Виникнення і розвиток криміналістики 1 страница

Окремі рекомендації криміналістичного характеру відомі здавна і зустрічаються в законодавчих пам’ятках. Історія виникнення криміналістичних знань розпочинається з появою перших типів держави і права, коли встановлювались і порушувались певні правила поведінки, звичаї і закони. Виникнення перших порушників законів зумовило потребу у введенні спеціальних правил і методів щодо розкриття і розслідування злочинів, встановлення злочинців. Призначаються певні чиновники, які повинні були розкривати окремі види злочинів, встановлювати істину (наприклад, у Стародавньому Єгипті — чиновники-писці, нубійські негри та ін., у Стародавньому Вавилоні — писці та судді). Правові документи (Закони царя Хаммурапі, Артхашастра, Книга законів та ін.) містили деякі рекомендації криміналістичного характеру щодо збору, дослiдження та оцінки доказів судом, але вони мали окремий, розрізнений характер і були пов’язані з певними клятвами, випробуванням вогнем, каліченням та клеймуванням засуджених.

Формування криміналістичних знань здійснювалося в межах процесу (процедури), який був притаманний суспільству (наприклад, інквізиційний процес був пов’язаний з отриманням зізнання від допитуваного за допомогою тортур). Безумовно, поява криміналістичних засобів, прийомів і методів пов’язана з відправленням правосуддя, слідчої, розшукової та експертної практики.

Цікава історія виникнення розшукових органів. Так, у Франції першу розшукову бригаду «Сюрте» («Безпека») в паризькій поліцейській префектурі очолив колишній рецидивіст Франсуа Єжен Відок. Бригада була створена з колишніх кримінальних злочинців за принципом: «Лише злочинець може побороти злочин». В історії російського розшуку відоме прізвище Ваньки Каїна (Івана Осипова) — злодія-рецидивіста, який не лише виконував розшукові функції, а й сам вчиняв злочини. Лише згодом виникло правило: особи, які притягувались до відповідальності за обвинуваченням у кримінальних злочинах, не приймаються на службу в розшукову поліцію.

Деякі засоби та прийоми криміналістичної спрямованості знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі, а саме — у «Руській правді». Літописи XV—XVI ст. свідчать про використання криміналістичних знань, зокрема, при порівнянні підписів у рукописах, виявленні підробок документів. У XVIІІ ст. вже були здійснені спроби щодо узагальнення судової практики. Так, І. Т. Посошков у праці «Про бідність і богатство» (1724) аналізує не лише судочинство, а й прийоми проведення слідства: випробування вогнем і залізом, позбавлення їжі та води тощо.

Сучасний стан розвитку криміналістики в Україні характеризується формуванням загальної теорії криміналістики, розробкою і впровадженням сучасних науково-технічних засобів і інформаційних технологій в практику боротьби зі злочинністю, удосконаленням прийомів криміналістичної тактики, запропонуванням методик розслідування нових видів злочинів. Розвиток криміналістики пов’язаний з формуванням певних наукових шкіл криміналістів. Інтенсивно розвиваються всі розділи криміналістики, виникають нові напрями, теорії та вчення.

Важливим свідченням високого рівня розвитку криміналістики в Україні є підготовка і видання підручників. У 1973 р. видано підручник «Радянська криміналістика. Криміналістична техніка і слідча тактика» за редакцією В. П. Колмакова, написаний українськими вченими-криміналістами. У 1988 р. вийшов друком підручник «Радянська криміналістика. Методика розслідування окремих видів злочинів» за редакцією В. К. Лисиченка.

За часів незалежності України перший підручник для юридичних вищих навчальних закладів і юридичних факультетів був підготовлений у 1998 р. колективом викладачів кафедри криміналістики Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого «Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів» за редакцією В. Ю. Шепітька. У 2001 р. цим самим колективом авторів здійснюється видання повного курсу криміналістики.

