Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Другий період творчості

Читайте также:
  1. Акушерська тактика має відповідати фазі другого періоду пологів
  2. В ПЕРІОД ПЕРЕБУДОВИ
  3. В РЕГІОНАЛЬНІЙ ПЕРІОДИЦІ
  4. Діагностика періодів і фаз пологів.
  5. Другий закон термодинаміки
  6. Другий тиждень
  7. Етнополітичні аспекти української історії новітнього періоду.
  8. І РАННІЙ ПИСЕМНИЙ ПЕРІОД
  9. Модуль І. Лекція 3. Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського народу. 1 страница
  10. Модуль І. Лекція 3. Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського народу. 2 страница
  11. Модуль І. Лекція 3. Етнополітика та її особливості в різні періоди життя українського народу. 3 страница



З 1890 по 1892, після повернення до Москви з поїздки по Сахаліну, Чехов оселився в невеличкому двоповерховому флігелі на Малій Дмитрівці. Тут він працював над книгою «Острів Сахалін», розповідями «Стрибуха», «Дуель», «Палата № 6», а також зустрічався з письменниками В. Г. Короленка, Д. В. Григоровичем, В. А. Гіляровським, П. Д. Боборикіна, Д. С. Мережковським, В. І. Немировичем-Данченко, відомими акторами А. П. Ленським і А. І. Южин, художником І. І. Левітаном. Флігель зберігся до нашого часу і відзначений пам'ятною дошкою з барельєфом А. П. Чехова.

З 1892 по 1899 роки Чехов проживав у підмосковному маєтку Меліхово, де зараз працює один з головних чеховських музеїв. За роки «меліховського сидіння» було написано 42 твори. Пізніше Чехов багато подорожував по Європі. Останні роки Чехов, у якого загострився туберкульоз, для поправки здоров'я, постійно живе у своєму будинку під Ялтою, лише зрідка приїжджаючи в Москву, де його дружина (з 1901 р.), артистка Ольга Леонардівна Кніппер, займає одне з визначних місць у відомій трупі московського «Літературно-художнього гуртка» (Станіславського). У 1900 р., при перших же виборах у Пушкінське відділення академії наук, Чехов був вибраний в число його почесних академіків. У 1902 Чехов разом з В. Г. Короленко відмовився від звання академіка після розпорядження Миколи II анулювати обрання Максима Горького в почесні академіки.


А. П. Чехов Іонич

Події оповідання «Іонич» відбуваються в губернському місті С. Щоб дати уявлення про тутешнє життя, письменник знайомить читача з родиною Туркіних, на думку місцевих жителів, «найосвіченішою й найталановитішою» в усьому місті. Чехов довіряє читачу і, як завжди, уникає прямих оцінок. Але, знайомлячись з членами цієї родини, розумієш, які вони бездарні і нудні.

Збірний портрет жителів міста виглядає так: «...поки з обивателем граєш у карти або закусуєш з ним, то це мирна і навіть недурна людина, але варто тільки заговорити з ним про що-небудь неїстівне, наприклад про політику або науку, як він стає в глухий кут і заводить таку філософію, тупу і злу, що залишається тільки рукою махнути і відійти».

У це життя входить молодий лікар Дмитро Іонич Старцев. Він сповнений сил, енергії, захоплений роботою... Молодого Старцева цікавлять література, мистецтво. Перед нами людина, не позбавлена добрих прагнень, серйозних інтересів, яка прихиляє до себе читача. Тим більше що Антон Павлович про лікарів пише завжди як про особистості (лікарі Астров, Димов). Чому людина, що обіцяє бути дуже цікавою в житті, так раптово перетворилася на обивателя?

