Порядок реалізації спадкових прав

Прийняття спадщини. Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду прийняти спадщину. Прийняття спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а їх право. Якщо спадкоємець виявив згоду прийняти спадщину, вона визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548 ЦК УРСР).

Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном.

Фактичний вступ в управління або володіння будь-якою частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадкової маси.

Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР).

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв

!

Правове регулювання спадкових відносин

спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування.

За новим ЦК України дещо змінився порядок прийняття спадщини. Подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини є (як і за ЦК УРСР), звичайно, основним способом прийняття спадщини. Але тепер не можна прийняти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном. Разом з тим згідно з ч. З ст. 1287 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не відмовиться від неї.

Якщо всі спадкоємці не прийняли спадщини або не закликаються до спадкування, майно за правом спадкування переходить у власність держави за ЦК УРСР. Відповідно до ст. 1296 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття суд визначає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування, і спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Іноді спадкоємець внаслідок певних об'єктивних обставин не має змоги протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подати заяву до нотаріального органу щодо прийняття спадщини чи вступити в управління чи володіння спадковим майном. Оскільки такий спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини, він не має права вимагати від нотаріуса видачі йому свідоцтва про спадкування. Свої інтереси цей спадкоємець має можливість захистити через суд за місцем відкриття спадщини.

Якщо пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 13, від 25 травня 1998 р. № 15).

Якщо спадкове майно прийняли інші спадкоємці, спадкоємцеві, який пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також гроші, виручені від реалізації решти належного йому майна (ст. 550 ЦК УРСР).

Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (п. 2 ст. 1291 ЦК України).

Відмова від спадщини. Як уже зазначалося, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Тому спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, передбачених ст. 549 ЦК УРСР, що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитися від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини (ст. 553 УРСР). Разом з тим у законі передбачається можливість відмовитися від спадщини (також протягом шести місяців з дня її відкриття) на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи заповітом, а та-

40*

кож на користь держави, окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 24 червня 1983 р. (п. 9) зазначає, що після закінчення вищезгаданого шестимісячного строку "не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців".

Отже, після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини спадкоємець не має права відмовитися від неї на користь іншого спадкоємця, але він може передати останньому одержане майно на підставі загальноцивільних угод: за договорами купівлі-продажу, дарування, міни.

Якщо спадкоємець за законом або заповітом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь зроблена ця відмова (або відмовиться на користь осіб, не згаданих у ч. 1 ст. 553 ЦК УРСР), його частка переходить до спадкоємців за законом та поділяється між ними у рівних частках.

Наприклад, якщо заповідач у заповіті зазначить, що предмети домашньої обстановки та вжитку він заповідає дочці, а автомашину — сину, то в разі відмови сина прийняти спадщину, автомашина перейде до спадкоємців за законом (у тому числі й до дочки), що виплаває з аналізу статей 554 і 537 ЦК УРСР.

Те саме правило застосовується і до випадків, коли спадкоємець позбавлений права спадкування (статті 528 і 534 ЦК УРСР). Інакше це питання вирішується за ЦК України. Так, в ч. 1 ст. 1294 зазначено: "якщо від прийняття спадщини відмовиться один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну". Отже, частка спадщини, від якої відмовився спадкоємець за заповітом, переходить не до спадкоємців за законом, як це передбачено у ЦК УРСР, а до спадкоємців за заповітом.

Якщо все майно спадкодавець заповідає призначеним ним спадкоємцям, частка спадкоємця, що відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними у рівних частках.

Отже, коли заповідач залишив би все своє майно дочці та сину, то в разі відмови сина прийняти спадщину, його частка перейшла б до дочки, інші ж спадкоємці за законом не були б у цьому випадку закликані до спадкування (звичайно, коли ніхто з них не має права на обов'язкову частку в спадщині).

Перехід права на прийняття спадщини. Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала це право, називається спадковою трансмісією. Спадкова трансмісія має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за законом або за заповітом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений строк. Отже, якщо спадкоємець помре після смерті спадкодавця, але до закінчення шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, належне йому (спадкоємцю) право на спадщину разом з іншими його правами та обов'язками переходить до його спадкоємців.

