Відмежування позики від суміжних правових конструкцій 2 страница

Позика

Позикодавець може належне йому за договором позики право вимоги сплати суми позики уступити іншій особі.

Уступна кредитором своїх прав вимоги за позиковим зобов'язанням іншій особі здійснюється за правилами, передбаченими для цесії. Для цесії необхідна угода між старим і новим кредитором. Оскільки для боржника не має значення, кому передавати суму позики — старому чи новому кредиторові, то згоди позичальника на уступку не потрібно. Якщо у зв'язку з цесією потрібні додаткові витрати боржника для виконання, ці витрати проводяться за рахунок кредитора. Але старий позикодавець зобов'язаний повідомити боржника про цесію, яка відбулася. У протилежному разі відповідно до ст. 199 ЦК УРСР боржник може виконати зобов'язання старому кредиторові і не нестиме відповідальності перед новим.

Вимога за договором позики, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до нового кредитора у тому обсязі, в якому вони належали старому.

Для нового кредитора зберігають силу всі засоби забезпечення зобов'язання (застава, завдаток тощо) відповідно до ч. З ст. 197 ЦК УРСР.

Позичальник має право здійснити переведення боргу. Для цього потрібна згода позикодавця, оскільки для позикодавця неоднаково, хто виступатиме перед ним як позичальник, бо виконання, безумовно, залежить від платоспроможності боржника та інших ознак, що характеризують особу позичальника. Саме виходячи з цього положення, на підставі ч. З ст. 201 ЦК УРСР і порука, і застава, встановлені третьою особою на забезпечення виконання зобов'язання, з переведенням боргу припиняються, якщо поручитель або заставодавець не висловив своєї згоди відповідати і за нового боржника.

Реальність договору позики — одна з характерних його ознак. Договір позики є реальним договором внаслідок прямої вказівки закону. Так, відповідно до ч. 2 ст. 374 ЦК УРСР договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Отже, договір позики вважатиметься укладеним, наприклад, якщо позичальник отримає позику готівкою або гроші будуть перераховані на рахунок позичальника, відкритий у комерційному банку, рівно як і підписання ним товарної накладної про отримання чи іншого розпорядчого документа.

Таким чином, за чинним законодавством, сторони не можуть передбачати обов'язок позикодавця надати позику, тобто укласти договір позики як консен-суальний, так звана позика за угодою.

Аналогічний підхід використаний в ЦК України (ч. 2 ст. 1065), згідно з яким договір позики вважається укладений з моменту передачі грошей або речей. Відповідно не матиме будь-якого юридичного значення обіцяння надати річ у позику, навіть погоджене сторонами. Тому позикодавець не може бути примушений до видачі позики і не несе відповідальності за ненадання позичальникові обіцяних коштів.

Розробники ЦК України виходили з презумпції про те, що юридичне значиме зобов'язання надати кредит існує лише у сфері банківських кредитних зобов'язань, зокрема при укладенні кредитного договору і товарного кредиту.

Отже, договір позики набирає чинності не з моменту його підписання і навіть не з моменту вказівки в самому тексті договору строку передачі позики, а лише тоді, коли позикодавець передав предмет позики позичальникові.

В літературі і правозастосовній практиці виникають розбіжності і проблеми щодо кваліфікації поняття "момент надання позики". Перш за все ця проблема актуальна для надання безготівкових позик. Як уже зазначалося, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або іншого майна позичальникові. Цілком логічним для безготівкової позики має бути висновок, що передача таких грошей здійснюється шляхом перерахування їх на рахунок позичальника, а відтак і договір такої позики має вважатися укладеним з моменту зарахування коштів на рахунок позичальника.

У зв'язку з цим моментом надання безготівкових позик є дата зарахування коштів на рахунок позичальника.

Цей підхід є традиційним для українського права, що послідовно реалізується в судовій практиці з питань визнання реальності договору позики і консенсуаль-ності кредитного договору.

