Стаття 89. Державна реєстрація юридичної особи

G? ментів

1. У статуті товариства вказуються найменування юри-

) дичноїособи, органи управління товариством,їх компетен­ція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядокїх спіль­ної діяльності щодо його створення, умови передання товари­ству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту за­сновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

-^>^& 39

3. В установчому акті установи вказується її мета, визнача­ються майно, яке передається установі, необхідне для досяг­нення цієї мети, структура управління установою. Якщо в уста­новчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реє­страції включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

2. Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідністьїїустановчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юри­дичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменуван­ня, місцезнаходження, органи управління, філГі'та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

5. Зміни до установчих документів юридичної особи наби­рають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юри­дичні особи та їх учасники не мають права посилатися на від­сутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін.

2.1. Механізм створення юридичної особи

Створення юридичної особи здійснюється в установ­леному порядку. У голову кута при цьому ставиться воля й ініціатива особи (осіб), яка (і) приймає(ють) рішення про таке створення. Істотними є й інші елементи механіз­му створення юридичної особи.

Юридичні особи приватного права створюються з волі приватних осіб. При цьому варто мати на увазі таке:

- цими особами є як фізичні, так і юридичні особи;

40 €**РМ^

- у законі можуть міститися певні вимоги до осіб, що створюють ту або іншу юридичну особу приватного права, так само як і за­борони виступати такими для деяких категорій осіб;

- особами, що приймають рішення про створення юридичної осо­би, можуть бути поряд з особами приватного права, також й осо­би публічного права. Наприклад, коли створюється господарське товариство, учасниками якого, крім приватних осіб, виступає орган державної влади або орган місцевого самоврядування. У цих випадках такі особи піддаються правовому регулюванню ЦК і діють як учасники цивільних (а не публічних) відносин;

- мають місце й винятки. Наприклад, AT, створювані в процесі при­ватизації й корпоратизації. За своєю суттю вони не тільки ство­рюються в розпорядчому порядку, характерному для публічних юридичних осіб, але й діють якийсь час (або постійно) як публіч­ні юридичні особи - державні підприємства. Проте їх діяльність, управління тощо регламентуються в загальному порядку нормами ЦК та Закону «Про акціонерні товариства» з урахуванням деякої специфіки їх правового статусу.

До механізму створення юридичної особи можна віднести такі етапи:

- ухвалення рішення про створення шляхом вираження волі осіб, що виявили такий намір, у вигляді певного документа, який на­зивається установчим;

- розробка установчого документа та його затвердження з від­повідним оформленням;

- державна реєстрація юридичної особи.

Крім цих етапів, характерних для створення будь-якої юридичної особи, для окремих видів юридичних осіб можливі додаткові етапи:

- відкриття рахунку в банку для формування статутного капіталу
шляхом внесення грошових вкладів учасниками. Ця вимога виходить
з ч. З ст. 144 ЦК щодо учасників товариства з обмеженою відпові­
дальністю, а з огляду на ст. 151 ЦК - і товариства з додатковою від­
повідальністю. Відносно створення AT аналогічних прямих вказівок
ЦК не містить, а лише встановлює правила про неприпустимість
проведення відкритої підписки на акції до повної оплати статутно­
го капіталу. Таким чином, побічно ЦК допускає ту ж схему: до реє­
страції AT формується лише частина його статутного капіталу;

~^8&& 41

- одержання дозволу (узгодження) на створення юридичної особи, що характерно, наприклад, для створення банків з іноземним ка­піталом або набуття діючим банком статусу банку з іноземним капіталом (ст. 21 Закону «Про банки і банківську діяльність»);

- здійснення певних дій, що вимагаються законом. Наприклад, для створення AT і кредитних спілок потрібно також проведення уста­новчих зборів і надання для державної реєстрації вказаних осіб, поміж іншим, ще й відповідного протоколу. При цьому невід'ємною частиною протоколу є реєстр осіб, що брали участь в установчих зборах з особистими підписами учасників (частини 2,3 ст. 6 Закону «Про кредитні спілки»). Також потрібне рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанови Кабінету Мі­ністрів України про створення державного банку (п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону «Про банки і банківську діяльність» та ін.

2.2. Установчі документи

Рішення про створення юридичної особи приймає(ють) його заснов­ник (засновники, учасники). Це рішення втілюється у форму установчих документів.

Установчий документ пов'язаний з його баченням як зосередження правил про правовий статус юридичної особи, зібраних воєдино й ма­ючих зовнішню відокремлену форму у вигляді певного документа.

