Житіє преподобного отця нашого Євтимія Великого 2 страница

Анастасій, який був посудохранителем церкви Святого Воскресіння Христового в Єрусалимі, бажаючи бачити Великого Євтимія і взявши друзів своїх, клириків єрусалимських, пішов до Лаври. Преподобний Євтимій, прихід їх передбачивши духом, прикликав економа лаврського Хрисипа і сказав йому: "Будь готовий до прийняття гостей, ось-бо патріярх Єрусалимський іде". Коли прийшли гості, прийняв преподобний Анастасія як патріярха і бесідував з ним, як із патріярхом. Дивувалися через те всі, що там були, і, приступивши, Хрисип-економ говорив на вухо старцеві: "Чесний отче, нема тут патріярха, але Анастасій-посудохранитель". Святий же, дивуючися, сказав: "Повір мені, дитино, що дотепер бачив його як патріярха вбраного і справді не обманувся, його ж бо Бог приготував, його і здійснить таким". Це слово преподобного всі почули, і збулося воно свого часу, коли Анастасія патріярхом поставлено було. Теревон той, син Петра-єпископа, названого Аспевет, маючи жінку зі свого роду і довгий час з нею живши, не мав дітей, бо подружжя було неплідне. Привів-бо її до чудотворця Євтимія, просячи і говорячи: "Знаю, отче, що послухає Бог молитов твоїх, творить-бо волю тих, що бояться Його, прошу ж твою святість: помолися за нас до людинолюбця Бога, щоб розв'язав довгу неплідність дружини моєї і подав нам дитину". Святий же знаменням хреста святого тричі благословив його і жінку і сказав їм: "Ось дарує вам Бог, чадородіє, трьох-бо синів мати будете". Повіривши словам святого, пішли, радіючи, до дому свого. І зачала жінка, народила первістка й нарекли його ім'ям дідівським — Петро, тоді за якийсь час і наступних двох синів народила. І збулося пророцтво преподобного.

Брат же один в Лаврі, на ім'я Омелян, однієї ночі, коли світала неділя, від бісівського дійства загорівся похіттю плотською і збентежився нечистими думками, приймаючи в серці бажання гріха. Трапилося ж преподобному Євтимієві йти на утрені співи в церкву біля того місця, де брат, похотями збентежений, стояв. І почув сморід блудного біса, пізнав же, що відбувається, і сказав: "Хай заборонить тобі Бог, проклятий, нечистий духу". І зразу впав брат на землю, піна з нього пішла — біснувався. Зійшлися ж брати, принесена була свічка, і сказав преподобний до братів: "Чи бачите брата цього, який добре жив від молодости дотепер в чистоті тіла свого, нині ж, трохи ослабнувши, про насолоду плотську із бажанням думав і в нечистих тих думках насолоджувався — і ось заволодів ним біс. Хай настановимося і ми такою його бідою, і хай знає кожний, що якщо хто і не торкається чужого тіла, не чинить скверного гріха тілом, а умом любодійс-вує, приймаючи скверні думки й утримуючи їх, потурає їм і насолоджується ними, — той блудником є, і біс ним володіє". Додав же старець і повість, кажучи: "Послухайте, брати, повість, яку мені отці розповіли про одного брата, про якого всі думали, що він святий. Серцем розгнівав Бога, у нечистих вправляючися думках й умом любодійствуючи. Коли він наблизився до кончини своєї, прийшов туди один старець, ясновидець, і чув про нього, що хворий і помирає. Бачив усіх мешканців, що плакали й говорили, що коли цей святий помре, то вже не буде їм надії на спасіння: всі-бо його молитвами рятувалися. Це почувши, ясновидний старець швидко пішов до хворого, хотівши благословитися від гаданого того святого, і, коли наблизився до келії його, бачив багато людей зі свічками, єреїв і дияконів, які чекали єпископа, щоб поховати святця того чесно. Увійшовши ж у кліть, знайшов його, що ще дихав, і поглянувши душевними очима, бачив біса, який тримав тризубець, ним же пронизав серце його, витягнув душу з великими муками, і чув голос зверху, який говорив: "Як же непокоїла мене душа його не один день, так і ти спочинь, мучачи й вириваючи душу його з нього". І так гірко помер, Хоч зовні виглядало, наче святий він є, всередині ж серцем прогнівав Бога. Це чувши, брати, пильнуйтеся уважно від помислів, які осквернюють душу, бо в час розлуки однаково мучені будуть ті, що думали про блуд, як же і ті, що творили гріх той. Але помолімося вже за брата цього Омеляна до Бога, Який карає, смерті ж не передає, щоб звільнив його від біса і плотських пристрастей". Коли помолився святий, вийшов біс, кричачи й говорячи: "Я дух любодіяння і сповнив все місце смородом, ніби сірка горить". Відтоді звільнився Омелян від скверних бажань і був посудом вибраним Богові.

