Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розділ другий. Було вже близько півночі, коли Джонні повернув машину до Сейриного під’їзду




Читайте также:
  1. До розділу 15
  2. До розділу 4
  3. До розділу 9
  4. Другий закон термодинаміки
  5. Другий період творчості
  6. Другий тиждень
  7. Можливості створювати інші відокремлені підрозділи юридичної особи
  8. Основні розділи плану
  9. Пам'ять і другий функціональний блокмозку. Види модально специфічних розладів пам’яті.
  10. Підрозділ 1. Особливості справляння податку на доходи фізичних осіб
  11. Підрозділ 10. Інші перехідні положення
  12. Підрозділ 2. Особливості справляння податку на додану вартість

 

 

Було вже близько півночі, коли Джонні повернув машину до Сейриного під’їзду. Сейра дрімала.

- Гей, - мовив він, вимкнувши мотор і легенько торсаючи її. - Приїхали.

- О... це добре. - Вона сіла рівно й запнула на собі пальто.

- Як ти себе почуваєш?

- Краще. Трохи ниє в шлунку й болить поперек, та загалом краще. Джонні, ти б їхав у Клівз моєю машиною.

- Та ні, не варто, - заперечив він. - Хтось може помітити, що вона цілу ніч простояла перед будинком. Навіщо нам ті пересуди.

- Я ж однаково збиралася їхати до тебе...

Джонні посміхнувся:

- Отоді варто було б ризикнути, навіть якби нам довелося пройти пішки три квартали. До того ж я хочу, щоб машина була в тебе напохваті в разі ти все-таки надумаєш поїхати до лікарні.

- Не надумаю.

- Все може бути. Можна, я зайду і викличу собі таксі?

- Та певне.

Вони зайшли, і тільки-но Сейра засвітила світло, як її знов почало тіпати.

- Телефон у вітальні. А я тим часом приляжу й вкриюся ковдрою.

Вітальня була невеличка, скупо вмебльована і скидалася б на якесь офіційне приміщення, коли б не строкаті завіски, розмальовані квітками найнеймовірніших обрисів і кольорів, та ще кілька афіш на стіні: Боб Ділан у Форест-Хілзі, Джоан Баез у “Карнегі-холі”, “Джефферсон ейрплейн” у Берклі, “Бердз” у Клівленді.

Сейра лягла на канапу й натягла ковдру до підборіддя. Джонні стурбовано поглянув на неї. Обличчя її було біле, як крейда, і лише під очима залягли темні кола. Вона мала зовсім хворий вигляд.

- Може б, я залишився тут на ніч, - сказав він. - Просто на той випадок, коли б щось сталося, як ото...

- Як ото манюсінька, з волосину, тріщинка в шийному хребці? - з сумною іронією подивилася на нього Сейра.

- Ну, ти ж розумієш... Усяке буває. Лиховісне бурчання в низу живота вирішило справу.

Вона таки справді збиралася завершити цей вечір у ліжку із Джоном Смітом. Одначе тепер про це годі й думати. То бракувало ще тільки залишити його на ніч, щоб разом чекати, коли її знов занудить і вона побіжить до туалету ковтати “Пепсо-Бісмол”.

- Усе буде гаразд, Джонні, - сказала вона. - Просто попалася несвіжа сосиска. Так само міг з’їсти її і ти. Подзвони мені завтра, коли в тебе буде “вікно”.

- Ти певна, що все обійдеться?

- Так.

- Ну гаразд, серденько. - І, не сперечаючись далі, він зняв телефонну трубку, щоб викликати таксі.

Заколисана звуками його голосу, Сейра заплющила очі. Одна з рис Джонні, які їй особливо подобались, полягала в тому, що він завжди чинив як потрібно, як найкраще, анітрохи не дбаючи про свої вигоди. То була чудова властивість. Сейра почувала себе геть розбитою і не мала сили на безглузду світську гру в пристойність.



- Діло зроблено, - сказав Джонні, поклавши трубку. - Машина буде за п’ять хвилин.

