Спадщина та особливості спадкування деяких видів майна

Загальні положення. Спадщина посідає центральне місце у спадковому праві і являє собою сукупність прав та обов'язків, які переходять до спадкоємців у порядку спадкового правонаступництва. Таке загальне визначення не дає підстав для твердження, що термін "всі права та обов'язки" охоплює всі права та обов'язки, які належали спадкодавцеві. Щоб визначити обсяг та межі спадщини, потрібно врахувати певні обставини та умови.

По-перше, у спадщину входять ті права та обов'язки, які належали спадкодавцеві, а не третій особі, причому ці права виникли ще за життя спадкодавця.

По-друге, існують права та обов'язки, які мають особистий характер, тобто тісно пов'язані з особою спадкодавця. Тому природно, що вони не входять до складу спадщини. Так, згідно з п. 1 ст. 25 Закону України "Про авторське право і суміжні права" не переходять у спадщину особисті (немайнові) права автора. Проте, як правильно зазначає Ю. К. Толстой, "авторство спадкодавця продовжує існувати і після його смерті як соціальне значимий і такий, що охоплюється законом, юридичний факт"1. Крім того, відповідно до ст. 1238 ЦК України до спадщини не входять також право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника.

По-третє, до спадщини входять права та обов'язки, які не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Серед сукупності прав, що переходять до спадкоємців, можна знайти різні за своїм правовим змістом права. Серед них найбільшу питому вагу має право власності. Крім того, до складу спадщини "входять не тільки права та обов'язки, а й правові утворення, які посідають проміжне становище між правоздатністю і суб'єктивним правом (обов'язком)"2. Такі права ще називають права на правоутво-рення, оскільки на їх підставі виникають певні суб'єктивні права. Так, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці мають право вимагати визнання за ними права власності на неї, якщо наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута у встановлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практи-

Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. — Т. 3. — С. 495. 2 Там само. - С. 498.

І

Загальна характеристика спадкового права

ку у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. № 20). Отже, до спадкоємців у даному випадку переходить не саме суб'єктивне право власності, а право вимагати визнання за ними права власності.

Коло прав та обов'язків, що входять до спадщини, залежить не лише від того, як вони пов'язані з особою спадкодавця, а можуть залежати і від особи спадкодавця. Здебільшого це залежить від об'єкта (предмета) цього права. Так, згідно із Законом України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 р. (ст. 8) стосовно земельних ділянок сільськогосподарського призначення право на оренду земельної ділянки переходить після смерті громадянина-орендаря до спадкоємця, якщо ним є юридична особа, установчими документами якої передбачено здійснення цього виду діяльності, або фізична особа, яка має необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Коло спадкових прав та обов'язків, які належали спадкодавцеві за життя і які б могли переходити в процесі спадкування, може зменшуватися внаслідок прямої вказівки закону або таке зменшення може настати через певні обставини, вірогідність настання яких на момент відкриття спадщини невідома.

Так, відповідно до ст. 429 ЦК УРСР за відсутності у набувача майна за договором довічного утримання спадкоємців чи за відмови їх від договору довічного утримання будинок, який раніше був відчужений за умови довічного утримання, повертається відчужувачеві. Отже, процес спадкування у такому випадку відбудеться лише за умови, що спадкоємець не відмовиться від договору довічного утримання. Відчужувач у більшості випадків не належатиме до кола спадкоємців ні за законом, ні за заповітом. Але якщо і відбудеться такий збіг, то будинок повертається йому не за правилами спадкування, крім того, право власності на цей будинок не входитиме в коло спадкових прав.

Складний фактичний склад, необхідний для процесу спадкування певних об'єктів, зумовлює особливість спадкування деяких видів майна.

Особливості спадкування деяких прав та обов'язків, що належали спадкодавцю. Основним джерелом спадкового права є ЦК УРСР, зокрема його розділ 7 "Спадкове право", де містяться загальні положення спадкового права. Проте стосовно окремих прав та обов'язків, що за певних умов можуть увійти до складу спадщини, встановлено особливі правила спадкування, які містяться у спеціальних нормативних актах.

