Поняття, суть демократії

Політичний режим демократії.

Демократія (від грець, demos - народ і cratos - влада) - народовладдя - одна з основних форм правління, політичної і соціальної організації суспільства, держави і влади, політичний режим, що розвивається і прогресує в історії, звичайно зв 'язаний з республіканською формою держави. Демокра­тія, демократизм, демократизація та демократичність не одне й те ж: демократизм - це характеристика режиму, засобів правлін­ня, методів, що застосовуються, спосіб політичних відносин і по­ведінки влади. Тому демократичним, в принципі, може бути не тільки республіканська, але й монархічна держава, особливо су­часна, коли монархія відіграє номінальну роль. Реальна демокра­тія - форма, різновидність держави, що характеризується ви­знанням народу вищим джерелом влади, вибірністю основних органів держави, рівноправністю громадян і, насамперед, рівністю їх ви­борчих прав, підпорядкуванням меншості більшості при прийнятті рішень. Звідси і загальне найменування демократії для держав різних політичних форм правління, але з подібними режимами. Демократія відома в історії ледве чи не раніше, ніж інші мо­нархічні форми організації суспільства: пряма первісна, общинна демократія, військова, племінна демократія попереддержавних етапів політичного розвитку людства. Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновидність організації держа­ви-полісу, при якій владою володіє не одна особа (як за монархії, тиранії та in.) і не група осіб (за аристократії, олігархії та ін.),»й всі громадяни, що користуються рівними правами на управлін­ня державою. Демократія - форма устрою будь-якої організації, наснована на принципах рівноправності її членів, періодичної ви­бірності органів правління і прийняття рішень в них за більшістю. Демократія визначається як заснований на певній системі цінно­стей ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд. Де­мократичний ідеал цінностей включає: свободу, рівність, повагу прав людини і меншості, народний суверенітет, співучасть грома­дян в управлінні та ін. В Греції демократичні форми устрою дер­жави тривалий період чергувались із різноманітними формами монократії (тираніями, деспотіями), в Стародавньому Римі рес­публіканська демократія протягом декількох століття передувала правлінню монархічного імперського типу. В Середньовіччя неодноразово виникали демократичні міста-держави, де в формі народних зборів феодального і феодально-теократичного типу (Голландія, Венеція, Женева, Новгород та ін.) реалізувалися де­мократичні принципи управління. В Новгороді вічові збори оби­рали релігійного володаря, республіка носила теократичний ха­рактер. Тут же обиралася світська влада і князь. У Галицькому князівстві всі питання економічного і соціального характеру ви­рішувалися на народному віче. Соціальна і політична свобода, представництво влади і суверенність народу - основні риси де­мократичного правління державою.

Суть афінської демократії як різновидності організації, що існу­вала в Стародавній Греції, полягає в тому, що владою в ній воло­діла не одна особа - монарх, тиран і не група осіб - аристокра­тія, еліта, олігархія, а всі громадяни, які вільні і рівні, брали участь в управлінні державними справами, а думка більшості мала вирі­шальне значення. На думку Платона, практично єдино можли­вою формою демократії стає влада натовпу, який приймає стихійні рішення і діє, виходячи з кон'юнктурних інтересів. Демократія здійснюється тоді, коли бідняки, одержавши перемогу над деяки­ми своїми супротивниками знищують їх, інших виганяють, реш­ту урівнюють в громадянських правах і праві заміщення держав­них посад. На різних етапах суспільного розвитку демократії в різних країнах не мали між собою нічого спільного, окрім на­зви. Запозичуючи з античності два пріоритети: «всі рівні» і «всі мають брати участь в процесі прийняття політичних рішень» філо­софи Джон Локк, Шарль Монтеск'є, Жан-Жак Руссо сформулю­вали класичну теорію демократії, доповнивши її ідеєю «загаль­ного добра для всіх», що створюється на основі загальної волі. Пізніше економіст Йосиф Шумпетер висує у вигляді суб'єкту політичної дії індивіда, а не більшість або народ. Індивіди бо­рються за владу, народ - голосує, вибираючи гідних. Відповідно, І актуалізувалася проблема політичного лідерства. В теорії знахо­дять виправдання політичні партії.

За плюралістичною теорією демократи політичний процес ро;і глядається не як взаємодія окремих індивідів, а як взаємодія груп і групових інтересів. Відбувається зміщення акценту в уявленнях про демократичну систему - від ідеї правління більшості народу до ідеї захисту меншості згодом виникла елітарна теорія демо­кратії, що виходить з більш прагматичної настанови: влада в дер­жаві завжди належить меншості - еліті, тобто вузькому колу осіб, обраних управляти, керувати, володарювати. Політичний процес -це боротьба різноманітних груп інтересів за владу. Реалії життя такі, що народ від політики усунений. Але партісипаторна тео­рія демократії ґрунтується на необхідності забезпечення людям максимальної участі в політичному житті. Якщо ж неможливо безпосередньо реалізувати пряму демократію, то вже у всякому випадку необхідно створити політичну систему, що поєднує прин­ципи прямої і представницької демократії. В сучасних умовах є й інші форми демократичного правління державою.

Дата добавления: 2015-06-29