Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ перший 2 страница

Читайте также:
  1. A) +Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 1 страница
  2. A) +Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 2 страница
  3. A) 100 мм 1 страница
  4. A) 100 мм 2 страница
  5. A) 100 мм 3 страница
  6. A) Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 1 страница
  7. A) Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 2 страница
  8. A) Кратковременное понижение АД под влиянием отрицательных эмоций 3 страница
  9. A.Меридиан торы. 1 страница
  10. A.Меридиан торы. 2 страница
  11. A.Меридиан торы. 3 страница
  12. A.Меридиан торы. 4 страница



- Нічого особливого, - сказав Джонні, коли доглядач посадив їх в одну з невеличких круглих шкаралупок і закріпив запобіжну перекладку. - Просто ці кабінки рухаються кожна по своєму замкнутому колу, чи не так?

- Так.

- А ці менші кола укладено на великому кружалі, яке теж обертається, чи не так?

- Так.

- Ну от, а коли вся ця штука набирає повного розгону, кабінки, де ми сидимо, рухаються по своїх колах і часом розвивають швидкість, не набагато меншу від тієї, з якою астронавти злітають з мису Кеннеді. І я знав одного хлопця... - Джонні з поважним виглядом нахилився до неї.

- Еге ж, зараз видаси ще одну з твоїх небилиць, - мовила Сейра трохи розгублено.

- Коли тому хлопцеві було п’ять років, він упав з ґанку и дістав манюсіньку тріщинку в шийному хребці, отакеньку, з волосину. А через десять років він катався на отакій ярмарковій круговерті в Топсемі... І... - Він знизав плечима й співчутливо поплескав Сейру по руці. - Та гадаю, тобі це минеться гаразд, Сейро.

- Ой!.. Я хочу зійти...

А круговерть тим часом набирала розгону, і ось уже весь ярмарок і головна алея злилися в одну скісну пасмугу вогнів та облич. Сейра зойкала, сміялась і врешті заходилася молотити Джонні кулаками.

- Тріщинка з волосину! - гукала вона йому. - Ось я покажу тобі тріщинку, дай тільки зійдемо, брехун ти такий!

- А що, ти вже відчуваєш щось у шиї? - лагідно запитував Джонні.

- Ох ти ж брехун!

Вони мчали все швидше, швидше, і коли вкотре уже - вдесяте? вп’ятнадцяте? - пролітали повз доглядача, Джонні нахилився й поцілував її, а кабінка зі свистом кружляла по своєму колу, і губи їхні стискало міцніше, злютовувало в щось гаряче, збудливе й пругке. Потім велике кружало почало сповільнювати оберти, їхня кабінка також кружляла вже наче знехотя і нарешті, гойднувшись і клацнувши востаннє, зупинилася.

Вони зійшли з круговерті, і Сейра вхопила Джонні за шию.

- Тріщинка з волосину, ти, дурисвіте! - прошепотіла вона.

Повз них саме проходила якась огрядна жінка в голубих штанях і дешевих мокасинах. Джонні звернувся до неї, показуючи великим пальцем назад на Сейру.

- Мем, це дівчисько чіпляється до мене. Як побачите полісмена, скажіть йому, будь ласка. Гаразд?

- Ви, молоді люди, вважаєте себе надто великими розумниками, - зневажливо відказала огрядна дама й важко потюпала далі, до тенту зі столами для бінго, міцно затиснувши під пахвою свою сумочку.

Сейра не стримала сміху.

- Ти просто неможливий.

- Я погано кінчу, - погодився Джонні. - Моя мати завжди так казала.

Вони знову рушили поряд головною алеєю, чекаючи, поки все перестане хитатись у них перед очима й під ногами.

- Твоя мама дуже побожна, так? - спитала Сейра.



- Баптистка до самих кісток, - підтвердив Джонні. - Але загалом жінка непогана. Тримається в межах. Щоправда, коли я буваю вдома, вона не може вдержатись, щоб не підкинути мені кілька тих брошурок, але така вже її вдача. Ми з батьком до цього притерпілися. Я пробував був переконувати її: мовляв, з ким же це, в біса, міг жити Каїн у краю Нод, коли його тато й мама були перші люди на землі, і всяке таке інше, - та потім розважив, що це якось негарно, і облишив такі балачки. Два роки тому мені здавалося, що Юджін Маккарті здатен урятувати світ... а баптисти принаймні не висувають Ісуса кандидатом у президенти.

