Стаття 201. Контрабанда 5 страница

Під час допиту свідків-очевидців і потерпілих коло з'ясовуваних обставин можна поділити на чотири групи:

- про умови сприйняття події;

- про дорожні умови і дорожню обстановку;

- про обставини ДТП;

- про дії водія та інших осіб після події.

У ході допиту пасажирів потерпілих від зіткнення ТЗ, з'ясовують:

- хто був за кермом ТЗ; - на якому місці в салоні автомобіля він перебував; - якою була швидкість ТЗ і як він розташовувався на проїжджій частині; - час і місце події; - які сліди утворилися на проїжджій частині й на ТЗ; - як розмістились ТЗ після ДТП.

Допитом водія, незалежно від виду ДТП, можна з'ясувати чотири групи запитань:

- про особу водія та особливості ТЗ;

- про дорожні умови та дорожню обстановку;

- про обставини вчинення ДТП;

- про дії водія після ДТП.

Найскладнішою є частина допиту щодо обставин ДТП та її головного елемента - механізму ДТП.

Якщо мав місце наїзд на пішохода, тоді допитом необхідно з'ясувати:

- з якого боку за напрямком руху ТЗ з'явився пішохід; - коли його побачив водій і на якій був відстані; - яким був темп його руху; - чи не зупинявся пішохід; -на якому місці на проїжджій частині мав місце наїзд; -чи були якісь предмети (обставини), що завадили своєчасному виявленню пішохода.

Якщо сталося зіткнення транспортних засобів, то перелік питань, що підлягають з'ясуванню, визначається обставинами конкретної події. Наприклад, під час розслідування попутних зіткнень необхідно знати швидкість, дистанцію транспортних засобів, їх розташування на проїжджій частині. У водія ТЗ, що рухався попереду, необхідно з'ясувати, які його дії передували зіткненню і чим вони були обумовлені. У водія ТЗ, що рухався позаду - як він сприйняв дії водія ТЗ, що рухався попереду.

Розшук водія і транспортного засобу. У тих випадках, коли водій зник з місця події на ТЗ, для розшуку використовують відомості, одержані під час огляду місця події та допитів очевидців і потерпілих.

Якщо подія сталася недавно, то за показаннями очевидців, за слідами шин, краплями води (тосолу) і мастила, за бризками з калюж і деякими іншими ознаками визначається напрямок, в якому поїхав ТЗ, і організовується переслідування «по гарячих слідах».

Встановивши дані про транспортний засіб (тип, модель, колір, номер, вантаж, що перевозився, його можливі ушкодження), їх негайно повідомляють на стаціонарні та пересувні пости ДАІ (ДПС) і органам міліції найближчих районів, організовують загорожувальні пости.

З урахуванням цієї інформації проводяться перевірки авто-господарств, ремонтних майстерень тощо.

За наявності відомостей про державний номер або частину номера транспорту за даними реєстраційного відділу ДАІ встановлюють його власника чи організацію, якій він належить. Після цього треба швидко прибути на місце стоянки цього ТЗ, щоб водій не встиг знищити на ньому сліди ДТП.

Якщо водій зник, а ТЗ залишився на місці події, то його власник встановлюється за державним номером аналогічно наведеному вище.

Для розшуку особи, яка перебувала за кермом на момент події, використовується інформація, одержана від очевидців (ознаки зовнішності, напрямок, в якому зник) та під час огляду місця події (сліди рук на держаках керування транспортом, різноманітні предмети й документи, що належали водієві).

Передусім перевіряються особи, які мають будь-яку причетність до цього ТЗ (родичі, знайомі власника тощо) або відомості щодо яких є в криміналістичних обліках (наприклад, раніше засуджені за викрадення транспорту).

Оперативно-розшукова діяльність з виявлення і затримання водія, який зник, і його ТЗ провадяться органами ДАІ за участі інших підрозділів органів внутрішніх справ.

Інші слідчі дії. За необхідності у справах цієї категорії можуть бути проведені як невідкладні такі слідчі дії:

- виїмка (одягу потерпілих; документів водія чи підприємства, за яким закріплено ТЗ; документів, що характеризують його технічний стан);

- пред'явлення для впізнання (трупа; предметів, що належать учасникам події; ТЗ; водія);

- очні ставки (між свідком і водієм; між водіями тощо).

