Судові експертизи, що призначаються при розслідуванні вбивств. 5 страница

2. Розкрадачі-рвачі (користолюбці) з близькими (порівняно з представниками першого типу) життєвими поглядами і особливо схильні до накопичення, присвоєнню чужого имупільства. Часто є активними учасниками злочинних груп.

3. Розкрадачі, що стали такими в більшій мірі не в силу своїх окремих негативних особистісних рис (до того ж не сильно виражених), а під впливом несприятливого збігу обставин, внаслідок злочинного тиску, погроз, через випивку і т.д.

Серед осіб, які тривалий час займаються розкраданнями, звичайно переважають представники двох перших груп РОЗХтітелей.

Знання зазначених типів розкрадачів, їх особистісних особенностей, вміле виявлення цих даних у процесі розслінання вельми важливі для з'ясування можливих способів, механізмів розкрадання, виявлення осіб, причетних до нього, і ролі в даному злочинному діянні. З урахуванням цих даних вибираються тактичні прийоми і методи розслідування. Наприклад, розкриття злочинної діяльності розкрадачів-ділків, а також рекетирів і досвідчених шахраїв, їх ізоблічення зазвичай передбачає великий обсяг слідчої та оперативно-розшукової роботи, великої підготовчої оргаганізаційні і оперативної розробки, всього арсеналу тактичних засобів, великого обсягу спеціальних знань. І зовсім інша справа, коли розкрадачем або вимагачем є людина заплутався, через випивку спокусився на хищення або взагалі дрібний шахрай. Роль таких осіб у розкраданнях нерідко другорядна, проста і зазвичай не вимагає великих зусиль для їх виявлення і викриття.

Якщо ж розкрадання відбувається злочинного організованого групою, то зазначена група стає самостійним об'єктом криміналістичного вивчення. У цих випадках виявляють і досліджуються такі особливості кожної групи, які з криміналістичної точки зору мають істотне значення. Зокрема, маються на увазі ступінь організованості, особливості структури та розгалуженості групи, рольові функції її учасників, принципи розподілу викраденого та ін

При з'ясуванні ролі кожного учасника в організованих злочинних групах слід мати на увазі два аспекти їх злочинної діяльності. Перший притаманний усім членам груп і визначає характер дій кожного з них, спрямованих безпосередньо на розкрадання. Другий властивий лише тим участникам, які здійснюють управлінські функції в групі як цілісній системі. Другорядні учасники злочинної групи, до того ж увійшли до неї 'не добровільно, а втягнуті за допомогою різних прийомів, більш схильні давати повні та правдиві свідчення як про свою злочинну діяльність, так і про дії співучасників.

Вельми важливо мати на увазі, що часто організовані групи розкрадачів пов'язані з групами осіб, які вчиняють небезпечні посадові злочини '(зловживання службовим положеніем, хабарництво). Отже, у процесі розслідування привання вкрай важливо виявити всі зв'язки членів злочинної групи розкрадачів, а отже, з'ясувати всі епізоди злочинної діяльності організованої групи розкрадачів.

Всі ці елементи криміналістичної характеристики хищений найтіснішим чином пов'язані між собою, що й позволяет виявити джерела інформації у процесі розслідування. Наприклад, спосіб і механізм розкрадання в чому визначаються особливостями склалася на об'єкті обстановки, в якій можуть проявлятися умови як сприяють, так і затрудняющие розкрадання, а також особистісними рисами, професіїсійної знаннями та службовим становищем розкрадача.

У свою чергу, обстановка вчинення розкрадання в певній мірі, а іноді значною, формується зусиллями розкрадачів. Характер ж цих зусиль багато в чому залежить від особистісних якостей та інших особливостей суб'єктів розкрадання.

У той же час деякі негативні риси розкрадачів починають проявлятися в умовах плутанини, бесхозяйственності, недосконалості кредитно-фінансових розрахунків, безконтарольності виробничих і фінансових операцій, майна та ін

Обставини, що підлягають з'ясуванню в процесі розслінання розкрадань, багато в чому визначаються на основі їх криміналістичної характеристики.

