Напорные железобетонные трубы 1 страница

США

ТБКД

СРСР

СДЦ

ООН

HOAC

НАТО

ГА ООН

ВПС

Титулку я вам переробила.

Посилання. КРАПКА ставиться ЗА квадратними дужками, а не перед.

8. У вас час до неділі – чекаю перероблений варіант. Його я вже вичитаю досконально, а далі видно буде.

9. Зважаючи на те, що тема не легка, можу похвалити хоча б за те, що не опустили руки і зробили хоча б щось. Не зупиняйтеся зараз, ми обов’язково доопрацюємо.

Будуть питання – приходьте. Або пишіть.

Чорноморський державний університет імені Петра Могили

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

КУРСОВА РОБОТА

з міжнародних відносин та зовнішньої політики на тему:

Діяльність Хосе Марії де Ареільси як дипломата і політика.

Студента 3 курсу 391 групи

напряму підготовки 0302 – міжнародні відносини

спеціальності 6.030201 – міжнародні відносини

Косенко К.

Керівник:

к. і. н. Хмель А. О.

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Миколаїв – 2014 рік

ЗМІСТ

Перелік умовних скорочень

Вступ……………………………………………………………………………..4

Розділ 1. Розвиток політичних і дипломатичних якостей, мемуари і спогади Хосе Марії де Ареільси………………………………………………................7

1.1. Бографічні відомості з життя Х.М. де Ареільси………….……..………..7

1.2. Мемуари: «Щоденник дипломата монархії», «Європа, яку ми хочемо»..9

Розділ 2. Діяльність Х.М.де Ареільси як політика і дипломата……………..11

2.1. Політична кар'єра Хосе Марії де Ареільси в 1939-1947 роках………….11

2.2. Діяльність Х.М. Ареільси як посла і дипломата в 1947-1964 рр……….14

2.3. Граф Монтріко в опозиції режиму Ф. Франко з 1964 по 1975 роки…….16

2.4. Політик і науковець: 1975-1998 роки……………………………...............31

Висновки…………………………………………………………………………34

Список використаних джерел та літератури………...……………………….36

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ЄЕС

ІРДО

Вступ

Актуальність теми. В роботі розглядається роль особистості Хосе Марії де Ареільси, який зробив величезний вплив на своєрідність тоталітарного режиму Іспанії. Історія життя іспанського політика Хосе Марії де Ареільси представляє унікальний варіант зв'язку долі однієї людини і долі політичного режиму, який пройшов всі етапи внутрішньої еволюції і зійшов з історичної арени без зовнішнього втручання.

Складність вивчення даної теми пов'язана значною мірою з тією обставиною, що дослідження зовнішніх відносин Іспанії в період правління Ф. Франко є недостатнім. Іспанський франкізм являє собою унікальний варіант режиму, котрий пережив глибоку внутрішню еволюцію і не був штучно перерваний. Важливо зрозуміти наскільки особистість одного з «засновників» франкізму проявилася в режимі. І, нарешті, які обставини зумовили особливості «політичного почерку» Хосе Марії де Ареільси.

Об'єкт роботи життя і діяльність Хосе Марії де Ареільси

Предмет роботи – діяльність як дипломата і політика Хосе Марії де Ареільси.

Територіальні рамки

Хронологічні межі

Мета роботи полягає у дослідженні особистості Хосе Марії де Ареільси як політика та його вплив на зовнішньополітичну діяльність Іспанії.

Для досягнення поставленої мети в якості пріоритетних визначені наступні завдання:

1. з’ясувати стан наукової розробки теми, охарактеризувати джерельну базу, методологічні основи дослідження;

2. з'ясувати, яким чином як події з життя вплинули на формування Хосе Марії де Ареільси - як політика і дипломата;

3. визначити яка роль йому належала у еволюції франкістського режиму;

4. проаналізувавши зовнішню політику Іспанії 40-50-х років визначити вплив на неї Хосе Марії де Ареільси;

5. розглянути посилення європейського спрямування у зовнішній політиці Іспанії в 1960-70-в років.

Стан наукової розробки теми. Історіографія теми недостатньо численна. Проте у ній можна виділити кілька напрямків сприйняття проблеми. Перший є загальним і стосується, з одного боку, історії Іспанії XX століття в цілому, з іншого, подій і процесів світової історії, в які Іспанія була залучена.

