І. Франко

Твір цей мусив бути виголошеним під час річного екзамену перед багаточисленною публікою, яка складалася переважно з батьків та родичів учнів.

Великодні діалоги

А коли не хочу, то із школи втечу.

До школи учитися ходжу.

Різдвяні діалоги

Тематика

Найрозповсюдженіший тип: тема визначається якимось релігійним святом: загальновідома тема, що живе у свідомості кожного християнина Þ сприймання було легше.

Основа: біблійна історія → сюжетна канва + багатий матеріал для повчань.

Джерела:

· євангельські послання (всі етапи народження Ісуса до поклоніння волхвів) – історія про гріхопадіння прабатьків + про вигнання із раю;

· церковні співи й молитви

Головна ідея: з’єднання божественного з людським.

Ісус — бог бідних, прийшов, щоб порятувати їх від гріха Þ євангеліє від Луки.

ü Памва Беринда “Вірші на Різдво Христове…” (1616 р., Львів: обробка матеріалу, що входив до складу старовинної традиційної різдвяної містерії Þ обробка мотивів про Різдво Христове.

Головний мотив: Христос — заступник бідних від усіх незгод (пролог: народження Христа — радість для пригноблених)

ßßß

зв’язок з народними колядками (І. Франко)

“Різдвяна вірша” для 27 отроків (XVII ст..) (опублікована Я. Гординським)

Зразок поєднання усталеного церковного та школярського, дещо дитячого сприймання релігійного свята: скарги на скруту шкільного життя: у школі – голод, холод, які змушують до втечі:

Я малий отрок,

як в полі дикий звірок,

дома дарма не сиджу,

Коли хочу, то ся учу,

“Похвала на преславний день Різдва…” К. Транквіліона-Ставровецького (1646 р.).

Витримана у межах суворих гамілетичних правил і практично позбавлена житейських, побутових моментів.

Джерела: передісторія Великодня (муки Христа), обставини Воскресіння

ß

послідовність у викладі подій порушується.

+

деталі подій Þ ілюстрація думки про необхідність бути вдячним Христу за подвиги.

Активні щодо слухачів: вимога співчуття до Ісуса, докори щодо гріхів людей.

“Вірші на радісний день Воскресіння Христа Спасителя нашого” Й. Волковича (1636 р.).

Використано алегоричні фігури: Розум, Пам’ять, Радість Церкви, Милосердя Боже, Воля…

“Похвала на пресвітлий день Воскресіння Христова” К. Транквіліона-Ставровецького (1646 р.).

“Антипролог” (II пол. XVII ст.).

В основі: сюжет вибавлення грішників з пекла Þ засіб характеристики образу Месії.

Великодній настрій Þ опис весняного пробудження природи.

Дидактичні діалоги:

“Банкет духовний” (II пол. XVII ст.), опублікований І.Франком (назва дана ним же за першою фразою).

В основі: короткий лексичний катехізис Þ весь обсяг християнського віровчення Þ суто дидактично-релігійний зміст.

Мета: високопатріотична — заохотити батьків віддавати своїх батьків до школи Þ показ ролі освіти у формуванні людини: лише освіченість може забезпечити справжню цілісність особистості.

Композиція: віршований пролог + прозова розмова + віршований епілог.

Містерії

Тематика

Біблійні події Старого Завіту	Біблійні події Нового Завіту (історія Христа та апостолів)	Життя святих християнської церкви
ß	ß	ß
Старозавітні містерії	Новозавітні містерії (особливо популярні – про страсті Христові)	Агіографічні містерії
	ß	ß
Різдвяні Þ вертепний обряд	Великодні (коротка сцена ангела з жінками, які шукають Христа після його Воскресіння)

Різдвяний цикл (вертеп)

Розвинулися із містерій, що виставлялися по церквах живими особами: Марія, Йосип, Ісус, пастухи, ангели, царі, а також особами, вирізаними з картону і уміщеними в будиночку, який виставлено в церкві. Після богослужіння — носився по хатах (зі співами та поясненнями).

Вертеп набув дві форми:

поважний текст,

весела інтермедія

ß

зміни в архітектурі (двоповерховий).

Україна: в такій формі - при кінці XVI ст. (до наших часів).