Перша група таких обставин пов'язана з встановленням всіх основних обставин події злочину (предмета злочинного посягання, способу, механізму та обстановки вчинення розкрадання). При цьому дуже важливо точно встановити весь період, протягом якого відбувалося розкрадання (пристосовно до кожного епізоду), місце розкрадання і весь інший комплекс умов, що характеризують обстановку, в якій відбувалося дане злочинне діяння. Все це допомагає точніше виявити всі особливості способу вчинення розкрадання і його механізму. Встановлення ж усього вищевикладеного створює гарантію конкретності звинувачення.

Друга група обставин пов'язана з фактами, подтверждають винність обвинуваченого і мотиви розкрадання, в тому числі і обставини, що впливають на ступінь і характер його відповідальності.

Третя група обставин - умови, які сприяли вчиненню злочину (недоліки та порушення відповідних правил, що відносяться до постановки, прийому, виробництва та відпуску продукції, обліку та звітності за цими операціями, кредитно-фінансовим розрахунками та ін.)

Четверта група обставин у значній мірі носить криміналістичний характер і має своєю метою виявитиня даних, що дозволяють визначити джерела необхідмій інформації, перевіряти виниклі слідчі версії, перевіряти й оцінювати фактичні дані (обсяг і розмір викраденого майна, способи його реалізації, джерела розкрадання, спосіб безпосереднього заволодіння майном, спосіб життя обвинуваченого, майно та цінності, нажиті розкрадачем, та ін.)

81. Справа про розкрадання може бути порушена тільки у тих випадках, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину. У разі необхідності перевірити заяву або повідомлення про розкрадання до порушення справи у строк не більше десяти днів проводяться передбачені статтями 94, 97 КПК дії шляхом відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб, або витребування необхідних документів. Такі дії мають перевірочний характер і спрямовані на виявлення ознак розкрадання і вирішення питання про достатність підстав для обґрунтованого порушення кримінальної справи або для відмови в її порушенні.

Відібрання пояснень і витребування документів може бути пов’язане з необхідністю проведення інвентаризації фінансової і господарської діяльності, отримання консультацій фахівців (бухгалтерів, товарознавців, технологів), вивчення нормативних матеріалів, що регулюють фінансову і господарську діяльність підприємства, організації, ознайомлення з особливостями їхньої діяльності.

При аналізі ознак, що вказують на розкрадання, вчинене певними особами, необхідно всебічно враховувати обставини, які вплинули на їх поведінку в сфері фінансово-господарської діяльності в обстановці виробничого ризику, необхідність виконання термінових робіт, усунення перешкод, які призвели до відступу від нормативів, що регламентують рух матеріальних цінностей, грошових коштів, оформлення документів та ін. Саме характер таких дій, їх наслідки суб’єктивно можуть сприйматися як очевидні ознаки порушень, пов’язаних з розкраданням. У зв’язку з цим важливо підкреслити, що вже на початку розгляду матеріалів, що вказують на ознаки розкрадань, як правило, відомі посадові, матеріально відповідальні особи, які розпоряджаються майном. У такій ситуації відсутність достатньо повного та об’єктивного врахування пояснень цих осіб з приводу виявлених порушень, з’ясування обставин, що призвели до них, і висування можливих для даної ситуації слідчих версій про характер події, мотиви дій осіб, яким ввірене майно, може призвести до необґрунтованого порушення справи про розкрадання.

Причинами прорахунків у подібних слідчих ситуаціях (як і в розслідуванні в цілому) стають помилки у збиранні, аналізі та об’єктивній оцінці фактичних даних, у тому числі протидоказів, що вказують на відсутність у даної особи мотиву для вчинення злочину.

Ознаки розкрадання, як відбиття різноманітних властивостей злочинів, є численними і різноманітними та вимагають певної систематизації, що забезпечила б повноту охоплення всіх значущих для розслідування слідів.

У криміналістиці ознаки розкрадання систематизуються на основі різних чинників: за формою прояву, змістом, місцем прояву. Залежно від цього при виявленні ознак даного виду злочинів можна виділити такі джерела:

1) виробничі підрозділи підприємств, де виготовляється (вирощується, заготовляється, переробляється) продукція, звідки надходить сировина, місця збуту готових виробів, реалізації товарів;

2) транспортні підприємства, що здійснюють перевезення сировини, готової продукції, товарів;

3) бухгалтерія підприємств, установ, організацій; планові, статистичні, технологічні підрозділи, їх вищі органи, а також суміжні структури;

4) контрольно-ревізійні органи;

5) органи державних інспекцій;

6) органи стандартизації і сертифікації, пробірного нагляду тощо;

7) контролюючі органи (Національний банк, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державний комітет у справах захисту прав споживачів та ін.);

8) правоохоронні органи;

9) аудиторські фірми.