- Принаймні добре, що тепер ти маєш чим заплатити, - з усмішкою мовила вона.

- І щедро кинути на лапу, - відгукнувся він, непогано наслідуючи відомого коміка.

Тоді підійшов до канапи, сів поряд і взяв Сейру за руку.

- Джонні, як ти це зробив?

- Що?

- На тому колесі. Як у тебе вийшло?

- Просто щось сяйнуло, ото й тільки, - відповів він трохи силувано. - Таке часом буває з кожним. І на кінних перегонах, і в картах, і в звичайнісінькій “орлянці”.

- Ні, - заперечила вона.

- Що “ні”?

- Не думаю, що кожному може таке сяйнути. То було щось майже надприродне. Я навіть... трохи злякалася.

- Справді?

- Так. Джонні зітхнув.

- Час від часу в мене виникає якесь передчуття, оце і все. Скільки себе пам’ятаю, ще змалку. Я часто допомагав людям знаходити загублені речі. Як отій малій Лайзі Шумен з нашої школи. Знаєш ту дівчинку?

- Маленька, смутна й тиха Лайза? - Вона всміхнулася. - Знаю. Завжди витає десь над хмарами на моїх уроках граматики.

- Вона загубила свого шкільного персника, - сказав Джонні, - і прийшла до мене в сльозах. А я спитав її, чи подивилася вона в кутках верхньої полиці у своїй шафці для одягу. Чиста здогадка. Але персник був там.

- І ти завжди міг таке робити?

Джонні засміявся й похитав головою.

- Та ні, не завжди. - Його усмішка трохи потьмяніла. - Але сьогодні це передчуття було особливо сильне. Оте колесо... - Він злегка стиснув руки в кулаки й, нахмурившись, подивився на них. - Я наче тримав його отут. І воно викликало в мене з біса дивні асоціації.

- Які?

- З гумою, - промовив він повільно. - З паленою гумою. І з холодом. З кригою. Чорною кригою. Усе воно було десь у моїй підсвідомості. Не знати чому. І якесь лиховісне передчуття. Наче застереження.

Сейра пильно подивилася на нього, але нічого не сказала. Обличчя Джонні помалу проясніло.

- Та хоч би що воно було, тепер усе те минулося. А може, й не було нічого.

- Так чи так, а на п’ятсот доларів тобі пофортунило, - сказала вона.

Джонні засміявся й кивнув головою. Він більше не говорив, і Сейра задрімала, рада, що він поруч. Прочну-лася вона тоді, коли по стіні перебігло світло фар знадвору. То було таксі.

- Я подзвоню, - сказав Джонні й ніжно поцілував її в щоку. - Ти справді не хочеш, щоб я залишився тут з тобою?

Сейрі раптом дуже захотілося цього, але вона похитала головою.

- Подзвониш мені завтра.

- На третьому уроці, - пообіцяв він і рушив до дверей.

- Джонні... Він обернувся.

- Я люблю тебе, Джонні, - мовила вона, і його обличчя враз засвітилося, неначе спалахнула електрична лампочка.

Він послав їй цілунок губами.

- Одужуй, - сказав він, - і ми про все поговоримо.

Сейра кивнула головою, але минуло чотири з половиною роки, перше ніж їй випало знову поговорити із Джонні Смітом.

 

 

 

- Ви не проти, якщо я сяду спереду? - спитав Джонні у водія.

- Сідайте. Тільки не зачепіть коліньми лічильник. Його легко збити.

Джонні з деякими труднощами засунув свої довгі ноги під лічильник і захряснув дверці. Водій, середніх літ чолов’яга з лисуватою головою та чималим черевом, спустив прапорець, і таксі рушило по Флег-стріт.

- Куди?

- Клівз-Мілз, - відповів Джонні. - Головна вулиця. Я покажу де.

- Доведеться взяти з вас упівтора більше, - сказав таксист. - Я б і не хотів, але ж звідти мені порожнем вертатися.