У той час нависло бездощів'я, і велика була посуха, і сповнилося Писання: "Буде небо над головою твоєю мідне і земля під тобою залізною". І всі, що через посуху у великій печалі були, брати із преподобним Теоктистом просили Великого Євтимія, щоб помолився до Бога і випросив дощу: знали-бо, скільки молитва його в Бога може. Він же відмовлявся. Було ж свято Богоявлення Господнього і надходив день, в який звик святий виходити в пустелю аж до Квітної неділі. Зібралося багато люду зі святого града і навколишніх сіл, хрест несли і співали "Господи, помилуй". І прийшли до Великого Євтимія, не даючи йому відійти до пустелі, поки не вимолить у Бога дощу. Чув же преподобний зойк їхній, вийшов до них, говорячи: "Чого шукаєте від чоловіка грішного, бо я, діти, не маю відваги молитися за це до Бога, грішний, і понад инших більше милосердя потребую, а найбільше в цей теперішній гніву Його час, бо гріхи наші стоять між Ним і нами, осквернили ми Його образ, образили Церкву Його, стали гріхами похотей і різних пристрастей, у загребущості й заздрості живемо, огидними є, ненавидячи один одного, — через те навів на нас кару ту, щоб, нею настановившися, покаялися. Коли ж виправимо себе покаянням, тоді почує нас, написано-бо: "Близький Господь до всіх, хто прикликає Його істинно". Коли так святий говорив до народу, всі, наче одними устами, закликали: "Ти сам, о Отче, помолися за нас, віруємо ж, що почує Бог молитву твою: творить-бо волю тих, хто боїться Його". Цими словами розчулений був преподобний, взяв отців, що там стояли, і пішов до церкви, звелівши і людям молитися. І впавши ниць у церкві, просили Бога зі сльозами, щоб помилував творіння своє, відвідав землю милістю і щедротами і дощем напоїв її. Коли ж молився він, повіяв вітер з півдня, і захмарилося все небо, і був грім, і дощ великий пролився. Встав же святий з молитви, сказав до людей: "Ось послухав Бог молитви ваші і має благословити рік цей понад инші роки, поспішіть-бо й ви добрими ділами догодити Йому, бо вчинив милість із вами". І так відпустив їх. Був же дощ великий багато днів, що не міг святий вийти, за звичаєм своїм, в пустелю, і благословенне було те літо великою плодів земних щедрістю понад инші роки, за словами святого.