Другий напрямок представлений дослідженнями, які пов'язані з вивченням значних моментів новітньої іспанської історії, вагому роль в яких зіграв Х.М. де Ареільса. Третій напрямок - роботи, які присвячені безпосередньо життю і діяльності Хосе Марії де Ареільси, вони представляють особливий інтерес.

Дослідження біографії та діяльності Хосе Марію де Ареільси іспанською мовою також представлені двома основними напрямками: перший, що склався в роки франкістської диктатури, коли оформилася традиція життєписів з позицій офіційного франкізму: ХТО??? Цей напрямок панував у період диктатури. Другий зумовлений тим, що історичні роботи про Хосе Марії де Ареільсу писалися в помірному дусі. Автори вважали за краще викладати факти, уникаючи ідеологічного забарвлення:.ХТО САМЕ??? ПОСИЛАННЯ

У радянській, згодом, російській історичній науці тема, пов'язана з вивченням персони Хосе Марії де Ареільси і характеру франкістського режиму, довгі роки сприймалася через призму політичних памфлетів і газетних карикатур. Перша спроба поглянути на політичну фігуру, яка перебувала майже сорок років поряд з головою Іспанської держави, «без гніву і пристрасті» була зроблена С. П. Пожарською у статтях та монографіях, присвячених історії франкістського режиму.ПОСИЛАННЯ на Пожарську

Специфіка дослідження вимагала залучення широкого кола наукової літератури, що включає роботи з історії Іспанії з середини ХХ століття, історії Другої світової війни та історії зовнішньої політики Іспанії, біографічних даних особистості.

Аналіз історіографії дозволяє зробити висновок про те, що теми торкаються в тій чи іншій мірі в різних роботах, але лише як попутного сюжету. Очевидно, що ця тема заслуговує спеціального вивчення, а наявні інтерпретації потребують глибшого обгрунтування і, найчастіше, коригування матеріалу.

Джерельна база дослідження. Основні положення та висновки дослідження забезпечені досить різноманітною джерельною базою. Використовувалися різноманітні матеріали. Які саме? Зробіть на них посилання.

Джерела, що висвітлюють дану тему поділяються на кілька типів наступним чином: офіційні документи, які стосуються різних сторін життя іспанського суспільства та міжнародних справ, численні спогади, інтерв'ю, а також промови та висловлювання; твори філософські та літературно-художні, в яких дістала відображення епоха.

Методологія та методи дослідження. Робота побудована на принципах об’єктивізму, історизму та багатофакторності.

Під час написання курсової роботи були використані такі методи:

· порівняльно-історичний метод надав можливість охопити великий проміжок часу та порівняти політику обох держав щодо Гібралтару в різні часи та за різних умов, а також прослідкувати переговорний процес;

· проблемно-хронологічний метод допоміг послідовно розглянути різні аспекти проблеми;

· системний метод допоміг розглянути питання з точки зору міжнародних організацій.

Практичне значення роботи полягає в тому, що зібраний автором матеріал надає можливість подальшого використання отриманих даних студентами в науково-дослідницьких та навчальних цілях.

Апробація результатів дослідженні. Якщо ви брали участь у конференціях?.

Структура роботи. Загальний обсяг курсової роботи складає 41??? сторінкy, з них 38??? сторінок становить основний текст. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел та літератури.

Розділ 1. Розвиток політичних і дипломатичних якостей, мемуари і спогади Хосе Марії де Ареільси

1.1. Бографічні відомості з життя Х.М. де Ареільси

Хосе Марія де Ареільса і Мартінес де Родас, граф де Мотріко (ісп. José María de Areilza y Martínez de Rodas, Conde de Motrico) - іспанський політик і дипломат. Народився 3 серпня 1909 в місті Португалете, Біскайї і помер 22 лютого 1998 року у Мадриді.

Х.М. де Ареільса – син відомого хірурга, доктора Енріке де Ареільса і графині Родас. Його дружиною була Мерседес Чуррука, графиня де Мотріко. Саме завдяки її титулу він й отримав право іменуватися графом де Мотріко.

Закінчив юридичний факультет університету Саламанки та інженерний факультет університету Більбао.