Так, рішенням Арбітражного суду м. Києва задоволене позов ТОВ "Антарктика" до АКБ "Градобанк" і зобов'язано банк надати кредит. Арбітражний суд визнав необгрунтованою і такою, що не відповідає матеріальному праву, позицію відповідача щодо характеру укладеної ним кредитної позики і набрання нею чинності тільки з дати фактичної передачі суми кредиту, оскільки судом було встановлено укладення сторонами саме договору банківського кредиту, а не позики.

Цим рішенням суду підтверджено погляд на кредитний договір як на консен-суальний і необхідність правової кваліфікації відносин виходячи з виду і правової природи кредитної угоди, фактично укладеної в кожному конкретному випадку.

Отже, істотна ознака договору позики полягає в тому, що при самому укладенні його позикодавець передає позичальнику надане в борг майно.

Саме позикове зобов'язання є зобов'язанням одностороннім; позикодавець, який передав майно, не приймає на себе жодних зобов'язань, і позичальник один виступає в договорі зобов'язаним контрагентом.

Саме цим відрізняється договір позики від попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики. В останньому випадку обидві сторони приймають на себе зобов'язання і певні негативні наслідки у разі невиконаня (неустойка, застава). Подібний попередній договір не визнається договором позики і спори, що виникли з нього, не підлягають розв'язанню на підставі правил про позику.

Іншими словами, після передачі предмета позики (грошей, речей) всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості отриманих речей того самого роду і якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим самим договором тільки права.

Як уже зазначалося, юридичне значиме зобов'язання позикодавця (кредитора) надати кредит існує лише за умови відповідності встановленим вимогам і визнання позики кредитним договором або товарним кредитом.

Форма договору позики відображає як загальні положення договірного права, так і особливості позикових відносин.

На договір позики поширюються загальні правила про форму угод (статті 42—44) і договорів (статті 153—154 ЦК УРСР).

Проте, недодержання письмової форми договору позики не є підставою визнання його недійсним. У такому разі діє загальне правило, передбачене цивільним законодавством (ст. 46 ЦК УРСР), а саме: недодержання простої письмової форми договору тягне за собою позбавлення сторони посилатися на показання

Позика

свідків на підтвердження самого факту укладення договору позики, суми, переданої в борг, та її повернення. Отже, за відсутності у позикодавця розписки чи іншого письмового документа про реальну видачу позики позичальнику суд і буде брати до уваги свідчення свідків при винесенні рішення.

Виняток становлять злочинні дії, наприклад, якщо свідки бачили, що позичальник виписав розписку під впливом насильства, погроз тощо. Свідчення таких свідків матимуть юридичну силу, але не для суду, який розглядатиме цивільну справу про повернення боргу, а для слідчого та судді, які розглядатимуть кримінальну справу за обвинуваченням осіб, які вичинили кримінальний злочин щодо боржника. Обвинувальний вирок, що набрав законної сили, вважатиметься для суду підставою для визнання договору позики недійсним1.

За змістом ЦК УРСР у разі укладення договору позики на суму понад 50 крб. останній має бути вчинений у письмовій формі (ст. 375 ЦК УРСР), у випадках, коли однією із сторін є юридична особа, — незалежно від суми2.

У зв'язку з цим у літературі висловлено кілька підходів щодо перерахунку рублів СРСР у гривні України. Деякі вчені вважають, що "на даний момент відсутня нормативне встановлена індексація карбованців в гривні України щодо положень, встановлених ст. 375 ЦК УРСР. Застосування за аналогією проведеної індексації під час грошової реформи (за курсом 1 грн.: 10 тис. крб.) фактично змушує застосовувати правило про обов'язковість письмової форми до будь-яких договорів позики"3.

Враховуючи наведене, деякі автори висловили думку про необхідність застосування коефіцієнту 1:1 при перерахуванні карбованців СРСР у гривні України4.

