Стаття 85. Непідприємницькі товариства

Увага!

Увага!

Увага!

Увага!

Увага!

Увага!

Увага!

- разі смерті члена (асоційованого члена) споживчого то­вариства обов'язкові, додаткові пайові внески та цільові внески, нараховані і несплачені кооперативні виплати та виплати на

676 ^ф^^

паї повертаються спадкоємцям)/ порядку, установленому законодав­ством України;

- передача пайових внесків третім особам (юридичним і фізичним) не допускається, а не витребувані колишніми членами (асоційованими членами) споживчого товариства протягом трьох років з дня вибуття обов'язкові пайові внески і нараховані кооперативні виплати та виплати на паї зараховуються до неподільного фонду споживчого товариства;

- на суму доходу, спрямованого на кооперативні виплати членам (асоційованим членам) споживчого товариства, складається розрахунково-платіжна відомість. Кооперативні виплати нараховуються щомісяця, а виплачуються в терміни, встановлені договором, в сумі затверджених планових розмірів.

Крім прав на пайові внески та отримання кооперативних витрат та внесків член споживчого товариства має право на пай (частку). Застосу­вання такої термінології викликане тим, що, як зазначалося вище, Закон «Про споживчу кооперацію» виділяє такий об'єкт права власності ж частка. Водночас Закон «Про кооперацію» в деяких випадках оперує таким терміном, як пай. Тому, напевно, попереджаючи спірні питання, нормативні акти застосовують такий термін, як частка (пай).

Положення про майнові сертифікати на право на пай (частки) в майні споживчого товариства, підприємства споживспілки та ведення реєстрів власників майнових сертифікатів, затверджене постановою VI зборів Ради Укоопспілки XVII скликання від 03.04.2003 р. (зі змінами від 25.01.2006 p.), визначає правовий режим частки (паю) членів споживчих товариств:

- право на пай (частку) в майні споживчого товариства набувається пайовиком після виконання ним своїх зобов'язань щодо сплати спо-живчому товариству пайових внесків та отримання майнового серти­фіката на право на пай (частку) в майні споживчого товариства;

- член споживчого товариство має право передати на пай (частку);

- членам споживчого товариств видаються майнові сертифікати, які є іменними документами, що засвідчує право на пай (частку);

- майновий сертифікат видається правлінням споживчого товариства члену споживчого товариства або особі, яка має право на його отримання;

- споживче товариство, споживспілка, пайовики мають переважне право перед іншими юридичними і фізичними особами на придбання права на пай (частку) в майні споживчого товариства, яке продається. Порядок реалізації переважного права встановлюється Положенням;

- власник права на пай (частку) в майні споживчого то­вариства при його продажу, даруванні тощо у місячний тер­мін після здійснення цієї операції подає споживчому товариству нотаріально завірену копію договору. Така вимога Положен­ня напевно примусить члена споживчого товариства укладати до­говори відчуження паю у письмовій формі та нотаріально його по­свідчувати;

- при зміні власників майнових сертифікатів в Укоопспілку, сертифі­кати підлягають заміні.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про споживчу кооперацію» членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колектив­ним. Індивідуальними членами споживчих товариств можуть бути гро­мадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчого товариства, а членами учнівських споживчих товариств, що створюються при загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах, можуть бути особи, які досягли 14-річного віку. Так, ст. 11 цього Закону передбачала, що кооперативи організову­ються і діють як на самостійних засадах, так і при державних, коопера­тивних чи громадських підприємствах, організаціях, установах. Але ство­рення кооперативів при інших юридичних особах не несло жодних правових наслідків, оскільки між юридичною особою, при якій створено кооператив, та кооперативом не існувало ніякої організаційної або май­нової єдності. Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону «Про споживчу кооперацію» колективними членами споживчого товариства можуть бути селянські (фермерські) господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси. Визначення поняття колективного членства було запозичене із Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР», який передбачав, що до споживчих товариств разом з громадянами можуть вступати колективні члени - кооперативи по виробництву продукції, товарів і наданню послуг, інші підприємства і організації (п.2 ст. 48).