На сучасному етапі наукові дослідження з криміналістики проводяться на кафедрах криміналістики вищих юридичних навчальних закладів, у науково-дослідних установах України (Інституті вивчення проблем злочинності Академії правових наук України (з 1995 р.); Науково-дослідному інституті проблем боротьби зі злочинністю Національної академії внутрішніх справ України (з 1997 р.); Міжвідомчому науково-дослідному центрі з проблем боротьби з організованою злочинністю при Координаційному комітеті по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (з 1995 р.); Харківському центрі вивчення організованої злочинності (з 1998 р.), а також у науково-дослідних експертних установах (науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністерства юстиції України; Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС України та підпорядкованих йому науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах на місцях).

На сьогодні в Україні працюють відомі криміналісти, професори: Ю. П. Аленін, В. П. Бахін, Т. В. Варфоломеєва (член-кореспондент АПрНУ); А. Ф. Волобуєв, В. Г. Гончаренко (академік АПрНУ), В. А. Журавель, А. В. Іщенко, О. А. Кириченко, Н. І. Клименко, В. О. Коновалова (академік АПрНУ), В. С. Кузьмічов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовський, І. В. Постіка, М. В. Салтєвський, М. Я. Сегай (академік АПрНУ), В. Ю. Шепітько (член-кореспондент АПрНУ).

3 Поняття та різновиди способу вчинення злочину. Використання даних щодо способу вчинення і приховування злочину у розв’язанні конкретних завдань розслідування.
Спосіб вчинення злочину – це певний метод, порядок і послідовність рухів, прийомів, що застосовуються особою для вчинення злочину. У випадках, коли спосіб вчинення злочину є ознакою конструктивною, необхідне його спеціальне вивчення і доказування, оскільки це має значення для кваліфікації діяння.
У КК України таких статей чимало. Наприклад, для складу злочину доведення до самогубства (ч.1 ст.99) характерним є таких спосіб, як жорстке поводження або систематичне приниження людської гідності потерпілого. Перешкоджання здійсненню виборчого права (ст.127) буде злочинним за наявності таких необхідних ознак – якщо воно вчиняється шляхом насильства, обману, погроз, підкупу тощо. Часто спосіб є не лише ознакою складу конкретного злочину, але ще має значення для розмежування суміжних складів злочинів. У цьому розумінні важко переоцінити роль зазначеної ознаки у складах злочинів розкрадань майно, адже саме від способу вчинення цих злочинів залежить їх форма: крадіжка, грабіж, шахрайство тощо. Іноді певний спосіб вчинення діяння є ознакою кваліфікованого виду складу злочину. Напр., вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, визнається вбивством при обтяжуючих обставинах (п.”е” ст.93), спричинення тяжкого тілесного мучення або мордування. Утворює кваліфікований вид цього злочину (ч.2 ст.101). --------------- Спосіб виступає як обов'язкова ознака складу злочину у випадках, коли він: а) прямо зазначений у законі, наприклад, насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погроза застосування такого насильства в складі розбою (ст.

187), обман чи зловживання довірою в складі шахрайства (ст. 190); б) однозначно випливає із змісту закону, про що свідчить характер дії, опис якої містить диспозиція статті. Так, способом погрози вчинити вбивство є психічне насильство (ст. 129), способом завідомо неправдивого показання (ст. 384) — обман і т.п. Спосіб має важливе кримінально-правове значення. Якщо він є обов'язковою ознакою складу злочину, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад злочину. Наприклад, передбачене в ст. 120 доведення до самогубства відсутнє, якщо не було жорстокого поводження з потерпілим чи систематичного приниження його людської гідності, шантажу або примусу до вчинення протиправних дій. Спосіб має істотне значення для правильної кваліфікації злочину, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу злочину. Спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення злочину диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (статті 185-191). Спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів злочинів, а також на виділення спеціальних норм КК. Наприклад, вбивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115). --------- Важливе значення для характеристики злочинної дії має спосіб вчинення злочину, що являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні злочину, Ці способи різноманітні.

Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загальне безпечний спосіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність і шкідливість. Деякі злочини можуть бути вчинені тільки у певний спосіб. У такому разі спосіб вказується в законі як конститутивна ознака складу злочину, наприклад, таємне викрадення чужого майна як спосіб крадіжки (ст. 185), відкрите викрадення такого ж майна при грабежі (ст. 186), заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою при шахрайстві (ст. 190). В інших випадках злочин може бути вчинений різними способами. Так, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115) і умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122) можуть бути вчинені будь-якими способами: шляхом нанесення ушкоджень колючим чи ріжучим предметом, із застосуванням вогнепальної зброї, отруйних речовин, шляхом нанесення ударів, побоїв тощо. У зв'язку з цим законодавець не вказує в диспозиціях цих статей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення злочину як на обов'язкову ознаку складу злочину.

4 Поняття криміналістичної інформації, її різновиди та відмінність від інформації, одержаної шляхом проведення оперативно-розшукових заходів.

Засобом фіксації криміналістичної інформації виступає криміналістична фотографія та відеозапис. Криміналістична фотографія та відеозапис – галузь криміналістичної техніки, яка являє собою систему наукових положень та рекомендацій і відповідним ним методів і технічних засобів фіксації криміналістичних об’єктів. Фіксація криміналістичної інформації має доказове значення при з’ясуванні сліду значно пізніше огляду, коли обстановку на місці події порушено, а потрібні предмети втрачені або порушено їх взаємне розташування. Методи. 1. панорамна фотозйомка - фіксація об'єкта здійснюється частинами (ділянками) таким чином, щоб останній кадр був продовженням попереднього.

Може бути круговим, лінійним та вертикальним. 2. стереоскопічна зйомка - полягає в одержанні стереопари знімків та в їх математичній обробні для одержання дійсних розмірів. 3. вимірювальний метод - це фіксація об'єкта, події злочину разом з метричною одиницею, наприклад мірою довжини, часу. Так, поряд зі слідом, об'єктом звичайно кладуть масштабну лінійку, а в разі наявності значних ділянок місцевості, приміщення, наприклад, при зйомці трупа, доріжки слідів ніг, транспортних засобів, розміщують глибинну масштаб-рулетку, що дає змогу визначати розмір предметів та відстань між ними. 4. репродукційна полягає у фотографуванні об'єктів, головним чином документів (текстів, креслень, схем), звичайною або спеціального апаратурою.

5. сигналітична або впізнавальна фотозйомка - це зйомка живих осіб з метою пізнавання, ідентифікації та створення криміналістичних фотокартотек. Зйомка здійснюється стандартною малоформатною камерою з відстані 1 м (у масштабі 1:19). Знімки виготовшоються у фас і правий профіль (1:7 натурального розміру). 6. мікро та макрозйомка Види фотозйомки при огляді місця події: 1. орієнтуюча 2. оглядова 3. вузлова 4. Детальна.

5 Методологічні основи криміналістики.

Основою методології криміналістики є теорія пізнання, а її методи становлять багаторівневу систему, в якій чітко виділяються такі чотири рівні: 1. метод, заснований на філософії діалектичного розвитку; 2. загальнонаукові методи криміналістики; 3. спеціальні методи криміналістики; 4. комбіновані методи криміналістики. Метод, заснований на філософії діалектичного розвитку, ще називають методом матеріалістичної діалектики. Цей метод є головним у криміналістичній науці. Метод, заснований на філософії діалектичного розвитку, охоплює проблему загальнолюдських цінностей. Його застосування супроводжується використанням таких принципів наукового мислення, як індукція і дедукція, аналіз і синтез, порівняння, спостереження. Метод, заснований на філософії діалектичного розвитку тотожно, цілком відповідно віддзеркалює зв'язки і відносини в природному і соціальному бутті невичерпного й нескінченного світу.

Основа реальної матеріалістичної діалектики, в контексті методології криміналістики, полягає в тому, що вона справді є базою для всіх інших методів. Тобто метод матеріалістичної діалектики поширює чинність своїх найбільш загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення на піднесення, удосконалення інших методів чотирирівневої системи пізнання в криміналістичній методології. Загальнонаукові методи криміналістики є: спостереження, вимірювання, опис, порівняння, моделювання, експеримент, а також такі методи, як математичний, кібернетичний. Спеціальні методи криміналістики належать. Залежно від свого призначення спеціальні методи криміналістики поділяють на три групи: техніко-криміна-лістичні; структурно-криміналістичні; практично-криміналістичні. Техніко-криміналістичний і структурно-криміналістичний методи були запозичені з інших наук, а практично-криміналістичний метод сформувався в процесі слідчої практики.

