Третя група способів посягань на кредитно-фінансові ресурси пов’язана зі злочинною змовою представників кредитора та позичальника. 2 страница

Слід також звернути увагу на соціально-демографічну характеристику порушників бюджетного законодавства, яка має значення для вирішення тактичних завдань розслідування. Зокрема, за статтю (чоловіки – 64,2%; жінки – 35,8%), за рівнем освіти (81,2% мали вищу освіту), за віком (87,3% злочинів вчинено особами від 30 до 59 років, 10,3% - більше 60 років), притягненням у минулому до кримінальної відповідальності (раніше не були судимі – 99,3%).

Способи злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства Спосіб злочинів, передбачених статтями 210 і 211 КК, - сукупність умисних актів поведінки (дій або бездіяльності) службової особи, спрямованих на порушення вимог чинного бюджетного законодавства при формуванні, розподілі, перерозподілі, одержанні й використанні бюджетних коштів.

Вибір злочинцем того чи іншого способу бюджетного злочину зумовлений об’єктивними (сфера господарської діяльності, компетенція службової особи, стан контролю за дотриманням вимог бюджетного законодавства тощо) та суб’єктивними (мета та мотив злочину, психологічні та соціальні особливості злочинця) факторами. Дії службових осіб можуть складатися з різних прийомів і операцій, спрямованих на підготовку, безпосереднє вчинення і приховування злочину. Їх зміст залежить від особливостей бюджетних коштів як предмета злочину.

Способи злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства, класифікуються в залежності від виду предмета злочинного посягання – бюджетних коштів (наявні чи планові) – з урахуванням форми діяння (дія або бездіяльність), характеру і засобів впливу на бюджетні кошти (з використанням касових операцій, безготівкових розрахунків, розрахунків векселями, взаємозаліків, шляхом видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку), форми порушення законодавства про бюджетну систему України.

Типові способи протидії розслідуванню злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства: а) знищення, приховування або фальсифікація документів, що відображають операції з бюджетними коштами (71,8 %); б) здійснення “тиску” на свідків злочинних дій (51,8 %); в) втручання у процес розслідування корумпованих представників органів державної влади (30,9 %); г) використання корумпованих працівників правоохоронних органів для протидії розслідуванню (25,5 %); ґ) протиправні дії стосовно слідчого або інших осіб, які беруть участь у розслідуванні (співробітників оперативних підрозділів, експертів тощо) (14,5 %); д) утворення негативної суспільної думки щодо процесу розслідування (11,8 %).

Специфіка застосування певних способів протидії розслідуванню обумовлена, перш за все, службовим становищем суб’єктів, що її здійснюють, та наявністю корумпованих зв’язків.

Типові сліди злочинів До них належать наслідки бюджетних злочинів – зміни в документах та образи у пам’яті очевидців. Документи, які можуть містити сліди бюджетних злочинів, класифіковано на окремі групи в залежності від характеру і значення для справи наявної в них інформації. Особи-очевидці порушення бюджетного законодавства також поділено на окремі категорії у залежності від їхнього місця роботи, посади, а також дружніх або родинних зв’язків із винною особою. Встановлено основні криміналістичні ознаки порушень бюджетного законодавства у вигляді описання фактів, які є результатами зміни об’єктивної дійсності внаслідок вчинення злочину.

До первинного матеріалу про злочин, передбачений статтею 210 КК, доцільно включати: а) документ, який містить привід до порушення кримінальної справи; б) основні документи, якими підтверджуються порушення бюджетного законодавства, а також визначаються службові обов’язки осіб, котрі можуть бути причетними до злочину; в) письмові пояснення запідозрених службових осіб; г) письмові пояснення осіб, які можуть повідомити відомості про обставини протиправних дій; ґ) акт ревізії та додатки до нього.

У свою чергу, первинний матеріал про злочин, передбачений статтею 211 КК, має містити: а) нормативно-правові або розпорядчі акти, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку (додатковий предмет злочину); б) рішення компетентного органу про невідповідність нормативно-правового або розпорядчого акту вимогам чинного бюджетного законодавства; в) документи, на підставі яких визнається незаконність нормативно-правового або розпорядчого акта; г) документи, що визначають посадовий статус службової особи, котра підписала нормативно-правовий (розпорядчий) акт, яким змінюються доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку; ґ) письмові пояснення службових осіб, запідозрених у вчиненні злочину; д) письмові пояснення очевидців протиправних дій.