Так, Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р. встановлено спеціальний порядок та підстави набуття спадкоємцями права на вступ до товариства. Для товариства з обмеженою відповідальністю, для повного товариства і товариства з додатковою відповідальністю та для командитного товариства такий порядок встановлений статтями 55 та 69 згаданого закону. Зі смертю громадянина-учасника зазначених товариств у спадкоємців виникає переважне право вступу до цих товариств. Отже, до спадкоємців не переходить суб'єктивне право власності на частку в статутному фонді товариства, у них виникає вже згадуване нами право на правоутворення (ОезІаНип^згеспі) — переважне право на вступ до товариства, з реалізацією якого спадкоємці набувають і права власності на частку в статутному фонді товариства. Проте для реалізації цього права недостатньо однієї волі спадкоємця на прийняття спадщини, як це здебільшого відбувається.

Стосовно товариств з обмеженою відповідальністю і товариств з додатковою відповідальністю така реалізація можлива у разі згоди самого товариства у

прийнятті до нього спадкоємця, а щодо повних товариств і командитних товариств — згоди всіх учасників. На перший погляд умови для вступу спадкоємців у всі зазначені товариства рівні, проте аналіз законодавства дає змогу виявити ряд відмінностей. Поняття "згода товариства", яка необхідна для спадкування стосовно товариства з обмеженою відповідальністю і товариств з додатковою відповідальністю, відрізняється від згоди всіх учасників, необхідної для спадкування в повному та командитному товариствах.

Згода товариства виявляється у згоді його вищого органу — загальних зборів учасників товариства, яку одержують шляхом прийняття цим органом відповідного рішення. Для винесення позитивного рішення товариством перш за все необхідно, щоб збори були визнані повноважними, тобто на них були присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, які потребують одностайності, — всі учасники. Тому важливо встановити, чи є питання про прийняття спадкоємців до складу учасників товариства таким, що потребує одностайності. Серед питань, які законодавством віднесено до останніх, є питання про придбання товариством частки учасника. У практиці іноді цей порядок прийняття рішень поширюють і на питання про згоду на прийняття спадкоємця до товариства, розуміючи під цим вирішення питання про передачу частки померлого спадкоємцям чи викуп її самим товариством. Про помилковість такої думки свідчить положення ст. 55 Закону України "Про господарські товариства", у якій встановлено, що у разі відмови спадкоємця чи відмови товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцеві. У цих випадках розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню, тобто товариство не може викупити частку учасника. На цій підставі ми робимо висновок, що питання про прийняття спадкоємця до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю і товариств з додатковою відповідальністю належить до питань, що їх вирішують простою більшістю голосів, а для повних товариств і командитних — до питань, які потребують одностайності, оскільки необхідна згода всіх учасників.

На перший погляд здається, що спадкоємець не перебуває в гіршому становищі, якщо навіть законодавство і встановлює певні умови, за яких він не набуває права участі в товаристві, яке належало спадкодавцеві, оскільки спадкоємцю в цьому випадку видають у грошовій формі (а для товариств з обмеженою відповідальністю і товариств з додатковою відповідальністю може видаватися ще й у натуральній формі) частку у майні, яка належала спадкодавцю. Але якщо спадкоємець і набуває права власності на частку шляхом її виділення зі статутного фонду, то в цьому разі він не набуває всього комплексу корпоративних прав, які випливають з права участі в товаристві. У наведеному прикладі чітко простежується, як законодавство та треті особи (саме товариство) можуть впливати на склад і обсяг спадщини. Крім того, коли особа успадковує право членства, до неї переходить не тільки комплекс корпоративних прав, а й сукупність обов'язків. Що стосується товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю до особи, якій перейшла частка, переходять права та обов'язки, що належали учаснику, в нашому випадку — спадкодавцеві, а щодо повного товариства спадкоємець також несе відповідальність за борги учасника перед товариством, що виникли за час його діяльності, але, крім того, спадкоємець відповідатиме за борги товариства перед третіми особами. Як бачимо,