Усією логікою оповіді Чехов переконує: жахливе міщанське середовище, але людина гідна імені людини лише в тому випадку, якщо вона бореться проти його впливу, якщо вона протиставляє йому своє людське «я». Висока мета, улюблена робота не стали основою життя для Старцева. Прагнення ситості і спокою виявилося сильнішим. Його моральне падіння передовсім виявилося в коханні. Старцева в Котикові захоплює її начитаність, вона здається йому розумною, інтелігентною. Однак кохання, щойно виникнувши, вже лякає його. «До чого приведе цей роман?» — міркує він. «А посагу воші дадуть, напевне, чимало», — думає закохана молода людина. Запропонувавши «руку і серце» і діставши відмову, Старцев страждав... рівно три дні. Згадуючи всі турботи, він ліниво потягувався і говорив: «Скільки справ додалося, одначе!» Але яке не було це кохання бідне, неглибоке, воно одне тільки й утримувало Старцева від духовної деградації. Поступово він опускається все нижче і нижче. Колись обивателі відчували в Старцеві щось чуже і дражнили його поза очі «поляк надутий». Точна і вагома чеховська деталь. Хоча Старцев не був поляком, але обивательська злість зазвичай шукає національного обґрунтування. Тепер же його по-родинному називають «Іонич». Скаржачись на навколишнє середовище, він мириться з ним. Його інтереси стають такими ж, як інтереси інших обивателів: він охоче грає вечорами в карти, а прийшовши додому, із задоволенням рахує гроші, отримані від хворих. За чотири роки Старцев розгубив усе, що відрізняло його від обивателів міста С. Звичайно, можна сказати, що Старцев гине, підпавши під вплив обставин. Це так, але треба сказати, що підпадає він з великою готовністю, без найменшого опору, дуже швидко. Ніяких внутрішніх протиріч, ніякої боротьби із собою, мук, переживань. Він приймає спосіб життя тих, кого сам колись засуджував. У коротенькій останній главі ми бачимо висновок, до якого прийшов Старцев: це «глуха туга небуття», повільне вмирання. Іонич утратив людську подобу. Коли він, «пухкий, червоний», сидить на своїй трійці, здається, що їде не людина, а язичеський бог.



А. П. Чехов написав історію нової форми тяжкої соціальної хвороби, яку давно вивчала російська література, — історію духовної деградації людини. У гоголівському Плюшкіні людину з'їла пристрасть накопичення. Але це був поміщик, основа його хвороби — володіння живими душами. Старцев — різночинець, лікар. Усе життя він працює. Але діяльність, позбавлена високої мети, виявляється пагубною і для трудівника-інтелігента. Епіграф твору до самого лікаря Старцева стосунку не має...

У оповіданні «Іонич» А. П. Чехов попереджає читача: не піддавайтеся згубному впливу середовища, не віддавайте світлих ідеалів молодості, бережіть у собі людину!

 

 

Образ Бєлікова

Всією своєю творчістю А. П. Чехов хотів пробудити в людях бажання "берегти в собі людину". Автор вів читача через зрозуміле і близьке для нього до узагальнюючого висновку про всю систему життя, пробуджуючи суспільну громадянську свідомість. Бєлікову, героєві оповідання "Людина в футлярі", притаманне прагнення до мертвої форми — все заточити у футляр. У цьому образі А. П. Чехов показав символічний тип чиновника, який всього боїться та всіх тримає під страхом. Класичною формою боягузтва стали його слова "Як би чогось не вийшло!" На перший погляд, учитель Беліков безглуздий у своєму бажанні вмістити самого себе та оточуючих у футляр. Він офіційно пильнує інструкції, душить свободу, ініціативу, доносить на всіх, ворожо ставиться до всього нового. Бєлікова, що навчає давньогрецької мови, дійсність дратувала, лякала, тримала в стані постійного збентеження, він завжди хвалив минуле, а дійсність викликала у нього відразу. Не тільки вчителі та гімназисти страхалися цієї людини, він був страшний і для всього міста: залякані ним люди боялись голосно розмовляти, ходити на запрошення, читати книжки, улаштовувати спектаклі, посилати листи, допомагати бідним тощо. І в цьому була небезпека Бєлікових для суспільства. У бєліковщині уособлювались відсталість, бажання зупинити життя, оплутати все павутинням міщанства. Бєліковщина була породженням самодержавно-поліцейського режиму. Так про неї каже й Іван Іванович, бо, як він вважає, бєліковщиною пройняте все життя інтелігенції. Образ Бєлікова — глибоко типовий. У ньому з величезною силою викрито риси прислужників царизму, висміяно вплив урядової реакції на життя та особистість людини. Висновок із оповідання: людина, що живе "футлярним" життям, не має права на існування, бо вона тільки заважає розвиткові, прогресу суспільства. Беліков — це духовне здичавіння, моральне падіння, обивательщина.
 

 

 





Дата добавления: 2015-06-26; Просмотров: 75; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.198.2.110
Генерация страницы за: 0.005 сек.