Значна частина діяльності слідчого, прокурора, органу дізнання до прийняття рішення про порушення кримінальної справи спрямована на оцінку інформації, яка міститься у матеріалах ревізії.

Організаційно-підготовчі заходи початкового етапу розслідування бюджетних злочинів: а) вивчення нормативно-правового матеріалу, що регулює склад, структуру і порядок формування та виконання бюджетів, порядок видання нормативно-правових і розпорядчих актів у бюджетній сфері, а також відповідної учбової та наукової літератури; б) ознайомлення зі специфікою фінансової, господарської, нормотворчої діяльності державного органу, підприємства, установи чи організації, його структурою, особливостями ведення діловодства, бухгалтерського обліку та звітності; в) збір даних про особистість службової особи, яка вчинила протиправні дії з бюджетними коштами; г) організація заходів щодо забезпечення збереження документів, які мають значення для справи; ґ) організація взаємодії зі співробітниками оперативно-розшукових підрозділів; д) залучення осіб, які володіють спеціальними знаннями, та використання їхньої допомоги у розслідуванні.

Типові слідчі ситуації.

Перша слідчаситуаці я має місце, коли кримінальна справа порушується на основі інформації про злочин, що міститься у матеріалах, зібраних співробітниками оперативних підрозділів. Ця ситуація є найбільш сприятливою для розслідування, оскільки характеризується досить значним обсягом інформації про обставини злочину.

Друга слідча ситуація – кримінальна справа порушується на основі інформації про злочин, що міститься у матеріалах ревізії (перевірки), проведеної контролюючим органом, – характеризується меншим обсягом інформації щодо ознак злочину, що пояснюється неучастю у його виявленні та документуванні працівників правоохоронних органів.

Третя слідча ситуація характеризується тим, що кримінальна справа порушується на основі матеріалів, зібраних прокурором під час проведення перевірки законності виданих службовою особою нормативно-правових чи розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку.

Четверта слідча ситуація (кримінальна справа порушується на основі інформації, одержаної при розслідуванні іншого злочину) відрізняється від визначених вище можливістю використання процесуальних засобів до порушення кримінальної справи за ознаками бюджетного злочину та фактору раптовості.

Особливості виїмки, огляду та вивчення документів. Існує класифікація документів, що виступають основними джерелами доказів у справах про злочини, пов’язані з порушеннями бюджетного законодавства, та вказано їх місцезнаходження. Класифікація включає в себе: а) нормативно-правові акти, які визначають правила формування, розподілу і використання бюджетних коштів; б) планові документи, якими визначаються підстави надання, обсяг, розподіл та цільове призначення бюджетних коштів; в) документи, що визначають посадове становище, компетенцію службової особи, яка є суб’єктом злочину; г) документи, що визначають організаційно-правовий статус та джерела фінансування підприємства, де було вчинено злочин; ґ) документи бухгалтерського обліку та фінансової звітності; д) документи, що свідчать про укладання певних договорів, та є підставами для їхньої оплати; е) казначейські (банківські) документи; є) документи, які складаються при розрахунках із застосуванням казначейських векселів; ж) чорнові записи та неофіційне листування службових осіб, що мають значення для кримінальної справи; з) нормативно-правові або розпорядчі акти, що змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, видані службовою особою або затверджені її наказом; и) документи, пов’язані з прийняттям та реєстрацією нормативно-правових або розпорядчих актів; і) інші документи.

На підготовчому етапі рекомендується: розподіляти документи за процесуальною формою їх використання як доказів; компонувати їх за характером інформації; ознайомлюватися зі спеціальними питаннями; підготовлювати технічні засоби, необхідні для виявлення підробок; запрошувати обізнаних осіб для участі в огляді тощо.