На нашу думку, необхідно застосовувати положення ЦК УРСР щодо сум у карбованцях з коефіцієнтом 1,05, що передбачено ст. З Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян" від 21 листопада 1996 р. № 537/96-ВР, оскільки інших методик перерахунку законодавством України не передбачено. Тому позики на суму понад 50 грн. 25 коп. мають вчинятися у письмовій формі.

Згідно зі ст. 1066 ЦК України договір позики має бути укладений у письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного доходу, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, — незалежно від суми.

На підтвердженння договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

До таких документів можна віднести також підписаний сторонами один документ або обмін літами, телеграмами тощо, підписаними стороною, яка їх посилає (ч. 2 ст. 154 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1066 ЦК України).

Судаков В. Договор займа как способ потери друзей // Юридическая практика. — 2001. — № 49 (207). - С. 9.

Цивільне право України: Підручник. — К: Юрінком Інтер, 1999. — Кн. 2. — С. 424. 3 Там само.

Юровскш Д. Благотворительность й бесшіатная раздача товаров // Знциклопедия бухгалтера й зкономиста. - 2001. - № 18. - С. 25-26.

23 — 2-2728

В договорі позики має зазначатися, що позикодавець надає позичальникон позику на конкретно визначену суму в національній валюті України (гривні),; позичальник зобов'язується повернути суму позики в строк і на умовах, перед бачених договором.

Однак на практиці громадяни, як правило, оформляють свої договірні відно сини шляхом видачі позичальником боргової розписки, в якій фіксується сум; боргу, факт її отримання і термін поверненя боргу.

Зміст договору позики. ЦК УРСР не містить поняття змісту договору, д< якого відносять умови (пункти) як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що БОНІ приймають як обов'язкові внаслідок чинного законодавства, та визначають вза ємні права та обов'язки сторін цього договору.

Розглядаючи питання умов договору позики необхідно насамперед зазначи ти, що за своєю природою даний договір є угодою, що породжує цивільно-право ве зобов'язання, в якому уповноваженою особою є позикодавець, а зобов'язаною — позичальник, на якого покладається обов'язок виконати умови договору шляхоі«повернення позиченої суми в обумовлений термін.

Виконання за договором позики полягає головним чином у задоволенні (зоїи-ію), тобто у відшкодуванні боржником кредитору на вказаних у договорі умовах майна такої самої якості і кількості, яке було отримано у борг (позичено). Виконання боржником своїх зобов'язань за договором позики є водночас підставою припинення цієї угоди. Крім того, позика припиняється і за іншими способами, притаманними всім договорам, наприклад відмовою (рос. — отречением) кредитора від своїх прав, зарахуванням, давністю тощо.

На думку деяких авторів платіж проводиться кредитору, його законному правонаступнику або представникові. Платіж боргу не позикодавцю, а його кредитору не відповідає правовим засадам позики і не вважається погашенням боргу.

Платіж проводиться особисто боржником, його правонаступником або представником. За боржника може заплатити третя, стороння особа, заінтересована в платежі, внаслідок особливого юридичного ставлення до боржника за цим зобов'язанням (наприклад, поручник або сукупний боржник); у цьому випадку платник сам стає на місце кредитора (зиЬгодаііо, раіетепі ЗУЄС зиЬго^аііоп, поі-Сеззіоп).

Платіж може бути також проведено сторонньою особою, прямо не заінтересованою у справі, без уповноваження боржника. Якщо він проведений з дарчим наміром, тоді платник не має права на відшкодування; де не видно дарчої мети, платіж визнається добровільною діяльністю у чужому інтересі.

При укладенні та виконанні договору позики можуть виникати ситуації, коли до виконання договору одна із сторін договору перестає існувати. Для юиридч-них осіб це може бути ліквідація чи реорганізація, а для фізичних осіб — тільки смерть.

У випадку реорганізації юридичної особи особливих проблем не виникає — право вимоги як актив юридичної особи переходить до її правонаступників. При цьому строки повернення позики не змінюються порівняно з умовами, передбаченими в самому договорі позики. Інша ситуація має місце у випадку ліквідації

Беляков М. М. Вексель как важнейшее платежное средство. — М.: "Трансферт", 1992. — С. 45.