Після цього був собор Вселенський четвертий у Халкедоні на Діоскора злочестивого, патріярха Олександрійського, на сімдесят п'ятий рік життя Євтимієвого. На тому соборі були деякі з учнів святого, які єпископського сану сподобилися: Стефан, єпископ Ямнійський, і Йоан, єпископ Сарацинський, який був після Петра Аспевета. Вони, написавши передання Халкедонського собору, принесли їх до отця свого святого Євтимія, він же похвалив їх як правовірних. І зразу по цілій пустелі Палестинській всім ченцям, з них же багато неправославно вірували, стало відомо, що Великий Євтимій іде за Халкедонським собором. Тим часом прийшов у Палестину єретик один, Теодосій, образом чернець, вдачею чарівник, він був євтихієвого злочестя, котре святий собор Халкедонський ображало і твердило, ніби на ньому догми правої віри відкинено, обновлено ж Несторієве вчення. И иншого багато безглуздого і брехливого злословив. Була тоді в Палестині Євдокія-цариця, дружина благочестивого царя Теодосія молодшого, яка по смерти мужа свого на святих перебувала місцях. Спершу-бо царицю Євдокію той Теодосій-єретик зманив до відкинення Халкедонського собору. Тоді й багато ченців, пустельних отців, єрессю своєю пошкодив й однодумцями собі зробив. Підняв-бо бунт на Ювеналія-патріярха з багатьма із ченців зманених — переконували його, щоб всіляко відкинув собор Халкедонський. Коли той не захотів, вигнали з престолу — і відійшов Ювеналій у Константинополь до царя Маркіяна, а Теодосій, єретик, маючи помічницею Євдокію-царицю і силу ченців, єрессю осліплених, які йому помагали, на престол патріярший був возведений і багато біди правовірним чинив: єпископів і клириків, що не хотіли з ним єднатися, одних відкидав, ин-ших мучив й убивав — і вже всіх у Палестині ченців за собою зманив, окрім тих, які в Євтимієвому монастирі були. Вони-бо мали образ отця свого — Великого Євтимія — й у правовір'ї стояли міцно. Багато ж брехливий той патріярх Теодосій докладав зусиль, щоби змогти до спільноти своєї привести преподобного отця Євтимія, безперестанно до нього посилаючи, просячи, і погрожуючи, і всіма образами ловлячи, але преподобного не брали ворожі сіті, навіть не похитнувся через його лукавство, наче стовп міцний і стіна непорушна. Стомився ж святий від щоденних Теодосієвих облесних присилань, скликав братів і, наказавши їм пильнуватися уважно від єресей, міцними ж бути у правовір'ї, пішов у пустелю. Те ж і братів багато зробило, від надокучання єретиків втікаючи, наслідуючи отця свого, і в пустелю відійшли.

Був тоді в пустелі Йорданській один анахорет, який недавно з Лукії прийшов, на ім'я Герасим, який всі чернечого життя устави пройшов і добре подвизався на нечистих духів. Він, перемагаючи і проганяючи бісів невидимих, видимими бісами — єретиками — заплямований і зманений був і в євти-хієву впав єресь. Чув же про преподобного Євтимія, його ж добродійна слава всіх вуха наповнила, і пішов до нього, коли був він тоді в пустелі, названій Рува. Бачивши його, багато користав, оселившися з ним надовго, і, від медоточивого його язика слів корисних про правовір'я насичуючись, відкинув шкоду єретичну, і до правої віри навернувся, і дуже каявся через попереднє своє зваблення. Те збентеження в Палестині через Теодосія того цілий рік тривало. Після цього прийшов наказ від благочестивого царя Маркіяна взяти Теодосія-лжепатріярха, щоб прийняв суд і помсту за ділами своїми. Він же, довідавшися, що має йому бути, утік на гору Синайську і сховався — не було про нього відомо. Тоді преподобний Євтимій з пустелі до Лаври своєї повернувся. Коли відправляв цей преподобний якось Божественну літургію, Те-ревон-сарацин і Гавриїл-євнух, брат Хрисипа, під час трисвятої пісні бачили вогонь, який з Небес зійшов і оточив святого. І був святий у стовпі вогненному, стоячи перед божественною трапезою, аж до закінчення служби. Розповідав же колись і сам одним братам, що часто бачив ангела, який з ним літургісав. Мав же і такий дар, що із зовнішнього вигляду розумів внутрішній рух духу і пізнавав помисли людські — злі ж і добрі. І коли причащалися брати Божественних Таїн, бачив, хто якою душею причащається. Одні-бо виглядали просвітленими від причастя — ті, що достойними приступали, инші ж потьмарені були із лиця наче мертві, бо недостойні дерзали. Через те безперестанку наказував усім апостольськими словами: "Пильнуйте, браття, уважно, як хочете причащатися, хай випробує себе кожен з вас, і тоді хліб хай їсть і з чаші хай п'є. Той, хто їсти ж і пити недостойний, суд собі їсть і п'є". Це-бо святеє святим, а не оскверненим приготоване. А ті, хто має чисту совість, приступайте до нього і просвітлюйтеся, і лиця ваші не посоромляться".

