Житіє преподобного отця нашого Макарія Єгипетського 2 страница

Прийшло ж колись до преподобного Макарія в Скит двоє юнаків подорожніх, один бородатий, а другий ще безбородий. І сказали йому: "Де є келія отця Макарія?" Він же казав: "Що хочете від нього?" І говорили: "Чули про нього і про життя отців у Скиті і прийшли те побачити". І сказав їм старець: "Я є". Вони ж поклонилися йому до землі, кажучи: "Тут хочемо жити". Старець же, бачивши, що юні ще і що з багатства вони, сказав їм: "Не можете тут сидіти". Відповів молодший: "Якщо не даси нам тут перебувати, то підемо деінде". Сказав старець подумки: "Нащо відганяю їх? Ще спокусяться. Прийму-бо, а сам труд пустельний зробить так, що добровільно втечуть звідси". І сказав до них: "Ідіть і зробіть собі хатину, якщо можете". І дав їм сокиру, і кошик хліба повний, і сіль. І повів їх далеко, показав їм місце на камені твердому і сказав: "Тут хатину собі збудуйте, принісши дерево з лугу". І сіли. Думав-бо старець, що будуть втікати звідти. Спитали ж юнаки ті отця: "Що роблять монахи?" Сказав старець: "Плетіння". І взявши гілля, почав їм плести початки, говорячи: "Так робіть кошики і давайте сторожам церковним, ті ж вам принесуть хліба і солі". І пішов від них преподобний. Вони ж із терпінням великим усе, що їм велів, робили. І не приходили до отця три роки. Згадав же про них Макарій, сказав подумки: "Що вони там роблять, що не приходять до мене питати про помисли свої?" Инші здалеку приходять, а ці, що ближче перебувають, не приходять". Бо ті двоє братів ні до кого ж не ходили, лише до церкви мовчки прийняти Пречистих Таїнств причастя. Помолився ж старець Богові, постячи один тиждень, щоб явив йому діла їхні, і після тижня пішов до них побачити, як живуть. І, постукавши до них у двері, відчинив. Бачивши Чоловіка Божого, поклонилися йому до землі. Старець же, створивши молитву, сів. Зробив знак старший молодшому впити, сам сів плести кошик, нічого не говорячи. І о дев'ятій годині, постукавши, увійшов менший, і, зготувавши трохи їсти, поставив перед ними трапезу, і поклав три окрайці хліба, і встав мовчки. Сказав же старець: "Ходіть, їжмо". І їли, дякуючи Богові, і приніс води молодший, і пили. Коли ж був вечір, сказали отцеві: "Чи підеш, отче, звідси?" Він же сказав їм: "Ні, але тут ляжу". І постелили йому рогозину в одному куті келії, а в другому самі на рогозині лягли. І була ніч. Святий же Макарій молився Богові, щоб сповістив йому чесноту їхню. І відкрився дах хатини, і було світло. Ті ж двоє братів не бачили світла і думали, що спить старець. Торкнув же старший меншого, встали обидва і, підперезавшись, підняли руки до неба й молилися таємно. І бачив преподобний Макарій. що демони, як мухи, ішли на меншого, й одні хотіли сісти на устах його, инші ж на очах. Ангел же Божий стояв, маючи зорою вогненну, нею ж загороджував його і відганяв від нього демонів. До старшого ж демони ані наблизитися не могли. І коли до ранку обоє знову лягли, преподобний же Макарій вдав, ніби збудився зі сну. І всі встали. І сказав старший брат: "Отче, чи хочеш, щоб ми читали дванадцять псалмів?" І сказав отець: "Так". І співав спершу молодший, і після кожного вірша виходила свіча вогненна з уст його і сходила на небо. Тоді старший почав співати, і виходив із уст його вогонь, як мотузок, і досягав до небес. По закінченні псалмів хотів відійти старець і сказав до них: "Моліться за мене". Вони ж поклонилися йому до землі мовчки. І пішов від них авва, розуміючи, що старший досконалий є в чеснотах, а з молодшим ще бореться ворог. І по небагатьох днях усоп у Господі старший, а після нього на третій день і менший переставився. І коли дехто з отців приходив до авви Макарія, він водив їх у хатину тих двох братів і говорив: "Прийдіть і подивіться на місце, на якому ж подвизалися великі раби Христові".