Майно належить кооперативам на праві власності. Закон «Про ко­операцію» до компетенції загальних зборів відносить визначення роз­мірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; прий­няття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном.

Це дає підставу для висновку щодо необхідності прийняття рішення загальними зборами щодо розпорядження майном товариства. Така норма виглядає хоча і абсурдною, але вона існує в Законі.

Увага! Нотаріуси повинні звернути на це увагу, коли по­свідчують договори щодо відчуження або передачіу користу­вання майна, яке належить на праві власності кооперативам. Водночас ч. 4 cm. 19 Закону встановлює, що володіння, корис­тування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визна­ченої статутом кооперативу. Тому для визначення права на розпо­рядження майном кооперативу перш за все потрібно ознайомитися з його статутом.

Увага! Право на розпорядження майном споживчого това­риства обмежене. Відповідно до п. 2 cm. 10 Закону «Про спо­живчу кооперацію» майно споживчих товариств може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безоплат­не тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колек­тивам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів. Отже, фактично право на розпорядження майном споживчо­го товариства має лише спілка, тобто інша юридична особа. Водночас взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками буду­ються на договірних засадах. Згідно зі cm. 8 Закону «Про споживчу кооперацію» споживчі товариства можуть на добровільних засадах об'єднуватися в місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України і мають право вільного виходу з них.

Увага! Відповідно до cm. 319 ЦК власник на свій розсуд воло­діє, користується і розпоряджається належним йому майном. Тому положення Закону «Про споживчу кооперацію» щодо права спілок розпоряджатися майном споживчих товариств суперечить загальним засадам реалізації права власності. На нашу думку, рішення щодо розпорядження майном споживчого товари­ства повинні приймати органи управління самого товариства відповід-

но до 'їх компетенції, яка визначається статутом товариства, а не органи спілки споживчих товариств. Утім, норми cm. 10 Закону «Про споживчу кооперацію» все ж таки вимагають нотаріусів задуматися над її застосуванням для запобігання проблемам, що можуть виникнути внаслідок суперечного законодавчого регулювання означених питань.

При цьому слід звернутися до нормативних актів Укоопспілки, які є обов'язковими для споживчих товариств, у цьому допоможе Положен­ня про громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації Укра­їни, затверджене Постановою шостих зборів Ради Укоопспілки сімнад­цятого скликання 03.04.2003 p., зі змінами і доповненнями, унесеними сьомими зборами Ради Укоопспілки сімнадцятого скликання 22.03.2004 p., яке є обов'язковим для застосування споживчими товариства.

Громадське майно (основні засоби) споживчої кооперації України є власністю споживчих товариств, райспоживспілок, облспоживспілок, Кримспоживспілки і Укоопспілки.

Це Положення встановлює такі умови розпорядження майном спо­живчого товариства:

- володіння, користування і розпорядження основними засобами здійснюють вищі органи управління споживчих товариств і споживспілок або уповноважені ними органи згідно із законодавством України, нор­мативними актами Укоопспілки та статутами споживчих товариств і споживспілок (п.1.4);

- усі основні засоби споживчої кооперації України поділяються на неподільне і подільне громадське майно (п.2.3).

- об'єкти основних засобів (будівлі, споруди), які зараховані до неподільного громадського майна споживчої кооперації, не можуть бути продані, безоплатно передані, внесені до статут­ного капіталу інших підприємств, передані в заставу, фінансо­вий лізинг (крім організацій і підприємств системи Укоопспілки) (п. 2.3.3). Отже, нотаріусам при посвідченні договорів потрібно мати документи, що те чи інше майно не включено до неподільного майна. Такими доку­ментами є Перелік неподільного і подільного громадського майна, який затверджується вищим органом управління споживчих товариств, споживспілок або уповноваженими ними органами;

- у разі виробничої необхідності за рішенням вищих органів управлін­ня споживчих товариств, споживспілок або уповноважених ними органів, за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки, Крим-споживспілки, Укоопспілки, об'єкти основних засобів неподільного гро­мадського майна можуть бути предметом застави при отриманні бан­ківських кредитів для забезпечення статутної діяльності споживчих товариств, споживспілок, їх підприємств (об'єднань) (п.2.3.3);