Особливості тактики допиту підозрюваних (обвинувачених) і свідків. Допит відіграє суттєву роль у розслідуванні злочинів, пов’язаних з порушеннями бюджетного законодавства. На основі існуючих наукових розробок, узагальнення кримінальних справ, анкетування слідчих і співробітників оперативних підрозділів сформульовано рекомендації щодо підготовки до допиту, використання тактичних прийомів його проведення у залежності від ситуації. Визначено такі основні конфліктні ситуації допиту: а) обвинувачений не визнає своєї участі у відповідних операціях (господарських, фінансових, управлінських, нормотворчих), при здійсненні яких вчинено злочин; б) обвинувачений не заперечує факт участі у вчиненні злочину, але вказує, що не усвідомлював протиправного характеру своїх дій; в) обвинувачений не заперечує своєї участі у здійсненні відповідних операцій, але заперечує винність у вчиненні злочину, “перекладаючи” вину на інших службових осіб; г) присутній на допиті захисник протидіє належному проведенню слідчої дії. Відповідно ситуації допиту пропонуються тактичні комбінації “встановлення участі”, “встановлення усвідомлення протиправності діяння”, “встановлення причетності”, а також рекомендації щодо попередження та подолання протидії допиту з боку захисника.

Під час допиту свідків тактичне значення має врахування їхньої залежності від винних службових осіб, а також особистої участі в операціях, пов’язаних із формуванням, розподілом, перерозподілом, використанням бюджетних коштів. За цією ознакою свідки класифікуються на такі групи: а) працівники, котрі знаходяться у прямій службовій залежності (підпорядковані службові особи, звичайні працівники і службовці); б) посадові особи та службовці вищестоящих бюджетних установ, а також кредитних установ, які надавали бюджетні кошти небюджетним підприємствам або організаціям; в) посадові особи та службовці органів державного казначейства; г) посадові особи та звичайні працівники банків; ґ) працівники контролюючих органів; д) посадові особи підприємств, установ і організацій, які одержували кошти, використані з порушеннями; е) свідки інших категорій (члени сім’ї та знайомі обвинуваченого, його сусіди тощо).

Успішне розслідування злочинних порушень бюджетного законодавства потребує особливо ретельної організації з-за досить специфічного предмету посягання та складного механізму вчинення цих злочинів. Зокрема, тут завжди виникає потреба в широкому використанні спеціальних пізнань з області бухгалтерського обліку, фінансового права та деяких інших. Без допомоги спеціалістів слідчий просто не в змозі зібрати достатньо доказів і дати їм кваліфіковану оцінку. Це обумовлено складністю розуміння особливостей порядку використання бюджетних коштів та документального оформлення операцій з ними, недосконалістю бюджетного законодавства.

Спеціальні знання слідчий може використовувати як у процесуальних, так і в непроцесуальних формах, а саме у вигляді: а) отримання консультацій з різних питань; б) проведення ревізії; в) залучення спеціаліста для участі в проведенні окремих слідчих дій; в) проведення експертиз (криміналістичних (почеркознавчої,технічної експертизи документів),також бухгалтерської,товарознавчої,інженерно-технічної,будівельно-технічної).

101. Використання спеціальних знань при розслідуванні злочинів у сфері господарської діяльності.

Ефективне розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами неможливе без участі спеціалістів. Специфіка розслідування даного злочину обумовлює необхідність якомога ширшого залучення спеціалістів для консультації та участі в проведенні окремих слідчих дій.

Потреба в допомозі спеціаліста-консультанта виникає на початковому етапі розслідування, коли слідчому необхідно одержати консультацію зі спеціальних термінів та економічних категорій, механізму господарювання, суті господарських процесів та операцій, оцінки економічної діяльності, вказівок, рішень, у зв’язку з аналізом стану обліку, звітності, механізму їх формування, правильності їх складання, вивчення порядку обліку і руху товарно-матеріальних цінностей, фінансів, відбиття в документах фактів, що мають ознаки порушень економічних процесів. Спеціаліст допоможе слідчому виявити і простежити порушення економічних зв’язків у діяльності суб’єктів господарювання, поставити питання експерту, визначити завдання ревізорам.

Предметом консультації із спеціалістом в банківській сфері може бути:

а) з’ясування виду реквізиту і ступеня належності того чи іншого документа до фінансово-кредитної операції;

б) механізм руху документів і фіксація їх у кредитних установах;

в) порядок збереження документів і умови їх отримання;

г) можливість використання технічних засобів для одержання чи виготовлення документів [3].