Позика

позикодавця. Законом чітко не врегульовано, чи підлягає дія договору позики достроковому припиненню у разі ліквідації позикодавця за рішенням його власника. Тобто заперечення позичальника проти вимог ліквідаційної комісії про те, що строк повернення позики ще не настав, у принципі можуть бути певною мірою ефективними, але до моменту виключення ліквідованої юридичної особи з державного реєстру. З цього моменту договір вважається припиненим, бо відсутня одна із сторін позикового зобов'язання.

На відміну від ліквідації за рішенням власника, ліквідація позикодавця в результаті застосування процедури банкрутства може мати наслідком як повернення позики в передбачені договором строки, так і припинення дії договору позики. Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", крім добровільного повернення позики, допускаються такі процедури врегулювання відносин позичальника і позикодавця у разі порушення справи про банкрутство останнього: уступка вимоги і примусове стягнення боргу. Так, згідно з п. 12 ст. 17 наведеного Закону керуючий санацією може передати право вимоги підприємства-боржника на відкритих торгах, якщо це передбачено планом санації і на це є згода кредиторів. Право проводити ус-тупку вимоги, в тому числі через продаж вимоги на відкритих торгах, відповідно з п. 6 ст. ЗО Закону має право і ліквідатор підприємства-банкрута. Таким чином, умови договору, зберігатимуть силу для нового кредитора. Одночасно ліквідатор має право провести і стягнення суми позики, строк поверненя якої ще не настав, — відповідно до п. 2 ст. 22 Закону тривалість ліквідаційної процедури (а відповідно і стягнення дебіторської заборгованості) не може перевищувати 12 місяців з дня винесення постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом і оголошення ліквідаційної процедури. В деяких випадках ця тривалість може бути подовжена ще на 6 місяців.

У випадку смерті позичальника позикодавець повинен діяти згідно зі ст. 557 ЦК УРСР, а саме: пред'явити свої вимоги до спадкоємців або виконавців заповіту померлого позичальника за місцем відкриття спадщини. Необхідно зазначити, що така вимога має бути пред'явлена не пізніше 6 місяців з дня відкриття спадщини, інакше вимоги позикодавця вважатимуться погашеними. Вимоги пред'являються незалежно від настання строку повернення позики, але у разі визнання їх будуть задоволені лише після настання такого строку, якщо спадкоємці, виконавець заповіту або зберігач спадкового майна не дадуть згоду на дострокове погашення позики. Крім того, важливими є положенням ст. 556 ЦК УРСР, за якою спадкоємці відповідатимуть за борги померлого тільки в межах дійсної вартості спадкового майна, яке перейшло до них. Якщо спадкоємців кілька, вони відповідають пропорційно отриманим ними спадковим часткам1. ^ Платіж боргу проводиться у визначеному договором позики місці. Якщо місце виконання не вказано, то за загальними засадами права та за змістом позикового зобов'язання боржник зобов'язаний провести платіж в місці перебування позикодавця, а у разі його відсутності або ж неможливості провести платіж самому позикодавцю або його повіреному платіж може бути представлено в депо-

Логойда В. Предоставление денежньїх займов юридическим лицом физическому лицу // Все о бухгалтерском учете. - 1999. - 27 декабря. - № 118 (421). - С. 28.

23*

зит нотаріальної контори із залученням суду місця перебування позикодавця (так зване судове місце, іЬісІ).