Загальна характеристика спадкового права

однакові за своєю правовою природою права участі в різних видах господарських товариств можуть бути різні за своїм обсягом, що впливає і на обсяг спадкових прав та обов'язків. Перехід права членства в акціонерному товаристві відбувається на підставі переходу права власності на акції цього товариства, тобто для того, щоб стати акціонером товариства з набуттям відповідно комплексу корпоративних прав, треба придбати акцію. Законодавством встановлено можливість придбання акцій у порядку спадкоємства (ст. 28 Закону України "Про господарські товариства").

Дещо по-іншому регулює цей порядок новий ЦК України. Аналіз статей 129 і 130 дає можливість зробити висновок, що після смерті учасника повного та ко-мандитного товариств до спадкоємців переходить не переважне право на вступ до товариства, а право власності на частку в товаристві, оскільки вибуття з товариства у разі смерті можливе лише за відсутності спадкоємців (ст. 129). Крім того, відмова від вступу до товариства спадкоємця не може прирівнюватися до відмови від спадщини, оскільки в разі прийняття ним такого рішення йому виплачується вартість частини майна товариства, яка відповідає частці померлого учасника у складеному капіталі, якщо інше не встановлене засновницьким договором.

А ось стосовно спадкоємства частки у статутному капіталі в товаристві з обмеженою відповідальністю законодавець своєї позиції принципово не змінив. Так, відповідно до ст.147 нового ЦК України частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю переходить до спадкоємця фізичної особи чи правонаступника юридичної особи — учасника товариства, якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід допускається лише за згодою інших учасників товариства.

По-різному вирішуються питання спадкування права членства в кооперативі та права власності на пай у різних видах кооперативів. Зауважимо, що право членства в кооперативі є головним стосовно права власності на пай. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. членство в сільськогосподарському кооперативі припиняється у разі смерті члена кооперативу, тобто це право не успадковується. Проте, згідно зі ст. 25 цього закону у разі виходу з сільськогосподарського кооперативу фізична чи юридична особа має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки — в натурі (на місцевості). Таке право власності членів кооперативу — фізичних осіб на пай є спадковим. Таким чином, до спадкоємців члена сільськогосподарського кооперативу переходить лише право власності на пай. Спадкування права на земельну ділянку члена кооперативу — спадкодавця здійснюється в порядку та на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна за статутом кооперативу.

Встановлено особливий порядок переходу прав члена житлово-будівельного кооперативу після його смерті стосовно його членства в цьому кооперативі та право на паєнагромадження. Згідно з п. 55 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від ЗО квітня 1985 р. № 186, у разі смерті члена кооперативу члени його сім'ї, які проживали разом з ним, зберігають право користування житловим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного з них. Разом з тим дружині члена кооперативу, якій належить право на частину паєнагромадження, надається перевага на

вступ до кооперативу перед іншими членами сім'ї. У цьому випадку не відбувається спадкового правонаступництва, оскільки коло членів сім'ї може не збігатися з колом спадкоємців. І лише за відсутності дружини, якій належить право на частину паєнагромадження, а також за її відмови вступити до кооперативу така перевага надається спадкоємцям члена кооперативу, які проживали разом з ним.

Крім того, до кооперативу може бути прийнято стільки спадкоємців, скільки є ізольованих кімнат у квартирі. При можливості надання ізольованих кімнат суд має право провести поділ квартири між спадкоємцями померлого члена кооперативу за умови вступу їх до кооперативу. Якщо такий поділ неможливий, спадкоємці, яких прийнято до кооперативу, компенсують іншим спадкоємцям, які прийняли спадщину, спадкову частку в паєнагромадженні (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. № 9).

Відповідно до ст. 166 нового ЦК України у разі смерті члена виробничого кооперативу спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не встановлено статутом кооперативу. При відмові прийняти спадкоємуів у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям віртість паю померлого члена кооперативу.

