Використання засобів масової інформації в розшуковій роботі слідчого

Робота слідчого по розслідуванню злочинів тісно пов'язана з застосуван­ням розшукових заходів, а тому направлена на вирішення питань, які встано­вити тільки проведенням слідчих дій не вдається. Теорія розшуку розробля­ється вченими-криміналістами на основі кримінально-процесуального права і є складовою частиною науки криміналістики. Вміло та правильно застосовані розшукові заходи дозволять вдало намітити версії, побудувати конкретний план розслідування, встановити свідків, потерпілих, знайти речові докази, розшукати і затримати злочинців.

Починаючи з 60-х років XX су. у криміналістиці висловлювались пропози­ції щодо залучення громадськості та засобів масової інформації (ЗМІ) з метою допомоги слідчому у розшуку злочинців та їх слідів. За цей час ЗМІ пройшли значний шлях у своєму розвитку, оформились в окремий соціальний інститут. Тому проблема залучення ЗМІ до розшукової роботи слідчого набуває своєї актуальності та потребує дослідження з позицій різних галузей знань.

Використання ЗМІ у розшуковій діяльності слідчого ефективне у таких основних напрямках:

1. Розшук злочинця, особа якого встановлена.

2. Розшук злочинця, особа якого невідома.

3. Розшук потерпілих, свідків та очевидців вчинення злочину.

4. Встановлення особи вбитого (коли немає даних про особу потерпілого).

5. Пошук викраденого майна, відшукання речових доказів тощо. Використання ЗМІ в розшуковій діяльності слідчого дозволяє:

- економити затрати часу, сили і засоби порівняно з іншими розшуковими заходами;

- оперативно здійснювати ініціюючий вплив на населення;

- практично не обмежувати територію, населення якого може бути залу­чене до розшуку злочинця, розслідування злочину за допомогою ЗМІ. Особ­ливого значення набуває це з розвитком Інтернеттехнологій, включення в цю систему ЗМІ інших країн світу;

- створювати за допомогою ЗМІ обстановку найбільшого сприяння роз­слідуванню злочинів. Тут особливого значення набуває чинник інформування населення про злочинця, що створює для нього умови неможливого перебу­вання на нелегальному становищі, подальшого вчинення злочинів, а також позбавляє можливості уникнути покарання;

- позитивно впливати на рівень правосвідомості і соціально-правову ак­тивність населення.

Найбільш ефективно в розшуковій роботі слідчого можна використовувати

телебачення, радіо, друковані засоби масової інформації (газети, журнали), мо­більний та пейджинговий зв'язок, Інтернет, засоби наглядної агітації. Ці ЗМІ слід розділити за територією розповсюдження на загальнодержавні та місцеві (район­ні, міські, обласні). Більшої ваги набувають місцеві ЗМІ, так як розшук найбільш ефективний у певній місцевості, серед певної категорії населення. Саме до них мають частіше звертатися працівники слідчих підрозділів. Використання загаль­нодержавних ЗМІ доцільне під час розслідування складних і найбільш небезпеч­них злочинів, коли об'єкт розшуку може перебувати в будь-якому регіоні України.

Ефективність використання ЗМІ в розшукові роботі слідчого залежить від визначення самого об'єкта розшуку, чіткого планування дій слідчого. Значний ефект досягається при взаємодії одночасно з декількома різними ЗМІ. Сього­дні виникла потреба у розробці алгоритму дій при вчиненні окремих видів злочинів і залучення до процесу розслідування різних ЗМІ, також відпрацю­ванні механізму взаємодії між правоохоронними органами та ЗМІ.

Відносно часу залучення ЗМІ до вирішення розшукових завдань існує де­кілька точок зору. Одні фахівці вважають, що обнародувати інформацію роз-шукового характеру можна тоді, коли вичерпані всі інші можливості, аргумен­туючи це тим, що передчасне звернення до широкого кола громадськості мо­же насторожити злочинця. Інші зазначають, що вчинюючи злочин, особа уже передбачає, що її будуть розшукувати і чекає цього. Тому використання ЗМІ на перших етапах розслідування може полегшити вирішення розшукових завдань, збереже час.