Прийняв же знову святійший Ювеналій престол свій і всіх розбещених виправив. Цариця Євдокія тоді, Теодосієм тим в Євтихієву єресь зваблена, вагалася розумом, не відаючи, якого триматися ісповідання і послала в Антіохію до преподобного Симеона Стовпника, просячи від нього корисної ради і настанови. Він же відписав до неї так: "Знай, що диявол, дивлячись на багатство добрих діл твоїх, випросив, щоб тебе пересіяти, як пшеницю, і через згубного того Теодосія бого любиву твою розтлив душу. Але дерзай, не збідніла-бо віра твоя. Я ж про це дивуюся вельми, що, маючи близько джерело, зневажаєш його, здалеку ж ту саму воду зачерпнути намагаєшся. Маєш там божественного Євтимія, послухай учення його і спасешся". Таке послання від преподобного Симеона прийнявши, цариця зразу про блаженного Євтимія питала. І довідавшись, що ніколи з пустелі не виходить до града, замислила збудувати собі в пустелі східній вежу на високому горбі, на відстані тридцяти стадій від Лаври Євтимієвої, щоб там могти часто бачити преподобного і насолоджуватися ученням його. І звівши вежу ту, оселилася там на безмов'ї. Послала ж до преподобного Євтимія вищезгаданого Анаста-сія, який був тоді хор'єпископом на місці Пасаріона святого, і Кузьму Хрестохранителя, просячи, щоб зволив бачитися з нею. Ті ж, йшовши, не знайшли його в Лаврі: вже-бо давно відійшов був у Руву. Вони ж, взявши зі собою преподобного Теоктиста, пішли до нього в пустелю і там знайшли його. Просили вельми, щоб ішов до цариці спасти заблудлу її душу. І ледь переконали старця піти до неї. Бачивши ж Великого Євтимія, цариця втішилася дуже, припала до ніг його чесних і сказала: "Нині розумію, що відвідав Бог мою недос-тойність". Старець же, повчивши її досить про правовір'я, вмовляв триматися святих чотирьох вселенських соборів: Ні-кейського ж на Арія, Константинопольського на Македонія, Ефеського на Несторія і Халкедонського на Діоскора і Євтихія — і примиритися з Ювеналієм-патріярхом, якому ж раніше противилася, звелів, і иншого багато на користь їй сказав, благословив її і, помолившися за неї, відійшов. Вона ж, наче з уст Божих сказане, все поспішила здійснити ділом. І зразу, у святий град відійшовши, примирилася зі святішим Ювеналієм і відкрито відмовилася від єресі, спільницею стала католицької Церкви. Те бачивши, багато люду, мирян і чорноризців, які були від Теодосія зваблені, навернулися до правовір'я за прикладом цариці.

У вісімдесят другий рік життя Євтимія прийшов у Лавру його блаженний Сава, молодий ще був. Його ж прийнявши. старець у долішній монастир до преподобного Теоктиста відіслав. І пророкував про нього, що незабаром просіяє в чернечому житті більше від инших, що й збулося, як же видно у житії того преподобного Сави. Ще ж прийшли до нього тоді з Нитрії два пустельники вельми добродійні — Мартирій, кападокієць родом, та Ілля, аравієць, не терпівши бачити після смерти царя Маркіяна, який був у Єгипті, від Тимотея єлюра збентеження і неспокою, там же і святіший протоєрей патріярх Олександрійський убитий був. Пішли звідти і до великого Євтимія, як до спокійної гавані, пристали, і шановані були від нього вельми: передбачив-бо про них святий, що обидва свого часу мають прийняти престол святого апостола Якова, брата Господнього, в Єрусалимі. Взяв-бо їх і в пустелю Кутилійську і Рувинську зі собою, разом і зі святим Герасимом. І там з ними, за звичаєм своїм, до Вербної неділі перебував, де ж кожної неділі відправляв він Божественну літургію, великі ті отці Пречистих Таїн причащалися з його руки. Тоді помер святіший Ювеналій, патріярх Єрусалимський, у царювання христолюбивого Лева, який після Маркіяна настав, а після Ювеналія спільною радою, за згодою всіх, вибраний був Анастасій, який був колись посудохраните-лем і хорєпископом. І сповнилося