Особливим об'єктом спадкового права є авторське право. Ми вже зазначали, що успадковуються не всі спадкові права, а лише їх частина. Спадкуванню не підлягають особисті (немайнові) права автора:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках та за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Проте до спадкоємців переходять права на захист від порушення зі сторони третіх осіб, право авторства на твір і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (ст. 29 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. в редкції Закону України від 11 липня 2001 року). Термін захисту цих прав має безстроковий характер, щодо терміну охорони інших прав спадкоємців законодавство встановило певні правила. За загальним правилом, авторські права спадкоємців діють протягом 70 років після смерті автора починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. Але для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 70 років після того, як твір було обнародувано. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений ч. 2 цієї статті.

Загальна характеристика спадкового права

Для творів, створених у співавторстві, термін охорони прав спадкоємців починає відліковуватися після смерті останнього співавтора і діє протягом 70 років. Такий самий термін дії охорони творів посмертно реабілітованих авторів, але він починає відліковуватися після реабілітації авторів. Правила початку відліку всіх цих термінів розраховують за загальними правилами, тобто починаючи з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти, необхідні в кожному випадку (ст. 28 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі. Закінчення строку захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах зазначених строків (ст. 44 Закону).

Окремо можна виділити таке важливе для спадкоємців право слідування, яке полягає в тому, що спадкоємці у вказані нами строки щодо проданих автором-спадкодавцем оригіналів творів образотворчого мистецтва користуються невідчу-жуваним правом на одержання 5 відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде за першим його від-ступленням, здійсненим автором твору.

Розглядаючи питання обсягу спадкової маси, слід зауважити, що до її об'єктів не входять автомобілі, які були надані інвалідам органами соціального захисту населення безоплатно чи на пільгових умовах. Згідно з п. 37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999, у разі смерті інваліда автомобіль, одержаний ним безоплатно, повертається в повній комплектності відповідному органу соціального захисту населення. Автомобілі, одержані інвалідами на пільгових умовах, повертаються органам соціального захисту населення з наступним відшкодуванням ними спадкоємцям оплаченої інвалідом вартості автомобіля з урахуванням ступеня його зношення. За бажанням члена сім'ї автомобіль може бути проданий їм через комісійний магазин у встановленому порядку з дозволу органів соціального захисту населення.

Час відкриття спадщини. Відповідно до ст. 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Більш вдалим є визначення, яке дане в ст. 1239 нового ЦК, — часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Але в різних випадках день смерті може встановлюватись по-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть, яке видається органами реєстрації актів громадянського стану.

Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду. При цьому слід мати на увазі, що встановлення із зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті (яке проводиться на під-

ставі п. 4 ст. 273 ЦПК і полягає у з'ясуванні насамперед обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 р. № 5). Факт смерті особи встановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подія достовірно мала місце у певний час та за певних обставин. Якщо громадянина оголошено померлим, то за правилами ст. 21 ЦК УРСР днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може мати місце, коли є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідок нещасного випадку.

Проте на практиці можуть виникати випадки, коли припустимий день смерті громадянина і день ухвалення судового рішення можуть за часом знаходитися за межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, який починає відлік з моменту відкриття спадщини.

Тому, як зауважив А. П. Сергєєв, краще "у відповідних випадках відраховувати вказаний строк з моменту вступу рішення суду в законну силу, а не з дня смерті громадянина, зафіксованого в рішенні суду. За іншого підходу, якщо строк для прийняття спадщини пропущений, треба буде ставити питання про його продовження як пропущеного з поважної причини, що може призвести до тяганини у процесі оформлення спадкових прав"1.

VI. На практиці трапляються випадки одночасної смерті осіб, кожна з яких могла б стати спадкоємцем після смерті іншої (так звані комморієнти). У такому разі виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи перейдуть вони до власних спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї з них, яка померла пізніше, якщо про це є переконливі докази.

