Відмежування позики від суміжних правових конструкцій 3 страница

ЦК України допускає можливість встановлення договору безоплатним. Зокрема, договір позики передбачається безпроцентним у випадках коли: договір укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятидесятикратного розміру неоподатковуваного доходу, що встановлений законом, і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоч би однієї із сторін; за договором позичальникові передаються речі, визначені родовими ознаками.

Крім того, ЦК України передбачає встановлення підвищеної відповідальності позичальника за порушення свого зобов'язання з повернення позики у строк, встановлений законом або договором. Так, якщо інше не передбачено законом або договором, у разі прострочення повернення суми позики на цю суму підлягають сплаті боржником проценти за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється іншими нормативними актами.

В ЦК УРСР не визначено порядок і строки повернення позики. За відсутності в договорі позики умов про строк і порядок повернення суми позики мають застосовуватися загальні правила, встановлені цивільним законодавством. Тому згідно зі ст. 161 ЦК УРСР у разі коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом витребування, сума позики має бути повернута позичальником протягом семи днів з дня пред'явлення вимоги позикодавцем.

У ст. 1068 ЦК України закріплено положення, за яким у разі коли строк повернення договором не встановлений або визначений моментом вимоги, сума позики має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Необхідно також звернути увагу на специфічну особливість щодо повернення безпроцентних позик і позик, що надаються під проценти. Згідно з п. 2 ст. 1068 ЦК України, якщо інше не передбачено договором позики, сума безпроцентної позики може бути повернута позичальником достроково. Сума ж позики, наданої під проценти, може бути повернута достроково за згодою позикодавця. Іншими словами, якщо позикодавець не згоден на дострокове повернення позики, то позичальник не має право повернути гроші достроково. Думається, однак, не існує юридичних перешкод для дострокового повернення позики, якщо позичальник сплачує передбачені договором проценти, сплата яких не заборонена законом.

Сума позики вважається повернутою в момент передачі позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (п. З ст. 1068 ЦК України).

З наведеного правила випливає висновок про те, що списання грошових коштів з рахунку позичальника за його розпорядженням з метою їх перерахування для погашення позики недостатньо для підтвердження виконання позичальником свого зобов'язання. Воно вважається виконаним лише з моменту зарахуван-

1 Краснокутский В. А., Кляцкин М. Г., Рьтдзюнский Г. Д. Практика договоров: Руководство к составлению договоров й сделок по действующему законодательству с примерами й образцами. - М.: Юрид. изд-во Наркомюста Р.С.Ф.С.Р., 1925. - С. 22.

Позика

ня суми позики на рахунок позикодавця. До цього моменту на суму позики підлягають нарахуванню проценти, передбачені договором.

Таким чином, загальна сума грошових коштів, які підлягають поверненню у разі порушення позичальником своїх зобов'язань, складається із суми позики; процентів, встановлених за користування позиченими коштами; процентів, нарахованих за порушення строку повернення позичених сум.

У тому випадку якщо договором позики передбачено повернення позики частинами (в розстрочку), то при порушенні позичальником строку, встановленого для повернення чергової частини позики, позикодавець має право витребувати дострокового повернення залишкової суми позики разом з належними процентами (п. 2 ст. 1069 ЦК України).

Особливістю, притаманною лише цьому договору, є нормативне закріплена процедура оспорювання позики шляхом визнання договору позики безгрошовим (безвалютність позики).

Поряд із загальними підставами недійсності в результаті порушення загальних правил про укладення договорів (укладених особами недієздатними або без права розпорядження майном тощо), закон встановлює для договорів позики особливі випадки визнання його недійсним. Специфічною підставою недійсності позики є визнання договору безгрошовим (безвалютним). Позикове зобов'язання вважається зобов'язанням одностороннім; воно основане на факті передачі позикодавцем позичальнику певної суми грошей або речей. У разі, якщо буде доведено, що ці речі та гроші не були передані насправді, відпадає підстава зобов'язання, і воно визнається недійсним. При цьому оспорюється не достовірність зобов'язання, а тільки його дійсність.

Відповідно до ст. 376 ЦК УРСР позичальник має право доказувати безвалютність зобов'язання, не заперечуючи того, що воно дійсно було ним видане, але посилаючись на те, що гроші насправді не були одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі.