пророцтво Євтимія преподобного, який прорік, коли відвідував його Анастасій, і бачив його прозорливими очима святий у патріяршому одязі. Згадав же те Анастасій, послав до святого чесних клириків, говорячи: "Ось, отче, сповнилося твоє пророцтво. Прошу-бо тебе: звели мені прийти до тебе, щоб я привітав твою святість". Преподобний же Євтимій відповідав таке: "Я завжди хочу бачити вашу досконалість і користь від вас приймати, але тому що перший ваш до моєї нікчемности прихід був самотній, мало мав супроводу, а нинішній ваш сан великий потребує, щоб багато йшло з вами, через те прихід вашого блаженства немічні мої перевищує сили. Прошу-бо святість вашу: не рухайтеся до мого смирення. Якщо ж схочете прийти, то прийму з радістю, але вже треба буде, щоб і інших тих, що приходять, прийняв, — і відтоді не буде можливим для мене сидіти на цьому місці, де надокучатимуть багато тих, що приходять". Чуючи ж те, патріярх роздумав собі, кажучи: "Якщо піду, ображу старця, тому не йду". Проте час і потреба покликали — пішов і бачився з ним, про що пізніше. Блаженна Євдокія-цариця багато церков створила, монастирів же, і лічниць, і притулків для подорожніх незчисленно побудувала, звеліла ж при церкві святого Петра, яка містилася від Лаври Євтимієвої за двадцять стадій, викопати яму глибоку і простору, щоб збирати воду для тих, котрі приходять. Прийшла ж і сама туди в П'ятдесятницю, хотівши бачити, як твориться діло, і послала до преподобного, просячи його, аби прийшов до неї, щоб сподобитися молитви його і благословення, і повчання насолодитися, ще ж і грошей дати хотіла святому на спільну Лаври потребу. Великий же Євтимій відповідав до посланих так: "Не сподівайтеся бачити мене во плоті. Ти ж, дитино, нащо турбуєшся за багатьох? Думаю-бо, що раніше, ніж буде зима, ти відійдеш до Бога. Цього ж літа поспіши приготуватися до відходу, а тому що ти в плоті, не думай згадувати мене до того ні з писанням, ні без писання, ні через подавання нам чогось, ні через взяття. Але коли відійдеш до Владики всіх, там мене згадай, щоб і мене з миром прийняв, коли хоче людинолюбність Його". Це чувши, блаженна Євдокія печальна була вельми, а найбільше через ті слова, які сказав: "Не думай згадати мене до того ні писанням, ні без писання". Вирішила-бо залишити йому через писання заповітне багато маєтків. І прийшовши скоро у святий град Єрусалим, розповіла Анастасієві патріярху слова Євтимія. У той час та цариця будувала церкву в ім'я святого первомученика Стефана, і ще коли не закінчена була церква, звеліла освятити її липня-місяця в 15-ий день. І багато маєтків церкві тій віддала. Обходячи всі церкви, що побудувала, освячувала їх і маєтків досить подавала. Тоді минуло чотири місяці після освячення церков, і благочестива цариця Євдокія в руки Божі передала дух свій. Коли ж Великий отець наш Євтимій дев'яностий рік життя свого провадив, преподобний Теоктист тоді розхворівся хворобою великою, і прийшов святий Євтимій відвідати хворого Теоктиста, останнє дати йому цілування, і перебував декілька днів у монастирі тому, чекаючи кончини друга і співпостника свого, щоб поховати його. У тій-бо хворобі помер Теоктист блаженний у 3-ій день вересня. Довідавшися ж про кончину Теоктистову і про святого Євтимія, що там є, Анастасій-патріярх прийшов поспіхом із клиром своїм — причину знайшов, бо хотів поховати блаженного Теокстиста, не менше ж через те, що хотів бачити і привітати святого Євтимія. Його ж побачивши, взяв руки його і цілував, говорячи: "Віддавна хотів святі ці поцілувати руки, і ось нині сподобив мене Бог. Прошу-бо тебе, чесний отче, молися за мене до Господа, щоб пророцтво твоє, яке на мені здійснилося, збережене було до кінця. Пиши ж до мене часто, наставляючи мене, як маю керувати Христовою Церквою, бачу-бо в