- передача орендодавцем права користування окремими інвентарними об'єктами основних засобів орендарю на платній основі та на визна­чений власником строк проводиться за рішенням вищого органу управ­ління споживчого товариства, споживспілки або уповноваженим ним органом, а передача права користування основними засобами (єдиним майновим комплексом) позасистемним орендарям, крім того, за поперед­ньою згодою (постановою) правління облспоживспілки, Кримспожив-спілки стосовно основних засобів (єдиного майнового комплексу) споживчих товариств, райспоживспілок; Укоопспілки стосовно основ­них засобів (єдиного майнового комплексу) Кримспоживспілки, обл-споживспілок, інших членів Укоопспілки (п. 4.2);

- продаж майна здійснюється за рішенням вищого органу управління споживчого товариства, споживспілки або уповно­важеного ним органу, а будівель і транспортних засобів, крім того, за попередньою згодою (постановою) правління Крим­споживспілки, облспоживспілки стосовно майна споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств або правління Укоопспілки стосовно майна Кримспо­живспілки, облспоживспілок, інших членів Укоопспілки, включаючи майно, яке обліковується на балансі їх підприємств (п.5.3).

- майно продається з аукціону будь-яким юридичним чи фізичним
особам, а споживчим товариствам, споживспілкам, їх підприємствам
(об'єднанням) системи Центральної спілки споживчих товариств Укра­
їни (Укоопспілки), які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі
юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не менше 5 років, про­
даж майна проводиться з внутрісистемного аукціону. Продаж майна з
аукціону здійснюється в порядку, встановленому Положенням про по­
рядок продажу на аукціонах основних засобів підприємств і організацій

споживчої кооперації України¹. З аукціону продається майно: будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, силові машини та устаткування, обладнання процесу виробництва та їх части­ни, лабораторне обладнання, вимірювальні та регулюючі прилади, цистерни та резервуари, транспортні засоби, об'єкти незавершеного будівництва, юридичні особи та/або частина корпоративного права споживчого товариства, споживспілки на частку в статутному фонді (капіталі) підприємства (пункти 5.5,5.5.1,5.5.5);

- основні засоби (крім неподільного громадського майна) у разі не­можливості використання їх за призначенням, а також неможливості продажу, передачі в операційну оренду, внеску до статутного капіталу суб'єктів господарювання можуть бути безоплатно передані споживчим товариствам, споживспілкам системи Центральної спілки споживчих товариств України, органам місцевого самоврядування, державним органам, а також громадам офіційно зареєстрованих релігійних конфе­сій для загальногромадських цілей, якщо це не створить конкуренцію споживчій кооперації (п.6.1);

- безоплатна передача основних засобів за межі системи Укоопспілки проводиться за рішенням вищого органу управ­ління споживчого товариства, споживспілки або уповноваже­ного ним органу за попередньою згодою (постановою) правлін­ня облспоживспілки, Кримспоживспілки стосовно основних засобів споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи основні засоби, які обліковуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання; Укоопспілки стосовно основних засобів Кримспожив­спілки, облспоживспілок, інших членів Укоопспілки, включаючи основні засоби, які обліковуються на балансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання за актом приймання-передачі (п. 6.3);

- основні засоби (крім неподільного громадського майна) можуть бути передані в заставу за рішенням вищого органу управління споживчого товариства, споживспілки або уповноваженим ним органом у розмірі не більше подільної частини громадського майна (основних засобів) за договором застави за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки,

' Це Положення затверджене Постановою других зборів Ради Укоопспілки сімнадцято­го скликання.

