Інструменти прямого та опосередкованого впливу центрального банку на основні параметри грошового обігу

Інструменти грошово-кредитної політики — це такі ре­гулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контро­люються і використання яких впливає на цільові орієнтири гро­шово-кредитної політики. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й у реальному та зовнішньому секторах.

ЗА хАРАКТЕРОМ ВПЛИВУ НА ГРОШОВИЙ РИНОК
Інструменти прямої дії	опосередковані
регулятивні заходи центрального банку, що мають форму обмежень, лімітів, директив. Вони спря­мовані на обмеження сфери діяльності комерційних банків, зок­рема визначають або обмежують ціни (процентні ставки) чи об­сяги (кредитів). Яскравим прикладом застосування інструментів прямої дії є встановлення центральним банком для комерційних банків «кредитних стель», тобто обмежень на обсяг кредитних вкладень.	регулятивні заходи впливу центрального банку на грошовий ринок шляхом форму­вання на ринку відповідних умов, які визначають подальшу по­ведінку суб'єктів ринку. Інструменти опосередкованої дії ще на­зивають ринковими, оскільки, застосовуючи їх, центральні банки проводять операції за ринковими цінами і на добровільних заса­дах. Застосування ринкових інструментів передбачає певний рі­вень їх регулювання. Так, у разі проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку центральний банк висуває певні вимоги і до учасників операцій і до цінних паперів, при рефінан­суванні банків центральний банк визначає форми і методи рефі­нансування, зокрема порядок проведення кредитних тендерів. Інструменти опосередкованого регулювання поділяються на нормативні та ко­ригувальні. Нормативні інструменти — це встановлення центра­льним банком для комерційних банків норми обов'язкових резервів та нормативів, що регламентують капітальну базу бан­ків, ліквідність та ризики в діяльності банків. Вони є обов'язковими для виконання, тому деякі економісти вважають нормативні інструменти інструментами прямої дії. До коригувальних інструментів грошово-кредитної політики, тобто інструментів, застосування яких змінює обсяг банківських резервів та ціну грошей, належать операції на відкритому ринку, політика рефінансування, процен­тна політика центрального банку.

Наявні у розпорядженні центрального банку інструменти регу­лювання грошової сфери розрізняються:

§ за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і попит на гроші);

§ за своєю формою (прямі та опосередковані);

§ за характером параметрів, що встановлюються у процесі регулювання (кількісні та якісні);

§ за термінами впливу (короткотермінові та довготермінові).

Усі ці методи використовуються в єдиній системі. Визначення пріоритетності інструментів грошово-кредитного регулювання залежить від цілей, поставлених центральним банком на певному етапі, а також дієвості впливу застосування конкретних інстру­ментів. Дія основного для певного періоду (чи певної країни) інструменту посилюється, відповідним застосуванням допоміжних інструментів регулювання.

Залежно від конкретних завдань грошово-кредитна політика центрального банку спрямована або на стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія), або на її обмеження (кредитна рестрикція).

Шляхом проведення кредитної експансії центральні банки пере­слідують цілі піднесення виробництва й пожвавлення кон'юнктури. За допомогою кредитної рестрикції вони намагаються запобігти "перегріву" кон'юнктури, що спостерігається в періоди економічних підйомів.

За формою інструменти грошово-кредитного регулювання поді­ляються на адміністративні (прямі) та ринкові (опосередковані).

Адміністративними є інструменти, що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту.

Під інструментами ринкового характеру розуміють способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів. Ринкові (опосередковані) інструменти відріз­няються більшою гнучкістю порівняно з адміністративними, хоча результати їх застосування не завжди адекватні наміченій меті. Проте зараз спостерігається відхід центральних банків розвинутих країн від прямих методів впливу до ринкових.

До найважливіших адміністративних інструментів можна віднести:

§ механізм готівкової емісії;

§ встановлення "стелі" кредиту центрального банку, що надається

§ урядові та банківським установам; s пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі,

§ межі вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки;

§ обмеження споживчого кредиту; s обмеження на відкриття філій та відділень; s селективна кредитна політика.