Здебільшого розкрадання вчиняється групою осіб, дії яких при відповідних підставах кваліфікуються за сукупністю з іншими злочинами. Ця обставина важлива з точки зору розширення можливостей розкриття розкрадань шляхом виявлення інших, пов’язаних з ними злочинів, ознаки яких здебільшого не завжди враховуються. Водночас такий всебічний підхід до дослідження обставин забезпечує розкриття не тільки розкрадань, а й інших злочинів, вчинення яких передує їм або спрямоване на приховання розкрадання.

82. Успіх розслідування зазначених розкрадань в чому залежить від уміння слідчого виділяти і вивчати бухгалтерські та інші документи, бо вони практично завжди є важливішогошим джерелом інформації про подію такого злочину. Робота слідчого з документами здійснюється при огляді і слідчому дослідженні документів.

Огляд і слідче дослідження документів. Документи по цих справах в ході огляду вивчаються з точки зору законності та повноти операції, зафіксованої у документі, а також з позиції ступеня відображення в них дійсних фактів. Разом з тим обов'язково з'ясовується, чи є вони справжніми або підробленими (повністю або частково). При цьому комплектуються і досліджуються три групи документів:

а) безпосередньо пов'язаний ні з операцією з переміщення цікавлять слідство маріальних цінностей і вказують на відповідальних за неї осіб (приймально-здавальні акти, накладні, рахунки, відомості та інших);

б) опосередковано пов'язані з цікавить слідчого зазначеної вище операцією (дані про отримання пакувальних допоміжнених матеріалів, тари на виготовлену продукцію та ін);

в) пов'язані з фіксації дій з вивезення та транспортуванні викрадених матеріальних цінностей (пропуск на вивіз з терторії підприємства, шляхові накладні, подорожні листи та ін.)

Ці документи вивчаються з точки зору їх відповідності чинним нормативним актам, а також шляхом зустрічної перевірки, методом взаємного контролю і економічного аналізу, шляхом звірення одного примірника документа з іншим і застосування техніко-криміналістичних засобів.

Судово-бухгалтерська експертиза призначається в тих випадках, коли в процесі розслідування виникають питання, вирішення яких воможно лише фахівцями в області бухгалтерського обліку та звітності. Предметом судово-бухгалтерської експертизи є відображені в бухгалтерських документах та облікових регістрах господарські операції, що стали об'єктом следственного або судового дослідження, щодо яких виникли питання, що можуть бути дозволеними лише зазначеним вище фахівцем.

За допомогою цієї експертизи можуть бути вирішені наступні питання:

а) з'ясовані протиріччя між даними ревізії і обставинами справи, а також між актами первісної та повторної ревізій;

б) перевірені і встановлені факт і розмір нестачі або надлишків товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, а також час і місце виникнення недостачі;

в) перевірена обгрунтованість списання сировини, матеріалів і готової продукції;

г) перевірений і визначено розмір матеріального збитку, заподіяного допущеними правопорушеннями з имуществом;

д) встановлена ​​правильність або помилковість методики проведеної документальної ревізії та ін

Разом з тим не можна покладати на бухгалтера-експерта перевірку господарської діяльності підприємства і наявності майна, вилучення документів і т. п. Неприпустимо ставити перед експертами юридичні питання, які стосуються компетенції слідчого, прокурора, суду (наприклад, чи є дана недостача результатом хіщеня, хто його вчинив і т. д.).

Обшук. У справах про розкрадання обшук проводиться головним чином з метою виявлення викраденого майна, а також цінностей, які можуть бути звернені на відшкодування прилагоджена збитку і забезпечення можливої ​​конфіскації по суду. Треба мати на увазі, що майно може перебувати не тільки у винних, а й у інших осіб (знайомих, рідних).