Подальший стан розслідування у будь-якій кримінальній справі за часом його перебігу збігається з періодом провадження всіх слідчих дій, яким уже невластива невідкладність, і скерованих, головно, на збирання й дослідження доказів у справі з метою викриття винного у вчиненому злочині, з тим щоб йому пред'явити обвинувачення. На цьому етапі також може мати місце з'ясування обставин, які з інших чи тих причин залишилися не встановленими початковим етапом розслідування.

Відтворення обстановки та обставин події. Зазвичай воно проводиться для встановлення:

- швидкості руху ТЗ і пішоходів;

- взаємного розташування ТЗ;

- встановлення умов видимості з місця водія тощо. Відтворення обстановки та обставин події проводиться за

- відсутності слідів гальмування ТЗ.

Швидкість ТЗ може бути встановлена двома способами:

- визначенням часу руху на конкретній ділянці дороги;

- вимірюванням швидкості за допомоги спеціальних приладів.

У першому випадку вибирають ділянку дороги завдовжки 50 або 100 метрів. Водієві на аналогічному автомобілі пропонують проїхати цю ділянку дороги зі швидкістю, з якою він їхав на ТЗ перед ДТП. Спідометр автомобіля попередньо закривають непрозорим матеріалом. Рух автомобіля фіксують секундоміром. Аналогічною є техніка, в разі потреби, визначення швидкості (темпу) руху на проїжджій частині в момент, що передує ДТП, пішохода - потерпілого.

У другому випадку швидкість автомобіля фіксується за допомогою радіолокаційних приладів типу «Бар'єр», якими наділено працівників ДАІ.

116. Судові експертизи у розслідуванні ДТП.

Під час розслідування ДТП обов'язково призначається й проводиться судово-медична експертиза для:

- встановлення характеру тілесних ушкоджень;

- встановлення механізму утворень тілесних ушкоджень;

- визначення причини смерті тощо.

Тілесні ушкодження, спричинені в результаті ДТП, у спеціальній експертній літературі переділяють на:

Специфічні тілесні ушкодження передають деякі властивості деталей ТЗ. Наприклад, відбитки протектора шин на тілі або одязі потерпілого.

Характерні - виникають тільки за конкретних обставин ДТП. Наприклад, випадання з ТЗ, наїзд на людину.

Нехарактерні - виникають від дії на тіло людини будь-якого тупого чи гострого предмета.

Автотехнічна експертиза. Призначається для дослідження події ДТП.

Коло питань, що вирішуються виконанням автотехнічної експертизи дослідження події ДТП, можна поділити на три групи.

- група: вирішення питання про швидкість руху транспортних засобів і пішоходів на момент ДТП; про відстані між транспортними засобами, транспортним засобом і пішоходом на різних етапах події; про технічний стан ТЗ; про характер несправностей ТЗ тощо.

- група: питання оцінювання дій водія щодо забезпечення ним вимог безпеки дорожнього руху. Наприклад: як треба було діяти водієві в конкретній ситуації; чи мав водій змогу уникнути наїзду на пішохода тощо.

- група: питання, скеровані на встановлення причинних зв'язків між діями учасників ДТП та їх наслідками. Експерт може відповісти на запитання про те, чи перебувають у причинному зв'язку з наслідками злочину певні дії водія, пішохода під кутом зору їх невідповідності вимогам безпеки руху.

Трасологічна експертиза призначається й виконується для встановлення механізму ДТП. Наприклад, проведенням цього виду експертизи може бути встановлено в разі спору або приховування чи неможливості визначення оглядом місця події -взаєморозташування на момент ДТП транспортних засобів, а отже, і конкретне місце на проїжджій частині, де сталося їх зіткнення; взаєморозташування на місці ДТП транспортного засобу і пішохода, на якого було скоєно наїзд тощо.

Для дослідження слідів відшарування фарби, характеру і складу відповідної рідини часто у таких справах призначають судово-хімічну експертизу.

Крім того, призначають комплексні судові експертизи: медико-автотехнічну, медико-криміналістичну, трасолого-автотехнічну тощо.

117. Криміналістична класифікація і характеристика екологічних злочинів.

Стаття 236. Порушення правил екологічної безпеки

Стаття 237. Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення

Стаття 238. Приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення

Стаття 239. Забруднення або псування земель

Стаття 239-1. Незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель

Стаття 239-2. Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах

Стаття 240. Порушення правил охорони або використання надр

Стаття 241. Забруднення атмосферного повітря

Стаття 242. Порушення правил охорони вод

Стаття 243. Забруднення моря

Стаття 244. Порушення законодавства про континентальний шельф України

Стаття 245. Знищення або пошкодження об'єктів рослинного світу

Стаття 246. Незаконна порубка лісу

Стаття 247. Порушення законодавства про захист рослин

Стаття 248. Незаконне полювання

Стаття 249. Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом

Стаття 250. Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Стаття 251. Порушення ветеринарних правил

Стаття 252. Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду

Стаття 253. Проектування чи експлуатація споруд без систем захисту довкілля

Стаття 254. Безгосподарське використання земель.