Практично-криміналістичними методами, зокрема, є: методи «системи координат», послідовність, орієнтації у просторі, застосування неусвідомлюва-ного «побутового» гіпнотичного впливу; ідентифікації за ідеальними слідами та ін. Комбіновані методи криміналістики. Ними є три попередніх методи в будь-якому їх співвідношенні. Наприклад, до комбінованих методів криміналістики віднесено ситуацію, коли здійснюється поєднання методів сучасної теорії пізнання, заснованих на філософії діалектичного розвитку, і спеціальних методів: системно-структурного, порівняльного, соціологічного та практично-криміналістичні методи.

6 Поняття, наукові засади та значення криміналістичної ідентифікації для практики боротьби зі злочинністю.

Ідентифікація - (ігіепййсаге) в перекладі з латинської означає ототожнювати, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями. Тому ідентифікація - це процес дослідження, пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, що використовується в різних галузях знань, у тому числі і кримінальному судочинстві при встановленні істини в кримінальній справі.
Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет у процесі даного розгляду тотожна самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації полягає у встановленні того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого; доказування існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об'єкта на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.
Ідентифікація - це загапьнонауковий метод криміналістики, оскільки він використовується останнім часом в інших науках, таких як фізика, кібернетика, хімія, біологія, генетика тощо. Суть ідентифікації полягає в установленні тотожності. Це пізнавальний процес виділення індивідуального, конкретного із загального. Ідентифікація в інших науках означає встановлення формально-логічної тотожності, коли об'єкти вважаються тотожними за наявності хоча б однієї спільної ознаки. Отже, за суттю, ідентифікація як загальний метод встановлює групу, рід, вид об'єктів. Наприклад, у сплаві виявляють свинець і мідь та розповсюджують цей висновок на всі об'єкти, виготовлені з усього сплаву. У фізиці або хімії спектральним аналізом виявлення одного атома речовини вважається ідентифікація всіх атомів та конкретного металу, рідини або газу. Тому для загальнонаукового методу ідентифікації вираз «обидва об'єкти тотожні» видається правильним, оскільки ототожнюється не індивідуальний об'єкт, а сукупність (рід, вид).

Криміналістична ідентифікація - специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню срорму. Такі завдання виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те
2 І-5«.
33
знаряддя злому, яким залишені сліди. У процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову належність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (часткового методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку \ тотожність групи, виду, роду, класу, а в іншому - індивідуального конкретного об'єкта.
Криміналістичний метод ідентифікації є окремим (спеціальним), оскільки мета та завдання, що вирішуються, зводяться до встановлення тотожності конкретного об'єкта-особи, предмета, події, факту. Тому ідентифікацію поділяють на індивідуальну й групову (родову). Остання зараз має назву класифікаційного дослідження.
Методологічну основу теорії ідентифікації складають положення матеріалістичної діалектики та логіки як інструмента пізнання, а саме:
а) загальний взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві (якщо є наслідок, то обов'язково існувала причина, немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів);
б) усі об'єкти матеріального світу індивідуальні («немає двох речей, що були б однакові» - Гегель); будь-який об'єкт, подія, явище індивідуальні і можуть бути ототожнювані;