Коли молився якось преподобний до Бога, був голос до нього, що говорив: "Макарію, ще не прийшов ти в міру двох жінок, які в ближньому граді живуть разом". Чувши ж те, старець взяв палицю свою і пішов у названий град. І знайшов дім їхній, постукав у двері, і зразу одна з них вийшла і з великою радістю прийняла його. Прикликавши ж обох, старець сказав до них так: '* Задля вас такий труд підняв, ідучи з дальньої пустелі, щоб зрозуміти діла ваші, які мені, не таючись, розповісте". І відповідали жінки старцеві: "Повір нам, святий отче, що ні минулої ночі від ложа мужів наших не були вільні, яких-бо діл від нас шукаєш?" Старець же наполягав, просячи їх, щоб явили йому чин життя свого. Вони ж переконували, мовлячи: "Ми ніякої споріднености між собою не маємо, трапилося так, що двоє братів одружилися з нами, і з ними п'ятнадцять років в одному домі разом живемо, ані одного слова злого чи нечистого одна одній не кажемо, ані не сварилися ніколи, але в мирі аж донині живемо. І вирішили однодумно, покинувши плотське подружжя, піти в лик святих дів для Бога працювати, але не могли впросити мужів наших, щоб відпустили нас, хоч і дуже великими сльозами і просьбами їх просили. Не отримавши бажаного, поклали заповіт між Богом і нами, що ніколи ж мирського слова не скажемо зовсім аж до смерти нашої". Це почувши, святий Макарій сказав: "Справді, не діви, ані не одружені, ані не черниці, ані ж не миряни, але допусту Бог шукає, приймаючи їх як саме діло, і за волею кожного подає Святого Духа. який діє і скеровує життя кожного, хто хоче спастися".

У дні цього преподобного Макарія Єгипетського просіяв чеснотами в тих же пустелях ще один Макарій преподобний. Олександрійський, що був пресвітером монастиря, названого Келії. Місце ж те, яке Келії називається, було в пустелі між Нитрією і Скитом. Той блаженний Макарій Олександрійський до цього святого Макарія Єгипетського часто приходив, і багато разом в пустелі ходили, маючи велику любов між собою. Воцарився ж у ті часи злочестивий Валент-аріянин. було гоніння на правовірних велике. Прийшов-бо в Олександрію Луцій, єпископ аріянський, з воїнством великим і вигнав із престолу блаженного Петра, єпископа, який був після святого Атанасія Великого. Послав же в пустелю вигнати всіх отців святих, а спочатку обох Макаріїв — їх же вночі воїни, взявши і в корабель посадивши, завезли кудись далеко на острів, на якому невідомим був Христос Бог, але ідолів шанували як богів. На тому острові в ідольського жре-ця була донька біснувата, яка, відчувши прихід святих Макаріїв і тих, що з ними, отців преподобних, поспішила проти них, кричачи: "Чому сюди прийшли? Цей-бо острів є нашим давнім мешканням". Вони ж, сотворивши молитву, вигнали біса з неї і зробили її здоровою. Те бачивши, батько її, жрець ідольський, зразу увірував в Христа й охрестився. І всі люди острова того прийняли святу віру і кумирницю свою на церкву перетворили. Довідавшися ж про те, злочестивий єпископ Луцій, соромлячись, що таких отців великих вигнав з обителей їхніх, послав потайки повернути знову блаженних Макаріїв і всіх отців з ними на їхні місця. І знову святого Макарія Єгипетського прийняла Скитська пустеля, Олександрійського ж — вищезгадане місце, Келії назване. І кожен з отців обителі своєї став мешканцем. А тому що до преподобного отця нашого Макарія Великого Єгипетського багато приходили звідусіль, одні — задля поучення і користи, инші ж — задля зцілення, і багато хворих до нього сходилося, через те треба було притулок збудувати, щоб у ньому подорожні хворі знайшли спочинок, — який і побудував. І щодня одного з хворих помазуючи святим єлеєм, здоровим робив і відпускав. Через те не зразу всіх зцілював: щоб инші, затримавшись при ньому декілька днів, не лише тілові, але і душі своїй отримали зцілення, послухавши слів його богонатхнен-них. Приставив одного з братів служити в притулку — той же, спонукуваний бісом, переможений був пристрастю маєтків і від частки убогих дещо собі утаював. Преподобний же Макарій настановляв його, говорячи³: "Брате Іване, послухай мене і прийми мою настанову, що буде тобі на користь. Спокушаєшся ти духом сріблолюбства, так-бо побачив про тебе і знаю, що, коли послухаєш настанови моєї і зупинишся від того злого діла, у страху Божому закінчиш, і в ділах Його досягнеш, і на місці цім прославишся, і не наблизиться рана до тіла твого. Якщо ж не послухаєш мене, прийде на тебе кінець Ґехази, його ж пристрастю слабуєш". Іван же не послухав святого і не зупинився від звички злої, і було після переставлення святого через п'ятнадцять чи двадцять років, коли той брат став рабом Юди-сріблолюбця і частку убогих собі присвоював, усе тіло його було прокажене, і не лише зібраний маєток, але і душу свою, окаянний, згубив.