ЦК України також передбачає право позичальника для захисту своїх інтересів оспорювати дійсність договору позики повністю чи в певній частині у зв'язку з його безгрошевістю, доводячи, що гроші, речі в дійсності отримані в меншій кількості, ніж зазначено у договорі. Згідно зі ст. 1070 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що гроші або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір має бути вчинений у письмовій формі, тобто якщо його сума не менш ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного доходу, а у випадку коли позикодавцем є юридична особа — незалежно від суми (згідно зі ст. 1066 ЦК України), рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Спір про безгрошевість позики має значення головним чином у тих випадках, коли позику здійснено в письмовій формі. В цих випадках у кредитора — позикодавця є на руках документ, в якому позичальник — боржник визнає факт отримання предмета позики. Між тим може виявитися, що документ був виданий

раніше отримання суми позики в очікуванні такої передачі, тоді як очікування це не було задоволене, і сума не була отримана або отримана не повністю. Внаслідок того, що такого роду факти нерідко трапляються в житті, позикова розписка чи інший документ, що засвідчує факт передачі суми позики, вже не може мати безумовної доказової сили. Саме тому в ЦК України і закріплено можливість оспорювання документа про позику. Більше того, ця можливість за текстом ст. 1070 ЦК передбачається не лише для випадків письмової позики, а й для всіх випадків позики взагалі.

По суті, для випадків неофіційного (усного) здійснення договору позики мета, що передбачається даною нормою, досягається сама собою: кредитор-позико-давець, який бажає витребувати у боржника суму позики, як будь-який позивач, повинен свій позов довести. Не маючи розписки боржника, яка містить його визнання боргу, він змушений так чи інакше встановити факт передачі валюти позики, а в зв'язку з тим, що цього не було, довести відхилення навіть без спеціального доказування відповідачем безгрошевості позики. Тому посилання на безгрошевість з боку позивача у випадках усного договору позики означає лише запрошення до позикдавця пред'явити необхідні докази. Щоб запобігти безпідставним і сумнівним процесам, законодавство не допускає оспорювання позики у тих випадках, коли вона мала бути здійснена у письмовій формі, через докази свідків, таким чином, вимагається надання якогось документа, який би спростовував передачу суми позики. З іншого боку, якщо мати на увазі випадок, коли документ про договір позики за бажанням сторін був наданий для засвідчення в нотаріальній установі, при цьому був засвідчений сам факт передачі валюти позики, оспорювання позики за безгрошевістю, тобто спростовування цього засвідченого факту, слід було б визнати неприпустимим і робиться законна презумпція, що якщо зміст акта засвідчено компетентним державним органом, він відповідає умовам дійсності, причому така презумпція не допускає суперечностей. Лише в тих випадках, коли має місце кримінально-карне діяння, цивільне законодавство не ставить ніяких обмежень стосовно способів оспорювання позики, зокрема допускаються покарання свідків.

Оспорювання договору позики за безгрошевістю, в першу чергу, захищає інтереси позичальника-боржника. Можливий все ж таки випадок, коли безгрошевість позики загрожує не позичальнику-боржнику, а третім особам. Саме договір позики укладається іноді без реальної передачі валюти за згодою сторін, з метою штучного збільшення загальної суми боргів позичальника і відповідного зменшення задоволення претензій справжніх кредиторів (так звані дуті зобов'язання, позика на шкоду конкурсу); наприклад, актив майна позичальника дорівнює 100 тис. грн., пасив — 200 тис. грн., отже при розрахунках кредитори могли б отримати по 50 коп. за гривню. Позичальник видає ще на 100 тис. грн. дутих векселів чи розписок договорів позики і тим знижує вдвічі суму, яку могли б отримати в конкурсі справжні кредитори1.

В юридичній літературі зазначається, що в ЦК УРСР і ЦК РРФСР 1922 р. була аналогічна стаття, яка визначала правила оспорювання договору позики за безгрошевістю, перераховуючи предмет договору позики, який фактично не був отриманий від позикодавця, крім речей і грошей, згадується також їх майновий

1 Новицкий Й. Б. Заем. - М., 1925. - С. 22.