Розробка криміналістичної характеристики екологічних злочинів (злочинів проти довкілля) тісно пов'язана з їх класифікацією та базується на широкій системі екологічного законодавства.

Відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, охорону атмосферного повітря, охорону та використання рослинного та тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Під час розслідування екологічних злочинів необхідно враховувати низку важливих положень, що містяться в законах України «Про охорону атмосферного повітря», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд України», «Про поводження з радіоактивними відходами», «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 70) встановлено, що визначення складу екологічних правопорушень та злочинів, порядок притягнення винних до адміністративної та кримінальної відповідальності за їх вчинення встановлюється відповідно Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

Для розробки та використання окремих методик розслідування екологічних злочинів необхідно враховувати класифікацію та систему адміністративних екологічних деліктів, що передбачені відповідними нормами глави «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» КпАП. Стосовно цього великого значення набуває той факт, що низка екологічних норм кримінального закону містить адміністративну преюдицію (наприклад, ст. 85 КпАП «Порушення правил використання об'єктів тваринного світу» та ст. 248 КК «Незаконне полювання»).

Криміналістична характеристика будується з урахуванням особливостей екологічних злочинів, які виявляються в тому, що:

1) злочинні дії (бездіяльність) службових осіб (керівників підприємств, установ, організацій), а також інших осіб, які безпосередньо відповідають за встановлення та експлуатацію очисних споруд або виконують іншу роботу, пов'язану з транспортуванням відходів, викидів та їх знешкодженням, мають наслідком утворення певних комплексів — слідів у широкому та вузькому розумінні;

2) факти про вчинення вказаних злочинів відбиваються у розпорядженнях (письмових та усних) про зміну роботи очисних установок, про доручення обслуговування механізмів некомпетентним працівникам тощо, виявлення і аналіз яких дають змогу встановити безпосередні причини порушення екологічних правил;

3) процес забруднення та його наслідки, що містяться у зміні фізичних, хімічних, біологічних властивостей вод, атмосферного повітря, забруднення їх шкідливими для здоров'я людей відходами промислового виробництва, призводить до утворення слідів — наслідків забруднення, пов'язаних з порушенням екологічного балансу, захворюваннями тощо;

4) своєрідність сфери створення і знаходження слідів (водної, повітряної) відбивається на їх стійкості, сприяє їх пересуванню, значному поширенню тощо.

Серед екологічних злочинів вирізняються ті, безпосереднім об'єктом яких є відносини у сфері охорони водних ресурсів, атмосферного повітря, передбачені ст. 241 КК («Забруднення атмосферного повітря»), ст. 242 КК («Порушення правил охорони вод»), ст. 243 («Забруднення моря»). Вказані злочини відрізняються специфікою, яку необхідно враховувати під час аналізу їх криміналістичної характеристики.

Примітка. Очисні́ споруди — інженерні споруди системи каналізації для очищення, знешкодження й знезараження стічних вод.

До очисних споруд належать аеротенки, аерофільтри, біофільтри, септики, відстійники, метантенки, ґратки-дробарки, піско-, нафто-, жиро- і масловловлювачі тощо.

Відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки в Україні регулюються Законом України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», розробленим відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, а також законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (зокрема, Законом України «Про охорону атмосферного повітря», Земельним кодексом України, Водним кодексом України, Кодексом України про надра та ін.).

Серед злочинів, що можуть негативно позначитися на екологічній ситуації, треба відмітити діяння, пов’язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці, правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах, правил ядерної або радіаційної безпеки, а також правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст. ст. 271-275 КК), знищенням або пошкодженням майна (ст. ст. 194-196 КК) та ін.

У числі злочинів проти довкілля виділяють ті, безпосереднім об’єктом яких є відносини у сфері охорони водних ресурсів, атмосферного повітря, лісових масивів, земель, надр, передбачені ст. 241 КК («Забруднення атмосферного повітря»), ст. 242 КК («Порушення правил охорони вод»), ст. 243 КК («Забруднення моря»), ст. 239 КК («Забруднення або псування земель»), ст. 240 КК («Порушення правил охорони надр»), ст. 244 КК («Порушення законодавства про континентальний шельф України») та ін.