Кримспоживспілки стосовно основних засобів споживчих товариств, райспоживспілок, включаючи основні засоби, які обліковуються на балан­сах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання; Укоопспілки сто­совно основних засобів Кримспоживспілки, облспоживспілок, інших членів Укоопспілки, включаючи основні засоби, які обліковуються на ба­лансах їх підприємств та інших суб'єктів господарювання (п. 8. 1);

- передача основних засобів як внесок до статутного ка­піталу організацій і підприємств системи Укоопспілки про­водиться за рішенням вищого органу управління споживчого товариства, споживспілки або уповноваженого ним органу за актом приймання-передачі, а передача основних засобів як внесок * до статутного капіталу позасистемних організацій і підприємств в обмін на емітовані ними корпоративні права проводиться за рі­шенням вищого органу управління, або уповноваженого ним органу за попередньою згодою (постановою) правління облспоживспілки, Кримспоживспілки, стосовно основних засобів споживчих товариств, райспоживспілок; Правління Укоопспілки стосовно основних засобів Кримспоживспілки, облспоживспілок, інших членів Укоопспілки. Бу­дівлі і споруди, які зараховані до неподільного громадського майна, можуть бути передані як внесок до статутного капіталу тільки організаціям і підприємствам системи Укоопспілки.

Отже, укладення договорів зі споживчими товариствами є досить проблематичним та викличе безліч проблем у нотаріусів. Варто зверну­ти увагу на певні заборони щодо вчинення деяких правочинів, а також порядок попереднього узгодження їх учинення.

Крім цього, на сьогодні існують випадки виходу споживчих товариств із обласних, районних спілок, що викликає певні труднощі стосовно ре­алізації права на розпорядження майном, яке належить їм на праві влас­ності. Натомість нормативні акти Укоопспілки можуть регулювати лише відносини з участю споживчих товариств, які входять у таку спілку.

5.8. Обслуговуючі кооперативи

Аналіз визначення типів кооперативів у Законі «Про кооперацію» дає підстави стверджувати, що загалом критерієм поділу на типи була взята мета кооперативу.

Обслуговуючий кооператив має на меті надання послуг переважно членам кооперативу; споживчий кооператив - організацію торговель­ного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, си­ровини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задо­волення споживчих потреб його членів; виробничий - здійснення господарської та виробничої діяльності.

При цьому обслуговуючий та споживчий не мають на меті отриман­ня прибутку, а виробничий має. З такої класифікації кооперативів мож­на було б зробити висновок, що обслуговуючий та споживчий коопе­ратив є ^підприємницькими товариствами.

Незалежно від типу кооперативу Закон «Про кооперацію» надає членам кооперативу такі майнові права: отримувати виплати на паї та кооперативні виплати (ст. 26 Закону); на отримання паю у випадку ліквідації кооперативу (ст. 29 Закону); на одержання своєї загальної частки натурою, грошима або (за бажанням) цінними паперами відпо­відно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - в натурі у разі виходу або виключення з кооперативу фізичної або юридичної осо­би, а також на передачу загальної частки у спадок (ст. 21 Закону).

В Україні, крім споживчих товариств системи споживчої кооперації, існують й інші види кооперативних товариств: житлово-будівельні (ЖБК), житлові (ЖК), гаражні (ГК), дачно-будівельні (ДБК), городні, садівницькі. На сьогодні в Києві створено ряд житлових кооперативів, які мають статус обслуговуючих, їм виділяються земельні ділянки для будівництва житлових будинків.

Правове положення ЖБК та ЖК регулюють нормативні акти, які були прийняті ще у 80-х роках минулого століття. До системи норма­тивних актів, які регулюють діяльність ЖБК, зокрема, входять: Жит­ловий кодекс УРСР¹, Примірний статут ЖБК², Правила обліку громадян, які бажають вступити до ЖБК³. Інші ж кооперативи не мають спеціаль­ного правового регулювання, оскільки всі нормативні акти, які регулю­вали їх діяльність, втратили чинність.

' Житловий кодекс УРСР від 30.06.1983 р. // ВВР УРСР. - 1983. - № 28. - Ст.574.

² Постанова Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186 «Про затвердження Примір-
ного статуту житлово-будівельного кооперативу» // ЗП УРСР. - 1985. - №5. - Ст. 41.

³ Постанова Ради Міністрів УРСР від 05.06.1985 р. № 228 «Про затвердження Правил
обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу» // ЗП
УРСР. - 1985. - № 6. - Ст. 46.