З молодих років був членом Монархічного Союзу Біскайї. Під час громадянської війни 1936-1939 років воював на стороні націоналістів, брав участь у створенні Іспанської фаланги традиціоналістів і комітетів націонал-синдикалістського наступу, яка тоді була єдиною легальною партією у франкістській Іспанії. В 1939-1946 роках був членом національної ради Іспанської фаланги традиціоналістів.

В 1937-1938 роках був алькальдом (тобто, мером) Більбао і очолив місто після його заняття військами націоналістів. В 1938-1940 роках обіймав посаду генерального директора міністерства промисловості в уряді каудильйо Франсиско Франко.

В 1940-1946 роках був членом Державної ради і прокурадором кортесів (тобто, депутатом парламенту) і членом ради національної економіки [29].

Надалі можна помітити його перші поступи у ранзі дипломата, оскільки в 1947-1950 роках граф Монтріко був послом Іспанії в Аргентині.

У 1950-1954 роках Х.М. де Ареільса займався промисловою та банківською діяльністю.

Далі, відмічаємо другу спробу дипломатичної служби: з 1954 по1960 рік він був послом Іспанії в США, а в 1960-1964 роках у Франції. В ті роки його постать розглядалася як можливого кандидата на пост міністра закордонних справ Іспанії.

Провівши багато років поряд з Ф. Франко та на посаді посла, Х.М. де Ареільса поступово почав критично ставитися до франкістського режиму. І вже в 1963 енергійно, але безуспішно наполягав на відмові від приведення у виконання смертного вироку Хулиану Грімау, про помилування якого клопотали багато політичних та релігійних лідерів з різних країн. Був прихильником встановлення дипломатичних відносин з СРСР. Запропонував Франко провести політичні реформи, але зустрів холодну відмову.

У 1964 році Ареільса подав у відставку і перейшов у відкриту опозицію до режиму Франко. У 1966-1969 був головою політичного секретаріату Дона Хуана, графа Барселонського - батька майбутнього короля Хуана Карлоса I. У 1966 році був обраний членом Королівської академії моральних і політичних наук.

Після смерті Ф. Франко у 1975 року за бажанням короля Хуана Карлоса I, який вступив на престол, Х.М. де Ареільса був призначений міністром закордонних справ у першому постфранкістської уряді Іспанії і обіймав цю посаду трохи більше за півроку (грудень 1975 - липень 1976). В цей час він розробив проект демократичних змін у зовнішній політиці країни, наполягав на якнайшвидшому проведенні політичних реформ. Вважався одним з провідних членів кабінету, поряд з міністром внутрішніх справ Мануелем Фрагою Ірібарне, разом з яким розглядався як можливий кандидат на пост голови наступного уряду. Проте король вважав за краще призначити в липні 1976 прем'єр-міністром молодого політика Адольфо Суареса, в уряд якого Ареільса не увійшов. Втім, він залишився активним прихильником курсу на становлення конституційної монархії і демократизацію політичного режиму, прихильником європейської інтеграції країни. Вважається одним з основних учасників процесу демонтажу франкістського режиму[30].

У 1976 р. Х.М. де Ареільса разом з іспанським політиком Піо Кабанільясом заснував правоцентристську Народну партію (одну з попередниць майбутньої однойменною найбільшою консервативної партії країни). Незабаром Народна партія Х.М. де Ареільси і П. Кабанільяса увійшла до складу Союзу демократичного центру (СДЦ) - партії прем'єра Суареса. Проте потім Х.М. де Ареільса вийшов зі складу СДЦ через розбіжності з Суаресом. У 1979 році він був обраний депутатом кортесів від правоцентристської Демократичної коаліції, створеної за рік до цього Мануелем Фрагою Ірібарне. У 1981 році став головою Парламентської асамблеї Ради Європи. Брав участь у виборах в кортеси 1982 р. в складі СДЦ (після відставки Суареса).

У 1987 р. Х.М. де Ареільса увійшов до складу Королівської іспанської академії мови. Автор численних книг, у тому числі «Щоденник міністра монархії» (ісп. «Diario de un ministro de la monarqu»), яка була видана 1977 р. та «Європа, яку ми хочемо» («La Europa que queremos»), яка була видана 1986 р. Остання була присвячена вступу Іспанії до Європейського Економічного Співтовариства. Також написав велику кількість статей в періодичній пресі.