Рука Джонні машинально лягла на жмуток купюр у кишені штанів. Він намагався пригадати, чи мав коли при собі стільки грошей водночас. Один раз мав. Коли купував за тисячу двісті доларів держаний “шевроле”. З якоїсь примхи він попросив в ощадному банку дати йому всю ту суму готівкою - просто захотілося побачити на власні очі таку купу грошей. Виявилося - нічого аж такого особливого. А от обличчя торговця держаними машинами, коли Джонні вручив йому дванадцять стодоларових папірців, таки варто було побачити! Та жмуток грошей, що лежав у кишені тепер, зовсім не тішив Джонні, тільки збуджував невиразну смуту в душі й нагадував йому про материн афоризм: дурні гроші приносять нещастя.

- Гаразд, упівтора то й упівтора, - сказав він водієві.

- Вважаймо, що порозумілися, - озвавсь водій уже приязнішим тоном. - Я тому так скоро приїхав, що мав виклик на Ріверсайд, а там ніхто не признався.

- Он як? - мовив Джонні, не дуже тим зацікавившись.

Обабіч дороги мелькали темні будинки... Він виграв сьогодні п’ятсот доларів - нічого бодай трохи подібного йому ще ніколи в житті не випадало. Але його й досі не полишав отой примарний дух паленої гуми... оте враження, ніби він знов переживає давно забуту пригоду, що сталася з ним, коли він був малим хлопчиськом... І передчуття якогось нещастя у відплату за сьогоднішнє везіння...

- Атож, ті п’янюги викликають тебе, а потім передумують, - провадив таксист. - Я їх ненавиджу, бісових п’янюг. Подзвонить, а тоді й каже собі: є, якого біса, поп’ю ще пива. Або ж, поки чекає, проп’є і те, що лишив на дорогу, а ти під’їдеш: “Кому тут таксі?” - і ніхто ані пари з уст.

- Еге ж, - мовив Джонні.

Тепер ліворуч виднілася річка Пенобскот, темна й масна... Ще й Сейра занедужала, а на довершення всього освідчилась йому. Чи, може, то вихопилося в неї тільки під впливом хвилинної слабкості, - але, боже мій, а що, як це правда? Він-бо покохав її мало не з першої зустрічі. Ото було б справжнє щастя, а не виграш на колесі. Та думки раз у раз поверталися до колеса, і тоді його опосідала тривога. Джонні й досі бачив у темряві перед собою, як воно обертається, чув, наче в моторошному сні, дедалі повільніше поклацування зубчика-стрілки об кілочки. Дурні гроші приносять нещастя.

Водій звернув на шосе № 6, уже цілком захоплений власним монологом.

- ...Тож я й кажу: “Ти мені ці бісові штуки з голови викинь!” Ви бачили, який розумний став! Такого паскудства я ні від кого не стерплю, навіть від рідного сина. Я кручу кермо вже двадцять шість років. Мене шість разів грабували. А скільки разів “буцався”, то й не злічити, одначе у велику аварію і разу не вскочив, хвала діві Марії, святому Христофорові й Господові нашому Всевишньому. Ви мене розумієте? І кожного божого тижня, хоч би який був випав непожитний, я відкладав по п’ятірці йому на коледж. Іще відтоді як він цицьку смоктав. А задля чого? Щоб він одного чудового дня прийшов додому й заявив, що президент Сполучених Штатів - свиня! Хай йому чорт! Він же, певно, вважає, що і я свиня, хоч сказати й боїться, бо знає: я швидко полічу йому зуби. Оце така вам нинішня молодь. Тож я й кажу: “Ти мені ці кляті штуки з голови викинь!”

- Еге ж, - мовив Джонні.

Вони вже їхали лісом. Десь ліворуч було Карсонове болото. До Клівз-Мілза лишалося миль із сім, не більше. Лічильник вибив ще десять центів.

Усього десять центів, невеличка монетка... Гей-гей, налітай!..

- А ви при якому ділі, можна поцікавитись? - запитав водій.

- Учителюю в Клівзі.

