Юридичною підставою позову є

· право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції;

· право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, яке передбачене статтею 13 Конвенції;

· положення про обов'язковість виконання на всій території України ухвалених судових рішень, передбачене статтею 124 Конституції України 1996року;

· право заявника звертатися до суду з позовом про неналежне виконання чи невиконання судового рішення юридичною особою, на яку законом покладено обов’язок виконання судового рішення, та отримати компенсацію, передбачене статтею 86 Закону України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року;

· положення про обов’язок здійснювати примусове списання коштів з того самого рахунку, з якого проводяться звичайні виплати, передбачене пунктом 3.6 Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого Наказом Державного казначейства України №175 від 5 жовтня 2001 року.

2. Суть позову:

· визнання, що неспроможність державних органів (в особі державної виконавчої служби) вчасно виконати постановлене судом рішення про стягнення на користь заявника 10 282 грн. заборгованості з заробітної плати та компенсації, є порушенням пункту1 статті 6 та статті 13 Конвенції (п.10 рішення у справі);

· відшкодування матеріальної шкоди в сумі 16 842,81 грн. (еквівалент 2854 ЄВРО), що відповідає заборгованості за двома рішеннями, винесеними на користь заявника (п.20 рішення у справі);

· відшкодування нематеріальної шкоди в сумі 85000грн. (еквівалент 14400 ЄВРО) (п.23 рішення у справі);

· відшкодування витрат на провадження в Суді (300 ЄВРО) (п.26 рішення у справі).

3. Аргументи позивача:

· Заявник стверджував, що рішення, винесене судом 17 грудня 2001 року про стягнення 10 282 грн. заробітної плати та компенсації на користь заявника, залишається невиконаним, оскільки 26 червня 2002 року відділ державної виконавчої служби повернув заявнику виконавчий лист з огляду на відсутність коштів, які могли бути стягнуті, та заборону суду накладати арешти на рахунки боржника, більш того навіть після задоволення судом 10 червня 2005 року скарги заявника і зобов'язання державної виконавчої служби відновити виконавче провадження ситуація не змінилася (п.7,8,10 рішення у справі);

· Заявник наголошував, що неспроможність державних органів вчасно виконати постановлене судом рішення є порушенням пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції (п.10 рішення у справі).

Аналітичний коментар:

Аргументи, наведені заявником, є переконливими з огляду на те, що "право на суд", як воно було визначено у практиці ЄСПЛ, включає в себе і стадію виконання судових рішень.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що "право на суд" було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і, водночас, не передбачала виконання судових рішень.

Вузьке тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції лише як такого, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження (без обов’язкового виконання рішення, ухваленого будь-яким судом,), могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (див. рішення у справах "Hornsby v. Greece" від 19.03.1997 р., Reports of Judgments and Decisions 1997-IІ, c. 510, п. 40; “Бурдов проти Росії” (п.34), “Шмалько проти України” (п.43)).

· Заявник наполягав, що внаслідок невиконання постановленого судом рішення він зазнав матеріальної та моральної шкоди і вимагав сатисфакції, а саме:

1. відшкодування матеріальної шкоди в сумі 16 842,81 грн. (еквівалент 2854 ЄВРО), що відповідає заборгованості за двома рішеннями, винесеними на користь заявника (п.20 рішення у справі);

2. відшкодування нематеріальної шкоди в сумі 85000 грн. (еквівалент 14400 ЄВРО)(п.23 рішення у справі);

3. відшкодування витрат на провадження в Суді (300 ЄВРО)

(п.26 рішення у справі).

Аналітичний коментар:

Аргументи, наведені заявником, були визнані Судом як переконливі, проте Суд сприйняв їх не у повному обсязі. Це є наслідком професійного підходу представника уряду, який грамотно скористався формальними помилками позивача і зміг переконати Суд, що заявлені ним вимоги про відшкодування шкоди є завищеними і необґрунтованими.

З огляду на це обсяг відшкодування шкоди, присуджений Судом заявнику був відчутно знижений.

4.Аргументи держави-відповідача:

Дата добавления: 2015-06-04