У 1991 році Х.М. де Ареільса заснував в Іспанії Інститут міжнародних проблем і зовнішньої політики.

Таким чином, можна зробити висновок, що кар’єра Х.М. де Ареільси була складною і прямувала від політика до дипломата. Треба відзначити, що поряд з політичними і дипломатичними досягненнями Х.М. де Ареільси присутня і наукова складова. І, оскільки, у 1991 р. Х.М. де Ареільса заснував Інститут міжнародних проблем і зовнішньої політики, то можна впевнено сказати, що він вибрав вірний шлях для реалізації власних здібностей.

1.2. Мемуари: «Щоденник дипломата монархії», «Європа, яку ми хочемо»

Хосе Марія де Ареільса написав і видав книгу «Европа, яку ми хочемо» 1986 року. За неї він отримав нагороду через тему Іспанії в Європі.

В книзі Хосе Марія де Ареільса закликає читачів поглянути на стан Європи як політичного блоку. Дипломат розповідає історію створення Європи, проводить аналіз основних органів управляння та в заключному розділі книги розкриває свою думку щодо місця та завдань Іспанії в складі Європи.

Політик стверджує, що Іспанія, будучи наступною країною, яка прагне досягти співтовариства, може гідно оцінити труднощі, що були понесені іншими країнами, і з огляду на них, зробити свої висновки та рухатися швидше в бік співтовариства.

За рішенням короля Хуана Карлоса I, який вважав його лояльним до монархії і за досвід у міжнародній політиці, Карлос Аріас Наварро призначив Хосе Марія де Ареільсу міністром закордонних справ. Тому він присвятив свої роботи переходом до монархії і її проекту демократичних змін на міжнародній арені. Разом з Мануелем Фрага Ірібарне, Хосе Марія де Ареільса був одним з "сильних людей" першого уряду монархії [31].

ДЛЯ ПІДРОЗДІЛУ цього матеріалу замало. Знайдіть інформацію щн хочаб на 2 сторінки.

Розділ 2. Діяльність Х.М.де Ареільси як політика і дипломата

2.1. Політична кар'єра Хосе Марії де Ареільси в 1939-1947 роках

Він вивчав право в Саламанці та промисловість в Більбао. З юності він був членом монархічного союзу Біскаййї і як кандидат у Конгресі був представлений в 1934 році. Він допоміг злиттю іспанською та Жон Falange. Я член Національної ради іспанської Falange де-лас-Жон, призначаються Контрольного ради 28 серпня 1934. Він залишив F.E. Jonsen від часу створення Національного Блоку Кальво Сотело.

Під час громадянської війни в Іспанії воював на боці націоналістів, а потім співпрацював з режимом Ф. Франко, був призначений мером Більбао після окупації міста, де займав посаду до 1939 року.

Вперше дипломатичні відносини між Радянським Cоюзом і Іспанією були встановлені в 1934 році, але перший політичний представник СРСР (так тоді іменувалися посли Радянського Союзу) - ним був А.В.Луначарский - до Мадрида не добрався, померши від хвороби у Франції.

Відношення були налагоджені тільки в 1936 році при республіканському уряді Іспанії.

Поразка Іспанської республіки в 1939 році було з біллю сприйнята в Радянському Союзі. Всякі контакти з Іспанією, де існував франкізм, виявилися обірваними. Залишалися тільки зв'язки з іспанської компартією, вона користувалася престижем в іспанському суспільстві тих часів і уважним ставленням з боку радянського керівництва.

Слово лідерів іспанських комуністів Долорес Ібаррурі і Сантьяго Каррільо мало вирішальне значення для оцінки всього, що відбувалося в Іспанії та дій Радянського Союзу щодо цієї країни [16].

Диктаторський режим на кілька десятиліть прирік Іспанію на досить жорстку міжнародну ізоляцію. Найбільший збиток від цього несла сама Іспанія, її народ. Однак неучасть у міжнародному спілкуванні великої країни з населенням у кілька десятків мільйонів було ненормальним явищем і в ширшому плані. У 1953 році Іспанія і США підписали так званий Мадридський пакт, який оформив військово-політичний союз двох цих країн. Однак проблему виходу Іспанії з ізоляції це не вирішувало. У Мадриді у все більшій мірі усвідомлювали, наскільки важливо домогтися зміни позиції Радянського Союзу щодо Іспанії, для того щоб забезпечити широкий вихід на міжнародну арену.