- А твій батько не побожний?

Джонні засміявся.

- От цього не знаю, але що не баптист, то напевне. - Тоді якусь хвилю подумав і додав: - Він тесля, - так наче цим усе пояснювалось.

Сейра всміхнулася.

- Що сказала б твоя мати, якби дізналася, що ти водишся з пропащою католичкою?

- Напросися до нас у гостину, - в ту ж мить відказав Джонні, - щоб вона могла накинути й тобі оті свої брошурки.

Сейра спинилась, і далі тримаючи його за руку.

- А ти хотів би повезти мене до себе додому? - запитала вона, пильно дивлячись на нього.

Приязне довгасте обличчя Джонні споважніло.

- Так, - відповів він. - Я хотів би, щоб ти познайомилася з ними... І вони з тобою.

- Навіщо?

- А ти не знаєш? - лагідно спитав він.

І раптом Сейрі здавило горло, загупало в скронях, так наче її вже душили сльози, і вона міцно стиснула руку Джонні.

- Ой, Джонні, ти мені так подобаєшся...

- А ти мені - ще більше, - серйозно сказав він.

- Покатай мене на чортовому колесі, - зненацька попросила вона й усміхнулася. Годі цих розмов, спершу треба все обміркувати, розважити, куди воно може завести. - Хочу злетіти високо-високо, звідки ми побачимо все довкола.

- А можна, я тебе поцілую в тій високості?

- Двічі, якщо встигнеш.

Джонні дав їй повести себе до каси, де залишив ще один доларовий папірець. Купуючи квитки, він сказав:

- Коли я ще вчився у школі, я знав одного хлопця, котрий працював на ярмарку, то він розповідав, що робітники, які складають ці колеса, завжди геть п’яні і залишають там усякі...

- Іди к бісу, - весело мовила Сейра. - Ніхто не живе вічно.

- Але всі цього прагнуть, хіба ти не помічала? - зауважив Джонні, сідаючи за нею в хитку кабінку.

Нагорі він таки встиг поцілувати її кілька разів, а жовтневий вітер куйовдив їм волосся, і ярмарковий майдан розлягався внизу, світячись у темряві, мов величезний годинниковий циферблат.

 

 

 

Після чортового колеса вони покаталися на каруселі, хоч Джонні чесно признався, що почуває себе найпослідущим дурнем. Ноги в нього були такі довгі, що, розвівши їх, він міг би вільно стояти над своїм гіпсовим коником. А Сейра лиховісним тоном розповіла йому, що знала в школі одну дівчину, в котрої було хворе серце, хоч ніхто про це й гадки не мав, і одного разу та дівчина пішла зі своїм хлопцем покататися на каруселі... і...

- Колись ти про це пошкодуєш, Сейро, - сказав Джонні спокійним і довірчим тоном. - Там, де неправда, не буває добрих взаємин.

Вона показала йому довгого язика.

Після каруселі був дзеркальний лабіринт, справді добрий дзеркальний лабіринт, і Сейрі пригадався епізод із книжки Бредбері “Щось лихе до нас іде”, де обернута на дівчинку стара вчителька мало не згинула без вороття в такому самому лабіринті. Сейра бачила, як віддалік від неї розгублено тупцяє Джонні й махає їй рукою. Десятки Джонні, десятки Сейр. Вони поминали одне одного, мигтіли по неевклідових кутах і нібито зникали. Вона повертала ліворуч, повертала праворуч, тицялася носом у ясні скляні площини й безпорадно хихотіла - почасти й зі страху перед тим замкненим простором. Одне із дзеркал обернуло її на. приземкувату карлицю, як ото в книжках Толкієна[10]. В іншому перед нею постало карикатурно цибате дівчисько з ногами завдовжки із чверть милі.

Нарешті вони видобулися на волю, і Джонні купив дві гарячі сосиски й повну паперову мисочку смажених в олії картопляних пластівців, що смакували чи не краще, ніж колись, у дитинстві.

Вони пройшли повз веселий заклад. Перед входом стояли три дівулі в оздоблених блискітками спідничках і ліфиках. Вони пританцьовували під давню пісеньку Джеррі Лі Льюїса, а зазивайло вихваляв у мікрофон їхні принади. “Крихітко, прилинь до мене...” - ревів Джеррі Лі, і його рояль вихлюпував буги-вуги на посипані тирсою алеї. “Крихітко, прилинь до мене... крихітко, бери бика за роги... нащо нам слова облудні... хай весь світ двигтить із нами...”