Великодній цикл

У Польщі - з XVI ст., широко розвинулася в XV і XVI ст. Продовжувалася в межах страсного тижня (декілька днів).

Велика кількість сцен з Біблії (від створення людини).

Містерія “Слово о збуренню пекла” (I пол. XVII ст.).

Видана І.Франком.

Великодня драма. Близькість до містерії: “містерія страстей Христових” (В.Рєзанов).

Основа - апокрифічний мотив зшестя Христа у пекло (Джерела: Никодимове євангеліє, “Слово на велику п’ятницю” Є.Олександрійського). Вільне поводження з легендою, включення у дію рис реального життя.

Тема: Подолання Христом пекла та влади дияволової.

Ця обмеженість у оповіді євангельської історії про те, як Христос вирятував рід людський, пояснюється відсутністю великої сцени та інших, необхідних для значної п’єси, умов.

Про те, що відбувалося перед зображуваною дією і до тієї дії спричинилося, глядачі дізнаються з розмов дійових осіб Þ вони подають всю інформацію про страсті Христові.

Особливість композиції: не залежить від поетики; відсутні пролог, епілог.

Цінність драми: метрика віршів нагадує склад козацьких дум; оригінальність зображення дійових осіб.

Образна система

Центральна постать — Христос Þ відчутні традиції французьких, німецьких, чеських, польських містерій. У київських драмах практично ніколи не зображався (замість Христа, Бога ― алегорична персоніфікована постать Милость Божа).

Завжди в центрі дії, що відбувається перед глядачами, незалежно від того, чи є він, чи нема його на сцені: про нього говорять, його вихваляє хор.

Пекельний староста Люцифер: молодий авантюрист (не може забути небесні палати, звідки його вигнали). Виголошує монолог, що є своєрідним прологом до драми: від сотворіння світу до сучасного дії часу.

Хазяїн пекла Ад: старий добродушний дідок (паралель з давньогрецьким Плутоном). Діє обережно, боїться Люцифера.

Містерія “Царство Натури Людської” (1698)

Найдавніша датована з київських великодніх драм.

Великодня драма алегоричного характеру. Збереглася лише частина: I акт і 5 сцен II акту.

Дія відбувається на небв, в раю, в пеклі, на землі.

Дійові особи: персоніфіковані постаті двох ворожих таборів - небесних і диявольських, вони борються за Натуру Людську (тобто людину, її душу).

Образна система: за характером алегорична:

“Всемогутня Сила” – Бог, “Натура Людська” – людина, Небо, Воля, Розкіш, “Злість Люциперова” – Люципер, “Спонада” – Сатана, Злість, Милосердя (виконує роль оборонця людини), Істина (виконує роль звинувачувача людини), Гнів Божий, Суд, Декрет (постанова про вигнання з раю), Херувим (виконує вирок), Вулкан, Неволя, Милість Божа, Віра, Надія, Плач Натури Людської, Благодать Божа, Одчай, Фараон, Фортуна, Смерть, Смертні Гріхи.

Композиція

Пролог – найпростіший з усіх видів пролога, про які говорила теорія: просте повідомлення про зміст майбутнього видовища. Визначені якнайширші рамки дії - драма мала охопити період часу в кілька тисячоліть і змістом відповідала середньовічній містерії страстей: від сотворіння людини та введення її до раю до картини страждань і смерті Христа як викупної жертви за гріх людини.

I акт - починається раніше, ніж вказано у пролозі: зі сцени бунту ангелів, скинення з неба Люципера, створення людини (Натури Людської), її гріхопадіння, вигнання з раю, скорбота за втраченим раєм Þ переказ Біблійного оповідання.

З образом Люципера вводиться мотив про злобу, що її почуває диявол до людини через заздрість, він пояснює та готує спокусу людини в раю (відгомін середньовічної містерії + руських джерел).

Вплив єзуїтського театру позначається на введенні у дію системи алегоричних образів: замість образу Бога – “Всемогуща Сила” – Бог власною персоною здебільшого не зображався. В уста цього персонажа вкладені слова, що подібні за змістом до мови Бога –Отця, що творить світ (джерело: І розділ Буття), - дія замінена оповіддю про те, як було створено світ[1].