Спеціаліст у галузі бухгалтерського обліку може надати консультації з приводу:

процедури руху грошових коштів;

документального фіксування і обліку фінансових операцій;

бухгалтерської звітності;

- нормативних актів, що регулюють відношення в галузі бухгалтерського обліку і оподаткування;

постановки запитань на допиті;

підбору необхідних для пред’явлення документів тощо. До участі в слідчих діях спеціалісти залучаються при:

недостатньому оволодінні слідчим прийомами і засобами швидкого і якісного виконання тієї чи іншої роботи, яка вимагає спеціальних знань і навичок;

одночасному застосуванні низки засобів криміналістичної техніки;

- необхідності виконати великий обсяг роботи, яка вимагає спеціальних знань і навичок. У зв’язку з тим, що розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами пов’язано з використанням документів бухгалтерського, економічного і статистичного обліків, а також з товарно-матеріальними цінностями, участь спеціаліста-бухгалтера, товарознавця, економіста під час виїмки, обшуку, огляду обов’язкове як гарантія того, що будуть вилучені всі необхідні документи, що стосуються кримінальної справи, а також будуть забезпечені умови збереження речових доказів.

Основні форми використання спеціальних знань, що є типовими для розслідування злочинів, які вчиняються у бюджетній сфері України, можна визначити за результатами аналізу слідчої практики і наукової літератури. Зокрема, у наукових працях щодо проблем розслідування зазначених злочинів дослідники підкреслюють роль ревізійного контролю та судових експертиз [8, c. 102—172], однак на практиці коло цих форм є набагато ширшим.

Так, консультації обізнаних осіб належать до числа широко застосовуваних непроцесуальних форм використання спеціальних знань, хоча не завжди безпосередньо долучаються до матеріалів справи. Водночас у літературних джерелах щодо економічних злочинів висловлюється думка, що консультації організовують здебільшого для ознайомлення з правилами роботи певної організації, розслідування незаконної діяльності якої розпочинає слідчий [9, c. 10—11]. Таке трактування застосування консультацій є занадто звуженим і зазначає лише один аспект з багатьох питань, які можна вирішувати за їх допомогою. Основними завданнями, що вирішуються шляхом одержання консультацій під час розслідування злочинів у бюджетній сфері України, є роз’яснення особливостей діяльності установи або підприємства, де було виявлено злочин, правил здійснення господарських операцій, пов’язаних із вчиненою подією, можливостей і особливостей проведення ревізій та експертних досліджень, вимог щодо оформлення відповідних матеріалів, незрозумілих слідчому положень проведеного дослідження, визначення кола необхідних слідству документів — джерел доказів, суті наявної у відповідних документах інформації, оцінка її значення для встановлення фактичних обставин справи.

Останнім часом на практиці дедалі частіше слідчі та захисники звертаються до наукових установ і окремих фахівців за письмовими консультаціями з правових питань. Серед них особливо виокремлюють прохання роз’яснити, дати тлумачення певних норм бюджетного, господарського, цивільного, а іноді — кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Мало того, у зверненнях наводяться обставини конкретної справи і пропонується дати оцінку правомірності або неправомірності певних дій і рішень суб’єктів, що здійснюють судочинство, оцінити наявність або відсутність складу злочину у певних діяннях. Очевидно, що причиною таких звернень є недостатня кваліфікація особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, захисника, хоча наведені питання належать до кола їхніх професійних знань. Такі консультації є цілком допустимими, тому що вони, не маючи самостійного доказового значення, все-таки сприяють додатковому забезпеченню гарантій встановлення істини у справі, зменшують кількість слідчих і судових помилок.

Інша проблема стосується можливості призначення правових експертиз. Із цьо го питання науковці висловлюють різні думки — від категоричного заперечення такої практики до її повного схвалення, хоча на сьогодні правових перешкод до призначення правознавчої експертизи у кримінальному процесі немає, і в деяких випадках ці експертизи були б корисними для повного та всебічного з’ясування обставин справи та правильної кваліфікації діяння. Однак автори проекту нового КПК України передбачили в ньому норму (ч. 1 ст. 242 КПК України), що прямо забороняє призначення експертизи для з’ясування питань права [10], тому зазначена проблема потребує додаткових досліджень.