- Клуб “Плейбой”, - із пафосом промовив Джонні й засміявся. - Колись такий заклад був у Гаррісон-Вічі. Тамтешній зазивайло присягався, що їхні дівулі із зв’язаними руками знімуть у клієнта з носа окуляри.

- Досить, цікавий спосіб підхопити непристойну хворобу, - зауважила Сейра, і Джонні зайшовся реготом.

Вони простували далі, і голос зазивайла в гучномовці помалу глухнув разом з уривистими звуками роялю Джеррі Лі - тією шаленою, жорстокою, гарячою музикою, що ніяк не хотіла вмирати й гриміла з давно віджилих і замовклих п’ятдесятих, мовби якийсь віщий знак. “Заходьте, чоловіцтво, заходьте, не соромтеся, та й дівчата наші не з соромливих, що ні, то ні! Найцікавіше в нас усередині... ваша освіта не буде повна, поки ви не побачите виставу в клубі “Плейбой”...”

- Ти не хочеш повернутися й поповнити свою освіту? - спитала Сейра.

Джонні посміхнувся.

- Курсову роботу на цю тему я свого часу написав. А з дисертацією можна трохи й почекати.

Вона позирнула на годинник.

- Ого, вже пізно, Джонні. А завтра ж знов до школи.

- Еге. Та все-таки завтра п’ятниця.

Сейра зітхнула, згадавши про свій п’ятий клас і про сьомий клас, де завтра мала урок сучасної літератури. І той, і той були страшенно бешкетні.

Вони вибралися назад, до середини головної алеї. Юрба дедалі рідшала. Похилий диск уже зачинили на ніч. Два робітники з дешевими сигаретами в кутиках рота напинали брезент на “дику мишу”. Розпорядник у “Став, аж поки виграєш” гасив світло.

- Ти маєш якісь плани на суботу? - спитав Джонні, несподівано знітившись. - Я розумію, трохи пізно про це питати, але...

- Та дещо є, - відказала вона.

- А-а...

Не в силі бачити, як він похнюпився, Сейра вирішила, що збиткуватися з нього далі було б нечесно.

- Я думаю провести час із тобою.

- Справді?... Зі мною? Слухай, та це ж чудово!

Джонні всміхнувся до неї, і вона всміхнулась у відповідь. І раптом почула отой внутрішній голос, часом такий виразний, що здавалося, то говорив хтось поруч.

Тобі знову добре, Сейро. Ти почуваєш себе щасливою. Хіба це не чудово?

- Ну звісно, - сказала вона. Тоді звелася навшпиньки й швидко поцілувала його. І, щоб не завагатись, відразу ж заговорила знову: - Знаєш, у Візі іноді так самотньо... То, може б, ти лишився зі мною і на ніч.

Джонні подивився на неї тепло, поважно й так допитливо, що її душа аж затріпотіла.

- Ти справді цього хочеш, Сейро?

Вона кивнула головою.

- Дуже хочу.

- Тоді все гаразд, - мовив він.

- Ти певен? - спитала Сейра трохи зніяковіло.

- Я тільки боюся, щоб ти не передумала.

- Не передумаю, Джонні.

Він міцніше пригорнув її до себе.

- Отож сьогодні мій щасливий вечір.

Вони саме проходили повз Колесо Фортуни, і Сейра потім пригадала, що то був єдиний ще не зачинений павільйон у тій частині головної алеї. Його хазяїн щойно змів сміття в купку й дивився, чи не видно там монеток, що могли скотитися з кону протягом вечора. Мабуть, збирається зачиняти, подумала Сейра. За прилавком було велике шпичасте колесо, облямоване дрібними електричними лампочками. Певно, хазяїн почув слова Джонні, бо в ту ж мить майже автоматично став на своє місце за прилавком, хоч очі його й далі видивлялися, чи не зблисне десь на брудній підлозі срібна монетка.

- Гей, містере, коли вам сьогодні щастить, крутніть Колесо Фортуни, оберніть свої центи на долари. Це колесо все може, спробуйте щастя. Усього десять центів, невеличка монетка - і воно закрутиться.

Джонні обернувся на звук його голосу.

- Джонні, ти чого?