тобі Божих Дарів дію і випробував на собі силу їхню". Святий же смиренно говорив: "Прости мене, святий владико, я прошу твоє блаженство, щоб згадував мене в молитвах своїх до Бога". І поховали разом чесне тіло преподобного Теоктиста, достатньо ж бесідами між собою насолодившися, розійшлися. Поставлений ж був кеновії Теоктистової ігуменом Марин, богоугодний стрий Теревонів, але і він через два роки помер. Його ж преподобний Євтимій, прийшовши, поховав поблизу преподобного Теоктиста. А по Марині поставив ігуменом Логина, мужа добродійного. Із цим Логином прийшов колись блаженний Сава в Лавру до преподобного Євтимія, в січні-місяці, щоб відпровадити його, коли відходив, за звичаєм, в пустелю, і бачив Євтимій Саву, взяв його зі собою на труд пустельний. І коли ходили вони в Руві по місцях безводних, Сава хотів дуже пити від утоми і йти далі не міг, бо знеміг від спраги. Преподобний Євтимій своєю молитвою вивів воду зі землі сухої, як же про те в житії преподобного Сави написано. Тоді по багатьох незчисленних подвигах і трудах преподобний отець наш Євтимій до блаженної кончини своєї наблизився, її ж і передбачив одкровенням божественним.

Було одного року так, що настав час його звичного в пустелю відходу, після празника Господнього Богоявлення у восьмий день, тобто 14 січня. Зібравшися, прийшли брати — одні відпровадити отця хотіли, инші ж іти з ним сподівалися, серед них же і Мартирій з Іллею, що з Нитрії були. І бачили його, що не готувався в дорогу, ані не подбав про братів, які мали йти з ним, ані про тих, що мали лишитися в Лаврі. Питали його, кажучи: "Чи не підеш ти зранку, чесний отче, в пустелю?" Відповідав святий: "Перебуду цю неділю з вами, у Лаврі, в суботу ж опівночі відлучуся від вас". Це ж казав святий, передрікаючи братам час свого до Бога відходу — вони ж не розуміли. У третій день настала пам'ять преподобного отця нашого Антонія Великого, 17 січня, і звелів святий Євтимій всенічному в церкві чуванню бути. Після того як відбулося чування, взявши пресвітерів лаврських до вівтаря, сказав їм: "Відтепер, о браття, не творитиму з вами чування ні одного, кличе-бо мене вже до Себе Бог від минущого цього життя. Пошліть-бо до мене Домитіяна, а коли буде день, хай зберуться тут всі брати". Це чувши, пресвітери заплакали, і зразу відомо стало братам, що казав Великий Євтимій. І коли був ранок, зібралися до преподобного. Він же почав до них говорити так: "Отці і браття мої, в Господі любі, відходжу в путь батьків моїх, ви ж, якщо мене любите, заповіді мої бережіть, особливо ж любов, яка є союзом досконалосте. Що є сіль для хліба, це любов для чеснот. І як же не годиться їсти хліба без соли, так не можна без любови виправити чесноти, коли всіляка чеснота через любов і смирення є міцною і постійною. Бо смирення підносить того, хто любить його, на вершину чеснот, любов же міцно тримає, не попускає з висоти тої впасти додолу, любов-бо ніколи не відпадає і є любов більша від смирення. Явлене є те Самим Господом нашим, бо заради Своєї до нас любови волею смирився і став людиною, як же ми. Через те маємо завжди сповідатися Йому і підносити похвали, а найбільше ми, що відлучилися від суєтного цього світу. Кожен собі хай запам'ятає це, о браття, тіло ж і душу в чистоті хай береже. Звичного собору церковного ніколи нехай не залишає. Усі ж передання й устави монастирські бережіть уважно. Тим, хто бідує в напастях, як можете, помагайте. Якщо хтось із братів з нечистими бореться помислами, того безперестанку настановляйте, повчайте, утішайте й утверджуйте, щоб не був заплямований дияволом і не впав. Цю ж останню вам додаю заповідь: щоб ворота монастирські для тих, що приходять, ніколи не зачинялися, але завжди хай будуть відчинені для подорожніх. І сам дах хай буде для вас спільний із