Етапи реорганізації 3 страница

Здійснення реорганізаційних заходів має починатися з виконання інформаційного обов'язку з доведення інформації про реорганізацію до відома зацікавлених осіб. Зазначений обов'язок визначено законо­давством таким чином:

• Відповідно до ч. 1 ст. 105 ЦК учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв ршіення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реє­страцію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення. Водночас ч. 4 ст. 105 ЦК визначено, що комісія з припинення юридичної особи поміщає в друко­ваних засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявления креди­торами вимог до неї. Слід зазначити, що хоча ЦК позначає ці інформацій-

ні обов'язки як різні, на практиці відповідно до законодавства про дер­жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вони реалізуються однією дією спеціального органу з реорганізації юридичної особи. Невиконання зазначеного інформаційного обов'язку тягне за со­бою істотний наслідок - без цього не допускається державна реєстрація припинення та створення нових юридичних осіб у результаті реорганізації (ч. З ст. 32, ч. 1 ст.37 Закону України «Про державну реєстрацію юридич­них осіб та фізичних осіб - підприємців»).

• Відповідно до ч. 8 ст. 59 ГК оголошення про реорганізацію чи лік­відацію господарської організації підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарю­вання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта гос­подарювання. Утім, слід зазначити, що недодержання вказаного 10-денного строку жодних негативних правових наслідків не тягне. Крім того, вели­ке розмаїття можливих місць опублікування оголошення про реоргані­зацію юридичної особи абсолютно нівелюється приписами спеціаль­ного законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (див. нижче).

• Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» підлягає обов'язковому опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інфор­мації інформація про:

- прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом або судом рішення про виділ;

- прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом рішення щодо припинення (в тому числі в порядку ре­організації) юридичної особи;

- постановления судового рішення щодо припинення юридичної особи, якщо таке рішення не пов'язане з банкрутством юридичної особи.

Примітно, що у вказаному переліку не міститься посилань на обов'язковість публікації інформації про прийняття рішення про реорга­нізацію юридичної особи іншим, ніж суд, органом державної влади чи орга­ном місцевого самоврядування. Утім, таку прогалину можна заповнити системним тлумаченням приписів ч. 1 ст. 22 Закону України «Про дер-

жавну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» разом з положеннями ч. 1 ст. 106 ЦК, відповідно до змісту яких рішен­ня про реорганізацію може бути прийняте також і державним органом (органом місцевого самоврядування). Тим більше, що без такої публі­кації (незалежно від того, який саме орган чи особи прийняли рішення про реорганізацію) не допускається державна реєстрація припинення та створення нових юридичних осіб в результаті реорганізації (ч. З ст. 32, ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Спеціалізованим друкованим засобом масової інформації, в якому підлягає публікації відповідна інформація про реорганізацію юридичної особи, є видання спеціально уповноваженого державного органу з питань державної реєстрації. З питання ідентифікації вказаного засобу масової інформації Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 16.08.2004 р. № 5530 офіційно повідомив, що такий спеціалізований друкований засіб масо­вої інформації з назвою «Бюлетень державної реєстрації» Держпідпри-ємництвом відповідно до чинного законодавства офіційно зареєстро­вано в Державному комітеті телебачення і радіомовлення України як: а) вид видання - «бюлетень»; б) за цільовим призначенням - «офіцій­не»; в) за сферою розповсюдження та категорії читачів - «загальнодер­жавне»; г) за статусом - «вітчизняне»; д) програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість - публікація відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підпри­ємців, публікація нормативно-правових актів, інформаціїшо-довідкових, методичних матеріалів з питань державної реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців та іїшіе. Держпідприємництвом 02.07.2004 р. отримано свідоцтво про державну реєстрацію «Бюлетеню державної реєстрації» серії KB № 8926.