Вже до середини шістдесятих років іспанська дипломатія стала на шлях пошуків контактів з Радянським Союзом. Особливу активність у цьому проявив граф де Мотріко. Він був видатним іспанським політичним діячем ліберально-монархічної тенденції і до 1964 року обіймав посаду іспанського посла у Франції, де вів велику діяльність дипломатичну. До кінця 1963 року на світських прийомах, яких було чимало у французькій столиці, він став все частіше обмінюватися люб'язними фразами з радянським послом Виноградовим.

«7 листопада 1963 року ми за традицією готувалися до прийому гостей в знаменитій будівлі нашого посольства на рю де Гренель з нагоди річниці Жовтневої революції. До означеного в запрошеннях часу початку прийому залишалося ще хвилин 15-20. Але посол направив мене (молодого, нещодавно прибутого до Парижу першого секретаря посольства) в зали на випадок появи кого-небудь із запрошених раніше призначеного часу а таке траплялося.

«Я походжав по салонах і милувався багатством інтер'єрів, ефектнопідкреслених святковим освітленням, коли мені сповістили, що по парадних сходах піднімається перший відвідувач. Ми знали, що в той день їх буде багато, може бути півтори - дві тисячі, але, хто з тої кількості людей буде першим, завжди цікаво. І ось він цей перший гість піднімається по сходах. Ба! Так це ж посол Іспанії! Хосе Марія Ареільса, граф де Мотріко власною персоною!

Ситуація для тих часів більш ніж пікантна! Граф - людина імпозантна, вільних світських манер. У посольстві Країни Рад, де він опинився вперше, але незвичайний гість тримається невимушено, ніби в звичному для нього будинку. Ми знайомимося і тут, не витрачаючи час на протокольні формальності, посол співаючи мені, що прийшов раніше спеціально, щоб мати можливість до суєти, яка скоро виникне у всіх залах, сказати кілька слів, що мають, на його думку важливе значення. Він також говорить, що розуміє, наскільки С. Віноградов - господар на подібному прийомі - особа, приречена потискати безліч рук; і йому, стало бути, не до розмов, а тому це «важливе» він хотів би довірити мені.

Для мене це професійна удача: довірлива розмова на нову несподівану тему завжди гостро цікава. Я весь в увазі. Ми переходимо з графом де Мотріко із зали до зали, де я вже не бачу ні картин, ні люстр, ні накритих столів. Думаю, каже граф, що прийшов час для установлення дипломатичних відносин між Радянським Союзом і Іспанією. Так, так! Саме дипломатичних. Не торгових. Ні. Торгових недостатньо».

Посол викладає це від свого імені, але говорить з великою впевненістю. Далі граф де Мотріко повідомляє, що у своїй переписці з Мадридом він висловив пропозицію про проведення найближчим часом офіційних переговорів на цей рахунок. Пояснює, що свою точку зору він відстоює і в особистих розмовах у високих сферах іспанської держави під час поїздок до Мадриду.

Я сповна усвідомлюю вагомість цієї інформації, стараюсь точно зафіксувати в розумі кожну почуту фразу.

«Зараз я чекаю відповіді з Мадрида, - продовжує граф, сподіваюся, що він буде позитивним». Після цього, підкреслює граф, я міг би вступити в переговори з вашим послом».

На цьому наша бесіда закінчується, і де Мотріко приєднується до інших учасників прийому. Посольство він залишає одним з останніх...» Дуже довга цитата. Зробіть посилання

У Москві в цей час М.Хрущов демонстрував більш відкритий, ніж раніше, підхід до міжнародних справ, і коли було вирішено надати зусиллям Радянського Союзу в галузі роззброєння якомога більш широкий розмах, радянський лідер звернувся з посланням на цю тему і до Ф. Франко. Воно було направлено іспанцям в самі останні дні 1963 року через наше представництво при Організації Об'єднаних Націй [18;c.22].

2.2. Діяльність Х.М. Ареільси як посла і дипломата в 1947-1964 рр.