Відповідь на поставлене запитання ми знаходимо в судовій практиці. Згідно з абзацом першим пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами справ про спадкування" часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. З цього випливає те, що "особи, які померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують один після другого" (абзац другий пункту 5 зазначеної постанови).

З таким твердженням можна погодитися лише частково — стосовно осіб, щодо яких конкретні обставини справи не дозволяють встановити хто з них помер раніше. Наприклад, якщо батько й син загинули внаслідок стихійного лиха і немає відомостей про те, що один бодай на декілька миттєвостей пережив іншого, вони вважаються такими, що померли одночасно. Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкривається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців.

Втім, цілком можливі і випадки, коли смерть осіб, які могли б спадкувати одна після одної, настає хоч і протягом однієї календарної доби, але в різний час (різниця може бути значною і складати більше двадцяти трьох годин).

Таким чином, між особами, які померли в межах однієї календарної доби, наступництва не виникає, незважаючи на розмір часового проміжку. Водночас у

Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева й Ю. К. Толстого. — Т. 3. — С. 509.

Загальна характеристика спадкового права

разі смерті однієї особи, наприклад, о двадцять третій годині п'ятдесят дев'ять хвилин, а іншої в нуль годин нуль одну хвилину, тобто через дві хвилини, внаслідок того, що йдеться про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла раніше.

В правовій літературі питання про те, що слід вважати часом відкриття спадщини, є дискусійним. При цьому висловлюються два протилежних погляди. Переважна більшість авторів обмежується посиланням на законодавче визначення часу відкриття спадщини як дня смерті спадкодавця1. Інші сприймають це положення з певними застереженнями, вважаючи, що не завжди день смерті особи (календарна доба) є достатнім для визначення часу виникнення спадкових відносин. Іншими словами, у деяких випадках часом відкриття спадщини слід вважати не день, а момент смерті спадкодавця2.

Очевидно, що причиною спору є використання в усі часи радянським та пострадянським спадковим законодавством різної термінології. Так, ст. 525 ЦК УРСР, яка визначає час відкриття спадщини, вживає слово "день", а ст. 527 ЦК УРСР, передбачаючи, хто може бути спадкоємцем, говорить про осіб, які знаходяться в живих "на момент" смерті спадкодавця.

Щоб уникнути подібних невідповідностей у майбутньому, закон, безперечно, повинен використовувати однакові терміни. Тому було б доцільно внести в ЦК України відповідні зміни, направлені на усунення використання в статтях 525 та 527 різної термінології. На наш погляд, оптимальним вирішенням поставленої проблеми буде заміна в ст. 525 слова "день" на слово "момент"3. Інше вирішення питання, а саме використання терміну "день" в ст. 527, призведе до істотного звуження прав спадкоємців. Зазначене слід було б передбачити і в тексті ЦК України, який також не вирішив дану колізію.

З огляду на вищезазначене, уявляється, що в тому випадку, якщо особи, що є спадкоємцями одна одної, померли в межах однієї календарної доби, але відомо, що одна з них померла пізніше від іншої на кілька хвилин або годин (врахування секунди смерті, за загальним правилом, має виключатися, крім випадків, коли можливо з точністю встановити саму миттєвість смерті особи), неможливо стверджувати про смерть цих осіб як про одночасну. Відповідно особи, які померли в межах хоча б однієї доби, але є відомості про неодночасність настання їх смерті, мають спадкувати одна після одної. Лише у разі, якщо момент смерті таких осіб встановити неможливо (наприклад, за аварії літака), тобто виключається можливість встановлення факту, хто з цих осіб пережив іншого, повинно бути визнано, що зазначені особи померли одночасно і спадщина після кожної з них відкривається самостійно.

Див., напр.: Рубанов А. А. Право наследования. — М.: Московский рабочий, 1978. — С. 19; Рясенцев В. А. Наследование по закону й по завещанию. — М.: Знание, 1972. — С. 9.

