Книга перша. Макар 17 страница

Макар мовчав. Рома закивав, мовляв, правильно мовчиш. Є на чим подумати.

– Пропозиція конкретна і прозора, – манив. – Важить півтора лимона… Погоджуйся, Макаров, не пошкодуєш. Це я тобі кажу, Рома Шиллєр. А Рома Шиллєр знає геть усе!

– Хто мою фабрику зажував – не знаєш.

– Знаю, – розсміявся Шиллєр.

Були б у Макара дві руки при силі… Ухопив би Рому – не відкараскався. Та слухалась одна рука. Й то – не тепер. Гарячково підвівся, потягся до Роми.

– Хто?..

– А ти й досі не знаєш? – відверто здивувався Шиллєр. – А я докопався за два дні після твоєї терористичної феєрії! І ти міг би здогадатися…

– Хто?

– Е ні, Макаров. Хвилиночку! І яким би я був стратегом, якби не скористався твоєю жагою помститися? Терпіння, мачо! Думай про півтора лимона! Тепер ти чекатимеш мене! Правда? Зустрінемося за декілька днів! Ти даєш ствердну відповідь на мою пропозицію, я називаю тобі ім’я.

– А без понтів – ніяк?

– Ніяк! Ти ж у нас хлопець гарячий. Ще побіжиш квитатися, зіпсуєш перспективні плани щодо твоєї непересічної персони. Скандал… він не завжди на користь… До зустрічі, Макаров!

Рома Шиллєр махнув Макарові, всміхнувся криво, пішов геть.

– Стій, Шиллєре! – крикнув Макар. – Одне скажи: я тих людей знаю?

– Людей? Одна людина. І ти її прекрасно знаєш, Макаров, – відповів Шиллєр.

…Уже й стемніло, і ліхтарі вкотре взялися вивчати азбуку Морзе, і місцеві коти перестали швендяти під ногами, повлягалися по кутах, а механік усе сидів біля бронзового генія. Знову вибирати?.. Марта вигукнула би: «Доля! Хапай шанс, Сашенько!»

– Бляді… Що ж у вас усе нічір і нічір?.. – прошепотів тьмяно. – А коли ж день?..

Роззирнувся, наче відповідь – ось вона, поряд. Безлюдним узвозом, назустріч одна одній рухалися дві чоловічі постаті. Зверху вниз легкою ходою швидко йшов один, ярився, бив чоботом по розбитій бруківці. Та й цього йому здалося замало. Нахилився, підняв камінь, жбурнув зі шляху. Знизу нагору важко дерся другий. Не поспішав, піднімав каміння під ногами, укладав у розбиту бруківку. Вони були ще далеченько – облич не роздивитись, і Макарові раптом захотілося дочекатися, поки ті люди, що, здається, знали, як жити, зійдуться отут, поряд із ним, і від того він теж зрозуміє щось украй важливе.

Обернувся до того, що він дерся знизу.

– На Гоцика схожий, – прошепотів.

Підвівся, приголомшено вдивлявся у міцну статуру. І не тому, що до біса зрадів би тій скотині! Ні! Згадка про Гоцика розбурхала в мізках лавину думок. Вони плели логічні ланцюжки, викидали їх на поверхню…

– Я здогадався, Шиллєре, – прошепотів Макар люто. Аж голова обертом.

Здавалося, варто лише озирнутися на чоловіка, що легко котився згори, – і Макар побачить того, хто вкрав у нього більше, ніж фабрику. Сенс…

Макар видихнув і озирнувся.

Кінець 1‑ї книги

Дата добавления: 2015-06-04