Позика

еквівалент, посилаючись при цьому на статтю, яка визначала можливість заміни будь-якого боргу, що виникає з різних зобов'язань на позикові зобов'язання1. Йшлося про ті випадки, коли були отримані не самі гроші чи речі, а майновий еквівалент речей чи грошей, тобто в формі договору позики було перетворено борг який виник з іншого зобов'язання (купівлі-продажу, найму майна тощо), а підстав для цього в дійсності не було, і позику можна оспорити як неукладену угоду.

За загальними правилами чинного цивільного законодавства, подібні позики повинні визнаватися недійсними. Питання про безвалютність вирішує суд, причому він повинен точно встановити наявність обставин, які цілком виключають можливість передачі встановленої суми. При розгляді спору про безвалютність договору позики на заінтересованій особі лежить тягар доказування факту невалютності, що має підтверджуватися доказами, всебічно оціненими судом.

В разі ненадання достовірних доказів безвалютності позикового зобов'язання і підтвердження факту надання позики позичальником суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання позики безвалютною з урахуванням фактичних обставин справи.

Цивільне законодавство визнає можливим оспорювання будь-яких позикових зобов'язань як усних, так і письмових і нотаріальних. Проте, в тих випадках, коли договір позики має бути вчинений у письмовій формі, оспорювання його шляхом свідчень свідків не допускається, за винятком випадків кримінальне переслідуваних діянь.

Необхідно зупинитися на особливості розв'язання спорів про безгрошевість позик у вигляді виданих векселів.

Спори про безгрошевість векселів підлягають розв'язанню не на підставі цивільного законодавства, а на підставі правил вексельного законодавства (Єдино-образного вексельного закону тощо).

У зв'язку з правилами про безвалютність виділяють дві основні групи випадків такої підстави недійсності позики, до яких належать: видача позикових зобов'язань в обхід законів про спадкування і дарування позикових зобов'язань.

Оскільки чинне законодавство обмежено трактує коло осіб, які закликаються до спадкування, можливі випадки видачі безгрошових позикових зобов'язань, що мають на меті обійти зазначені закони. Такі зобов'язання на підставі ст. 49 ЦК УРСР мають визнаватися недійсними, як вчинені з метою, що суперечить закону. Відмінність від загальних правил про безгрошевість полягає в тому, що угода визнається абсолютно недійсною (жалюгідною), тобто незалежно від спору про це заінтересованих осіб та установ.

Питання про визнання недійсним позикового зобов'язання, виданого у вигляді дару, випливає з особливостей духу сучасного законодавства, яке досить недоброзичливо ставиться до договору дарування. Цивільне законодавство дозволяє виражати у формі позики тільки борг, який виникає з різних зобов'язань, в результаті ж договору дарування борг виникнути не може; в цьому випадку цілком очевидно, що дарування у формі позики вираженим бути не може.

Новщкш Й. Б. Заем. - М, 1925. - С. 27.

В практиці свого часу ставилося питання про те, чи повинні користуватися судовим захистом претензії, які виникають з будь-якої гри, договору парі, укладеного на кінських перегонах або скачках.

Враховуючи відсутність у чинному законодавстві різного роду посилань на соцільно-господарське призначення суб'єктивних прав, що було характерно досить довгий час для нашого права, немає правових підстав для відмови у правовому захисті подібних зобов'язань з міркувань "невиробничих витрат грошових коштів для виробничих цілей".

Наведені міркування дають підставу для висновку про те, що всякого роду угоди, які випливають з гри на інтерес (карти, біліард, казіно, парі на кінських перегонах і скачках тощо), повинні користуватися судовим захистом.

У зв'язку з цим необхідно визнати дійсними і юридичне захищеними державою позикові зобов'язання, видані в результаті гри або парі; договори позики, вчинені у зв'язку з грою, якщо, звичайно, позикодавець знав, що він дає гроші позичальнику для гри.

Відповідальність, забезпечення виконання і припинення договору позики. Обов'язковою складовою правової характеристики договору позики є аналіз відповідальності за невиконання позикового зобов'язання, на яке поширюються загальні положення про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання.

Правові засади визначення умов виконання позикового зобов'язання визначені цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 374 ЦК УРСР позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю таку саму суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості не пізніше строків, визначених договором позики або законом.

