Методи валютного регулювання

Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки є:

§ валютні інтервенції;

§ девальвація та ревальвація валют;

§ дисконтна (облікова) політика;

§ девізна валютна політика;

§ управління валютними резервами (диверсифікація);

§ валютні обмеження.

Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Впливаючи на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці, валютні інтервенції приводять до відповідної кореляції обмінного курсу цієї грошової одиниці.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

§ за рахунок власних резервів інвалюти;

§ на зазначені цілі використовуються "своп-угоди" — договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції;

§ за рахунок продажу цінних паперів, вміщених у іноземній валюті.

Використання валютних інтервенцій має певні межі, оскільки вони ефективні лише за незначної неврівноваженості платіжних балансів, що характеризується періодичною зміною активного і пасивного сальдо. Через обмеженість розмірів офіційних валютних резервів продаж іноземної валюти має чергуватися з її купівлею. У зв'язку з цим країни, які мають хронічний дефіцит платіжного балансу, нерідко замість валютних інтервенцій застосовують різні форми валютних обмежень.

Досить часто валютні інтервенції використовуються не лише з метою забезпечення стабільності валютного курсу, а й для підтримування його на штучно заниженому рівні з метою підвищення конкурентоспроможності експорту. Це дає змогу експортерам отримувати більшу кількість національної валюти в обмін на іноземну, зберігаючи таким чином попередню норму прибутку, продаючи товари за демпінговими цінами.

Проте недостатня ефективність регулювання валютних курсів засобами валютних інтервенцій може викликати валютні кризи.

Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відносно іноземних, валют або міжнародних, розрахункових одиниць.

Девальвація може відбутися стихійно або проводитися ціле­спрямовано як елемент валютної політики держави з метою впливу на розвиток економіки, передусім, на розвиток зовнішньоеко­номічних відносин через підвищення конкурентоспроможності експорту та поліпшення стану платіжного балансу.

Ревальвація - офіційне підвищення курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют або міжнародних розрахункових одиниць. Ревальвація вигідна для імпортерів та кредиторів, проте не вигідна для експортерів.

Ревальвація і девальвація є досить жорсткими хірургічними засобами державного втручання у сферу валютних відносин.

Дисконтна політика е традиційним інструментом центрального банку для регулювання валютного курсу та збереження валютних резервів. Змінюючи розмір облікової ставки, центральний банк здійснює певний вплив на приплив чи відплив капіталів, а відтак і на валютний курс. Підвищення ставки сприяє підтриманню курсу, оскільки стимулює попит на дану валюту, а її зниження призводить до послаблення валюти.

Девізна валютна політика - політика регулювання валют­ного курсу шляхом купівлі і продажу іноземної валюти. Центральний банк здійснює девізну валютну політику на підставі регулювання курсу національної грошової одиниці до іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансо­вих ринках.

Валютні резерви — це запаси резервних, активів, що перебувають на рахунках, у центральному банку та в банках, за кордоном і використовуються для сплати боргових, зобов'язань, а також, у разі необхідності, для проведення валютних інтервенцій з метою регулювання курсу національної грошової одиниці.

Офіційні валютні резерви складаються з золота; іноземних валют у вигляді банкнот та монет або коштів на рахунках за кордоном; спеціальних прав запозичених; цінних паперів (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; із внеску країни до капіталу МВФ, тобто її квоти; а також будь-яких інших міжнародне визнаних резервних активів за умови забезпечення їх надійності та ліквідності.

Валютні обмеження - сукупність заходів та нормативних правил, установлених у законодавчому або адміністратив­ному порядку та спрямованих на досягнення рівноваги у платіжному балансі, підтримання стабільності курсу національних, грошей та досягнення інших, цілей.

Форми валютних обмежень досить різноманітні:

§ встановлення певного розміру продажу валютних надходжень експортерів;

§ ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам; s заборона на ввіз та вивіз валютних цінностей без спеціальних дозволів;

§ обмеження прав фізичних осіб на володіння та розпорядження іноземною валютою.

У сфері руху капіталу та кредитів регулюванню підлягають іноземні інвестиції, вивіз прибутків, а також залучення приватними компаніями зовнішніх позик і кредитів, переведення останніх у національну валюту.

Національний банк України застосовує при валютному регулю­ванні практично усі розглянуті вище методи, окрім дисконтної політики (остання не є дієвим методом валютного регулювання на сучасному етапі в Україні, і тому її застосування є недоцільним). Найбільшого поширення набули такі методи як валютні інтервенції, що дають змогу НБУ зменшувати амплітуду коротко- і середньострокових коливань курсу національних грошей, а також валютні обмеження, що проявляються у застосуванні різних форм валютного контролю практично за усіма операціями з валютними цінностями в Україні.

Дата добавления: 2015-06-26