в) всі об'єкти рухаються та видозмінюються, таким чином, об'єкт залиша-ється самим собою тільки деякий час, який залежить від швидкості змін; час, протягом якого об'єкт залишається відносно незмінюваним і його можна ототожнювати, називають ідентифікаційним періодом. Зокрема, ідентифікаційний період каналу ствола зброї залежить від кількості проведених пострілів, а леза сокири - від його зносу.
Криміналістична ідентифікація в судовій та слідчій практиці неоцінна, вона дозволяє встановлювати конкретні події злочину та осіб, що його вчинили, розшукувати та розпізнавати будь-які об'єкти злочинного вчинку. У цьому плані доказування у кримінальній справі можна інтерпретувати як ідентифіка-ційний процес, що здійснюється різними методами пізнання істини, в тому; числі окремим методом криміналістики, яким є криміналістична ідентифікація.
Існує кілька класифікацій криміналістичної ідентифікації. Найбільш розповсюдженим вважається поділ на:
1) ідентифікацію за матеріальним відображенням;
2) ідентифікацію за ідеальним відображенням (сліди пам'яті, уявні образи). Інколи криміналістичну ідентифікацію поділяють за об'єктом ототожни
вання на дактилоскопічну, судово-балістичну, трасологічну тощо. Якщо ' основу класифікації використовувати процесуальну форму, то ідентифік можна розділити на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна здій нюється в ході слідчих дій, а непроцесуальна - при оперативно-розшуков діяльності. Ідентифікацію за суб'єктом розрізняють: слідчу, експертну та судову.

7. Поняття криміналістичної діагностики та її відмінність від ідентифікації та групофікації.

Криміналістична діагностика - це система знань про способи визначення обставин події злочину — час, місце, спосіб, сліди та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі. Коло питань криміналістичної діагностики чітко не може бути визначено, усе залежить від конкретно вчиненого злочинного діяння. Характерні питання з проблем криміналістичної діагностики є комплексним утворенням. Щодо способу визначення обставин події злочину, то за слідоутворюючим характером у практиці часто ставляться такі запитання з тематики криміналістичної діагностики: чи є на даному предметі сліди, який механізм утворення цих слідів, до якої групи (виду) належить предмет, що залишив слід, чи придатні сліди для ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, в який час доби, пори року і в якому місці сталася подія, чи здатна особа завдяки своїй пам'яті ідентифікувати об'єкт.

Типовими питаннями криміналістичної діагностики з інших обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі, є: які мотиви, мета вчинення обвинуваченим злочину, хто є співучасниками вчинення злочинного діяння, установлення суб'єктивної сторони злочину — умисел чи необережність, їх форма. Процес криміналістичного діагностичного дослідження є експертним дослідженням і має свої особливі стадії: підготовчу, аналітичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсутня. І це зрозуміло чому. Адже стадія порівняння є складовою методики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а завдання вказаного періоду експертного дослідження полягає в тому, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення об'єктів.

Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експертних досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.

8. Поняття і завдання криміналістичної техніки як розділу криміналістики. Галузі криміналістичної техніки та їх роль у збиранні і дослідженні інформації щодо злочину та його учасників.

Криміналістична техніка — це важливий розділ криміналістики, який виникнув у результаті впровадження досягнень природничо-технічних наук у практику боротьби зі злочинністю. Методи фізики, хімії, біології, медицини та інших галузей знань пристосовувалися для виявлення слідів злочину та отримання інформації з метою кримінального судочинства. Науково-технічні засоби криміналістики — це прилади, пристосування і матеріали, які використовуються для збирання і дослідження доказів або створення умов, що утрудняють учинення злочинів. Такі засоби можуть бути розподілені на кілька груп: 1) взяті без змін з різних технічних і природно-технічних наук; 2) спеціально пристосовані для криміналістичних цілей; 3) спеціально розроблені для цілей криміналістики. Основними формами застосування криміналістичної техніки є: 1) використання науково-технічних засобів оперативними працівниками при проведенні оперативно-розшуко-вих заходів; 2) застосування науково-технічних засобів слідчими при проведенні слідчих дій; 3) використання науково-технічних засобів спеціалістами та експертами під час відповідних досліджень; 4) застосування науково-технічних засобів учасниками судового розгляду.

Виділення таких форм використання криміналістичної техніки пов'язано із суб'єктом, що її застосовує. Криміналістична техніка розвивається в трьох основних напрямах: оперативно-слідча, науково-дослідна, профілактична. Кожний з напрямів передбачає розробку не тільки відповідних приладів, пристосувань, інструментів, матеріалів, а й найефективніших прийомів, методів використання науково-технічних засобів. Найскладнішим напрямом є розвиток науково-дослідної техніки, яка застосовується в основному в лабораторних умовах високоваліфікованими фахівцями. До науково-дослідної техніки відносяться різноманітне обладнання та апаратура, які дозволяють здійснювати дослідження в рентгенівських променях, застосовувати радіоактивні ізотопи, проводити люмінесцентний чи спектральний аналіз та ін. Для ефективної реалізації науково-технічних засобів необхідно враховувати вимоги щодо їх застосування (принципи): 1) принцип законності використання науково-технічного засобу; 2) принцип етичності застосування науково-технічного засобу; 3) принцип науковості; 4) принцип безпеки науково-технічного засобу; 5) принцип цілісності об'єктів у незмінному вигляді; 6) принцип ефективності використання науково-технічного засобу.