Сцена 5-я – обробка райського “пренія” про подальшу долю Натури Людської. Набуває ознак реальної земної дійсності – картина суду (захисник, прокурор, вирок).

Сцена 7-а – має ліричний характер, особливу роль відіграє музика (відчутний вплив єзуїтської драми). Плач Натури Людської виконує покаянний спів: арія соліста з хором.

Сцена 8-а – монолог Злості, сповнений образами античної міфології (Плутон, Фурії, Мегера, Орфей, Сізиф – образи, що наповнюють підземне царство). Картина пекла з його мешканцями.

Сцена 9-а – символічно-алегоричного змісту: Милість Божа, Віра і Надія виступають зі своїми символами, примущують Натуру Людську вірити і сподівавтися.

II акт - сцени єгипетської неволі, вихід іудейського народу в землю обітовану. Змалювання боротьби пекельних сил з Богом за людину.

Символічне зображення початку рабства: Неволя вводить юрбу жидів, що їх зв”язують єгиптяни.

Міраклі

“Олексій, людина Божа” (1673-1674)

Перша датована драма (з життя святих).

Основа: Популярна агіографічна легенда про св.Олексія, сина римського сенатора Євфиміама, що полюбив убозтво і покинув рідну домівку, щоб на схилі віку убогим старцем повернутися, вмираючи, і чудом сповістити Рим про свою святість.

Переробка легенди ― дуже популярна в українській літературі: С.Полоцький, Л.Баранович, Ф.Прокопович, С.Яворський.

Драма від житія відрізняються лише введенням фігур ангелів та алегоричних фігур.

Поява обумовлена обставинами життя тодішніх Києва та України:

q після Андрусівського перемир’я (1667) Київ залишився під Москвою, яка відмовилася віддавати його Польщі;

q релігійна та феодальна українська верхівка прихильно ставилася до цього, всіляко прославляючи царя і російських воєвод.

ßßß

Феодально-церковний характер владної верхівки України, прихильної до релігії, до культу, навіяв ідею вшанувати царя Олексія Михайловича, вшанувавши його святого патрона, взяти для урочистої вистави сюжет релігійно-ідеалістичний, оздобивши його натяками на сучасність.

ßßßßß

Виставлено “в знаменіє вірного подданства, через шляхетную молодь студенскую в Колегіумі Києво-Могилянському, на публічном Діалогу”.

Ідея: прославлення подвижництва.

Жанр: середньовічний міракль:

q всі дійові особи, з’являючись на сцені, рекомендуються глядачам;

q сцена зображає відразу декілька місць – Рай, Пекло, Рим, Едес.

q час дії – життя Олексія з юних років до старості.

Граничить з п’єсами державно-політичний характеру.

Образ Олексія

Втілення християнського ідеалу.

Людина доброчинна і покірна.

Необхідна умова для досягнення “небесної благодаті”: чистота, непорочність.

Боротьба і вагання: Юнона і Фортуна закликають до земних утіх, Віртус (Чеснота) зупиняє його.

Стильові особливості:

вплив єзуїтських драм:

застосування алегоричних образів з класичної міфології і морального богослов”я;

панегіричний характер стосовно головного героя, який є символом конкретної історичної особи (поставлена в день іменин царя Олексія Михайловича, починається і закінчується хвалою на його честь);

бароковість:

поєднання образів християнської віри (архангели) з образами класичної міфології та історії (Діоген, Юнона, Віртус-Чеснота, Венера);

звичаї Царства Небесного і царства Римського за часів імператора Гонорія (V ст.) – колорит королівства польського (вельможна шляхта, веселі бенкети, сім вільних художеств схоластичної школи, зневажливе ставлення до “хлопа”);

силабічні вірші;

введенні у мову твору полонізмів.

Інтермедії ХVІІ ст.

Виокремлення інтермедій з серйозного дійства, без сумніву, сприяло їх розвитку, тим паче, що їх автори не були зв”язані ніякими теоретичними приписами і могли вільно опрацьовувати обраний ними сюжет. Таким чином, інтермедія, первісно коротка сценка, повільно збільшувалися у обсязі, поширювалася у цілу “смішну комедію”, і в такому вигляді, розбита на окремі сценки, приєднувадася іноді до серйозного дійства…

Дата добавления: 2015-06-26