- Мені сьогодні таки щастить, цей чоловік правду каже. - Він усміхнувся до Сейри. - Якщо ти не проти...

- Та ні, давай. Тільки не дуже довго.

Джонні знов подивився на неї отим щирим допитливим поглядом, так що Сейрі стало трохи млосно і вона подумала: як же їй з ним буде? У животі в неї щось повільно перевернулося, до горла підступила легка нудота, і нараз вона відчула приплив знайомої жаги.

- Ні, не довго.

Джонні поглянув на хазяїна. Алея перед павільйоном була вже майже безлюдна, хмари на небі розвіялись, і надворі похолодніло. Усі троє видихали клубочки пари.

- Спробуємо щастя, молодий чоловіче?

- Так.

Коли вони приїхали на ярмарок, Джонні переклав усі свої гроші в нагрудну кишеню й тепер видобув з неї все, що лишилося від восьми доларів. Там був долар і вісімдесят п’ять центів.

Кін являв собою жовту пластикову смугу, поділену на квадрати, в яких були намальовані номери й розміри виплати. Він трохи скидався на кін у рулетці, але Джонні одразу ж помітив, що в Лас-Вегасі такі правила відстрашили б першого-ліпшого гравця. Чистий виграш на серію цифр становив усього два до одного. Нуль і два нулі йшли на користь закладу. Він сказав про це хазяїнові, але той тільки здвигнув плечима.

- Як хочете, їдьте до Лас-Вегаса. Що я можу ще сказати?

Та добрий гумор Джонні того вечора годі було потьмарити. Щоправда, на початку все мало не зіпсувала ота маска, але далі пішло пречудово. Як по правді, то такого гарного вечора він не міг пригадати за багато років, а може, й за все своє життя.

Він подивився на Сейру. Щоки її розшарілись, очі блищали.

- А ти що скажеш, Сейро? Вона похитала головою.

- Для мене це китайська грамота. Що тут треба робити?

- Поставити на котрийсь номер. Або на червоне-чорне. Або на чіт-нечіт. Або ж на серію з десяти цифр. Виграші скрізь різні. - Він пильно подивився на хазяїна, але той відповів йому безвиразним поглядом. - Принаймні мають бути різні.

- Постав на чорне, - сказала Сейра. - Якось воно інтригує, правда?

- Чорне, - мовив Джонні й кинув десятицентовика на чорний квадрат.

Хазяїн подивився на самотню монетку на широкому гральному полі й зітхнув.

- Ризиковий гравець. - Тоді обернувся до колеса.

Рука Джонні механічно звелася й торкнулася чола.

- Стривайте, - зненацька мовив він і поклав один із своїх трьох двадцятип’ятицентовиків на квадрат з числами 11- 20.

- Отак?

- Отак, - підтвердив Джонні.

Хазяїн крутнув колесо, воно завертілося в кільці лампочок, і червоний та чорний кольори злилися в один. Джонні неуважливо потирав чоло. Колесо сповільнило оберти, і стало чути, як розмірено, наче метроном, поклацує маленький дерев’яний зубчик, ковзаючи по кілочках між номерами. Він проминув 8, 9, хотів був спинитись на 10, але проскочив далі, на 11, і, клацнувши востаннє, завмер.

- Дама програла, кавалер виграв, - сказав хазяїн.

- Ти виграв, Джонні?

- Та начебто, - відказав він.

Хазяїн поклав на його монету дві свої. Сейра тихенько ойкнула, ледь устигши помітити, як він змахнув з кону її десятицентовик.

- Я ж казав, сьогодні в мене щасливий вечір, - мовив Джонні.

- Раз - це тільки щасливий випадок, а два - то вже щаслива доля, - зауважив хазяїн. - Гей-гей, налітай!

- Зіграй ще, Джонні, - сказала Сейра.

- Гаразд. Той самий сектор.

- Крутити?

- Еге ж.

Хазяїн знову крутнув колесо, і поки воно оберталося, Сейра тихенько прошепотіла:

- А вони не шахрують з цими колесами?

- Раніше траплялося. Але тепер власті їх перевіряють, тож розрахунок у них тільки на мізерну виплату.

Колесо почало поклацувати, помалу зупиняючись. Стрілка проминула 10 і, дедалі сповільнюючи хід, увійшла в сектор Джонні.

- Ну, ну! - вигукнула Сейра.