684 ^*g&*^

ЖБК організовується з метою забезпечення житлом членів коо­перативу і членів їхніх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодав­ством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвір­ними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банків­ського кредиту, а також для подальшої експлуатації та управління цим будинком (будинками) (п. 1 Примірного статуту ЖБК). Як бачимо, основною метою ЖБК, яку визначають нормативні акти, є забезпе­чення житлом.

Відмінність ЖБК від дачно-будівельних, гаражних, садівничих, город­ніх кооперативів полягає в тому, що члени ЖБК не мають технічної можливості відособитись в експлуатації жилого будинку, в якому роз­ташовані квартири, в яких вони проживають, оскільки існують спільні елементи будинку, які потребують і спільної експлуатації, і ремонту тощо. Що стосується гаражних, дачно-будівельних, городніх та інших видів кооперативів, то з наданням права на приватизацію земельних ділянок члени кооперативу здійснюють користування об'єктами права власності (земельною ділянкою, гаражем, дачним будинком), реалізую-чи свої правомочності власника.

Постанова Кабінету Міністрів від 31.07.1995 р. № 588 «Про затвер­дження Положення про порядок організації та діяльності об'єднань, що створюються власниками для управління, утримання і використання майна житлових будинків, яке перебуває у загальному користуванні» рекомендувала для забезпечення ефективного використання житла ЖБК, члени яких повністю розрахувалися за надані їм на будівництво кредити, реорганізуватися в товариства (об'єднання) співвласників будинку. А для заохочення цього процесу місцеві органи влади були зобов'язані безоплатно провадити перереєстрацію статутів ЖБК та сприяти створенню таких формувань власників індивідуальних житло­вих будинків, як товариства співвласників будинку.

Закон «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановив процедуру реорганізації ЖБК в об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Відмінність ЖБК від об'єднання співвласників багатоквартирного будинку полягає в такому.

По-перше, ЖБК створюється з метою будівництва жилого будинку та його експлуатації, а об'єднання - тільки для належного утримання та експлуатації.

По-друге, члени кооперативу мають рівні права щодо голосування у вищому органі управління, а в статуті об'єднання можна передбачати інший порядок голосування, наприклад, залежно від розміру площі, яка належить власнику.

По-третє, найсуттєвіша відмінність полягає в тому, що власником будинку в ЖБК є кооператив, а в об'єднанні - всі співвласники жилого будинку, що викликає дуже багато супер­ечок як теоретичного характеру, так і практичного засто­сування, про що йтиметься далі.

Скоро перед нотаріусами може постати питання щодо застосування ст.384 ЦК. Зазначена норма передбачає, що будинок, споруджений або придбаний ЖБК або ЖК, є його власністю, а в разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником. У законодавстві не встановлений порядок оформлення такого викупу. Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 місцеві органи видають свідоцтво на право власності на квартиру. Так само оформляється й право влас­ності членів ЖК, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески.

Такий порядок оформлення права власності було встановлено відпо­відно до ст. 15 Закону «Про власність»¹.

5.9. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

Майнові права членів сільськогосподарських обслуговуючих коопе­ративів, а також об'єктів їх права власності визначення їх, порядку його обороту, у тому числі спадкування, є тотожними правам членів сільсько­господарських виробничих кооперативів. Однак існують деякі особли­вості правового статусу цих юридичних осіб, а саме:

' На сьогодні втратив чинність.

&

686 ^ф^^

- у статуті кооперативу потрібно зазначати форми участі членів обслуговуючого кооперативу в кооперативі (ст. 7 Закону);

- членами кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні осо­би, Закону (ст. 8 Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку. Між тим Закон не позбавляє членів обслуговуючих виробни­чих кооперативів на отримання прибутку.

5.10. Кредитні спілки

Відповідно до ст. 1 Закону «Про кредитні спілки» кредитна спілка -це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професій­ними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою за­доволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кре­дитної спілки.

Натомість члени мають право на отримання нерозподіленого доходу, що залишається в розпорядженні кредитної спілки за підсумками фі­нансового року, пропорційно розміру їх пайових внесків у вигляді від­сотків (процентів), а також на отримання доходу на пайові членські внески. Це суперечить ст. 85 ЦК, яка не надає учасникам непідприєм-ницьких товариств права на отримання прибутку.