г\

Див., напр.: Анттімонов Б. С,, Герзон С. Л., Шлифер Б. Г. Наследование й нотариат. — М.: Юридическое издательство Вьісшей партийной школн при ЦК ВКП (б),1946. — С. 43—45; Анти-монов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. — С. 94; Никитюк П. С. Наследственное право й наслед-ственньїй процесе (проблемн теории й практики). — Кишинев: Штиинца, 1973. — С. 60.

о

Там само.

Посилання на те, що для придбання спадщини спадкоємець зобов'язаний її прийняти (ст. 548 ЦК УРСР) і тому особа, яка померла пізніше протягом тієї ж доби не може вважатися такою, що набула право на спадщину, не є переконливим, адже до цієї особи перейшла не спадщина, а лише право на її прийняття або відмови від неї. Це право, не будучи реалізованим такою особою, не втрачає свого змісту і переходить разом із сукупністю інших прав та обов'язків, які входять до складу спадкової маси, до її власних спадкоємців..

Визнання часом відкриття спадщини дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить до значних помилок за розгляду судами України справ про спадкування, що своєю чергою тягне за собою істотне порушення прав ймовірних спадкоємців.

Підтвердженням цієї позиції може слугувати наступний приклад. У серпні 1991р. Б. С. пред'явила в інтересах доньки — Б. О. позов до Б. Д. і Т. (брата та сестри померлого прадіда) про визнання права власності на жилий будинок та інше майно і визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. В обгрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що 12 серпня 1990 р. загинули батько, дід і прадід її доньки, у зв'язку з чим відкрилася спадщина — жилий будинок та інше майно, що належало прадіду Б. Д.

Відмовляючи в задоволенні позовної заяви, Тернопільський міський суд, рішення якого підтримала в своїй ухвалі судова колегія у цивільних справах Тернопільського обласного суду, виходив з того, що оскільки батько і дід Б. О. померли в один день зі спадкодавцем — прадідом Б. О., вони не можуть бути визнані спадкоємцями. З цього випливає, що і правнука померлого не може бути закликана до спадкування.

Заступник Голови Верховного Суду України приніс протест на вказані рішення з вимогою їхнього скасування, обгрунтувавши це тим, що у разі смерті в один день прадіда, діда й батька право правнуки на спадщину виникає не через те, що воно перейшло до її батька, а за правом представлення (ч. 2 ст. 529 ЦК України)1.

Дозволимо собі не погодитися з міркуваннями, викладеними у протесті Заступника Голови Верховного Суду України. На нашу думку, скасовуючи попередньо прийняті рішення, він не врахував роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, сформульовані в абзаці другому пункту 5 постанови "Про практику розгляду судами справ про спадкування" про те, що особи, які померли в один і той же день, не спадкують один після другого.

Згідно з фабулою справи, що розглядається, прадід, дід та батько Б. О. померли протягом однієї календарної доби. Виходячи з того, що дані особи позбавлені можливості спадкувати один після одного, спадщина відкрилася не один раз — після смерті прадіда, а тричі — після смерті прадіда, діда й батька Б. О. Тобто, наявні три окремі і незалежні випадки спадкового наступництва: майно кожного з померлих має перейти до їхніх власних спадкоємців.

Як видно з матеріалів справи, свідоцтво про право на спадщину після смерті прадіда було видано його брату та сестрі, імовірніше, як спадкоємцям за законом

Див.: Постанова президії Тернопільського обласного суду від 3 березня 1992 р. // Практика судів України в цивільних справах (частина 2). Бюлетень законодавства і юридичної практики України, К.: Юрінком, 1995 - № 3. - С. 162-163.

Загальна характеристика спадкового права

другої черги. Правнука померлого прадіда могла претендувати на спадщину за законом, усунувши при цьому вказаних осіб як спадкоємців наступної черги, лише в тому випадку, якщо на час відкриття спадщини (тобто на день смерті спадкодавця) вже не було б в живих її батька, який був би закликаний до спадкування після смерті свого діда (прадіда своєї доньки).