Двоє підлітків, ідучи до виходу з ярмарку, стали подивитися на гру.

Дерев’яний зубчик дуже повільно поминув 16, 17 і завмер на 18.

- Кавалер знову виграв. - Хазяїн доклав до купки Джонні ще шість монет по двадцять п’ять центів.

- Ти багатій! - радісно вигукнула Сейра й поцілувала Джонні в щоку.

- Маєте талан, юначе, - завзято підхопив хазяїн. - Таку зисковну гру гріх покинути. Гей-гей, налітай!

- Зіграти ще? - спитав Джонні в Сейри.

- А чом ні?

- Давайте грайте, містере, - докинув один з підлітків. На куртці в нього був значок із Джіммі Хендріксом[11]. - Цей добродій нагрів мене сьогодні на чотири долари, то я залюбки подивлюсь, як і його поскубуть.

- Тоді й ти постав, - мовив Джонні до Сейри і дав їй одну із своїх дев’яти монет, складених стовпчиком.

Трохи повагавшись, вона поклала її на 21. Як сповіщав напис на дошці, чистий виграш на окремі номери становив десять до одного.

- А ви й далі на свій сектор, юначе?

Джонні поглянув на стовпчик з восьми двадцятип’ятицентовиків, що стояв на кону, тоді знову потер рукою чоло, так наче в нього починався головний біль. І раптом згріб з дошки монети й побряжчав ними між стулених долонь.

- Ні. Крутніть для дами. Я подивлюся.

Сейра здивовано позирнула на нього.

- Джонні, ти чого?

Він знизав плечима.

- Та так, просто передчуття.

Хазяїн закотив очі, немов хотів сказати: “Боже, дай мені сили знести цих дурнів”, - і знову запустив своє колесо. Воно покрутилося, сповільнило оберти й стало. На двох нулях.

- Свій номерочок, свій номерочок, - проспівав хазяїн, і Сейрин двадцятип’ятицентовик зник у кишені його фартуха.

- Так чесно, Джонні? - ображено спитала Сейра.

- Нуль і два нулі - номери на користь закладу.

- То ти хитрий - свої гроші забрав.

- Виходить, так.

- Ну що, крутитимем далі чи я піду пити каву?

- Крутіть, - сказав Джонні й поставив свої монети двома стовпчиками по чотири на третій сектор.

Поки колесо дзижчало в своєму замкнутому кільці з лампочок, Сейра, не зводячи з нього очей, запитала в Джонні:

- І скільки прибутку може дати такий заклад за вечір?

Тим часом до підлітків, що спостерігали гру, приєдналося четверо дорослих - два чоловіки й дві жінки.

Кремезний чолов’яга, що мав вигляд робітника-будівельника, сказав:

- Десь від п’ятисот до семисот доларів. Хазяїн колеса знову закотив очі догори.

- Е, чоловіче, якби ж то...

- Ну, нема чого прибіднятися, - урвав його чолов’яга, схожий на будівельника. - Років двадцять тому я сам працював у такому закладі. П’ять-сім сотень за вечір, а в суботу дві тисячі за іграшку. І то крутячи чесно, без усяких штук.

Джонні вів очима за колесом, яке оберталося вже досить повільно, так що можна було розрізнити окремі номери. Промайнув нуль, два нулі, повільніше - перший сектор, ще повільніше - другий.

- Завеликий розгін, - обізвався один з підлітків.

- Постривай, - мовив Джонні якимсь не своїм голосом.

Сейра поглянула на нього. Його приємне довгасте обличчя було тепер дивно напружене, голубі очі потемніли, стали далекі й відчужені.

Колесо зупинилося на 30 і завмерло.

- Велика гра, зисковна гра, - скрушно проспівав хазяїн.

Невеликий гурт позаду Джонні та Сейри захоплено охнув. Чолов’яга, схожий на будівельника, ляснув Джонні по спині, так що той аж похитнувся. Хазяїн сягнув рукою під прилавок, дістав із сигарної коробки чотири срібних долари й поклав їх поруч з вісьмома двадцятип’ятицентовиками Джонні.

- Годі вже? - спитала Сейра.

- Ще один раз, - відказав Джонні. - Якщо виграю, цей добродій відшкодує нам ярмаркові витрати і твій бензин. А програю - ми втратимо всього пів-долара чи близько того.

