Сліди зубів, нігтів та інших частин тіла людини 1 страница

Часто на місці події залишаються сліди зубів, нігтів.

Сліди зубів за механізмом утворення можуть бути слідами надкусу, коли відбувається неповне змикання зубів і утворюються об'ємні сліди, і слідами відкусу, які виникають за повного змикання зубів і утворення на розчленованих об'єктах слідів ковзання.

Сліди нігтів на тілі людини виглядають як синці, а на пластичних матеріалах вони об'ємні. Однак найчастіше використовують зрізані частини нігтів як слід предмета, що є об'єктом трасологічного та біологічного дослідження. За слідами зубів і нігтів експерти можуть ідентифікувати людину.

Досліджують також сліди відкритих частин обличчя — губ, вух, щік, лоба, кінчика носа. Методику їх дослідження запропонував С. Ненашев. В окремих випадках за умови правильної фіксації таких слідів можна ідентифікувати людину і створити криміналістичні обліки, особливо за слідами губ.

18. Сліди засобів учинення злочину.

Засоби вчинення злочину - це матеріальні об'єкти, що так чи інакше використовуються для досягнення злочинного результату: сокира, камінь, пали-Ця, відмичка, автомобіль, вибухівка, отруйна сильнодіюча речовина. Криміналістична трасологія об'єктом дослідження вважає знаряддя злому, зброю, транспортні засоби, інструменти та предмети. Знаряддя злому - це спеціально виготовлені, перероблені та пристосовані Для умисного застосування при вчиненні злочинів засоби (лом, «балерина», «клішня рака»). До знарядь злому не можуть належати інструменти побутового та виробничого призначення, які можуть бути використані для здійснення злому. Наприклад, сокира, стамеска - це інструменти, вони можуть виконати роль засобів учинення злочину, але не знарядь злому. Від знарядь злому необхідно відрізняти також предмети (камінь, палиця), які не є інструментами, тобто не пристосовані для трудової діяльності, але можуть бути використані з метою злому. За механізмом утворення засоби вчинення злочину доцільно поділити на: - знаряддя (знаряддя злому, інструменти та прилади, предмети); -зброю (вогнепальна, холодна); - джерела підвищеної небезпеки (транспортні засоби, механізми, обладнання виробничого та побутового призначення); -фізичні явища (електричний струм, випромінювання, сильнодіючі та отруйні речовини); - сили та явища природи (вогонь, вода). Сліди знарядь злому утворюються переважно внаслідок механічної взаємодії, серед якої розрізнюють такі види руху (переміщення): прямолінійний, прямолінійно-поступальний, зворотно-поступальний, обертально-поступальний та обертання-котіння. Кожному виду руху відповідають певні сліди. Під час прямолінійного руху слідоутворюючий об'єкт переміщується перпендикулярно слідосприймаючому і утворює слід тиснення - шляхом формування, руйнування, залишкової деформації, нашарування, перерозподілу частин речовини, зміни та перебудови внутрішньої структури об'єкта. За умови прямолінійно-поступального руху слідоутворюючий об'єкт переміщається під дією двох сил, спрямованих по вертикалі та горизонталі, уздовж слідосприймаючої поверхні та одночасно тисне на неї.