Застосування адміністративних інструментів є доцільним у тому випадку, якщо ринкові методи регулювання не приносять бажаних результатів у той чи інший проміжок часу. Адміністративні інструменти займають певне місце у практиці центральних банків розвинутих країн, а також отримали широке застосування у країнах, що розвиваються.

Розглянемо деякі з прямих інструментів регулювання централь­ним банком грошово-кредитної сфери, а саме адміністративне регу­лювання процентних ставок за кредитами і депозитами комер­ційних банків, а також здійснення селективної кредитної політики.

Адміністративне регулювання процентних ставок, як правило, передбачає обмеження урядом чи центральним банком розміру верхніх меж процентних ставок за кредитами. Це призводить до збільшення попиту на кредитні ресурси банків, внаслідок чого процентна політика сприяє адміністративному розподілу фінансових ресурсів. Низькі процентні ставки стиму­люють інвестиції та сприяють підвищенню ділової активності. Проте останніми роками центральні банки політику лімітування верхнього рівня процентних ставок за кредитами та депозитами застосовують усе рідше, оскільки вигоди від використання цього методу регулювання дієві лише протягом короткого періоду часу, а негативні наслідки значні. Наприклад, низькі процентні ставки за депозитами сприяють розміщенню вільних тимчасових ресурсів не у вигляді банківських депозитів, а в інших формах (купівля іноземної валюти, нерухомого майна, товарів, дорогоцінних металів та ін).

Іншим адміністративним інструментом, що також використовувався свого часу Національним банком України (у 1994 p.), є так звані "кредитні стелі", тобто граничні суми кредитування. У результаті комерційні банки вимушені зберігати певну частину депозитів у вигляді непрацюючих резервів, що для них невигідно. Метою застосування цього інструменту є стримування надмірної кредитної експансії.

Важливе місце в адміністративному регулюванні спрямованості кредитів займає селективна кредитна політика, яка активно використовується у країнах, що розвиваються (у деяких з них від 20 до 80% банківських кредитів спрямовується на фінансування певних галузей економіки). Як правило, селективна кредитна полі­тика застосовується у країнах, фінансовий ринок яких розвинений недостатньо, що не дозволяє забезпечити ефективний розподіл грошових коштів та економічний розвиток у цілому.

До основних механізмів селективної кредитної політики належать:

¾ встановлення кількісних параметрів на кредити, спрямовані у пріоритетні галузі;

¾ створення спеціальних фінансово-кредитних закладів, що здійсню­ють кредитування пріоритетних галузей за нижчими процентними ставками;

¾ поширення різноманітних пільг для банківських інститутів, що надають кредити переважно пріоритетним сферам економіки.

Активне застосування селективної кредитної політики, окрім певних позитивних рис, має й негативні наслідки, що перешкод­жають нормальному функціонуванню кредитно-фінансової системи країни:

§ розвиток економіки ставиться в залежність від цільового кредиту­вання за пільговими процентними ставками;

§ значне збільшення в економіці ресурсів кредитування призводить до надмірного зростання грошової маси, що посилює інфляційні процеси;

§ значний попит на штучно дешеві кредити перешкоджає спрямову­вати грошові потоки на кредитування найперспективніших галузей економіки;

§ зміна кон'юнктури на світових ринках може негативно позначитися на певних галузях, що отримували значні обсяги пільгових кредитів (наприклад, експортоорієнтовані галузі промисловості) тощо.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу найбільш поширене у країнах з перехідною економікою, де механізми опосередкованого впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатнього розвитку. Вони дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему гро­шового обігу. Хоча у цьому випадку йдеться про інтенсивне засто­сування інструментів прямого впливу лише в обмежені проміжки часу. При тривалому застосуванні їх дієвість знижується.

Система опосередкованого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики:

¾ регулювання облікової ставки (процента) на позики, що надаються центральним банком;

¾ регулювання норми банківських резервів;

¾ здійснення операцій на відкритому ринку.

Кожен із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування та вдосконалення яких здійснюється десятиріччями.

Дата добавления: 2015-06-26