- Он як? То ви розумієте, про що я кажу. Що ж воно все-таки діється з нашими дітьми?

А те, що вони з’їли протухлу сосиску, яка зветься В’єтнам, і отруїлись. Ту сосиску їм продав добродій, якого звуть Ліндон Джонсон. Тоді вони, уявіть собі, йдуть до іншого добродія і кажуть: “Бога ради, містере, нам так погано, що далі нікуди”. А цей інший добродій, на ім’я Ніксон, їм відповідає; “Я знаю, як вам зарадити. З’їжте ще кілька сосисок”. Ось що діється з американською молоддю.

- Хто його знає, - відказав Джонні.

- Усе своє життя чогось прагнеш, із шкури пнешся... - провадив таксист, і тепер у його голосі чулося непідробне замішання, що триватиме зовсім недовго, бо жити йому лишилося всього якусь хвилину. А Джонні, не знаючи цього, щиро жалів бідолаху, співчував його нездатності зрозуміти що й до чого.

Крихітко, прилинь до мене... хай весь світ двигтить із нами.

- Хочеш як краще, а твоє чадо приходить додому з патлами до гузна й каже, що президент Сполучених Штатів - свиня. Свиня! Ні, хай йому чорт, я просто не...

- Стережись! - закричав Джонні.

Таксист звернув до нього обличчя - пухке обличчя члена Американського легіону[12], серйозне, сердите й нещасне у відсвіті приладової дошки та раптовому спалаху фар зустрічної машини. Тоді швидко глянув уперед, але було вже пізно.

- І-і-і-і-сусе!..

Попереду, по обидва боки білої осьової лінії виникли дві машини. Вони бік у бік виповзали на вершину пагорба - “мустанг” і “додж-чарджер”. Джонні навіть почув надсадне ревіння їхніх моторів. “Чарджер” сунув просто на таксі. Він навіть, не намагався звернути, і таксист закляк за кермом.

- І-і-і-і-і...

Джонні майже не помітив, як “мустанг” проскочив зліва від них. А в наступну мить таксі і “чарджер” зіткнулися лоб у лоб, і Джонні відчув, що його кинуло вгору і вбік. Болю не було, хоч краєм свідомості він відзначив, як ударився ногами в лічильник, і то так, що збив його з кронштейна.

Заскреготало розтрощене скло. У нічне небо шугнув величезний язик полум’я. Голова Джонні гупнула у вітрову шибу й вибила її. Усе почало провалюватися в якусь яму. Він відчув невиразний, глухий біль у плечах і руках - то його тіло слідом за головою порвалося крізь розбите скло. Він летів. Летів у темну жовтневу ніч.

У голові промайнуло: “Я вмираю? Це вже кінець?

І внутрішній голос відповів: “Так, схоже на те”.

Він летів. Осінні зорі розтинали небо. Унизу гримнуло - то вибухнули бензобаки. Спалахнула жовтогаряча заграва. Потім - темрява.

Його політ у порожнечі закінчився глухим ударом і сплеском. Він шубовснув у холодну твань Карсонового болота, кроків за десять від того місця, де таксі і “чарджер”, вліпившись одне в одного, зметнули в чорне небо вогненний стовп.

Темрява.

Потьмарення свідомості.

І ось уже лишилося тільки велетенське червоно-чорне колесо, що оберталося в темному безмежжі, мовби у міжзоряному просторі... Спробуйте щастя, раз - це тільки щасливий випадок, а два - то вже щаслива доля, гей-гей, налітай... Колесо оберталося - вгору і вниз, червоне і чорне, - зубчик поклацував об кілочки, а він усе силкувався добачити, чи не спиниться воно на двох нулях - “своєму” номері, що несе всім програш, а виграш - тільки закладу. Силкувався добачити, але колесо вже зникло. Довкруг були лише морок і ота всеосяжна порожнеча. Холодне забуття.

Джонні Сміт поринув у нього на довгий-довгий час.

 

 





Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 64; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.227.51.103
Генерация страницы за: 0.011 сек.