У роки Другої світової війни франкістська Іспанія підтримувала фашистську Німеччину. Вона поставляла своїй союзниці стратегічну сировину, іспанська "блакитна дивізія" добровольців воювала на радянсько-німецькому фронті. Вкладення коштів у важку та військову промисловість обернулося у повоєнні роки труднощами у виробництві предметів першої необхідності та продовольчих товарів. Ситуацію ускладнювала міжнародна ізоляція фашистського режиму. Лише на початку 50-х років іспанська економіка досягла рівня 1935 р.

Режим Франко шукав вихід в обережній та поступовій лібералізації суспільного життя. 17 липня 1945 р. була проголошена Хартія іспанців — основний закон про права та обов'язки громадян. Щоправда, вона містила цілий ряд застережень. Так, право на створення громадських організацій обумовлювалося збереженням "основних устоїв держави", тобто йшлося про незмінність існуючої диктатури. Все ж до складу іспанського уряду поряд з "Іспанською фалангою" - фашистською партією генерала Франко - були введені представники організації "Католицька дія", яку очолював А. Мартін Артахо [15;c.14].

На тлі загальної відрази у світі до фашизму ставлення демократичних країн Заходу до режиму Франко було негативним.

У грудні 1946 р. ГА ООН ухвалила резолюцію, в якій рекомендувала країнам - членам цієї міжнародної організації відкликати з Іспанії своїх послів. Лише Португалія та Аргентина зберегли з Іспанією дипломатичні стосунки.

Міжнародна ізоляція змусила Франко вдатися до пом'якшення існуючого режиму. У квітні 1947 р. була створена Вища королівська рада, а 6 липня 1947 р. було проведено референдум про державний устрій Іспанії. Більше як 14 млн. іспанців висловилися за відновлення монархії, убачаючи в ній символ єдності нації та можливість покінчити з фашистською диктатурою. Іспанія формально стала вважатися монархією. І хоча Франко залишив за собою посаду довічного глави держави, Захід розцінив цей крок як намір рухатися шляхом демократії. З іншого боку, західні політики дійшли висновку, що впливати на іспанське керівництво набагато легше й ефективніше, не розриваючи з ним зв'язків. І в 1949 р. західні посли повернулися до Іспанії. Згідно з договором від 26 вересня 1953 р. про оборону, економічну допомогу та взаємну безпеку США дістали право на будівництво військових баз на території Іспанії, а наприкінці 1955 р. Іспанія стала членом ООН.

У відповідь на звернення М. Хрущова Мадрид вирішив передати вже 27 січня 1964 рок, а й не Нью-Йорку, в Парижі через того ж графа де Мотріко. Тепер іспанський посол опинився в кабінеті С. Виноградова вже за офіційним дорученням своєї столиці. Все, що стосувалося проблем роззброєння, було викладено Франко письмово в посланні М. Хрущову та обговорення не вимагало: документ слід було просто переслати в Москву. Зустріч з С. Виноградовим граф де Мотріко використовував для того, щоб повернутися до питання про дипломатичні відносини між СРСР та Іспанією. На цей раз він заявив, що можливість для цього відкрита, і повідомив, що Франко готовий почати переговори, якщо ми зі свого боку вважаємо це можливим і вважаємо, що обстановка для цього дозріла [14;c.9].

Тепер вже від імені Франка граф де Мотріко підкреслював, що почати бажано з головного, тобто з дипломатичних відносин, з тим щоб потім були відносини в галузі торгівлі, культури, спорту і т.д.

Це було щось більше, ніж просто глибокий зондаж наших намірів з боку Мадрида. Де Мотріко заяви, що при позитивному сигналі з нашого боку Іспанія готова негайно зробити офіційну пропозицію про встановлення дипвідносин, а в результаті переговорів між двома послами в Парижі міг би бути підписаний протокол про встановлення і дипломатичних відносин між СРСР і Іспанією.

Про все, зрозуміло, було детально повідомлено в Москву.

С.Виноградов ідеєю встановлення дипломатичних відносин з Іспанією загорівся. Він не приховував від мене, що сам мріє першим першим послом Радянського Союзу в Мадриді. Це дозволяло С. Виноградову особисто викласти проблему швидко набирав силу лідеру іспанської комуністичного руху [11;p.8].

