Розвиток кредитних відносин НБУ з комерційними банками

Для підтримки необхідної ліквідності банківської системи Національний банк України здійснює рефінансування комер­ційних банків, тобто кредитування центральним банком окремих комерційних банків на їх прохання, у випадку тимчасової нестачі ліквідності.

Шляхом рефінансування центральний банк діє як "кредитор останньої інстанції" - він є гарантом безперебійного функціо­нування банківської та фінансової систем у цілому.

Функція центрального банку як "кредитора останньої інстанції" неминуча в силу самої природи банківської діяльності, тобто встановлення відповідної рівноваги між пасивами, що повинні виплачуватися за вимогою негайно, і їх активами, що, як правило, мають довший строк. У вигляді запасу ліквідності зберігається лише незначна частка активів. Якщо цей запас ліквідності виявляється недостатнім для погашення вимог вклад­ників (які важко передбачити, особливо на щоденній основі), рівновага між активами і пасивами порушується внаслідок більшої швидкості, з якою депозити можуть бути зняті, порівняно з часом, необхідним для мобілізації кредитів.

Кредитування в останній інстанції запобігає виникненню ефекту "доміно" - поширення кризи від комерційних банків, що тимчасово мають нестачу ліквідності, на "здорові" банки, а також запобігає втраті довіри населення до надійності банківської системи у цілому.

Раніше (ХУІІІ-ХІХ ст.) політика рефінансування банківських закладів центральним банком використовувалася виключно для впливу на стан грошово-кредитної сфери. З розвитком ринкових відносин поряд з первинним призначенням політика рефінансування активніше почала використовуватися як інструмент надання фінансової допомоги комерційним банкам. Тобто центральні банки стали виконувати функцію банку банків і поступово перетво­рилися в кредитора останньої інстанції для комерційних банків.

Кредити рефінансування центрального банку є для комерційних банків джерелом тимчасових ресурсів, необхідних їм для поповнення ліквідних коштів. Проте доступ до цих кредитів не є вільним і залежить від багатьох факторів.

Кредити Національного банку України, що спрямовувалися на цілі рефінансування банківських установ, починаючи з 1991 р. набули значного розвитку та зазнали чималих змін. Це є характерним не лише для України, а й для інших країн з перехідною економікою.

З початку створення Національного банку кредитні відносини між ним та комерційними банками мали суто адміністративний, а не ринковий характер. Того часу НБУ здійснював кредитні емісії на такі цілі:

завершення розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості між підприємствами;

покриття дефіциту державного бюджету;

надання кредитної допомоги окремим державним підприємствам.

Між комерційними банками ресурси розподілилися з урахуван­ням розміру статутного фонду, мережі банківських установ тощо. Кредитні емісії здійснювалися в основному відповідно до постанов уряду. Емісійні кредити надавалися за пільговими процентними ставками, що були значно нижчими за рівень інфляції.

Таким чином, надання Національним банком України кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 р. відбувалося переважно опосередковано через надання за рішеннями законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам і організаціям). Ці кредити потрапляли у більшості випадків неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і значною мірою не поверталися. Це погіршувало ліквідність комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Після 1993 р. обсяги кредитних емісій почали зменшуватися. У 1994 р. були запроваджені кредитні аукціони, а надання Національним банком ризикованих емісійних кредитів суб'єктам господарювання було відмінене. Загальне керівництво і відпові­дальність за проведення кредитних аукціонів покладалося на Аукціонний комітет, персональний склад якого визначався і стверджувався правлінням НБУ. Єдиним продавцем кредитів на кредитному аукціоні був Національний банк.

Через кредитні аукціони додаткові кредитні ресурси надходили і комерційних банків і надалі в народне господарство на здоровій основі. Національний банк України припинив виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових мовах, тобто під пільгову процентну ставку.

Однією з головних змін у застосуванні інструментів кредитування Національного банку в 1996 р. було поширення використання таких інструментів як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод репо. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише в мовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів.

Операції репо - це операції з цінними паперами, що складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (Національним банком і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій епо здійснюється через "пряме репо" - купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та "зворотне репо" - продаж Національним банком державних цінних паперів комерційним банкам з умовою їх зворотного викупу.

Протягом 1996 р. кредитна емісія здійснювалася через банківську систему шляхом проведення для комерційних банків кредитних аукціонів та ломбардного кредитування під заставу державних цінних паперів.

Слід зазначити, що можливості Національного банку України щодо надання кредитної підтримки економічному сектору були уже обмеженими, тому що Національний банк продовжував виправляти емісійні кошти як через пряме кредитування уряду на покриття дефіциту державного бюджету, так і через придбання державних цінних паперів при первинному їх розміщенні Міністерством фінансів.

Дата добавления: 2015-06-26