Різні організаційно-правові форми юридичних осіб, їхні види, спе­цифіка їхнього створення чи наступного перетворення або зміни скла­ду учасників викликали необхідність установлення різних видів їхніх установчих документів.

Установчим документом товариства є статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не передбачено законом. Із цього виходить таке:

- товариство має тільки один установчий документ, яким може бути за загальним правилом або статут, або засновницький договір;

- законом може бути передбачене інше. Наприклад, що установчим документом юридичної особи є положення, як це передбачено для об'єднань громадян (ст.13 Закону «Про об'єднання громадян»), профспілок (ст.15 Закону «Про професійні спілки, права та га­рантії їх діяльності»), благодійних організацій (ст.12 Закону «Про

«^gg^J£-

&а

43

благодійництво та благодійні організації») та ін. Специфічний установчий документ також в установ - акт та в командитних товариствах з одним повним учасником - меморандум.

Установчі документи
установи	товариства
Установчий акт	Статут, засновницький договір, положення, меморандум

Установчим документом повного й командитного товариства є засновницький договір (статті 120,134 ЦК). Якщо командитне товари­ство створюється одним повним учасником, установчим документом є його одноособова заява (меморандум) (ч. З ст. 134 ЦК).

Установчим документом товариства з обмеженою й додатковою відповідальністю, а також AT й виробничого кооперативу є статут (статті 143,154,164 ЦК).

Варто розрізняти засновницький договір, що є установчим докумен­том товариства, і договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю (ст.142 ЦК), а також договір про створення AT (ч. 2 ст. 153 ЦК). Останні не є установчими документами, а являють собою договори, що визначають порядок здійснення засновниками спільної діяльності зі створення цих товариств.

Дещо по-іншому передбачає назву договору про створення AT Закон «Про акціонерні товариства», яким цей договір називається засновниць­ким. Тому виникає певна плутанина в термінології. Слід розрізняти за­сновницький договір в AT, який укладається між засновниками цього товариства і не є установчим документом, і засновницький договір повно­го та командитного товариств, який є установчим документом.

Також варто звернути увагу, що Законом «Про господарські това­риства» договір про заснування товариства називається установчим. Причому цей термін використовується для договорів, на підставі яких створюються всі господарські товариства. І такий договір згідно із цим Законом є установчим документом. Ураховуючи дію загального прави­ла про те, що знов прийнятий закон відміняє попередній в частині, яка йому суперечить, виходить, що термін «установчий договір» з набран­ням чинності ЦК не вживається, а договір про заснування ТОВ\ТДВ та AT не є установчим документом цих товариств.

Договір між засновниками
ПТ	КТ	ТОВ/ТДВ	AT
Засновницький	Засновницький	Договір про заснування	Засновницький договір
Є установчим документом	Є установчим документом	Нее установчим документом	Нее установчим документом

Оскільки засновницький договір є установчим документом, він обов'язково надається для державної реєстрації товариства. Договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю не обов'язково надавати для реєстрації цього товариства (ч. 2 ст. 142 ЦК). Щодо до­говору про створення AT подібної норми ЦК не містить.

На перший погляд укладання договору між засновниками ТОВ відпо­відно до ч. 1 ст. 142 ГК - справа сугубо приватна. Вони можуть це зроби­ти, якщо буде в цьому потреба. Однак така необхідність неодмшно виникає для формування статутного капіталу, 50% якого повинне бути оплачене до державної реєстрації ТОВ. Для цього засновникам слід відкрити раху­нок у банку, внести гроші й одержати відповідну довідку. Зрозуміло, що це неможливо без договору, який і повинен предявлятися в банк.

Аналогічна ситуація виникає при створенні AT, з тією лише різницею, що ч. 2 ст. 153 ЦК, на відміну від ч. 1 ст. 142 ЦК, приписує засновникам укласти договір.

ЦК містить неоднозначні вимоги до форми договору про створення товариства з обмеженою відповідальністю й AT Так, відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦК нотаріального посвідчення договору про створення товари­ства з обмеженою, а отже, й додатковою (ст. 151 ЦК) відповідальністю не потрібно. А згідно з ч. 2 ст. 153 ЦК і ч. 6 ст. 81 ГК договір про ство­рення AT у випадку його заснування фізичними особами посвідчується нотаріально.

Ураховуючи однакову терміїюлогію, використовувану в законодавстві стосовно договору про створення AT (вш з прийняттям Закону «Про акціонерні товариства» також називається засновницьким), при порш-нянні ст. 153 ЦК та ст. 8 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців» можуть виникнути питання про його форму. Адже згідно зі ст. 8 засновницький договір слід посвідчувати

44 4£*ф**&*

нотаріально. Разом з тим у цій статті йдеться про засновницький договір, який є установчим документом юридичної особи, а договір про заснуван­ня AT (засновницький договір AT) не є установчим документом АГ. Тому стосовно його форми продовжують діяти правила ст. 153 ЦК.