Розглядаючи питання про строки виконання договору позики, необхідно зазначити, що істотною умовою договору позики вважається лише сума позики, у зв'язку з чим не обов'язковим є встановлення строку повернення позики. Законом не передбачається обов'язковість встановлення конкретного терміну повернення позики, що також не заперечується юридичною наукою. Договір позики може бути як строковим, так і безстроковим. Проте, щоб внести визначеність у відносини сторін, бажано включити в договір і умову про строк повернення позики. Але його відсутність не впливає на дійсність договору — якщо строк повернення позики не вказаний або визначений моментом витребування, то позикодавець має право вимагати, а позичальник має право повернути позику у будь-який час. Якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону або договору, боржник зобов'язаний повернути позику в 7-денний строк з моменту пред'явлення вимоги позикодавця, що випливає із змісту ст. 1 65 ЦК УРСР. Дозволяється і дострокове повернення позики, якщо інше не випливає із суті взаємовідносин сторін. Отже, відсутність у договорі посилання на конкретний термін зовсім не означає, що такий термін позикодавець не зможе встановити будь-коли на власний розсуд. Відповідно немає підстав відносити подібні безстрокові позики до матеріальної допомоги працівникам, що є об'єктом обкладання прибутковим податком1.

Виходячи із загальних положень ст. 163 ЦК УРСР, за способом виконання позика має бути погашена повністю одночасно, якщо інше не передбачено законом або договором. Проте, за загальним правилом, можливість часткового погашення передбачається. Тобто закон прямо не передбачає, але допускає платіж боргу частинами. У зв'язку з цим необхідно відрізняти платіж усього боргу від сплати частини його. Погашення позики частинами характерне у випадках надання роботодавцем позики власним працівникам. В таких випадках погашення позики відбувається шляхом утримання певної частини заробітної плати. Такі утримання проводяться виключно в розмірах і з періодичністю, вказаних у заяві працівника, тобто примусове проведення відрахувань із заробітної плати вважатиметься неправомірним. У зв'язку з цим, з метою уникнення спорів з працівни-ками-позичальниками, краще включати умову про проведення відрахувань із заробітної плати безпосередньо в договір. При цьому необхідно враховувати положення ст. 26 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. №108/95-ВР, за якою при звільненні особи забороняється проводити примусові відрахування з вихідної виплати та інших компенсаційних виплат.

Зокрема, у разі звільнення працівника-позичальника законодавство України не передбачає дострокового розірвання договору позики, укладеного між ним і роботодавцем. Тому, враховуючи можливість ускладнень у поверненні позики (зокрема, втрату можливості утримувати суму позики при виплаті заробітної плати), таким позикодавцям бажано включати в договори позики умову про дострокове припинення договору позики у разі звільнення позичальника з роботи на цьому підприємстві, в установі чи організації. Якщо ж особа, яка звільняється,

Теньков С. Договір позики: цивільно-правові та податкові аспекти // Юридичний вісник України. - 2000. - 24-30 серпня. - С. 6.

Позика

відмовляється при звільненні повернути позику І не має можливості погасити заборгованість за рахунок відрахування із заробітної плати, належної працівнику, стягнення заборгованості здійснюється в судовому порядку.

Обов'язок повернення позики лежить на позичальникові, тому не можуть бути залучені як відповідачі у справі особи, які разом із позичальником використали позикові кошти1.

За загальним правилом договір позики підтверджується наданням боргового документа позичальника або іншого документа, який посвідчує передачу йому позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей, підписаних позикодавцем.

Борговими документами за договором позики, як уже зазначалося, можуть бути розписки, квитанції, будь-які інші, письмові документи, які підтверджують отримання боржником речей, зокрема їх кількість, рід та якість, а також волевиявлення боржника повернути взяті у борг речі у певний строк (на певну дату чи строк, визначений моментом витребування).

Доказом платежу за позикою визнається платіжний напис позикодавця на самому акті позики, навіть якщо він залишається у позикодавця.

Написаний позиковий лист сам по собі ще не є доказом платежу, але створює припущення на користь боржника, коли акт позики перебуває в його руках. Таке припущення повинне мати місце і у випадку знаходження у боржника позикового акта, навіть і не написаного. Знаходження написаного акта в руках кредитора само по собі не є доказом платежу, але може бути прийнято судом до відома, у зв'язку з іншими обставинами, які вказують на погашення боргу.