- Гей-гей, налітай! - проспівав хазяїн. Він уже збадьорився і знову заторохтів: - Ставте куди кому до вподоби. І ви там ззаду, приставайте до гри. Цей спорт не для глядачів. Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться!

Чолов’яга, схожий на будівельника, й двоє підлітків ступили вперед і стали поряд із Джонні та Сейрою. Підлітки, пошепотівшись, назбирали по кишенях пів-долара дрібняками й поставили на другий сектор. Схожий на будівельника чолов’яга, що назвався Стівом Бернгардтом, поклав долар на квадрат з позначкою “чіт”.

- А ви, юначе? - звернувся хазяїн до Джонні. - Залишаєте все на місці?

- Так, - відповів Джонні.

- Ой містере, - сказав один з підлітків, - спокушаєте долю.

- Та мабуть, - відказав Джонні, і Сейра всміхнулася до нього.

Бернгардт пильно подивився на Джонні й раптом пересунув свій долар на його третій сектор.

- Е, будь що буде, - зітхнув підліток, котрий сказав, що Джонні спокушає долю, і переклав туди ж таки п’ятдесят центів, що їх нашкрябав разом з приятелем.

- Усі яєчка в одному кошичку, - проспівав хазяїн. - То така ваша воля?

Гравці мовчки стояли на своєму. До гурту споглядачів прибилися два ярмаркові різнороби, один із них з подружкою, і тепер у напівтемній алеї перед Колесом Фортуни скупчилося чималеньке товариство. Хазяїн чимдуж крутнув колесо. Дванадцять пар очей спостерігали, як воно обертається. Та невдовзі Сейра впіймала себе на тому, що знов дивиться на Джонні, -й подумала, яке чудне в нього обличчя в цьому ясному, та водночас і трохи примарному світлі. І їй знов пригадалася та маска - Джекіл і Хайд, чіт і нечіт. У животі щось знову перевернулось, і вона відчула легку млість. Колесо уповільнило свій кругообіг і почало поклацувати. Підлітки закричали, підганяючи його далі.

- Ну ще трохи, любеньке, - примовляв і Стів Бернгардт. - Ще, ще далі, дорогеньке.

Колесо, повільно клацаючи, дійшло до третього сектора й спинилося на 24. З усіх горлянок вихопився радісний крик:

- Ти виграв, Джонні, виграв!

Хазяїн похмуро свиснув крізь зуби й виплатив виграші. Долар підліткам, два - Бернгардтові, десятку і два долари - Джонні. Тепер на кону перед Джонні лежало вісімнадцять доларів.

- Велика гра, зисковна гра. Гей-гей, налітай! Ще разочок, друже? Сьогодні колесо тебе любить.

Джонні подивився на Сейру.

- Як хочеш, Джонні, - сказала вона, але раптом відчула якийсь неспокій.

- Давайте, містере, - підбурював Джонні підліток із значком Джіммі Хендрікса. - Це ж така втіха - бачити, як ви його обдираєте.

- Гаразд, - мовив Джонні. - Останній раз.

- Ставте куди кому до вподоби...

Усі втупили очі в Джонні, а він стояв, замислено потираючи чоло. Його звичайно добродушне обличчя було тепер серйозне і зосереджене. Він дивився на колесо в облямівці лампочок, і пальці його невпинно ковзали по гладенькій шкірі над правою бровою.

- На місці, - мовив він зрештою.

З гурту споглядачів долинуло збуджене шепотіння.

- Ой, містере, це ви вже дражните долю.

- Розходився, - невпевнено сказав Бернгардт. Тоді озирнувся на дружину, але та лише знизала плечима, даючи зрозуміти, що все це для неї незбагненна річ. - Ет, де наше не пропадало, і я туди ж.

Підліток із значком поглянув на свого приятеля, і той здвигнув плечима й кивнув головою.

- Гаразд, - мовив перший, обертаючись до хазяїна. - І ми теж.

Колесо закрутилося. Сейра чула, як позаду один з різноробів заклався на п’ять доларів, що третій сектор більше не випаде. У животі в неї знову завирувало, але цього разу так не минуло, а щось там і далі переверталось, аж поки вона збагнула, що їй стає погано. На обличчі в неї проступив холодний піт.

Колесо, спиняючись, почало клацати на першому секторові, і один із підлітків аж руками махнув із злості. Проте нікуди не пішов. Колесо проклацало повз 11, 12, 13. Хазяїн нарешті повеселішав. Цок, цок, цок - 14, 15, 16.