Особливістю обшуку у справах цієї категорії є те, що у винних нерідко виявляється (на дому або на робочому місці) «чорна бухгалтерія», тобто записи про злочинні комбінаціяхях, зокрема про суми, призначених до вилучення, про номери документів, що підлягають знищенню або виправлення, про справуже викраденого і т. п. Ці записи робляться в записниках, календарі, на стіні і т. д. У ряді випадків можуть бути виявлені підготовлені до використання або розірвані за ненадобністю документи, чернетки, підроблені відбитки печатки, зразки підроблених підписів. Не слід випускати з уваги записи в записниках, блокнотах і т. д. прізвищ, адрес, номерів телефонів, тому що по них можна встановити зв'язки, що мають відношення до злочину.

Допит свідків. Слід враховувати особливості допиту окремих груп свідків.

Перша група - особи, які за своїм службовим положеню можуть виявитися відповідальними за потурання розкраданняям. Вони іноді прагнуть виглядати «жертвами» виявлених фактів, посилити відповідальність особи, викритого в розкраданні, і зображати його закоренілим злочинцем, приписати йому навіть те, чого воно не вчиняла. В інших випадках вони, навпаки, намагаються затушувати розкрадання, перешкодити його розкриттю, пояснити ті чи інші порушення об'єктивними причинами. Це бухгалтери, ревізори, керівники підприємств або установ. При їх допиті необхідно конкретизувати показання, вимагати їх документального підтвердження і ретельно перевіряти.

Друга група - матеріально відповідальні та інші особи, що несуть відповідальність за нестачі, надлишки, порушення. Виявлені факти вони намагаються пояснити так, щоб хатіжати або принаймні пом'якшити свою відповідальність, але було б неправильно ставитися до їх показаннями з упередженим недовірою. Ретельно фіксуючи показання, слід деталізувати їх і потім перевіряти.

Третя група - особи, які за своїм службовим положению стикаються з тими, хто вчинив розкрадання, але можуть бути не інформовані про нього, хоча їм відомі окремі факти, що мають значення для розкриття злочину. Це шофери, вантажники, прибиральниці, рядові продавці та ін Слід мати на увазі, що в силу свого залежного становища ці свідки нерідко бояться давати правдиві показання, тому при допиті необхідно переконати їх у тому, що закон захищає їх інтерес. Складніше йде справа, якщо вони утримуються від правдивих показань з тієї причини, що отримували від розкрадачів подачки, «доплату» до заробітної плати. Якщо це не робить їх співучасниками в розкраданні, то нагадування їм про відповідальність за неправдиві свідчення може допомогти отриманню від них важливих відомостей.

83. Останнім часом в Україні шахрайство набуло поширення і характеризується зміною форм, видів і способів. З економічними перетвореннями в країні, розвитком ринкових відносин пов'язано проникнення шахрайства до сфери підприємницької діяльності: інвестиційної, довірчої, страхової, банківської.

Шахрайство — це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право на таке майно (наприклад, заволодіння шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов'язань та ін.)

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під обманом розуміється повідомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов'язковим у даних ситуаціях. Шахрайський обман являє собою такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів на те, що «обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання довірою (недобросовісне використання довір'я з боку потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість про вигідність і обов'язковість передачі йому майна чи права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом і формами обман буває різноманітним і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір'ям полягає в тому, що злочинець для заволодіння майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір'я може породжуватись службовими, родинними стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

Способи вчинення злочину. Існують різноманітні способи шахрайства, які можуть бути класифіковані за різними підставами. Так, залежно від спрямованості шахрайського посягання розрізняють такі основні способи шахрайства:

1) з метою заволодіння державним або колективним майном:

заволодіння матеріальними цінностями шляхом отримання цього майна за підробленими документами на базах, складах та інших об'єктах з використанням упущень відповідних службових осіб;

заволодіння грошовими коштами шляхом незаконного отримання державних пенсій або інших виплат від органів соціального захисту за допомогою підроблених документів

про стаж роботи, заробіток та інші дані, необхідні для отримання пенсії;

заволодіння майном шляхом придбання тих або інших товарів в кредит за підробленими документами і ухилення від сплати решти суми;

привласнення майна, помилково відпущеного у великій кількості чи кращої якості;