Криміналістична характеристика названих злочинів традиційно охоплює такі елементи: а) способи вчинення злочину; б) способи при- 414 ховування злочину; в) час, місце та обстановка вчинення злочину; г) типові сліди злочину (види і характер слідів); ґ) особа злочинця; д) особа потерпілих.

Способи вчинення злочинів проти довкілля виражаються в діях чи бездіяльності службових осіб або осіб, що відповідають за установку та експлуатацію очисних споруд або за роботу, пов’язану із знешкодженням і транспортуванням відходів, викидів шкідливих речовин.

Способами приховування цих злочинів є: а) зміни у документах, що відображають певні накази про будівництво, реконструкцію чи експлуатацію очисних споруд, уведення їх в експлуатацію; б) аналіз попереджень уповноважених органів, що мають місце, а також осіб, що беруть участь у виробничому процесі і заявляють про порушення в роботі очисних споруд.

Способами приховування є також: приховування документації про заборону введення в експлуатацію очисних споруд; заяви працюючих осіб про порушення експлуатаційного режиму; знищення слідів поломки механізмів, що регулюють скидання і викиди відходів, котрі забруднюють довкілля; знищення забруднень, що мають місце.

Типові сліди злочину. Сліди злочинів проти довкілля можуть виявлятися у таких формах: а) у вигляді заяв осіб про порушення, що мають місце, скидання і викид відходів або шкідливих для здоров’я людини матеріалів чи речовин; б) у вигляді попереджень уповноважених органів про порушення у роботі очисних споруд і забруднення довкілля; в) у вигляді речових забруднень (слідів) від скидань і викидів (загибель риби, викиди в повітря газів, окремих речовин у вигляді пилу або інших часток).

Особа злочинця. До кримінальної відповідальності притягуються особи, на яких покладено обов’язок додержання правил стосовно недопущення забруднень, що мали забезпечувати нормальне функціонування очисних споруд, а також інші особи, що виконують названі функції, або особи, з вини яких очисні споруди вийшли з ладу і забруднюють довкілля. Підвищує відповідальність цих осіб те, що вони певний період приховують порушення роботи очисних споруд, що спричиняє шкідливі наслідки як для працівників виробництва, так і для оточуючих осіб.

Особа потерпілих. До потерпілих належать люди, що потрапили у сферу зараження довкілля хімічними, фізичними, біологічними викидами і скиданнями, які порушують нормальний екологічний баланс, котрий забезпечує життєздатність людей і тварин. Викиди і скидання можуть викликати масове отруєння і загибель людей, а також інші шкідливі наслідки, що впливає на ступінь відповідальності винних осіб.

118. Типові слідчі ситуації, версії і тактичні завдання при розслідуванні злочинів проти довкілля.

Необхідно враховувати, що ці злочини вважаються закінченими з моменту забруднення водойм, водних джерел та підземних вод неочищеними та незнешкодженими стічними водами, викидами та відходами промислових, сільськогосподарських, комунальних та інших підприємств, установ, організацій за умови, що це забруднення створювало реальну можливість заподіяння шкоди здоров'ю людей або сільськогосподарському виробництву чи рибним запасам. Аналогічно вирішується питання щодо випадків забруднення атмосферного повітря шкідливими для здоров'я людей відходами промислового виробництва.

Під час розслідування необхідним є знання стандартів якості навколишнього природного середовища. Екологічні стандарти встановлюють гранично допустимі нормативи шкідливого антропогенного впливу на навколишнє середовище, перевищення яких створює загрозу збереженню оптимальних умов існування людини та її зовнішнього оточення.

Встановлено нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин в атмосфері, водоймах, ґрунті; ступені шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, шуму, вібрації, інших хімічних, фізичних, біологічних факторів; нормативи гранично допустимого навантаження (ГДН) на природне середовище, що використовується в сільськогосподарських, рекреаційних цілях, та нормативи санітарно-захисного характеру.

Виробничо-господарські стандарти покликані лімітувати параметри виробничо-господарської діяльності певного об'єкта з метою екологічного захисту зовнішнього середовища. До них належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин і шкідливих фізичних, хімічних, біологічних впливів, а також, технологічні, містобудівельні, рекреаційні та інші нормативи господарської діяльності. Слід враховувати, що ГДВ визначаються на рівні, при якому викиди забруднюючих речовин від конкретного джерела не призведуть до перевищення ГДК, встановлених в цьому районі.