Оскільки батько Б. О. не може бути визнаний спадковим правонаступником свого діда через те, що він помер з ним в один день, тобто одночасно, до нього не могло перейти і право на прийняття спадщини. Отже, Б. О. виступає спадкоємицею лише свого батька, до складу спадщини якого не входить право на прийняття спадщини після смерті його діда (прадіда Б. О.).

Аналіз цієї справи дає підстави для дещо парадоксального висновку про те, що вирішення цього спору судами першої та касаційної інстанцій хоч і не відповідало інтересам позивачки через недосконалість спадкового законодавства, але було правильним. Навпаки, протест Заступника Голови Верховного Суду сприяє реалізації прав потенційної спадкоємиці, але не відповідає чинному законодавству.

Розглянутий казус є показовим прикладом того, як більш віддалені родичі померлого спадкодавця вправі на законних підставах одержати переваги при спадкуванні над особами, які перебувають у спорідненості з померлим по прямій лінії та входять до складу першої черги спадкоємців за законом.

Визначення часу відкриття спадщини як дня, а не моменту смерті спадкодавця призводить і до невиконання волі заповідача, яка згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК УРСР має переваги над положеннями закону і обмежується лише інститутом обов'язкової частки у спадщині. Справа в тому, що за одночасної (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт фактично анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Інакше виглядає справа з визначенням юридичної долі страхових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об'єктом спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієн-тів один після одного не застосовуються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців застрахованого.

Так само розв'язується проблема спадкування у разі одночасного настання смерті спадкодавця та особи, на користь якої останнім було зроблено розпорядження про посмертну видачу банківського вкладу. Виходячи з того, що таке наступництво згідно зі ст. 564 ЦК УРСР не визнається спадковим, право на одержання вкладу з'являється у померлого вигодонабувача та переходить до його власних спадкоємців.

Відповідь на питання про те, чи можливе звернення до суду з метою встановлення часу відкриття спадщини, також залежить від того, що визнавати часом відкриття спадщини. Якщо спадщина відкривається на день смерті спадкодавця, звертатися до суду недоцільно, оскільки проблем із встановленням календарної дати, як правило, не виникає. У разі, якщо відкриття спадщини — це момент (година та хвилина) смерті спадкодавця, то встановлення цього моменту є вельми важливим.

Показовою у цьому плані є справа, наведена в роботі Б. С. Антімонова та К. О. Граве. В процесі судового розгляду постало питання, чи набула громадянка

Б. право на прийняття спадщини (або на відмову від її прийняття), оскільки день її смерті співпадав з днем смерті чоловіка. При цьому суду були надані переконливі показання свідків, відповідно до яких громадянка Б. померла вже після того, як дізналася про смерть чоловіка у лікарні. На підставі цього судом був зроблений цілком справедливий висновок про те, що громадянка Б. встигла набути право спадкування після чоловіка, але не встигла його реалізувати. Таким чином, право спадкування перейшло до власних спадкоємців цієї громадянки за правилами спадкової трансмісії1.

Місце відкриття спадщини. Згідно зі ст. 526 ЦК УРСР та відповідно до ст. 1240 нового ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини. У свою чергу місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає. Відповідно ж до ст. 1240 нового ЦК України, якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 15 років, чи громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) чи опікунів.

Правильне визначення місця відкриття спадщини має важливе значення і для розв'язання ряду процедурних питань. Адже за місцем відкриття спадщини, зокрема, необхідно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, за цим місцем видається свідоцтво про право на спадщину, приймаються претензії кредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у домовій книзі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме — документом (довідкою виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів та ін.) про місцезнаходження спадкового майна або його частини (п. 114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5).

У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повинні мати копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спадщини.

Див.: Антимонов Б. С., Граве К. А. Зазначена праця. — С. 94.

Глава 72. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПАДКОВИХ ВІДНОСИН

Дата добавления: 2015-06-04