Доказом погашення боргу слугує також окрема платіжна розписка за підписом позикодавця, якщо в ній зазначено, за яким зобов'язанням платіж проведено; за наявності сумніву вона має бути підтверджена іншими документами. До числа актів, які свідчать про сплату, відносяться також офіційні папери публічних місць і посадових осіб, які проводили стягнення за позиковим зобов'язанням2.

Нарешті, доказом припинення боргу за позиковим зобов'язанням може бути визнано і взаємне зарахування однорідних зобов'язань3.

Борговий документ можна вважати письмовою формою договору позики лише тоді, коли на ньому є відповідний напис кредитора або коли кредитор надасть боржникові контррозписку про отримання розписки останнього, які визнаються, відповідно, офертою та відповіддю на оферту.

За загальним правилом, розписка має такий зміст: "Ця розписка складена в м. Києві "01" лютого 2002 р. і видана мною (реквізити позичальника) позикодавцю (реквізити) в тому, що я (прізвище позичальника) отримав від (прізвище позикодавця) "01" лютого 2002 р. одну тисячу гривень (прописом) у борг, які зобов'язуюсь повернути 01 травня 2002 р. готівкою у валюті України. Ця розписка є невід'ємною частиною договору позики від "01" лютого 2002 р., укладеного між позикодавцем і позичальником. До повного погашення боргу розписка збері-

1 Логойда В. Предоставление денежннх займов юридичеким лицом физическому лицу // Все о бухгалтерском учете. — 1999. — 27 декабря. — № 118 (421). — С. 28.

Беляков М. М. Вексель как важнейшее платежное средство. — М.: "Трансферт", 1992. — С. 46. 3 Там само. - С. 47.

гається у позикодавця. Після погашення боргу позикодавець зобов'язується повернути розписку позичальнику. Передача грошей від позикодавця позичальнику і передача розписки проведені у присутності свідків: 1. П. І. Б. 2. П. І. Б. Підписи сторін та свідків".

При підготовці розписки слід звернути увагу на її виготовлення. Часто розписки виготовлюють друкарським, комп'ютерним або іншим технічним способом, що не завжди є виправданим з позицій захисту інтересів позикодавця. У разі відмови позичальника від підпису експертиза почерку не завжди може допомогти позикодавцеві, оскільки в 85% із 100% експерт дає висновок не у стверджувальній формі, а у вигляді припущень, або "за відсутності можливості" взагалі відмовляється вирішити питання про достовірність почерку "з причини простоти почерку, малого обсягу графічного матеріалу" тощо.

Інша справа, якщо вся розписка буде виконана рукою позичальника і у звичній для нього обстановці (на столі, ручкою, запропонованою позикодавцем, на папері позикодавця, у присутності останнього)1.

За загальним правилом, позика надається без чітко визначеного цільового призначення. Разом з тим допускається надання "цільової позики". У разі, якщо договір позики укладено з умовою використання позичальником отриманих коштів на певні цілі (цільові позики), позичальник зобов'язаний забезпечити можливість здійснення позикодавцем контролю за цільовим використанням суми позики.

Цільове надання позики обумовлено наданням її на чітко визначені цілі: житлове будівництво, облаштування фермерського господарства, будівництво, реконструкцію або технічне переоснащення промислових об'єктів, закупку конкретних видів тощо. Позикодавцем за такою позикою, як правило, виступає банк, який набуває право контролю за цільовим використанням позичених коштів. Позичальник у свою чергу зобов'язаний забезпечити позикодавцеві можливість такого контролю. Форми і межі контролю можуть бути визначені в договорі. Проте у будь-якому випадку контроль позикодавця не повинен виходити за межі отримання інформації про те, на що і в які строки була використана цільова позика.

У договорі може бути передбачено право позикодавця вимагати дострокового повернення суми позики у випадку невиконання позичальником умови договору позики про цільове використання суми позики.

За загальним правилом,.ддховірі,ло.зшщ^в Україні є безоплатним. Це правило передбачає заборону процентів за грошовими та Іїшими~зо?ов'язаннями, за винятком операцій кредитних установ та інших випадків, зазначених у законі (ст. 170ЦКУРСР).