Внаслідок цього утворюються сліди ковзання у вигляді системи валиків і рівчачків. При зворотно-поступальному русі слідоутворюючий об'єкт по черзі нює напрямок горизонтального руху, а під дією вертикальної сили розрізац предмет. Утворюються сліди розпилу або сліди тертя. У процесі обертально-поступального руху слідоутворюючий об'єкт І тається і одночасно переміщується прямолінійно. При обертанні-котінні слідоутворюючий об'єкт обертається навколо осі, І реміщується по слідоприймаючій поверхні, утворюючи поверхневі або об'є' сліди котіння, тобто сліди колісних транспортних засобів. Гусеничний утворює сліди за схемою прямолінійного руху, а сліди полозкового виникають подібно до слідів ковзання під час прямолінійно-поступального руху. Сліди знарядь злому та інших засобів вчинення злочинів фіксують на основі загальних правил та прийомів: фотографування, вимірювання, копіювання та моделювання, вилучення слідів разом з предметом. Для І лювання слідів на дереві частіше за все застосовують пластилін, пасту І ласт, віск. На металевих об'єктах використовують легкоплавкий сплав Вуда, який застосовується у зубопротезній практиці, пасту К, тощо. Однак найчастіше рекомендується вилучати сліди разом з предк Забарвлені сліди і сліди контакту знарядь обов'язково вилучати з пр на якому вони залишені. Види слідів транспортних засобів поділяють за видами транспорту - самохідним та несамохідним. Кожний з них поділяють на колісний, гусеничний та полозковий. Колісний транспорт має сліди котіння, гусеничний - сліди тиснення, полозковий - сліди ковзання. Сліди котіння та тиснення можуть бути об'ємними, поверхневими та забарвленими, інколи об'ємні сліди містять частинки речовини, яка відрізняється від матеріалу, формуючого слід. Сліди транспортних засобів містять ознаки ходової частини транспорту: а) вид ходової частини; б) ширину колії; в) базу транспортного засобу; г) кількість осей та коліс; д) модель шин.

Слід одного колеса, трака, полоза називається біговою доріжкою. Дві паралельно розташовані бігові доріжки утворюють колію. Відстань між осями транспортного засобу називається базою. Вона вимірюється між слідами передніх і задніх коліс, які утворюються на місці стоянки транспорту. Ширина колії - це конструктивна ознака. Вона вимірюється між центрами доріжок, а якщо колія складається зі спарених доріжок, від лінії відліку, проведеної між біговими доріжками. У біговій доріжці виділяють: ширину протектора, тобто ширину малюнка, який утворюється в сліді, і загальну ширину сліду, що називається шириною бігової доріжки. Слід гальмування - це довжина бігової доріжки від початку гальмування транспорту до повної його зупинки. Слід гальмування складається із двох частин: у першій частині відображається початок гальмування, слід переривчастий, оскільки колесо повністю не заблоковане і продовжує обертатись, пізніше воно повністю припиняє обертання і ковзає по дорозі, утворюючи слід ковзання, який називається слід юза. Сліди транспортних засобів фіксують фотографуванням, вимірюванням, описом, копіюванням, моделюванням, вилученням сліду разом з предметом, На місці ДТП виготовляють панорамним способом слід бігової доріжки, довжина якої дорівнює довжині кола колеса; детально фіксують особливості будови малюнка протектора та виготовляють зліпки цієї частини сліду. Поверхневі сліди, наприклад, пилові, переносять на копіювальні дактоплівки (обкорована1 гума, липкі плівки, фотопапір). На місці ДТП треба фіксувати: ширину бігової доріжки, ширину протектора та його малюнок, ширину колії, базу транспортного засобу, частки транспорту (вантажу), що відділилися, плями мастил, осколки фарного скла, частки фунту (сліди осипу ґрунту), мікро- та макрочастинки тощо.

19. Мікрооб’єкти та їхнє значення в розкритті та розслідуванні злочинів.

Велике значення мають вилучені у процесі огляду місця події мікрооб'єкти — дрібні частки скла, обривки волосся, волокна органічного і неорганічного походження тощо. Такі об'єкти можуть бути виявлені на одязі жертв, що контактували зі злочинцями, або на інших контактних поверхнях. Мікрооб'єкти мають вилучатися і пакуватися з дотриманням особливих правил у спеціальні пакети, дуже обережно, можливо, за участю спеціаліста.
Останнім часом в криміналістичній практиці все більша увага приділяється вилученню з місць подій мікрооб’єктів та їх дослідженню. Це пояснюється тим, що разом із загальним зростанням злочинності росте і рівень знань злочинців. Знижується відносний рівень так званої «п’яної» злочинності, підвищується рівень організованої. Як правило злочинці ретельно планують свої дії, прагнучи якомога менше залишати слідів, і після вчинення злочину знищують сліди, які залишилися. Мікрооб’єкти будучи незначними за розмірами (не більше 2 мм2), практично не звертають на себе увагу, і як правило не знищуються суб’єктом злочину, тому при ретельному огляді їх можна знайти на місці події, а також на людях і предметах, причинно пов’язаних з подією, що розслідується. В роботі з мікрооб’єктами на місці події можна виділити наступні стадії: підготовчу (профілактична робота і планування), пошук, фіксацію, вилучення, попереднє дослідження і упаковка. Ефективний пошук мікрооб’єктів неможливий без відповідних технічних засобів. Для цього є засоби з криміналістичного чемодана і набір «Крапля». Основними засобами пошуку мікрооб’єктів є освітлювачі, у тому числі ультрафіолетового кольору, і лупи. Пошук мікрооб’єктів здійснюється при хорошому освітленні як в прямому, так і в косопадаючому світлі за допомогою сильної лупи. Оглядати предмети необхідно, по мірі можливості, без переміщення. Якщо повністю оглянути предмет неможливо, то його слід помістити на чистий лист білого паперу, щоб не загубити мікрочастинки, які відділилися, при цьому слід застосовувати запобіжні засоби для збереження локалізації мікрооб’єктів на об’єкті-носії.