Однією з розповсюджених форм використання спеціальних знань під час розслідування злочинів, учинених у бюджетній сфері, є призначення ревізії. Її правова природа, суть, співвідношення з іншими формами використання спеціальних знань, загальний порядок призначення, проведення та фіксації результатів доволі глибоко досліджено у спеціальній літературі. При цьому приділено увагу як проведенню ревізій і перевірок в установах бюджетної сфери, так і проведенню їх у справах про злочини, пов’язані з порушеннями бюджетного законодавства [11—12].

Слід лише зазначити, що під час формування окремих криміналістичних методик потрібно визначати основні завдання, які можна вирішувати за допомогою ревізії, виявляти типові недоліки, що мають місце у практиці проведення ревізійних заходів, звертаючи особливу увагу на рекомендації щодо оцінки та використання результатів ревізії при проведенні розслідування.

Важливе значення під час дослідчої перевірки корупційних злочинів, учинених у бюджетній сфері, а також службових розкрадань і шахрайств у ситуаціях, що характеризуються наявністю фактору раптовості, має така форма використання спеціальних знань, як участь обізнаних осіб у підготовці окремих заходів. У таких випадках до організації тактичної операції на місці злочину мають бути залучені фахівці з певних галузей знань. При цьому йдеться про застосування науково-технічних засобів (засоби спостереження, спеціальні хімічні та інші засоби виявлення слідів злочинних дій тощо) для фіксації доказової інформації, помилки під час застосування яких можуть спричинити втрату важливих доказів, що значно ускладнить процес доведення.

Ще однією формою застосування спеціальних знань у справах про злочини в бюджетній сфері є залучення спеціалістів до участі у проведенні окремих слідчих дій, зокрема:

– спеціаліста для застосування технічних засобів фіксації ходу і результатів слідчих дій;

– спеціаліста у відповідній галузі знань (бухгалтера, інженера-будівельника, економіста) для участі в допиті підозрюваного, обвинуваченого, а іноді — свідка;

– спеціаліста-бухгалтера, економіста, фінансиста або фахівця у галузі ком п’ютерної техніки для обшуку або виїмки;

– спеціаліста у галузі інженерної справи, будівництва для огляду місця проведення робіт, під час яких було допущено розкрадання чи інші зловживання;

– спеціаліста для відібрання будівельних матеріалів, обладнання, сировини тощо як зразків з метою проведення експертного дослідження;

– спеціаліста-товарознавця для участі у накладенні арешту на майно;

– спеціаліста у галузі криміналістичної техніки для участі в опрацюванні інформації, знятої з каналів зв’язку;

– спеціаліста у галузі почеркознавства, документознавства для участі в огляді документів — речових доказів тощо.

Найбільш процесуально цінною формою використання спеціальних знань у кримінальному судочинстві є призначення судових експертиз. У справах про злочини у бюджетній сфері найбільшого значення набули такі судові експертизи:

– судово-економічні;

– експертиза матеріалів, речовин і виробів;

– технічна експертиза документів;

– почеркознавча;

– експертиза комп’ютерної техніки і програмних продуктів;

– товарознавча;

– будівельно-технічна.

Крім наведених, під час розслідування злочинів у бюджетній сфері, пов’язаних із хабарництвом, і деяких інших посягань, процес розслідування яких супроводжується активним використанням методів оперативно-розшукової діяльності, вагомого значення набувають судові експертизи спеціальних хімічних речовин та експертизи відеозвукозапису для дослідження об’єктів, що застосовувалися у процесі викриття злочинців.

На сьогодні у теорії і практиці судових експертиз (судовій експертології) залишаються до кінця не вирішеними питання щодо їх класифікації, диференціації експертних завдань і встановлення чітких вимог до об’єктів дослідження. Законо мірно, що ці проблеми є причинами суперечностей у нормативно-правовій базі, слідчій та експертній практиці, науково-методичних рекомендаціях з питань призначення та проведення експертиз, окремих методиках розслідування злочинів.