- Ти диви, йде далі, - мовив Бернгардт. Голос його звучав уважено.

Хазяїн дивився на своє колесо так, наче от-от ладен був кинутись і зупинити його. А колесо вже відклацало 20, 21 і врешті спинилося на позначці 22.

І знову в натовпі глядачів, який тим часом зріс чоловік до двадцяти, розлігся переможний крик. Здавалося, всі, хто ще був на ярмарку, зійшлися сюди. Сейра наче здалеку почула, як різнороб, що програв свій заклад, віддаючи гроші, пробурчав: “Таким бісовим дурням завжди ведеться”. У голові в неї стугоніло. Аж раптом і ноги стали наче ватяні, усі м’язи дрібно тремтіли й не корилися їй. Вона закліпала очима, та від того їй тільки запаморочилось у голові й до горла підступила нудота. Весь світ гойднувся і похилився, так наче вона й досі була на круговерті, а тоді поволі став на місце.

То я з’їла несвіжу сосиску, пригнічено подумала вона. Оце тобі, Сейро, розплата за щасливий вечір на провінційному ярмарку.

- Гей-гей, налітай, - промовив хазяїн колеса без особливого завзяття й роздав виграші.

Два долари підліткам, чотири - Стівові Бернгардту й жмуток папірців Джонні - три десятки, п’ятірка і долар. Великої радості хазяїн не виявляв, проте був досить жвавий. Якщо цей довгий худий молодик з миловидою блондиночкою знов поставить на третій сектор, він, хазяїн, -напевне поверне своє. Поки молодикові гроші на кону, вони ще нічиї. А якщо він забере їх і піде? Дарма, хазяїн за сьогодні вже накрутив на колесі тисячу, то міг дозволити собі наприкінці й трохи потрусити гаманом. Чутка про те, що на колесі Сола Драммора був великий виграш, розлетиться швидко, і вже завтра сюди набіжать гравці, тільки встигай крутити. Такий виграш - добра реклама.

- Ставте куди кому до вподоби, - проспівав він.

Кілька чоловік із натовпу, протиснувшись наперед, і собі ставили на кін десяти- й двадцятип’ятицентовики. Та хазяїн дивився тільки на одного гравця.

- Ну що, приятелю? Є охота зірвати великий куш? Джонні обернувся до Сейри.

- А ти як... Гей, що з тобою? Ти біла мов привид.

- Живіт схопило, - відказала вона, силувано всміхнувшись. - Мабуть, від сосиски. Може, поїдемо додому?

- Ну звісно. Ще б пак. - Він уже забирав з кону жмуток зім’ятих папірців, коли це очі його знову спинились на колесі.

Дбайливе тепло, що сяйнуло було в них, миттю згасло. Вони знов неначе потемніли, стали холодні й зосереджені. “Він дивиться на це колесо, як хлопчисько на свій власний мурашник”, - подумала Сейра.

- ІЦе хвилинку, - мовив він.

- Гаразд, - відказала Сейра.

Тим часом їй усе дужче паморочилося в голові і млоїло в шлунку. А до того ще й бурувало нижче в животі, і це їй дуже не подобалось. Господи, аби тільки не пронесло...

Раптом вона подумала: “Він не заспокоїться, аж поки не програє все”.

А потім, з дивною впевненістю: “Але він не програє”.

- То як, приятелю? - запитав хазяїн. - Сюди чи туди, пан чи пропав?

- Узяв чи про...в, - докинув один з різноробів, і в натовпі почувся нервовий смішок.

Голова в Сейри йшла обертом. Раптом Джонні посунув свої папірці та монети на ріг кону.

- Що ви робите? - запитав хазяїн, щиро вражений.

- Усе на дев’ятнадцять, - відказав Джонні.

Сейра мало не застогнала, але стрималась. У натовпі зашепотілися.

- Не заривайтеся, - мовив Стів Бернгардт на вухо Джонні.

Джонні не відповів. Він утупився в колесо поглядом, у якому було щось близьке до байдужості. Очі його здавалися майже фіолетовими.

Раптом почувся якийсь дзенькіт, і Сейра в першу мить подумала, що то дзвенить їй у вухах. Та потім побачила, як інші гравці, що вже поставили гроші на кін, забирають їх, залишаючи Джонні грати самого.