Всі об’єкти необхідно оберігати від забруднень, не допускати контакту об’єктів між собою, загортати об’єкти в тканину або низькосортний папір. Всі дії з об’єктами бажано здійснювати в гумових рукавичках. Експертне дослідження. Поширеними є неідентифікаційні питання про наявність певних мікрочастинок: чи є на об’єкті-носії (вказується предмет) привнесені частинки певного виду (вказуються мікрочастинки, що цікавлять слідчого: волокна, осколки скла, шматочки кам’яного вугілля, лакофарбові частинки, нашарування грунту і т. д.); чи є на об’єкті-носії мікросліди конкретних речовин або матеріалів (нафти, фарби, цементу і т. д.)? чи є в наданій масі речовини (матеріалу) сторонні мікрочастинки певного виду? Ідентифікаційні питання: - чи не є мікрочастинка частиною конкретного об’єкту (мікроуламок скла - частиною фарного розсіювача, плівка фарби - частиною лакофарбового покриття сейфу і т. д.)? - чи не походить мікрослід від конкретної обмеженої маси речовини (наприклад, мікрослід-нашарування на одязі - від фарби у вилученому бідоні)? - чи не належало раніше волокно конкретному предмету одягу? - чи не походять волокна, знайдені на об’єкті (на одязі, холодній зброї, інструменті, транспортному засобі), від представленого комплекту предметів одягу? При виявленні мікрооб’єктів в ході слідчої дії, звичайно, немає потреби ставити перед експертами питання про їх наявність. В цьому випадку слідчого можуть цікавити питання групового значення про природу частинок, сфера застосування даної речовини, його основні властивості. Постановка експертних завдань групового значення здійснюється за допомогою питань наступного типу: - що за речовина (матеріал), мікрочастинки якої знайдені на місці події (на предметі-носії), де і з якою мети вона застосовується? - чи не утворений знайдений мікрослід речовиною, яка володіє певними властивостями (наркотичним, токсичним, самозаймистим і т. д.)? - який колір має зовнішня поверхня лакофарбового покриття об’єкта (транспортного засобу), мікрочастинки якого знайдені при огляді місця події? [7.

330] Відповіді на ці і подібні запитання дозволяють пов’язати знайдені мікрочастинки з якою-небудь групою об’єктів і відмежувати їх від всіх інших груп і окремих предметів, що, у свою чергу, допомагає вибрати напрям розшукових заходів і з’ясувати обставини справи. При дослідженні мікрослідів біологічного походження окремі питання можуть ставитись перед медико-криміналістичною і судово-медичною експертизою. Комплексна медико-криміналістична експертиза вирішує ряд питань, направлених на ідентифікацію людини. Наприклад, можлива постановка таких питань: - чи не є плоска мікрочастинка з нашаруванням червоного кольору частиною нігтьової пластинки пальця руки потерпілої (підозрюваної); - чи не знаходилася певна ділянка тіла людини (трупа) в контактній взаємодії з конкретним предметом (зброєю, транспортним засобом і ін.). При при значенні судово-медичної експертизи по мікрочастинках ставляться як неідентифікаційні, так і ідентифікаційні питання. Ці питання в основному аналогічні тим, які були розглянуті вище. Специфіка їх пов’язана з особливостями мікрочастинок (мікрослідів) і об’єкту-носія (тіло людини). Так, для встановлення наявності частинок і механізму утворення мікрослідів можуть бути поставлені такі питання: - чи є на об’єкті мікросліди крові (виділень) або мікрочастинки (клітинні елементи) людського організму; - чи є на тілі людини або в області тілесних пошкоджень (в раневих каналах та ін.) сторонні мікрочастинки; - який механізм утворення мікрослідів крові (або інших виділень) людини. Для вирішення різних завдань групового значення перед експертами судовими медиками ставляться наступні питання: - яка статева приналежність мікрослідів крові (інших виділень) або мікрочастинок, які знайдені при огляді; - яке регіональне походження мікрослідів крові або мікрочастинок тіла людини органо-тканинного походження; - чи однакова групова приналежність знайдених мікрослідів крові (виділень) або мікрочастинок тіла людини і відповідних зразків наданих для порівняльного дослідження.

