Роль та значення договорів про виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних робіт 3 страница

Замовник відповідно до договору зобов'язаний всіляко сприяти виконавцеві. Це сприяння може полягати у наданні виконавцеві додаткових нормативно-технічних матеріалів, необхідних для виконання робіт, у виділенні своїх фахівців для допомоги, яких виконавець може включити до групи проектування, у передачі виконавцеві додаткових вихідних даних, необхідних для розробки проектно-кошторисної документації, тощо.

Замовник також зобов'язаний разом з виконавцем брати участь у погодженні готової проектно-кошторисної документації з компетентними державними органами та органами місцевого самоврядування.

На замовникові лежить також обов'язок відшкодувати виконавцеві додаткові витрати, спричинені зміною вихідних даних для пошукових і проектних робіт внаслідок обставин, що не залежать від виконавця.

У разі вчинення до виконавця третіми особами позову у зв'язку з недоліками розробленої проектно-кошторисної документації або виконаних пошукових робіт замовник зобов'язаний залучити до справи самого виконавця. Частіше це буває у випадках, коли замовником на виконання пошукових і проектних робіт виступає організація, яка водночас є підрядчиком за договором будівельного підряду. У такому разі будівельна організація відповідає перед замовником будівельних робіт за будь-які недоліки спорудженого об'єкта, в тому числі й ті, які спричинені недоліками проектно-кошторисної документації чи даних пошукових робіт. Вона зобов'язана відшкодувати заподіяні збитки своєму замовникові, але має право на регресний позов до виконавця пошукових і проектних робіт.

Глава 52. АВТОРСЬКІ ДОГОВОРИ

§ 1. Роль і значення авторських договорів

Авторські договори опосередковують суспільні відносини, які складаються в суспільстві з приводу створення і головним чином використання творів науки, літератури і мистецтва. Значення цих творів для духовного розвитку суспільства важко переоцінити. Результати духовної творчості мають для суспільства не менше значення ніж науково-технічні досягнення. Саме духовний світ людини, її світогляд, духовне бачення навколишнього середовища визначають напрями і зміст науково-технічної творчості. Духовно збагачена людина не буде створювати такі винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші досягнення науки і техніки, які б могли зашкодити суспільству, навколишньому середовищу тощо. Чинне законодавство про інтелектуальну власність передбачає норми, які забороняють створення таких винаходів, промислових зразків тощо, які можуть зашкодити суспільству чи навколишньому середовищу. Можна з упевненістю сказати, що якби Чорнобильську АЕС створювали люди більш духовно збагачені, вони не допустили тієї біди, що сталася.

Духовний внутрішній світ людини і суспільства в цілому зумовлює передусім рівень суспільної культури в широкому розумінні цього слова, в тому числі культури суспільного виробництва, а останній, як відомо, визначає рівень добробуту цього суспільства. Отже, духовний розвиток суспільства певною мірою впливає і зумовлює інші напрями його діяльності. Тому будь-яке суспільство на будь-якому етапі свого життя виявляє належну увагу духовному розвиткові, принаймні не меншу, ніж розвиткові матеріального виробництва.

Зміст духовності того чи іншого суспільства визначається рівнем розвитку науки, літератури і мистецтва. Але ці безцінні у своєму значенні для суспільства людські творіння можуть збагачувати духовний світ суспільства лише за умови їх широкого розповсюдження, цілеспрямованого використання, емоційного впливу на людей. Тобто йдеться про різні форми і способи використання творів науки, літератури і мистецтва, причому масштаби такого використання можуть бути значно більшими, ніж при застосуванні науково-технічних досягнень. Книжки, наприклад, відомого автора часто видають мільйонними накладами.

У наш час істотно зростає роль науки, літератури і мистецтва у розв'язанні корінних проблем прискорення соціально-економічного розвитку України. Передусім постає завдання зміцнити матеріально-технічну базу науки, створити належні умови для плідної праці вчених, літераторів, художників та інших митців. Прискореному переходові до ринкової економіки може істотно сприяти література і мистецтво, які значною мірою визначають моральне здоров'я людини і суспільства в цілому. Чи не найголовнішим на даному етапі нашого

Авторські договори

соціального розвитку є завдання сприяти в різній формі і будь-яким способом широкій творчості в Україні. Саме тому Конституція України проголосила вільний розвиток особистості (ст. 23), громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).

Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком суспільства, широкої громадськості, коли вони широко тиражовані, тобто випущені у світ у формі і порядку, що визначаються чинним законодавством. Видання, публічний показ, публічне виконання та інші способи відтворення творів науки, літератури і мистецтва здійснюють спеціалізовані організації та установи — видавництва, телебачення, радіомовлення, кіностудії, видовищні організації.

Відносини між авторами та зазначеними організаціями оформляються авторським договором. Чинне законодавство про авторське право допускає можливість позадоговірного використання окремих творів, але лише у випадках, передбачених законом, і за одним винятком — воно безоплатне, тому зазначені відносини не оформляються договорами. У Законі України "Про авторське право і суміжні права" в ст. 32 зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 21—25 цього Закону".

Авторський договір є найдосконалішою (принаймні нині) правовою формою, яка найбільшою мірою дає змогу авторові належним чином реалізувати свої права та інтереси. Він має можливість у договорі в найкращий спосіб захистити свої інтереси та права, включаючи до нього відповідні умови і застереження. Такі основні права автора, як право на публікацію чи інше обнародування, право на відтворення, право на розповсюдження та інші можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб.

Майнові права виникають для автора тільки в результаті використання твору, тобто тільки^з ^рговор_у_ на використання.

У той же час авторський договір є не лише правовою формою реалізації авторських прав. Зазначений договір — один з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної творчості, найважливіший етап руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача — читача, слухача, глядача. Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою і здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається1.

Чинне законодавство не приділяє належної уваги регулюванню авторських договірних відносин. У Законі України "Про авторське право і суміжні права" є лише кілька статей, присвячених авторським договорам. Одна з них (ст. 16) регулює відносини між автором і роботодавцем про створення твору, друга (ст. 31) встановлює порядок передачі (відступлення) майнових прав автора іншим особам. Стаття 33 присвячена договорам на право використання творів. Тобто безпосередньо авторським договорам у цьому законі присвячена лише одна стаття.

1 Мусіяка В. Л. Авторські договори. — К, 1988. — С. 4.

15 — 2-2728

ЦК України авторських договорів безпосередньо не регулює. Лише у главі "Ліцензії на право користування об'єктами інтелектуальної власності" є одна стаття, яка визначає ліцензійні договори на використання творів науки, літератури і мистецтва.

Жоден нормативний акт України не регулює відносини автора з користувачами його творів і не містить норм про авторські договори.

Значно більше уваги авторським договорам приділяє Закон Російської Федерації "Про авторське право і суміжні права". В ньому є статті про передачу майнових прав, умови авторського договору, форму авторського договору, авторський договір замовлення і відповідальність за авторським договором1.

Таким чином, як уже зазначалося, основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, що дістали назву авторських договорів. Використання твору іншими особами можливе лише на підставі авторського договору.

За авторським договором, автор зобов'язаний створити відповідно до договору і передати замовлений твір або передати готовий для використання твір, а користувач — використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому обсязі, у визначений строк і виплатити авторові встановлену договором винагороду.

Авторські договори — це самостійна група договірних зобов'язань, які мають певні особливості. Передусім суб'єктами цих договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або його правонаступники, а з іншого — як правило, певна організація, що за родом своєї діяльності може використати твір, обумовленим у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спадкоємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, зокрема, представники автора — батьки або піклувальники, якщо з будь-яких причин сам автор не може скористатися своїм правом на використання твору. Здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю, нерідко авторами можуть бути неповнолітні або навіть малолітні.

Якщо з боку автора виступають дві або більше осіб (співавтори, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для укладення договору потрібна згода усіх цих суб'єктів незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не може використовуватися. Зазначені особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а іноді й подальшу роботу з користувачем комусь одному з них. Проте, таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить частину авторського договору.

Укладаючи авторський договір з кількома співавторами, слід з'ясувати характер співавторства — роздільний чи нероздільний. У першому випадку в договорі може бути зазначено авторство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективного твору укладається один авторський договір.

В разі використання кількох колективних творів на кожний з них укладається окремий авторський договір. Так, із авторами слів пісні — один договір, із авторами музики — другий. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.

Закон Российской Федерации "Об авторском праве й смежннх правах". — М., 1993. — Ст. 30-34.

Авторські договори

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юридичним особам, у тому числі й іноземними. Як правило, контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників) виступають юридичні особи — державні, громадські, приватні та інші організації будь-яких форм власності, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. У деяких авторських договорах контрагентом автора можуть бути і громадяни, зокрема замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який громадянин може укласти договір з художником, скульптором чи фотографом про створення твору на замовлення. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагентами авторів виступають юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами та авторські договори громадян України з іноземними користувачами укладаються з участю Державного департаменту інтелектуальної власності.

Особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори науки, літератури і мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови — вони виражені у такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, уже створені на момент укладення договору, а також ті, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою предмета договірних відносин є новизна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і формі викладу нового змісту, або лише у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір має бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше (п. 1 ст. 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права"). Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Авторські договори бувають двох типів: а) авторський договір на передачу тщцглдя використання; б) авторський ліцензійний договір. За авторським договором на передачу твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити та у встановлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання у встановлений договором строк, а також сплатити авторові або його правонаступникові винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За авторським ліцензійним договором, автор або його правонаступник надає оргаїїїзації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'язується сплатити винагороду за надання цього права.

Отже, законодавець чітко не розмежовує ці два типи договорів. Минула практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або переробки одного виду твору на інший. Зокрема, за цим договором розповідний твір може бути перероблений на драматичний або сценарій і, навпаки, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний.

Перелік авторських договорів наведеними не вичерпується. Відповідно до за-гальновизнаногц визначення авторського договору це така угода, за якою автор передає чи зобов'язаний передати у майбутньому твір для використання. Іншими

словами, сутність авторського договору зводиться лише до передачі твору для використання. Проте, на нашу думку, весь цикл авторських договорів не обмежується лише використанням твору. Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ряд договорів, які за своїм змістом не можна віднести до ліцензійних. Серед вчених є й така думка, що авторські договори — це договори на передачу твору для використання, тобто ліцензійні договори. ЦК України взагалі таких договорів, як авторські, не визнає, він містить лише правила про ліцензійні договори, причому однакові для використання творів і об'єктів промислової власності.

Вищезазначений закон передбачає договори автора з роботодавцем про створення (^гоіо?5> У ст. 16 цього закону зазначається: "Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем". Тобто йдеться про автора, який працює за наймом, і на підставі спеціального договору має створити твір для роботодавця. Інакше цю норму зрозуміти не можна.

Стаття 31 закону передбачає договір, який регулює передачу (відступлення) авторського права. Пункт 1 цієї статті містить такий припис: "Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені в ст. 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю або частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором". У цій нормі йдеться не про передачу права на використання, а про передачу (відступлення) всього комплексу майнових прав автора.

Нарешті, закон містить окремі статті про передачу іншим особам саме права на використання твору. Стаття 28 прямо підкреслює, що авторові належить і таке право: "Автору та іншій особі, яка має авторське право належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору".

Поряд із цією статтею дещо дивною видається ст. 29 закону, в п. 1 якої зазначається: "Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 15—19 цього Закону".

З наведених статей можна зробити висновок, що ліцензійний договір і договір про передачу права на використання твору — це різні договори, з чим важко погодитися.

Але нас зараз цікавить інше — наведені чотири види договорів, які регулюють відносини автора з іншими особами саме на використання майнових прав на твір, хіба не є авторськими? Договір автора з роботодавцем про створення для нього твору безумовно авторський. Ліцензійні договори на використання твору також авторські. Договір про передачу (відступлення) авторського права за своєю природою можливо і не авторський, проте він регулює настільки специфічні авторські відносини, що це дає підставу віднести його також до авторських.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" передбачає ще одну групу договорів, які також можна віднести до авторських внаслідок їх специфічності. Йдеться про договори на використання суміщщх прав. Ці договори ще тільки почали формуватися, але вони передбачені зазначеним законом.

Авторські договори

Виконавці, виробники фонограм та організації мовлення також мають виключні права, що їх можуть використовувати інші особи лише на підставі договору.

Ще одна група договорів, які тією чи іншою мірою стосуються авторських прав, передбачена ст. 48 Закону. У ній ідеться^]ро_до?учення управляти авторськими правами спеціально уповноваженим на це сіріднізаціям. Зокрема, у пГЗ""щєГ"сТатт1 зазначається: "Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпосередньо на основі письмових договорів. Колективне управління майновими правами авторів та їх правонаступників зумовлює цілу низку договорів: договори про доручення управління майновими правами авторів та їх правонаступників; договори організацій, що управляють майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі, з користувачами творів; договори про взаємне представництво прав та інтересів з іноземними організаціями — громадян України за кордоном, іноземних громадян — в Україні".

Отже, всі зазначені договори становлять один тип договорів, які прийнято називати авторськими.