Водночас вимоги до форми договору про створення ТОВ та АГ не зо­всім зрозумілі, адже створення ТОВ принципово нічим не відрізняється від створення АГ, у зв'язку з чим подібні відмінності форми договору між засновниками того й іншого господарського товариств навряд чи дореч­ні. Та й не зрозуміло, чи потрібно нотаріальне посвідчення договору, якщо засновниками АГ є не тільки фізичні, але й юридичні особи.

Крім того, для створення вказаних товариств необхідні й інші дії їх засновників із формування статутного капіталу у вигляді коштів, що ними вносяться як вклади. При цьому згідно з Інструкцією Національ­ного банку України про порядок відкриття, використання й закриття рахунків у національній й іноземній валютах¹ ними відкривається раху­нок у банку для внесення вказаних коштів із видачею банком відповідної довідки, яка вимагається для державної реєстрації ТОВ та AT. Водночас для відкриття рахунку в банку необхідний договір, укладений заснов­никами, або його нотаріальна копія.

З викладеного вище випливає: якщо засновники вносять грошові внески в статутний капітал, вони змушені укласти договір і нотаріально засвідчити його.

Якщо ж статутний капітал формується за рахунок майнових внесків або прав, що мають майнову оцінку, то, мабуть, договір тим більше необ­хідний, тому що засновники повинні обумовити, хто що вносить й оцінити це за згодою між собою. У противному разі це свідчить не прос­то про їхнє формальне ставлення до створення господарського товари­ства, але навіває сумніви в їхній сумлінності й викликає підозри в «ду-тості» статутного капіталу.

Отже, практика внесла деякі корективи до положень ЦК і Закону України «Про господарські товариства» про форму договору про створення АГ і ТОВ: ці договори завжди підлягають нотаріальному посвідченню.

Засновницькі договори про створення повних і командитних това­риств мають бути нотаріально посвідчені (ст. 8 Закону «Про державну ¹ Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. - Ст. 2707.

реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»), хоча в статтях 120, 134 ЦК така вимога не міститься.

Установчим документом установи є установчий акт. Однак це пи­тання в ЦК урегульоване недостатньо ясно. Так, у ч. З ст. 88 ЦКуказуєть-ся, що установчий акт може міститися в заповіті. У такому випадку:

- по-перше, в установи буде відсутній окремий установчий документ, оскільки він буде поєднаний із заповітом. Тоді виходить, що уста­нова буде змушена діяти на підставі заповіту як установчого до­кумента, але це безглуздо. Тим більше, що заповіт надає підстави для прийняття спадщини і він за своєю правовою природою є одностороннім правочином і як такий не може бути установчим документом. Не містить і не може містити заповіт і всі ті положен­ня, що вимагаються ч. З ст. 88 ЦК;

- по-друге, у разі відсутності в заповіті положень про мету установи, майно, що передається установі для її досягнення, структуру управ-ліїїня установи, їхустановлює орган, що здійснює державну реєстра­цію. Між тим викликає складність відповідь на питання про те, в якому документі міститимуться ці положення і наскільки орган, що здійснює державну реєстрацію, вправі їх виріїпувати у випадку не­чіткості побажань заповідача. При цьому може йтися й про тлумачен­ня заповіту (ст. 1256 ЦК), право на що мають спадкоємці й суд, і про виконання заповіту (ст.1290 ЦК) виконавцем, що може іїіакше, ніж орган, який реєструє установу, розуміти волю заповідача тощо;

- по-третє, як будуть співвідноситися й діяти заповіт і документ, що видаватиметься органом, який реєструє установу;

- по-четверте, у цілому сумнівно, наскільки юридична природа заповіту як однобічної угоди відповідає трансформації цього за­повіту по суті в юридичний акт зовсім іншого призначення - уста­новчий документ установи.

Очевидно, ці питання вимагають окремого правового регулювання.

2.2.1. Зміст установчих документів

Установчі документи мають містити відомості, передбачені в ст. 88 ЦК Для всіх юридичних осіб загальним чином. Відомості, що мають містити­ся в статуті товариства, встановлюються в ч. 1 ст. 88; відомості, що мають міститися в засновницькому договорі, - у ч. 2 ст. 88; а відомості, що мають міститися в установчому акті установи, - у ч. З ст. 88 ЦК.