Існує система показників, за допомогою яких оцінюється антропогенний вплив — вплив забруднювальних речовин на навколишнє середовище.

Основними з них є гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустимий викид або скид (ГДВ, ГДС) та гранично допустиме навантаження (ГДН).

Гранично допустима концентрація — максимальна кількість шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси природного ресурсу (повітря, води, фунту), яка практично не впливає на здоров'я людини.

Гранично допустимий викид (скид) — маса (об'єм) забруднювальних речовин, розсіювання яких у природних умовах конкретного джерела забруднення з урахуванням рівня загального фонового забруднення в сукупності з іншими джерелами забруднення не створює за межами санітарно-захисної зони перевищення допустимих рівнів забруднення.

Гранично допустиме навантаження (несуча ємність екосистеми) — сукупність окремих впливів, які або не впливають на якість навколишнього середовища, або змінюють її в допустимих межах, тобто не руйнують екосистему і не викликають для неї несприятливих наслідків.

Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяються на чотири класи (приклади в дужках можуть бути неправильними в вєду їх можливої нечинності):

I — надзвичайно небезпечні (нікель, ртуть);

II — високонебезпечні (сірководень, діоксид азоту);

III — помірно небезпечні (сажа, цемент);

IV — малонебезпечні (бензин, фенол).

У разі необхідності слідчий проводить перевірочні дії шляхом відібрання пояснень від окремих громадян або посадових осіб, витребування документів. За відсутності ознак складу екологічних злочинів вирішується питання про притягнення винних осіб до адміністративної або іншої відповідальності.

У процесі планування слідства необхідно з'ясувати обставини, що підлягають зясуванню. Стосовно розслідування екологічних злочинів такими обставинами є:

1) який об'єкт зазнав забруднення (ділянка землі, водоймище тощо);

2) в чому саме виявилось забруднення;

3) які наслідки сталися в результаті порушення правил скидання неочищених і незнешкоджених стічних вод, викидів чи відходів у водоймище або шкідливих відходів виробництва в атмосферу, забруднення моря шкідливими речовинами;

4) які матеріальні збитки заподіяні внаслідок цього;

5) чи містить дане порушення ознаки складу злочину або правопорушення, що тягне відповідальність за статтями КпАП;

6) місцезнаходження безпосереднього джерела забруднення, характер його діяльності та технології виробництва;

7) час викиду відходів і виявлення його наслідків;

8) які екологічні правила порушені;

9) хто винний у їх порушенні;

10) мотиви порушень, якими керувались винні особи;

11) які умови сприяли порушенню екологічних правил.

У процесі висунення слідчих версій і планування розслідування по цій категорії справ, необхідно враховувати типові вихідні дані та слідчі ситуації.

При висуванні слідчих версій і плануванні розслідування треба враховувати такі ситуації: а) екологоспонтанні — одноразові екологічні порушення; б) екологодинамічні — постійно діючі забруднення довкілля; в) екологопрогностичні (латентні) — ситуації, коли шкідливі наслідки забруднень тільки прогнозуються та їх можна запобігти (М. В. Салтевський).

У криміналістичній літературі названі ситуації розглядаються з позицій механізму їх утворення, впливу на екологічне середовище. Щодо цього екологоспонтанна слідча ситуація являє собою раптовий одноразовий вплив забруднюючих речовин на живу та неживу природу. Такі ситуації мають характер катастроф, які на початковому етапі розслідування не дозволяють з’ ясувати їхню причину. Як правило, ці ситуації найчастіше виникають внаслідок порушень правил експлуатації технічних об’ єктів, незнання параметрів їхньої роботи та відсутності необхідного контролю за їхньою діяльністю.

Дії слідчого у цій ситуації зводяться до вирішення таких завдань: а) встановлення місця і часу катастрофи; б) встановлення її наслідків;

в) встановлення причин катастрофи; г) встановлення рівня забруднення і жертв останнього; ґ) вживання профілактичних заходів.

Іншим видом ситуацій при розслідуванні злочинів проти довкілля є екологодинамічна ситуація, котра характеризується двома ознаками: а) динамічністю як безперервним надходженням забруднюючих речовин; б) відносною сталістю забруднюючих речовин, які виділяються. Типовою для такого роду ситуацій є атмосфера в районах металургійних і хімічних підприємств, нафтопромислів і нафтопереробних підприємств, місцях складування хімікатів, необхідних для сільськогосподарських робіт.

Такі ситуації з повільнотекучих переростають у критичні, коли порушуються стандартні допуски та викиди або скидання небезпечні для існування людей, тварин, рослинних насаджень.