Цивільне законодавство колишнього СРСР передбачало також так звані типові та зразкові договори, які, на нашу думку, себе цілком виправдали. Тому варто подумати про те, щоб такі договори розробити і в Україні.

Міністерства і відомства, які мали у своєму складі організації, що використовували твори, розробляли типові договори. В них передбачалися основні умови авторських договорів, від яких відступати не дозволялося, якщо вони погіршували права автора. Типові авторські договори мали нормативний характер, тобто вони були обов'язкові для сторін.

Крім того, ці відомства розробляли зразкові договори для складання авторського договору. Вони не містили обов'язкових умов.

§ 2. Авторські договори. Загальні положення

З вищевикладеного випливає, що предметом авторського договору може бути досить широке коло правових дій, пов'язаних з авторськими правами. Передусім це дії автора зі створення самого твору на замовлення роботодавця. Як зазначалося, відносини автора з роботодавцем, що виникають у зв'язку зі створенням твору, також мають бути врегульовані договором. Це прямо засвідчує ст. 16 Закону України "Про авторське право і суміжні права", з якої випливає, що відносини роботодавця регулюються двома договорами — договором трудового найму та цивільно-правовим договором. За першим договором автор-працівник зобов'язаний виконувати свої трудові обов'язки, до кола яких входить створення певного виду творів (наприклад, художник на підприємстві чи в організації). Проте обов'язок створювати твори має бути прямо передбачений у трудовому договорі, тобто йдеться про так званий службовий твір.

Якщо в обов'язки працівника за трудовим договором не входить створення твору, а твір буде створено, то відносини між автором-працівником і роботодавцем має визначати цивільно-правовий договір. У ст. 16 закону зазначено, що виключне майнове право на використання службового твору належить роботодавцеві, якщо інше не передбачено договором. Постає питання, яким договором?

Трудовим? Видається, що ні. Це має бути окремий цивільно-правовий договір, у якому передбачено правовий статус створеного працівником твору.

Безумовно, основним предметом авторських договорів є передача іншій особі автором чи його правонаступниками права на використання творів. Це основна група договорів. Але, крім цих правових дій, предметом авторських договорів можуть бути й інші дії. Зокрема, ст. 31 закону передбачає договори про передачу майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, іншій особі. Йдеться про передачу всього комплексу майнових прав. Інакше кажучи, автор чи особа, яка має авторське право, за певну винагороду передає користувачеві, як /правило, на весь строк дії авторського права усі свої майнові права, тобто продає 'свої майнові авторські права. Це може бути дарування, міна чи будь-яке інше відчуження, аби воно не суперечило чинному законодавству. Зазначена стаття закону прямо застерігає, що передача (відступлення) авторського права оформляється авторським договором.

' Як уже зазначалося, предметом авторських договорів можуть бути й інші правові дії, пов'язані з використанням чи розпорядженням твору.

Отже, загальновизнане визначення авторського договору потребує певного уточнення. Так, за авторським договором автор передає або бере на себе обов'язок створити і у встановлений договором строк, передати свій твір організацї для використання обумовленим у договорі способом, а організація зобов'язується здійснити або почати використання у встановлений договором строк, а також сплатити авторові винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За цим визначенням, як бачимо, предметом авторського договору є саме передача твору для використання. Проте за чинним законодавством предметом авторського договору можуть бути й інші правові дії — будь-яке відчуження авторських прав, передача права на використання, передача права на управління майновими правами автора та інші.

Таким чином, авторський договір можна було б сформулювати так: авторський договір — це угода автора чи його правонаступників з іншими особами про вчинення відповідно до закону будь-яких дій з приводу володіння, користування та розпорядження твором.

Авторський договір —_двостороння і„консенсуальна_уЕСІда.

Відповідно до п. 1 ст. ЗІ Закону авторські договори мають укладатися у письмовій формі. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Практика укладення авторських договорів пішла саме цим шляхом — договори про видання твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках, як правило, укладаються в усній формі.

Сторони в авторському договорі. Сторонами в авторському договорі можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Стороною у такому договорі є передусім сам автор — тільки фізична особа. Варто зауважити, що суб'єктом авторських прав може бути і юридична особа, але не автор. Автором можуть бути громадянин України, іноземний громадянин чи особа без громадянства, при цьому незалежно від віку.

Проте суб'єкт авторських правовідносин — це не тільки автор, а й інші особи, яким належать авторські права. За законом до них належать спадкоємці

Авторські договори

та інші правонаступники, до яких авторські права перейшли відповідно до закону. Ними можуть бути будь-які юридичні особи, у тому числі іноземні юридичні особи, а також держава.