Ішов же якось преподобний зі Скиту в гору Нитрійську і, вже наближаючися, сказав до учня свого: "Перейди трохи переді мною". Пішов наперед учень, зустрів жерця ідольського, який поспіхом ішов і ніс дерево велике. Покликав же його брат: "Чуєш, чуєш, демоне, куди йдеш?" Обернувшися, жрець бив його сильно, і залишив ледь живим, і, схопивши своє дерево, втік. Коли пробіг він трохи, зустрів його авва Макарій і сказав йому: "Спасися, трудолюбче, спасися". Він же, дивуючись, сказав до отця: "Що доброго бачиш в мені, що такими словами мене вітаєш?" Відповів старець: "Бо бачу, що трудишся". Сказав жрець: "Розчулився, отче, словами твоїми, пізнав-бо, що ти чоловік Божий, инший же чернець, зустрівши мене, дошкуляв мені, я ж бив його до смерти". І припав жрець до святого, хапаючи за ноги його й кажучи: "Не покину тебе, отче, поки не зробиш мене християнином і ченцем". І пішов зі святим Макарієм, прийшли ж до лежачого брата і, ледь живим його знайшовши, несли до церкви, яка в горі Нитрійській, і бачили отці нитрійські, що з преподобним Макарієм жрець ідольський іде, дивувалися і, охрестивши його, ченцем зробили. І багато еллінів через нього стало християнами. І сказав авва Макарій: "Зле слово і добрих злими чинить. Добре слово і злих робить добрими".

Коли ж був преподобний в обителі авви Памви, казали йому старці: "Скажи слово братам, отче, задля користи". Він же почав говорити: "Простіть мені, ще не є монахом, але бачив монахів. Сиділи-бо ми колись у Скиті в келії моїй, примушував мене помисел піти у внутрішню пустелю, щоб побачити, що там, — і перебував, борючися з думкою п'ять років, боячися, щоб якоїсь від бісів спокуси не було. І коли не покидала мене та ж думка, пішов у пустелю дальню і знайшов болото водяне й острів посередині. Прийшли ж звірі пустельні пити воду, і побачив посеред них двох чоловіків нагих, і настрашилося мені тіло: думав, що духи то є. Вони ж, коли бачили мене настрашеного, сказали мені: "Не бійся, бо ми є людьми". Спитав їх: "Звідки прийшли в пустелю цю?" Мовили мені: "З киновії є і вирішили впити сюди, І вже тридцять років, відколи вийшли з обителі, один же з нас єгиптянином є, а другий лівійцем". Спитали ж і вони мене, кажучи: "Як нині стоїть світ: чи ще ріки у свій час наводнюються? Чи земля щедра ще своїми звичними плодами? І сказав їм: "Так". І знову я спитав їх: "Як можу бути монахом?" І сказали мені: "Якщо не відмовиться чоловік віл всього, що у світі, монахом бути не може". І сказав їм: "Немічним я є і не можу бути таким, як ви". І мовили мені: "Якщо не можеш бути, як же ми, сиди в келії і плач над гріхамя своїми". І знову сказав їм: "Коли буває зима, не мерзнете? І коли буває сонячна спека, не опаляються тіла ваші?" Вони ж мовили: "Бог нас так влаштував, щоб ані взимі не потерпалм від морозу, ані влітку від спеки". Через те сказав вам, брати, що ще не є монахом, але монахів бачив". Питали отці деякі авви Макарія, як-бо себе висушив: не лише коли постив, але і коли їв, тіло його завжди було сухе. Відповів їм старець: "Полум'я перетворює дрова і гілля, що горять, вони завжди вогнем опалюються. Так коли чоловік ум свій занурить у страх Божий, і страшне випробування, і спорідненість вогню геєнного завжди нагадує, тоді сам той страх з'їдає тіло його, він-бо і кості висушує". Знову питали його брати: "Отче, як маємо молитися?" Сказав їм старець: "Не треба багато говорити, але піднести руки і промовляти: "Господи, як же хочеш і як же знаєш, помилуй мене". І якщо найде боротьба гріховна, говорити належить: "Господи, помилуй". І Він знає, що нам на користь, і вчинить з нами милість". Спитав його авва Ісая, кажучи: "Скажи мені слово на користь, отче". Сказав йому старець: "Втікай від людей". Сказав йому авва Ісая: "І що є втікати від людей?" Старець же сказав йому: "Сиди в келії своїй і плач над гріхами своїми". Учневі своєму Пафнутію сказав: "Нікого ж не образи ані не обмов. Це зберігши, спасешся". Знову сказав старець: "Не спочивай у келії брата, який має злу славу". Прийшов до нього брат один і сказав йому: "Авво, скажи мені слово, яким я спасуся". Сказав йому старець: "Іди на гроби і злослов мертвих". Пішов-бо брат, і злословив їх, і камінням бив гроби, і прийшов сповістити старцеві. І сказав йому той: "Нічого тобі не казали?" "Ні", — сказав. Тоді старець: "Іди знову і похвали їх". Пішов-бо і почав похвалами лестити мертвим, говорячи: "Апостоли святі і праведні". І повернувся до старця, і сповістив, як хвалив. Старець же говорив: "Нічого ж тобі не відповіли?" "Ні", — сісазав. Казав йому старець: "Бачиш, що ані коли злословив ти їм, всупереч нічого не відповіли, ані ж коли похвалами лестив їм, до тебе 1 нічого не промовили. Так і ти, коли хочеш спастися, будь як мертвий: ані з безчесними не гнівайся, ані через шанування не возносися, як і мертві, — і спасешся".