20. Криміналістична одорологія. Техніко-криміналістичні засоби і прийоми роботи зі слідами запаху на місці події.

Криміналістична одорологія являє собою систему науково розроблених методів і технічних засобів виявлення, вилучення, зберігання й дослідження запахових слідів з метою наступного їхнього використання для рішення ідентифікаційних завдань у карному процесі. Запахове следообразование відбувається практично безупинно й триває доти, поки існує джерело заходу й умови його формування. Індивідуальність заходу, що виходить від людини, визначена генетично. Дані російських і закордонних криміналістів і кінологів, що застосовують метод криміналістичної одорологии в практичній діяльності, свідчать, що в непровітрюваних, закритих приміщеннях запахові сліди зберігаються на следоносителях з високою адсорбційною ємністю до двох років. Крім того, установлено, що, застосовуючи відповідні прийоми, можна виявити, вилучити, закріпити й тривалий час зберігати молекули заходу людини без зміни їхніх властивостей. Як фонові заходи, так і заходи різних осіб не змішуються й не утворять у результаті цього новий захід. Залежно від способів вилучення, аналізу й реєстрації заходів криміналістичну одорологию розділяють на кинологическую одорологию й інструментальну одорологию (ольфактронику). У кинологической одорологии як аналізатор пахучих речовин використається орган нюху службового собаки. В інструментальної одорологии як аналізатори застосовуються фізико-хімічні прилади, здатні виділяти спектр пахучих речовин, реєструвати його у вигляді ольфактрограммы й детектировать із високою чутливістю окремі компоненти заходу. Службові собаки досить точно роблять вибірки людей по пробах пахучих речовин з повітря приміщень, навіть якщо вони перебували в приміщенні 10-15 мінут. Наявність у приміщенні заходів інших осіб не робить істотного впливу на вибірку конкретної особи.

Пахучі речовини людини в повітрі приміщень тримаються тривалий час (2-3 доби). Короткочасне провітрювання приміщення не робить істотного впливу на їхню схоронність. Для надійної одорологической вибірки досить кілька десятків кубічних міліметрів повітря з молекулами пахучих речовин, узятих з людини або пахучого сліду. Службові собаки точно роблять вибірку по заходу, отриманому із дрібних предметів (сірників, кнопок, цвяхів і т.п.). Для відбору,тривалого зберігання й можливості багаторазового пред'явлення заходу людини в цей час застосовують спеціально розроблений прилад відбору заходу (ПОЗ). В основі цього приладу лежить адсорбційний принцип, що базується на здатності поглинання речовини з розчину або газу поверхневим шаром рідини або твердого тіла. Ступінь адсорбції характеризується кількістю поглиненої речовини й часом його втримання. Різні матеріали й речовини мають неоднакову адсорбційну здатність. Оптимальний сорбентом є активоване вугілля марки АГ-1. Він здатний зберігати на собі пробу до двох років, тому використається в приладах збору й зберігання запахових слідів "Шершень". Однієї з основних завдань інструментальної одорологии є розробка методів і апаратури, здатних реєструвати спектр летучих речовин, що визначають запах, і документально записувати його у вигляді, що піддається наступній математичній обробці. У цей час розробляється стаціонарна лабораторна установка для підготовки ольфактроактивной проби й хроматографического аналізу з використанням аэрозольно-криогенного методу концентрування летучих метаболітів з метою ідентифікації заходу людини. Метод аэрозольно-криогенного концентрування заснований на сполученні процесів низькотемпературної конденсації й аерозольної фільтрації аналізованої проби. При проведенні невідкладних слідчих дій робота із запаховими слідами здійснюється за загальними правилами, передбаченим законом і підзаконними актами, з урахуванням особливостей, характерних для пошуку й вилучення пахучих речовин людини.