Таким чином, суб'єктом авторських правовідносин є сам автор або його правонаступники — спадкоємці, інші особи, до яких авторське право перейшло відповідно до закону, — з однієї сторони. Ця сторона в авторському договорі не має спеціальної назви, її прийнято називати "автор або його правонаступники".

Автор — це особа, творчою працею якої створено той чи інший твір. Автором можуть бути і неповнолітні діти. При цьому неповнолітні віком від 15 до 18 років укладають авторські договори самостійно, а за неповнолітніх віком до 15 років договори укладають від їх імені батьки або опікуни.

Нерідко буває так, що на стороні автора виступають кілька осіб (співавторів). Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Відносини між ними визначаються угодою, укладеною між ними. Право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою всім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Якщо авторський договір укладається від імені співавторів, то його підписують усі співавтори.

Стороною авторського договору з цього боку можуть бути й інші особи — спадкоємці автора та інші його правонаступники. Якщо авторський договір укладається спадкоємцями, то вони зобов'язані подати документи, що засвідчують їх правонаступництво.

Другою стороною в авторському договорі, як правило, є юридична особа — організація чи підприємство, яке має можливість використати твір у той чи інший спосіб. Це можуть бути юридичні особи, основані на будь-якій формі власності, державні, приватні, іноземні тощо. Але цією стороною авторського договору є не тільки ті організації, що можуть використовувати твір. Цією стороною може бути роботодавець, набувач авторських прав за договором про передачу (відступлення) майнових прав автором або іншою особою, що має авторське право, організація, що управляє авторськими правами на колективній основі.

Цією другою стороною авторського договору може бути й фізична особа, що, як правило, виступає замовником на створення, наприклад, твору живопису чи скульптурного. Фізична особа може виступати і як користувач твору.

Закон України "Про авторське право та суміжні права" передбачає чимало випадків бездоговірного використання творів, тобто коли використання твору іншими особами можливе без згоди автора і без укладення авторського договору. Закон називає такі випадки вільним використанням твору (ст. 21). За цією статтею без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення допускається використання твору без укладення авторського договору і без виплати авторської винагороди, крім випадку, передбаченого статтями 22—25 закону.

Випадки бездоговірного використання творів передбачають статті 22—25 закону. Вони досить численні, але це виправдовується метою використання. Так, закон передбачає бездоговірне використання цитат, уривків творів як ілюстрацій, відтворення у пресі опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань, відтворення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих, публічне виконання музичних творів

під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів, відтворення твору для особистого користування.

Перелік, наведений у ст. 21 Закону, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім цього переліку, закон передбачає вільне використання твору бібліотеками та архівами, репрографічне відтворення для власних потреб; вільне відтворення примірників творів для навчання; вільне відтворення комп'ютерних програм, а також вільне відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах.

Авторський договір повинен відповідати встановленим вимогам. Він має передбачати способи використання твору (конкретні права, що передаються за договором). Так, якщо твір передається для використання тільки шляхом видання, його можна використати лише у такий спосіб. Це означає, що видавець не має права розповсюджувати твір будь-яким іншим способом, публічно виконувати чи показувати його.

Якщо в авторському договорі не передбачено умову про спосіб використання твору (конкретних прав, що передаються за авторським договором), договір вважається укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, які вони мали в момент укладення договору. Наприклад, передача права на відтворення літературного твору може передбачати і його розповсюдження.

Важливою умовою авторського договору є строк його здійснення, виконання. В авторському договорі можуть бути передбачені різні строки, які, зокрема, конкретизуються у зразкових авторських договорах. Це можуть бути передусім строки дії самого договору, строки виконання умов договору, строки видання твору чи публічного показу тощо. Але зараз йдеться лише про строки дії самого договору. Ці строки визначаються угодою сторін. Безумовно, вони не можуть бути триваліші, ніж чинність самого авторського права. Проте, коли в авторському договорі умову про строк його дії не передбачено (наприклад, не передбачений строк, на який передається право), договір може бути розірваний після закінчення п'яти років від дати його укладення. Необхідною умовою договору в такому разі є попередження користувача за шість місяців до розірвання договору. Але незалежно від наявності в авторському договорі умови про строк автор або його спадкоємці мають право розірвати такий договір після закінчення десяти років від дати його укладення, повідомивши про це користувача за шість місяців до розірвання договору.

Дата добавления: 2015-06-04