Закон «Про кредитні спілки» не визначає об'єкт права власності чле­нів спілки. Водночас майнові права членів пов'язані з пайовими внесками. Так, член кредитної спілки має право на повернення обов'язкового пайо­вого внеску у випадку виходу, а також на отримання доходу на пайовий внесок (ч.7 ст.10, ст. 11). Тому право на отримання пайового внеску та доходу мають і спадкоємці члена кредитної спілки. У разі смерті члена кредитної спілки довідки про його внески та рахунки видаються спадко­ємцям та консульським установам іноземних держав, у провадженні яких знаходяться справи про спадщину (ч. 5 ст. 21 Закону).

-*%*%&& 6*7

§ 6. НЕПІДПРИЄМНИЦЬКІ ТОВАРИСТВА

1. Непідприємницькими товариствами є товариства,
які не мають на меті одержання прибутку для його на-

') ступного розподілу між учасниками.

2. Особливості правового статусу окремих видів не-
підприємницьких товариств встановлюються законом.

Стаття 86. Здійснення підприємницької діяль-ості непідприємницькими товариствами установами

1. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Право громадян на свободу об'єднання є невід'ємним правом людини, проголошеним Загальною декларацією прав людини¹, і гарантується Конституцією України ^!' (ст. 36), яка передбачає, що громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громад­ські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задово­лення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інте­ресів, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я на­селення або захисту прав і свобод інших людей.

На час проголошення Україною незалежності існувала досить вели­ка кількість добровільних організацій, творчих спілок, а також розгалу­жена система професійних спілок.

Але їх доля склалася по-різному. Організації, які були зареєстровані відповідно до Постанови Президії Верховної РадиУРСР «Про порядок

¹ Общая декларация прав человеком от 10.12.1948 г. // Международные акты о правах человека. Сборник документов. - М.: НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М), 2000. - 784 с.

реєстрації громадських об'єднань» від 29.09.1990 p., як новостворені політичні партії, добровільні товариства, громадські рухи, фонди та інші подібні об'єднання в порядку, встановленому Тимчасовими прави­лами розгляду заяв про реєстрацію статутів громадських об'єднань, затвердженими Постановою Ради Міністрів УРСР від 21.12.1990 р. № 385, набували статусу юридичних осіб та визнавалися самостійними суб'єктами цивільних правовідносин. Непоодинокими були випадки, коли всесоюзні громадські організації передавали новоствореним ор­ганізаціям своє майно. За таких обставин «виживали» ті громадські організації, які фактично виходили із всесоюзних організацій та визна­валися самостійними юридичними особами.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси розташованих на території України під­приємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загально­союзних громадських організацій колишнього Союзу РСР. Фонду державного майна України було доручено прийняти майно цих підпри­ємств, установ та об'єктів до 1 травня 1992 року.

Постанова ВР України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 р. встановила, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності май­на загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодер­жавною власністю, а Кабінету Міністрів України до 1 березня 1994 ро­ку у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

Такі не досить визначені з точки зору цивілістичних інститутів форму­лювання, як «прийняття майна», «визнання майна загальносоюзних громадських організацій загальнодержавною власністю до визначення правонаступників майна» стануть підставою для неоднозначного тлума­чення цих норм, та визначення суб'єкта права власності на це майно. Не можна не зазначити, що сьогодні ст. 7 Закону «Про управління об'єктами державної власності» (2006) передбачає, що Фонд державного майна України здійснює відповідно до законодавства право розпорядження

майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного та встановлює наявність та визначає розмір корпоративних прав держави у майні громадських організацій колишнього СРСР, розташованих на території України.

Увага! Незважаючи на вказане нормативно-правове регу­лювання статусу майна колишніх загальносоюзних громадських організацій, спори із цього приводу тривають, що має врахо­вуватись приукладенні договорів, їх нотаріальному посвідчен­ні та встановленні наявності переходу права власності.