отримання авансу за обіцянку виконати певні роботи чи за постачання товарів з наступним ухиленням від виконання зобов'язань за договором;

постачання товарів у меншій кількості та нижчої якості, ніж передбачено договором;

заволодіння крупними грошовими сумами в банківських установах шляхом використання у банківських розрахунках між організаціями фальшивих кредитових авізо і різного роду чекових документів;

2) з метою заволодіння індивідуальним майном громадян:

підміна предметів продажу, обміну і грошових коштів, що підлягають передачі контрагенту (використання шахраями грошових і майнових «ляльок»);

продаж виробів нижчої, ніж передбачено домовленістю, якості (продаж прикрас з міді, латуні чи бронзи як золотих);

заволодіння предметами угоди без наміру виконати зобов'язання за договором (залишення потерпілого під якимось приводом і зникнення через прохідний двір — «протяг»);

обрахування потерпілого при розміні великих купюр грошей або при купівлі;

підкидання потерпілому фіктивних цінностей, втяг-нення його у «розподіл» знахідки і видурювання грошей як частини вартості «знайденого»;

обман під час азартних ігор;

проведення лотерей, ворожіння чи знахарство як форми обману;

позичання грошей без наміру повернути борг;

шлюбні афери;

збирання «пожертвувань»;

продаж невідчужуваного майна.

Способи шахрайства можуть бути поділені на види залежно від сфери соціально-економічної діяльності:

1) соціальної допомоги (підроблення документів з метою отримання пенсій чи допомог, надання довідки про значно завищену заробітну плату з метою підвищення пенсії та ін.);

2) побутового обслуговування (отримання речей, що дорого коштують, за документами своїх родичів, за викраденими чи знайденими документами);

3) страхування (завищення сум шкоди, що підлягають сплаті клієнтові в результаті обумовлених страхових подій);

4) туризму (туристичні афери);

5) вивезення робочої сили за кордон (афери зі збирання грошей у бажаючих поїхати на заробітки) та ін.

Способи шахрайства поділяють залежно від характеру «стосунків», що виникають між підприємствами чи господарськими товариствами:

1) фіктивне представництво (використання фіктивних документів про належність до тієї чи іншої фірми з метою укладання договорів і отримання товару без оплати);

2) фіктивне посередництво (особа чи група осіб діють від імені неіснуючої фірми з метою укладення договору з підприємством на закупівлю в нього сировини, матеріалів тощо для іншого підприємства; від першого підприємства шахрай отримує матеріальні цінності, а від другого — гроші);

3) отримання позик під фіктивні проекти (шахрай пред'являє документи, що нібито підтверджують його наміри).

Залежно від тривалості злочину можна виділити такі способи шахрайства:

1) одноразові (отримання товару в кредит без наміру наступної виплати грошей);

2) тривалі (незаконне отримання пенсії або грошової допомоги).

Залежно від характеру локалізації шахрайства можуть бути названі такі способи:

1) спрямовані на вузьке коло жертв;

2) спрямовані на широке охоплення населення.

Місце і обстановка. Місце вчинення злочину обирається з урахуванням можливості реалізації обраного способу злочину, предмета посягання, особи жертви. Деякі спроби шахрайства можуть реалізуватися у кількох місцях, не пов'язаних між собою. Мова може йти й про територіальне поширення будь-якого виду шахрайства. Шахраї можуть створювати «спеціальні фірми», в яких здійснюється збирання грошей від громадян (оформлення віз чи паспортів для виїзду за кордон, різні туристичні афери, довічне страхування, підтримка клубів, побудова класичних фінансових пірамід, благодійні заходи та ін.).

Шахрайські посягання з метою заволодіння колективним майном (майном юридичних осіб) вчиняються за місцем знаходження власників чи зберігання їх цінностей. У сучасних умовах все частіше шахрайські діяння відбуваються в установах (чи на підприємствах), де укладаються угоди: на біржах, у брокерських конторах, посередницьких фірмах, агентствах з нерухомості, адвокатських і нотаріальних бюро, під час аукціонів. Шахрайство, спрямоване на заволодіння майном фізичних осіб, вчиняється в місцях купівлі-продажу предмета посягання, на вулицях, вокзалах, за місцем проживання злочинця чи жертви.