У зв'язку з цим першочергового значення набуває потреба комплексного розвитку теорії і практики використання засобів масової інформації під час розкриття та розслідування злочинів.

36. Поняття, сутність і форми взаємодії слідчого з оперативними підрозділами

Якісне розслідування злочинів можливе лише при комплексному викорис­танні сил і засобів, що є в наявності, при постійному вдосконаленні тактики і методів практичної діяльності, а також при творчому ставленні до справи співробітників усіх підрозділів. Значення даних завдань, що стоять перед пра­воохоронними органами, зводяться передусім до запобігання злочинів, що готуються, і своєчасному розкриттю та розслідуванню учинених злочинів, ви­криттю і притягненню до карної відповідальності осіб, що їх здійснили. Ці зав­дання вирішуються спільними зусиллями оперативних і слідчих підрозділів. Якщо перші вирішують їх шляхом проведення рперативно-розшукової роботи, то другі - шляхом виконання процесуальних дій.

Обидва види діяльності (оперативна і слідча) спрямовані на припинення злочинних дій осіб, що готуються здійснити якийсь злочин, або вже його здійс­нили. Фактично дані підрозділи вирішують одні і ті ж завдання по боротьбі зі злочинністю, тільки прийоми, способи і засоби розв'язання загальних завдань істотно відрізняються. Тому ці види діяльності зосереджені в різних підрозді­лах і службах органів МВС і СБУ, що зумовлює необхідність злагодженої спіль­ної роботи при вирішенні конкретних практичних завдань, здійснення тісної взаємодії для досягнення поставленої мети.

В результаті взаємодії слідчих і оперативних підрозділів досягається об'єднання сил і засобів сторін для розв'язання різних завдань, які стоять пе­ред правоохоронними органами України. Наприклад, зусиль одного слідчого часто буває не досить для забезпечення високої якості слідства, оскільки він не завжди спроможний отримати в найкоротший термін докази для розсліду­вання злочину або для швидкого розшуку злочинців, що зникли.

Взаємодія - це ділова співпраця. Тому необхідне подальше вдосконален­ня взаємодії всіх підрозділів згаданих органів з тим, щоб ефективніше і якіс­ніше використати всі можливості, що є в їхньому розпорядженні.

Під взаємодією оперативних і слідчих підрозділів слід розуміти узгоджену протягом певного часу, чітко скоординовану спільну їхню діяльність, засновану на законі і підзаконних актах і спрямовану на розв'язання завдань по забезпе­ченню належного правопорядку. У даному визначенні можна виділити два ос­новних елементи: по-перше, діяльність між підрозділами повинна бути узго­дженою. Слідчі й оперативні підрозділи, виконуючи кожний свої функції, на ос­нові виробленої узгодженості доповнюють діяльність один одного, створюють взаємні умови для розв'язання конкретних завдань. Це підвищує ефективність заходів, що проводяться, Кожна зі сторін повинна розуміти і усвідомлювати, що від її дій певною мірою залежать результати всієї роботи і це позначається на розв'язанні загального завдання - підвищення почуття відповідальності співробітників взаємодіючих підрозділів. По-друге, дії кожної зі сторін, спря­мовані на спільне розв'язання конкретних завдань, повинні базуватися на положеннях законів та інших підзаконних актів. Процесуальні дії здійснюються у суворій відповідності з положеннями процесуального закону, а оперативні заходи - на основі Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., що регулюють цю діяльність. У діях кожної зі сторін недо­пустимі шантаж, провокація й інші подібні прийоми відносно підслідних та ін­ших осіб, оскільки це може негативно вплинути на кінцевий результат спільної діяльності.

Взаємодія практично здійснюється через співробітників слідчих і опера­тивних підрозділів, тобто через слідчого й оперативного працівника.

Правильна організація взаємодії передбачає чітке розмежування функцій кожної зі сторін (слідчого й оперативного працівника). Загальні функції опера­тивних і слідчих підрозділів відомі і досить чітко розмежовані. Слідчії підрозді­ли виконують тільки процесуальні функції, оперативні ж - виконують функції оперативного характеру, а в окремих випадках також здійснюють і процесу­альні функції як органи дізнання. На основі цих функцій чітке розмежування компетенцій оперативного працівника і слідчого при конкретній нагоді взаємо­дії має важливе практичне значення, оскільки підвищує відповідальність, сприяє дотриманню законності, більш чіткої організації всієї оперативно-слідчої діяльності.