У разі прострочення повернення боргу позичальник несе відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 214 ЦК УРСР позичальник-боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір процентів.

Таким чином, нормами цивільного законодавства передбачено стягенння інфляційних збитків, яких неминуче зазнає позикодавець внаслідок скільки-небудь тривалого прострочення боржника у виконанні покладеного на нього обов'язку щодо сплати грошей. Іншими словами, знецінення грошей внаслідок протиправної поведінки позичальника-боржника в законодавчому порядку визнається одним з конкретних виявів позитивної шкоди або реальних збитків, що рівнозначні втратам або пошкодженню іншого майна позикодавця.

Положення ЦК України про позику вигідно відрізняються від попереднього цивільного законодавства, в якому міститься окрема стаття, присвячена наслідкам порушення договору позичальником.

Відповідно до ст. 1069 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 627 ЦК, згідно з п. 2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позика

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 551—554 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1067 ЦК.

З наведеного випливає, що у разі порушення договору позики позичальником останній зобов'язаний сплатити позикодавцю проценти за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється нормативними актами, а також проценти, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини, якщо інше не передбачено договором позики або законом. Якщо збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його коштами, перевищують суму процентів, що належні йому за користування чужими коштами, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Важливе місце в належному здійсненні договору позики посідає забезпечення виконання зобов'язання позичальника.

Позикові відносини передбачають певну впевненість кредитора в тому, що боржник виконає всі зобов'язання, пов'язані з укладеною угодою. Звідси випливає поняття "забезпечення виконання зобов'язання за договором позики".

У зв'язку з цим позикодавець, щоб забезпечити себе від невиконання зобов'язання, може вимагати забезпечення виконання такого зобов'язання. Позикодавець має право вимагати забезпечення договору позики неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Позикодавець не має обов'язків у договорі позики, отже він не повинен нічого забезпечувати.

Договір позики не забезпечується завдатком, оскільки укладення договору позики підтверджується передачею предмета договору, а не видачею завдатку. Те, що завдаток, який є грошовою сумою, не застосовується у негрошовій позиці, саме собою зрозуміло.

Забезпечення завдатком виконання договору грошової позики не практично, оскільки звичайно позичальник може забезпечити цей договір тільки із предмета позики, що призведе до втрати останнім певної вигоди від позики, забезпеченої таким способом1.

За характером або ознакою (властивістю) забезпечення позика буває або особистою, або заставною, або речовою, реальною.

При особистій позиці кредитор головним чином основується на довірі до господарської особистості позичальника і обмежується одним лише юридичним забезпеченням (письмовим зобов'язанням), а іноді не вимагає навіть і його.

Для посилення забезпечення при індивідуальному кредитуванні нерідко застосовують так звану кругову поруку (або поручительство).

При заставній або речовій позиці кредитор вимагає, щоб було вказано певне майно, шляхом продажу якого можна було б виконати зобов'язання, якщо боржник з будь-яких причин не виконає його добровільно. Майно, яке служить забезпеченням кредитної угоди, передається до сплати боргу в руки кредитора (лом-

1 Зобов'язальне право: Теорія і практика: Навч. посібник / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998. — С. 638.

бардна позика) або залишається в розпорядженні боржника (іпотечна позика), але з деякими обмеженнями права розпорядження цим майном.

ЦК України прямо передбачені наслідки невиконання позичальником обов'язків щодо забезпечення виконання позикового зобов'язання.

Згідно зі ст. 1071 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1067 ЦК, якщо інше не встановлено договором.

Наведені положення свідчать, що законодавець таким чином стимулює позичальника до належного виконання своїх обов'язків і захищає інтереси позикодавця. Така позиція є цілком логічною і виправданою, оскільки обумовлене сторонами договору забезпечення є істотною умовою такого правочину і обов'язковим елементом волевиявлення кредитора на укладення договору, за відсутності якого можна припустити ймовірність того, що позикодавець взагалі не надав би згоди на укладення договору позики.

Припинення позикового зобов'язання відбувається за загальними правилами припинення цивільного зобов'язання.

Позика є грошовим зобов'язанням і припиняється виконанням, тобто сплатою зобов'язаною особою суми заборгованості за договором позики.