“Ні! - хотілось гукнути їй. - Не можна так, не можна йому самому, це нечесно...”

Вона прикусила губу. Боялася розтулити рота, щоб її не вивернуло. З животом було зовсім погано. Вона побачила купку грошей, виграних Джонні, що самотньо лежала на кону під яскравим світлом голих лампочок. П’ятдесят чотири долари - а виграш на окреме число був десять до одного.

Хазяїн облизав губи.

- Містере, за законом штату, я не маю права приймати на окремий номер ставок понад два долари.

- Ану, крути! - рикнув Бернгардт. - За законом не можна приймати понад десять на сектор, а ти щойно дав йому поставити вісімнадцять. Що - перебздів?

- Та ні, я просто...

- Крутіть, - уривчасто мовив Джонні. - А ні, то я піду. Моїй дівчині нездужається.

Хазяїн обвів очима натовп глядачів. Ті дивилися на нього з неприхованою ворожістю. Кепсько. Не розуміють, що цей дивак кидає гроші на вітер, а він хоче його стримати. А, під три чорти. Всім однаково не догодиш. Хай він собі хоч догори ногами стане й програється до решти, то хоч можна буде зачинити на ніч.

- Гаразд, - промовив він. - Якщо серед вас нема державного інспектора... - І повернувся до колеса. - Колесо крутиться, крутиться, не знати де спиниться...

Він крутнув колесо, і цифри враз злилися в суцільну пляму. Якийсь час - здавалося, куди довше, ніж насправді, - не чути було ані звуку, тільки дзижчало Колесо Фортуни, десь хляпав на вечірньому вітрі край тенту і болісно стугоніло у Сейри в голові. Вона подумки просила Джонні, щоб той обняв її, але він стояв незворушно, поклавши руки на кін і прикипівши очима до колеса, яке начебто налаштувалось крутитися вічно.

Нарешті його оберти сповільнились так, що Сейра змогла розрізняти цифри й побачила 19 - одиницю та дев’ятку, виписані ясно-червоною фарбою на чорному тлі. Вони мигтіли вгору-вниз, вгору-вниз. Плавке дзижчання колеса змінилося рівномірним поклацуванням, що гучно лунало серед тиші.

Тепер номери проходили повз стрілку дедалі повільніше.

Один із різноробів здивовано вигукнув:

- Ох ти ж чорт, воно таки зупиняється!

Джонні стояв спокійно, дивився на колесо, і тепер

Сейрі здавалося (може, через недужний стан - тепер живіт їй болісно хапало й викручувало через однакові проміжки часу), ніби очі в нього стали майже чорні. Джекіл і Хайд, подумала вона й зненацька відчула перед ним незбагненний, підсвідомий страх.

Клац, клац, клац, клац...

Колесо прокладало другий сектор, поминуло 15 і 16, клацнуло на 17, а тоді, ніби мить повагавшись, і на 18. Ще “клац” - і стрілка опинилася проти номера 19. Натовп затамував віддих. А колесо подалось іще трохи вперед, і зубчик уперся в кілок між 19 і 20. Якусь мить здавалося, що кілок не вдержить стрілку і останні рештки інерції от-от посунуть колесо на 20. Та інерції не вистачило, колесо хитнулось назад і завмерло.

Якусь хвилю натовп ще мовчав. Ніхто не озвався й звуком.

Потім один з підлітків мало не побожно прошепотів:

- Гей, містере, це ж ви виграли п’ятсот сорок доларів!

А Стів Бернгардт докинув:

- Зроду ще не бачив такої гри. Ніколи в житті.

І зрештою натовп вибухнув радісним криком. Джонні ляскали по спині, штурхали. Люди протискалися повз Сейру, щоб доторкнутись до нього, і на мить, коли їх заступили одне від одного, вона відчула себе геть нещасною, і її охопив панічний страх. Знесилену, нездатну опиратись, її штовхали сюди-туди, в животі у неї все переверталося, а перед очима, розплившись у десяток чорних кружал, і далі оберталося колесо. У наступну мить Джонні вже знову був з нею, і вона з кволою радістю побачила, що це справжній Джонні, а не ота зосереджена, схожа на манекен, подоба, яка стежила за останнім обертом колеса. Вигляд він мав зніяковілий і стурбований.





Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 82; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.198.221.13
Генерация страницы за: 0.03 сек.