Використання криміналістичної техніки є припустимим, якщо при цьому не порушуються законні права й інтереси громадян, моральні та етичні норми. Засоби і методи криміналістики повинні мати наукову основу, бути науково обґрунтованими, базуватися на вивчених об'єктивних закономірностях, а тому не можуть використовуватися в доведенні устрої і прилади, що засновані на невстановле-них наукою явищах. На даний час система криміналістичної техніки складається з таких основних галузей: 1) судова фотографія; 2) судова кінематографія і відеозапис; 3) трасологія; 4) судова балістика; 5) криміналістичне дослідження письма; 6) техніко-криміналістичне дослідження документів; 7) ідентифікація особи за зовнішніми ознаками; 8) кримінальна реєстрація. В основу системи криміналістичної техніки покладено предметний принцип, що відбиває особливості кожної галузі.

9. Класифікація засобів криміналістичної техніки, прийомів і методів збирання та дослідження криміналістичної інформації. Правова та етична регламентація їх застосування у розкритті та розслідуванні злочинів.

Науково-технічні засоби криміналістики можна класифікувати за різними ознаками. Термін класифікація означає ділити предмети, явища, поняття на певні види, класи залежно від їхніх загальних ознак. Уперше запропонував класифікувати на види криміналістичну техніку192б р. С. М. Потапов. Він, зокрема, класифікував усі засоби криміналістичної техніки за двома групами: 1. засоби для збирання інформації в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; 2. засоби для експертного дослідження речових джерел, тобто «засоби слідчого і оперативного працівника» та «засоби експерта». Нині криміналісти вважають, що доцільніше класифікувати криміналістичні науково-технічні засоби за трьома ознаками: 1) виникненням; 2) видом; 3) цільовим призначенням. За виникненням науково-технічні засоби можна поділити на три види. До першого виду належать криміналістичні засоби, що використовуються виключно в криміналістиці. Це, наприклад, ку-левловлювачі, йодні трубки та ін. До другого виду належать — науково-технічні засоби, запозичені криміналістами з інших галузей науки і техніки. З часом такі засоби суб'єкти криміналістичної діяльності пристосовують для вирішення криміналістичних потреб щодо виявлення, фіксації, вилучення і дослідження матеріальних об'єктів, а також явищ і процесів у розслідуваних кримінальних справах про злочини.

Так, пристосованими криміналістичними засобами є спеціальні фотоапарати, мікроскопи, ультрафіолетові випромінювачі тощо. До третього виду віднесено науково-технічні засоби загальнотехнічного призначення, запозичені криміналістами для виконання криміналістичних завдань: ноутбуки, відеоапа-ратура, звукозаписуючі засоби, зубопротезні пасти і т. ін. Основними видовими групами криміналістичних науково-технічних засобів є: прилади, обладнання й апаратура, пристосування та інструменти, матеріали і приналежності, комплекти, пересувні криміналістичні лабораторії. За цільовим призначенням криміналістичні науково-технічні засоби можна класифікувати на три групи: 1) криміналістична техніка для збирання доказів (валіза слідчого, одорологічна валіза, дактилоскопічні порошки та ін.); 2) криміналістична техніка для фіксації ходу і результатів слідчих дій (кіно-, фото-, відеоапаратура, засоби звукозапису, а також вимірів часу, висоти, відстані та ін.); 3) криміналістична техніка дослідження доказів (мікрофото-пристосування горизонтальної конструкції, кулетримач для горизонтального (вертикального) розміщення кулі, мікроскопи МБС-1,МБС-2таін.

Дата добавления: 2015-06-04