Не змінює безоплатності позики положення ч. 1 ст. 214 ЦК УРСР, за якою боржник зобов'язаний сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір процентів.

Зрозуміло, що наведені обмеження щодо нарахування процентів не відповідають нинішнім реаліям і стимулють невиконання зобов'язань позичальниками і

Белов В. Н. Финансовьіе договори. — М.: Финансн й статистика, 1997. — С. 11.

Позика

приховування процентів під виглядом штрафних санкцій, різного роду форм забезпечення (застав тощо).

У більшості економічно розвинутих країн договір позики буває як сплатним (процентним), так і безоплатним.

Безоплатний договір позики, якщо він укладений як реальний, є одностороннім, оскільки позикодавець має тільки право вимагати від позикоотримувача повернення наданого в борг (у позику), а на позикоотримувачі лежить обов'язок повернути отримане від позикодавця. Якщо безоплатний договір позики укладений як консенсуальний, то він є двостороннім: обидві сторони мають і права, і несуть обов'язки. Позикодавець зобов'язаний надати вказані в договорі речі обумовленої кількості і якості. Він не зобов'язаний надавати обумовлене в договорі, якщо в нього з'явився сумнів, що позикоотримувач поверне борг, внаслідок погіршення в його господарстві і майні, яке настало вже після укладення договору. Разом з тим позикодавець має право вимагати повернення боргу.

Позикоотримувач зобов'язаний повернути основний борг, а за сплатним договором позики — заплатити ще і проценти, причому их сплата може бути передбачена договором, предметом якого є не лише гроші, а й інші рухомі речі.

Проценти, які нараховуються за грошовими позиками, встановлюються у договорі і законом. Шляхом обмеження розміру процентних ставок законодавство передбачає деякі заходи, спрямовані на боротьбу із лихварством.

Проценти вносяться з поверненням всієї суми боргу, а якщо позика надана на кілька років — то наприкінці кожного року — календарного або фінансового. Обов'язок платити проценти за цивільно-правовими угодами у позикоотримувача існує лише у випадку, передбаченому в договорі, а за торговельними угодами такий обов'язок презюмується (тобто передбачається).

Якщо в договорі не вказаний строк повернення, то борг має бути виплачений на вимогу позикодавця; при цьому законодавствами багатьох країн континентального права передбачається надання боржнику пільгового строку: шість місяців — у Швейцарії, від одного до трьох місяців, залежно від розміру боргу, — у ФРН. В інших країнах, де спеціальний пільговий строк для договорів позики не встановлений, діють загальні норми цивільного права.

Наведені загальновизнані світові традиції щодо оплатності позики враховано при підготовці ЦК України. Відповідно до ст. 1067 ЦК України, якщо інше не передбачено законом або договором, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму позики у розмірах і порядку, передбачених договором. Якщо у договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір визнається на рівні облікової ставки Національного банку України на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини.

Розмір договірних процентів, які встановлюються сторонами, законом не обмежено. Проте, вони не повинні бути надмірними. В цьому випадку договір може бути визнаний недійсним як укладений на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, з міркувань неприпустимості лихварства і боротьби з "кабальними" договорами. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми позики (ст.1067 ЦК України).

Виникає питання, чи може встановлюватися винагорода за договором позики не у вигляді процентів, а будь-яким іншим чином (наприклад, взамін звичайних процентів позичальник зобов'язується виконати певну роботу, надавати в борг будь-яку річ тощо)? Поставлене питання має бути вирішене негативно, бо ЦК

України досить обережно ставиться до винагороди за позиковий капітал і не знає іншої винагороди, крім процентів. У зв'язку з цим у літературі слушно зазначалося, що інші способи зростання, особливо відпрацювання процентів особистою працею, мало піддаються контролю і легко могли б потягнути закабалювання певних (бідних) прошарків населення1.

Дата добавления: 2015-06-04