• Форма заяви, з якою спеціальний орган з реорганізації звертається до державного реєстратора для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємцю запису про рішення щодо припинення юридичної особи чинним законодавством України не визна­чена. Власне, окремої заяви про це державному реєстратору можна вза­галі не подавати, адже згідно з ч. 1 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» для вне­сення такого запису необхідно й достатньо подати лише два документи:

а) нотаріально посвідчену копію рішення засновників (учасників) або
уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи;

б) документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідом­
лення про прийняття засновниками (учасниками) або уповноваженим
ними органом рішення щодо реорганізацію юридичної особи у спеці­
алізованому друкованому засобі масової інформації.

Утім, у будь-якому випадку подані державному реєстратору докумен­ти повинні містити інформацію, достатню для формування повідомлення, що підлягає публікації у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Зміст же зазначеного повідомлення визначено самим За­коном України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», а саме:

а) відповідно до ч. 6 ст. 22 вказаного Закону повідомлення про при­
йняття засновниками (учасниками), уповноваженим ними органом або
судом рішення про виділ повинно містити відомості про:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код юридичної особи;

- місцезнаходження юридичної особи;

- дату прийняття рішення про виділ, підставу для його прийняття;

- місце та дату внесення запису щодо прийняття рішення про виділ;

- дату призначення та відомості про комісію з виділу;

- порядок і строк заявления кредиторами вимог до юридичної осо-

би у процесі виділу.

б) відповідно до ч. 7 ст. 22 вказаного Закону повідомлення про при­
йняття засновниками (учасниками) або уповноваженим ними органом
рішення щодо припинення юридичної особи повинно містити відо­
мості про:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код юридичної особи;

- місцезнаходження юридичної особи;

- підставу для прийняття рішення щодо припинення (злиття, при­єднання, поділ, перетворення або ліквідація) юридичної особи;

- місце та дату внесення запису про прийняття рішення засновни­ками (учасниками) або уповноваженим ними органом про при­пинення юридичної особи;

- дату призначення та відомості про комісію з припинення (лікві­датора, ліквідаційну комісію тощо);

- порядок і строк заявления кредиторами вимог до юридичної осо­
би, що припиняється;

в) відповідно до ч. 8 ст. 22 вказаного Закону повідомлення про по­становления судового рішення щодо припинення юридичної особи, якщо таке рішення не пов'язане з банкрутством юридичної особи, по­винно містити відомості про:

- найменування юридичної особи;

- ідентифікаційний код юридичної особи;

- місцезнаходження юридичної особи;

- дату та підставу для прийняття рішення щодо припинення юри­дичної особи;

- місце та дату внесення запису про судове рішення щодо припи­нення юридичної особи;

- дату призначення та відомості про комісію з припинення (лікві­датора, ліквідаційну комісію тощо);

- порядок і строк заявления кредиторами вимог до юридичної осо­би, що припиняється.

• Унесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців запису про прийняття рішення про реорганізацію юридичної особи має істотні приватноправові наслідки для неї. Від­повідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - під­приємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи забороняється:

- проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, щодо якої прийнято рішення щодо припинення;

- внесення змін до Єдиного державного реєстру щодо відомостей про відокремлені підрозділи;

- проведення державної реєстрації юридичної особи, засновником (учасником) якої є юридична особа, щодо якої прийнято рішення щодо припинення.

Ці самі обмеження застосовуються у випадку, коли рішення про реорганізацію юридичної особи прийнято судом (ч. 4 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»).

228^g$*J%^

Указані обмеження в аспекті реорганізації юридичних осіб стосують­ся лише випадків, коли до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців вноситься запис про прийняття рішення про одну з трьох форм реорганізації, що мають наслідком припинення юридичної особи, що реорганізується (поділ, приєднання, злиття). На випадки ж унесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців запису про прийняття рішення (крім рі­шення суду) про виділ зазначені обмеження не поширюються, адже ч. 4 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено поширення на виділ лише передбачених ст. 34 вказаного Закону процедур внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців за­писів про прийняття рішення про припинення юридичної особи, а не передбачених ст. 35 вказаного Закону наслідків внесення такого запису до зазначеного Єдиного державного реєстру.