Відповідно до ст. 551 ЦК УРСР це право померлого спадкоємця може бути здійснено його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Не відбувається перехід права спадкоємця на спадщину, яку він не встиг прийняти до своєї смерті (звичайно в межах шестимісячного строку, встановленого для цього законом) до його спадкоємців, коли йдеться про "обов'язкову

Правове регулювання спадкових відносин

частку", на яку мав право померлий спадкоємець відповідно до ст. 535 ЦКУРСР, оскільки право на цю частку мають виключно непрацездатні особи, передбачені в цій статті1.

Перехід права на прийняття спадщини передбачений також у ЦК України (ст. 1295).

Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця. У складі спадкового майна до спадкоємців переходять не лише права (право власності на різне майно, в тому числі на будинок, гроші, предмети домашнього вжитку тощо, права вимоги до боржників спадкодавця), а й обов'язки. Спадкоємці несуть відповідальність за борги спадкодавця. Наприклад, за життя спадкодавець позичив у когось певну суму грошей. Якщо до смерті спадкодавець не встиг їх повернути кредиторові, то цей обов'язок разом із сукупністю майнових прав спадкодавця переходить до його спадкоємців.

Законодавством України встановлено правило, що спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги, що обтяжують спадщину, лише в межах дійсної вартості спадкового майна (ст. 556 ЦК УРСР).

Наприклад, якщо вартість спадкового майна дорівнює 6 тис. грн., а боргів у спадкодавця на 8 тис. грн., то відповідальність перед кредиторами спадкодавця обмежується 6 тис. грн.

Кожний із спадкоємців відповідає за борги спадкодавця пропорційно одержаній частці спадкового майна.

Кредитори спадкодавця зобов'язані пред'явити свої претензії протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом цього строку претензії не було пред'явлено, кредитори втрачають належні їм права на вимоги (ст. 557 ЦК УРСР).

Претензії мають бути пред'явлені спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. За відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини (ст. 557 ЦК УРСР).

Треба зазначити, що претензії пред'являються кредиторами протягом шести місяців з дня відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги.

Наприклад, один громадянин позичив другому певну суму грошей. У договорі було передбачено, що боржник поверне борг через три роки. Отже, право вимагати повернення боргу у кредитора виникає лише через три роки. Проте якщо боржник помер раніше цього строку, наприклад, через один рік після укладення договору, кредитор повинен пред'явити свої претензії до закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, бо інакше він взагалі втрачає своє право вимагати повернення боргу.

Не всі права та обов'язки спадкодавця переходять до спадкоємців. Відповідно до ст. 223 ЦК УРСР зобов'язання припиняється у зв'язку зі смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без його особистої участі, а також у зв'язку зі смертю кредитора, якщо виконання зобов'язань безпосередньо пов'язані з особою кредитора. Саме з цих положень виходить Верховний Суд України,

1 Верховний Суд України. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995—1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. П. І. Шевчук. - С. 191.

вирішуючи питання про правонаступництво спадкоємців за укладеними спадкодавцем угодами.

Видача нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину.

Усі питання, пов'язані з переходом майна померлого до спадкоємців і документальним оформленням цих прав, вирішують нотаріальні контори. І лише якщо між заінтересованими особами виникає спір внаслідок переходу майна померлого до його спадкоємців, відповідні питання розглядає і вирішує суд.

Нотаріальні контори вживають заходів щодо охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів чи кредиторів (ст. 558 ЦК УРСР). Для цього майно за описом передається на зберігання родичам померлого або стороннім особам.

Нотаріальна контора встановлює коло спадкоємців, що закликаються до спадкування, і визначає частку кожного з них у спадковому майні. Кожний спадкоємець, який має право на спадщину, може одержати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину (ст. 560 ЦК УРСР). У свідоцтві вказуються спадкоємці, які прийняли спадщину, склад, вартість та місцезнаходження спадкового майна, розмір частки кожного із спадкоємців. Свідоцтво про право на спадщину не встановлює прав спадкоємців, а лише підтверджує наявність цих прав. Якщо спадкоємець прийняв спадщину, то до нього переходять права на відповідну частку майна спадкодавця (або на все майно) незалежно від того, одержав він свідоцтво про право на спадщину чи ні. Внаслідок цього в законі не встановлено строку, протягом якого спадкоємець має право звернутися до нотаріальної контори з проханням видати таке свідоцтво.

Свідоцтво про право на спадщину видається в основному після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спадщини, оскільки лише після закінчення цього строку може бути визначено коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Дата добавления: 2015-06-04