Обстановка вчинення шахрайства тісно пов'язана зі способом злочину. При вчиненні шахрайства може мати місце створення злочинцем обстановки, що сприяє досягненню мети заволодіння цінностями шляхом обману чи зловживання довір'ям. Шахрай може демонструвати своє удаване знайомство з впливовими людьми (пред'являти візитні картки, фотографії, автографи), виявляти поінформованість з певних питань, пропонувати дружбу, запрошувати до ресторану, розповідати про себе. Шахрайський обман може виявлятися в конклюдентних діях, які вводять потерпілого в оману щодо необхідності передачі майна. Такими прийнято визнавати: використання форменого одягу особою, яка не має права його носити, і заволодіння на цій підставі майном; споживання продуктів під виглядом готовності сплатити їх вартість; зміна зовнішнього виду, форми чи властивостей різних предметів і видача їх за інші предмети з метою заволодіння майном.

Час вчинення злочину. Час є не тільки елементом криміналістичної характеристики злочину, а й дозволяє встановлювати черговість, розвиток різних явищ і процесів у часі. Важливо з'ясувати початок і закінчення шахрайського діяння, його протяжність у часі. Шахрайство може мати тривалий часовий період, складатися з кількох часових відрізків.

У більшості випадків шахрайство вчиняється у денний час. Воно може бути пов'язано з часовим інтервалом діяльності тієї або іншої установи, організації чи підприємства.

Предмет посягання. Предметом посягання при шахрайстві можуть бути матеріальні цінності у всій їх різно-манітності, грошові кошти, право на майно. Це можуть бути готівка чи безготівкові гроші, товари, сировина, напівфабрикати та ін. Характеристика предмета посягання має значення для встановлення особи злочинця.

Особа злочинця. Суб'єктом шахрайства може бути відповідно до чинного кримінального законодавства України тільки приватна особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Більшість шахраїв мають сильний дар уяви, здатність впливу і вміння переконувати. До особистих якостей шахрая належать його хитрість, брехливість, уміння прихилити до себе оточуючих, знання способів підроблення документів. За своїм зовнішнім виглядом — це звичайно поважні люди, які уміють себе «подати», обізнані в галузі психології. Вони спостережливі і мають швидку реакцію на обстановку, що змінюється. Шахраї використовують можливості перевтілення, встановлюють контакт з людьми різних типів, обирають відповідну манеру поведінки.

Шахраї можуть бути поділені на певні групи:

1) «нові» шахраї, що використовують механізми ринкових відносин, можливості кредитно-банківських операцій, лжефірм, страхової, інвестиційної і довірчої діяльності;

2) шахраї-гастролери, які постійно роз'їжджають і негайно зникають з місць вчинення злочинних діянь;

3) шахраї-гравці, які використовують азартні ігри (кар-точні шулери, «катали», «червоні валети» та ін.);

4) шахраї, які не мають постійного місця роботи чи проживання, неодноразово судимі за шахрайство та інші злочини;

5) шахраї, які вчинили злочин вперше, за легковажністю, під впливом інших осіб чи ситуацій;

6) шахраї-одинаки і шахраї, які вчиняють злочин групою, в тому числі з розподілом ролей.

Особа потерпілого. Дані про жертву злочину мають важливе значення в системі криміналістичної характеристики шахрайства. Спостерігається певний зв'язок між особливостями особи потерпілого і особи злочинця, простежується відома вибірковість з боку шахрая. Система ознак, що належать до особи потерпілого, містить:

1) демографічні відомості (стать, вік, місце проживання, роботи та ін.);

2) дані про спосіб життя, риси характеру, схильності, зв'язки і стосунки;

3) відомості про віктимність.

Сліди злочину. Для злочинної діяльності в формі шахрайства взагалі не характерні сліди, залишені на місці події. Може не існувати й місця події. У більшості випадків сліди злочинної діяльності зберігаються в документах та їх реквізитах, вони часто містять відомості, важливі для розслідування. Ці документи використовуються для обману й введення в оману державних службовців, посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Сліди можуть бути виявлені на предметах, залишених шахраєм (сліди рук, мікросліди, запахові сліди). Характерними слідами при шахрайстві є ідеальні сліди (ті, що збереглися в уявних образах). Це пов'язано з тим, що злочинець і жертва спілкуються значний час, в спокійний і невимушеній обстановці.

