Кримський степовий край

Кримський степовий край є своєрідним у тектоніко-орографічному і ландшафтно-зональному аспектах. Поступове збільшення абсолютних відміток поверхні від молодої акумулятивної низови­ни до степових рівнин і передгір'їв, різновіковість геоструктурних елементів, специфіка біокліматичних компонентів зумовлюють візу­альну дзеркально відображену (перевернуту) просторову ландшафт­ну структуру цього краю щодо Присивасько-Приазовського степу. Однак детальне вивчення степових кримських півострівних ланд­шафтів свідчить про те, що вони не є прямими аналогами середньо-степових ландшафтів. Це пов'язано також з тим, що в тектонічному відношенні вона охоплює герцинські структури Скіфської платфор­ми — Тарханкутське і Сімферопольсько-євпаторійське підняття, Альминську западину. Східна частина Степового Криму належить до Індоло-Кубанського крайового прогину, в межах якого виділя­ються Індольська западина та складчасті структури Керченського півострова. В неогені й антропогені герцинські структури зазнали тектонічних рухів різних знаків. Так Тарханкутське підняття зашавало позитивних рухів (+200 м), тоді як Альминська западина — опускання (-200 м). Тектонічні структури виражені в сучасному рельєфі у вигляді Тарханкутської ерозійно-денудаційної височинної рівнини, пластової рівнини Степового Криму, Керченської дрібно-складчастої горбистої рівнини.

На південному заході Тарханкутського півострова вище місцево­го базису ерозії розташовані відклади крейди. Однак породами, що найбільше відслонюються, є перешаровані мергелями і глинами сар­матські й меотичні вапняки, перекриті континентальними мергелистими суглинками і червоно-бурими глинами. У відслоненнях Кер­ченського півострова спостерігаються сланцеві майкопські глини, сарматські глини, мергелі та вапняки. Антропогеновий покрив пред­ставлений елювіально-делювіальними суглинками, глинами з улам нами корінних порід, гравійно-гальковим матеріалом. На межиріч­чях вони перекриті лесовими породами.

Кліматичні умови краю визначаються тривалим теплим літом, короткою малосніжною зимою, значними тепловими ресурсами. Безморозний період триває 175—225 днів, а вегетаційний — 230— 235 днів. Сума активних температур становить 3300—3450 °С. Се­редньорічна сума опадів змінюється від 420 мм у центральній час­тині до 300 мм на узбережжі. За таких умов зволоження гідрогра­фічна мережа малорозвинена. Річки Салгир, Велика і Мала Карасів-ки, Булганак, Індол та ін. пересихають у нижній течії і закінчують­ся на рівнині, не досягаючи морів. На вододілах зустрічаються овальні улоговини. Територія східної частини краю дренується сухоріччя-ми та балками з тимчасовими водотоками.

Ґрунтами, що переважають, є чорноземи південні малогумусні, які сформувалися на лесових породах та елювії карбонатних порід. У північній частині краю поширені темно-каштанові ґрунти. На те­расах, днищах сухоріч та балок розвинені чорноземно-лучні ґрунти. У минулому на південних чорноземах була розвинута бідна різно-травна типчаково-ковилова та різнотравно-типчаково-ковилова рос­линність. На щебенистих чорноземах домінували чагарникові й ксерофітні типчаково-ковилові степи. Степи збереглися на вапня­кових схилах у дуже зміненому стані через випас.

На загальному рівнинно-степовому ландшафтному фоні краю виділяються природні комплекси середньостепового підтипу. Від середньостепових ландшафтів Причорноморської низовини вони відрізняються більш південним положенням, а отже, значними теп­ловими ресурсами, наявністю малопотужних щебенюватих ґрунтів, значним поширенням петрофітних степових асоціацій та ін.

Підтипові та видові відмінності в просторовій ландшафтній струк­турі краю зумовлюють його поділ на Північно-Кримську низовин­ну, Тарханкутську височинну, Центральнокримську рівнинну, Кер­ченську пасмово-горбисту степові ландшафтні області (рис. 40).

Дата добавления: 2015-06-26