Взаємодії між слідчими й оперативними підрозділами повинні здійснюва­тися за такими принципами: при постійному тісному контакті й обміні необ­хідною інформацією; узгодженості та скоординованрсті дій сторін; при най­більш оптимальному поєднанні наявних сил і засобів, без непотрібного дуб­лювання і необгрунтованої підміни; хорошому знанні умов, прийомів, методів і засобів діяльності та можливостей сторін за рішенням конкретних завдань.

Взаємодія між слідчими й оперативними підрозділами здійснюється в різ­них організаційних формах. Основними з них є:

1. Обмін інформацією. Ця основна форма взаємодії, створює реальні осно­ви для розслідування злочинів. Своєчасне надходження інформації взаємо­діючим сторонам має вирішальне значення для успіху оперативних заходів, що проводяться, і слідчих дій. Інформація, яка передається, повинна бути об'єктивною. Якщо вона викликає сумнів, її слід перевіряти.

Обмін інформацією між підрозділами відбувається по-різному: залежно від змісту, можливості її використання в певний час. Вона може бути переда­на письмово, усно або безпосереднім ознайомленням з документами, що ці­кавлять, і предметами. Інформація може бути також передана в копії доку­мента, довідки, меморандуму та ін. З оперативними матеріалами слідчий знайомиться в обсязі, необхідному для повного здійснення намічених спіль­них заходів і розв'язання завдань взаємодії.

2. Спільне обговорення думок, пропозицій, висновків за матеріалами справи і з питань взаємодії. Для вироблення єдиної думки з того чи іншого питання слідчий і оперативний працівник, як правило, вдаються до спільного обговорення ситуації, що склалася у справі. При цьому добиваються взаємо­розуміння і узгодженості дій, уточнюють питання про межі використання опе­ративної інсрормації і можливої тактики зашифровування джерел її отриман­ня, уточнюють обов'язки кожного учасника слідчої дії або оперативного захо­ду. Таке спільне обговорення зацікавлених сторін може бути вироблене і на оперативних нарадах.

3. Спільне планування. Дана форма взаємодії заснована на повній поін­формованості один одного про матеріали, що є у своїх підрозділах. У процесі спільного планування кожна зі сторін знайомиться з інформацією і на цій ос­нові відпрацьовують план слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, ви­значають шляхи, засоби і способи їх реалізації, погоджують час і місце спіль­них дій тощо. Така форма взаємодії додає спільній діяльності цілеспрямова­ний і більш організований характер. Вона додає обов'язковість наміченим заходам, оскільки план затверджується керівництвом правоохоронного органу і безпосередньо контролюється керівниками підрозділів.

4. Спільна участь у проведенні окремих слідчих та розшукових дій. Така необхідність найчастіше виникає при проведенні огляду місця події, обшуку, виїмці, при відтворенні обстановки і обставин подій, при переслідуванні зло-чинця по «свіжих» слідах та ін. Це дає можливість більш кваліфіковано вико­нувати слідчі дії і оперативно-розшукові заходи, своєчасно отримувати інфор­мацію, яка цікавить, про осіб, що здійснили злочин, і відповідним чином на неї реагувати, а також скорочувати терміни їх проведення.

У процесі взаємодії в рамках оперативно-слідчої групи загальне керівни­цтво здійснює керівник групи, а в окремих випадках - слідчий або старший оперативний працівник залежно від конкретних завдань, що вирішуються в ході даного заходу.

Практика показує, що у процесі своєї діяльності слідчі правоохоронних органів, як правило, взаємодіють з оперативними підрозділами в таких типо­вих випадках: при здійсненні профілактичних заходів; на стадії порушення карної справи; у процесі попереднього слідства; після закінчення попередньо­го слідства; при розслідуванні надзвичайних випадків.

Дата добавления: 2015-06-04