Прикладом може слугувати постанова Вищого господарського суду від 05 черв­ня 2008 p., no справі № 38/303 за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України до ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» ТОВ «Виробничо-побутовий комплекс «Зоряний» та 3-тя особа Федерація профспілок України про визнання договору купівлі-продажу не­дійсним. Ця справа по суті є правовою позицією Вищого господарського суду щодо права власності на майно загальносоюзних профспілкових організацій (ВЦСПС), яке знаходилося у віданні Федерації профспілок України.

04.12.1991 між Радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом со­ціального страхування України укладено установчий договір про створення акці­онерного товариства «Укрпрофоздоровниця», до статутного фонду якого Радою Федерації незалежних профспілок України внесено санаторно-курортні заклади профспілок України, а 23.12.1991 здійснена державна реєстрація цього товариства. 25.03.1993 Федерацією професійних спілок України (правонаступник Ради Федера­ції незалежних профспілок України) прийнята постанова №11-3-20 «Про реалізацію та передачу основних фондів збиткових і безперспективних лікувально-оздоровчих закладів AT «Укрпрофоздоровниця», відповідно до якої правлінню AT «Укрпрофоз­доровниця» дозволено реалізацію на конкурсних засадах основних фондів лікувально-оздоровчих збиткових закладів. На підставі зазначеної постанови 04.10.1993 між Київським відділенням AT «Укрпрофоздоровниця» та Виробничо-побутовим коо­перативом «Зоряний» укладено договір купівлі-продажу майна санаторію. Проку­рором в інтересах Фонду державного майна України заявлено позов про визнання зазначеного договору купівлі-продажу недійсним і застосування наслідків його недійсності. Суд не задовольнив вимоги, мотивуючи це поміж іншим недоведеніс­тю того, що майно за спірним договором після безоплатної передачі його в I960 ро­ці профспілкам від Міністерства охорони здоров'я України продовжувало пере­бувати у власності держави та на виконання постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишньо­го Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992 №2268-ХІІ переда­валось в управління Фонду державного майна України, який зобов'язаний був прийняти таке майно до 01.05.1992. Колегія суддів ВГСУ погодилася з висновком Київського апеляційного господарського суду, що майно за спірним договором на момент набуття чинності постановою ВРУ 1994 р. не належало до майна загально­союзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а перебувало у власнос­ті ТОВ «Виробничо-побутовий комплекс «Зоряний».

Таке становище дозволяє дійти таких висновків:

- на виконання постанови Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колиш­нього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10.04.1992, майно громадських організацій передавалось тимчасово, до ви­значення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, в управління Фонду держав­ного майна України, який зобов'язаний був прийняти таке майно до 01.05.1992. А якщо майно не було прийнято до цієї дати, то держава «запізнилася» стати власником такого майна;

- у випадку, коли загальносоюзні громадські організації колишньо­го Союзу РСР відчужували майно до прийняття постанови ВР України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 04.02.1994 р. № 3943-ХП, то вони мали на це право.

Ще один приклад спірності визначення права власності громадських організа­цій демонструє постанова ВГСУ по справі, яка стосується ДТСААФ (№ 1/23 від 29 липня 2008 р.) у касаційному провадженні.

Вищий господарський суд залишив без змін Постанову Київського апеляційно­го господарського суду від 18.07.2005 та рішення господарського суду Чернігівської області від 31.03.2005 у справі № 1/23 господарського суду Чернігівської області, а касаційне подання - без задоволення. Рішення господарських судів, які залишили­ся без змін, мотивовано тими обставинами, що будівництво об'єкта здійснювалося не за рахунок ДТСААФ СРСР, отже, власністю ДТСААФ СРСР не був, тому на нього не розповсюджується дія постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР». Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення орга­нів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» вирішено до законодавчого визначення суб'єктів права власності май­на загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташова­ного на території України, покласти на міністерства повноваження органів управ­ління цим майном згідно з додатком. В переліку майна загальносоюзних громадських організацій, визначеного додатком до цієї постанови, майна ДТСААФ СРСР немає. За наведеного суд вважає недоведеним факт порушення інтересів держави.

Дата добавления: 2015-06-04