Зокрема, дискусійним є питання співвідношення судових експертиз, що належать до класу економічних, наслідком чого нерідко є окремий розгляд судово-економічної і судово-бухгалтерської експертизи. Крім того, під впливом російських наукових праць є намагання встановити в Україні рекомендації щодо призначення фінансово-економічної, планово-економічної та інших видів експертиз, хоча такі експертизи в Україні не передбачено нормативно-правовими актами з питань судово-експертної діяльності, а їх завдання належать до інших видів експертних досліджень. Тому до цієї проблеми слід внести ясність.Вбачається, що під час формування рекомендацій щодо призначення судовоекономічних експертиз слід виходити із загальної назви групи експертних досліджень. Відповідно до Переліку основних видів судових експертиз та експертних спеціальностей, за якими присвоюється кваліфікація судового експерта фахівцям науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, до економічної експертизи належать три експертні спеціальності:

– дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності;

– дослідження документів фінансово-кредитних операцій;

– дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій.

Перша спеціальність дає змогу проводити судово-бухгалтерську експертизу, друга — фінансово-кредитну, третя — експертизу економіки підприємства. Ці три підвиди досліджень на сьогодні складають вид судово-економічних експертиз в Україні. Водночас під час розслідування нерідко виникає потреба вирішення експертами питань, що належать одночасно до двох або трьох із наведених різновидів експертиз. Тому вбачається за доцільне призначення судово-економічної експертизи за загальним правилом, однак при цьому важливо пам’ятати, що для проведення експертизи обраний керівником експертної установи або слідчим експерт має бути атестований саме за відповідним видом дослідження.

102. Криміналістична характеристика хабарництва.

Відповідно до ЗУ «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 року, корупція - використання особою – суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеною в частині першій статті 4 цього Закону, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі – суб’єкту в відповідальності за корупційні правопорушення, зазначеній в частині першій статті 4 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

Корупційне правопорушення - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність.

Аналізуючи положення даного закону, можна виділити такі корупційні прояви:

- неповідомлення про близьких осіб, які перебувають у безпосередньому підпорядкуванні, невжиття заходів щодо усунення безпосереднього підпорядкування близьких осіб (ст. 9 Закону);

- участь у роботі колегіального органу під час призначення на посаду близьких осіб та інше сприяння призначенню їх на посаду (ст. 9 Закону);

- укладання трудових договорів (контрактів) та вчинення правочинів у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями особами, які протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій (п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону);

- представлення особами, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення, інтересів будь-якої особи у справах (у т. ч. тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали (п. З ч. 1 ст. 10 Закону);

- непроведення спеціальної перевірки керівником стосовно осіб, які претендують на зайняття посад (ст. 11 Закону);

- порушення обов'язку керуватися під час виконання своїх службових повноважень встановленими законом загальними вимогами до поведінки (ст. 13 Закону);

- порушення обов'язку уживати заходів щодо недопущення конфлікту інтересів (п. 1 ч. 1 ст. 14 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування заборони одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України (ст. 17 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій обов'язку відсторонити особу від виконання повноважень на посаді та обов'язку у триденний строк з дня отримання відповідного судового рішення звільнити її з посади (частини 1-2 ст. 22 Закону);

- порушення керівниками органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій обов'язку у триденний строк письмово повідомити суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби про звільнення особи з посади у зв'язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом (ч. З ст. 22 Закону).

Кримінальне законодавство України до службових і посадових злочинів зараховує тринадцять складів злочинів: зловживання владою або службовим становищем; зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; перевищення влади або службових повноважень; перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; службове підроблення; службова недбалість; одержання хабара; незаконне збагачення, комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми; підкуп особи, яка надає публічні послуги; пропозиція або давання хабара; зловживання впливом; провокація хабара або комерційного підкупу ст. 364–370 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Але з використанням службового становища можуть вчинятися i злочини, передбачені іншими розділами КК України, такі, наприклад, як злочини проти правосуддя, господарські, військові тощо.

Поняття «службова злочинність» розуміється і в широкому значенні, тобто вся сукупність злочинів, учинених службовими та посадовими особами, i у вузькому – як сукупність службових і посадових злочинів, передбачених тільки розділом ХVII КК України.

Дата добавления: 2015-06-04