Розповідали брати про блаженного цього отця, що коли хтось із братів до нього як до святого і великого мужа приходив, нічого не говорив з ними. Коли ж якийсь брат, наче ні за що його не маючи, сказав йому: "Авво, колись був ти великим блудником, крав нитру і продавав її. Чи не били тебе старійшини твої?" Так коли хтось йому говорив, розмовляв з ним з радістю, відповідав на всі його розпитування. Послали якось старці Нитрійської гори в Скит до авви Макарія, говорячи: "Щоб не трудилася задля тебе, отче, вся братія, ідучи до тебе, то сам прийди до нас раніше, ніж відійдеш до Господа". І коли преподобний Макарій в Нитрію прийшов, зібралися до нього всі, і просили його старці, щоб сказав до братів слово. Він же, плачучи, говорив до них: "Плачмо, браття, і нехай виведуть очі наші сльози, що очищують нас, раніше, ніж підемо туди, де ж сльози опалять тіла в муках". І плакали всі, і, впавши на лиця свої, говорили: "Молися за нас, отче". Цей же отець Макарій, коли був у Єгипті, застав якось злодія в келії своїй, коли той крав ті речі, які були. Була ж і худобина злодієва зовні прив'язана, на неї ж клав пограбоване. Преподобний вдав із себе подорожнього, не являючи, що він господар дому, і помагав злодієві брати і на худобу класти. І провів його мирно, говорячи до себе: "Нічого не принесли у світ цей, явно є, що винести не зможемо. Господь дав, і як же захоче Він, так і буде. Благословен Бог у всіх". Про цього преподобного авву Макарія говорили отці, що зробився як Бог земний, бо як же весь світ покриває Бог. так авва Макарій покриває немочі людські, хоч їх же бачить". Був же, бачачи, ніби не бачачи, і чуючи, ніби не чуючи.

Відійшов колись один з учнів Макарія преподобного в град продавати рукоділля — кошики і рогіжки. І зустріла його в граді блудниця, яка, бачивши красу юнака, вражена була ним і покликала його до себе, ніби хотівши кошики. що їх продавав, купити. Він же, лукавого її помислу не зрозумівши, увійшов у дім її. Жінка ж, кошик один взявши, питала, за скільки продати хоче. Тоді, бесіди полюбовні до нього розпростерши, як же давно єгиптянка цнотливого Йо-сифа, на гріх зманити пробувала. Брат, побачивши, що в біді є, близько ж був до гріховного падіння, ум до Неба підніс, говорячи до себе: "Ти, що вибавив пророка Свого із китової утроби, Христе Царю, і мене від воріт згуби і душевної цієї смерти вибав молитвами угодника Твого, мого ж отця Макарія". І зразу вихоплений був невидимою рукою, як же колись Аввакум, й ангелом у келії своїй був поставлений. Знайшов же святого Макарія, що ревно молився до Бога за нього, щоб від теперішньої біди вибавлений був учень: не був невідаючим в тому, що було, далеке, як близьке, мисленими бачив очима. І бачивши учня свого, сказав: "Вдячність віддаймо, о дитино, чоловіколюбному Богові, бо з пащі зміїної і з воріт пекла вибавив тебе, вихопивши божественною Своєю силою від гріхопадіння і перенісши в келію, як же колись в Азот апостола свого Пилипа. Так преподобного цього молитва багато в Бога могла. Инколи і сам вихоплений бував у повітря, опинявся на місці, що на великій відстані перебувало. Носячи-бо кошики зі Скиту, змучився, і сів, і помолився, кажучи: "О Боже, ти знаєш, що не можу". І зразу опинився при ріці, куди йому треба було йти. Але вже час про блаженну блаженного цього Макарія кончину говорити, про неї ж Серафіон, автор житія його, розповідає так.