подорожніми, і все, що маєте, давайте потребуючим. І так щедре благословення зверху подаватися вам буде від Бога". Те заповідавши братам, Євтимій преподобний запитав у них, кого після нього хочуть мати пастирем. Вони ж в один голос нарекли Домитіяна. І сказав святий: "Не може того бути, бо Домитіян після мене недовго залишиться у житті цьому, але на сьомий день за мною піде". І дивувалися брати такому святого дерзновен-ному й достовірному пророцтву. І вибрали Іллю, родом з Єрихону, економа долішнього монастиря. До нього ж звернувшись, преподобний Євтимій сказав: "Ось всі отці вибрали собі пастиря і наставника, слухай-бо себе і стадо своє". І багато настановивши його і щодо наставлення братів поучив-ши, передрік дещо, що має в монастирях після нього бути. Тоді останнє слово вимовив таке: "Якщо знайду дерзновення в Бога, спершу цеї маю просити в нього благодаті, щоб бути завжди духом з вами і з тими, що хочуть після вас бути довіку". Це мовивши, відпустив всіх, окрім Домитіяна. Перебував всередині вівтаря три дні і в ніч на суботу заснув з миром. І приєднався до батьків своїх у двадцятий січня день, проживши років свого на землі життя дев'яносто сім. Розійшлася зразу вістка по цілій Палестині про переставлення преподобного Євтимія, і зійшлися з усіх монастирів і пустель ченці, серед них же був Герасим Великий, і люду кількість велика зібралася. Прийшов же і святіший патріярх Анастасій зі всім клиром своїм, і через велику кількість людей не могли поховати чесного тіла аж до дев'ятої години, поки воїни, велінням патріярховим, не відігнали людей. І похований був чесно, усі плакали через розлуку з ним, а найбільше Мартирій і Ілля, які прийшли з Нитрії, плакали за ним невтішно. Вони після того патріярший в Єрусалимі престол прийняли, за провидінням святого. Після Анастасія-бо настав Мартирій, після Мартирія був Салустій, а після нього Ілля, як же про те в житії Сави Преподобного написано. Блаженний же Дометіян, учень Великого Євтимія, що послужив йому понад п'ятдесят років, не відступив від гробу Отця свого шість днів і ночей. Коли сім же днів минуло, явився йому вночі святий Євтимій, радісний і світлий лицем, і говорив до нього: "Іди до приготованого тобі Спокою, згодився-бо Владика Христос, щоб ти зі мною був". Домитіян же невимовної радости сповнився, сповістив це братам і, прийшовши до церкви, веселячися, передав дух свій Господеві — похований був при гробі отця свого. Після переставлення преподобного отця нашого Євтимія багато від гробу його здійснилося чуд і зцілення подавалося. Про них же просторо пише блаженний Кирило Чорноризець, житія цього автор. Ми ж не продовжимо бесіди, задовільнимося самим житієм преподобного, славимо Бога, Який у святих своїх прославляється, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

У той самий день святих мучеників Васса, Євсевія, Євтихія і Василида, які в царювання Диоклетіянове постраждали. Вони, бачивши страждання святого мученика Теомпепта. єпископа града Никомидійського, увірували в Христа и охрестилися. Через те на випробування нечестивому цареві були представлені, різними смертями мученицький кінець прийняли: святий же Васс, у яму до ребер закопаний і по цілому тілу січений, Богу дух передав, святий Євсевій — стрімголов повішений і на частини потятий сокирою, святий Євтихій — за руки і ноги зв'язаний і між чотирма стовпами насилу розтягнений і розірваний був, святий же Василид ножем в утробу проколений. І так вінці мученицькі прийняли.

І святих мучеників Інни, Пінни і Римми, які в одній із північних країн постраждали від варварів ідольствуючих. їх князь краю того, коли була зима і мороз великий, у ріці до палів прив'язав, і, льодом обмерзлі, передали душі свої в руки Христа Бога. За Нього так постраждали.

Дата добавления: 2015-06-04