Разом з тим, якщо рішення про виділ прийняте судом, то передбачені ч. 2 ст. 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» обмеження повинні застосовуватися в повному обсязі на підставі ч. 5 ст. 32 та ч. 4 ст. 38 вказаного Закону.

Також відповідні обмеження не поширюються на випадки внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - під­приємців запису про прийняття рішення про реорганізацію юридичної особи шляхом перетворення, адже таке виключення прямо передбачено ч. 15 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Крім охарактеризованого вище публічного повідомлення про при­йняття рішення про реорганізацію юридичної особи, цивільне законо­давство покладає на спеціальний орган з реорганізації обов'язок щодо особистого письмового повідомлення про таке рішення кожного ви­явленого ним кредитора юридичної особи, що реорганізується (абз. 2 ч. 4 ст. 105 та ч. 2 ст. 109 ЦК).

• Спеціальний орган з реорганізації за буквальним змістом абз. 2 ч. 4 ст.105 ЦК повинен повідомити кредиторів лише про факт припинення юридичної особи, а не про факт прийняття рішення про таке припинен­ня. Разом з тим буквальне тлумачення вказаної правової норми, очевид­но, схиляється до порушення прав кредиторів юридичної особи, що

реорганізується (зокрема, права вимагати припинення або достроково­го виконання зобов'язання - ч. 1 ст. 107 ЦК), що суперечило б засадам справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. З ЦК). Тому по­ложення абз. 2 ч. 4 ст. 105 ЦК слід тлумачити так, що спеціальний орган з реорганізації юридичної особи повинен персонально письмово повідо­мити кожного виявленого ним кредитора відповідної юридичної особи саме про рішення про реорганізацію, а не про факт припинення чи завер­шеного виділу. Тим більше, що спеціальний орган з реорганізації є орга­ном тимчасовим й припиняє своє існування в момент завершення реор­ганізації, через що повідомити кредиторів реорганізованої юридичної особи про факт такого завершення ніяк не може.

• Навряд чи можна погодитися з висловленим у літературі поглядом, що законодавством узагалі не встановлено будь-яких негативних право­вих наслідків порушення спеціальним органом з реорганізації передба­ченого абз. 2 ч. 4 ст. 105 ЦК обов'язку персонального повідомлення кредиторів¹. Справа в тому, що неповідомлення кредитора про прийнят­тя рішення про реорганізацію боржника в усякому випадку розглядати­меться як неповідомлення свідоме, адже послатися на незнання при­писів ч. 4 ст. 105 ЦК члени спеціального органу з реорганізації не зможуть з огляду на загальну презумпцію правознайомства. (Ніхто не може ви­правдати свої незаконні дії посиланням на незнання норм чинного за­конодавства.) Через це такі дії спеціального органу з реорганізації з високою вірогідністю можуть бути визнані судом недобросовісними й такими, що порушують приписи ч. 2 ст. 13 ЦК, відповідно до якої при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Як кінцевий наслідок подібного спору не виключається навіть зміна за рішенням суду правовідносин у вигляді скасування юридичних осіб, утворених у процесі реорганізації, віднов­лення існування припиненої внаслідок реорганізації юридичної особи (осіб) і скасування інших юридичних наслідків реорганізації.

• Форма персонального повідомлення кредиторів визначена законом як письмова. Утім, спеціальному органу з реорганізації слід потурбува­тися про те, щоб у разі виникнення спору факт повідомлення кредито­рів міг бути доведений письмовими доказами. Через це оптимальним

¹ Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: У 4 т. / А.Г. Ярема, ВЛ. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г Ротань. - Т. 1. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. - С 300.