Тому що надійшов смерти час, годилося-бо й тому, що чоловіком був, щоб належному послужити, бо схилений був старістю, проживши дев'яносто сім років. Не є невідомою кончина його, стали-бо перед ним двоє мужів пречесних: "Радуйся, о Макарію", — сказали. Був же з них один святий Антоній, пустельний наставник, а другий — святий Пахомій, монашого життя учитель. Вони говорили йому: "Христос послав нас про радісну твою благозвістити кончину. У де-в'ятий-бо від нині день у вічне життя перейдеш, прийдемо ж і ми в день той до тебе і з радістю візьмемо тебе зі собою перед престолом Владики стояти разом з нами і безсмертною насолоджуватися їжею". Тоді, "Мир тобі" сказавши, для очей стали невидимі. Божественний же Макарій прикликав своїх учнів: "Ось мого, — казав, — відходу, о діти, настав час, вас же Його благості передаю. Бережіть-бо отцівські устави і постницькі передання". Тоді декому, кого бачив чеснотами кращим, вручив опіку над тими, що тільки прийшли в чернецтво, які духовним віком ще немовлятами були. І поклавши на них руки, досить їх повчивши і за них помолившись, до відходу готувався. Коли настав день дев'ятий, херувим з багатьма ангелами божественними перед отцем став, говорячи: "Встань, Господній наслідуваче, і з нами ходи у вічне життя, піднеси навколо очі свої і побачиш, скільки по тебе безплотних і ликів святих прийшло. Вседержитель послав, щоб до Нього провести тебе". Бачивши ж апостолів собор, пророків сонм, мучеників силу, святителів лик, постників полк, преподобних і праведних гурт, передай-бо мені свою душу, яку Бог охороняти мені велів, поки в тілі жила. Розпряжену з тілесної упряжі, як велике багатство візьму її чесно і, вічно противні пройшовши сили, перед божественним престолом Владики поставлю веселитися зі всіма, що від віку святі". Коли це страшний⁶ той херувим говорив, блаженний Макарій усіх, що при ньому були, поцілував і за них помолився, тоді, очі звівши й руки вгору простерши, останнє мовив слово таке: "У руки Твої, Господи, передаю дух свій". І так блаженну свою випустив душу, плач великий учням залишивши. Додає ж, розповідаючи, Серафіон і те. що чув від преподобного Пафнутія, який був одним із учнів Макарія, що коли свята та душа херувимами піднята була і до небес сходила, якісь з отців, мисленими очима дивлячись, бачили повітряних бісів, які здалеку стояли і взивали: "О якої слави ти сподобився, Макарію!" Святий же відповідав: "Ні, але і ще боюся, бо не знаю сам, що доброго зробив". Тоді ті, що високо в повітрі, вороги кричали: "Справді уникне нас Макарій". Він же говорив: "Ні, але ще мушу втікати". І коли був вже всередині Воріт небесних, біси, плачучи, кричали: "Утік від нас, утік". Він же найсильнішим голосом відповів: "Так уник я підступів ваших, силою Христа мого загороджений".

Такими були житіє, кончина і до вічного життя перехід преподобного отця нашого Макарія.

Можна знайти і ще про цього преподобного отця слова і сказання в Отечниках (Патериках) і деінде. Хто хоче, хай там пошукає. Ми ж, кінець повісті зробивши, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога, у святих Своїх прославленого навіки. Амінь.

Цей святий Макарій Єгипетський написав Книгу бесіс духовних для тих, що хочуть спастися, дуже корисну, яке містить п'ятдесят бесід.

Дата добавления: 2015-06-04