2.3. Граф Монтріко в опозиції режиму Ф. Франко з 1964 по 1975 роки.

Приходу Ф. Франко до влади передували серйозні зміни в політико-правовому розвитку країни. Після того як бунтівні генерали 28 вересня 1836 домовилися про призначення Ф. Франко головнокомандувачем антиреспубліканського сил, на наступний день, 29 вересня, був виданий декрет, що зробив його роль ще більш значною. В акті говорилося: «На виконання угоди, досягнутого Хунтою національної оборони, Головою Уряду Іспанської держави проголошується сеньйор генерал-майор дон Франсиско Франко Баамонде, який приймає на себе здійснення всіх влад в новій державі» (ст.1). [16]

Тепер 46-річний Франко був главою держави, главою уряду і генералісимусом без будь-яких обмежень - не дивно, що при такій повноті влади його незабаром стали називати в Іспанії «каудільо», що приблизно означає «фюрер» або «дуче». У антифашистів всього світу постала ще одна підстава прирівнювати його як диктатора до Муссоліні й Гітлера.
Втім, на самому початку Франко вельми істотно відрізнявся від них. У момент появи на арені він не був озброєний, подібно до сучасних йому королям черні, політичної панацеєю або світоглядом. Він не був піднесений до вершин влади масами фанатиків, через голови окремих правителів або цілих урядів. Непорушну основу свого визнання в якості глави держави, що послідував далеко не відразу, так званий каудильйо шукав і знайшов у християнстві.

Його переконаність зріла поступово і зажадала чималих зусиль, тому від неї навряд чи можна відмахнутися, вбачаючи в ній лише лицемірство, голий розрахунок або виверт. Щоправда, така зміна ввела в оману багатьох спостерігачів, які знали, що перш Ф. Франко аж ніяк не відрізнявся глибокою релігійністю. Деякі хроністи пояснюють таку зміну впливом дружини каудильйо. Інші зазначають у зв'язку зусилля видних священиків.
Безсумнівним все ж є те, що Ф. Франко вважав за краще вважати своє затвердження в новій якості скоріше проявом милості Божої, ніж наслідком малопереконливою вотуму довіри з боку генералітету. І в очах багатьох людей каудильйо, оповитий легким серпанком деякого містицизму, також виступав у ролі рятівника християнської Іспанії. Подібно до того, як колись у результаті реконкісти землі батьківщини були вирвані з рук маврів, тепер настала черга «священної війни» проти більшовиків. Громадянська війна нагадувала хрестовий похід - una cruzada.

Правда, Сталін вже приступив до знищення старої гвардії більшовиків і офіцерів; мабуть, навряд чи він знайшов би розумним зараз направити радянських генералів і сучасне озброєння до Іспанії, де вони могли дискредитувати проведену Кремлем політику колективної безпеки. Проте рішення вже було прийнято.

Посол СРСР схилив Асанья до того, щоб доручити Ларго Кабальєро сформувати кабінет, до якого увійшли б два комуністи. Це новий уряд незабаром втратило свій престиж, оскільки, побоюючись наступу військ Ф. Франко, бігло з Мадрида до Валенсії. Тим не менше, більшість балакучих комітетів зникло, і генералу Григорію Кулику вдалося з окремих частин міліції сформувати «народну армію».

Інший радянський генерал, Ян Берзін, став військовим комендантом Мадрида, захист якого чисто формально була доручена хунті іспанських республіканців.

Націоналістична преса повідомила, що Ф. Франко проголошений Главою Іспанської держави (Jefe del Estado Espanol). Лише карлістських «Diario de Navarra» назвала Ф. Франко Главою Уряду (Jefe del Govierno del Estado Espanol), [17] відбивши надії монархістів на відновлення влади короля. Так текст декрету і конкретна ситуація сприяли ототожнення посад керівника Уряду і глави держави. Примітно, що призначення першої посадової особи було підкріплено згадкою про нову державності, інше обгрунтування установи нової влади придумати було важко. Її військове походження зумовило величезну політичну роль військових в політиці. При цьому вся влада юридично і фактично сконцентрувалася в руках одного з них - Ф. Франко. В умовах громадянської війни він потребував лише в простому її оформленні та елементарної організації. [18]

Дата добавления: 2015-06-26