230 6qgM^ I

способом інформування кредиторів про прийняття рішення про реор­ганізацію юридичної особи - боржника є направлення їм відповідного повідомлення цінним листом (з описом вкладення) чи безпосереднє передання повноважній посадовій особі кредитора, в канцелярію чи інший подібний підрозділ кредитора, особисто кредитору, його пред­ставнику відповідного повідомлення з проставленням кредитором чи його повноважним представником відмітки про отримання на примір­нику повідомлення, що залишається у спеціального органу з реоргані­зації. Відмітка про отримання повідомлення кредиторами - юридични­ми особами має бути скріплена їх печаткою або спеціальним (чи іншим) штампом, з тексту якого однозначно б випливало, яка саме юридична особа прийняла відповідне повідомлення. В іншому випадку доведення виконання інформаційного обов'язку щодо особистого повідомлення кредитора в порядку абз. 2 ч. 4 ст. 105 ЦК істотно ускладнюється.

• Строк повідомлення виявлених кредиторів про прийняття рішен­
ня про прийняття рішення про реорганізацію юридичної особи законом
не визначений, через що спеціальний орган з припинення має в цьому
випадку достатньо простору для власного огляду.

Направленням державному реєстратору документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб - підпри­ємців запису про прийняття рішення про реорганізацію юридичної особи та окремим письмовим повідомлення про таке рішення кожного виявленого кредитора юридичної особи, що реорганізується, вичерпу­ється універсальний, властивий усім випадкам реорганізації усіх видів юридичних осіб інформаційний обов'язок щодо доведення інформації про реорганізацію до загального відома. Разом з тим спеціальний орган щодо реорганізації також повинен у деяких випадках виконати спеці­альні інформаційні обов'язки, визначені законом, а саме:

• Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну під­
готовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-ХИ підприємства,
установи і організації зобов'язані в разі їх ліквідації (реорганізації)
своєчасно сповіщати про це відповідні органи державної влади, інші
державні органи та органи місцевого самоврядування, з якими укладе­
но договори (контракти) на виконання мобілізаційних завдань (замов­
лень). Поняття «своєчасності» законом не розкривається, але є під­
стави вважати, що повідомлення відповідних органів одночасно з
державним реєстратором буде у всякому випадку своєчасним.

. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про спеціальні економічні зо­ни та спеціальний режим швестиційної діяльності в Донецькій області» від 24.12.1998 p. № 356-XIV у разі реорганізації (за рішенням власника або уповноваженого ним органу) підприємства, створеного на території спеціальної економічної зони та на території пріоритетного розвитку, до строку, зазначеного в контракті між інвестором та органом місцевого самоврядування, швестор (уповноважена ним особа) зобов'язаний^/ де­сятиденний строк після прийняття відповідного рішення повідомити органи управління спеціальної економічної зони і території пріоритет­ного розвитку про причини реорганізації підприємства.

• Відповідно до ст. 11 Закону України «Про спеціальну економічну зону «Закарпаття» від 22.03.2001 р. № 2322-ІП у разі реорганізації (за рішенням власника або уповноваженого ним органу) підприємства, створеного на території спеціальної економічної зони «Закарпаття», до строку, зазначеного в договорі (контракті) між інвестором та органом господарського розвитку, інвестор (уповноважена ним особа) зо­бов'язаний у десятиденний строк після прийняття відповідного рішен­ня повідомити органи управління спеціальної економічної зони про причини реорганізації підприємства.

• Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про порядок погашен­ня зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІН платник податків, активи якого передані в податкову заставу, або той, хто скористався правом реструктуризації податкового боргу, зобов'язаний завчасно повідомити податковий орган про прийняття рішення щодо проведен­ня будь-яких видів реорганізації та надати податковому органу план такої реорганізації. Поняття «завчасності» законом не визначається, але є підстави вважати, що не буде порушенням повідомлення податко­вого органу одночасно з державним реєстратором, адже до прийняття відповідного ріїїіення про реорганізацію повідомити про нього немож­ливо, а державний реєстратор за змістом ч. 1 ст.105 ЦК повинен бути повідомлений про таке рішення негайно.

• Відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р.№ 2240-III у разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов'язаний провести повний розрахунок щодо сплати страхових внесків

до Фонду по день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем здійс­нення його обліку як страхувальника для отримання довідки про відсутність заборгованості. Обов'язковість зазначеного звернення сама по собі перед­бачає спеціального повідомлення відповідних органів соціального стра­хування про реорганізацію юридичної особи - платника внесків.

• Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про споживчу коопера­цію» реорганізація спілки споживчих товариств провадиться за рішен­ням конференції, з'їзду з повідомленням про це спілки, до складу якої вона входить.

Суттєвими є питання про правовий статус спеціального органу з реорганізації юридичної особи, у тому числі про характер та межі його повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 105 ЦК учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, призначають комісію з припинення юридичної особи (ліквідаційну комісію, ліквіда­тора тощо) чи покладають виконання функцій комісії з припинення юри­дичної особи на орган управління юридичної особи. Проведення в законі такої ясно вираженої функціональної аналогії (майже функціональної тотожності) між спеціальним органом з припинення (реорганізації) юридичної особи та органом управління цієї юридичної особи дозволяє стверджувати, що спеціальний орган з реорганізації за своєю правовою природою є спеціальним тимчасовим органом відповідної юридичної особи, функції якого полягають у здійсненні усього комплексу заходів щодо реорганізації юридичної особи.

Зазначене підтверджується й матеріалами практики ВГСУ, який у п. 2 інформаційного листа від 14.12.2007 р. № 01-8/973 «Про деякі питан­ня практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесу­ального права» зазначив, що ліквідаційна комісія не має статусу ні юридичної, ні фізичної особи, ані державного чи іншого органу, а тому не може бути стороною (і взагалі учасником) судового процесу й ви­ступати в ньому від власного імені.

Відповідно до викладеного вище про правовий статус спеціального органу з реорганізації юридичної особи його повноваження є повно­важеннями органу юридичної особи. Проте питання про межі цих пов­новажень та їх співвідношення з повноваженнями інших органів юридичної особи є досить складним. Справа в тому, що відповідно до ч. З ст. 105

ЦК з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється¹.

Ключовим для розуміння зазначеної нормі є питання про зміст по­няття «управління справами юридичної особи», адже за змістом статей 97 та 101 ЦК органи юридичної особи управляють юридичною особою, а не її справами.

У судовій практиці тлумачення положень ч. З ст. 105 ЦК є неодно­значним. Найбільш показовими в цьому аспекті є такі правові позиції судів України вищих інстанцій з розглядуваного питання:

а) за змістом ч. З ст. 105 ЦК до комісії з припинення повноваження
щодо управління справами юридичної особи переходять лише частко­
во, тобто лише ті повноваження, які пов'язані з припиненням юридичної
особи (постанова ВГСУ від 11.04.2007 р. у справі № 266/5-23²);

б) відповідно до ч. З ст. 105 ЦК до комісії з припинення переходять
повноваження з управління юридичною особою взагалі (а не повноважен­
ня з управління справами юридичної особи!), через що, зокрема, голова
виконавчого органу юридичної особи після призначення комісії з її при­
пинення не уповноважений підписувати угоди від імені такої юридичної
особи (постанова ВГСУ від 25.07.2007 р. у справі № 14/ 18пд³);

в) за змістом ч. З ст. 105 ЦК перехід до комісії з припинення повно­
важень з управління справами юридичної особи позбавляє виконавчий
орган цієї юридичної особи права укладати від її імені договори (по­
станова ВСУ від 12.02.2008 р. у справі № 7/94⁴);

г) згідно з ч. З ст. 105 ЦК до комісії з припинення переходять повно­
важення з управління справами юридичної особи, через що прийняття
після призначення комісії з припинення зборами власників майнових
паїв колективного сільськогосподарського підприємства рішення про
передачу майна цього підприємства іншій особі є неправомірним (по­
станова ВГСУ від 22.05.2007 р. у справі № 10/293⁵).

' Розглядуваний аспект проблеми не стосується реорганізації шляхом виділу, адже за змістом ч. 2 ст. 109 ЦК на правовідносини з виділу положення ч. З ст. 105 ЦК не поши­рюються.

^г Див.: Санація та банкрутство. - 2007. - № 2.

