Інституційна основа грошово-кредитної політики

Інституційна основа монетарної політики. Успішне грошово-кредитне регулювання ринкової економіки потребує наявності в країні відповідної інституційної основи. Ключовими складовими ці­єї основи є банківська система та грошовий ринок.

Формування монетарної політики як дуже важливого і складного механізму економічного регулювання ставить ряд вимог до бан­ківської системи щодо рівня розвитку її інфраструктури та якості функціонування.

Основними з таких вимог є:

— дворівнева побудова банківської системи, за якої одному з банків надається статус центрального з монопольним правом емісії грошей. На центральний банк покладаються функції вироблення та реалізації монетарної політики;

— законодавче та фактичне забезпечення незалежності централь­ного банку від державних органів виконавчої та законодавчої влади, достатньої для проведення ним самостійної монетарної політики;

— законодавче закріплення за центральним банком статусу ре­зервної структури банківської системи в цілому з наданням йому права регулювати резервні фонди всіх банків другого рівня;

— законодавче надання центральному банку статусу кредитора в останній інстанції для банків другого рівня та статусу фінансового агента уряду;

— широкий розвиток мережі банків другого рівня, достатньої для повного забезпечення попиту економічних суб'єктів на позич­кові кошти;

— створення системи державного регулювання та нагляду за ро­ботою банків другого рівня, що гарантує функціональну поведінку останніх у межах, визначених монетарною політикою центрального банку;

— забезпечення високого рівня довіри до банківської системи загалом через досягнення стабільності кожного окремого банку.

Розбудова банківської системи відповідно до цих вимог розпоча­лася в Україні в 1991 р. із прийняттям закону «Про банки і банківсь­ку діяльність». За минулий час досягнуті певні успіхи в розв'язанні цього надзвичайно складного завдання, що дало можливість Націо­нальному банку України формувати свою монетарну політику, пер­шим і найвідчутнішим результатом якої стало приборкання гіперін­фляції, зниження її до прийнятного рівня.

Грошовий ринок як другий елемент інституційної основи моне­тарної політики створює те середовище, в якому формуються і реа­лізуються методи та інструменти монетарної політики. Чим це сере­довище сприятливіше, тим ефективнішою буде дія останніх. Навіть здатність банків здійснювати грошово-кредитне регулювання знач­ною мірою залежить від розвитку грошового ринку, оскільки вони є головними посередниками на ньому.

Проведення ефективної монетарної політики ставить перед гро­шовим ринком такі вимоги:

— досягнення високого рівня його структуризації, за якого успі­шно функціонують усі складові цього ринку — кредитний ринок із сегментами ринку грошей та ринку капіталу, міжбанківський ринок, ринки державних і корпоративних цінних паперів, валютний ринок;

— достатній рівень лібералізації всіх секторів грошового ринку для забезпечення вільного переміщення грошей, вільного доступу на ринки всіх економічних суб'єктів, формування реального співвідношення по­питу і пропозиції в кожному із секторів та забезпечення реального зв'язку між відповідними ціновими індикаторами — ставкою банківсь­кого процента, доходу з цінних паперів, обмінного курсу валют;

— вільний доступ усіх комерційних банків на будь-який сектор грошового ринку;

— наявність широких зовнішньоекономічних зв'язків, забезпе­чення конвертації національної валюти, проведення реальної курсо­вої політики.

За таких умов центральний банк одержує широкі можливості для проведення монетарної політики на ринкових засадах, забезпечення переважно економічного впливу на суб'єктів ринку та максимально високої ефективності монетарних заходів. Зокрема, лише за достат­нього розвитку ринку державних цінних паперів центральний банк може широко здійснювати операції на відкритому ринку з метою регулювання маси грошей в обігу. З іншого боку, широкий розвиток кредитної функції комерційних банків, міжбанківського кредиту­вання та кредитування центральним банком комерційних створю­ють достатню базу для проведення реальної облікової політики. Адже якщо комерційні банки мають можливості купувати кошти на міжбанківському чи міжнародному ринках за доступною ціною, во­ни не погодяться одержувати позички в центральному банку за за­вищеною ціною, і навпаки.

Дата добавления: 2015-06-26