Дії слідчого при виявленні забруднення довкілля, які пов’ язані з екологодинамічною ситуацією, зводяться до такого: 1) встановлюється факт забруднення; 2) проводяться перевірочні дії відносно початку та закінчення забруднення; 3) встановлюється територія забруднення; 4) з’ ясовуються наслідки забруднення щодо атмосфери, вплив на людей (ступінь отруєння); 5) встановлюються матеріальні збитки, заподіяні забрудненням довкілля. За наявності даних, що дають підставу для порушення кримінальної справи, остання порушується та проводяться невідкладні слідчі дії.

Третя ситуація іменується екологопрогностичною. її сутність полягає у тому, що вона має прихований характер і не має явних ознак забруднення довкілля. Разом з тим характер виробництва, як і можливих викидів, дає підстави для прогнозування можливих шкідливих наслідків. Рівень забруднення непомітно підвищується, доки не переросте в ситуацію катастрофи. Примітним в екологопрогностичних ситуаціях є те, що сама можливість настання катастрофічних наслідків нерідко закладена в планах підготовки і здійснення будівництва заводів, інших будівель, де очисні споруди майже не передбачені або в процесі будівництва і експлуатації недостатньо виконують свої функції, що й призводить до тяжких наслідків. Тому при плануванні подібних споруд необхідно прогнозувати можливі наслідки і вчасно їх попереджати. Ознаки екологопрогностичної ситуації можуть виражатися в окремих порушеннях, які не спричиняють забруднення довкілля. Однак такі порушення, що мають характер виробництва, можуть при їхньому повторенні викликати тяжкі, іноді катастрофічні наслідки. Останнє вимагає профілактики несприятливих наслідків.

Типовими є ситуації, коли до правоохоронних органів надходять факти про порушення правил охорони навколишнього середовища: 1) від відповідних служб екологічного контролю або 2) обґрунтовані заяви від громадян, організацій, установ тощо. У першому випадку органи екологічного контролю нерідко мають дані про факти порушень та їх наслідки, що зафіксовані за допомогою приладів, а також документально, під час відомчого розслідування. У подібних випадках слідчий висуває версії щодо конкретного об'єкта — джерела забруднення і особи, відповідальної за дотримання відповідних правил; причин порушень, які були припущені; механізму події, його наслідків. Для даної ситуації характерний такий комплекс слідчих дій: огляд місця події, огляд очисних споруд, огляд документів, допит свідків, призначення судових експертиз, допит потерпілих, допит обвинувачених, відтворення обстановки і обставин події (слідчий експеримент і перевірка показань на місці).

У другій ситуації сутність події та її наслідки не завжди очевидні. У цьому випадку висуваються версії про сам характер події, її наслідки, причинний зв'язок між ними (наприклад, чи мало місце забруднення води, атмосферного повітря, чи порушені норми викиду відходів). При цьому важливого значення набувають перевірочні дії слідчого, що складаються з витребування документів (від службових осіб відповідних об'єктів — можливих джерел забруднення, органів екологічного контролю та ін.), а також з відібрання пояснень у відповідних осіб.

Можуть розроблятися і перевірятися такі версії:

♦ про можливі піднриємства-забруднювачі;

♦ за видами роботи, з якою пов'язано забруднення;

♦ за характером і природою забруднювача;

♦ за колом осіб, винних у злочинному викиді, та ролі кожного у вчиненому злочині;

♦ про безпосередню технологічну причину викиду шкідливих речовин;

♦ про час порушення правил.

З метою перевірки цих версій проводяться такі заходи: вивчаються повідомлення про факти аварійного викиду забруднених стічних вод підприємствами; в ході обстеження підприємств вилучаються зразки для наступного призначення експертиз і порівняння вилучених зразків з речовинами заб руднювачами, вилученими з місця події; під час допиту) з'ясовуються особливості забруднення, характер їх розповсюдження, в який бік віяв вітер тощо; досліджуються матеріали, що є в органах санітарно-епідемічиої станції; призначаються необхідні експертизи; проводяться допити.

Під час перевірки версії про винну особу злочинного забруднення необхідно впевнитись в тому, що в той час, коли були допущені порушення правил, дана особа виконувала обов'язки, пов'язані з експлуатацією очисної споруди, зберіганням чи знищенням шкідливих речовин. У даному випадку слідчий зобов'язаний виявити обставини, що сприяли скоєнню злочинів, і вжити заходів щодо їх усунення.

Дата добавления: 2015-06-04