³ Див.: База даних «Ліга: Закон», файл SD071675.LHT.

⁴ Див.: Юридична практика. Судовий випуск. - 2008. - № 3.

⁵ Див.: Архів господарського суду Полтавської області, справа № 10/293.

234 4**фи&^

Увага! Практика судів України схиляється до позиції, що перехід до комісії з припинення повноважень з управління спра­вами відповідної юридичної особи у всякому випадку позбавляє повноважень виконавчий орган такої юридичної особи.

Це слід ураховувати нотаріусу при посвідченні правочинів від імені юридичної особи, яка перебуває у процесі реорганізації.

Однак необхідно зробити щодо цього питання два істотних заува­ження:

1) чинне законодавство не обмежує орган, що прийняв рішення про реорганізацію юридичної особи, у праві замінити склад комісії з реоргані­зації чи взагалі її ліквідувати з покладенням її функцій на орган управління юридичної особи. Так само орган, що прийняв рішення про реорганізацію юридичної особи, вправі (переважно це стосується добровільної реор­ганізації) скасувати своє рішення про реорганізацію й ліквідувати ко­місію з реорганізації. Порушувати судовий спір з цього питання комісія з реорганізації не може, адже, як було зазначено вище, не є суб'єктом процесуального права;

2) чинне законодавство не обмежує орган, що прийняв рішення про реорганізацію юридичної особи, у праві визначити таким рішенням межі повноважень спеціального органу з реорганізації, в тому числі й залишивши певну частину повноважень за іншими (регулярними, постійними) орга­нами відповідної юридичної особи. Можливість прийняття органом, який ухвалив рішення про реорганізацію юридичної особи, відповідних по­ложень про комісію з припинення з визначенням повноважень комісії та її окремих членів й голови визнається й практикою судів України (постанова ВГСУ від 11.04.2007 р. у справі № 266/5-23¹)-

Відповідно до ч. З ст. 105 ЦК з моменту призначення комісії з при­пинення вона виступає в суді від імені юридичної особи, яка при­пиняється. При цьому, як зазначив ВГСУ у своїй постанові від 11.04.2007 р. у справі №266/5-23, за змістом ч. З ст. 105 ЦК в суді від імені юридичної особи, яка припиняється, виступає ліквідаційна ко­місія в особі її голови або ліквідатор. Повноваження ж членів ліквіда­ційної комісії чинним законодавством не визначені, тому право члена ліквідаційної комісії на підписання процесуальних документів від імені юридично ї особи, яка припиняється, має бути встановлено від-

¹ Див.: Санація та банкрутство. - 2007. - № 2.

повідним положенням про ліквідаційну комісію, затвердженим орга­ном, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, або належно оформленою довіреністю.

До основних завдань комісії з реорганізації належать:

а) визначення майнового стану юридичної особи, що реорганізуєть­
ся, для чого він повністю або частково (відповідно до змісту рішення
про реорганізацію) інвентаризує майно, права та обов'язки юридичної
особи, що реорганізується;

б) виконання визначених законодавством та рішенням про реорга­
нізацію інформаційних обов'язків, про що докладно йшлося вище;

в) задоволення або відхилення вимог кредиторів юридичної особи,
що реорганізується;

г) складення, належне оформлення підсумкового документа реорга­
нізації юридичної особи (роздільний (передавальний) акт (баланс)) та
подання його на затвердження органу, який прийняв рішення про ре­
організацію.

Основним заходом в межах визначення комісією з реорганізації майно­вого стану юридичної особи, що реорганізується, є проведення інвента­ризації майна, прав та обов'язків юридичної особи, що реорганізується. Здебільшого має проводитися повна інвентаризація по юридичній осо­бі в цілому. Однак у випадку, коли, наприклад, прийнято рішення про виділ у самостійну юридичну особу певного структурного підрозділу юридич­ної особи, достатнім буде проведення інвентаризації майна, прав та обов'язків юридичної особи, закріплених за відповідним підрозділом.

Дата добавления: 2015-06-04