Разом з тим необхідно враховувати, що зобов'язання, яке випливає з договору позики, може бути припинено за іншими підставами, передбаченими ЦК України, зокрема шляхом надання відступного за угодою між позикодавцем і позичальником (ст. 648 ЦК України), зарахуванням зустрічної грошової вимоги (ст. 649 ЦК України).

Однією з новел ЦК України є заміна боргу позиковим зобов'язанням.

Відповідно до ст. 1072 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1066 ЦК України).

У спрощеному вигляді новація (заміна) боргу позиковим зобов'язанням передбачає певну послідовність дій. Так, якщо за договором купівлі-продажу (поставки, оренди, міни тощо) боржник винен кредитору певну суму грошей, то цю грошову суму сторони можуть за взаємною згодою оформити договором позики із додержанням правил новації. Наприклад, заміна боргу договором позики не допускається, якщо борг виник із зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю, і зі сплати аліментів. У разі заміни боргу договором позики зміст і форма позикового зобов'язання мають відповідати вимогам, які пред'являються до договору позики.

Необхідно зазначити, що новація не є чимось зовсім новим, невідомим сучасному праву явищем. Більше того, новація фактично застосовується в юридичній практиці, правда, під іншою назвою. Йдеться про застосування ст. 220 ЦК УРСР, яка передбачає можливість припинення зобов'язання угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими особами. Останнє є не що інше, як новація.

Позика

У разі новації не вимагається, безумовно, щоб відбулася передача суми позики саме в якості грошей як засобу платежу. Можливим є випадок виникнення такого обов'язку передати визначену кількість замінних речей на якійсь іншій підставі, а потім між сторонами з'явилася угода про те, щоб це зобов'язання вважалося боргом за позикою. Такої угоди досить для того, щоб зобов'язання мало характер позикового. Наприклад, сторони домовилися, що неоплачена купівельна ціна вважатиметься сумою позики. Але все-таки в даному разі позика виступає в якості отримання певної цінності, що відображає один з негативних елементів майна позичальника — якийсь борг.

У зв'язку з цим виникає питання, чи має право боржник після переведення боргу з купівлі-продажу, найму чи інших зобов'язань у форму позикового зобов'язання пред'явити проти позову кредитора за позикою, ті самі заперечення, які він мав право зробити за старим зобов'язанням. Це питання має вирішуватися, у першу чергу, на основі змісту виконаної між сторонами угоди стосовно заміни попереднього боргу позиковим; якщо зміст цієї угоди не дає твердої опорної точки, слід керуватись загальним визначенням новації як способу погашення зобов'язання, а з цієї точки зору на поставлене вище питання необхідно відповісти негативно. Зобов'язання, яке існувало раніше, припинилось, і всі заперечення боржника, так само як забезпечення та інші переваги кредитора, відпадають.

Проте слід зазначити, що в одному випадку право боржника пред'явити заперечення проти позову кредитора за позикою передбачено в ст. 1070 ЦК України. Зокрема, норма наведеної статті дозволяє оспорювати зобов'язання, що випливає з договору позики, на тій підставі, що сума позики насправді не була отримана, чи отримана в кількості меншій, ніж передбачено договором.

Наведені способи припинення позикового зобов'язання породжують ті самі наслідки, що й грошова виплата за позиковим зобов'язанням.

У разі погашення позикового зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, які випливають з позикових відносин, необхідно враховувати ряд вимог, які пред'являються до такої форми заміни виконання зобов'язання.

Вимоги, які випливають з позики, є грошовими. Відповідно для зарахування вимог необхідно, щоб і зобов'язання, які припиняються зарахуванням таких вимог, також були грошовими, тобто щоб зустрічні позикові вимоги мали предметну однорідність.

Сторона, яка ініціює зарахування, повинна довести наявність у неї прав вимоги за позиковим зобов'язанням. У разі виникнення спору з приводу погашення позикового зобов'язання зарахуванням і вирішення питання про те, чи було проведено зарахування, необхідно встановити, чи супроводжувалось направлення заяви про зарахування пред'явленням доказів наявності зустрічних позикових вимог.

Глава 58.ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ВІДНОСИН

Дата добавления: 2015-06-04