До таких особливостей ставляться: -створення умов, що забезпечують максимальну схоронність запахових слідів (варто накрити сліди яким-небудь чи ящиком коробкою, виставити оточення й т.д.); - обмеження числа учасників оперативно-слідчої групи тільки особами, без яких ця дія може втратити процесуальне значення або виявитися малоефективним; -дотримання правил поведінки й пересування, що виключають можливість руйнування слідів або їхнього забруднення сторонніми пахучими речовинами (учасники огляду повинні перебувати в межах відведеної ділянки, пересуватися тільки з дозволу керівника огляду, не курити й не створювати протягів); - виконання строгої черговості пошуку й вилучення запахових слідів. Пошук і вилучення запахових слідів повинні передувати роботі з будь-якими іншими слідами або предметами, які можуть стати речовинними доказами. У ході одорологической експертизи або іншого одорологи-ческого дослідження з'ясовуються наступні питання: - чи є в одорологической пробі, зібраної з об'єкта (предмета), запах людини (якщо так, те чи не відбувається він від особи, що перевіряється,); - чоловіком або жінкою залишені запахові сліди; - чиналежать виявлені на місці події кров, волосся, піт перевіряється лицу, що: - чизалишені сліди ніг (рук), виявлені на місці події, що перевіряється особою; - чиє індивідуальний захід особи, що перевіряється, на вилученому предметі (одягу, взуттю, зброї, гребінці, недокурку й т.п.).

21. Криміналістичне почеркознавство й авторознавство. Класифікація ідентифікаційних ознак письма і почерку.

Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи. Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і не ідентифікаційних (діагностичних) завдань.
Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації. Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок: 1) технічні навички (спосіб техніки письма); 2) безпосередньо графічні навички (вміння зображувати літери (цифри), об'єднувати їх в слова); 3) орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).
Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною. Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як: рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький); ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький); довжина речень (велика, середня, мала); переважаючі типи речень (прості, складні); використання фразеологічних засобів; лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін. До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо). Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення — для ідентифікації особи за почерком. Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин — це стійкі звички розміщення тексту. Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать: 1) виробленість почерку — відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх. 2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений; 3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; 4) розмір почерку — визначається висотою малих літер; 5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. 6) зв'язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. 7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; 8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку: 1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна); 2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо); 3) протяжність рухів; 4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху; 5) вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, ін-тервальний тощо); 6) кількість рухів; 7) послідовність рухів; 8) розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака; 9) складність рухів тощо. Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.

Авторознавча експертиза — це різновид криміналістичної експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних, друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови). Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором декількох різних текстів; чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора і які саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе, як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів). Методами авторознавчого дослідження є: 1) лінгвістичні; 2) психолінгвістичні; 3) соціолінгвістичні; 4) логіко-психологічні; 5) математичні та ін. Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички (загальні — лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні, пунктуаційні, а також окремі — використання певних мовних засобів, мовні помилки тощо).

22. Поняття документу в криміналістиці. Характеристика основних способів підроблення документів та ознаки, що вказують на них.

Документ — це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися чи передбачувані. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів: 1) письмові (тексти, цифри та інші записи); 2) графічні (креслення, малюнки, схеми); 3) фото документи; 4) кіно- та відео документи; 5) фоно документи. За своєю процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи — речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи — речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи - письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміна-лістичних досліджень звичайно мають справу з письмовими документами як речовими доказами. За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом — на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо).

У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів — інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить за-відомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальний підлог передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальний підлог виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів. Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, наз. реквізитами. Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів.

Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа. Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншим способом, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами. Існують певні правила поводження з документами — речовими доказами, а саме: 1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо); 2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами; 3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу промінів світла, вологості, хімічних речовин).

Дата добавления: 2015-06-04