84. Практика знає численні способи заволодіння майном шляхом обману. Для одержання державного й громадського майна злочинці використають підроблені документи: фіктивні накладні, доручення, довідки з місця роботи для одержання речей на прокат і ін. Останнім часом мають місце випадки одержання по підроблених документах кредитів у державних і комерційних банках і готівки в Ощадбанках по підроблених чеках. Ще більш різноманітні способи обману громадян. Злочинці заволодівають майном під приводом надання послуг (приміром, видають себе за родичів або знайомих посадових осіб), придбання автомобіля, гаража або яких-небудь дефіцитних речей в обхід існуючого порядку. Вони продають підроблені ювелірні вироби або художні твори, видаючи їх за справжні, вручають продавцеві при покупці речей грошові "ляльки", обраховують при обміні великих купюр, обманюють при грі в карти, наперстки, розіграші різних лотерей, вимагають речі при гаданні й т.д. Під видом працівників правоохоронних органів злочинці учиняють самочинні обшуки з вилученням цінностей. Розслідування шахрайства звичайно починається з допиту потерпілого, що заявив про його обман. Деякі потерпілі, почуваючи не благовидность свого вчинку (наприклад, погналися за наживою, стали жертвою в результаті власної жадібності, невиправданої довірливості), не звертаються в правоохоронні органи, і про зроблений злочин стає відомо з оперативних джерел. У цьому випадку справа збуджується по розсуду органа дізнання. Однак незалежно від приводів до порушення кримінальної справи первісною слідчою дією, з якого починається розслідування шахрайства, є допит потерпілого. При цьому докладно з'ясовується, при яких обставинах відбулася зустріч допитуваного зі злочинцем, місце зустрічі, як представився злочинець, ким відрекомендувався, чи пред'являв документи і які саме, які послуги або цінності пропонував, за яку суму, що конкретно було передано злочинцеві, вартість цих речей і їхні індивідуальні прикмети. На допиті також з'ясовується, чи були посередники при встановленні знайомства зі злочинцем. При цьому потрібно враховувати, що потерпілий, не знаючи способів здійснення шахрайства, не завжди може усвідомлювати, скільки саме було злочинців і яку роль кожний з них виконував. У зв'язку із цим потерпілий варто задавати уточнюючі питання. Наприклад, при шахрайстві, пов'язаному із продажем "коштовностей" варто з'ясовувати, чи не приймав участь у купівлі-продажу оцінювач і чи не було конкуруючого покупця, що наганяв ціну. При обмані під час шулерської гри в карти встановлюється, хто перед вступом у гру потерпілого вигравав, втягуючи його в гру, і чи не було таких осіб, які при спробі потерпілого ухилитися від подальшої гри примушували його продовжувати її або попереджали граючих про наближення працівників міліції. У всіх випадках при груповому шахрайстві з'ясовується, скільки було злочинців, як вони виглядали, як називали себе між собою, який розмова відбувалася між ними, чи може допитуваний їх пізнати. З огляду на, що шахрайство часто відбувається приїжджими особами, у допитуваного з'ясовується, чи не говорили злочинці з акцентом, якої національності вони могли бути, який регіон країни називали в бесіді. Доцільно також ставити запитання, чи не залишили злочинці потерпілому які-небудь записки, документи, інші предмети, які можуть мати значення речовинних доказів ("грошові ляльки", листа до посадових осіб, розписки в одержанні цінностей і ін.). Все це надалі вилучається й прилучається до справи. Після допиту потерпілого виробляється огляд місця події й речовинних доказів. По справах про шахрайство слідчі нерідко відмовляються від огляду місця події, думаючи, що по цій категорії справ дана слідча дія навряд чи може дати що-небудь істотне для розслідування. Тим часом, огляд місця, де відбулося шахрайство, дозволяє уважно вивчити обстановку, у якій було зроблене злочин, з'ясувати, наскільки злочинець був із цією обстановкою знаком (знав входи й виходи, розташування службових кабінетів, стан пропускної системи), хто, наприклад, із працівників установи або інших громадян міг його бачити й може бути допитаний як свідок. При огляді можуть бути виявлені викинуті або загублені злочинцем різні предмети (упакування, у якій перебували вручені потерпілому об'єкти), а нерідко й сліди його пальців на дверях, підвіконні, стінах, де відбувалася розмова шахрая з потерпілим. Пошук таких слідів значно полегшується, якщо огляд проводиться за участю потерпілого. Після огляду місця події повинні бути оглянуті всі предмети, залишені шахраєм в установі або потерпілому. Це можуть бути підроблені чеки, накладні, листи або розписки на одержання товару, протоколи самочинного обшуку, підроблені "коштовності", грошові "ляльки", різні зілля, вручені при гаданні, і т.