надсилає запит компетентному органу Укра­
їни для виконання.

3. У межах повноважень Генеральна прокуратура України має право
надавати вказівки щодо забезпечення належного, повного та своєчасного
виконання такою запиту. Наведені вказівки є обов'язковими до виконан­
ня відповідним компетентним органом України.

4. Виключно центральним органом України щодо міжнародної право­
вої допомоги приймається рішення за запитом (дорученням) про міжна­
родну правову допомогу щодо:

1) присутності представника компетентного органу іноземної держави
під час надання міжнародної правової допомоги. Якщо запит (доручення)
про міжнародну правову допомогу, то передбачає присутність представни­
ка, надійшов відповідно до частини третьої статті 545 цього Кодексу, його
копію невідкладно надсилають до уповноваженого (центрального) органу
для вирішення в цій частині;

2) надання компетентним органам іноземної держави гарантій щодо
умов виконання запиту (доручення), передбачених частиною другою стат­
ті 544 цього Кодексу, та отримання таких гарантій від інших держав;

3) тимчасової передачі особи, яка відбуває покарання, для участі у
слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях.

1. Первинним адресатом запиту, який надходить від іноземної держави, є
уповноважений (центральний) орган України. Первинний адресат зобов'язаний
перевірити запит на предмет його обгрунтованості, тобто: а) відповідності ви­
могам, які повинен містити запит; б) наявності підстав для кримінального про­
вадження відповідно до законодавства запитуваної сторони; в) уповноважений
(центральний) орган України оцінює доцільність виконання доручення саме
компетентним органом України.

2. Запит іноземного компетентного органу повинен містити найменування
кримінального провадження, щодо ведення якого надсилається запит, зазнача­
ються норми кримінального закону іноземної держави, які встановлюють від­
повідальність за злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа. У запиті має
бути визначений чіткий перелік дій, вчинення яких є предметом відповідного
запиту. Окремо у запиті повинно бути вирішене питання щодо необхідності
присутності представника компетентного органу іноземної держави під час на­
дання міжнародної правової допомоги.

3. Запит може бути комплексним, тобто містити цілий перелік процесуаль­
них дій: проведення допиту, витребування документів від офіційних органів,
проведення обшуку тощо.

4. Уповноважений (центральний) орган згідно із правилами предметної під­
слідності та враховуючи принцип територіальності визначає компетентний орган

надсилає йому запит. Окремо статтею врегульовано питання вказівок щодо

____________________________________ 1101

забезпечення належного, повного та своєчасного виконання такого запиту. Вка­зівки Є обов'язковими до виконання відповідним компетентним органом України. 5. Обов'язковою вимогою щодо запиту, який надсилається державою, з якою відсутні дво- або багатосторонні договори про міжнародну правову допо­могу, є письмова гарантія розгляду у майбутньому запиту України про надання такого ж виду міжнародної правової допомоги.

Стаття 555. Повідомлення про результати розгляду запиту

1. У разі задоволення запиту уповноважений (центральний) орган
України зобов'язаний забезпечити передання уповноваженому (централь­
ному) органу запитуючої сторони матеріалів, одержаних у результаті ви­
конання запиту.

2. У разі відмови у задоволенні запиту уповноважений (центральний)
орган України повідомляє запитуючій стороні причини відмови, а також
умови, за яких запит може бути розглянутий повторно, і повертає запит.

3. Якщо є підстави для відмови у задоволенні запиту або для його від­
кладення, уповноважений (центральний) орган України може узгодити
із запитуючою стороною порядок виконання запиту за певних обмежень.
Якщо запитуюча сторона погоджується з визначеними умовами, запит за­
довольняється після виконання запитуючою стороною цих умов.

1. Статтею визначено три можливих варіанти дій у разі надсилання запиту
про міжнародну правову допомогу до уповноваженого (центрального) органу
України: а) задоволення запиту та направлення його на виконання компетентно­
му органу, одержання від нього запитуваних відомостей, документів та направ­
лення їх до уповноваженого (центрального) органу запитуючої сторони; б) від­
мова в задоволенні запиту, яка повинна бути вмотивованою, а причини відмови
та умови, за яких запит може бути розглянуто, повинні бути повідомлені запи­
туючій стороні; в) умовне виконання, яке відрізняється від відмови тим, що при
умовному виконанні відсутня потреба у направленні нового запиту, а наявний
запит почне виконуватися після виконання запитуючою стороною цих умов.

Дата добавления: 2015-06-25