46 ^фь»~

Існує й спеціальне регулювання змісту установчих документів окре­мих юридичних осіб. Відповідні вимоги містяться:

- щодо статутів AT - у ст. 154 ЦК та ст. 13 Закону «Про акціонер­ні товариства»;

- щодо статутів ТОВ - у ст. 143 ЦК та статтях 4 і 51 Закону «Про господарські товариства»;

- щодо засновницьких договорів командитних товариств - у ст. 134 ЦК та ст. 4 Закону «Про господарські товариства»;

- щодо засновницьких договорів повних товариств - у ст. 120 ЦК та ст. 4 Закону «Про господарські товариства»;

- щодо статутів кооперативів - у ст. 164 ЦК та ст. 8 Закону «Про кооперацію»;

- щодо статутів (положень) благодійних організацій - у ст. 12 За­кону «Про благодійництво та благодійні організації»;

- щодо статутів банків - у ст. 16 Закону «Про банки і банківську діяльність»;

- щодо статутів корпоративного інвестиційного фонду - у ст. 9 За­кону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпора­тивні інвестиційні фонди);

- щодо статутів профспілок - у ст. 14 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»;

- щодо статутів інших об'єднань громадян - у ст. 13 Закону «Про об'єднання громадян»;

- щодо статутів релігійних організацій - у ст. 12 Закону «Про сво­боду совісті та релігійні організації» тощо.

Типові та модельні статути. Ні для кого не секрет, що статути

найчастіше пишуться юридичними компаніями, що спеціалізуються на

' державній реєстрації, за одним шаблоном. Міняються лише назви, склад

учасників, розмір статутного капіталу з розподілом у ньому часток і ще

деякі незначні положення.

Висловлюються пропозиції прийняти Модельний статут, який мож­на було б використати при створенні господарських товариств й які пропонували б прийнятну й доцільну площину регулювання корпора­тивних відносин. У випадку ж потреби засновників в іншому регулю­ванні в порівнянні із законом або деталізації його механізмів при роз­робці статутів це можна було б зробити безперешкодно.

Отже, пропозиція прийняти Модельний статут є не чим іншим, як проміжною ланкою регулювання корпоративних відносин між законом й статутом конкретного ТОВ/АТ. Функції такого Модельного статуту полягатимуть у спрощенні процедури створення господарського това­риства, мінімізації витрат при цьому, відсутності необхідності повто­рювати норми законів і деталізувати/обробляти ті їхні норми, які за­надто широко або диспозитивно регулюють корпоративні відносини.

Поки що пропозиції ввести Модельний статут до українського законо­давства не сприйняті ані законодавцем, ані Кабінетом Міїгістрш України.

Натомість існують типові статути, для використання при розробці статутів державних підприємств або акціонерних товариств, усі акції або значний пакет акцій яких належить державі, тобто створених у про­цесі корпоратизації та приватизації. Прикладом є Типовий статут від­критого акціонерного товариства, що утворене шляхом приватизації майна державного підприємства, затверджений Наказом Фонду держав­ного майна України від 12.12.1994 р. № 787, Міністерства економіки України від 13.12.1994 р. № 177 та зареєстрований у Міністерстві юс­тиції України 04.01. 1995 р. за № 2/538; Типовий статут відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпоратизації держав­ного підприємства, затверджений Наказом Міністерства економіки України, Фонду державного майна України, Міністерства юстиції Укра­їни від 31.08.1993 р. № 55/365/10/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.12.1994 р. за № 312/522.

Особливістю примірних та типових статутш є те, що вони як реко­мендаційні акти не мають прямої дії. Вони не можуть бути безпосеред­ньо введені в дію в організації, не здатні самі собою породжувати суб'єктивні права й юридичні обов'язки. На підставі як примірних, так і типових статутів кожною окремою корпорацією мають прийматися індивідуальні статути.

Вплив держави на локальне регулювання здається обґрунтованим шляхом затвердження Примірного статуту AT, створеного при при­ватизації та корпоратизації, адже держава тут діє не тільки як право-творчий суб'єкт, а і як власник, що зацікавлений у певному ступені уніфікації регулювання відносин, в яких вона бере участь. Крім того, цей Примірний статут є нормативно-правовим актом, і при створенні AT в процесі приватизації або корпоратизації не прийняти статути не

48 &фь*~

можна, адже це їх установчі документи; а приймаючи їх, не можна ігно­рувати Примірний статут.

На створення інших господарських товариств держава жодних реко­мендацій не надає. Більше того, якщо після викупу пакета акцій у дер­жави загальні збори акціонерів приймуть рішення прийняти статут у новій редакції, то немає жодних заборон щодо цього.

2.3. Державна реєстрація юридичних осіб

Дата добавления: 2015-06-04