п. При їхньому огляді вирішуються питання про доцільність прилучення їх як речовинні докази, що надалі оформляється постановою, визначаються судові експертизи, на які ці речовинні докази можуть бути спрямовані, відшукуються сліди пальців, вивчається зміст письмових текстів з метою одержання пошукової інформації. На первісному етапі розслідування висунуті слідчі версії передбачають можливість здійснення шахрайства раніше судженими (рецидив по цих злочинах особливо високий), злочинцями-гастролерами, особами певної раси або національності й ін. З урахуванням конкретних обставин справи в планах передбачається пошук злочинців у певних місцях (у магазинах із продажу автомобілів, меблів, ювелірних виробів, художніх творів, у місцях гри в карти, на вокзалах, в аеропортах і ін.). Пошукову роботу в таких місцях проводять оперативні працівники, залучаючи до неї потерпілих, свідків-очевидців, або використовуючи фоторобот або изоробот. У випадках затримки підозрюваного виробляється його особистий обшук і обшук за місцем проживання. Основна мета цих слідчих дій - вилучення викрадених при шахрайстві речей, виявлення підроблених банківських чеків, бланків і документів, грошових "ляльок", різних виробів, підготовлених для використання при нових шахрайствах. При обшуку відшукуються також особисті речі підозрюваного, які могли бути на ньому одягнені в момент здійснення злочину. Підозрювані в шахрайстві на першому допиті майже ніколи не визнають свою провину. Тому після оголошення затриманому в чому він підозрюється, у нього з'ясовується, де він перебував у момент здійснення злочину, де працює, а якщо він іногородній, то з'ясовується мета приїзду в дану місцевість і в те місце, де був затриманий. Надалі для викриття підозрюваного використаються наявні речовинні докази: сліди пальців, підроблені документи, вилучені при обшуку, викрадені речі й ін. Якщо допитуваний зізнається в зробленому злочині, то з'ясовується, чи давно він займається шахрайством, хто є його співучасником, місце знаходження або збуту викраденого, якої образом він підшукує свою жертву. Якщо шахрайство пов'язане з використанням підроблених документів, грошових "ляльок", те з'ясовується місце знаходження використовуваних при цьому матеріалів (фарб, паперу, печаток). З інших слідчих дій по справах про шахрайство найбільше часто проводяться пред'явлення для впізнання, призначення судових експертиз, очні ставки. Потерпілі по справах про шахрайство, спілкуючись зі злочинцем протягом тривалого часу й у спокійній обстановці, як правило, добре запам'ятовують його зовнішність, ходу, голос і можуть упевнено пізнати шахрая. Тому пред'явлення підозрюваного потерпілому для впізнання виробляється майже по кожній такій кримінальній справі і є важливим засобом збирання викривних доказів. При його підготовці необхідно пам'ятати, що шахрай нерідко робить злочини в різному одязі, і досить бажано тому, щоб він пред'являвся для впізнання саме в тім одязі, у якій перебував у момент здійснення злочину. Із судових експертиз по справах про шахрайство найбільше часто призначаються: експертиза документів, установлення цілого вроздріб (при вилученні грошових "ляльок", розірваної впакування й т.п.), фізико-хімічна - для дослідження складу металу, з якого виготовлені "коштовності", складу барвників, що використалися при підробці документів, товарознавча - для визначення щирої вартості проданих потерпілих речей і ін. У показаннях потерпілого й підозрюваного в шахрайстві нерідко бувають істотні протиріччя. Для встановлення між ними істини проводиться очна ставка.

Дата добавления: 2015-06-04